Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 64

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

Суттєве зростання показників розвитку підприємництва (зокрема за рахунок зниження рівня тінізації і криміналізації підприємницького середовища) та забезпечення належної активізації підприємницької діяльності в Україні об' єктивно може бути забезпечена лише через постійне відновлення обсягів господарської діяльності підприємств та збільшення масштабів виробництва товарів і послуг, що є неможливим без інвестицій, розвитку науково-технічного потенціалу підприємств тощо. Диспропорції у розвитку галузей економіки, постійна нестача власних оборотних коштів для фінансування інвестицій, створення рівних засад конкуренції для всіх суб' єктів ринку все більш наполегливо потребують вирішення питання про регулювання податкового навантаження, зокрема у галузях, які визначають динаміку розвитку вітчизняної економіки та її територій.

Низький рівень ефективності вітчизняної податкової системи призвів до значної тінізації економіки України, що негативно впливає на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Тіньова економіка створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, негативно впливає на імідж країни, її конкурентоспроможність, ефективність структурних та інституційних реформ. За різними оцінками рівень тінізації вітчизняної економіки становить 30,0 % - 60,0 %. Регулювання податкового навантаження необхідно розглядати як вагомий та об' єктивно необхідний інструмент детінізації бізнесу та подальшої активізації ділової активності в Україні.

Недоліки вітчизняної системи оподаткування призводять до криміналізації підприємницького середовища, що виявляється як в ухиленні (повного або часткового) від сплати податків, зборів та інших обов' язкових платежів (стаття 212 Кримінального кодексу України), а так і в об' єктивно пов' язаних з цим таких злочинних діях, як фіктивне підприємництво, банкрутство, доведення до банкрутства,приховування стійкої фінансової неспроможності (статті 205, 218 та 219 Кримінального кодексу України); формування неформальних економічних відносин між працівниками контролюючих структур та суб'єктами підприємництва (більшість статей розділу „Злочини у сфері службової діяльності" Кримінального кодексу України).

Високі ставки податків та обов' язкових соціальних платежів вітчизняні підприємці вважають найбільш важливим фактором, який перешкоджає подальшому розвитку підприємництва у нашій країні та другим за значенням (після корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування), який стримує розвиток бізнесу в Україні.

Разом з тим в Україні ще не задіяні усі належні резерви системи оподаткування щодо формування бюджету. Про це свідчить рівень загального податкового навантаження у 27 країнах ЄС, який в середньому становить близько 40% (у таких країнах, як Швеція - 51,3%, Данія - 50,3%, Бельгія - 45,0%) і має тенденцію до подальшого зростання. Проте згідно з досвідом країн ЄС подальше зростання податкового навантаження в Україні може стати можливим лише за рахунок розширення бази оподаткування, передусім за рахунок збільшення питомої ваги у загальних податках інших платежів (окрім податку на прибуток та ПДВ); збільшення податків до місцевих бюджетів та/чи залучення до бази оподаткування податків від продажу нерухомого майна, відсотків за депозитами та капіталовкладеннями з одночасним зменшенням ставок податку на прибуток та ПДВ, зниження відрахувань підприємств до фондів обов' язкового державного соціального страхування. З огляду на системний характер проблеми та довгостроковий її негативний вплив на показники розвитку підприємництва і ділової активності в Україні лише зміни системи оподаткування у цьому напрямі дозволять гармонізувати вітчизняну податкову системи до принципів ЄС та посилити фундаментальні підвалини для макроекономічної стабільності, стимули для іноземних інвестицій.

З метою удосконалення вітчизняної податкової системи та забезпечення розвитку підприємництва в Україні необхідним є дотримання таких принципів: рівність і взаємну „симетричну" адміністративну та майнову відповідальність держави і платників податків; перегляд складу і ставок податків з метою оптимізації загального податкового навантаження та зниження рівня асиметрії його розподілу в центральний і місцеві бюджети, у галузевому аспекті та за видами податків; реформування оподаткування ПДВ і введення податку на нерухомість; забезпечення дотримання вимог Бюджетного кодексу України та Законів України „Про систему оподаткування" і „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" при внесенні змін до податкового законодавства; врахування світового досвіду, зокрема, принципів системи оподаткування країн-членів ЄС; сприяння розвитку інноваційно-інвестиційного типу виробництва -розширеного відтворення матеріальних благ переважно інноваційного характеру; спрощення порядку нарахування амортизації основних засобів; внесення до розрахунку бази оподаткування всіх витрат, пов' язаних із веденням бізнесу; заохочення інвестиційного використання коштів, які легалізуються (зокрема, звільненням від оподаткування інвестицій у суспільно значущі сектори та галузі економіки (інноваційна діяльність, інвестиції в людський капітал тощо); запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор; звуження фінансової бази тіньового господарювання через зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на розвиток людського капіталу (освіта, підвищення кваліфікації тощо).

Втім, оптимізація вітчизняної системи оподаткування є важливою, проте недостатньою передумовою зміцнення фінансової безпеки вітчизняних малих підприємств. Доволі важливими інструментами в межах аналізованої державної політики є підвищення рівня доступності суб' єктів підприємництва до фінансових ресурсів, стимулювання іноземних інвестицій, а також удосконалення системи фінансово-кредитного сприяння підприємництву та його інституційного базису. Зокрема, актуалізувалася потреба у: посиленні фінансово-кредитного сприяння (відшкодування частини відсотків за користування кредитом, збільшення терміну погашення кредиту, надання майнової поруки і т. ін.) суб'єктам підприємництва з дотриманням передусім принципу обов'язковості (щодо державного фінансування); спрощення механізмів мікрокредитування; удосконалення механізмів функціонування фондів порук, страхових та гарантійних фондів, кредитної кооперації підприємництва; підвищення рівня сприятливості інвестиційного клімату; створення системи стимулів легітимізації тіньових доходів і т. ін.

Щодо мінімізації валютних ризиків вітчизняних суб'єктів підприємництва в умовах фінансово-економічних ускладнень, то, на нашу думку, органам державного управління передусім необхідно забезпечити виконання роботи за такими напрямами: недопущення „втечі" іноземної валюти з території регіону і держави чи неповернення іноземної валюти у визначені чинним законодавством строки, а також забезпечення контролю за „відмиванням брудних грошей", порушень у переведенні безготівкових коштів у іноземній валюті у готівку; збільшення валютних резервів з метою використання їх для недопущення значних коливань обмінного курсу національної валюти; недопущення перевищення критичної частки суб' єктів підприємництва, які здійснюють розрахунки з використанням іноземних валют та частки розрахунків у валюті в загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг) стосовно забезпеченості підприємств валютними коштами, достатніми для розрахунків з бюджетною системою, контрагентами та для власного споживання і накопичення з врахуванням забезпечення валютної ефективності.

Крім того, вважаємо, що з метою сприяння розвитку системи страхування фінансових ризиків вітчизняних суб' єктів малого підприємництва необхідно реалізувати заходи, спрямовані на сприяння розвитку організаційної та інституційної бази мінімізації фінансових ризиків суб' єктів підприємництва; посилення цільового програмування розвитку страхової сфери; стимулювання її участі у забезпеченні доступу підприємств до фінансово-кредитних ресурсів та конкурентних позицій на зовнішніх ринках; гарантування ефективного захисту майнових інтересів підприємств-страхувальників за рахунок запровадження інституту обов' язкового державного страхового нагляду з боку держави за діяльністю страхових компаній; сприяння розвитку інститутів ефективної саморегуляції страхової сфери; проведення просвітницької (роз' яснювальної) діяльності щодо використання страхової сфери як складової фінансової безпеки вітчизняних підприємств.

Подальші наукові дослідження повинні бути спрямовані на удосконалення системи моніторингу та діагностики рівня економічної безпеки сектора малого підприємництва регіону.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Новицький Г. В. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України : монографія / Г.В. Новицький. - К. : Інтертехнологія, 2008. - 496 с.

2. Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про економіку : наук. доповідь / Олександр Степанович Власюк // Нац. ін-т проблем міжнар. безпеки при Раді нац. безпеки і оборони України. - К. : Вид-во НІПМБ, 2008. - 48 с.

3. Экономическая безопасность России : общ. курс : учеб. / Под ред. Вячеслава Константиновича Сенчагова. 2-е изд. - М. : Дело, 2005. - 896 с.

4. Вечканов Г. С. Экономическая безопасность : учеб. / Григорий Сергеевич Вечканов. - СПб. : Питер, 2007. - 384 с.

5. Актуальные проблемы устойчивого развития : кол. моногр. / В. А. Акимов, Е. В. Бридун М. Ю. Ватагин и др. ; под общ. ред. И. В. Недина Е. И. Сухина. - К. : Знание Украины, 2003 . - 430 с.

РЕЗЮМЕ

Узагальнено найбільш проблемні сфери, пов' язані з гарантуванням економічної безпеки сектора малого підприємництва регіонів України в умовах фінансово-економічної кризи, визначено пріоритетні напрями посилення фінансового складника економічної безпеки сектора малого підприємництва та обґрунтовано заходи державної політики, спрямовані на їх реалізацію. Ключові слова: мале підприємництво, економічна безпека, інституційно-правове забезпечення.

РЕЗЮМЕ

Обобщенно наиболее проблемные сферы, связанные с гарантированием экономической безопасности сектора малого предпринимательства регионов Украины в условиях финансово-экономического кризиса, определенно приоритетные направления усиления финансовойсоставляющей экономической безопасности сектора малого предпринимательства и обоснованно мероприятия государственной политики, направленные на их реализацию.

Ключевые слова: малое предпринимательство, экономическая безопасность, институционно правовое обеспечение. SUMMARY

The most problem spheres, related to guaranteing of economic security of sector of small enterprise of regions of Ukraine in the conditions of finanse crisis are generalized, certainly priority directions of strengthening of financial component of economic security of sector of small enterprise and grounded measures of public policy, directed on their realization. Keywords: small enterprise, economic security, institutional legal providing.

СТВОРЕННЯ ТРАНСКОРДОННИХ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН І ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРКІВ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ У ТРАНСКОРДОННИХ РЕГІОНАХ

Мікула Н.А., д.е.н., проф., завідувач відділу,

Гоблик В.В., к.е.н., доцент, старший науковий співробітник, Інститут регіональних досліджень НАН України 1

Одним із невід' ємних атрибутів розвитку інфраструктури транскордонного співробітництва, орієнтованого на активізацію зовнішньоекономічних зв' язків у межах транскордонних регіонів, сформованих між Україною та ЄС, є створення транскордонних промислових зон, технологічних та індустріальних парів, а також інших спеціальних економічних територіальних утворень, покликаних стимулювати торговельно-економічну та інвестиційну співпрацю у транскордонному просторі.

Важливість цих утворень для досліджуваних транскордонних регіонів обумовлюється зростанням їхньої ролі та ваги в сучасному світі, в тому числі - в державах ЄС. При цьому більшість із них функціонує у високотехнологічних секторах економіки, зокрема, в авіаційній і біотехнологічній промисловості, сфері інформаційних технологій і телекомунікацій, галузях охорона здоров'я, енергетики, інжинірингу, консалтингу тощо. Технологічні парки, а також індустріальні та промислові зони виступають важливим інструментом регіонального розвитку країн ЄС, на їх території створюються інноваційні підприємства та нові робочі місця, реалізовуються інвестиційні проекти, відбувається підвищення якості людського капіталу тощо. [1] Саме завдяки цьому відбувається перетворення периферійних областей з відносно відсталою економікою у високорозвинені регіони. Наприклад, у Франції така політика дала змогу забезпечити поширення наукових організацій у провінціях. Ефективність територіальних науково-промислових комплексів для розвитку науково-технічного прогресу в регіонах визначається тим, що в їх рамках досягається оптимальна концентрація фінансових, людських, «мізкових», матеріальних ресурсів приватного і державного секторів, які забезпечують інтенсивне поширення і передачу науково-технічної інформації, а також взаємозабезпечення наукових і виробничих кадрів досвідом, полегшується координація між різними етапами інноваційного процесу тощо. [2]

Індустріальні парки і «технопарки» є не лише випробуваним методом стимулювання високотехнологічних виробництв, але й дієвим засобом відродження економічно занепалих територій. Адже вони дозволяють частково розвантажити інвестора нового проекту від витрат на інфраструктуру: на процес вибору та оформлення земельної ділянки, облаштування території й інженерних мереж, вивезення сміття, обслуговування залізничних колій тощо, тобто умовно-постійних непрофільних затрат «старт-апу» нового бізнес-проекту, які можуть бути доволі значними, особливо з урахуванням бюрократичних процедур.

Окреслені механізми можуть достатньо ефективно застосовуватися також і в межах транскордонних регіонів, забезпечуючи використання можливостей трансферу технологій, реалізації інвестиційних проектів та поширення інновацій між прикордонними територіями сусідніх держав. Зокрема, у транскордонних регіонах, створених між Україною та ЄС, саме через технологічні та індустріальні парки може відбуватися найбільш ефективна передача управлінських і виробничих технологій з країн ЄС в українські регіони, а також вирішуватись проблема тимчасового працевлаштування (трудової міграції) у певних секторах економіки.

Метою статті є аналіз можливостей використання інноваційної інфраструктури в транскордонних регіонах України та ЄС з огляду на законодавче забезпечення, готовності регіонального менеджменту, існуючі бар' єри та стимулюючі чинники розвитку периферійних територій.

На думку фахівців Національного інституту стратегічних досліджень (Я. Жаліло, В. Борщевського, А.Мокія, І.Бабець., Ю. Макогона, І.Хаджинова та ін.), поширеність індустріальних парків у світі обумовлена такими чинниками:

а) вони дозволяють підвищити інвестиційну активність в економіці, адже сама суть функціонування індустріальних парків полягає в залученні інвестицій, до того ж, як правило, у виробництво високотехнологічної продукції. Крім того, додатковим джерелом інвестицій є держава, яка фінансує розвиток інфраструктури;

б) вони дозволяють залучити іноземних інвесторів з їхніми капіталом та технологіями в економіку країни шляхом надання певних субсидій у спосіб, що не суперечить міжнародним нормам. Завдяки впровадженню індустріальних парків держава отримує легітимну можливість (з точки зору норм і правил СОТ) «субсидувати» інвестиційну діяльність, знижуючи реальні витрати бізнесу, що створює інвестиційний клімат, привабливий для іноземних інвесторів.

в) розвиток індустріальних парків дозволяє економічно, екологічно та естетично структурувати населені пункти, «очистивши» міста від промислового виробництва. Концентрація промислового виробництва на обмежених площах за межами житлових, історико-культурних та рекреаційних територій не лише робить економіку громади більш ефективною через зниження трансакційних витрат, але й дозволяє покращити якість життя та екологічний стан у відповідному населеному пункті. Для України, міста якої являють собою конгломерат з житлових масивів та екологічно шкідливих підприємств, цей аспект є вкрай важливим.

Підвищенню потенційних можливостей для використання індустріальних парків з метою активізації зовнішньоекономічної діяльності в межах транскордонних регіонів, створених за участю прикордонних регіонів України та держав ЄС сприяє прийняття у 2012 р. Закону України «Про індустріальні парки». На думку голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України В. Каськіва: «Інвестування на території індустріальних парків є найбільш прийнятною для інвестора формою ведення бізнесу. Закон «Про індустріальні парки» гарантує та захищає права інвестора, передбачає суттєве спрощення процедур доступу до земельних ділянок на території індустріальних парків. Одержання інвестором земельної ділянки з необхідним інженерно-технічним оснащенням дасть можливість суттєво скоротити час від початку інвестування до випуску продукції («час до ринку») з 2-3 років до 6-9 місяців. Індустріальні парки - це нова індустрія, яка дасть змогу створити понад 300 тис. робочих місць. Створення індустріальних парків дасть змогу за 3-4 роки залучити в українську економіку близько 8 мільярдів доларів інвестицій. Також це відкриє нові можливості для економічного розвитку регіонів України та стане фундаментальною основою для приходу у країну потужних виробників» [3].

Водночас, вказаний закон далеко не вирішує усіх потенційних проблем, що можуть виникати на шляху формування в Україні індустріальних і технологічних парків, а також промислових зон, особливо якщо мова йде про їх транскордонну специфіку. Так, на думку багатьох експертів, спроба законодавчого унормування порядку створення та функціонування індустріальних парків у нашій державі містить цілу низку «лазівок» для лобістів, що прагнуть в обхід фіскального законодавства та при підтримці з державного бюджету отримувати мільярдні надприбутки. Зокрема, це стосується функціонування керуючої компанії, яка забезпечуватиме облаштування індустріального парку та залучатиме його учасників для здійснення господарської діяльності. При цьому статус керуючої компанії дозволяє

© Miкула НА., Гоблик B.B., 2013розраховувати на безвідсоткові кредити (позики) та цільове фінансування на безповоротній основі з державного бюджету, а для його отримання не передбачено особливих вимог. [4]

Крім того, дія Закону України «Про індустріальні парки» у його нинішній редакції, може потягнути за собою цілу низку проблем, пов' язаних із розвитком індустріальних і технологічних парків, а також промислових зон у межах транскордонних регіонів. По-перше, він жодним чином не долає тих прогалин, які містяться в інших нормативно-правових актах, насамперед Законі України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», з погляду стимулювання розвитку вказаних утворень у транскордонному просторі. Тобто, жоден зі згаданих законів не оперує категоріями «транскордонні індустріальні парки», «транскордонні промислові зони» чи «транскордонні технологічні парки», що, з огляду на достатньо деталізовану регламентацію ними правових та організаційних засад створення і функціонування технологічних та індустріальних парків, може обернутися фактичним ускладненням їхнього формування у транскордонному вимірі, а також ослабити вплив на активізацію зовнішньоекономічних зв' язків у межах транскордонних регіонів.

Не менш ризикованим, з погляду європейської практики функціонування технологічних та індустріальних парків і промислових зон, є значні обсяги пільг, що можуть надаватися їх потенційним учасникам. Адже основна логіка формування вказаних утворень у розвинених країнах світу полягає у зменшенні рівня трансакційних витрат на започаткування та реалізацію інвестиційних проектів, спрямованих на інноваційний розвиток економіки чи вирішення проблем депресивних територій. Натомість в Україні, пропоновані пільги можуть притягнути в індустріальні парки підприємців, орієнтованих виключно на отримання доступу до пільгових бюджетних ресурсів, що навпаки - збільшить трансакційні витрати для інших потенційних учасників цих парків через зростання корупції та ускладнення системи дозвільних процедур. При цьому слід відзначити, що діюча редакція законів «Про індустріальні парки» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» і без цього передбачає достатньо складні регламентуючі положення, які спроможні значно обмежити кількість бажаючих взяти участь у їхній роботі бізнес-структур. Наприклад, протягом більш ніж десяти років чинності Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», поширення останніх в Україні так і не набуло бажаного розмаху.

Потенційному зниженню ефективності функціонування індустріальних парків у прикордонних регіонах нашої держави загрожує також недостатній обсяг повноважень органів місцевого самоврядування, а також низька фінансова спроможність обласних і районних державних адміністрацій. Експерти відзначають, що місцева влада може розпоряджатися лише земельним податком і податком з доходів фізичних осіб, що суттєво обмежує її можливості для залучення в індустріальний парк інвесторів. Крім того, законом дозволяється знижувати ставку орендної плати лише до 3%, а на таких умовах будь-який підприємець може знайти землю і поза межами індустріального парку. [5]

Таким чином, нормативно-правове забезпечення роботи індустріальних і технологічних парків, а також промислових зон на території України потребує суттєвого удосконалення, особливо, якщо мова йде про їхнє функціонування у межах транскордонних регіонів. В першу чергу це стосується спрощення цілої низки регламентних процедур, окреслення механізмів впливу органів місцевого самоврядування на створення та розвиток інфраструктури індустріальних парків, визначення способів їхньої взаємодії у цьому процесі з органами місцевого самоврядування сусідніх держав (якщо мова йде про транскордонні індустріальні парки та промислові зони), визначення пріоритетів державно-приватного партнерства в ході реалізації проектів зі створення транскордонних технологічних та індустріальних парків тощо.

Крім того, чинне законодавство не має фактично обмежувати організаційно-правових форм стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у транскордонному просторі, надаючи виключних преференцій вищезгаданим об' єктам. Адже крім них, фінансування транскордонних інвестиційних та інноваційних проектів може здійснюватися також у межах транскордонних центрів трансферу технологій, білатеральних інвестиційних агенцій, промислово-логістичних зон тощо.

Наприклад, сьогодні у Закарпатській області реалізовується відразу декілька ініціатив, пов' язаних з активізацією зовнішньоекономічних зв' язків у межах транскордонних регіонів, сформованих спільно з прикордонними територіями Угорщини, Словаччини та Румунії.

Так, закарпатські експерти, представники влади і менеджменту беруть активну участь у реалізації проекту «Створення транскордонних центрів з інвестицій, інновацій та трансферу технологій» спільно з угорськими партнерами, в ході якого відбуваються навчальні поїздки, тренінги, ознайомлення з об' єктами логістики та індустріальних парків на території Угорщини. Угорський партнер із проведення заходу є керуючою компанією створюваного (6-го в області Саболч-Сатмар-Берег) індустріального парку «Фийнєшлітке». Цей парк розміщений на території 170 га, а серед його учасників є й українські суб' єкти. Близько 100 млн. євро у створення інфраструктури цього парку вклав державний банк Угорщини з інвестицій та розвитку. Угорський досвід є особливо цінним з огляду на те, що за останні роки в країні створено понад 200 індустріальних парків різних форм власності, представники яких готові поділитися своїми вагомими здобутками щодо створення та експлуатації парків, у тому числі транскордонних, які значно покращують інвестиційну привабливість країни та підвищують її конкурентноздатність. [6]

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект