Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект - страница 99

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 

Процесс враждебных поглощений в этот период был наиболее характерен для черной и цветной металлургии, химической, угольной, пищевой, фармацевтической и лесной промышленности, машиностроения.

Третий этап (реорганизационный «спад»), условно начинается с 2007г. Произошло некоторое снижение темпов экспансии сложившихся групп, завершены процессы консолидации и наметился переход к реструктуризации групп и юридической реорганизации (прежде всего легализация аморфных холдингов и групп).

В 2011 году объем сделок М&А в Украине превысил $4,6 млрд без учета приватизации «Захидэнерго» и «Киевэнерго». Лидером в этом году и по количеству сделок, и по объемам стал агросектор (около $1,3 млрд.). Почти такая же сумма и в секторе телекоммуникаций, однако она пришлась на одну сделку по приватизации «Укртелекома». Согласно оценкам «Конкорд Капитала», замыкает тройку с показателем около $1 млрд. химическая промышленность, за которой следует металлургия - $0,5 млрд. (покупка «Метинвестом» около 50% «Запорожстали»), машиностроение - $0,3 млрд., банковский сектор - около $0,2 млрд (здесь все сделки носили стрессовый характер с мультипликатором менее 1). [3]

Систематизируя методы поглощений в Украине, их можно условно разделить на шесть групп:

- скупка различных пакетов акций на вторичном рынке;

- лоббирование приватизационных сделок с государственными пакетами акций;

- вовлечение в холдинг или в другие группы с помощью административных средств;

- скупка и трансформация долгов в имущественно-долевое участие;

- захват контроля через процедуры банкротства;

- инициирование судебных решений, включая их фальсификацию.

Для украинской практики поглощений в отличии от западной характерны:

- закрытость информации о проведении сделки и применяемых методах;

- привлечение сторонней компании (специалиста по поглощениям);

- несправедливость многих сделок из-за отсутствия базы сравнения для рыночной оценки компании. На рынке корпоративного контроля принято выделять также дружественные поглощения.

Дружественными считаются поглощения, в ходе которых происходит непосредственная покупка одной компании другой. Акционерам покупаемой компании в этом случае возмещается стоимость их акций или, что чаще, они получают согласованное количество акций компании-покупателя;

Важным отличием враждебного поглощения от дружественного является то, кому делает предложение на выкуп контрольного пакета акций менеджмент корпорации-покупателя. В случае с враждебным поглощением менеджмент компании-цели оказывается полностью отключенным от процесса проведения выкупа, тогда как дружественное поглощение, как правило, проводится на переговорной основе. Именно поэтому дружественное поглощение чаще всего называют слиянием.

Дружеское поглощение - это, прежде всего, контракт между менеджментом двух компаний, условия которого вырабатываются в переговорном процессе, причем менеджеры корпорации-цели выступают в этих переговорах в роли агентов своих акционеров. Если при дружественном поглощении ведутся переговоры, то при враждебном поглощении он полностью отсутствуют.

В практике поглощений существуют так называемые обратные поглощения, которые предполагают несколько форм:

- ситуацию, когда менее крупная компания приобретает крупную;

- когда закрытая акционерная компания (частная) приобретает открытую (публичную).

Обратное поглощение представляет собой приобретение частной компанией 90-99 % акций публичной компании в обмен на 100% собственных акций или активов. В результате частная компания получает контроль над публичной, которая в свою очередь владеет частной. При этом название публичной компании обычно изменяется для демонстрации того, что публичная компания получает «новую жизнь». Используемая для поглощения публичная компания называется «компанией-оболочкой», так как обычно не ведет никакойдеятельности и не имеет активов, существуя на фондовом рынке только за счет предоставления периодической отчетности регулирующим органам.

Если сложить всю информацию о характеристиках различных типов поглощений, которая известна на текущий момент, то получим следующую картину (табл. 1).

Таблица 1

_Характеристики различных типов поглощений_

Характеристика

Дружественное

Враждебное

Обратное

Характер проведения

Переговоры

Отсутствие переговоров

Переговоры

Реакция менеджмента компании-цели

Позитивная

Негативная, активное противодействие

Позитивная

Степень неожиданности для рынка

Ожидаемо (до некоторой степени)

Абсолютно неожиданно

Неожиданно (до некоторой степени)

Доля обыкновенных акций у менеджмента компании-цели

Значительная

Незначительная

По договоренности

Конкуренция

Отсутствует

Возможна сильная конкуренция покупателей

Отсутствует

Метод оплаты сделки

Обыкновенные голосующие акции покупателя

Денежные средства и/или обыкновенные голосующие акции покупателя

Обыкновенные голосующие акции покупателя

Размер премии

Ниже среднего размера премии по сделками, связанным с поглощением аналогичных компании

Выше среднего размера премии по сделками, связанным с поглощением аналогичных компании

Размер премии ниже среднего или отсутствует

Однако, получить четкое определение враждебного поглощения не так уж просто, так как для разных людей враждебность означает разные вещи. Для одних степень враждебности может определяться отношениями между топ-менеджментом двух компаний, для других - методом оплаты сделки, для третьих - тем, как сделку описывает пресса и т.д.

Таким образом, слияние и поглощения относятся к наиболее частым формам движения капитала. В настоящее время все больше отечественных компаний прибегают к стратегии роста путем слияния и поглощения, которое дает возможность быстро получить доступ на новые рынки и заработать больше прибыли.

oniCOK mCTO4miKOB:

1. Галпин Тимоти Дж.Полное руководство по слияниям и поглощениям компаний I Тимоти Дж. Галпин , Марк Хэндон. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. - 240с.

2. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 27.07.2011 р.: електронний ресурс. - Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.uaIlawsI

3. Рынок М& А в Украине в 2011г.: электронный ресурс. - Режим доступа: www.concorde.ua PE3IOME

Досліджено теоретичний аспект сутності понять «злиття» та «поглинання» компаній. Виокремлено особливості різних форм злиття та поглинання в умовах сучасного ринку М&А та зроблено порівняльну характеристику процедур ворожого, дружнього та зворотного типів поглинань. Систематизовано та узагальнено методи здійснення операцій злиття та поглинань в Україні. Юпочові слова: укрупнення капіталу, злиття компаній, поглинання компаній, інтегровані структури, ринок М&А PE3OME

Исследован теоретический аспект сущности понятий «слияния» и «поглощения» компаний. Выделены особенности различных форм слияний и поглощений в условиях современного рынка М&А и сделана сравнительная характеристика процедур враждебного, дружественного и обратного типов поглощений. Систематизированы и обобщены методы осуществления операций слияний и поглощений в Украине.

Kлючевые слова: укрупнение капитала, слияние компаний, поглощение компаний, интегрированные структуры, рынок М&А

SUMMARY

The theoretical aspect of essence of concepts «confluences» and «absorption» of companies is probed. The features of different forms of confluences and absorptions are selected in the conditions of modern market of М&А and comparative description of procedures of hostile, friendly and reverse types of absorptions is done. Systematized and generalized methods of realization of operations of confluences and absorptions in Ukraine. Keywords: enlargement of capital, confluence of companies, absorption of companies, integrated structures, market of М&А

CTPATEГIЯ TEPИTOPIAЛЬИOГO MAPKETO^y CTAPOПPOMИCЛOBИX PEOOfflB УKPAЇИИ

Tаpанич A. B., к.е.н., доцент, доцент кафедри маркетингу Донецького національного університету МОНМС України 1

Aктyальнiсть дослідження. Старопромислові регіони таких провідних країн світу як Великобританія, Німеччина, США, Франція, що визначали їх економічний розвиток у ХІІ-ІХ ст., після другої світової війни спричинили структурну промислову кризу на регіональному рівні. Рішення цієї проблеми було знайдено за рахунок повної перебудови та перепрофілювання старопромислових регіонів названих країн. Проте економіка більшості європейських країн обтяжена ними та вимагає пошуку та впровадження альтернативних стратегій економічного розвитку.

Aналiз досліджень і публікацій. Проблема розвитку старопромислових регіонів України розглядається в двох напрямках: економіка й інвестиції в основний капітал, що повинні врівноважити виробництво напівфабрикатів і кінцевих видів продукції; екологія та соціальний розвиток територій, що приймає депресивний характер із закриттям містоутворюючих підприємств. Вирішенню цієї проблеми присвячено широке коло робіт таких науковців, як С.С. Аптекар, О.І. Амоша, Г.І.Черніченко, Ю.В. Макогон, В.І. Ляшенко, Я.А. Жаліло, О. В. Мартякова.

Постановка проблеми. Структура виробництва старопромислових регіонів склалась за рахунок поєднання природно-геологічних умов й історичного індустріального розвитку таких територій. Висока вартість цільових інвестицій у відновлення основних засобів виробництва та відсутність державної стратегії інноваційного розвитку старопромислових регіонів визначили їх сучасне депресивне становище, що лише погіршується в умовах світової економічної кризи.

© Tаpанич A. B., 2013

У теперішній час зберігається неефективна структура промисловості, яка складається на 11% з добувної промисловості (за обсягами реалізованої промислової продукції в Україні у 2011р.), на 66% з обробної промисловості, на 23% з інфраструктурних енергетичних витрат. З них продукція харчової та легкої промисловості складає 17%, машинобудування 12%, що свідчить про низький рівень виробництва кінцевих видів продукції з високою доданою вартістю, становить 29% загального обсягу продукції промисловості. З іншого боку, сталий рівень виробництва й експорту продукції первинних технологічних переділів із низькою доданою вартістю негативно вливає на впровадження інновацій. Так, в 2011 році в Україні питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт скоротилася до 0,8% від ВВП, чи на 43% до рівня 1996р.; питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості склала 3,8%, що на 44% менше від рівня 2001 р.

Ціль роботи визначити основні стратегічні пріоритети розвитку старопромислових регіонів Україні та сформувати основні положення стратегії їх соціально-економічного й інноваційного розвитку, що можуть бути покладені в основу територіального маркетингу таких старопромислових регіонів.

Результати. Розвиток ринкової економіки в Україні протягом 1991-2000рр. вимагав приватизації промислових підприємств і пошук ефективних форм господарювання. У теперішній час реформи власності є майже завершеними, проте вимагає рішення інший парадокс ринкової економіки, що обмежує промисловий і соціально-економічний розвиток старопромислових регіонів розрив між державною владою та приватним капіталом промисловості. За часів планової економіки районування промислових комплексів було зорієнтовано відповідно з розташуванням природних ресурсів.

Проблеми обгрунтування і створення регіонально-виробничих стратегій торкаються широкого кола економічних досліджень в сферах передумов, умов, принципів, чинників і механізмів регіональної й економічної динаміки. Комплекс проблем, пов'язаних з розробкою і реалізацією регіональних стратегій, не можна вважати докладно дослідженим, оскільки домінує прикладний конкретно-регіональний підхід до проблеми, що протидіє комплексно-теоретичному підходу.

Вчення про регіональні і міжгалузеві утворення сформувалось в ХХ сторіччі, пройшовши складний еволюційний шлях. Формування теорій про територіальні форми життєдіяльності людей у формі суспільних систем є заслугою радянської науки. У сучасній українській науці системне сприйняття регіональних і міжгалузевих утворень виявилося обмеженим, оскільки базувалося на запереченні результатів дослідницької діяльності в СРСР. Перевага віддавалась західним дослідникам.

Вчення про територіально-виробничі комплекси (ТВК) створив Н.Н.Колосовський в 1941 році. Під ТВК він розумів «таке економічне (взаємообумовлене) поєднання підприємств в одній промисловій точці або в цілому районі, при якому досягається певний економічний ефект за рахунок вдалого (планового) підбору підприємств відповідно до природних і економічних умов району, з його транспортним і економіко-географічним положенням» [1]. Учення про ТВК було розвинене в наукових працях Н.Т. Агафонова, М.К. Бандмана,

Ф.Д. Заставного, Т.М. Калашникової, Ю.Г. Саушкіна, Е.Д. Силаєва, О.Д. Чувілкіна, А.Т. Хрущова, М.Д. Шаригіна, Н.П. Федорцова.

ТВК вважався територіальною виробничою системою, що формує матеріально-технічну основу економічного району. Целеорієнтовним ядром цієї системи було виробництво, що функціонує на базі природних, трудових і інфраструктурних (головним чином транспортних) ресурсів. Системи проектувалися з метою підвищення економічної ефективності, що утворюється за рахунок територіального угрупування і комплексування шляхом:

-економії земельних площ;

-локалізації обслуговуючих виробництв;

-концентрації транспортно-складського господарства, інженерних споруд і комунікацій; -організації енергетичної мережі і будівельної бази; -підвищення конкуренції продукції, що випускається;

-раціонального використання природно-ресурсного і трудоресурсного потенціалів.

Ефективність істотно підвищується при комплексній організації ТВК. Крім комплексного використання природних ресурсів, в них формуються енерговиробничі цикли і холдинги взаємозв'язаних виробничих процесів.

млн долл. США

20000 18000 16000 14000 12000

10000 8000 6000 4000 2000 0

млрд грн.

300

250

200

150

100

50

0

1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Обсяги зовнішньої торгівлі товарами Донецької області за 1996-2011 роки (експорт) Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2004-2011 роки, млрд. грв. Капітальні інвестиції, млрд.грн.

Рис. Основні показники розвитку промисловості Донецької області у період з 1996 до 2011 рр.

Сучасні старопромислові регіони України вже не є такими ефективними в економічному плані через застарілість технологій і обтяжливість соціальними зобов'язаннями, виникають суперечності між приватними власниками засобів виробництва й органами місцевої влади та державного управління, які орієнтовані на впровадження стратегій і програм регіонального соціально-економічного розвитку.

Система владних відносин в старопромислових регіонах є дуже інерційною, тому що вимагає цільових інвестицій у докорінне реформування традиційних виробництв.

Рішення проблеми розвитку старопромислових регіонів і депресивних територій може бути знайдено в двох площинах:

1) підвищення ефективності поточної операційної діяльності підприємств за рахунок масового експорту продукції з низькою доданою вартістю, і розвиток на цій основі виробництв високих технологічних укладів;

2) залучення регіональних інвестицій в точкові проекти випуску високотехнологічної продукції і поступова конверсія традиційних старопромислових виробництв на випуск продукції з високою доданою вартістю.

У період з 1996 по 2011 рр. підприємства Донецької області, які є типовим прикладом старопромислових регіонів України, два рази напередодні 2004 і 2008 рр. переживали економічний підйом, як це зображено на рис. [2], обумовлений кон'юнктурою цін світового ринку. Разом з тим, економічний спад світового ринку надає на них все більш руйнівну дію, що ставить під сумнів можливість еволюційного шляху розвитку.

Таким чином, соціально-економічний розвиток старопромислових регіонів і депресивних територій має базуватися не на бюджетних дотаціях, які підвищують рівень корупції і тенізації регіональної економіки. Виходом є пошук внутрішніх резервів розвитку великого, середнього і малого бізнесу за рахунок діалогу з центральними і регіональними органами державної влади.

Такий діалог повинен базуватися на принципах державно-приватного партнерства як єдиного механізму, який може подолати протиріччя ринкової економіки, яке полягає у відсутності контролю держави за засобами виробництва, що належать приватному капіталу, і за напрямами їх ефективного використання чи на користь регіону, чи на користь власника, пов' язані з виведенням прибутку і погіршенням регіонального соціально-економічного клімату.

Для подолання цього протиріччя Донецька обласна державна адміністрація ініціювала розробку стратегії територіального маркетингу регіону, в основу якої, на нашу думку, має бути покладений принцип встановлення державно-приватного партнерства, який би орієнтував промисловий потенціал області до розвитку виробництв п' ятого-шостого технологічних укладів на базі сформованого старопромислового потенціалу.

В противагу існуючим точкам зору щодо імперативів економічного зростання індустріальних країн, А. Хіршманом було висунуто теорію економічного зростання, яка відкидала загальні закони економічного розвитку, та визначала, що має сенс для кожної країни тільки набор адекватних стратегій, що реалізуються країнами в економічній, технологічній, законодавчій та фінансовій сферах.

Науковець наголошував, що концентрація ресурсів на збалансованому розвитку не матиме належного ефекту за відсутністю досвіду та самих ресурсів; країна повинна зробити ставку на пошук проривних технологій та створення виробництв-локомотивів — так зване «неврівноважене зростання економіки». Підгрунтям для цього є розвиток прогресивних виробництв у поєднанні з низькою вартістю споживання національних ресурсів, що створює подальші передумови інтернаціоналізації споріднених і підтримуючих галузей промисловості, підтягування рівня інфраструктури до найвищих стандартів.

Найбільшої ефективності теорія «неврівноваженого зростання економіки» А. Хіршмана досягає за умов стратегічного розвитку тих промислових виробництв, що не потребують імпортованої сировини, матеріалів, комплектуючих, а забезпечені в повному обсязі власними ресурсами. Таким критеріям цілком відповідають старопромислові регіони України.

З початку 90-х років на перший план висувається інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку, яка базується на підтримці урядом фундаментальних досліджень та стимуляції впровадження нововведень у виробництво. Державне регулювання розвинутих країн переходить від «звичайного типу» інвестицій у найперспективніші сектори та підтримки зон ризику в економіці до «динамічної» науково-технічної політики — специфічних інвестицій, що є сукупністю, яка об' єднує в єдиний конгломерат нові технології та продукцію з новими знаннями, менеджментом, кадровою політикою і технологічними ринками, інформаційною та комунікаційною інфраструктурою.

З початку ХХІ ст. головним виробничим фактором стають інформаційні ресурси, творчі, інноваційні здібності людей — інтелектуальний капітал. На цій основі створюються високоінтелектуальні галузі й новітні типи виробництва, формується саморегульований механізм, що сприяє здійсненню інвестицій за допомогою максимізації особистого споживання, підвищується залежність ефективності економіки від розвитку здібностей індивіда.

Центральне місце у сучасних стратегіях розвитку економіки займають теорії економічного зростання через збалансований розвиток країни на основі нового технологічного устрою, які доповнюються теоріями полюсів росту, за якими економічне зростання відбувається не всюди і не рівномірно, а лише в окремих точках росту і з різною інтенсивністю. У найрозвинутіших економіках домінує комплекс галузей і виробництв, що представляють п' ятий технологічний уклад у рамках індустріального технологічного способу виробництва. Водночас активно формуються елементи шостого (постіндустріального) технологічного укладу [4].

Відтак, економічне зростання має незбалансований характер і найефективніше відбувається у замкненому (захищеному) економічному просторі, наприклад, кластерах, у межах якого прискорюється обмін інформацією та процес технологічних інновацій. Старопромислові регіони України за рахунок концентрації виробництв і природних ресурсів мають суттєвий потенціал до створення кластерів за рахунок державної інформаційної та законодавчої підтримки. В цілому розширення виробництва наукомісткої продукції стимулює відповідні технологічні зрушення у суміжних виробництвах, їхню технічну та організаційну модернізацію.

Таким чином, ТВК є однією з ефективних форм регіонально-виробничих систем, функціонування яких в планово-адміністративній економіці давало найвищі результати. Разом з тим, поєднання державного і приватного капіталу диктує необхідність впровадження нових організаційних форм, серед яких кластери найкращим чином відповідають реаліям ринкової економіки в контексті інтеграції наукового, виробничого і соціального секторів з одного боку, і глобалізації міжнародних економічних відносин з іншою. В цьому випадку кластери з вищим ступенем ефективності виявляються залученими в процеси міжнародного поділу праці, ніж окремі держави, формують спеціалізацію країн на світовому ринку і підвищують їх міжнародну конкурентоспроможність за рахунок різних коопераційних зв'язків.

У сучасних умовах глобалізації світової економіки зростає міра конкуренції між окремими продуктами, підприємствами, регіонами і цілими країнами. З самостійним вирішенням задачі найбільш ефективного використання наявних конкурентних переваг окремі підприємства впоратись не в змозі. Саме тому, як показує світова практика, останнім часом набув широкого поширення кластерний підхід до реформування виробництва.

Висновки. У якості основних стратегічних пріоритетів розвитку старопромислових регіонів Україні можна визначити створення виробництв п' ятого-шостого технологічних укладів на базі відмови поступової від сировинного експорту, розширення виробництва металургійної та машинобудівної продукції, розвитку робототехніки, штучного інтелекту, нанотехнологій. Основні положення стратегії соціально-економічного й інноваційного розвитку старопромислових регіонів Україні можна сформувати у вигляді стратегії територіального маркетингу таких старопромислових регіонів. Стратегія територіального маркетингу Донецької області повинна спиратись на принципи державно-приватного партнерства та визначати орієнтири сталого розвитку регіону.

ДЖЕРЕЛА:

1. Шарыгин М. Д. Эволюция учения о территориальных общественных системах // Географический вестник. Пермь, 2006. — № 1.

— С. 4-13.

2. Офіційний сайт державного комітету статистики України : офіційний веб-сайт. — Режим доступу до електронних документів: http://www.ukrstat.gov.ua

3. Управління статистики в Донецькій області : офіційний веб-сайт. — Режим доступу до електронних документів: http://www.donetskstat.gov.ua

4. Таранич О. В. Теоретичні основи визначення міжнародної конкурентоспроможності у теоріях формування та функціонування галузевих ринків і теоріях світової торгівлі / О.В. Таранич // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных

ПPOБЛEMЫ PA3B^ra BИEШИEЭKOИOMИЧECKИX CBЯЗEЙ И ПPИBЛEЧEИИЯ ИИOCTPAИИЫX ИИBECTИЦИЙ:

PEГИOИAЛЬИЫЙ ACПEKT

инвестиций: региональный аспект: сб. науч. тр. - Донецк: ДoнHУ, 2009. - Ч.2. - C. 960-965.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115 


Похожие статьи

Т С Медведкин - Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций региональный аспект