О В Куклін - Бюджетування як механізм удосконалення фінансово-економічного забезпечення освітньої діяльності - страница 1

Страницы:
1 

ФУНКЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

21. Про основні напрями соціальної політики на 1997—2000 роки. Указ Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1167 // Збірник указів Президента України. — 1997. — Вип. 4. — С. 44.

22. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України. Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 18. — Ст. 101.

23. Про правовий статус іноземців. Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 161.

24. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні. Закон України // Урядовий кур'єр. — 2004. — 15 січня. — С. 22.

25. Рыбаковский Л. Л. Розвиток людських ресурсів і міграційна політика в Україні. — К., 2008. — 50 с.

26. Миграция населения: прогнозы, факторы, политика. М.: Наука, 1987. — 200 с.

27. Статистика. Світові показники. — Режим доступу: http://www.iom.org.ua/index.php?page=catalog&id=10

28. Хомра А. У. Миграция населения: вопросы теории, методики исследования. К.: Наук. думка, 1979. — 146 с.

Надійшла до редакції: 03.02.2010

УДК 33.111.66 О. В. Куклін, канд. пед. наук, доцент,

Черкаський державний бізнес-коледж

БЮДЖЕТУВАННЯ ЯК МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті досліджуються особливості процесу бюджетування та можливостей його засто­сування для удосконалення фінансово-економічного механізму освітньої діяльності в сучасній Україні. Автор пропонує нову модель програмно-цільового фінансування ви­щих навчальних закладів.

В статье исследуются особенности процесса бюджетирования и возможностей его применения для усовершенствования финансово-экономического механизма образо­вательной деятельности в современной Украине. Автор предлагает новую модель про­граммно-целевого финансирования высших учебных заведений.

In the article the author investigates the peculiarities of budgeting process and possibilities of its using for financial-and-economical mechanism improving in educational activity in the modern Ukraine. A new model of program and target financing of higher educational institutions has been proposed.

Ключові слова: освітня діяльність, бюджетування вищої освіти, фінансово-економічне забезпечення вищої освіти.

Ключевые слова: образовательная деятельность, бюджетирование высшего образова­ния, финансово-экономическое обеспечение высшего образования.

Keywords: the educational activity, the higher education budgeting, the financial and economical support of higher education.

Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовив процес забезпе­чення функціонування освіти в Україні в умовах обмеженості бюджетного фінан­сування. У результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються держа­вою, застарілістю нормативно-правового забезпечення та механізмів залучення і використання позабюджетних коштів освітня галузь не отримує необхідного роз­витку. Саме тому проблематика теоретичних і методологічних основ бюджетуван-ня є однією із найбільш проблематичних, а тому знаходиться у полі зору багатьох

© О. В. Куклін, 2010вітчизняних учених, зокрема М. Білик, О. Терещенко, В. Савчука, П. Кулікова, С. Петренко та ін. Проте державні навчальні заклади не завжди приділяють питан­ню розробки та впровадження системи бюджетування достатньої уваги і тому проб­лема удосконалення фінансово-економічного механізму освітньої діяльності є вель­ми актуальною для нашої країни.

Зазначимо, що законодавчо прийнятим методом фінансування освіти в Україні є бюджетне фінансування, яке здійснюється на основі єдиного кошторису доходів та видатків. Джерелами формування кошторису є як бюджетні кошти, так і кошти, отримані з інших джерел (від надання закладом додаткових освітніх послуг, прибут­ки від реалізації навчально-виробничої продукції, від здачі приміщень в оренду, кредити банківських установ, добровільні внески). При цьому співвідношення між бюджетними та небюджетними фінансовими ресурсами змінюється залежно від наявності бюджетних ресурсів та адекватної державної політики у сфері освіти, темпів економічного розвитку, форми власності навчального закладу, співвідно­шення між державним та недержавним секторами економіки тощо [1].

Однак, подібні плани є лише добрими намірами, адже виділених державою кош­тів на галузь не вистачає для досягнення її головної мети у сфері освіти — ство­рення умов для реалізації гарантованого Конституцією України права громадян на отримання якісної освіти.

З метою розв'язання проблеми діяльності закладів освіти у багатьох галузевих нормативно-правових актах знайшли відображення норми, які стосувалися фінан­сування бюджетних установ. Так, зокрема, задля їх вирішення на державному та районному рівнях розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. №538-р «Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі» було законодавчо введене програмно-цільове фінансування закладів бюджетної сфери, зокрема й освіти. Метою запровадження програмно-цільового методу є встановлення безпосереднього зв' язку між виділеними бюдже­тними коштами та результатами їх використання. Суть цього методу на рівні загаль­ної середньої освіти полягає у запровадженні таких районних бюджетних програм, як «Шкільний автобус», «Сільська школа», «Вчитель», «Розвиток позашкільної освіти», «Оздоровлення та відпочинок дітей та молоді» тощо. Головним же розпо­рядником кредитів під час виконання цих програм є відділ освіти. І щорічно для фінансування виконання цих програм державою видаються цільові бюджетні кош­ти. Ґрунтуючись на бюджетних запитах, поданих головним розпорядником бюдже­тних коштів, та відповідних бюджетних призначень, формується паспорт кожної бюджетної програми, що містить основну інформацію щодо мети та обсягів вико­нання програми на конкретний бюджетний рік.

Значна увага приділяється і фінансовому плануванню видатків на освіту, об' єктом якого переважно є фінансова діяльність суб' єкта бюджетної установи та відповідне коло фінансових операцій. Фінансове планування здійснюється з метою обґрунтування ефективності управлінських рішень із урахуванням їх забезпеченос­ті джерелами фінансування, оптимізації затрат і позитивних економічних результа­тів. Планування видатків має здійснюватися згідно принципів об' єктивної потреби, комплексності, науковості, достатності, ефективності та контролю за використан­ням отриманих бюджетних та позабюджетних ресурсів.

На нашу думку, основним чинником максимізації ефективності освіти в Україні має бути принцип повноти забезпечення бюджетних установ освітньої сфери фі­нансовими ресурсами, що передбачає упровадження наступних заходів: збільшен­ня нормативу при плануванні видатків на утримання бюджетних установ, а це до­зволить поліпшить умови фізичного, розумового, духовного розвитку особистості; оптимізація мережі загальноосвітніх навчальних закладів (насамперед у сільській мі­сцевості), шляхом максимальної доступності освітніх послуги для всіх категорій населення через спрямування коштів бюджетів на розвиток сучасної освітньої ін­фраструктури; раціональне використання кадрового потенціалу педагогічних пра­цівників навчальних закладів та підвищення рівня оплати їх праці відповідно до навантаження, педагогічного стажу тощо; створення умов для здобуття учнями і студентами освіти світового рівня в Україні, що сприятиме їх адаптації в умовах ринкової економіки; забезпечення доступу до якісної освіти групам населення, які потребують особливої уваги в умовах ринкової економіки (діти із малозабезпече­них родин, безпритульні, люди з особливими потребами); відповідність освітніх послуг вимогам ринкового середовища та демократичного суспільства; вивчення і запровадження у навчально-виховний процес нових прогресивних форм і методів роботи (особливий акцент при цьому має робитися на впровадженні інтерактивних методів навчання, подальшої гуманізації навчально-виховного процесу); поліп­шення соціального забезпечення вчителів, незадовільність якого негативно впливає на якість освіти, оскільки педагогічні працівники змушені шукати додаткові дже­рела заробітків і т. д.

Проведене дослідження сучасного стану фінансування вищої освіти в Україні засвідчує, що для розв' язання проблем галузі необхідно розробити цілісну систему державних заходів, що будуть спрямовані на забезпечення її ефективного розвитку. При цьому головним завданням, на наш погляд, має стати забезпечення достатньо­го фінансування галузі шляхом оптимізації бюджетних та позабюджетних джерел її розвитку [2].

Особливу роль повинна також відігравати система управління та контролю за діяльністю бюджетних установ щодо ефективності використання фінансових ре­сурсів держави. Для поліпшення ж наявного стану, який склався нині, політику фі­нансування освіти потрібно формувати відповідно до соціально-економічної доціль­ності здійснених бюджетних видатків та поєднання вітчизняного зі світовим досві­дом [3].

Зрозуміло, що можливості збільшення державного фінансування завжди обме­жені, тому необхідно не тільки наполягати на збільшенні бюджетного фінансуван­ня розвитку вищої освіти, потрібно одночасно шукати і впроваджувати додаткові джерела фінансування; відпрацьовувати багатоканальну методологію цього проце­су; обґрунтовувати нові підходи до прогнозування розвитку вищої освіти і моніто­рингу її стану; створювати концептуальні засади організації фінансово-економіч­них відносин в освіті й удосконалювати організаційний механізм її функціонуван­ня; розробляти оптимальні моделі фінансового багаторівневого та багатофункціо­нального фінансування вищої школи, які відповідали б умовам нинішнього перехід­ного періоду; обґрунтувати підходи до розробки системи економічних норм і нор­мативів щодо вищої школи в Україні на рівні світових стандартів тощо.

Сукупні витрати на фінансування діяльності вищого навчального закладу (ВНЗ), на наш погляд, можна розрахувати за наступною формулою:

s m

G = Z Sst. + R + Z N + K, (1) i = 1 и = 1

де Sst — витрати на 1 студента; s — кількість студентів; R — витрати на розви­ток навчального закладу; N — категоріальні витрати (обдаровані, сироти, інва­ліди та ін.); и — кількість категорій; K — комунальні витрати.

При такому підході є можливість врахувати і соціальні моменти, коли державою гарантується безкоштовна освіта для соціально незахищених та інших особливих категорій населення, не обмежуючи при цьому права інших студентів. Слід зазна­чити — вступні компанії 2008/2009 та 2009/2010 років довели, що не завжди є ви­правданим підхід, скерований на захист інтересів тільки одних груп населення без урахування інших.

Норматив фінансування ВНЗ пропонуємо здійснювати на основі наведеної фо­рмули розрахунку витрат на одного студента, що включає наступні показники:

ти l

Sst = Л  Z ZiJ + Я L* + A + S, (1.2)

де Z витрати на оплату праці; m кількість спеціальностей; и кількість го­дин; L — вартість допоміжних ресурсів (лабораторії, обладнання, комп'ютери та ін.); l — кількість задіяних допоміжних ресурсів; A — адміністративні витрати; S — видатки на виплату стипендій.

Трансформація економічного механізму функціонування вищої школи в Україні триває вже понад десять років. За цей період ВНЗ пройшли через низку випробу­вань — від господарської самостійності на принципах самофінансування до надан­ня освітніх послуг на умовах повного відшкодування витрат за рахунок позабю­джетних коштів. Водночас, як свідчить практика, цей процес ще досить далекий до завершення. Загострення конкуренції на ринку освітніх послуг, підвищення вимог до якості освіти, низький платоспроможний рівень населення, постійні зміни зов­нішнього економічного середовища та необхідність своєчасної адаптації до них вимагають від ВНЗ, з одного боку, збільшення витрат на забезпечення навчального процесу, формування науково-педагогічних кадрів, підтримку й оновлення матері­ально-технічної бази, постійний розвиток ВНЗ, а з іншого — перегляду форм і ме­тодів господарювання та розробки ефективного механізму управління витратами. У цьому зв' язку набуває актуальності проблема удосконалення фінансового меха­нізму вищих навчальних закладів, яка має полягати у розробці концепції управлін­ня витратами з урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного ВНЗ.

Ефективним напрямком удосконалення процесу управління фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу з метою отримання додат­кових конкурентних переваг і забезпечення ефективного використання ресурсів є також планування доходів і витрат із використанням системи бюджетування. Про­те комплексне дослідження цієї системи, яке вкрай необхідне для використання ві­тчизняними закладами освіти, включно з теорією, методикою і практикою його ви­користання, в економічній літературі, на жаль, відсутнє.

Отже, все викладене вище засвідчує актуальність та необхідність розв'язання проблем стосовно удосконалення механізму управління витратами ВНЗ із викорис­танням методики бюджетування. За своїм змістом бюджетування є адаптованим до нових умов господарювання процесом планування діяльності підприємства шля­хом розробки системи взаємопов' язаних бюджетів. Бюджет — це плановий доку­мент, який відображає у вартісних показниках господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням [4]. Його характерною особливістю є без­сторонність і чітке встановлення показників, які допомагають керівництву ВНЗ спочатку конкретизувати намічені завдання, а потім — проаналізувати їх виконан­ня шляхом порівняння усіх видів фінансових витрат, джерел їх покриття та очіку­ваних результатів.

Найбільш конкретизованими за ступенем деталізації даних, що їх представлено в бюджеті, є функціональні бюджети, які складаються окремими підрозділами ВНЗ. Підрозділам, які беруть участь у формуванні прибутків ВНЗ непрямо і вияви­ти їх вклад досить складно (деканати, ректорат та інші управлінські підрозділи), встановлюються тільки бюджети витрат. Операційні бюджети складаються стосов­но конкретних функцій і включають доходи і витрати, пов' язані із наданням освіт­ніх послуг, виконанням наукових робіт тощо. До них можемо віднести бюджет ви­трат на оплату праці, бюджет накладних витрат, бюджет собівартості, бюджет податкових платежів, бюджет управлінських витрат тощо. На базі операційнихбюджетів формуються фінансові бюджети, до яких належать бюджет капітальних вкладень (або інвестиційний бюджет), бюджет руху грошових коштів та бюджет доходів і витрат. Зведений же бюджет містить систему оперативних та фінансових бюджетів.

Зазначимо, що у процесі запровадження бюджетування в управлінні витратами ВНЗ видається доцільним створення спеціального відділу бюджетування, підви­щення ролі і значущості кафедр у структурі навчального закладу, тобто виділити у структурі ВНЗ центри відповідальності, фінансового обліку та консолідації. Центр фінансового обліку має здійснювати обробку інформації про вхідні та вихідні фі­нансові потоки від усіх видів діяльності (освітньої, наукової, виробничої, інвести­ційної тощо). А прерогативою центру консолідації мають бути зведені дані за всіма центрами відповідальності та фінансового обліку [5].

На нашу думку, роботу зі складання бюджетів має виконувати не лише спеціалі­зований підрозділ (бухгалтерія, планово-фінансовий відділ), адже у такому випадку система бюджетування втрачає принцип участі, а керівники центрів відповідально­сті не мають зацікавленості у виконанні бюджету. Необхідною також є участь у цьому процесі всіх працівників, що сприятиме посиленню зацікавленості підлеглих у збільшенні сфер діяльності навчального закладу й економії всіх видів ресурсів.

В основу механізму бюджетування у ВНЗ покладені кошториси доходів і ви­трат. Кількісними орієнтирами, окрім цього, є і сукупність цільових та контроль­них показників, що встановлюються державними органами влади і передовсім Мі­ністерством освіти і науки України, а також керівництвом вищого навчального закладу. При встановленні цільових показників бюджетування нам видається доціль­ним перехід від окремих показників у вигляді однозначно заданої величини до ін-тервального й напівінтервального їх значення, що є більш прийнятним за умови невизначеності.

Отже, на підставі вищезазначеного можемо стверджувати, що розробка методів і критеріїв оптимізації фінансового механізму освітньої галузі є складним фінансо­вим і організаційним завданням. А його ефективне розв'язання має передбачати на­ступне: удосконалення інформаційної бази прийняття управлінських рішень; нау­кове обґрунтування цільових планових показників бюджетування; залучення до процесу бюджетування всіх працівників закладів; підвищення зацікавленості пра­цівників усіх підрозділів у результатах їх діяльності; розробку та запровадження системи внутрішніх звітних форм та організацію документообігу; розробку або придбання програмного забезпечення процесу бюджетування; виділення коштів на фінансування заходів щодо переходу на нову систему управління ресурсами навчаль­ного закладу тощо.

Література

1. Буковинський В. С. Шляхи удосконалення планування витрат на освіту / В. С. Буко­винський // Фінанси України. — 2004. — № 9. — С. 74—83.

2. Куклін О.В. Економічні аспекти вищої освіти: Монографія / О.В. Куклін. — К.: Знан­ня України, 2008. — 331 с.

3. Воловник В. Є. Логістичний підхід до організації управління і контроль якості навча­льного процесу у вищій школі / В. Є. Воловник // Наука і освіта. — 2005. — № 7/8. —

С. 141—145.

4. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник / О.О. Терещенко. К.: КНЕУ, 2003. — 508 с.

5. Джай К. Шим. Основы коммерческого бюджетирования / Джай К. Шим, Джойл Г. Сигел ; [пер. с англ.]. СПб. : Азбука, 2001. — 496 с.

Надійшла до редакції: 15.01.2010

Страницы:
1 


Похожие статьи

О В Куклін - Бюджетування як механізм удосконалення фінансово-економічного забезпечення освітньої діяльності

О В Куклін - Напрями оптимізації фінансового механізму вищого навчального закладу

О В Куклін - Становлення і розвиток приватної вищої освіти вітчизняний та зарубіжний досвід

О В Куклін - Трансформація системи вищої освіти передумови та вимоги

О В Куклін - Стратегічні пріоритети розвитку вищої освіти