І М Хабета - Бінарність у романі-дистопії маргарет етвуд орикс і крейк - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки. Серія "Філологічна"

УДК 82. 09 (71)

Хабета І. М.,

Національний університет "Острозька академія", м. Острог

БІНАРНІСТЬ У РОМАНІ-ДИСТОПІЇ МАРГАРЕТ ЕТВУД "ОРИКС І КРЕЙК"

У статті шляхом виділення ряду бінарних опозицій розкрито про­блематику роману-дистопії канадської письменниці М. Етвуд "Орикс і Крейк" (2003) з точки зору постколоніальної критики.

Ключові слова: бінарність, утопія, антиутопія, дистопія, постколо-ніальна критика, бінарна опозиція, імперія, колонія, есхатологія, євгеніка.

The article deals with a range of problems raised in the dystopian novel Oryx and Crake (2003) by Margaret Atwood. The subject matter is analysed by means ofbinarism andpostcolonial critics.

Key words: binarism, Utopia, anti-utopia, dystopia, postcolonial critics, binary opposition, empire, colony, eschatology, eugenics.

Століття пошуків утопічного суспільства привели людство до сум­нівів щодо можливості досягнення соціальних ідеалів. Суспільний про­грес супроводжувався війнами та екологічними руйнаціями. У поглядах науковців та літераторів відбувся перехід до антиутопічної традиції. Ав­тори цього літературного напрямку постійно відгукувалися на важливі політичні події, на зміни у технічному прогресі та соціальному устрої суспільства.

Відома канадська письменниця Маргарет Етвуд, представниця таких літературних течій як фемінізм, націоналізм, постмодернізм та постколо-ніалізм, з притаманною їй красномовною майстерністю у книзі "Орикс і Крейк" описала новий дистоггічний світ, в якому люди спробували замі­нити Бога і підкорити Матір-Природу.

Метою наукової розвідки є розкриття проблематики роману-дистопії "Орикс і Крейк" М. Етвуд шляхом застосування методу постколоніаль­ної критики як засобу для вивчення принципів побудови антиутопічних суспільств у літературі. Актуальність вибору теми зумовлена недостат­ньою вивченістю творчості цієї письменниці, а зокрема об'єкту нашого дослідження - твору "Орикс і Крейк" (2003), у сучасному вітчизняному літературознавстві.

Культова творчість канадської письменниці сьогодення М. Етвуд привернула увагу, перш за все, американських та канадських критиків. Літературознавці Б. Гарлік та А. Девідсон, дослідили творчість М. Етвуд з точки зору традицій дистоггічного жанру. Питання постколоніальності та відчуття провини у книгах досліджуваної авторки розглядали Дж. Фі-аменго та К. Керскенс [12].

©ХабетаІ.М., 2010

Серед українських літературних джерел слід відзначити статті опу­бліковані Овчаренко Н. Ф. [4; с. 5], у якій проведено ретельний аналіз творчості М. Етвуд 1990-х років та розглянуто романи-дистоггії цієї ав­торки. Воронцова М. Ю. [2] аналізує поетику романної творчості М. Ет­вуд у контексті соціокультурних закономірностей розвитку сучасної ан-глоканадської літератури до публікації роману "Сліпий вбивця" (2000).

Роман "Орикс і Крейк" М. Етвуд є не першим звертанням авторки до жанру дистоггії. У 1985 році вона опублікувала книгу "Історія Служни­ці", у якій також надала перевагу цьому жанру, а не антиутоггічному.

Найпоширенішими у науковій критичній літературі Заходу, щодо творів, які описують суспільство протилежне до утопічного, є терміни: "антиутоггія" та "дистоггія". Останній використовується щодо книг, у яких автори не заперечують існування утопічних ідеалів, а зображають жахли­ві наслідки нехтування людьми законів природи та бажання отримати не­обмежену владу. Іншу класифікацію запропонував росіянин Е. Баталов у книзі "У світі утопії: п'ять діалогів про утопію, утопічну свідомість та уто­пічні експерименти" (1989). Він виділяє два основні терміни, що існують на противагу утопії: негативна утопія та антиутоггія: "Негативна утопія (какотоггія, дистоггія) - це зображення небажаного, хворого світу, при цьо­му вона може виступати в якості контрутоггії, а може і не виступати. Що ж стосується антиутоггії, то це - не просто негативна утопія, а заперечення самої ідеї утопії, самої утопічної орієнтації" [1, с. 127].

Російський літературознавець Е. Геворкян, у передмові "Чим вимо­щена дорога в Рай: антипередмова" до книги "Антиутопії XX століття: Є. Зам'ятій, О. Хакслі, Д. Оруел" викладає своє розуміння цієї проблеми описуючи три градації поділу: "утопія - так зване ідеальне суспільство, дистопія - "ідеально" погане і антиутоггія, яке розташоване десь посеред­ині" [3, с. 7]. Оскільки на думку М. Етвуд поняття антиутопії є надзви­чайно широким, яке об'єднує у собі всі види не утопічних світів, то вона, конкретизуючи вид неідеального суспільства, називає роман "Орикс і Крейк" дистоггією, а не антиутоггією.

Роман-антиутоггія / дистоггія належить до жанру літератури, який ство­рюється за принципом негативності, тобто антиутопія / дистопія є втілен­ням усього похмурого, несправедливого, злого та зверхнього, яке постій­но прирівнюється до колись наявного позитивного, доброго та світлого. Поняття антиутопії є одним з елементів бінарного ряду: утопія - антиу­топія / дистопія. З огляду на це, вивчення роману-антиутопії / дистоггії з точки зору постколоніальної критики та бінарних опозицій стало ваго­мим кроком вперед у спробі проаналізувати жанрово-стильову своєрід­ність романів та охарактеризувати їх основну проблематику.

Коло критичних робіт на тему постколоніальної критики, що видава­лись і видаються до цього часу, досить велике і налічує праці: Ф. Фанона,

М. Фуко, Е. Саїда, П. Шарад, С. Слемон, Г. Бгабга та ін. Погляд на явище постколоніальності через призму фемінізму пропонує Г. Чакраворті Спі­вак у есе "Чи може підпорядковане промовляти?". Взаємозв'язок маргі-несу та центру вивчає А. П. Мукгерджі у статті "Чий постколоніалізм і чий постмодернізм?". В Україні постколоніальну теорію і критику дослі­джують М. Павлишин та П. Іванишин.

Першими ідеологами постколоніального вчення вважають французь­ких філософів, істориків ідей постструктуралістичного напрямку Ф. Фа-нона та М. Фуко (1926-1984). їхні праці надихали представників анти­колоніального руху за свободу протягом усього XX століття. У 1952 Ф. Фанон написав свою першу книгу "Чорна шкіра, білі маски", яка розкри­вала проблему впливу колоніального підкорення на психіку та поведін­ку людини [13]. У 1961 році було опубліковано ще одну його книгу, яка викривала негатив класової, расової та національної нерівності та закли­кала до посилення боротьби колоній за незалежність - "Прокляті землі" (1961).

Один із представників постколоніальної критики - американський вчений, літературознавець, уродженець Палестини - Е. Саїд у книзі "Орієнталізм" (1978) пише, що між Сходом та Заходом завжди існувала істотна різниця: "Захід є актором, Схід - пасивним глядачем. Захід є спо­стерігачем, суддею і главою присяжних кожного аспекту поведінки жи­теля Сходу. " [8, с. 555]. Інакше Схід по відношенню до Заходу був Ін­шим, Чужим. Е. Саїд демонструє Орієнт як колонію Заходу.

Вчення Е. Саїда про протистояння двох культур заклало нові елемен­ти опозиційності. Центральними бінарними опозиціями постколоніаль­ної критики Е. Саїда, які часто використовуються в антиутопічних тво­рах (дистопіях) є: Свій - Чужий (Інший), Захід - Схід, Імперія (Метро­полія) - Колонія, Центр - Маргінес (Провінція). Виокремлення у постко-лоніальному або антиутопічному творі хоча б одного елементу з опози­ційного ряду, запропонованого Е. Саїдом, виводить читача на рівень уза­гальнення проблематики твору та окреслення стереотипу героїв.

М. Павлишин пише про тенденцію у сучасному літературознавстві поєднувати постколоніальну критику з такими опозиційними дискурса­ми, як фемінізм, націоналізм, антисемітизм, антирасизм та ін. [6, с. 532]. Таким чином постколоніальні вчення є дослідженнями, які охоплюють різні галузі знань.

Згідно з визначенням терміну "опозиція" у літературознавчому слов­нику за редакцією Ю. Руднєва вона не має меж: "Опозиції використову­ються у діапазоні від віршованого ритму, який побудований на бінар­ному чергуванні найменших одиниць мови (наголошений склад - нена-голошений склад), до біологічних ритмів дня та ночі, зими та літа, а та­кож культурних ритмів: ідеалістична культура - матеріалістична культу­

pa" [9]. Окрім бінарних одиниць запропонованих Е. Саїдом, словник та­кож подає перелік найуніверсальніших опозицій: життя - смерть, щас­тя -нещастя, правий - лівий, хороше - погане, минуле - майбутнє, тут - там, дозволено - заборонено, знання - незнання та ін.

Літературний критик П. Шарад наступним чином трактує поняття по-стколоніальності: "це питання стратегії структурування тексту так само, як і його прочитання" [14, с. 57]. Широка проблематика та масштабний сюжет роману М. Етвуд "Орикс і Крейк" дозволяють особливо чітко ви­ділити стрижень бінарних опозицій, навколо якого розгортаються події роману.

Протагоніст книги "Орикс і Крейк" - Снігова людина. Справжнє ім'я персонажа - Джиммі, але він, як останній представник людської раси, який пережив нещадну пандемію лабораторного вірусу та існує у світі "після людей", іронічно себе називає Сніговою людиною. Есхатологічні уявлення М. Етвуд про долю людства вплетені у сюжетну лінію роману як спогади героя, які він прокручує у своїй пам'яті, немов старий фільм, кадр за кадром.

До катастрофи ієрархія описаного людського суспільства була над­звичайно простою та складалась з двох каст: панівної, до якої входили представники науково-економічного світу, та колонізованої (поневоле­ної), до якої належала решта людей. Касти працювали і жили у тако­му суспільстві окремо, у різних поселеннях. "Рушії прогресу" населяли так звані Компаунди - окремі міста з власною інфраструктурою та по­силеним контролем за їх життям - життям резидентів. "Інші" представ­ники людства у небезпечних та брудних Плебсвіллях. "Плебсвіллі - це одна гігантська чашка Петрі: усюди маса інфекційної плазми та бактерій. Якщо ти зростав в таких умовах, у тебе імунітет - принаймні до появи нової біоформи. Але якщо ти з Компаунда і хочеш побувати у плебсвіл­лях, то одразу станеш головною стравою для всякого роду зарази. Ніби у тебе на лобі великими літерами написано "З'їж мене" [10, с. 294]. Ав­торка, використавши бінарне опозиціонування двох частин суспільства: Імперії та Колонії, показує повну владу панівної касти над рештою люд­ства та його розвитком. Таким чином авторка моделює опозицію: "нау­ка", яка стає головним і єдиним рушієм цивілізації, і "духовність та мис­тецтво", які повністю нівелюються.

У дистоггічному світі М. Етвуд зникає проблема співіснування опо­зиції "природного - штучно створеного (клонованого)", яка завжди була ахіллесовою п'ятою у стосунках релігії та науки. У цьому світі наука втрачає моральність. Снігова людина згадує, що його батько працював генографом на "Фермі Орган. Інк" і був одним із засновників проекту "Свиноїд". Метою проекту було виростити всередині трансгенетично-го організму людські органи та тканини, які можна пересаджувати лю­дям без ризику відторгнення. "Свиням привили ген швидкого росту, так що нирки, шлунки і серця свині виростали швидше, і зараз вчені нама­гались створити свиноїда, який би зміг вирощувати одночасно п'ять чи шість нирок" [10, с. 20].

Крізь призму категорії опозиційності слід розглядати стосунки між батьками Джиммі. Батько як елемент бінарного ряду є символом не­хтування моральності. Новий проект, у якому він бере участь зазіхає на основи природного розвитку людини. Програма "НооПІкіра" розробляє технології омолодження організму людини. "Що ж багаті, колись моло­ді і гарні чоловіки та жінки, які підсіли на гормональні добавки, об'їлись вітамінами, але змучені безкомпромісним дзеркалом, - хіба не продадуть вони будинки, огороджені вілли, власних дітей і навіть душу за ще один шанс пожити статевим життям" [10, с. 50].

На противагу батьку, матір Джиммі - Шерон, є символом моральної свідомості. Мікробіолог за освітою, вона деякий час працює на "Орган. Інк". Але душевні сумніви примушують Шерон звільнитись з роботи. "Перед мамою стоїть непочата чашка кави, мама дивиться у вікно і ку­рить. Голос такий, ніби вона смертельно втомилась. (...) А можливо, вона хвора" [10, с. 29]. Спостерігаючи за божевільними проектами компаун­дів, за тим, як добровольці у гонитві за молодістю беруть участь у проек­ті і перетворюються на "Плісняву з Далекого Космосу" [10, с. 50], Шерон прагне змінити своє життя. Вона готує план втечі у плебсвілл. Ця оповідь відкриває читачу завісу жорсткої ієрархії у компаунді. Правляча верхівка з кількох, або й одного, науковців керує всіма іншими, які повинні бра­ти участь у проектах. Працюючи на компаунд його мешканець отримує значно більше ніж просто роботу, він отримує стиль життя: відповідний до посади будинок та можливості, а, що найголовніше, він отримує пра­во жити у компаунді та "нагороджується" страхом втратити роботу. Ко­жен городянин Імперії є водночас резидентом Колонії.

За кілька місяців до зникнення матері, у житті Джиммі з'являється друг - Гленн, який у дорослому віці під час роботи над проектом ство­рення нового виду людей взяв собі ім'я Крейк. "Гленн - є лише мас­кою. Тому у спогадах Сніжної людини Крейк не буває Гленном, ніяких "Гленн, він же Крейк" чи "Гленн-Крейк", чи "Гленн, згодом відомий як Крейк" [10, с. 68]. З появою Гленна бінарна опозиція колонізатора та ко­лонізованого переходить у іншу площину. Якщо раніше протиставлення існувало у аспекті: панівна особа або група осіб - підпорядкована група, то надалі вона видозмінюється на: людина - людина, тобто Крейк (коло­нізатор) - Джиммі (колонізоване). Домінування Крейка над Джиммі про­стежується у їх стосунках, навіть у комп'ютерних іграх. Гру завжди оби­рає Крейк. Він же вирішує, коли слід перестати грати. Гра триває завжди до нищівної поразки Джиммі.

Аналізуючи описані М. Етвуд комп'ютерні ігри дослідниця К. Кер-скенс вбачає в них не лише метафоричний зміст, але й констатує, що вони "розкривають презирство XXI століття у ставленні до історично­го розвитку; пророкують катастрофічний занепад цієї цивілізації; демон­струють відсутність поваги до історії людства" [12, с. 438].

Елемент гри у аналізованому романі створює ефект імпліцитної іро­нії, оскільки на початковій стадії кожна гра сприймається читачем як просто жорстокість віртуального світу, проте, коли головні персонажі виростають, то гра виходить за рамки комп'ютерної забави і стає реаль­ністю умов існування людства, і тоді віртуальний світ протиставляєть­ся реальному.

Бінарну опозицію "реального - віртуального" можна простежити в іграх "Кров та Троянди" та "Архаїтон". Перша - торгова гра за мотивами "Монополії". "Карта Крові означала людські звірства, лиходійства всес­вітнього масштабу: просто зґвалтування чи вбивство не зараховувалися, лиходійство повинно забрати мільйони людських життів. Різанина, гено­цид і тому подібне. Карта Троянд позначала досягнення людства. Мис­тецтво, наукові прориви, визначні пам'ятки архітектури, корисні винахо­ди. (...) Пропонувались курси обміну: одна Мона Ліза за Берген-Бельзен, геноцид вірменського народу за Дев'яту симфонію плюс три єгипетські піраміди, - але можна було торгуватись" [10, с. 77]. З точки зору опози­ційності М. Етвуд ставить на терези основні досягнення та провали люд­ства, і розвитком фабули показує, що невдачі завжди переважають, на­віть і у грі завжди виграє гравець карт Крові.

Друга інтерактивна гра - "Архаїтон, під наглядом Божевільного Ада­ма" протиставляє "реальний світ Адама - світу Божевільного Адама" (роль якого на себе візьме Крейк, намагаючись втілити у життя всі свої наукові задуми генної модифікації). В цій грі "Адам дає імена живим тваринам, а Божевільний Адам дає імена тваринам мертвим" [10, с. 79]. Бали присуджувались за знання зниклих видів тварин та рослин. Гравці брали собі псевдоніми вимерлих видів, наприклад, Крейк - деркач, бо­лотяний птах, подібний до ворони чи крука. У романі авторка вид дер­качів зробила вимерлим, хоча у реальному світі він зустрічається у ди­кій природі.

Крейк стає відомим вченим, керівником компаунду, в якому одночас­но працювали над кількома науковими проектами. На цьому етапі книги проблематика роману набуває глобальніших рис. Опозиціонується світ панування людини, науки та дослідницької лабораторії - світу Бога, ре­лігії та природи.

З огляду на збільшення кількості населення Землі, зменшення при­родних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, які можуть призвести до перенаселення та голоду, М. Етвуд позиціонує проблемуконтролю над народжуваністю. Як очільник системи, Крейк вирішує, що простіше не впроваджувати закони про регулювання росту населення, а розробити таблетки, які він назвав "НегаПлюс". Ці пігулки знищують всі зовнішні чинники смертності, протистоять венеричним захворюванням, стерилізують земну популяцію людства. Поступово Крейк перетворю­ється не просто на Божевільного Адама. Він намагається вдавати з себе Творця (опозиція "Бог -людина").

У діалогах між Джиммі та Крейком М. Етвуд розвиває тему протисто­яння науки та релігії у дистоггічному суспільстві. Бажання, яке може за­довольнити науковий прогрес, протиставляється утриманню (обмежен­ню), які сповідуються у тих чи інших віруваннях. "Таблетка необхідна кожному, у будь-якій країні, у будь-якому суспільстві. Зрозуміло, що ба­гато релігій цього не схвалять - їх система цінностей базується на нещас­тях, нагороді за праведність, яку невідомо коли отримаєш, і сексуально­му утриманні. Але довго вони не протримаються. Хвиля людських ба­жань - бажань отримати якнайбільше всього найкращого - їх просто зне­се. Ці бажання будуть контролювати все, керувати всіма подіями, як за будь-якого глобального перевороту в історії людства" [10, с. 305].

Змальовуючи наступний проект Крейка "Парадиск" М. Етвуд знову повертається до опозиції "Бог - людина" і звертається до проблем євге­ніки - створення повністю прогнозованих дітей, які б відповідали будь-яким вимогам замовника за фізичними, інтелектуальними та поведінко-вими параметрами.

Створення так званого "ідеального" суспільства є мотивом творчос­ті багатьох попередників письменниці. Вперше про можливість "очи­щення" людства від людей "другого сорту", як не дивно, написав дав­ньогрецький філософ Платон. У трактаті "Держава" він пропонує не за­йматися дітьми з дефектами чи народженими від неповноцінних батьків. Хронічним інвалідам слід відмовити у наданні медичної допомоги, а мо­ральних виродків - страчувати [7].

Наукові амбіції Крейка не мають межі. Якщо межа колись існувала, то він давно її перетнув. Крейк єдиний серед персонажів, який себе ні­коли не обтяжував запитанням: "А що, якщо... ", на відміну від Джиммі, для якого межа завжди існувала: "Завжди існувала грань - чи не перей­шов ти її? І якщо так, то що тепер буде?" [10, с. 32] Ігноруванням меж моральності став проект "Діти Крейка", який передбачав створення у ла­бораторії нової біоформи людей-мутантів, стійких до вірусних захворю­вань. Діти Крейка жили під захисним куполом лабораторії, який повніс­тю імітував навколишнє середовище. Темою створення штучної людини М. Етвуд розвиває опозиційність бінарного ряду дистопія (антиутопія) - утопія. Г. Уельс у нарисі "Сучасна утопія" наводив основні риси уто­пій, описаних у літературі: 1) відсутність поділу на раси; 2) єдина мова;

3) спільні інтереси для всього людства [10, 121-122]. Проте досягнен­ня таких утопічних ідеалів для людини, за задумом М. Етвуд, є можли­вим лише із створення нових істот - Tabula rasa. Нові істоти, немов чис­тий листок паперу, без жодного розуміння оточуючого світу і керовані лише природними інстинктами були ідеальним матеріалом для втілення утопічних мрій Крейка. Він призначає Орикс провідником цих новоство-рених істот. Під його наглядом, вона щодня приходить до дивних істот і розповідає про світ тварин та рослин.

Після катастрофи, спричиненої таблетками "НегаПлюс", Джиммі за­лишається сам на сам з безпомічними створіннями, які нічого не знають про життя за межами їх штучного ареалу існування і які свято вірять в те, що Орикс та Крейк - Творці, а Снігова людина - їх посланець, який дба­тиме та вчитиме правил нового світу. Снігова людина тримається осто­ронь поселення дітей Крейка, але регулярно з ними спілкується. Він від­чуває себе чужинцем у їхньому поселенні, оскільки відрізняється від них не лише візуально, але й за фізичними ознаками. М. Етвуд залишається вірною принципу бінарної опозиції, протиставляючи повноцінну люди­ну Джиммі (свій) штучно створеним людиноподібним істотам, які навіть можуть змінювати свій колір шкіри (чужий).

У статті досліджено ряд бінарних опозицій, використаних М. Етвуд у романі-дистопії "Орикс і Крейк": Природне - Штучне, Утримання (Об­меження) - Бажання, Досягнення - Провали, Моральність - Нехтуван­ня Мораллю, Реальне - Віртуальне, Свій - Чужий, Імперія - Колонія, Ре­лігія (Духовність) - Наука, Утопія - Антиутопія, Бог - Людина. Розгля­даючи глибинні проблеми розвитку науки, людського суспільства, мо­ральності людини, авторка використовує перераховані нами протистав­лення для утвердження ідеї виживання людини за будь-яких обставин. Використовуючи принципи антиутопічної літератури М. Етвуд застере-жує, що бездумні наукові дослідження над Природою і Людиною мо­жуть привести до всесвітньої катастрофи, знищити існуючий Порядок та відкрити дорогу Хаосу.

"— Снігова людино, будь ласка, скажи нам, що це? Це — труп, а на що він може бути подібний, по-твоєму?

- Це частина хаосу, - відповіла Снігова людина.

- У хаосу поганий запах, - сказала дитина Крейка.

- Так, - з втомленою посмішкою мовила Снігова людина. - Хаос за­вжди тхне " [11, с. 363]. Проте, не зважаючи на світову руйнацію М. Ет­вуд оптимістично дає шанс останній людській істоті - Сніговій людині до відродження людської цивілізації.

Література:

1. Баталов Э. Я. В мире утопии: Пять диалогов об утопии, утопичном со­знании и утопичных экспериментах. -М.: Политиздат, 1989. - 319 с.

2. Воронцова М. Ю. Своєрідність романістики Маргарет Етвуд: автореф. дне. на здобуття наук, ступеня канд. філолог, наук: спец. 10. 01. 04 "Література зарубіжних країн" / М. Ю. Воронцова. - Д., 2005. - 21 с.

3. Геворкян Э. Антиутопии XX века: Евгений Замятин, Олдос Хаксли, Джордж Оруэлл. - М.: Кн. палата, 1989. - С. 6-12.

4. Овчаренко Н. Ф. Творчість М. Етвуд 1990-х років // Інститут Літератури їм. Т. Г. Шевченка HAH України. - 2003. - С. 166-173.

5. Овчаренко Н. Ф. Романи-антиутопії Маргарет Е. Етвуд // Слово і Час. - 2006 (лютий). - №2 (542). - С. 46 - 55.

6. Павлишин М. Постколоніальна теорія і критика // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996.-С. 531-535.

7. Платон Государство / Пер. А. Н. Егунова. - М.: Наука, 2005. - 572 с.

8. Саїд Е. Орієнталізм // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 544-558.

9. Словарь литературоведческих терминов [Электронный ресурс] / Экспериментальная группа Lib-Ra; ред. РудневЮ. Б. -Электрон, дан. -Киев, 2001­2005. - Режим доступа: http://slovar. lib. ra/dictionary/binaroppozicija. htm

10. Уэллс Г. Современная утопия//Завтра: Фантаст. Альманах. - Вып. 1. -М.: Текст.-1991.-С. 120-130.

11. Atwood М. Oryx and Crake. - Canada: McClelland and Stewart, 2003. -378 p.

12. Christel Kerskens Escaping the Labyrinth of Deception: A Postcolonial Approach to Margaret Atwood's Novels, Volume I. Canada: Annee Academique, 2006-2007. - 524 p.

13. Fanon F. Black Skm White Mask. New York: "Grove Press Inc.", 1986. -lip.

14. Sharrad P. Speaking the Unspeakable: Cambridge and the Caribean / Describing Empire: Post-coloniality and textuality. - Ed. by Tiffin C, Lawson A. -London/New York: Routledge, 1994. -201 p.

Страницы:
1 


Похожие статьи

І М Хабета - Бінарність у романі-дистопії маргарет етвуд орикс і крейк