Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 57

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

б58,0

2007

10850,9

7999,б

144,8

321,8

2384,7

2008

11994,2

72б4,0

33б,9

115,4

4277,9

2009

7949,9

51б9,4

127,0

1512,9

1140,б

2010

8045,5

4775,2

87,0

2411,4

771,9

2011

14333,9

7585,б

149,2

5б,9

б542,2

З даних таблиці 4 видно, що основна частина фінансування інновацій на українських підприємствах забезпечується за рахунок власних коштів - 7585,6 млн. грн.. з 14333,9 млн. грн.. загального фінансування, і за рахунок інших джерел - 6542, 2 млн. грн.., тоді як за кошти державного бюджету - лише 10%, а за кошти іноземних інвесторів - менше 5%, що свідчить про низьку привабливість українськихпідприємств для іноземних інвесторів.

Отже, до факторів, що перешкоджає розвитку НДДКР на підприємствах, можна віднести:

■ слабкі стимули до інновацій у держпідприємств. Здійснюване в даний час реформування, що включає акціонування із залученням національного та іноземного капіталу, мабуть, дозволить вирішити цю проблему;

■ відсутність у державних комерційних банків орієнтації на кредитну підтримку малих і середніх підприємств, зокрема їх інноваційної і тим більше венчурної діяльності. Назріла необхідність у створенні більш гнучкої мережі приватних кредитних інститутів;

■ підприємства відчувають серйозну нестачу висококваліфікованих кадрів, здатних вести НДДКР і впроваджувати результати досліджень. Позначаються недостатні вкладення бізнесу в навчання працівників і те, що у державних підприємств істотно менше, ніж в іноземних, можливостей залучати здібних менеджерів і талановитих дослідників.

Про успіхи інноваційної політики можна судити по здатності підприємств як головних суб'єктів ринку впроваджувати і виробляти інновації. У цьому відношенні справи в країні йдуть досить непогано: в Китаї значно більше, ніж у Бразилії, Росії та Індії, великих успішних компаній, що використовують інновації. Виросли вони в основному з державних науково-дослідних інститутів; швидко розвиваються малі (до 300 зайнятих) технологічні фірми. У свій час більшість з них було утворено в рамках технопарків та бізнес-інкубаторів, в які держава вклала значні кошти (і сьогодні ці фірми в тій чи іншій формі продовжують отримувати державну підтримку); в найбільш розвинених провінціях (Чжецзян, Цзянсу, Гуандун) починає формуватися інноваційна мережа з чисто ринкових малих фірм; додатковий доступ до західних технологій забезпечує швидкозростаючий експорт китайського капіталу, що супроводжується зовнішніми злиттями й поглинаннями іноземних компаній; багатообіцяючі перспективи відкриває широка інтеграція провідних науково-дослідних установ і вузів з найбільшими промисловими підприємствами. У 2007 р. за підтримки уряду створені чотири промислово-дослідних альянсу: у металургії, вугільної, хімічної промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні.

Отже, як показав аналіз рейтингових і статистичних даних, в України і Китаю існують передумови для ефективного співробітництва, так як існує думка, що жодна з цих країн не зможе зайняти лідируючі позиції в світі самостійно. В України є багаті природні ресурси, розвиток освіти, низька ціна на розробки, а також низька ціна робочої сили. Китай може запропонувати Україні індустріалізацію технологій, спільну розробку проектів, а також досвід комерціалізації технологій.

Залучення китайських інвестиційних і технологічних можливостей у різні галузі української економіки є пріоритетним напрямком українсько-китайського співробітництва. Україна і Китай ведуть співробітництво в науково-технічній сфері, військовій сфері, гуманітарній та освітній, в сфері аерокосмічних технологій та в енергетичній, ведуть тісні торговельно-економічні відносини та співпрацюють у металургійній та хімічній галузях .

Розробляючи національну стратегію розвитку України в умовах сучасного глобалізованого світу, необхідно брати до уваги вказаний «азійський» напрям глобальних зрушень, особливу увагу приділяючи в ньому китайському вектору. При цьому варто звернути особливу увагу на існуючі проблеми в такому співробітництві. Більшість проблем, так само як і успіхів, економічного співробітництва України з Китаєм пов'язана із самою структурою експорту.

Основний обсяг експорту приходиться на сировину та ненайсучасніші технології, які недорого коштують на міжнародному ринку, а тому Китаю, як країні, що розвивається є вигідним купувати їх у нас за найнижчими цінами. Отже, на короткий строк попит на ці статті експорту Україні забезпечений. Плідним є й співробітництво у сфері ремонту та модернізації застарілої техніки, а також підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів.

Структури НІС України та Китаю мають принципові розбіжності, які можуть стати основою для конструктивної взаємодії цих систем. Величезні можливості для нових придбань зарубіжних високотехнологічних активів дає криза, в умовах якої ряд західних компаній відчувають серйозну нестачу фінансових ресурсів, а Китай, маючи великі золотовалютні резерви, прагне знизити ризики ослаблення основної світової резервної валюти - долара. При цьому, хоча зберігається певний протекціонізм Заходу щодо китайських інвестицій, можливості його подолання в умовах кризи значно зросли. Сьогодні він прагне розширити свою інвестиційну експансію по всьому світу. Її головне вістря спрямоване в паливно-сировинний сектор, але й галузі з передовими технологіями постійно в полі зору китайських інвесторів.

Отже, в умовах глобальної кризи економічна стратегія Китаю все більше орієнтується на зростання внутрішнього споживання та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Вже зараз реалізація такої стратегії дозволяє згладити багато негативні наслідки глобальної кризи, випередити багатьох лідерів докризової епохи.

BiKiioBk'ii. Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що незважаючи на деякі перешкоди в організації двостороннього співробітництва України та Китаю, існують перспективи для його розвитку в інноваційній сфері.

Для розвитку співробітництва в галузі науки, техніки та інновацій необхідно розширювати сфери взаємодії і підвищувати взаємну інформованість про новітні досягнення і розробках. Причому учасниками двосторонніх відносин повинні бути не тільки урядові структури і державні науково-дослідні інститути, але і, що найважливіше, малі та середні підприємства, які і в Україні, і в Китаї по програмним документам стають рушійною силою інноваційних процесів.

Особливу увагу необхідно приділяти дослідженням і розробкам в тих напрямках науки, технологій і техніки: індустрія наносистем і матеріали, «живі» системи, енергетика та енергозбереження, раціональне природокористування, інформаційні та телекомунікаційні технології.

CT^OK ДЖEPEЛ:

1. Сбалансированное развитие внешней торговли Китая создаст колоссальные коммерческие шансы для разных стран мира [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://russian.china.org.cn/news/txt/2012-04/01/content 25049415.htm.

2. Martin Shaaper. Measuring China's Innovation System: National Specificities and International Comparisons. Statistical Analysis of Science, Technology and Industry. OECD. 2009. C. б0-б8.

3. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/433-15

4. The Global Competitiveness Report 2011-2012. World Economic Forum. Geneva. Switzerland [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GCR_Report_2011-12.pdf

5. Knowledge Economy Index (KEI) 2012 Rankings - World Bank [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://siteresources.worldbank.org/INTUNIKAM/Resources/2012.pdf

6. Wang Jinzhen. China Innovation Strategy [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.usibc.com/sites/default/files/initiatives/files/mr.wangiinzhen.pdf

7. Richard Li-Hua. Integration of Western Management with Chinese Philosophy. Seminar, Plymouth Business School, 27th April, 2012

8. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

PE'HOME

В статті проаналізовано інноваційний та технологічний розвиток Китаю та України, їх місце у міжнародних рейтингах, виявлено можливості для співробітництва.

Юпочові слова: інноваційний розвиток, технологічний розвиток, економіка знань, Глобальний індекс конкурентоспроможності, інновації,

індекс економіки знань.

PEЗЮME

В статье проанализировано инновационное и технологическое развитие Китая и Украины, их место в международных рейтингах, выявленывозможности для сотрудничества.

Kлючевые слова: инновационное развитие, технологическое развитие, экономика знаний, Глобальный индекс конкурентоспособности, инновации, индекс экономики знаний.

SUMMARY

The article analyzes innovation and technological development of China and Ukraine, their place in the international rankings, possibility for the future cooperation.

Key words: innovation development, technological development, knowledge economy, Global Competitiveness Index, innovations, Knowledge Economy Index.

ЧИИИШСИ TA ПEPEШKOДИ ПIДBИЩEИИЯ EФEKTИBИOCTI IИИOBAЦIЙИOЇ ДIЯЛЬИOCTI ЯK CKЛAДOBOЇ

KOИKУPEИTOCПPOMOЖИOCTI PEГIOИIB УKPAЇИИ

Лупак P.Л., к.е.н., старший науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові, Гунчак nB., аспірант Львівського національного університету імені Івана Франка 1

Вступ. На етапі формування нового постіндустріального суспільства здійснюється перехід від економіки капіталу до економіки знань, що є джерелом продуктивності, інновацій, конкурентоспроможності. Зростання національної економіки стає неможливим без приросту людського, зокрема інтелектуального капіталу, що залежить від прогресивних змін в науці і вищій освіті, стимулювання збільшення та розвитку людського інтелекту. Економічне зростання супроводжується й соціальним і суспільним розвитком, але його основою теж є створення і поширення нових знань. Відтак, активізація інноваційної діяльності та впровадження її результатів стає безальтернативним шляхом гарантування конкурентоспроможності регіональних економік. Своєю чергою інноваційна діяльність потребує належного фінансування та забезпечення прийнятної ефективності. Саме тому аналіз чинників та виявлення перешкод підвищення ефективності інноваційної діяльності є передумовою обґрунтування ефективних управлінських рішень із її стимулювання та зміцнення конкурентоспроможності регіонального економічного комплексу.

Постановка завдання. Метою статті аналіз чинників та обґрунтування перешкод підвищення ефективності інноваційної діяльності як складової конкурентоспроможності регіонів України за для окреслення напрямів державної політики покращення її фінансування та розвитку.

Основний матеріал. Інноваційна діяльність в регіонах України залишається недостатньою. Якщо частка промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, у 2011 р. істотно збільшилася (на 2,4 в.п. до 2010 р. та на 2,0 в.п. до 2007 р.) та зростали в аналогічному часовому періоді витрати на інноваційну діяльність (у 2011 р. 78,8 % порівняно з 2010 р. та на 32,4 % - з 2007 р.), що позитивно, то, по-перше, у 2009-2010 рр. ці показники погіршувалися; по-друге, продовжує зменшуватися частка інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції - з б,7 % у 2007 р. до 3,8 % у 2011 р., але навіть за такого низького значення показника лише у 11 регіонах нашої держави частка інноваційної продукції була вищою.

До позитивного можна віднести хіба те, що в регіонах України збільшується частка інноваційно активних промислових підприємств. Саме тому кількість регіонів із часткою підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, нижчою за середню, у 2007­2011 р. зменшувалася (з 17 до 14 од.). Отже, спостерігається ситуація, за якої при збільшенні кількості інноваційно активних підприємств та фінансування робіт з створення інноваційної продукції, результативність цього процесу погіршується, що є негативною тенденцію, на усунення якої доцільно скерувати методи і засоби державної інноваційної політики.

Звернемо увагу на ще один цікавий аспект. У 2011 р. лише у двох регіонах України частка інноваційної продукції в загальних обсягах промислової продукції перевищувала частку інноваційно активних промислових підприємств, що засвідчує високу ефективність інноваційної діяльності. Це Закарпатська (частка інноваційної продукції - 11,9 %, а інноваційно активних промислових підприємств - 9,4 %) та Полтавська (частка інноваційної продукції - 24,3 %, а інноваційно активних промислових підприємств - 8,2 %) області. Зауважимо, що саме в цих регіонах протягом 2007-2011 рр. спостерігалася стійка тенденція до щорічного покращення ефективності в аналізованій сфері. Вважаємо, що цей досвід ефективного державного регулювання може бути поширеним на інші регіони нашої держави, особливо -Запорізьку (де частка інноваційно активних промислових підприємств у 2011 р. перевищувала частку інноваційної продукції на 24,2 в. п.), Xepcoнcьку (21,б в.п.) Xмeльницьку (20,2 в.п.), Миколаївську (19,5 в.п.), Одеську (18,4 в.п.), Чернігівську (1б,7 в.п), Івано-Франківську (1б,5 в.п.), Xаpкiвcьку (1б,0 в.п.) області та м. Київ (20,8 в.п.).

Більше того, є підстави стверджувати, що у більшості регіонів, де частки інноваційно активних промислових підприємств більші, спостерігаються менші частки інноваційної продукції, що засвідчує відсутність в Україні зв' язку між активізацією інноваційної діяльності в промисловості та її результатами. Це є особливо загрозливим щодо конкурентоспроможності вітчизняного реального сектора економки та вказує на істотне слабке місце в системі державної політики інтелектуалізації національного господарства.

кількість таких суб' єктів господарювання. Так, у 2011 р. кількість підприємств, що займалися інноваціями, становила 1б79 од., що на 14,8 % більше, ніж у 2010 р. Водночас, вказаний показник порівняно з 2000 р. не значно, але все ж зменшився (на 1,5 %). Відбулися також зміни в структурі інноваційно активних промислових підприємств, втім, більшість з них носять скоріше негативний характер. Так, зменшилися частки підприємств, які займалися дослідженнями та розробками, причому як в структурі інноваційно активних підприємств (на 5,8 в.п. у 2011 р. до 2000 р.), так і в загальній кількості промислових підприємств (на 1,4 в.п. за аналогічний період та становила лише

3,2 %).

У 2011 р. відносно 2000 р. зменшилася й частка промислових підприємств, які впроваджували інновації (на 11 %), а також підприємств, що освоювали виробництво інноваційних видів продукції (на 3б,9 в.п. у структурі підприємств, які впроваджували інновації, та на б,б в. п. від загальної кількості промислових підприємств), що особливо негативно та на що потрібно звернути увагу органам державного управління.

Втім, все ж зазначимо, що протягом 2005-2011 рр. спостерігається тенденція до збільшення кількості промислових підприємств, які впроваджували інновації, а також частки підприємств, які впроваджували нові або вдосконалені методи виробництва продукції у загальній кількості промислових підприємств (на 1,7 в.п.).

Звернемо увагу на такий позитивний аспект розвитку інноваційної активності в Україні, як збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності, у тому числі й у розрахунку на одне підприємство, що займалося інноваціями (за всіма напрямами інноваційної діяльності). Загальне зростання у 2011 р. відносно 2000 р. становило 7,9 рази та лише за останній рік показник збільшився на 78,8 %, сягнувши 14,3 млрд грн. Втім, головним чинником збільшення обсягів фінансування було збільшення витрат промислових підприємств на придбання машин, обладнання, програмного забезпечення (частка фінансування за цією статтею збільшилася за 2000-2011 р. на 12,2 в.п. (та лише за 2010-2011 - на 9,2 в.п.) - до 73,2 %. Відповідно, негативними тенденціями залишаються малі частки за пріоритетними напрямами інноваційної діяльності та їх щорічне зменшення - дослідженнями і розробками (7,5 % в структурі та зменшення відносно 2000 р. на 7,б в.п.), придбанням прав на патенти, ліцензії, використання об'єктів промислової власності (2,3 % та 0,2 в.п. відповідно).

Як наслідок, у 2011 р. в результаті діяльності наукових організацій до вітчизняного патентного відомства було подано 8849 заявки на видачу охоронних документів на об'єкти права інтелектуальної власності (8894 - у 2010 р.). До патентних відомств інших країн було подано б8 заявок, що на 39,3 % менше, ніж у 2010 р. у т. ч. 42 заявки - на винаходи, і 1 - на сорти рослин.

© Лупак P^., Гунчак 2013

Таблиця 1

Структурні характеристики реалізації інноваційної продукції за регіонами України у 2005 та 2011 рр. (розраховано автором за [2, с.

229-2311)

Регіон

Обсяги реалізованої інноваційної продукції, млн грн

Частки реалізованої інноваційної продукції, %

Частки в інноваційній продукції, %:

Темпи зростання інноваційної продукції, %

 

 

 

що зазнала істотних змін

нової для ринку

удоскона­леної

нової для підпри­ємства

іншої

 

 

2005

2011

2005

2011

2005

2011

2005

2011

2005

за обся­гом, %

за част­кою, в.п.

Україна

24995,4

423867

6,5

3,8

43,0

41,1

26,4

58,9

30,6

169,6

-2,7

АР Крим

932,2

320,9

14,5

1,7

94,8

22,5

3,2

77,5

2,0

34,4

-12,8

Вінницька

54,0

389,0

0,9

2,2

43,3

41,4

55,3

58,6

1,4

7,2 р.

1,3

Волинська

206,8

518,9

5,8

5,6

93,0

6,6

2,2

93,4

4,8

2,5 р.

-0,2

Дніпропетровська

2650,4

1104,8

4,2

0,5

13,9

42,7

52,7

57,3

33,4

41,7

-3,7

Донецька

4935,5

5049,2

5,8

2,1

62,2

3,9

36,3

96,1

1,5

102,3

-3,7

Житомирська

147,8

490,8

3,3

3,8

51,3

7,0

17,6

93,0

31,1

3,3 р.

0,5

Закарпатська

100,3

918,5

3,5

11,9

68,1

1,1

10,4

98,9

21,5

9,1 р.

8,4

Запорізька

3201,5

2490,3

9,5

3,2

6,8

35,2

14,8

64,8

78,4

77,8

-6,3

Івано- Франківська

200,0

1164,8

3,1

5,2

47,1

49,8

8,4

50,2

44,5

5,8 р.

2,1

Київська

309,3

815,1

3,0

2,3

47,8

57,8

48,9

42,2

3,3

2,6 р.

-0,7

Кіровоградська

220,3

456,7

7,0

5,3

74,8

35,6

20,0

64,4

5,2

2,1 р.

-1,7

Луганська

1449,7

2508,9

4,3

2,7

51,1

35,9

39,4

64,1

9,5

173,1

-1,6

Львівська

343,4

447,4

3,4

1,5

41,8

38,9

49,6

61,1

8,6

130,3

-1,9

Миколаївська

719,8

669,8

9,2

3,3

5,3

89,4

72,2

10,6

22,5

93,1

-5,9

Одеська

2176,9

534,6

17,0

2,2

10,4

2,1

6,9

97,9

82,7

24,6

-14,8

Полтавська

349,9

1550,9

1,6

24,3

52,5

54,0

33,7

46,0

13,8

4,4 р.

22,7

Рівненська

55,1

127,0

1,2

0,9

96,3

14,6

3,7

85,4

-

2,3 р.

-0,3

Сумська

1244,0

2277,4

18,9

12,4

91,4

76,3

7,7

23,7

0,9

183,1

-6,5

Тернопільська

44,1

469,5

2,3

7,6

58,7

32,9

37,7

67,1

3,6

10,6 р.

5,3

Харківська

1903,2

1328,9

9,8

2,4

45,0

42,3

8,8

57,7

46,2

69,8

-7,4

Херсонська

128,3

441,2

4,3

4,9

90,7

42,0

9,3

58,0

-

3,4 р.

0,6

Хмельницька

190,0

292,8

4,0

2,1

20,4

0,1

34,5

99,9

45,1

154,1

-1,9

Черкаська

103,5

1064,0

1,5

3,8

82,3

8,9

17,7

91,1

-

10,3 р.

2,3

Чернівецька

77,8

178,1

6,0

4,9

93,3

15,7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект