Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

В Республике Беларусь непосредственно нормативно-правовым актом, регулирующим информационные отношения, является Закон Республики Беларусь от 10.11.2008 г. «Об информации, информатизации и защите информации». Он является комплексным актом. В нем применяются такие понятия как «информация», «документированная информация», «защита информации», «информационный ресурс», «информатизация», «информационная технология», «информационные отношения» и др. Закон регулирует отношения, возникающие при формировании и использовании информационных ресурсов на основе потребления документированной информации, создании и использовании информационных технологий и средств их обеспечения, защите информации. Этот базовый закон выдвигает на первое место понятие «информационные ресурсы».

Закрытая или ограниченная в обороте информация - это информация ограниченного доступа, специальный правовой статус которой устанавливается законами или иными нормативными актами. Данные сведения могут относиться к различным аспектам жизни личности, общества, государства, и предназначены для использования узким кругом правомерных пользователей. Таким образом, информация, ознакомление с которой ограничивается собственником или законодательством, является конфиденциальной, а информация, предназначенная для неограниченного круга лиц, является массовой (общедоступной). Однако Закон Республики Беларусь от 10.11.2008 г. «Об информации, информатизации и защите информации» не содержит данное понятие, он только подразумевает данный вид информации. (Ст.15). Однако имеется понятие «конфиденциальность информации» - требование не допускать распространения и (или) предоставления информации без согласия ее обладателя или иного основания, предусмотренного законодательными актами Республики Беларусь.

Как было замечено ранее, информация играет ведущую роль в составе различных элементов обеспечения адвокатской деятельности, поскольку связывает их между собой.

И именно конфиденциальность данной информации является необходимым условием доверия со стороны клиента.

Отсюда следует, что адвокат может оказывать профессиональную результативную помощь своему доверителю только в случае достижения полного взаимопонимания между ними. Доверитель должен быть уверен в том, что обсужденные вопросы и предоставленные защитнику сведения останутся конфиденциальными без каких-либо требований и условий. Что же касается момента получения сведений, требующих обеспечения их сохранности, то, на мой взгляд, это и есть сам момент обращения к адвокату за юридической помощью.

На международном уровне вопрос взаимоотношения юриста (адвоката) с его клиентом нормативно урегулирован и уделяется достаточно много внимания данной проблеме, а именно конфиденциальности сведений.

Например, основные принципы, определяющие роль юристов, принятые Восьмым Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, в августе 1990 года, в Гаване, закрепили следующее: «Правительства признают и обеспечивают конфиденциальный характер любых сношений и консультаций между юристами и их клиентами в рамках их профессиональных отношений»[6].

Пунктом 2.3. Кодекса поведения для юристов в Европейском сообществе, принятым 28 октября 1988 г. Советом коллегий адвокатов и юридических сообществ Европейского союза в Страсбурге, непосредственно определено, что «сущностью функции юриста являются то, что клиент должен сообщать ему факты, которые клиент не сообщил бы другим, и что юрист должен быть получателем иной информации на основе конфиденциальности. Без уверенности в конфиденциальности не может быть доверия. Конфиденциальность, таким образом, - основное и фундаментальное право и обязанность юриста. Юрист должен соответственно соблюдать конфиденциальность относительно всей информации, данной ему его клиентом, или полученной им относительно его клиента или других лиц в ходе представления услуг своему клиенту. Обязательство конфиденциальности не ограничено во времени. Юрист должен требовать от его партнеров и персонала и любого лица, привлеченного им в ходе предоставления профессиональных услуг, соблюдения того же обязательства конфиденциальности»[5].

В соответствии со стандартами независимости профессии Международной ассоциации юристов: «Независимость адвокатов при ведении дел лиц, лишенных свободы, должна гарантироваться с тем, чтобы обеспечить оказание им свободной, справедливой и конфиденциальной юридической помощи, в том числе обеспечить право на посещение этих лиц». Адвокатам должны быть представлены такие возможности, «которые необходимы для эффективного выполнения ими профессиональных обязанностей, в том числе для обеспечение конфиденциальности отношений между адвокатом и клиентом, включая защиту обычной и электронной системы всего адвокатского делопроизводства и документов адвоката от изъятия и проверок, а также обеспечение защиты от вмешательства в используемые электронные средства связи и информационные системы» [4].

Таким образом, можно согласиться, что конфиденциальность, - основное не только фундаментальное право, но и обязанность юриста, а в нашем случае, непосредственно адвоката.

Адвокат может иметь при осуществлении своей профессиональной деятельности постоянных клиентов, которые обращаются к нему по ряду вопросов, в силу их жизненных обстоятельств. Однако, не зависимо от того является данный клиент постоянным, либо обращается впервые, в любом случае, адвокат обязан сохранять конфиденциальность.

Надо заметить, что обязанность адвоката обеспечить сохранность данных сведений остается по юридическим вопросам и не может ограничиваться моментом прекращения оказания юридической помощи клиенту.

На мой взгляд, относительно сведений, которые в силу профессиональной деятельности адвоката являются конфиденциальными и не подлежат разглашению, то их можно определить следующим образом:

1. сам факт обращения гражданина за юридической помощью

2. сведения о содержании, мотиве и характере данного обращения;

3. любые сведения, которые были сообщены адвокату его клиентом;

4. сведения о содержании бесед с клиентом;

5. сведения об изученных и составленных документах, а также иная другая информация, которая касается оказания данной юридической помощи;

6. сведения, касающиеся личной жизни граждан, полученные в ходе производства следственных действий, а также из уголовного дела при ознакомлении с ним;

7. сведения, которые были сообщены адвокату другими лицами:

например: близкими родственниками об обвиняемом (подозреваемом), лицами при их обращении за юридической помощью;

8. сведения из материалов уголовного дела;

9. сведения, полученные адвокатом по собственной инициативе законным путем и относящиеся к обстоятельствам совершенного преступления.

В нормативных актах Республики Беларусь, которые регулируют отношения, возникающие в адвокатской деятельности, чаще всего используются понятия «адвокатская тайна» и «профессиональная тайна». Сведения, которые являются конфиденциальными и имеют место в адвокатской деятельности, могут являться содержанием данных понятий. Таким образом, адвокат при осуществлении своейпрофессиональной деятельности сталкивается с информацией в режиме тайн.

Обязанность не разглашать секреты различной степени важности (государственные, военные, служебные, экономические, научные, банковские и т. д.) налагается на лиц, достоянием которых они стали по службе или работе, и считается столь важной, что данное нарушение ее признается преступлением. Уголовно-правовая ответственность за разглашение перечисленных в Уголовном кодексе Республике Беларусь категорий сведений распространяется и на адвокатов, оказавшихся при ведении дел или при консультировании носителями таких сведений - независимо от дачи каких-либо подписок о неразглашении.

Осуществляя свою профессиональную деятельность, адвокат может получить сведения, например, из материалов дела, собирая данную информацию по собственной инициативе или со слов клиента, а также других лиц и других источников. Но данные сведения могут касаться не только клиента, но и других лиц: близких родственников, свидетелей по данному делу и даже лиц, не участвующих в данном процессе.

Например, в закрытом судебном заседании раскрывается тайна усыновления, но это не дает никакого права адвокату публично заявлять об этом, так как это может отразиться на других лицах и причинить им моральную травму. Таким образом, информационная безопасность в адвокатской деятельности имеет место не только по отношению к клиенту (доверителю) но и по отношению к другим лицам. В данной ситуации адвокат, хоть напрямую никаких обязательств не имеет по отношению к этим лицам, но обязан сохранять конфиденциальность этих сведений.

Даже в случае, когда доверитель адвоката по каким-либо соображениям счел возможным раскрыть содержание материалов, составляющих тайну, нельзя считать, что он во всех случаях освобождается от необходимости ее хранить. При этом следует учитывать, что информация, исходящая от адвоката, может быть воспринята как несравненно более авторитетная и значимая, чем она будет сообщена самим доверителем, и в этом случае она может нанести ущерб интересам лиц, которые участвуют, а также не участвуют в деле.

В ситуации раскрытия тайны самим клиентом, данный факт не освобождает адвоката от нравственной обязанности воздерживаться от разглашения известных ему сведений. Особенно если это произойдет вне стен зала судебного заседания.

Таким образом, мы можем сделать следующие выводы:

- результативность профессиональной деятельности адвоката напрямую зависит от профессиональной информированности адвоката как возможности осуществлять квалифицированную юридическую помощь физическим и юридическим лицам, достигать цели защиты их прав, свобод и интересов с использованием всех имеющихся в распоряжении информационных ресурсов, а также обеспечения доступа к базам данных правовой информации;

- любая информация, которую получает и использует адвокат в силу своей профессиональной деятельности, должна сохраняться в режиме конфиденциальности, за исключением той информации, оглашение которой не нарушает права не только клиента, но и других лиц и является необходимым при осуществлении защиты в уголовном процессе;

- конфиденциальность, таким образом, - основное не только фундаментальное право, но и обязанность юриста, а в нашем случае, непосредственно адвоката;

- информационная безопасность адвокатской деятельности, это, прежде всего, защита секретной, конфиденциальной информации в ее целостном, то есть неискаженном виде, а также информации, которая находится в режиме тайн, предназначенной для осуществления адвокатской деятельности.

- информационная безопасность адвокатской деятельности имеет место не только в отношении клиента (подзащитного), но и государства, а также других лиц, сведения о которых стали известны адвокату при осуществлении своей профессиональной деятельности.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Уголовный кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 2 июня 1999 г.: одобр. Советом Респ. 24 июня 1999 г. (ред. от 26.10.2012) // Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2012.

2. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь : принят Палатой представителей 24 июня 1999 г.: одобр. Советом Респ. 30 июня 1999 г. (ред. от 13.07.2012)// Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2012.

3. Об информации, информатизации и защите информации: Закон Республики Беларусь от 10.11.2008 г. N 455-З)// Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2012.

4. Стандарты независимости юридической профессии Международной ассоциации юристов. Приняты на конференции МАЮ, Нью-Йорк, сентябрь 1990 г. // Адвокат. 1996. № 4. С. 7-9; Эл. ресурс: http://www.ardashev.ru/index.php/article/archive/260/.

5. Кодекс поведения для юристов в Европейском сообществе. Принят Советом коллегий адвокатов и юридических сообществ Европейского союза, Страсбург, 28 октября 1988 г. Эл. ресурс: www.businesspravo.ru.

6. Основные принципы, определяющие роль юристов. Приняты Восьмым Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, Гавана, август 1990 г. Эл. ресурс: yourlib.net/content/view/6381/75/.

7. Барщевский, М.Ю. Адвокатская этика. / М.Ю. Барщевский. М.: Профобразование, 2001.312 с.

8. Кудрявцев, В.Л. Процессуальные и криминалистические основы деятельности защитника в российском уголовном процессе /

8. Л. Кудрявцев.- М.: Юрлитинформ, 2006. 176 с.

9. Трухачев В.В. Преступное воздействие на доказательственную информацию /В.В. Трухачев. Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. ун­та, 2000. -228 с.

РЕЗЮМЕ

Інформація відіграє провідну роль у складі різних елементів забезпечення адвокатської діяльності, оскільки зв'язує їх між собою. Результативність професійної діяльності адвоката безпосередньо залежить від професійної інформованості адвоката як можливості здійснювати кваліфіковану юридичну допомогу фізичним та юридичним особам, досягати мети захисту їх прав, свобод та інтересів з використанням усіх наявних у розпорядженні інформаційних ресурсів, а також забезпечення доступу до баз даних правової інформації. Будь-яка інформація, яку отримує і використовує адвокат в силу своєї професійної діяльності, повинна зберігатися в режимі конфіденційності, за винятком тієї інформації, оприлюднення якої не порушує права не тільки клієнта, але й інших осіб і є необхідним при здійсненні захисту в кримінальному процесі. Таким чином, можна підкреслити роль і значення функції інформації у всіх видах юридичну допомогу, наданої адвокатом, а також як здатності виконання того чи іншого процесуального дії в діяльності адвоката, розглянутої як особливо значуще напрямок забезпечення його професійної діяльності.

Ключові слова: інформація, інформаційна безпека, інформаційна безпека адвокатської діяльності, конфіденційна інформація, таємна інформація.

РЕЗЮМЕ

Информация играет ведущую роль в составе различных элементов обеспечения адвокатской деятельности, поскольку связывает их между собой. Результативность профессиональной деятельности адвоката напрямую зависит от профессиональной информированности адвоката как возможности осуществлять квалифицированную юридическую помощь физическим и юридическим лицам, достигать цели защиты их прав, свобод и интересов с использованием всех имеющихся в распоряжении информационных ресурсов, а также обеспечения доступа к базам данных правовой информации. Любая информация, которую получает и использует адвокат в силу своей профессиональной деятельности, должна сохраняться в режиме конфиденциальности, за исключением той информации, оглашение которой не нарушает права не только клиента, но и других лиц и является необходимым при осуществлении защиты в уголовном процессе. Таким образом, можноподчеркнуть роль и значение функции информации во всех видах юридической помощи, оказываемой адвокатом, а также как способности выполнения того или иного процессуального действия в деятельности адвоката, рассматриваемой как особо значимое направление обеспечения его профессиональной деятельности.

Ключевые слова: информация, информационная безопасность, информационная безопасность адвокатской деятельности, конфиденциальная информация, секретная информация.

SUMMARY

Information plays a key role in the various elements of ensuring the profession, because it links them together. The effectiveness of the profession depends on the professional knowledge as a lawyer to exercise professional legal assistance to individuals and legal entities, to achieve the purpose of protecting their rights, freedoms and interests, using all available information resources, as well as access to databases of legal information. Any information you receive and use a lawyer because of their professional activities, should be kept in privacy mode, except for the information disclosure of which does not violate the rights of not only the client, but also others, and is essential in the defense in criminal proceedings. Thus, we can emphasize the role and value of information in all kinds of legal assistance provided by counsel, as well as ability to perform some of the legal process in a lawyer, regarded as a particularly important line of support of his profession.

Key words: information, information security, information security, advocacy, confidential and sensitive information.

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Борщевський В.В., д.е.н., доцент, провідний науковий співробітник Регіонального філіалу НІСД в м. Львові Притула Х.М., к.е.н., докторант Інституту регіональних досліджень НАН України 1

На сучасному етапі взаємовідносин з Європейським Союзом (ЄС) важливою компонентою євроінтеграційної політики України є розвиток сільських територій. Їх значущість також посилюється й взятими Україною на себе зобов'язаннями щодо гармонізації українського аграрного законодавства та стандартів з вимогами Світової Організації Торгівлі (СОТ), повноправним членом якої наша держава стала 16 травня 2008 року.

Зважаючи на відносно недавнє введення в широкий обіг категорії «сільські території», дискусія серед науковців щодо співвідношення понять сільської території, села, сільської місцевості та сільського розвитку триває і досі. Однозначного визначення сільської території досі не дано в жодному офіційному діючому документі. Відсутність розуміння цього поняття не дозволяє уніфікувати і підходи до класифікації сільських територій. Всі ці питання разом із конкретизацією економічної бази розвитку сільських територій повинні бути розкритими в стратегічному програмному документі стосовно розвитку сільських, якого і досі немає. Тому пріоритети розвитку сільських територій України, фінансові аспекти їх досягнення, формування належного інституційного середовища, особливо в контексті євро інтеграційної політики, є на порядку денному сучасної вітчизняної економічної науки та практики.

Дослідження українських науковців, присвячені проблемам та перспективам розвитку сільських територій [1-3], не розкривають всієї глибини проблем, з якими зіштовхнуться сільські території України на шляху європейської інтеграції.

Метою цієї статті є розкриття сучасних пріоритетів та особливостей реалізації європейської політики сільського розвитку та окреслення шляхів розвитку вітчизняної політики в напрямі досягнення європейських стандартів розвитку сільських територій.

Сучасний стан сільських територій України характеризується повним занепадом виробничої та соціальної інфраструктур, триваючим відтоком мешканців в міста та за кордон, відсутністю обнадійливих перспектив їх розвитку за умови збереження існуючої політики сільського розвитку. Відсутність прогнозованої політики розвитку земельних відносин, орієнтація на розвиток крупних агрохолдингів зневірює мешканців цих територій у завтрашньому дні. Основним видом економічної діяльності на селі залишається аграрне виробництво, в якому зайнята переважна частка сільських мешканців. Вагомість сільськогосподарського виробництва у національній економіці засвідчують показники його частки у ВВП країни, яка у 2011 році склала 9,6%. Частка зайнятих у сільському господарстві становить близько 15,5%, частки його продукції у експорті - 18,7%.

При цьому ситуація в аграрному секторі залишається незадовільною. Середньорічна заробітна плата у сільському господарстві є найнижчою серед галузей економіки (у 2011 році її рівень не перевищував 68% від середнього по економіці), частка ж освоєних інвестицій в основний капітал минулого року становила 7,7% від їх загального обсягу за всіма видами економічної діяльності. Урожайність більшості сільськогосподарських культур і продуктивність тварин є значно нижчими в порівнянні з їх європейськими та світовими аналогами. За рахунок власного виробництва забезпечується лише внутрішня потреба у зерні, цукрі, олії, картоплі, овочах [3].

У 2011 році 21% підприємств отримали збитки від сільськогосподарського виробництва: їх сума у розрахунку на 1 підприємство склала 1,2 млн. грн. Рівень рентабельності продукції сільського господарства склав 25,8% (у 2010 році -20,7%): як і у попередні роки рослинництво виявилось більш рентабельним - 31,8% (у тваринництві - 12,3%). У галузі тваринництва залишилося рентабельним лише виробництво молока і яєць. Що ж стосується великої рогатої худоби на м'ясо, свиней на м'ясо, овець і кіз на м'ясо, вовни, то ці напрями тваринництва залишаються нерентабельними. Рівень держпідтримки галузі у 2011 році знизився: підприємствами отримано близько 4,0 млрд. грн. бюджетних коштів, або 419,0 тис. грн. у розрахунку на 1 підприємство (у 2010р. - 4,4 млрд. грн. і 477,0 тис. грн.) [4].

Вперше за останні 15 років сільськогосподарськими підприємствами було вироблено більше продукції, ніж господарствами населення (51,8% проти 48,2%) [5]. Проте частка господарств населення у процесі сільськогосподарського виробництва продовжує залишатися вагомою. І така ситуація в поєднанні з низькою ефективністю ведення сільського господарства (високий рівень збитковості підприємств, нерентабельність більшості галузей тваринницького комплексу) результували у формуванні теперішньої ситуації, за якої є відсутньою достатня ресурсна база для оновлення матеріально-технічного забезпечення, проведення модернізації галузі на новій інноваційній основі.

В той же час у країнах ЄС ідея модернізації та інноваційності розвитку аграрного сектору останніми роками активно впроваджується на практиці. У Стратегії розвитку Європи до 2020 року наголошується на важливості досліджень та інновацій як ключових елементів у підготовці ЄС до майбутніх викликів [6]. Орієнтирами "САП 2020" (Спільна аграрна політика) також є незамінність інновацій у підготовці європейського сільського господарства до майбутнього. В рамках бюджету Європи - 2020 передбачається виділення 4,5 млрд. євро на дослідження та інновації в області продовольчої безпеки, біо-економіки та сталого розвитку сільського господарства.

Однією з останніх таких ініціатив стало створення Європейською комісією (29 лютого 2012 року) Партнерства Європейських Інновацій (ЕІР) "Продуктивність у сільському господарстві та його сталий розвиток" [7]. Передумовами введення цієї ініціативи стали проблеми формування продовольчої безпеки (згідно існуючих прогнозів попит на продовольчу продукцію до 2050 року зросте на 70%), сповільнення зростання продуктивності праці у аграрному секторі та незадовільний агроекологічний стан галузі. Падіння інвестицій у дослідницькій сфері аграрного сектору, зростання навантаження на середовище та природні ресурси (близько 45% європейських ґрунтів стикаються з проблемами якості, 40% сільськогосподарських земель є вразливими до забруднення нітратами, популяція птахів зменшилась на 20-25% за останні 20 років). Тому ключовим викликом для сільського господарства Європи у майбутньому буде не лише зростання обсягу виробництва, але і його розвиток на засадах сталого зростання. На думку Європейської Комісії ці виклики не можуть бути розв' язані

© Борщевский B.B., Притула X.M., 2G13

ПPOБЛEMЫ PASB^ra BИEШИEЭKOИOMИЧECKИX CBЯЗEЙ И ПPИBЛEЧEИИЯ ИИOCTPAИИЫX ИИBECTИЦИЙ:

PEГИOИAЛЬИЫЙ ACПEKT

без потужного поштовху до активного впровадження наукових досліджень та інновацій, в результаті чого між вченими, фермерами й іншими гравцями налагоджується тісна співпраця, що дозволяє прискорити швидкість передачі технологій від науки у сільськогосподарське виробництво, а також забезпечити більш систематизований зворотний зв'язок практичних потреб від сільського господарства до науки.

Діяльність Партнерства скеровуватиметься в напрямі налагодження взаємодії між сільським господарством, біо-економікою, наукою та іншими інституціями ЄС на національному та регіональному рівнях. Функціонування такої інституції також слугуватиме каталізатором зростання ефективності інновацій, які підтримуються як політикою сільського розвитку, так і на національному рівні, що стосується досліджень та інновацій. Основними завданнями Партнерства стануть сприяння продуктивності та ефективності у аграрному секторі та забезпечення сталого розвитку сільського господарства.

Політика розвитку сільських територій України на сьогодні здійснюється в основному в рамках державної регіональної політики та державної аграрної політики. При цьому превалює галузевий підхід до регулювання процесів їх розвитку. В той же час на національному та регіональному рівнях ЄС паралельно існує декілька концепцій (підходів), з яких можна чітко виокремити три концепції розвитку сільських територій [8]:

- концепція, яка ідентифікує сільський розвиток з загальною модернізацією сільського господарства і агропродовольчого комплексу. Ця концепція бере за основу розвиток сектора (галузева модель);

- концепція, яка пов' язує сільський розвиток виключно зі зменшенням відмінностей між найбільш відсталими сільськими районами та рештою секторами економіки (концепція зближення, перерозподільча модель);

- концепція, яка ідентифікує сільський розвиток з розвитком сільських районів, в цілому, шляхом використання всіх ресурсів, які знаходяться на їх території (людських, фізичних, природних, ландшафтних та ін.), та інтеграції між всіма компонентами та галузями на місцевому рівні. Ця концепція використовує можливості території в найбільш ширшому її розумінні (територіальна модель).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект