Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

Организационно техническият аспект е изцяло свързан с разработването на стратегията на предприятието. Той намира израз в проектирането, организацията и контрола на производствената дейност, мотивиране на персонала и други.

Едно от най-важните направления на съвременния мениджмънт е „корпоративния мениджмънт".

Понятието "корпоративен мениджмънт" навлиза в стопанската практика сравнително отдавна - в средата на 60-те години. Макар, че като организационна форма "корпорацията" възниква още през късното Средновековие, то едва в последните десетилетия започва масово да се говори за нея в управленската теория и практика.

Терминът "корпорация" е с латински произход (corporatio) и означава съюз, обединение, общество. Съгласно съвременните трактовки „корпорацията (corporation), представлява:

1. Сдружение от двама или повече души, които образуват едно "юридическо лице", което има съвсем различен статут от този на отделните физически лица - учредители. Корпорацията действа от свое име и за своя сметка, има печат, с който легализира своите правни действия, и е длъжна да спазва законите.

2. Обединение от хора, които действат като единен орган." 2

Това двояко тълкуване на същността на разглежданото понятие е следствие от съществуването на две основни икономически школи и теории, които са свързани с проблемите на корпорацията.

Първата от тях е неокласическата икономическа теория, която третира предприятието като самостоятелен икономически обект, преобразуващ изходните ресурси в процеса на производството до крайни готови продукти. На тази основа тя разглежда съвременната икономическа система като модел на съвършената конкуренция и на свободния пазар. Съгласно него икономиката представлява съвкупност от голямо количество икономически субекти (предприятия), действащи самостоятелно в условията на свободни пазарни отношения. В процеса на това съществуване съвсем естествен е стремежът към нарастване и обединяване, което води до създаването на съвременните корпорационни форми.

Втората теория, третираща проблемите за същността и развитието на корпорацията е институционалната теория. Съгласно нея пазарът представлява система на икономически отношения, основаващи се на търсенето и предлагането.

От тук е и схващането за пазарната икономика като сделка между два стопански субекта - продавач и купувач, които обменят отделни ценности в пропорции, определени от търсенето и предлагането. От съществено значение за осъществяването на тази сделка е наличието на институции, правила и норми.

Съгласно тази теория икономиката представлява съвкупност от пазари, фирми, предприятия и институции, които влизат помежду си в определени връзки и взаимоотношения, наречени "контрактни"(relational contracting). Следователно корпорацията е самостоятелен икономически субект, обединяващ във времето и пространството разнообразни контрактни социално-икономически процеси, насочени към получаването на мултипликационни ефекти.3

Не само представителите на тези две икономически школи са се опитали да изяснят същността и особеностите на корпорацията. И много други автори, между които И. Ансофф, П. Дракър, А. Тоффлър, Ф. Фукуяма и др., също имат различни трактовки на разглеждания проблем и са наблегнали на определени негови особености.

Първоначално под корпорация се разбира обединение на свободни стопански субекти за постигане на определени цели. Поради тази причина възникването и развитието на корпорациите се свързва с обособяването и разширяването на акционерната собственост, като основа за тяхното съществуване. Еволюцията на тази собственост представлява и еволюция на корпорациите. Акционерният капитал, вътре в тях, се състои от материално-веществените активи, ценните книжа и паричните средства на акционерното дружество. Особено важна роля за неговото нарастване имат ценните книжа и участието във фондовите борси, което позволява навлизането и утвърждаването както на националните, така и на международните капиталови пазари. По този начин нарастват и самите корпорации и се задълбочават техните връзки с финансово-кредитните институции. Това води до възникването вътре в корпорацията на съответни финансово-кредитни организации. По този път формирането и осъществяването корпоративната политика става не от отделните физически лица-акционери, а от юридическите лица, притежаващи голяма част от акциите, понякога и контролните пакети.

Така корпорацията се превръща в особена форма на организация на предприемаческа дейност. Характерно за нея е разграничаването на отговорността на корпорацията от отговорността на отделните акционери в нея. По този начин тя придобива статуса на самостоятелно юридическо лице.

Всички тези процеси, характеризиращи съвременното развитие на корпорацията са дали основание на И. Ансофф да формулира следното определение за нейната същност:"Й"орпорацията представлява широко разпространена форма на организация на предприемаческата дейност в страните с развита пазарна икономика, която се характеризира с дялова собственост, самостоятелен юридически статус и съсредоточаване на управленските функции в ръцете на висшия ешалон от професионални управляващи, които не са акционери в нея."*

На сегашния етап от развитието на световната икономика определяща качествена характеристика на корпорацията се явява нейния транснационален характер и разпространението и както в производствената, така и в търговската сфера.

Съвременната корпорация включва в своя състав както чисто производствени, така и непроизводствени и финансови дъщерни компании, което позволява нейното утвърждаване на съответните национални пазари.

Типичен белег на всяка една корпорация още от първите етапи на нейното възникване и развитие е стремежа към постигане на максимална ефективност. Това съвсем естествено предполага строго разграничаване на отговорностите между собствениците и наемните работници и води до противопоставянето им едни спрямо други. Краен израз на желанието за максимална печалба е стремежа към господство в определена сфера. По този начин всяка една корпорация се превръща в стопанска система, чието развитие е изцяло подчинено на задачата за увеличаване на печалбата. Това обаче не означава, че не настъпват определени промени вътре в системата, адекватни на промените в околната среда. Точно обратното - с измененията в обществото, в неговата ценностна система, жизнено равнище и т.н. настъпват и значителни трансформации във вътрешната структура на корпорацията. Именно те дават основание съвсем условно разбира се, да се разграничат три основни периода в развитието на корпорациите и оттам на корпоративния мениджмънт:5

1. От началото на 50-те до края на 60-те години на миналия век - типичен негов белег е отливът от масовото производство. Високите темпове на развитие на научно-техническата дейност водят до утвърждаване на нови технологии, гъвкава специализация, децентрализация на производството и нарастване самостоятелността на отделните корпорации.

2 Йохансон, X., Дж. Т. Пейдж Световен речник по мениджмънт., т. I, Делфинпрес, 1992, с. 95.

3 Уильямсон, О.И. Экономические институты капитализма: фирмы, рынки, отношенческая контракция. Санкт Петерсбург, 1996, с. 98.

4 Ансофф, И. Новая корпоративная стратегия, Питер, 1999, с. 43

5 Иноземцев, В. Цели и структура корпорации как основы ее конкурентноспособности. 1мр:/Лу\у\у. cfm.ru./press/management

2. От началото на 70.те до края на 80-те години - този етап се отличава с децентрализация на функциониращите стопански структури. В резултат на делегиране на правата на по-долните йерархични равнища нараства в значителна степен творческия потенциал на работниците и се разширява участието им в процеса на вземане на управленски решения. Тези процеси неминуемо водят до определени промени в структурата на корпорациите, но като цяло не са свързани с дълбоки същностни изменения.

3. От края на 90-те години - през този етап завършва периода на класическата индустриална корпорация. Тя започва да се превръща в специфична социална общност, която рязко променя своята вътрешна структура. По значимите трансформации се извършват в следните направления:

> нараства ролята на интелектуалния капитал на корпорацията - интелектуалните работници се нревръщат в решаващ фактор за нейния успех;

> настънва нромяна в традиционните взаимоотношения между собственици и наемен персонал. На нреден план излиза виждането за съпричастност, колегиалност и взаимно доверие, а не на подчиненост;

> нроизводствената дейност на корпорацията нридобива характеристиките на цялостен процес, в който решаваща е ролята на специалистите, притежаващи адекватна и всеобхватна информация за него;

> формира се специфичен социално-нсихологически климат, който се основава на моралното единство на персонала и взаимното доверие.

В резултат на всички тези промени факторът "собственост върху средствата за производство" загубва своята господстваща роля за възникването и развитието на отделните корпорации.

Настънилите нромени в края на ХХ-ти век в света като цяло доведоха до развитието на т. нар. "нова икономика", отличаваща се с висока степен на демократизация и децентрализация. Това от своя страна се съпътства от широкото разпространение на малки предприятия,които могат да бъдат създадени с много по-малки инвестиции. Типичен техен белег е интелектуалния им потенциал. Развитието на тези компании се основава на партньорство, взаимно уважение, творчески способности, а не на типичните отношения между собственик и подчинени. Крайните цели на стопанските структури от посочения тип имат ярко изразен неикономически характер.

Разгледаните промени дават основание да се говори и за нов тип корпорации, наречени "креативни".6 Типичните белези на креативните корпорации са следните:

1. Дейността им се подчинява преди всичко на вътрешните стремежи и идеали на техните създатели, а не на икономическата целесъобразност - поради тази причина повечето от тях са свързани с разработването на нови видове продукти и услуги, информационна дейност и др.

2. Устойчивото развитие на корпорацията се основава на творческия потенциал на нейните собственици - в резултат на това успехът зависи не от контрола върху голяма част от капитала на компанията, а от реализацията на творческите възможности. Този тип предприемачи се отнасят към своя бизнес не като към своя собственост, а като към свое творение и именно това осигурява по-висока степен на устойчивост на корпорацията.

3. Този тип корпорации формират стопанската конюнктура, а не са следствие от нея - основната част от тяхната производствена дейност е свързана с наукоемки продукти и услуги. Обикновено те запазват своята тясна специализация и осигуряват условия за нарастване на икономическата свобода на индивидите.

4. Креативните корпорации постоянно се развиват и създават условия за възникването на нови компании.

Промените настъпили в характера и начина на функциониране на корпорациите дават своето отражение и върху развитието на корпоративния мениджмънт. В началните етапи от съществуването на "класическата корпорация" господстващо място сред различните школи и течения заема "фордизма", който се формира и утвърждава в средата на ХХ-ти век като водещо социологическо течение.

Неговите основни постановки са особено добре формулиране и развити в книгите на А. Берли и А. Слоун.7

По-късния етап от развитието на корпоративния мениджмънт се свързва с "постфордизма" и с теорията за предприемачеството на П. Дракър.8

Възникването на по-новите, гъвкави индустриални структури в края на 80-те години намира израз и в утвърждаването на теорията за "адаптивните корпорации", чийто най-ярък представител е А. Тофлър. Той посочва следните особености на тези корпорации:

- противоречието между собствениците на капитала и наемните работници се трансформира в борба за контрол над отделни сфери на дейност;

- нарастване на дела и значението на интелектуалните работници;

- гъвкавост и адаптивност по отношение промените в околната среда.9 В наши дни корпоративен мениджмънт обединява в себе си три основни теории:

1. Теория на съучастието (Stakeholders theory)

2. Теория на посредничеството (Agency theory)

3. Теория на институционалния анализ

Всичко казано до тук ни дава основание да твърдим, че съвременният мениджмънт не може да бъде определян еднозначно. Необходимо е да се прави разграничение между мениджмънта като наука и като практика.

Като наука той представлява съвкупност от писани правила, принципи и методи за управление на организациите. Тя се характеризира със своя определена вътрешна структура и организационно единство. Приоритетно мениджмънтът като наука се свързва с бизнес мениджмънта, макар че според П. Дракър "мениджмънтът не е и не може да означава само бизнес мениджмънт, също както медицината не означава само акушерство"10.

Като практика мениджмънтът обединява множество методи и подходи за управление на производствената дейност на хората. Тук се включват както добре познатите математически модели, теорията на игрите, компютърните симулации, така и по-специфични елементи като информационни технологии, институции и др. Като практика той се определя преди всичко от интересите на отделните компании, а не от политическите интереси на държавите.

Настъпилото през последните години интегриране на теорията и практиката в мениджмънта е сериозно основание все по-често да се издига тезата за "новата парадигма на мениджмънта"11.

PE'ilOME

Затвердження порівняно нового стану в суспільстві - а саме стану підприємців, доводить необхідність володіння знаннями щодо сутності та особливостей сучасних методів управління різноманіттям господарських структур в економіці.

Ця стаття є спробою охопити основні проблеми сучасного менеджменту та охарактеризувати особливості корпоративного менеджменту як

6 Инозимцев, В.Л. Творческие начала современной корпорации. Мировая экономика и международные отношения., 1977, №11, с. 18-30.

7 Вж. Berle, A.A., G.C. Means The Modern Corporation and Private Property. London, 1977.

Sloan,A.P,,Jr. My Yers with General Motors., N. Y., 1991

8 Drucker, P. A Dialogue Between Peter Drucker and Isao Nakauchi. Oxford, 1977.

9 Toffler, A. The Adaptive Corporation., Aldershot, 1985.

10 Дракър, П. Мениджмънт предизвикателствата през ХХ1 век. С., 1999, с. 68.

11 Захариев, Ел. Индустриален мениджмънт, В. Търново, 2002, с. 19-30.

ПPOБЛEMЫ PASB^ra BИEШИEЭKOИOMИЧECKИX CBЯЗEЙ И ПPИBЛEЧEИИЯ ИИOCTPAИИЫX ИИBECTИЦИЙ:

PEГИOИAЛЬИЫЙ ACПEKT

одне з найбільш важливих його напрямків.

Акцентується на необхідності проводити розмежування між менеджментом як наука і як практика, незалежно від спостережуваної в останні роки інтеграції між ними, і на висуненні тези про "нову парадигму менеджменту". Ключові слова: підприємець, управління, корпоративний менеджмент PI/HOME

Утверждение сравнительно нового сословия в обществе - а именно сословия предпринимателей, доказывает необходимость обладания знаниями относительно сущности и особенностей современных методов управления многообразием хозяйственных структур в экономике. Настоящая статья является попыткой охватить основные проблемы современного менеджмента и охарактеризовать особенности корпоративного менеджмента как одно из наиболее важных его направлений.

Акцентируется на необходимости проводить разграничение между менеджментом как наука и как практика, независимо от наблюдаемой в последние годы интеграции между ними, и на выдвижении тезиса о „новой парадигме менеджмента". Ключевые слова: предприниматель, управление, корпоративный менеджмент

SUMMARY

The establishment of a relatively new class in society - that of entrepreneurs proved the need of possessing knowledge about the nature and characteristics of advanced instruments for managing the diversity of business structures in the economy.

This article makes an attempt to comprise the fundamental problems of contemporary management and to characterize the corporate management features as one of its most important aspects.

Emphasis is made on the need to distinguish between management as a science and as a practice, whatever integration occurred between them in recent years and the idea of "new management paradigm". Keywords: entrepreneur, management, corporate management

ЧИИИИКИ POSB^^ CУCПIЛЬИOЇ ФOPMИ ПPAЦI: IИTEГPAЦIЙИI ПPOЦECИ В EKOИOMIЦI

Дмитриченко Л.А., к.е.н., доцент. Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського1

Актуальність теми дослідження. В системі чинників розвитку суспільної форми праці провідне місце посідають процеси інтеграції економічних суб' єктів. Інтеграція - є одною з найвагоміших закономірностей розвитку світової економіки в цілому й національних економік країн світу. Розвиток інтеграційних процесів в сучасній економіці об' єктивно обумовлений самим розвитком продуктивних сил на підґрунті знову ж таки об' єктивного процесу подальшого посилення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці поглиблює процеси концентрації, спеціалізації й кооперування праці, чим посилює взаємозалежність економічних суб' єктів, підвищує ступінь усуспільнення праці й виробництва, що й обумовлює актуальність і практичну значущість дослідження інтеграційних процесів як чинника розвитку суспільної форми праці.

Аналіз останніх публікацій. Актуальність названої проблеми, її складність і широкий діапазон аспектів дослідження обумовлюють науковий інтерес широкого кола вчених, у творах яких аналізуються інтеграційні процеси та процеси розвитку суспільної форми праці.

Так, методологічні засади інтеграції економічних суб' єктів на сучасному етапі досліджує Косіюк О. М. [1].

Інтеграційні процеси у зв' язку з розвитком корпоративного сектору економіки аналізує група вчених Донецького національного університету - Л.І.Дмитриченко, А.М.Хімченко, М.О.Кужелев, М.П.Калініченко [2-3].

Аналіз чинників доцільності та ефективності інтеграції господарюючих суб' єктів здійснює колектив уманських вчених під керівництвом О.О. Непочатенко [4].

Прояви видів втрати зиску в інтегрованих підприємствах виявляє й систематизує І.С. Гостєва, представник вчених Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля [3].

Проблеми самоорганізації злиття та поглинання, механізми, умови, наслідки й потенціал цих процесів аналізують представники київської наукової школи В.М.Марченко та С.М.Іщенко [6-7].

Представник харківської наукової школи В.М. Горбатов розглядає питання конкурентоспроможності та циклів розвитку інтегрованих структур бізнесу [8].

Найбільш поширеним аспектом дослідження інтеграційних процесів є аспект інтеграції в АПК. Коло вчених, хто працює у даному напрямку вельми широке, як широким є й діапазон проблем інтеграційних процесів в АПК, що досліджуються рівні різних галузей і форм власності [9-13].

Виділення невирішених проблем і ціль дослідження. Не дивлячись на широкий спектр дослідження інтеграційних процесів, питання інтеграції як чинника розвитку суспільної форми праці не аналізується зовсім, що, на наш погляд, є недоліком методологічного дослідження як самого процесу інтеграції, так і суспільної форми праці. Отже ціллю даної наукової статті є методологічне обґрунтування сутності інтеграційних процесів як чинника розвитку суспільної форми праці.

Викладення основного матеріалу. Для усвідомлення інтеграційних процесів в економіці як чинника розвитку суспільної форми праці, скористаємося визначенням поняття «інтеграція» у економічних словниках та енциклопедіях. (Зауважимо, що визначення цього поняття у філософських словниках відсутнє.)

У відомому словнику іншомовних слів інтеграція визначається наступним чином: «інтеграція [< лат. integratio - відновлення, поповнення < integer - цілий] - 1) об' єднання в ціле окремих частин або елементів; 2) процес розширення економічного і виробничого співробітництва, об' єднання національних господарств двох і більше держав [14, с. 474].

Автори першої національної економічної енциклопедії визначають інтеграцію як «поступове зближення та об' єднання економічних суб' єктів у процесі їх взаємодії (взаємовпливу, взаємопроникнення, взаємозбагачення та ін.) [13. с.668]

Теоретично інтеграційні процеси обумовлені розвитком суспільного поділу праці, що в свою чергу обумовлює розвиток суспільного характеру праці, розвиток її суспільної форми, кооперацію праці в масштабах всієї національної економіки й навіть у масштабах всього суспільства. Інтеграційні процеси призводять до переплетіння, взаємопроникнення й зрошуваності економічних суб' єктів інтегрованих структур. На рівні національних економік - до зрошуваності державно-корпоративних капіталів і власності. На міжнародному рівні - до переплетіння й зрошуваності міжнародних монополій інтегрованих країн та до формування наднаціональних органів в єдиний механізм. І хоча транснаціональні корпорації й наднаціональні організації - факт сьогодення, до так званого ідеального стану інтеграційних процесів ще вельми далеко навіть якщо йдеться про національну економіку будь-якої країни. Але процес усуспільнення праці на національному рівні, і на рівні світової економіки відбувається. І підтвердження тому - формування й розвиток національних і наднаціональних інтегрованих економічних структур, наприклад, корпорацій, промислово-фінансових груп, агропромислових підприємств тощо.

Інтеграційні процеси у сфері продуктивних сил і у системі господарського механізму є наслідком інтернаціоналізація виробничих відносин. Інтернаціоналізація господарського механізму зближує й об' єднує національні форми і методи державного впливу на економічні процеси, державного регулювання економіки, обумовлює виникнення наднаціональних організацій. Посилення інтеграційних

© Дмитриченко Л.А., 2013процесів і формування наднаціональних органів управління вельми переконливо доводить факт існування Європейського Союзу.

Необхідно зауважити, що хоча інтернаціоналізація господарських зв'язків на міжнародному рівні почалася наприкінці XVIII століття, економічна інтеграція виникла лише наприкінці XX століття. Це означає, що інтеграційні процеси відповідають певному рівню розвитку продуктивних сил, певному рівню розвитку інтернаціоналізації господарських зв'язків, коли взаємини між національними економіками стають такими стабільними й міцними, що поступово починається процес формування інтернаціонального відтворення на всіх стадіях суспільного виробництва (у безпосередньому виробництві, в сфері обміну, розподілу і споживання). Той факт, що економічна інтеграція досягла вищого розвитку саме у країнах Західної Європи свідчить про ідентичність структур цих країн, про приблизно однаковий рівень розвитку продуктивних сил. Причому інтеграційний процес не був і не одноразовим актом. Договір про створення ЄС було укладено ще у 1957 році, а його реалізація продовжувалася з 1958 по 1970 роки й продовжується дотепер, набуваючи нових форм і нових країн. До речі, спочатку шість країн Західної Європи (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Голландія і Люксембург) створили єдиний митний союз. У 1980 році - єдиний економічний і валютний союз, а далі - єдиний політичний і військовий союз. Пізніше до ЄС приєдналися й інші країни, і процес узгодження повного спектру взаємовідносин між країнами - членами ЄС продовжується дотепер, про що свідчать факти сьогодення. Проте, суперечності й проблеми розвитку відносин в рамках ЄС - це предмет іншого дослідження.

Отже висновок щодо інтеграційного процесу як чинника розвитку суспільної форми праці є об'єктивно обгрунтованим. На наш погляд, міцним методологічним підґрунтям для такого висновку є наступне:

1. Інтеграція - системний процес поєднання (об'єднання в єдине ціле) окремих диференційованих елементів. Це приводить до появи якісно нових, більш потужних можливостей нового утворення, нової економічної одиниці, а також до зміни якості елементів, утворюючих цю систему. Виникає ефект позитивної синергії.

Багато з дослідників інтеграції як процесу формування певної цілісності наголошують на тому, що інтеграція - процес, який характеризується не тільки становленням цілісної системи, не тільки мірою взаємозв' язків елементів цієї системи, але й зміною властивостей кожного з елементів новоутвореної системи.

У зв' язку з цим доцільно зауважити, що розвиток суспільної форми праці знаходить свій прояв у поширенні процесу соціалізації економічних відносин в ринковій економіці.

2. В рамках нової інтегрованої структури нової якості набуває механізм розподілу обов' язків, механізм управління й механізм контролю за виробництвом, розподілом суспільного продукту, обміном і споживанням.

3. Будучи наслідком суспільного поділу праці, інтеграція, в свою чергу, обумовлює подальший його (суспільного поділу праці) розвиток. До того ж, суспільний поділ праці обумовлює підвищення її (праці) продуктивності, зростання обсягів кінцевого продукту, доходів суспільства, прибутків економічних суб' єктів, добробуту громадян країни.

4. На сучасному етапі розвитку світової економіки рух більшої частки (понад 50%) світового ВВП (по ланцюгу доданої вартості) та його реалізація здійснюється не в структурі ринкових, а в структурі інтеграційних зв' язків. Теорія й практика розвитку інтеграційних процесів доводять, що така тенденція обумовлена позитивним впливом інтеграції на ефективність господарського механізму, на поліпшення фінансового стану економічних суб' єктів, підвищення конкурентоспроможності компаній та їх інвестиційної привабливості.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект