Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

У короткостроковому страхуванні передбачається лише разовий внесок премії, без систематичного накопичення резерву. Тут страхувальник купує у страховика поліс на термін від декількох днів до року. При настанні страхової події (захворювання) страховик зобов'язаний сплатити витрати на лікування у фіксованій сумі або за фактичною вартістю лікування з обумовленими обмеженнями. Перелік медичних послуг, що підлягають страхуванню, обговорюється в полісі. Чиста вартість страхування (нетто-премія) визначається двома чинниками - вірогідністю настання страхової події протягом обумовленого терміну (не більше року) і вартістю лікування. Чинник часу звичайно до уваги не береться. Це означає, що нетто-премія дорівнює математичному очікуванню виплати страхової суми.

Очевидно, що в старшому віці вірогідність певних видів захворювання і відповідно витрати на лікування істотно вище, ніж в молоді роки. Таким чином, із збільшенням віку застрахованого вартість страхування збільшується. У європейських країнах страхові тарифи звичайно встановлюються для конкретних вікових груп.

При короткостроковому страхуванні солідарність застрахованих полягає у тому, що ризик оплати медичних витрат у межах певної (наприклад, статево-вікової або професійної) групи розподіляється між усіма учасниками цієї групи. Іншими словами, ті застраховані, хто не скористався страховими полісами, оплачують частину медичних витрат тих, хто одержав медичну допомогу. Таким чином, ціна страхування і нетто-премії помітно менше дійсної вартості лікування застрахованого. Нетто-премії визначаються порівняно просто, а обсяг інформації, необхідної для розрахунків, відносно невеликий.

У країнах ЄС основним є довгострокове медичне страхування. Його мета полягає в систематичному накопиченні коштів для подальшого їх використання на оплату лікування.

Методи розрахунку премій у довгостроковому медичному страхуванні розрізняються по країнах, але всі вони базуються на тих, які розроблені в страхуванні життя і в пенсійному страхуванні. Методи засновані на двох згаданих базових принципах, хоча і реалізуються більш складним шляхом, ніж при короткостроковому страхуванні. Так, принцип фінансової еквівалентності зобов'язань здійснюється з урахуванням чинника часу (для цього встановлюється норма прибутковості), тривалості надходження страхових внесків і вірогідності досягнення застрахованим певного віку.

Механізм довгострокового медичного страхування будується на використанні складного математичного апарату, що враховує вірогідність настання страхових подій у різному віці, і полягає в такому: страхові внески виплачуються страхувальником у постійному розмірі згідно з їх домовленістю, оформленою в угоді, довічно або до досягнення певного віку, а страховик оплачує медичні витрати застрахованого в міру виникнення страхових випадків. Таким чином, існують два паралельних потоки платежів - внески (премії) і страхові виплати (оплати медичних послуг). Причому перший із названих потоків є регулярним із фіксованою сумою платежів. Другий потік має випадковий характер відносно як сум, так і моментів страхових виплат. У перші роки після укладання страхового контракту внески значно перевищують виплати. Так утворюється накопичення або резерв, який інвестується і приносить страховику відсотки. Після досягнення певного віку застрахованого вартість лікування виявляється більше його внесків, і на оплату медичних послуг йдуть не тільки поточні внески, але і частково кошти резерву. Зростання резерву певний час все ж таки триває (завдяки нарахуванню відсотків), але потім, коливитрати перевищують суми нарахованих відсотків і внесків, резерв зменшується. Передбачається, що в якомусь віці резерв повністю вичерпується. У зв'язку з тим, що в довгострокових (актуарних) розрахунках параметри застарівають, розміри тарифів час від часу коригуються.

Довгострокове страхування дозволяє вирівнювати витрати на медичне обслуговування, розподіляючи їх на значному часовому інтервалі. Солідарність застрахованих тут виявляється ширше, ніж при короткостроковому страхуванні: як солідарність здорових і хворих і як солідарність поколінь. При довгостроковому страхуванні (страхуванні деякої сукупності людей, обмеженої виробничими або іншими рамками) солідарність розповсюджується тільки на цю групу.

Ураховуючи накопичений зарубіжний досвід, в основу української моделі медичного страхування мають бути покладено такі принципи:

загальності, який полягає у тому, що всі громадяни незалежно від статті, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на отримання медичних послуг;

державності, який означає, що кошти обов'язкового медичного страхування - це державна власність. Держава забезпечує стійкість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючого населення (наприклад, пенсіонерів);

некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток є несумісними. Прибуток від обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення його фінансових резервів і не може бути засобом збагачення;

солідарної відповідальності, який передбачає відповідальність і витрати всього суспільства на охорону здоров'я кожного індивіда;

фінансування за рахунок страхових внесків роботодавців, працівників і державного бюджету;

участь у системі суспільного фінансування охорони здоров' я страховиків як покупців медичних послуг для застрахованого населення;

конкуренція між виробниками медичних послуг за укладання контрактів із страховиками.

Основні положення української моделі обов'язкового медичного страхування мають полягати в такому:

страхувальниками працюючого населення є їх роботодавці, непрацюючого населення - місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування;

обсяг і умови надання медичної допомоги в межах ОМС визначаються в базовій програмі ОМС, яка затверджується урядом, і в територіальних програмах, що приймаються на основі базової регіональними органами влади;

страховиками в системі ОМС є Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України, страхові медичні організації, які можуть бути недержавними і державними, комерційними і некомерційними, при цьому органи управління охороною здоров'я і медичні організації не мають права бути засновниками, і діяльність щодо ОМС має здійснюватися на некомерційній основі;

страховики укладають договори з роботодавцями на страхування працюючих, з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування - на страхування непрацюючого населення;

страховики організовують надання медичної допомоги застрахованому населенню, укладаючи договори з медичними організаціями, здійснюють її оплату і контролюють якість медичних послуг;

страховики мають право поєднувати діяльність у системі ОМС із здійсненням ДМС, але програми добровільного медичного страхування не можуть включати послуги програм ОМС;

застраховані мають право вибору лікаря і медичної організації.

Становлення ОМС в Україні припускає збереження державних органів управління охороною здоров'я, на які будуть покладені контролюючі функції і функції з розробки і реалізації цільових програм. При цьому предметом цільових програм є інвестиції і фінансування спеціалізованих і високотехнологічних дорогих видів медичної допомоги, які не включаються в базову програму ОМС.

З метою виключення паралелізму в управлінні й фінансуванні медичних організацій формування фондів ОМС має супроводжуватися реорганізацією державного управління охороною здоров' я.

Оскільки механічна заміна бюджетного фінансування на будь-яку модель ОМС не покращить стан медичного забезпечення населення, необхідно впровадити багатоканальне фінансування медицини, збільшити ефективність використання ресурсів за рахунок упровадження ринкової концепції ОМС та розширення ДМС.

Формування в Україні єдиної системи медико-соціального страхування (МСС) дозволить сформувати дієві механізми контролю за виплатою допомоги з тимчасової непрацездатності на підставі відомостей про характер захворювань і надання лікувальної допомоги; забезпечити тісний взаємозв'язок між наданням лікувальних і санаторно-курортних послуг через часткову передачу спеціалізованим санаторно-курортним організаціям лікувально-оздоровчих функцій за окремими видами захворювань, у ряді випадків це дозволить досягти зниження витрат порівняно з наданням подібних послуг у медичних стаціонарах, істотно зменшити адміністративні витрати в об'єднаній системі МСС.

Для підвищення раціональності використання бюджетних і страхових коштів, що направляються на охорону здоров'я, необхідно забезпечити узгоджену політику органів управління охороною здоров'я і медико-соціального страхування. Кошти системи МСС мають формуватися як страхові платежі, і при розподілі цих коштів фонди витрачатимуться в першу чергу на забезпечення необхідних обсягів медичної допомоги і виплат допомог із соціального страхування, а не на забезпечення завантаження існуючої мережі. Органи управління МСС будуть більшою мірою зацікавлені в упровадженні прогресивних форм оплати медичної допомоги, які створюють стимули до ефективного господарювання. Тому необхідно забезпечити їх автономний статус від органів управління охороною здоров'я.

Доцільно також запропонувати впровадження системи особистих медичних рахунків - аналог системи MSAs (Medical savings accounts), яка використовується в США і Канаді, - система ощадних рахунків медичного страхування. Система ведення подібних рахунків аналогічна системі рахунків особистого пенсійного страхування. Витрачання коштів, що перебувають на особовому страховому рахунку, відбувається в умовах доступності й відкритості для застрахованого громадянина. Як показав досвід застосування подібних рахунків, економія складає до 20% витрат на медичне обслуговування [4, с. 73]. У подібній системі у застрахованих осіб є можливість розподіляти кошти на своє медичне обслуговування між державним і приватним секторами медичного обслуговування.

Висновки і перспективи подальших розробок. Українська державна політика, спрямована на збереження і зміцнення суспільного здоров'я, має базуватися на новій парадигмі системи охорони здоров'я, в центрі якої перебуває не лікувальний заклад, а людина з її потребами щодо охорони здоров'я та медичної допомоги.

Як зазначено у доповіді Міністра охорони здоров'я, «... обов'язкове медичне страхування може бути запроваджене за умови підйому економіки країни, політичної волі керівництва держави та обов' язкового реформування медичної галузі шляхом структурної перебудови та зміни системи фінансування. За інших умов, скільки б коштів ми не вливали в медичну галузь, вони будуть марними» [5].

Тому перебудова економіки охорони здоров' я в Україні має починатися, перш за все, з укріплення фінансової основи галузі, зі зміни загальної системи фінансування, що передбачає обов' язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової, яка фінансується за активної участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. У цих умовах медичне страхування має поділятися на три рівні:

1) виділення коштів з бюджету на надання мінімальних медичних послуг;

2) обов' язкове медичне страхування (Міністерство охорони здоров' я України визначає перелік хвороб, які лікуватимуться за рахунок бюджетних коштів);

3) добровільне медичне страхування, яке передбачає отримання медичних послуг через систему медичного страхування у страхових організаціях.

Упровадження в Україні медичного страхування має передбачати такі завдання:

1. На підготовчому етапі впровадження загальнообов' язкового державного медичного страхування: персоніфікація населення; розробка та запровадження стандартів лікування, переліку медичних послуг та їх вартості; реструктуризація державних і комунальних установ охорони здоров'я; ухвалення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування».

2. На перехідному етапі впровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування: укладання договорів обов'язкового медичного страхування; збереження без змін системи фінансування таких установ охорони здоров'я: станцій першої невідкладної допомоги, дитячих поліклінік, пологових будинків тощо; збереження часткового фінансування за рахунок державного і місцевих бюджетів постійних витрат установ охорони здоров' я II та III рівнів; зниження чинних ставок оподаткування (наприклад, встановлення нульової ставки податку на прибуток, яка оплачується страховиками по обов'язковому медичному страхуванню).

3. На етапі забезпечення повноцінного функціонування загальнообов'язкового державного медичного страхування: одночасне припинення фінансування системи охорони здоров'я за рахунок держави, окрім спеціалізованих установ; використання коштів державного бюджету для субсидування платежів за непрацююче населення; концентрація у Фонді загальнообов' язкового державного медичного страхування більш вагомої частини коштів за рахунок зміни пропорцій розподілу коштів соціального податку між державним і територіальними фондами і розширення можливостей державного Фонду з вирівнювання фінансових умов реалізації базової програми обов'язкового медичного страхування в різних регіонах; недопущення подвійності каналів фінансування медичних установ за одну і ту ж діяльність; значне посилення держаних вимог до діяльності страховиків у системі обов'язкового медичного страхування з метою перетворення їх з пасивних посередників у русі фінансів в активних покупців оптимальних для населення обсягів медичної допомоги в лікувально-профілактичних установах; надання застрахованим права вибору страховика; уніфікація механізмів ціноутворення і оплати медичної допомоги; введення нових розмірів страхових платежів з урахуванням розширеного страхового покриття; контроль за порядком здійснення безоплатних і платних медичних послуг.

4. Розвиток інститутів недержавного медичного страхування; розробка механізму стимулювання страхових компаній, роботодавців і найманих працівників до добровільного медичного страхування, який передбачає введення особливих умов оподаткування страховиків по платежах із добровільного медичного страхування, податкові преференції для громадян, надання права податкового кредиту для громадян-страхувальників із добровільного медичного страхування; підвищення надійності недержавних страхових організацій шляхом встановлення вимог до їх ліцензування згідно з чітко встановленими критеріями; забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі ДМС, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми.

Для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідним є встановлення принципу залежності оплати праці медичних працівників від кількості та якості наданих медичних послуг; створення системи правового, економічного та громадського контролю за якістю медичної допомоги, а також введення відповідних санкцій за її неякісне надання.

СТИГОК ДЖEPEЛ:

1. Окунський А.Р. Медичне страхування в Україні: проблеми і перспективи [Електронний ресурс] / А.Р. Окунський. - Режим доступу: http:Hwww.medicallaw.org.ua.uploads/01 203 01.pdf.

2. Страховий ринок [Електронний ресурс] / Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/734.html.

3. Social protection in the Member States of the European Union. - ISG - Institut fur Sozialforschung und Gesellschaftspolitik GmbH. -Luxembourg: Office Publication of the European Communities, 1999. - 692 p.

4. Михеева Ю.В. Один из вариантов реформирования медицинского страхования в Канаде / Ю.В. Михеева // Вестник государственного социального страхования. - 2004. - №12. - С. 73-76.

З. Концепція реформування охорони здоров' я України (доповідь Міністра охорони здоров' я на Національній раді при Президентові України 13 січня 2010 року) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ufoz.ukrmed.info/Article33.html.

PE'SIOME

У статті на підставі вивчення і аналізу зарубіжного досвіду визначено перспективи впровадження в Україні обов' язкового і добровільного медичного страхування. Обґрунтовано принципи і основні положення української моделі медичного страхування.

Ключові слова: охорона здоров'я, страховий ризик, страховий випадок, медичне страхування, обов'язкове медичне страхування,

добровільне медичне страхування.

PE'SIOME

В статье на основании изучения и анализа зарубежного опыта определены перспективы внедрения в Украине обязательного и добровольного медицинского страхования. Обоснованы принципы и основные положения украинской модели медицинского страхования. Ключевые слова: здравоохранение, страховой риск, страховой случай, медицинское страхование, обязательное медицинское страхование, добровольное медицинское страхование.

SUMMARY

In the article on the basis of study and analysis of foreign experience the prospects of introduction in Ukraine of obligatory and voluntarily medical

insurance are determined. Principles and fundamental provisions of the Ukrainian medical insurance model are grounded.

Keywords: public health, insurance risk, accident insured, medical insurance, obligatory medical insurance, voluntarily medical insurance.

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА РЕГІОНУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ДИНАМІКА ЗМІНИ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ Бараннік В.О., к. е. н. Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровську 1

Проблеми забезпечення енергетичної безпеки (ЕнБ) регіону достатньо широко висвітлюються в наукових дослідженнях [1-4]. І це не дивно, як показано в роботі [5], енергетичні ресурси підтримують широкий спектр діяльності людини та є основною рушійною силою економічного розвитку. При цьому, не зважаючи на деякі позитивні зрушення в засобах використання енергетичних ресурсів, існуючі моделі енергоспоживання ведуть до нестійкого енергетичного майбутнього.

Все це в повній мірі відноситься і до України та її регіонів (областей, АР Крим, міст Київ та Севастополь). В той же час, не зважаючи на таку очевидну значущість проблем забезпечення ЕнБ, питання науково-методологічного обгрунтування оцінки рівня ЕнБ регіонів не вирішено.

Під ЕнБ держави ми розуміємо - спроможність держави забезпечити максимально надійне, технічно безпечне, екологічно прийнятне та обгрунтовано достатнє енергозабезпечення економіки й населення, а також гарантоване забезпечення можливості керівництва держави у формуванні і здійснені політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без надмірного зовнішнього та внутрішнього тиску в сучасних та прогнозованих умовах [1]. В даному визначені ЕнБ враховані основні складові (блоки) ЕнБ держави, а саме: енергозабезпечення, енергетична незалежність, екологічна прийнятність енерговиробництва та енергоспоживання й соціальна стабільність. Для оцінки стану безпеки здебільшого приймається система показників й індикаторів та їх граничних і критичних рівнів, яка повинна

© Бараннік B.O., 2013характеризувати як стан самої системи, так і його зміни внаслідок дії тих чи інших дестабілізуючих факторів (загроз).

Безумовно, що оцінка ЕнБ регіону, в цілому, повинна зберігати вище визначені на національному рівні основні складові безпеки, і, в той же час, наявність значних регіональних відмінностей (в запасах та рівнях використання основних паливно-енергетичних ресурсів, географічним розташуванням - в даному випадку нам важливе питання наближеності регіону до основних енерготранзитних шляхів, як міжнародних так і внутрішньодержавних, екологічним становищем регіону, рівнем соціально-економічного розвитку тощо) вимагають врахування в таких оцінках наявних відмінностей. Не можливо всі регіони України оцінювати за однаковими критеріями - рівнями критичних та граничних значень основних показників (індикаторів) ЕнБ. Крім того, регіони є складовою частиною держави, яка також, в значному ступені, вирішуючи проблеми забезпечення прийнятного рівня національної ЕнБ, забезпечує , в певній мірі, і прийнятний рівень регіональної ЕнБ. Як приклад, наявність в Україні єдиної електроенергетичної системи, її зв' язок з енергосистемами інших країн та регіонів світу, наявність розгалужених систем транзиту і внутрішньо національної газопостачання тощо. Таким чином, вирішення проблем забезпечення ЕнБ регіону залежить не тільки від самого регіону, а і від їх вирішення на державному рівні, що також повинно бути враховано в теоретико-методологічних підходах до оцінки рівня ЕнБ регіону.

В загальному плані дане питання торкається необхідності формування ефективної публічної влади в Україні, що, як показано в роботі [5, с.5] в сучасних глобалізацій них умовах обумовлює потребу перерозподілу завдань, повноважень та ресурсів на всіх рівнях державного управління - центральному, регіональному та місцевому у напрямі передавання більш широкого спектру даного переліку від державних до органів місцевого самоврядування відповідно до принципів, встановлених Європейською хартією місцевого самоврядування. Крім того, цитуючи роботу [6, с.79], досягнення комплексного розвитку регіональних господарських систем, що є метою стратегій регіонального розвитку, в своїй основі покладають завдання вирівнювання умов економічної діяльності у регіонах на підставі раціонального використання їх виробничо-ресурсного потенціалу. Таким чином, ключовими орієнтирами стратегії розвитку регіональної суспільної системи, одним із найважливіших елементів якої можна вважати і енергетичну систему, є формування на рівні регіону ефективної економіки, основою якої є збалансування використання внутрішнього потенціалу і надходження ресурсів із зовнішніх джерел.

Іншими словами, регіон, як складова системи більш високого рівня ієрархії - держави, в основі свого успішного та ефективного розвитку має поставити двоєдине завдання: окрім забезпечення власної життєздатності, окремі системи (регіони), які спеціалізуються на певних функціях роблять внесок в підтримку життєздатності загальної системи. При цьому, життєздатність системи та її окремих складових вимагає щоб цільові функції та взаємодія таких підсистем були організовані раціонально та ефективно.

Аналогічно визначена регіональна політика і в роботі [6, с. 9], а саме: регіональна політика - це комплекс заходів, спрямованих на розроблення та реалізацію ефективних механізмів управління економічним (енергетичним), соціальним, культурним, екологічним розвитком регіональних спільнот на основі узгодження державних і регіональних інтересів та раціонального використання специфічного потенціалу регіонів.

Підсумовуючи вищенаведене слід зазначити, що не зважаючи на особливу актуальність енергетичних проблем для України, в державі не прийнято окремих документів, які б чітко регламентували роботу органів виконавчої влади (в тому числі і органів регіонального самоврядування) у сфері ЕнБ та моніторингу її показників. Основу такого підходу до оцінки та забезпечення прийнятного рівня ЕнБ повинні скласти дані щодо наявного потенціалу окремих регіонів та заходи щодо забезпечення прийнятного рівня ефективності його використання.

Динаміка зміни основних показників (індикаторів) ЕнБ. На сьогоднішній день, на жаль, ми змушені констатувати про відсутність повного обсягу даних для оцінки економічного потенціалу (в тому числі і енергетичного) регіонів України. Не зважаючи на це, дані, наведені в статистичних збірках Державного комітету статистики України [7-11], дозволяють розрахувати окремі показники (індикатори) ЕнБ України та дослідити їх зміни за останній час.

Показники енергозабезпечення. В загальному плані показники цієї складової ЕнБ характеризують рівень забезпечення регіону основними паливно-енергетичними ресурсами (ПЕР). Дані щодо використання ПЕР регіонами України (окрім електроенергії) за період з 2007 до 2011 років наведені в табл.. 1.

Таблиця 1

Регіон

ЗППЕ , тис т у.п.

 

2007

2008

2009

2010

2011

АРК

2636,42

2672,83

2335,88

2548,46

2665,35

Вінницька обл..

3781,55

3602,67

3240,61

3264,03

3194,13

Волинська обл.

1253,72

1203,59

1099,48

1194,58

1143,82

Дніпропетровська обл.

17359,65

16242,17

13876,18

15480,41

15627,97

Донецька обл.

33501,53

31760,47

25770,61

28528,83

30415,69

Житомирська обл.

1684,26

1613,67

1496,32

1591,03

1486,01

Закарпатська обл.

1401,85

1594,58

1439,36

1286,98

1285,47

Запорізька обл.

7142,7

6633,99

5190,49

5630,31

5809,96

Івано-Франківська обл.

6260,86

6038,76

4855,39

4471,34

5630,59

Київська обл.

4234,44

5422,68

4950,18

5118,51

5280,77

Кіровоградська обл.

1328,26

1250,5

1126,81

1175,67

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект