Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 106

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

- соціальна функція - є комплексною та такою, що включає блок невиробничих сфер діяльності, до яких належать: культурно-освітня та дозвіллєва, охорони здоров' я, житлово-комунальна тощо. Рівень реалізації цієї функції безпосередньо залежить і від рівня розвитку та сформованості соціальної бази міста (житлово-комунального господарства, освіти, охорони здоров'я, культури, побутового обслуговування населення та ін.).

- рекреаційна функція - більшість малих міст має історичні та культурні пам'ятки, багато з них розміщені на території зі значними природними рекреаційними ресурсами тощо. Проте такі міста досі слабко інтегровані до рекреаційної галузі України;

- природоохоронна функція - специфічна і важлива функція малих міст, що реалізується через поширення природоохоронних заходів, метою яких є наближення до екологічної рівноваги між природними та суспільними геосистемами.

Загалом варто відзначити, що міста районного значення володіють досить потужним ресурсним потенціалом для забезпечення вагомого внеску у соціально-економічний розвиток України. Передусім йдеться про такі його складові, як історико-культурний, трудовий, соціальний та виробничий (сільське господарство, промисловість та деякі інші види економічної діяльності тощо) потенціал. Крім того, якісна його реалізація дозволяє підвищити рівень зайнятості, зменшити обсяги зовнішньої трудової міграції і відпливу активної частини населення за кордон, призупинити процеси зниження рівня якості людського капіталу.

Виробничий потенціал. Характеристиками, які відображають низький рівень використання виробничого потенціалу міст районного значення, є:

- невисокий рівень розвитку промисловості, що проявляється у малих обсягах реалізації промислової продукції у розрахунку на одну особу наявного населення (у більшості міст районного значення цей показник суттєво поступається середньому по Україні) та малій частці у загальних обсягах реалізованої промислової продукції відповідного регіону;

- незначні обсяги капіталовкладень та їх частка у загальному обсязі виконаних будівельних робіт;

- низька підприємницька активність населення та незначна частка зайнятих у секторі малого підприємництва, що має стійку тенденцію до скорочення;

- невелика частка діючих малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (наданих послуг); кількість підприємств,  що  здійснювали  господарську діяльність,  в  сучасних умовах  продовжує знижуватись внаслідокнедостатнього ресурсного забезпечення їх господарських функцій;

- нераціональна структура економічної діяльності підприємств у містах районного значення. Зокрема, низькою залишається частка підприємств, що функціонують у базових галузях економіки та галузях з великою часткою доданої вартості. Натомість, високою є підприємницька активність у сфері торгівлі тощо;

- практично відсутні коопераційні та кластерні зв'язки підприємств малого і великого бізнесу, а також малих підприємств міст районного значення з підприємствами обласних центрів; розвиток малого підприємництва у таких містах є набагато повільнішим, що призводить до подальшого погіршення показників соціально-економічного розвитку районів та сільських територій.

Сільськогосподарський потенціал. Незважаючи на велике значення міст районного значення та сільських населених пунктів навколо них у забезпеченні продовольчої безпеки, розвиток агропромислового комплексу цих територій не є інтенсивним. Головними причинами кризових явищ у сільськогосподарському виробництві зазначених територій є:

- відсутність паритетності цін між промисловою і сільськогосподарською продукцією. Зростання цін на електроенергію, сільськогосподарську техніку, паливно-мастильні матеріали, технологічне устаткування для тваринницьких ферм, корми і кормові домішки значно випереджало зростання цін на сільгосппродукцію;

- переробні і торговельні підприємства встановлюють монопольні ціни на сільськогосподарську продукцію, а дрібні товаровиробники не здатні навіть окупити витрати, в результаті чого багато господарств стають збитковими;

- різке скорочення державної підтримки і здорожчання кредитних ресурсів призвели до руйнування виробничого потенціалу тваринництва, рослинництва, повернення до примітивних технологій.

Трудовий потенціал. Перешкодами розвитку трудового потенціалу у містах районного значення є: збільшення смертності населення та вищий її рівень порівняно з обласним центром і великими містами; неналежний рівень розвитку і функціонування системи охорони здоров' я; погіршення умов відтворення трудових ресурсів, їх кількісних та якісних характеристик, здатності до самовідтворення. Саме малі міста є найбільш стійкою категорією поселень в умовах світової фінансово-економічної кризи. Разом з тим, важливо зазначити, що характерні для України в цілому тенденції депопуляції населення особливо гостро проявили себе якраз у таких містах, оскільки у них показники смертності значно перевищують показники народжуваності. Структуроутворююча база таких міст зруйнована, виробництва, які б компенсували цей негатив, так і не були створені. Як наслідок - високий рівень безробіття, низький рівень доходів населення і, відповідно, низька якість життя.

Інноваційний потенціал. Формування «полюсів зростання» на основі науково-технічної діяльності та налагодження наукомісткого виробництва в містах районного значення має стати основою істотного зміцнення конкурентоспроможності виробництва відповідного регіону та держави в цілому. Проте розвиток і використання інноваційного потенціалу характеризується низкою проблем:

- спостерігаються суттєві диспропорції інноваційного розвитку, які проявляються у диференціації міст-районних центрів та відповідних районів та їх відставанні від обласних центрів та інших міст обласного значення за основними показниками інноваційної діяльності;

- низькою залишається якість інноваційної діяльності, в т. ч. через відсутність висококваліфікованих наукових кадрів;

- результативність науково-технічної діяльності підприємств у містах районного значення є невисокою, про що свідчить вкрай мала кількість отримуваних охоронних документів на об' єкти інтелектуальної власності тощо.

Культурний та рекреаційний потенціал. Значний культурний та туристичний потенціал міст районного значення є чинником становлення культурного розвитку суспільства та надходження коштів від діяльності закладів культури, мистецтва, об' єктів туристичної інфраструктури до бюджету відповідних територій. Проте сфера культури та туризму більшості міст районного значення розвивається хаотично, без врахування допустимо можливих норм антропогенного навантаження на туристичні об' єкти, у тому числі історико-архітектурні пам' ятки та ансамблі, без ефективного використання фінансових можливостей для збереження та відновлення культурних та туристичних об' єктів.

Несприятливими чинниками розвитку та функціонування закладів культури та мистецтва, в тому числі тих, які є історико-архітектурними пам' ятками у містах районного значення, є їх незадовільний матеріально-технічний стан; відсутність сучасних систем охорони, що призводить до втрати окремих цінних експонатів з музеїв, галерей; низький рівень оплати праці працівників; недостатня інформаційно-рекламна діяльність тощо.

Отже, основними проблемами економічного і соціального розвитку міст районного значення в Україні є:

- обмеженість економічної бази і низька конкурентоспроможність щодо залучення кваліфікованих кадрів і інвестицій;

- технологічна відсталість більшості промислових підприємств, високий рівень зношеності основних фондів, брак робочих місць й зростання безробіття;

- несприятлива демографічна ситуація - міграція молоді у більші міста, від'ємний природний приріст населення, низький рівень розвитку охорони здоров' я тощо;

- недостатній рівень розвитку соціально-культурної сфери й низький рівень розвитку інженерно-інфраструктурних об' єктів;

- значна частка міських поселень з переважанням однієї галузі промисловості, що означає повну залежність поселення від структуроутворюючого підприємства.

В умовах загострення економічної кризи одним з важливих напрямів розвитку виробництва, збереження робочих місць у містах районного значення має стати раціональне та більш ефективне використання ресурсів, що формують первинні конкурентні переваги цих населених пунктів. Це стосується передусім використання земельних, мінеральних і лісових ресурсів, комунікацій (транспортних, інформаційних), використання переваг економіко-географічного положення окремих регіонів, підвищення освітнього потенціалу та збільшення кількості кваліфікованої робочої сили у виробничому процесі.

З огляду на зазначені проблеми розвитку міст районного значення, потреба ефективного використання їх ресурсного потенціалу залишається актуальною, що обумовлює пошук нових оптимальних форм державної політики розвитку цих міст.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мельник А.Ф., Монастирський Г.Л., Дудкіна О.П. Муніципальний менеджмент: Навч. посіб. /за ред. А. Ф.Мельник. - К.: Знання, 2006. -

420 с.

2. Методичні рекомендації щодо розробки регіональних стратегій розвитку: Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 224 від 29 липня 2002р.

3. Прогнозирование и планирование экономики: Учеб. пособие / под ред. В.И.Борисевича, Г.А. Кандауровой. - Минск: ИП "Экоперспектива", 2000. - С.14.

4. Хрістофер Р. Брент, Річард Е. Престон. Програма економічного розвитку. Стратегічне Економічне Планування і Локальний розвиток // Бюлетень економічного розвитку. - Онтаріо: Університет Ватерлу, 1988. - №2.

СУЧАСНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Чентуков Ю.І., д.е.н.,проф., заступник генерального директора з персоналу ПАТ «ММК ім.Ілліча» Булатова О.В., к.е.н., проф., проректор з наукової роботи Маріупольського державного університету 1

Найбільш знаковим процесом кінця ХХ - початку ХХІ століття стала глобалізація, в умовах якої не тільки збільшуються обсяги міжнародної діяльності і створюються нові форми міжнародних політичних, економічних, соціокультурних відносин, а й розвиваються такі просторові зрушення, що призводять до появи якісно нових ознак розвитку світового господарства. Пов' язано це з посиленням процесів регіоналізації, які набувають глобальних ознак.

Сучасною наукою сформовано теоретико-методологічні засади розвитку глобальної інтеграції, формування світового економічного простору тощо (наукові дослідження Р. Арон, Ж.Атталі, Б.Баді, З.Баумана, У.Бек, Д.Белла, І.Валлерстайна, Е.Гідденса, Дж.Гелбрейта, П. Дікена, М.Кастельса, Т.Левітта, К.Омає, Дж.Перратона, Я.Пітерса, А.Портеса, Р.Робертсона, Л.Склера, Дж.Сороса, Дж.Стигліца, П.Тейлора, Е.Тоффлера, Ф.Фукуями, С.Хантінгтона, Д.Хелда, С.Хоффмана та ін.). Дослідженню проблем розвитку регіональної інтеграції, регіону як цілісної системи, присвячено праці П.Агшіон, М.Аллє, Б.Баласса, Е.Болдвіна, Дж.Бхагваті, У.Ваннопа, Е.Венайблза, М.Гюнарсона, М.Джинніса, У.Ізарда, М.Кітінга, П.Кругмана, Р.Купера, Е.Мансфілда, К.Маркусена, А.Маршала, Д.Мітрані, Ж.Монне, Ф.Содербаума, М.Сторпера, Я.Тінбергена, А.Хааса, Б.Хеттне, М.Шиффа. Вагомий внесок в розвиток концептуальних підходів щодо дослідження зазначених проблем пов'язаний з науковими працями українських та російських учених, в яких інтеграційні процеси досліджуються як на глобальному рівні (Е.Азроянц, О. Білорус, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Гражевська, А. Ельянов, В. Загашвілі, В. Іноземцев, Е. Кочетов, В. Кувалдін, Д. Лук' яненко, А. Мазаракі, М. Максимова, В. Медведєв, О. Неклесса, Т. Орєхова, І. Осадча, В. Пантін, Ю. Пахомов, А. Поручник, Є. Савельєв, А. Старостіна, М. Чешков, Ю. Павленко, Ю. Пахомов, А. Поручник, А. Філіпенко, Г.Черніченко, Ю.Яковец), так і на регіональному (Ю. Борко, В. Будкін, О. Буторіна, І. Гладій, О. Гранберг, М. Делягін, М. Долішній, Л. Зевін, Ю. Макогон, Н. Мікула, Ю. Орловська, В. Сліденко, А. Спартак, В. Чужиков, В. Шемятенков, Г. Широков, Ю. Шишков, І. Школа). Глобальні трансформації та динамічні зміни, що відбуваються в сучасних умовах актуалізують дослідження об' єктивних процесів інтеграції, що відбувається на різних рівнях, і які впливають на визначення інтеграційної стратегії розвитку країн світової економіки, суб' єктів господарювання тощо.

Еволюція продуктивних сил неминуче призводить до взаємопроникнення і зближення економік різних країн в масштабах світового господарства через встановлення сталих зв' язків між суб' єктами міжнародних економічних відносин, в результаті чого відтворювальний процес, який відбувається в рамках окремої країни, стає невід' ємною складовою цього процесу, який відбувається вже на глобальному рівні. А від так, на об'єктивній основі еволюції міжнародного поділу праці ґрунтується й світовий інтегруючий розвиток [6]. Формування стійких виробничо-економічних зв'язків між окремими країнами на основі міжнародного розподілу праці відображають процеси інтернаціоналізації. За своєю суттю інтернаціоналізація означає процес переплетення і об'єднання економік різних країн, корпорацій, компаній, який виявляється у створенні окремими економічними агентами зарубіжних господарських суб'єктів, розширенні їх діяльності на міжнародному рівні та у розвитку наднаціональних форм зв'язків на міждержавному рівні. Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя. Розвиток продуктивних сил різних країн неминуче приводить до необхідності встановлення міжнародних зв'язків, взаємопроникнення економік, пошуку колективних форм забезпечення економічних інтересів держав, що, нарешті, і стало поштовхом до формування та розвитку економічної регіоналізації світового господарства, починаючи з другої половини ХХ століття [10,с.3].

В масштабі планети інтернаціоналізація виступає як глобальна інтеграція, в масштабі регіону - як регіональна інтеграція [3,с.45], таким чином глобалізація не відміняє регіоналізацію, а й сприяє появі нових форм і способів інтеграції країн, які знаходяться на різних ступнях суспільно-економічної зрілості [11,с.4]. В свою чергу, регіональна інтеграція є частиною загальносвітового процесу, що охоплює різні країни, незалежно від ступеню їх розвитку [8,с.20]. Глобалізація органічно пов'язана з регіоналізацією, оскільки саме через створення регіональних інтеграційних об' єднань досягається відповідних ефект масштабу, а від так, регіоналізація є своєрідним етапом глобалізації, звідси, можна визначити, що в сучасних умовах розвитку міжнародного розподілу праці в рамках об' єднувальної (інтеграційної) тенденції відбувається: глобальна інтеграція (всесвітня економічна інтеграція), яка ґрунтується на процесах транснаціоналізації і виступає у формі глобалізації; і регіональна інтеграція, яка пов'язана з міждержавною взаємодією і ґрунтується на територіальній системі розміщення продуктивних сил і формуванні відповідних міждержавних територіально-виробничих комплексів.

Сьогодні майже всі члени СОТ є членами щонайменше однієї регіональної угоди (за виключенням Монголії). В світовому господарстві спостерігається одночасна участь країн світу в декількох регіональних торговельних угодах, які накладаються один на одне, не тільки створюючи комплексний і складних механізм взаємодії, а й посилюючи конкуренцію серед декількох торгових режимів. В середньому на кожну країну-члена СОТ припадає 12 преференційних торговельних угод (для порівняння - на початку 1990х років країна-член СОТ приймала участь в середньому в двох регіональних угодах) [12, с.55]. Станом на початок 2011 року ГАТТ/СОТ було нотифіковано 453 регіональні торговельно-економічні угоди, з яких 288 є активно функціонуючими.

Моніторинг регіональних торговельних угод, статистичний огляд та, відповідно, й їх ускладнюється декількома обставинами. Регіональні торговельні угоди охоплюють товари та послуги, однак статистична база, яку формує СОТ, окремо враховує торговельні угоди, що стосуються товарів, та торговельні угоди, які охоплюють торгівлю послугами. Від так, загальна кількість регіональних торговельних угод суттєво завищеною. База даних також враховує приєднання до вже існуючої угоди як окрему нову регіональну угоду. Крім того, важливим аспектом є також й те, що не всі регіональні угоди нотифікуються в СОТ (в першу чергу це стосується інтеграційних угод , які укладаються країнами, що розвиваються), при тому що вони є активно діючими. Крім того, якщо країни, що укладають регіональну торговельну угоду, не є членами СОТ, то подібна угода взагалі не враховується в світовій статистиці, тому можна вважати, що кількість укладених регіональних торговельних угод в світі є значно більшою, ніж офіційно заявленою СОТ.

Регіональні торговельні угоди стали знаковою особливістю сучасної багатосторонньої торговельної системи, оскільки вони спрямовані на практичне втілення дій урядів країн у вигляді формування особливого міждержавного простору, в рамках яких встановлюється лібералізація торгівлі та спрощення її процедур торгівлі через створення конкретних форм регіональної інтеграції - зон вільної торгівлі та митних союзів. Поряд з кількісними змінами спостерігаються й якісні зрушення у характері домовленостей щодо регіональної інтеграції [8,с.17-21]:

в-першу чергу це стосується переходу до відкритої моделі регіональної інтеграції, розвиток якої спрямовано на стимулювання міжнародної торгівлі, а не на встановлення контролю над торговельно-економічною співпрацею (як це було притаманно ендогенній концепції розвитку регіонів відповідно до концепції старого регіоналізму);

по-друге, в регіональних торговельних угодах поряд зі зниженням тарифів і квот визначається й механізм зниження інших бар' єрів, що сприятиме розвитку глибокій інтеграції країн, досягнення якої потребує широкомасштабних політичних заходів (як це було зроблено в Європейському Союзі), що виходять за межі традиційної торговельної політики;

по-третє, в світогосподарський практиці активізувалась поява торговельних блоків, що поєднують країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку і доходу, але які виступають як рівноправні партнери в рамках укладених регіональних торговельних угод типу «Північ-Південь» (початок цього процесу пов' язано з укладанням угоди про створення Північноамериканської зони вільної

© Чентуков Ю.І., Булатова О.В. 2013торгівлі);

по-четверте, зростає кількість регіональних торговельних угод, які укладаються між віддаленими країнами, розвиток співробітництва між якими ґрунтується на принципах стратегічного партнерства, яке не обов' язково пов'язане з фактором географічної близькості та спільності кордонів.

Перехресна участь країн у декількох регіональних торгівельних угодах створила умови розвитку принципово нового явища в світовому господарстві - континентального та трансконтинентального напрямів розвитку міжнародної регіональної інтеграції. Емпіричні дані вказують, що ця тенденція посилюється. На початок 2011-го року лише третину регіональних торговельних угод (146 угод) було укладено в межах певного регіону, тобто 2/3 всіх інших угод фактично було спрямовано на розвиток континентальних та трансконтинентальних зв' язків, що розвиваються на інтеграційній основі, переважно, у вигляді формування зон вільної торгівлі. обрання саме цієї форми регіональної інтеграції і цілком логічним з огляду на те, що їх створення потребує меншої координації зовнішньоекономічної політики, оскільки зберігається власний механізм митного регулювання по відношенню до третіх країн, крім того їх створення не залежить безпосередньо від територіального розташування країн-партнерів, що і стає основою розвитку трансконтинентальної торгівельної співпраці.

Розвиток континентальної та трансконтинентальної інтеграції виступає як реальний механізм формування багатополярного світу в глобальному просторі, при чому, з одного боку, відбувається розповсюдження загально світових ідей і принципів розвитку господарства, а з іншого боку, посилюється тенденція розвитку особливостей форм соціально-економічного розвитку регіонів світу, збереження культурних особливостей в рамках міждержавного економічного простору. В рамках простору, який формується на основі поглиблення регіональної та розвитку континентальної та трансконтинентальної інтеграції, відбувається об' єднання країн та регіони із взаємною інтенсивною інтеграцією. Цілком логічним, що формування континентальних та трансконтинентальних напрямів регіональної інтеграції відбувається на основі найбільш потужних на сьогоднішній день регіональних моделей інтеграції: європейської, північноамериканської та азіатсько-тихоокеанської.

В розвитку трансконтинентальних процесів регіональної інтеграції, спрямованих на укладання відповідних угод про створення зон вільної торгівлі, можна спостерігати як певні переваги, так і певні загрози, коли переговорний процес розвивається на багатосторонній основі, тобто хоча б одна сторона переговорного процесу виступає у вигляді інтеграційного об' єднання. З одного боку, успішне просування переговорного процесу (як приклад, Еи-країни Центральної Америки) сприяє розвитку трансконтинентальних потоків товарів, послуг, інвестицій між двома крупними ринками, що представлено певними групами країн, що в кінцевому результаті стимулює подальший розвиток та поглиблення регіональної інтеграції. З іншого боку, недостатній рівень взаємодії країн-партнерів в межах інтеграційного об'єднання ускладнює переговорний процес, оскільки процес координації і погодження дуже ускладнюється (ЕИ-А8ЕАЇ>), ЕИ-МЕШС08ИІІ), тому, як результат, більш потужне інтеграційне об'єднання починає ініціювання двостороннього переговорного процесу (ЕИ-Сінгапур, ЕИ-Колумбія і т.п.)

Поглиблення та розширення інтеграції відрізняються за різними аспектами та функціональними сферами. Поглиблення інтеграції відноситься до розширення різних аспектів і функціональних сфер і характеризується: збільшенням обміну товарами та послугами через скорочення тарифів та нетарифних бар' єрів, що призводить до збільшення експортно-імпортних потоків; збільшенням потоків короткострокового фінансового капіталу через покращення інвестиційних можливостей; розширенням потоків довгострокового капіталу у вигляді прямих і портфельних іноземних інвестицій через пом' якшення нормативних вимог по відношенню до іноземних власників; зростанням трудової міграції населення через спрощення візового режиму, механізму переказів; розширенням інтегрованої діяльності транснаціональних корпорацій через використання механізму аутсорсингу, розвиток транспортної та комунікативної інфраструктури; збільшення технологічного обміну через розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, розвитку нормативних вимог відносно захисту прав інтелектуальної власності. В свою чергу, розширення інтеграції за своєю суттю охоплює зазначені елементи поглиблення інтеграції із залученням нових країн, що включає: повне розширення (розвиток континентального напряму регіональної інтеграції); подальше розширення існуючого інтеграційного об' єднання через залучення, в тому числі трансконтинентального характеру, нових членів інтеграційного об' єднання (як окремих країн, так і вже існуючих регіональних інтеграційних об' єднань). З огляду на це, розвиток континентальних та трансконтинентальних напрямків регіональної інтеграції, її поглиблення та розширення є взаємодоповнюючими напрямами розвитку регіоналізації світової економіки в умовах глобальної інтеграції.

Сьогодні в світі не існує єдиної універсальної моделі регіональної торговельної угоди, тому кожна країна або інтеграційне об' єднання застосовують в більшості випадків комплексний підхід до використання можливостей інтеграційних угод, які спрямовані на розширення доступу на нові ринки, збільшення інвестиційних можливостей, зменшення трансакційних витрат через усунення митних зборів та обмежень, встановлення єдиних технічних норм і вимог, захисту інтелектуальних прав, встановленню єдиної конкурентної політики, прозорості механізму державного регулювання. Такий комплексний підхід в цілому сприяє поглибленню інтеграційної взаємодії з країнами-партнерами і створенню передбачуваних політичних умов, які впливають на розвиток торговельно-економічної співпраці зі всіма регіонами в рамках певного міждержавного економічного простору, а від так поширенню континентального і трансконтинентального інтеграційного співробітництва.

В основі розвитку міжнародної економічної інтеграції країн знаходиться рівень економічного й технічного розвитку держав, їх економічна взаємозалежність [4-5,9]. Саме досягнення відповідного рівня інтеграційної зрілості може забезпечити реальна інтеграція певної групи країн.

На основі дослідження особливостей залучення до процесів міжнародної регіоналізації країн світової економіки [2] зроблено висновок, що для країн з розвиненою ринковою економікою розвиток інтеграційної взаємодії розглядається як певна функція від вже досягнутого рівня розвитку, а для країн, що розвиваються, та з перехідною економікою, інтеграція використовується як засіб покращення соціально-економічного становища. Високо розвинуті країни, які мають високий рівень взаємодоповнення національних економік, характеризуються найбільшими можливостями до реального інтегрування, оскільки вони мають високий рівень розвитку обробної промисловості, який забезпечує значну диверсифікацію та інтенсифікацію зовнішньоекономічних зв' язків країн, а від так - конкурентний механізм в цих країнах має не руйнівний, а стимулюючий характер. Відсутність зазначених характеристик у країн з низьким рівнем соціально-економічного розвитку і які ще не досягли високого рівня інтеграційної зрілості, можливості до реального інтегрування є суттєво меншими, а від так, між ними міжнародних торгово-економічних блоків є досить проблематичним.

Адаптація будь-якого суб'єкта господарювання до сучасних умов розвитку світового господарства, потребує застосування особливих інструментів та прийомів управління бізнесом. В процесі аналізу результатів досліджень стратегій розвитку бізнесу, які представлено в [7] виділено характерні риси зазначених стратегій: зорієнтованість на ринок; кооперація зусиль для досягнення встановлених цілей; творчий характер; координуючий характер, логічність; чітка спрямованість на забезпечення конкурентних переваг; практична спрямованість, масштабність та орієнтованість на довгострокову перспективу; інтеграційний характер; комплексність; багаторівневість; відсутність кінцевої визначеності; складність. В результаті проведеного дослідження обґрунтовано роль стратегічної інтеграції підприємств як нової парадигми організаційного розвитку. Базуючись на триєдиному підході до визначення категорії «інтеграція» (інтеграція як ціле, інтеграція як процес, інтеграція як результат), розроблено агреговану типологію концептуальних підходів до інтеграції господарських процесів. Можливості інтеграції господарських структур слід застосовувати таким чином, щоб, з одного боку, повністю реалізувати їх стратегічний потенціал, а з іншого - досягти збалансованих максимальних економічних і технологічних результатів взаємодії в рамках промислових комплексів. В сучасних умовах стратегічна взаємодія фірм є складним процесом формування й коригування взаємних очікувань, який неможливо формалізувати на основі традиційних кількісних методів. З точки зору економічної системи інтеграцію слід розглядати як об'єднання економічних суб'єктів і розширення зв'язків між ними або як динамічний процес ліквідації дискримінації, створення сприятливих один для одного умов здійснення економічної діяльності й поглиблення взаємодії з метою більш повного використання ексклюзивних конкурентних переваг та отримання синергетичного

ПPOБЛEMЫ PASB^ra BИEШИEЭKOИOMИЧECKИX CBЯЗEЙ И ПPИBЛEЧEИИЯ ИИOCTPAИИЫX ИИBECTИЦИЙ:

PEГИOИAЛЬИЫЙ ACПEKT

ефекту. За таких умов стратегічна інтеграція розглядається як відносини між підприємствами, що базуються на довгостроковій спільності інтересів.

Країни світи обирають власну стратегію участі у процесах регіональної інтеграції в залежності від тих завдань, які визначаються їхнім рівнем соціально-економічного розвитку, наявним потенціалом, характером розвитку зовнішніх відносин тощо. Глобальна економічна інтеграція буде й далі прискорюватися шляхом зростання торгівлі і потоків капіталу, поглиблення фінансової інтеграції, революційних змін в сфері інформаційно-комунікаційних технологій, транспорту і зв' язку, що створює безпрецедентні можливості для зростання і розвитку. Посилення економічної сили основних регіональних інтеграційних блоків, розширення сфери їх впливу формують нові ознаки глобальної регіоналізації світової економіки. Визнаючи і враховуючи ці глобальні зміни, компанії окрім розширення інноваційної діяльності, будуть й надалі стрімко розвивати глобальні та регіональні виробничі мережі, до яких активно залучаються нові регіони і країни.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект