Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 54

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

Стратегія формування інституційних умов для ефективного використання регіональних ресурсів є частиною загальної економічної стратегії, що тісно пов'язана з іншими стратегіями (розвитку ринку праці, освіти, підтримки підприємництва та ін.) і спрямована на забезпечення стійкого розвитку підвищення конкурентоздатності регіону за рахунок зміни інституційних умов.

Розробка стратегії формування інституційних умов для ефективного використання регіональних ресурсів у період трансформації економіки представляється досить актуальним завданням, оскільки найважливішою функцією державного управління є стратегічне ціле покладання. Стратегія формування інституційних умов дозволить розширити систему цільових настанов, стимулювати підвищення якісних характеристик економічних інститутів ринкового типу та повинна сприяти підвищенню конкурентоздатності реального сектора економіки. Інституційні перетворення, займаючи центральне місце в процесах економічного реформування, забезпечують захист ринкових реформ і конкуренції, відкритість, прозорість перетворень у відносинах власності, розвиток підприємництва.

Інституційні зміни - це рішення, щонайменше, середньострокового характеру, тому що необхідний час для всебічного обґрунтування того або іншого інституційного нововведення, впровадження його в господарську практику, здійснення моніторингу результатів такого впровадження, виявлення недоліків, коректування рішень і створення модернізованих регламентів, законів, норм, організаційних форм і механізмів інститутів ринку.

На сучасному етапі економічних та соціальних трансформацій в Україні встають питання цілей і результативності інституційних змін. Ключова мета інституційних перетворень складається в створенні системної сукупності інститутів, необхідних для стійкого функціонування економіки ринкового типу. Для цього в середньостроковому періоді потрібно створити умови для максимально можливої інтеграції економіки й соціальної сфери. Тільки на цій основі можна домогтися погодженості й координації стратегій різних економічних суб'єктів, вирішувати завдання підвищення рівня життя людей, модернізації виробництва, збереження відтворювального потенціалу регіональних ресурсів, упорядкування ринкового середовища, всебічної облаштованості ринкового простору.

Вирішальним фактором економічної політики у трансформаційному періоді є - не швидкість проведених реформ, а ефективність впроваджених інституційних умов. При цьому необхідно приймати до уваги, що зміна умов суспільного виробництва, з одного боку, приводить до кризи системи інститутів старої формації, а з іншого боку - вакуум самого інституційного середовища породжує протиріччя й створює об'єктивну необхідність у системних змінах в економіці.

Таким чином, для підвищення ефективності впливу зміни інституційних умов і зменшення протиріч між суб'єктами господарювання повинна розроблятися відповідна стратегія. Наявність такої стратегії дозволяє підвищити ефективність функціонування регіональної економічної системи, а разом із цим й ефективність використання економічних ресурсів на даній території. Основним інструментом, що забезпечує такий стан, є регіональна економічна політика. Основне завдання такої політики складається у забезпеченні стійкого функціонування регіональної економічної системи та середовища відтворення регіональних ресурсів.

Запропоновано, що для стратегії формування інституційних умов ефективного використання регіональних ресурсів слід передбачати вибір індивідуальних методів впливу з урахуванням специфіки кожної території і застосовувати диференційований підхід дорегулювання регіонального розвитку. У статті як основні домінанти стратегії виділені: відносини власності, економне використання регіональних ресурсів, раціональне використання трудових ресурсів, ефективне використання основних засобів.

CTroCOK ИCTOЧИИKOB:

1. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики І Д. Норт. - М.: Начала, 1997. - 180 c.

2. Schotter A. The evolution of rules І А. Schotter ІІ Economics as a process: essays in the new institutional economics. - Cambridge, 1986. - P. 117-133.

3. Веблен Т. Теория праздного класса І Т. Веблен. - М., 1984. - 350 с.

4. Coase R. The Institutional Structure of Production І R. Coase ІІ The American Economic Review. - 1992. - vol.82. - n04. - pp. 713-719.

5. Commons J. Institutional Economics: Its Place in Political Economy. І J. Commons. - New Brunswick, N.J., U.S.A: Transaction Publishers. - 399 p.

6. Ворошан А.Д. Адаптивно-прагматична парадигма інституційного середовища регіону І А.Д. Ворошан ІІ Регіональна економіка. -2009. - № 1. - С. 43-49.

7. Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение І Д. Норт ІІ THESIS. Т. 1. Вып. 2, 1993. - 200 c.

8. Норт Д. Идеология и эффективность экономики. От плана к рынку. Будущее посткоммунистических республик І под ред. Л.И. Пияшева, Дж.А. Дорн. М.: Catallaxy, 1993. - 415 c.

9. North D. Epilogue: Economic Performance Through Time І D. North ІІ Lee J. Alston, Thrainn Eggertsson, and Douglass C. North, Empirical Studies in Institutional Change. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. - 400 p.

10. Інституційні умови й ефективне використання регіональних ресурсів: монографія І В.М. Василенко, В.А. Кучко; наук. ред. В. М. Василенко; НАН України, Ін-т економіко-правових досліджень. - Донецьк: Юго-Восток, 2011. - 196 с.

PE3IOME

У статті проаналізовано особливості формування інституційних умов у Донецькому регіоні. Розглядаються інституційні трансформації як результат стійкої діяльності суб'єктів різних рівнів. Для реалізації своїх цілей та інтересів вони використовують необхідні ресурси та впливають на формування нових або збереження старих правил гри. Особлива увага приділяється ролі інституційних умов у ефективному використанні регіональних ресурсів. Виділено головні домінанти формування стратегії інституційних умов для ефективного використання регіональних ресурсів. Зроблено висновок, що перспективи функціонування регіону певною мірою пов'язані з можливостями формування і реалізації відповідної стратегії, яка спрямована на забезпечення розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіону за рахунок зміни інституційних умов.

ключові слова: інституційні умови, регіон, регіональний розвиток, регіональні ресурси, стратегія, домінанти, ефективне використання

регіональних ресурсів.

PE3OME

В статье проанализированы особенности формирования институциональных условий в Донецком регионе. Рассматриваются институциональные трансформации как результат устойчивой деятельности субъектов разных уровней. Для реализации своих целей и интересов они используют необходимые ресурсы и влияют на формирование новых или сохранение старых правил игры. Особое внимание уделяется роли институциональных условий в эффективном использовании региональных ресурсов. Выделены основные доминанты формирования стратегии институциональных условий для эффективного использования региональных ресурсов. Сделан вывод, что перспективы функционирования региона в определенной степени связаны с возможностями формирования и реализации соответствующей стратегии, которая направлена на обеспечение развития и повышения конкурентоспособности региона за счет изменения институциональных условий.

^почевые слова: институциональные условия, регион, региональное развитие, региональные ресурсы, стратегия, доминанты, эффективное использование региональных ресурсов.

SUMMARY

The article analyzes the features of formation the institutional conditions in Donetsk region. We consider the institutional transformation as a result of sustained activities in various levels. To realize their goals and interests, they use the necessary resources and influence the formation of new or retention of the old rules. Particular attention is paid to the role of institutional conditions in the effective use of regional resources. Highlighted the main dominant strategy of institutional conditions for effective use of regional resources. It is concluded that the prospects of the region functioning to some extent related to the features of formation and realization of the strategy, which aims to ensure development and competitiveness of the region by changing the institutional environment.

Key words: institutional conditions, region, regional development, regional resources, strategy, dominant, regional resources efficient use.

РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ ТА РЕГІОНАЛІЗМ: СУТНІСТЬ, ЧИННИКИ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОДЕЛІ

Лейн А.А., здобувач кафедри міжнародної економіки Маріупольського державного університету1

Регіональна інтеграція представляє складний процес, що може бути реалізований на різних рівнях у різних формах. Ці процеси посилюються в сучасній світовій практиці та набувають якісно нових ознак. Компонентом регіональної інтеграції виступає регіон, як повноправний учасник міжнародних економічних відносин. Аналіз наукової літератури, що присвячена дослідженням процесів регіоналізації та регіоналізму в сучасному світовому господарстві, дозволяє визначити, що формування економічних зв'язків у регіоні формує регіоналізацію, але сам регіон визначаються єдиною політикою державного регіоналізму, який є регіональним макропроцесом. Відповідно виникає об'єктивна потреба визначення сутності та взаємозв'язку регіоналізації та регіоналізму як макропроцесів, до яких залучено сучасні регіони.

Метою статті є визначення сутності та основних ознак процесів регіоналізації та регіоналізму в сучасних умовах.

Регіоналізація в національних межах виявляється у зростанні ролі місцевого самоврядування окремих територій, реалізації принципу субсідіарності при вирішенні широкого кола економічних, соціальних та екологічних проблем окремих регіонів. На думку О. Гонти, сутність процесів регіоналізації полягає у пошуках шляхів збереження ідентичності та самобутності певного регіону та оптимізації його соціально-економічної структури, з врахуванням переваг міжнародного поділу праці і умов дотримання національної економічної безпеки, а її мета — сприяння реалізації власного потенціалу розвитку на основі найбільш повного використання переваг взаємодії з зовнішнім середовищем і протистояння негативним ефектам такої взаємодії [3,с. 158-159]. Здійснення регіоналізації стає можливим лише за наявності узгодженого регулювання або втручання урядів відповідних країн у регіональні економічні процеси, оскільки цього потребує переплетення їх економік, а, отже, поява нових інституційних форм є необхідною.

Аналіз наукових джерел [5,7,9,11,13] дозволяє визначити декілька сучасних аспектів дослідження процесів регіоналізації: географічний (територіальний), політико-адміністративний, геополітичний, економічний,    культурний тощо. Відповідно, розподіл

© Лейн A.A., 2013територій за певними територіальними утвореннями визначає сутність географічної регіоналізації. У свою чергу, поділ території за адміністративно-територіальним принципом визначає сутність політико-адміністративної регіоналізації. Задля вирішення конкретних геополітичних завдань розвитку територій можливе утворення певних блоків (союзів) конкретних територій (країн, регіонів), що, відповідно, визначатиме сутність геополітичної регіоналізації. Економічна регіоналізація пов' язана з формуванням економічної єдності та однорідності в межах конкретної території. Соціальні, культурні, історичні особливості розвитку територій визначають особливості розвитку культурної регіоналізації, що призводить до визначення соціальної єдності певної території.

Регіоналізація виступає процесом регіонального структурування простору, а також повноцінного включення регіонів до економічного, соціального та політичного життя на національному і транснаціональному рівнях. В свою чергу, принципом, за яким відбувається територіальна організація політичних, економічних, соціальних, культурних процесів, і є , на думку П. Юкарайнена, регіоналізмом [17,с.5]. Тобто, регіоналізм можна визначити як громадсько-політичний рух або відповідну систему ідеологічних орієнтацій, метою яких є укріплення регіонів як суб' єктів політичних та управлінських відносин, розширення повноважень регіональних органів влади. Для цього й необхідна цілеспрямована діяльність по формуванню певних регіональних політичних інститутів [6,c.396].

Регіоналізм можна розглядати як певний проект, організований однією країною, або їхніми групами задля реорганізації конкретного регіонально простору в парадигмі економічної та політичної залежності, наголошують А.Пейн й А.Гембл[18,с.2]. Тієї ж точку зору підтримує А. Воскресенський, який стверджує, що формування економічних співтовариств близько розташованих держав за допомогою торгівельних угод преференційного типу і є регіоналізмом [2,с.8]. Принципово новою ознакою розвитку процесів регіоналізму в сучасних умовах є формування регіональних утворень на інтеграційній основі, які не пов' язані з офіційними кордонами. Метою створення таких регіональних утворень є досягнення їхнього високого конкурентного статусу. Об' єднання таких процесів, які призводять до зазначених регіонів, М.Кітінг називає новим регіоналізмом [8,с.81]. Саме як політичну інтеграцію визначають регіоналізм й міжнародні організацій, оскільки він визначає в першу чергу формальні механізми економічного співробітництва[19].

Розвиток регіоналізму забезпечується двома шляхами, що, на думку М.Кітінга, визначає два типи регіоналізму: знизу-догори (політичний рух регіональних еліт, спрямований на посилення ролі регіонів) та зверху-вниз. Регіоналізм зверху-вниз обумовлений потребою в реалізації національної та культурної автономії та пошуком більш ефективної моделі регіонального розвитку, тому він передбачає надання центром більших прав регіональним спільнотам (з метою задоволення їхніх вимог щодо розвитку культурної сфери) та передачу частини повноважень у регіони і проведення більш активної регіональної політики, спрямовану на вирівнювання рівнів розвитку регіонів.

Розвитку регіоналізму сприяють різноманітні чинники, як зовнішні, так і внутрішні (табл.1). Внутрішні чинники розвитку регіоналізму пов' язані не тільки із економічними, політичними, культурними, історичними особливостями розвитку територій. Значний вплив на посилення регіоналізму забезпечують чинники транснаціонального характеру, які пов' язані з поширенням та поглибленням інтеграційних процесів, регіоналізацією діяльності ТНК.

Таблиця І

Чинники регіоналізму_

Внутрішні чинники

Національні

економічні, політичні , культурні, історичні

 

Транснаціональні

поширення та поглиблення інтеграційних процесів регіоналізація діяльності ТНК

Зовнішні чинники

Субрегіонального характеру

геоекономічні (спільне освоєння басейнів морів, використання природних ресурсів, вирішення екологічних проблем, використання транзитного потенціалу),

геополітичні (забезпечення безпеки)

 

Глобального характеру

поглиблення міжнародного поділу праці, забезпечення сталого розвитку,

зростання взаємозалежності країн у світовому господарстві, спільне вирішення глобальних проблем науково-технологічний розвиток.

Під впливом всіх вищезазначених факторів здійснюється формування нових регіональних утворень та посилюються процеси регіоналізму. Б. Хеттне відзначав, що регіоналізм здійснюється хвилеподібно, і кожна хвиля має свої особливості, причини та наслідки [16]. У 1950-х, 1960-х та 1970-х рр. укладались регіональні торгівельні угоди між країнами зі схожими рівнями розвитку, зазвичай близькими у географічному розташування та сфокусованими на усуненні тарифів на промислові товари, що отримали вигляд митних союзів або зон вільної торгівлі (ЕФТА, Андіський Союз). Перехід на другу хвилю регіоналізму здійснився в кінці 1980-х рр., саме тоді почали активно поширюватися в світі регіональні торговельні угоди між країнами з різним рівнем розвитку та доходів, однак які виступали рівноправними партнерами (НАФТА) [15,с.19].

Оскільки інтеграційна взаємодія країн світу має специфічні ознаки об' єктивної природи та суб' єктивної зумовленості процесів регіоналізації, це дозволяє виділити відповідні моделі регіональної економічної інтеграції, розвиток яких відбувається під впливом конкретних мікроекономічних, макроекономічних, геополітичних детермінант [1,с.176-228], а саме: європейську, північноамериканську та азійсько-тихоокеанську.

Розвиток європейської моделі визначається характером еволюції інтеграційних процесів в рамках ЄС, яке сьогодні є найбільш розвиненим інтеграційним об' єднанням в світовому господарстві і який уявляє собою прояв регіоналізму на найвищому рівні. Європейський регіоналізм заснований на міждержавній співпраці у різних сферах (політичній, економічній, соціальній, зовнішній, інституціональній тощо) та характеризується високим рівнем інституціоналізації. В основі розвитку північноамериканської моделі регіональної інтеграції знаходиться розвиток об' єднання НАФТА, створення якого стимулювало поширення процесів регіональної інтеграції між високорозвиненими країнами та іншими країнами світової економіки. Розвиток азійсько-тихоокеанської моделі регіональної економічної інтеграції визначається діяльністю найбільш результативного об' єднання АСЕАН. Формування та подальший розвиток європейської моделі регіональної інтеграції характеризувався домінуванням суб'єктивних факторів - ініціативи державних інституцій. І сьогодні, в ЄС досягнуто найвищого рівня внутрішньої регіоналізації, розвиток якої спрямований на забезпечення високої конкурентоспроможності ЄС через досягнення регіональної конкурентоспроможності. Розвиток НАФТА та ASEAN ґрунтується на домінуванні об' єктивних факторів, пов' язаних, в першу чергу, з ініціативою транснаціонального бізнесу.

Європейська, північноамериканська та азійсько-тихоокеанська моделі визначатимуть механізм подальшого інтеграційного розвитку основних регіонів світової економіки, оскільки інші інтеграційні об' єднання та країни лише залучаються до цих процесів через розвиток регіональних, континентальних та трансконтинентальних інтеграційних зв'язків з ЄС, НАФТА, АСЕАН та АПТА [1,с.137]. Питома вага зазначених об' єднань за основними макроекономічними показниками значно посилилась протягом 1980-2011 років. На початок 2012 року 68,9% світового ВВП припадає саме на країни ЄС, НАФТА, АСЕАН та АПТА (табл.2). Темпи зростання ВВП АПТА, АСЕАН склали, відповідно 8,7%, 5,4%, в той час як в країнах НАФТА - 1,8%, ЄС - 1,6%, а в цілому зростання світового ВВП за цей період становило 2,8%. Слід зазначити, що стрімкий розвиток об' єднання АПТА відбувається, перш за все, за рахунок значного економічного піднесення та стрімкої експансії на зовнішніх ринках Китаю. В наслідок чого питома вага країн Азійсько-тихоокеанської торговельної угоди збільшиласьі за показником ВВП (з 4,9% у 1980 році до 14,8% у 2011 році), і за показником питомої ваги у світовому товарному експорті (з 2,3% до 15,3%), і за показником залучених прямих іноземних інвестицій (з 0,4% до 10,6%).

Таблиця 2

Зміна питомої вага ЄС, НАФТА, АСЕАН та АПТА у світовому ВВП, товарному експорті та прямому іноземному інвестування,%

 

 

роки

 

Інтеграційне об'єднання

198o 1

199o 1

2ooo 1

2o1o 1

2o11

ВВП

EU

 

31,8

32,7

26,3

25,0

25,2

NAFTA

 

27,6

29,9

35,1

27,2

25,8

APTA

 

4,9

4,7

7,0

13,7

14,8

ASEAN

 

1,7

1,6

1,9

3,0

3,1

 

Всього по групі

бб,0

б8,9

70,3

б8,9

б8,9

експорт товарів

EU

 

41,5

44,5

38,0

33,8

33,1

NAFTA

 

15,3

16,1

19,0

12,9

12,5

APTA

 

2,3

4,3

7,4

15,1

15,3

ASEAN

 

3,6

4,2

6,7

6,9

6,8

 

Всього по групі

б2,7

б9,1

71,1

б8,7

б7,7

прямі іноземні інвестиції

EU

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект