Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 58

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

2,8

84,3

3,9

2,2 р.

-1,1

Чернігівська

253,0

221,3

4,6

1,7

74,8

26,6

23,8

73,4

1,4

87,4

-2,9

м. Київ

2986,4

2312,8

16,0

4,9

51,5

62,1

21,1

37,9

27,4

77,4

-11,1

м. Севастополь

12,2

285,3

1,1

9,3

-

2,7

100,0

97,3

-

2,3 р.

8,2

Позитивно, що в період 2005-2011 рр. в Україні збільшувалася не лише частка промислових інноваційно активних підприємств, але й недостатньою є й роль держави у фінансуванні інноваційної діяльності в Україні, адже частка витрат на фінансування цих заходів з державного бюджету становила у 2011 р. лише 1,0 %, з місцевих бюджетів - 0,1 %,позабюджетних фондів - менше 0,1 %. Причому частка витрат держави на інноваційні заходи зменшилася відносно 2000 р. на 0,3 в.п. В той же час, малими залишаються й частки інноваційно активних промислових підприємств, які скористалися державним фінансуванням. У 2011 р. таких було 2,4 % (1,6 % отримували кошти з державного бюджету, 1,7 % - з місцевих та 0,1 % - з позабюджетних фондів).

На наше переконання, це є одним з чинників низької ефективності вітчизняної економічної політики у сфері стимулювання інновацій. Відповідно органам державного управління усіх рівнів необхідно активізувати діяльність як з прямого, так і опосередкованого фінансування інноваційної діяльності. Найбільш перспективним видається застосування механізмів державно-приватного партнерства у цій сфері, а також міжрегіонального інноваційного співробітництва. Велика увага з обгрунтування дієвих механізмів і засобів державної політики за вказаними напрямами у науково-технологічній сфері приділена у праці І. Бабець «Зовнішньоекономічна безпека регіонів України в умовах співробітництва з країнами ЄС: теоретико-методологічні та прикладні аспекти» [1].

Потрібно визнати, що яскравим свідченням зниження ефективності інноваційної діяльності в Україні є зменшення частки інноваційної продукції в загальних обсягах промислової продукції (табл. 1). У 2011 р. до 2005 р. показник зменшився майже удвічі - з 6,5 % до 3,8 %. Причому це відбувалося на фоні збільшення обсягів реалізації інноваційної продукції - на 69,6 %, а також витрат на інноваційну діяльність - у 2,5 рази за аналогічний період. Така ситуація об'єктивно призводить до зниження конкурентоспроможності продукції вітчизняного реального сектора економіки та його економічних агентів. Звідси маємо негативним наслідком швидкі темпи зниження попиту на товари, виробництва України, звуження частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку та розширення - імпортних товарів.

Необхідно додати, що в регіональному аспекті ситуація ще гірша, адже є регіони, де обсяги реалізації інноваційної продукції за період 2005-2011 рр. не лише не збільшилися, але й істотно зменшилися. Це АР Крим (на 65,6 %), м. Київ (на 22,6 %), Дніпропетровська (на 58,3 %), Запорізька (на 22,2 %), Миколаївська (на 6,9 %), Одеська (на 75,4 %), Харківська (на 30,2 %), Чернігівська (на 12,6 %). Звернемо увагу на те, що більшість з вказаних регіонів характеризуються значним інноваційним та інтелектуально-кадровим потенціалом, що, очевидно, використовується недостатньо ефективно.

Більше того, частка інноваційної продукції у загальних обсягах промислової продукції у 2011 р. порівняно з 2005 р. зменшилася майже у всіх регіонах нашої держави. Виняток становили м. Севастополь, Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Полтавська, Тернопільська, Херсонська та Черкаська області. Особливо загрозливою в контексті регіональної економічної безпеки є ситуація у АР Крим, де обсяги реалізації інноваційної промислової продукції зменшилися майже у три рази, а її частка - на 12,8 в.п., м. Києві (зменшення на 22,6 % та 11,1 в.п.), Одеській (на 75,4 % та 14,8 в.п.) та Запорізькій (на 22,2 % та 6,3 в.п.) областях.

Нераціональним слід визнати й співвідношення вітчизняних інноваційно активних підприємств за їх кількістю та за обсягами фінансування інноваційної діяльності. Так, якщо у промисловості загалом у 2005 р. частка підприємств, що займалися дослідженнями і розробками, становила 26,6 %, то на цей напрям інноваційної діяльності було спрямовано лише 10,6 % від загальних обсягів її фінансування. Натомість 46,0 % підприємств здійснювали придбання машин і обладнання (інноваційного характеру), витрачаючи на ці цілі 54,7 % загального фінансування.

Важливо зауважити, що на пріоритетні напрями інноваційної діяльності (дослідження та розробки, придбання нових технологій та об' єктів інтелектуальної власності) у 2005 р. виділялося менше фінансування порівняно з іншими. Це 16,0 % проти 84,0 %, тоді як частка підприємств, що займалися пріоритетними напрямами інноваційної діяльності, була більш раціональною - 41,2 %.

Додамо, що в цьому аспекті найгіршою була ситуація у машинобудуванні, де частка підприємств, що займалися дослідженнями тарозробками, придбанням нових технологій та об' єктів інтелектуальної власності, становила 52,9 %, а на ці цілі виділялося лише 1,1 % загальних обсягів фінансування. Невтішною була ситуація у целюлозно-паперовій та хімічній і нафтохімічній промисловості (відповідні показники становили 16,3 %, 5,4 % та 15,0 %, 6,4 %). Більш раціональною визнаємо структуру фінансування інноваційної діяльності у 2005 р. у металургії та обробленні металу (71,2 % - за кількістю інноваційно активних підприємств та 22,4 % - за часткою у фінансуванні інноваційної діяльності).

У структурі загальних обсягів фінансування за галузями промисловості у 2005 р. переважали витрати в обробній промисловості (96,5 %). На добувну промисловість припадало лише 2,3 % витрат, а на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води - 1,2 %. В структурі фінансування інновацій в обробній промисловості переважали витрати у харчовій промисловості - 18,5 %, машинобудуванні -29,2 %, металургії та обробленні металу - 28,4 %. У легкій промисловості фінансувалося лише 0,6 % витрат, що негативно.

Натомість, ситуація у 2011 р., на нашу думку, погіршилася. Адже в структурі загальних обсягів фінансування інноваційної діяльності частка витрат в обробній промисловості зменшилася до 58,0 %. На добувну промисловість припадало 6,9 % витрат, а частка, що припадала на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, збільшилася до 35,1 %. В структурі фінансування інновацій в обробній промисловості зменшилися витрати у харчовій промисловості - до 11,2 %, металургії та обробленні металу - до 16,1 %, але зросли у машинобудуванні - до 32,9 %. У легкій промисловості фінансувалося лише 0,4 % витрат, що негативно.

Більше того, структурні співвідношення часток інноваційно активних підприємств, що займалися дослідженнями і розробками, та витратами на ці цілі не покращилися. Так, частка інноваційно активних підприємств промисловості, що здійснювали зовнішні і внутрішні НДР, становила у 2011 р. 22,8 % та на ці напрями інноваційної діяльності було скеровано 7,5 % від загальних обсягів фінансування. В загальних обсягах найбільша кількість інноваційно активних промислових підприємств (63,3 %) займалася придбанням машин, обладнання та програмного забезпечення. На ці цілі було витрачено 73,2 % від загальних обсягів фінансування інноваційної діяльності в Україні. Вважаємо таку ситуацію не раціональною та такою, що не сприяє зміцненню конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Адже підприємства працюють не над створенням нових розробок у сфері технологій чи продукції, а над придбанням існуючих, частина яких вже на етапі придбання може бути частково морально застарілими.

Найгіршою в цьому аспекті була ситуація у сферах: виробництва та розподілення електроенергії, газу і води (11,8 % у структурі за кількістю підприємств, що займалися НДР, та 0,6 % в обсягах фінансування НДР), виробництва харчових продуктів (8,3 % та 2,9 % відповідно), легкій промисловості (8,5 % та 1,0 % відповідно). Кращою була ситуація у машинобудуванні (43,5 % та 27,5 % відповідно), целюлозно-паперовому виробництві (10,6 % та 13,4 % відповідно) та хімічній і нафтохімічній промисловості (30,9 % та 14,3 % відповідно). Органам державного управління важливо реалізувати ряд заходів, спрямованих на стимулювання покращення цих важливих структурних характеристик інноваційної діяльності в Україні.

Про невисоку інтегральну ефективність інноваційної діяльності в Україні свідчать показники її витратовіддачі та витратомісткості. Так, обсяги доходу з одного найменування інноваційної продукції у період 2009-2011 рр. в Україні істотно зменшилися, починаючи з 2009 р., до якого спостерігалося їх істотне зростання.

Якщо у 2008 р. в середньому інноваційної продукції одного виду реалізувалося на суму 18,7 млн грн, то у 2011 р. - лише 13,1 млн грн, що на 30,1 % менше.

У цей же період істотно зросла витратомісткість вітчизняної інноваційної продукції. Якщо у 2009 р. в середньому припадало 3 млн грн витрат на інноваційну діяльність в розрахунку на один вид інноваційної продукції, то у 2011 р. показник становив 4,4 млн грн, що на 46,7 % більше.

—А— Темпи зростання (до попереднього року) обсягу реалізованої інноваційної продукції, %

Темпи зростання (до попереднього року) витрат промислових підприємств на інноваційну діяльність, %

Рис. 1. Темпи зростання обсягів фінансування інноваційної діяльності та реалізованої інноваційної      продукції в Україні у 2006-2011 рр.

В той же час у 2011 р. зменшилася доходовіддача інноваційної продукції в Україні. Якщо до 2010 р. включно цей показник покращувався, то у 2011 р. зменшився до 3 грн/грн (зменшення становило 28,6 % до показника 2010 р.). Більше того, варто визнати, що значення цього показника протягом всього аналізованого періоду залишалося низьким та таким, що не може свідчити про прийнятну рентабельність інноваційної діяльності в нашій державі.

В динаміці (рис. 1) також спостерігаємо низьку ефективність інноваційної діяльності в Україні у період 2007-2008 та 2011 рр., адже тоді темпи зростання витрат на інноваційну діяльність перевищували темпи зростання обсягів реалізації інноваційної продукції. Причому у 2011 р. темпи зростання витрат перевищували темпи зростання доходу на 54 %. Ситуація була кращою лише у 2007 р. та у 2010 р. Відповідно, органам державного управління слід звернути увагу на те, за рахунок чого було досягнуто в ті роки вищої ефективності інноваційної діяльності, адже важливо змінити сучасні негативні тенденції.

Відповідно, органам державного управління необхідно врахувати виявлені негативні тенденції та чинники стримування розвиткуінноваційної діяльності передусім шляхом стимулювання більш ефективного використання вітчизняними підприємствами витрат на інноваційну діяльність та ведення діяльності, спрямованої на розширення асортименту і номенклатури інноваційної продукції, збільшення її частки в обсягах ВВП, розширення частки інноваційно активних підприємств реального сектора економіки, налагодження та розвиток партнерських і коопераційних відносин суб' єктів малого і великого бізнесу в інноваційній сфері, розвиток регіональної інноваційної інфраструктури; підвищення ефективності використання інтелектуально-кадрового потенціалу регіонів Україні.

Отже, перешкодами розвитку інноваційної діяльності як одного з головних чинників конкурентоспроможності регіонів України є недостатня роль держави та місцевих органів влади у створенні стимулів до активізації та фінансуванні інноваційної діяльності, нераціональність співвідношення обсягів витрат та обсягів діяльності, а також структурних характеристик розвитку інноваційної діяльності у промисловості та за іншими видами економічної діяльності, недостатність інформаційної бази інноваційної активності та її ефективності, зокрема не лише у промисловості, а й інших видах економічної діяльності.

Позаяк, чинниками активізації інноваційної діяльності виступають: стимулювання більш ефективного використання вітчизняними підприємствами витрат на інноваційну діяльність та ведення діяльності, спрямованої на розширення асортименту і номенклатури інноваційної продукції, збільшення її частки в обсягах ВВП, розширення частки інноваційно активних підприємств реального сектора економіки, налагодження та розвиток партнерських і коопераційних відносин суб' єктів малого і великого бізнесу в інноваційній сфері, розвиток регіональної інноваційної інфраструктури; підвищення ефективності використання інтелектуально-кадрового потенціалу регіонів Україні.

Подальші наукові дослідження повинні бути спрямовані на удосконалення системи державного стимулювання інноваційної діяльності в регіонах України.

CT^OK ДЖEPEЛ:

1. Бабець І. Г. Зовнішньоекономічна безпека регіонів України в умовах співробітництва з країнами ЄС: теоретико-методологічні та прикладні аспекти : Монографія / Бабець І. Г. - Львів : ПАІС, 2011. - 400 с.

2. Статистичний збірник «Наукова та інноваційна діяльність в Україні / Державна служба статистики України. - К. : ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України», 2012. - 305 с.

PEЗЮME

Проаналізовано чинники та обґрунтовано перешкоди підвищення ефективності інноваційної діяльності як складової конкурентоспроможності регіонів України. Визначено напрями державної політики стимулювання розвитку та підвищення ефективності інноваційної діяльності в регіонах України.

Kлючoвi слова: інноваційна діяльність, чинники та перешкоди розвитку, пріоритети стимулювання. PEЗЮME

Проанализированы факторы и обоснованно препятствия повышения эффективности инновационной деятельности как составной конкурентоспособности регионов Украины. Определены направления государственной политики стимулирования развития и повышения эффективности инновационной деятельности в регионах Украины.

Kлючeвыe слова: инновационная деятельность, факторы и препятствия развитию, приоритеты стимулирования.

SUMMARY

Factors and obstacles of increase efficiency of innovative activity are analysed as a component competitiveness of regions of Ukraine. Certainly directions of public policy of stimulation of development and increase of efficiency of innovative activity in the regions of Ukraine. Keywords: innovative activity, factors and obstacles development, priorities of stimulation.

МАЛЫЙ И СРЕДНИЙ БИЗНЕС В ЭКОНОМИКЕ КИТАЯ

Лю Сяомей, маг.э.н., аспитант, БГЭУ, г. Минск, Белорусь (КНР) 1

Введение. Важной тенденцией развития мировой экономики во второй половине ХХ века явилась её структурная перестройка в направлении массового развития малых и средних предприятий. Благодаря созданию доступных условий для включения населения в экономическую деятельность во многих странах были достигнуты устойчивое экономическое развитие, высокий социальный уровень, политическая стабильность. По данным ОЭСР за последние 30 лет, вклад малого бизнеса в ВВП достиг почти 70%, в США-52%, 55%-в Японии. Им обеспечивается от 60 до 70% занятости, а доля субъектов малого бизнеса в общем числе предприятий этих стран не опускается ниже 92,5%. [1,с.22]

На тысячу человек населения в странах ЕС приходится 35-45 малых предприятий, в том числе в Чехии-86, Португалии-83, Швеции-65. [2,с.15] В малых европейских странах сформировался особый тип экономики, в котором доминирует малый бизнес. Благодаря ему возник социально благополучный средний класс, обеспечивается равномерное распределение доходов, политическая стабильность в обществе, повышается эффективность хозяйствования.

В Китае с началом проведения экономических реформ ставка была сделана на малый и средний бизнес, что обеспечило стремительный экономический рост и решение важных социальных проблем. Считаем, что китайский опыт может быть интересен и для экономики трансформирующихся постсоветских республик.

Основная часть. После тридцати лет проведения реформ и политики открытости китайская экономика демонстрирует высокие темпы роста. В среднем они составили более 8-10% в год. В 2010 году доля Китая в мировой экономике достигла 14% (США - 20%, Россия - 3%), Китай стал мировым лидером по объему промышленного производства (19,8%), опередив США (19,4%).Он создает рабочие места во многих странах и регионах, являясь серьезной движущей силой мирового развития. В начале 2011 года Китай обогнал Японию по совокупному ВВП и вышел по этому показателю на второе место в мире. Китай также находится на передовых позициях в мире по абсолютным показателям производства многих важнейших видов промышленной и сельскохозяйственной продукции. О динамике развития экономики Китая дают представление приведенные в таблице данные.

© Лю Cяoмeй , 2013

Таблица 1. Динамика экономических показателей Китая

Показатели

2000 год

2007 год

2010 год

2011 год

2011/2000 гг.

ВВП, %

8,4

14,2

10,3

9,5

113,1

Инвестиции, % от ВВП

35,1

41,7

48,2

48,7

138,7

Сбережения, % от ВВП

36,8

51,9

53,4

53,8

146,2

Уровень безработицы, %

3,1

4,0

4,1

4,0

129,0

Госдолг, % от ВВП

16,4

19,6

33,8

26,9

164,0

Баланс текущего счета, % к ВВП

1,7

10,1

5,2

5,2

305,9

Примечание. Источник-- информация МВФ. Трансформация китайской экономики и   общества в развитую рыночную систему в условиях ускорения глобализации мировой экономики вступила в XXI в. более важный и глубокий исторический период, который характеризуется высоким уровнем открытости экономики, совершенствованием рыночной экономической системы, ростом социальной активности и повышением жизненного уровня

народа.

Китай--крупнейшая развивающая страна--достиг экономического и социального прогресса и успешно интегрировался в мировую экономику в многом благодаря малому и среднем бизнесу (МСБ). Именно малый и средний бизнес обеспечил стабильную занятость населения, преодоление бедности, форсировал экономический рост. Его развитие, составившее основу экономики страны, стало результатом рыночных реформ, предпринятых китайским правительством для решения важнейших социально—экономических задач— преодоления массовой безработицы и обеспечения экономического роста.

Следует отметить специфические условия стремительного развития малого предпринимательства в КНР в годы реформ. Государство не стало поддерживать малый бизнес напрямую бюджетными средствами, используя лишь косвенные инструменты в виде частичного финансирования центров переподготовки уволенных рабочих и налоговых льгот тем из них, кто хотел открыть свой бизнес. Основную роль здесь сыграли: быстрое формирование рыночной среды, снятие запрета на негосударственные формы хозяйствования, острая дефицитность потребительского рынка, что позволило делать «быстрые» деньги буквально на всем. Способствовало этому и наличие явных конкурентных преимуществ малого бизнеса по сравнению с медленно разворачивавшимися в сторону требований рынка крупными государственными предприятиями.

О внимании к малому бизнесу свидетельствуют усилия государства по приданию законного общественно-политического и юридического статуса мелких предприятий различных форм собственности. С этой целью была принята целая серия нормативно-правовых документов: «Временное положение об управлении индивидуальной промышленностью и торговлей» (1987 г.), «Временное положение об аренде мелких промышленных предприятий общенародной собственности» (принято в 1988 г., пересмотрено в 1990 г.), «Временное положение о частных предприятиях» (1988 г.), «Временное положение о крестьянских паевых кооперативных предприятиях» (принято в 1990 г. Минсельхозом). «Положение о предприятиях коллективной собственности городов и поселков» (1991 г.), Кроме того, Постоянный комитет Всекитайского собрания народных представителей в 1996 г. принял Закон о волостных и поселковых предприятиях, а в 1999 г. -Закон о предприятиях, основанных на индивидуальных инвестициях. На малое предпринимательство распространялось также действие общих налоговых положений и Закона о компаниях (1993 г.). В последующие годы законодательство постоянно совершенствовалось.

Несмотря на специфику китайского опыта, анализ развития малого и среднего бизнеса произведен сквозь призму тенденций его развития в мировой экономике. Так, роль малого и среднего бизнеса в экономике Китая определяется следующими факторами:

Во-первых, малый и средний бизнес является одной из движущих сил экономического роста страны. За последние 20 лет сектор малого бизнеса стал неотъемлемой частью китайской экономики, основным фактором социальной стабильности. Согласно официальной статистике, начиная с 80-ых гг. XX в., среднегодовые темпы роста выпуска продукции в сфере МСБ стабильно составляют около 30%, что опережает соответствующие показатели национальной экономики.[3, с.35]

Количество средних и малых предприятий в Китае в 2010 г., согласно статистике Промышленно-торговой палаты Китая, превысило 45,88 млн. или более 99% от общего числа предприятий. Они обеспечивают более 60% национального ВВП, создают более 75% рабочих мест, дают свыше 50% налоговых поступлений и около 70% внешнеторгового оборота КНР, 62,3% общего объема экспорта Китая. На долю средних и малых предприятий КНР приходилось 65% патентов на изобретения и более 80% инновационной продукции в стране, 58,5% стоимости конечной продукции и услуг, проводимых предприятиями, 59% выручки от продажи товаров, 74,7% добавленной стоимости промышленной продукции. [4, с.95].

Значение малого и среднего бизнеса возрастает и в связи с тем, что диапазон деятельности его очень широк и охватывает практически все отрасли экономики, за исключением запрещенных законом, а также областей, относящихся к стратегическим сферам. В последнее время большое внимание было уделено сфере услуг. В 2010 г на заседании Государственного совета КНР было принято постановление «Развитие сферы услуг», которое определило значение сферы услуг как «стратегический важный момент», и явилось основой дальнейшего развития и совершенствования управления малого и среднего бизнеса. Последний занимает в этой сфере господствующее положение. Так согласно официальной статистике в 2011 г. в торговле (оптовая и розничная) насчитывалось 9.97млн. предприятий МСБ (первое место в сфере услуг) ; в сфере производства-2.24 млн. предприятий (второе место); в сфере арендных и коммерческих услуг-1.05 млн. предприятий. [5, с.6] Годовой оборот сферы домашних услуг в Китае составляет 160 млрд. юаней. В 2011 году доля услуг в ВВП превысила 43%. Согласно пятилетней программе, к концу 2015 г. общий объем экспорта услуг Китая должен превысить 600 млрд. долларов.[6,20].

Во-вторых, малый и средний бизнес является главным каналом трудоустройства, расширения занятости.

Основным социальным направлением развития китайской экономики правительство страны объявило обеспечение занятости населения и ускоренное создание новых рабочих мест. По динамике создания новых рабочих мест сфера МСБ находится на первом месте среди всех прочих субъектов хозяйствования. В настоящее время на предприятиях малого и среднего бизнеса трудится около 60% трудоспособного населения страны, из них 50% рабочих и служащих, потерявших работу в результате реструктуризации производства, роста производительности труда на госпредприятиях и предприятиях других форм хозяйствования. Больше 70% мигрантов из сельской местности в города также были устроены на работу на средние и малые предприятия. Эти предприятия стали также важным каналом трудоустройства выпускников вузов. [4, с 95]

Огромный вклад в решение проблемы занятости внесли поселково-волостные предприятия, то есть предприятия крестьян в сельских районах. Реформы в деревне и научно-технический прогресс в сельском хозяйстве значительно повысили эффективность производства, и большая часть сельской рабочей силы высвобождалась от полевых работ. Высвободившиеся работники начали создавать малые и средние предприятия по производству продукции и услуг в сферах промышленности, переработки сельскохозяйственной продукции, транспорта и перевозок, строительства, торговли, общественного питания и обслуживания. Их продукция и услуги, отличавшиеся низкими ценами, быстро расходились по всей стране.

В Китае крупные, в основном капиталоемкие, предприятия играют ведущую роль преимущественно в приоритетных отраслях. Они являются значительным потенциалом для увеличения занятости. Согласно статистическим данным, в настоящее время соотношение технического состава крупных, средних и малых предприятий Китая равно 1,83:1,23:1; а соотношение количества рабочих мест между ним - 0,48:0,66:1 [5,с.767]. Как видно, предприятия МСБ способствуют созданию рабочих мест, что помогает решению серьезных проблем безработицы в ходе индустриализации. Подавляющее число предприятий МСБ относится к трудоемким отраслям. Здесь используется гибкая форма занятости, что способствует смягчению проблемы занятости.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект