В В Бездрабко - Біографістика в сучасній архівістиці - страница 1

Страницы:
1 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Бездрабко В. В. Біографістика в сучасній архівістиці // Біографістика в контексті сучасних історичних та історіографічних досліджень: Харківський історіографічний збірник. - Харків: НМЦ "СД", 2003. - Вип. 6. - C. 17 - 22.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський

В. В. Ы-ЗДРЛБКО

БІОГРАФІСТИКА В СУЧАСНІЙ АРХІВІСТИЦІ

Інтерес до життя та долі людини мас даїшс походження. Від початку існування людської цивілізації ця тема знаходи ть не тільки різні до­слідницькі рівні, але й форми свого вираження — від асоціативного пе­ребігу сюже ту в усній народній творчості, міфології й епосі, майже з сюр­реалістичними уривками реальності, через наскрізну метафору, до чітко окреслених праць біографічного характеру Демокрита та Кеенофонта, Плутарха та Светопія і і іп., студії яких склали основу для класичної традиції біографістнкп, хоча сам термін «біографія» з'явився .тише в дру­гій половині XVII ег. [ 1, с. 3-4].

Започаткований Ренесансом поворо т до практичнолірпкладпих ас­пекті!! біографічного жанру літератури привів у Х1Х-ХХ от. до обгрун­тування С. Зпапецьким і В. Томасом біографічного методу, пізніше — до появи теоретичних знахідок: концепції установки Н. Гуссерля і і Д. Уз­надзе, домінанти О. Ухтомського, категорій «рівень домагань», «погреба в досягненнях», теорій самоактуалізації особистості Л. Маслоу й К. Род­жерса та сценарію життя Е. Берна, ідеї використання суб'єктивної карти життєвого шляху Б. Ананьева й ін. [1, е. 3-4J. Усі попи гак чи інакше наклали відбиток па розвиток біографістпки у XX ст., розширивши її проблематику, вивіривши нові джерела пояснень долі, життя людини, місця та ролі особи в історії.

Цілком закономірно, ідо наприкінці XX ст. питання па теренах біо­графістнкп стали одними із пріоритетних у галузях суспільних наук ко­лишнього «соціалістичного простору», де так доиго нехтували ся цінність індивідуальності людини, їх значущість. Сьогодні очевидно, що дослі­дження проблем біографістнкп у вітчизняній науці набувають нових рис. Де зумовлено об'єктивними та суб'єктивними факторами, найсуттєві­шими з яких є етап громадянського суспільства України та відсутність наперед замовленого ідеологічного образу Динаміка часу, специфіка постмодериого мислення внесли корективи в системну архітектоніку біографістнкп. Нині біографістика існує як самоусвідомлепа пауково-дослідіпщька орієнтація, іманентна частина інших дисциплін, а також як самостійна галузь знань.

Активно ввійшла біографістика й в архівознавство, увиразнивши його філософський, соціокультурнпй аспект. Підтвердженням цьому слугують проведення тематичних пауковолірактичпих конференцій, бібліометричпий аналіз публікацій фахової періодики, продовжуваних видань серійного циклу, моповидапь — монографій, бібліографічних по-

Розділ І. ПРОБЛЕМИ БІОГРАФІСТИКИ

кажчиків та іп. Дедалі частіше персоиалії архівної справи стають об'єк­том дисертаційних досліджень. І Іоглиблегппо досліджені), розширенню їхньої проблематики сприяло створення Інституту біографістнкп та Інститу ту рукопису при НБУВ, Українського науково-дослідного інсти­туту архівної справи та докумснтозпавства, Українського біографічного товариства та ін. інституцій [2,с. 5|.

Історіографія архівознавства поповнилася роботами С. Білоконя, І. Верби, І. Войцехівської, І. Дивного, Л. Дубровіпої, Г. Казьмирчука, О. Коваленка, І. Маги, І. Матяш та in. [ 2, с. 5 -6]. Монографії, статті, роз­відки у виконанні цих й інших авторів вдало синхронізуються із істо­ріографічними дослідженнями історії України, архівістики, забезпечу­ючи їх можливістю реконструкції загальної картини історії українського суспільства, держави. Особливо помітним явищем в українській архі­вістиці став цикл робіт І. Матяш — «Особа в українській архівістиці», який має жанрове окреслення нарисів — esquis.se, тобто попереднього начерку для майбутніх досліджень [2]. Принагідно зауважимо, що в добу Відродження, коли література, історія, філософія ще продовжували сприйматись у парадигмі знань триєдино, бо історія суть роман, який був, а роман суть біографічна історія жи ття людей, яка могла би бути за певних умов (1, о 5), цей жанр був особливо популярним. Це, у першу чергу, пояснюється гуманістичним початком Ренесансної доби. Якщо osquisse того часу — це описові начерки, то в даному разі термінологічне визначення автора умовне. Кожен із них є завершеним втіленням органіч­ного поєднання фактів і лаконічних аналітичних пояснень, дискурсив-иості в злободенність доби і сьогодення, повернення до життя при цьому традиції підкресленої опори на філософію та психологію, що реалізуєть­ся через акцептоване застосування екстраполяції па визначення ролі осо­бистості в науці, історії суспільства, залежності між рівнем освіти і ви­ховання, загальними пормативно-ціп пісним и установками, стилем життя, особливостями соціалізації моделей поведінки і вибором мови, методологічної, соціальної позицій. Біографічні студії І. Матяш широко репрезентують джерельну базу досліджень, декларуючи й практикуючи утвердження інноваційних методів, теорій, які здатні були б переконли­віше й вичерпніше пояснити роль особи в історії.

Заголовки нарисів складені за допомогою іменників «діяч», «вне­сок», «талант», «доля», «науковець», «організатор» та іп. Перед нами не просто перелік слів, уживаних автором для назв csquissc, але й авторська концепція індивідуальності, яка творить наукові напрями, школи, яви­ща, стверджує тяглість традиції іі інтенсивність пошуків модерну, гро­мадянське сумління та самодостатніс ть людипп. З метою виявлення до­мінуючих тенденцій, найтиповіпніх ситуацій і форм творчого потепцкілу особистості І. Матяш аналізує й узагальнює матеріали біографій яскра­вих постатей в архівістиці: О. Ррушсвського, В. Модзалевського, В. Мі-

Бездрабко В. В. Біографістика в сучасній архівістиці 19 Ъ.

яковського, П. Климепка, М. Довпара-Запольського, В. Всрстспиікова, О. Водолажчеикота ін.

Твердження М. Бердяева про тс, що реалізація людської особистості петільки передбачає зміни й новизну (які відбуваються з нею — авт.), але й враховує незмінне, без чого немає особистості |3, с. 28], спонукало дослідницю в кожному з нарисів окреслити в запільному фактори зовн­ішнього вплину на феномени внутрішньої детермінації, починаючи з ха­рактеристики дитячих, юнацьких років кожного зі своїх героїв, часу, коли сформувалася основа для «саморсалізації особистості» як голов­ного вектора людської творчості. Тому, на паш погляд, й студіюється інформація про сім'ю, родовід, особливості здоров'я її характеру, сто­сунки з батьками, ровесниками, ранні інтереси, з'ясовуються нахили до внутрішнього діалогу, співтворчості, бо «діалектика народилась із діа­логу, щоб знову повернутись до діалогу па вищому рівні (діалогу особи­стостей)» [4, с. 384]. Особливо автор поціновує значення вибору в осо­бистому житті людини, що свідчить про симпатію Р Б. Матяш до екзпетеппіоналізму С. К'єркегора і його бачення істинного жи ття осо­бистості, яке відомий філософ ототожнює з процесом вибору, що є вирі­шальним для внутрішнього змісту особистості, «бо з вибором людина занурюється в обране, а без нього в'яне у висназі» [5, S. 170]. Таким чи­ном, дозволимо не погодитися з Л. Випаром у тій частині рецензії про­фесора, де стверджується про невизначеність автором ставлення до ролі особистості в історії (6, с. 278], оскільки весь текст доводить супротивне.

1999 року Український науково-дослідний інститут архівної справи та докумептозпавства видав перший випуск тритомного біобібліогра-фіяпого довідника «Українські архівісти»[1], присвяченого науковцям, Громадським діячам па пиві архівної справи ХІХ-початку XX ст. |7]. Довідник налічує близько 200 статей, певна частина яких споряджена світлинами, що створює ефект візуально розширеного сприйняття чита­чем історичної постаті. Крім корпусу біографій із бібліографією, струк­тура біобібліографічпого довідника включає передмову та покажчики імепппй, географічний, систематичний, які полегшують роботу з основ­ним текстом.

Від біографістнкп в ньому — відомості життєпису, біограми з обов'яз­ковими анкети им и даними, с кладеш їм и згідно довідково-іпформацій них параметрів. В окремих випадках біографічні статті-розповіді про основні віхи життя та творчості відомих архівістів супроводжують просопо­

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ БІОГРАФІСТИКИ

графічні спостереження, які виявляються в поглибленні біограм па грунті стичних, психологічних, педагогічних, соціологічних, політологічних та іп. міркувань. Бібліографічний визначник суті довідника зводиться до переліку праць про особистість, яким завершується майже кожна, за рідкісним винятком, ста ття. Цінність бібліографічного супроводу полягає в тому, що автори й упорядники статей здебільшого позбавлені кон'юнк­тури доби, псевдоісторнчності, напегеризму, оскільки укладені ними спис­ки включають роботи дослідників різних, часто полярних методологіч­них, ідеологічних, морально-етичних позицій, міри об'єктивності.

Отже, довідник «Українські архівісти» також, до певної міри, відби­ває основні тенденції біографістнкп в архівознавстві. Це — активне до­повнення базових біограм аналітико-сиптетичпими, просопографічпи-ми розгалуженнями, історіографічними спостереженнями за загальним станом науки, історичної науки, громадсько-політичного, культурного життя суспільства, залучення необмеженої простором і часом вільної від деформаційно-тепденційпого принципу відбору бібліографії.

Прикметно, що перший випуск міжвідомчого наукового збірника «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство», засіюваного про­відними науковими та навчальними інституціями України у спеціаль­них галузях історичної пауки, носить назву «Архів і особа» |8]. У ціло­му публікації збірника молена погрупувати таким чином: 1) студії з загальних теоретичних, пауково-методичпих проблем біографістнкп па теренах архівної справи; 2) студії за конкретним біографічним матеріалом; 3) репрезентація архівних докумен тів, що відображають життєдіяльність представників історичної науки, архівознавства, ар­хівної справи. Загальною рисою досліджень збірника «Архів і особа» с визначення перспективних ліній взаємодії біографістнкп й архіво­знавства, збагачення їхніх ресурсних (за Бурдьє) можливостей. Як за­уважив один із авторів збірника, К. Новохатський, у науці не менш важливо сформулювати, окреслити проблему, порушити питання, ніж «поставити всі крапки над «і» [9, с. 8]. Те, що більшість робіт лише актуалізує окремі питання, пропонуючи їхнє розв'язання шляхом за­позичень іншого наукового досвіду, свідчить про початок нового етапу розвитку біографістнкп — ширше входження в її лоно міждисциплі­нарних прийомів, засобів, методик. Нині серія «Архівознавство. Архео­графія. Джерелознавство» налічує п'ять випусків, кожен із яких містить біографістичпі студії або у вигляді окремих публікацій, або — замаль­овок у контексті досліджень іншої тематики. Так чи інакше, але всі вони виразно персоніфікують архівну справу, висвітлення ролі особи в історичній науці загалом, архівістиці зокрема; розширяють бачення можливостей особнетіспого самовираження в соціумі та творчості; спо­нукають до переосмислення проблем еволюції форм і методів вира­ження особи в науці, суспільстві, державі

Л

ь

20

БгзАрабко В. В. Біографістика в сучасній архівістиці

Багатими на біографістнчні дослідження є фахові періодичні видання зархівістикп — «Архіви України» (10], «Студії а архівної справи та доку-мептовпавства» [111, «Архівіст: Вісник САУ» [12], ряд місцевих, регіо­нальних часописів, альманахів, бюлетенів, які започаткували спеціальні рубрики. Більшість публікацій — цс статті па пошану, до ювілеїв від дня народження чи роковин смерті, які загалом передають основні віхи життя та творчості науковця, констатують іі аналізують його досягнення в ціло­му чи за окремими його напрямками па пиві архівної справи та суміжних із нею сфер діяльності. Невід'ємною рисою них робіт є висока оцінка здо­бутків героїв біографістпчппх студій, що пояснюється мотивами їх напи­сания, суголосністю часу, який виразно підкреслив протиставлення яск­равої особистості (екзистенції), духу — щоденності, обставинам, нівелюючим вартість науки. Вірне служіння науці - це не просто настрої чп переконання авторів періодичних дописів, але й прагнення змінити в суспільстві ставлення до основоположних буттєвісних проблем, загаль­но л ю;іськнх ні 11 ноетей.

Можна навести й інші приклади активізації присутності біографі­стнкп у сучасній архівістиці. І Іроте навіть цей невеликий перелік фактів із короткими коментарями до них, переконливо доводить не тільки кількісні, але іі якісні зміни біографістичпих студій is архівістиці. Серед них — міждпецнпліпарність досліджень біографічних сюжетів, розши­рення методичного арсеналу за рахунок долучений досвіду практичних розробок бібліографознавства, історіографії, просопографії, соціології, психології та іп. галузей знань, урізноманітнення жанрів, видів публі­кацій, зміна методологічної однозначності в оцінюванні ролі особи в історії зокрема, цінності людини в цілому.

У/ imejx.imypa

1. Фатхуллип М. Ф. Человек творческий: почему? Основы концеп­ции биографической детерминации творческой активности чело­века. - М.,2001.

2. Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці: Біографічні нариси. — К., 2001. - 228 с.

3. Бердяев П. Л. О назначении человека. М.: Республика, 1993.

А. Бахтин М. Л/. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986.

5. Kierkegaard S. Enlwcder/Oder. Zwcitcr Tei!//Kierkegaard Soeren. Gcsammeltc Wcrkc. 2 unci 3 Abfretlung. Ducssclclorf, 1957.

6. Випар JI. Ірина Матяш. Особа в українській архівістиці. Біог­рафічні нариси. Київ: Державшій комітет архівів. Національна Академія Наук України. Український державний науково-дослі­дний інститут архівної справи та документознавства. Біотиту ук­раїнської археографія та джерелознавства ім. М. С. Грушевсько­

Д 22 Розділ І. ПРОБЛЕМИ БІОГРАФІСТИКИ

і'о, 2000, 224 crop. [ Рецензія |//Україпськнй історик. — 2001. — Т. 1 -А.

7. Українські архівісти: Біобібліографічппіі довідник. - К., 1999.-Бип. 1: XIX ст.- 1930-ті pp. -368с.

8. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірп. наук. пр. — К., 1999. — Вин. 1. Архів і особа. — 328 с.

9. Повохатськиа К.Є. Архів і особа: аспекти виміру//Архівозпавство. Археографія. Джерелозііавство. Міжвідомчий збірп. паук. пр. К.,

1999. - Вин. 1. Архів і особа.

10. Архіви України: Систематичний покажчик. 1941-1987 pp. — К., 1988. — 195 с; Бапок А. А., Бутпч M. І. «Архіви України». Бібліо­графічний покажчик змісту. 1947- 1970 pp. К., 1999. — 188 с.

11. Лмброси.мова С. Д. І. Яворпицьктій і розвиток архівної справи па Катсринославпппп//Студії з архівної справи та документознавства {далі - Студії). - 1998." - Т. 3. - С. 129-134: Бутич І. Семен Да­нилович Пількевнч (до століття від дня народження)//Студії. — 1997. Т. 2. — С. 115-120; Вощехівська І. Архівознавство)' науко­вому доробку Володимира 1 коішнкова//Студії. — 1996. — Т. 1. — С. 115-123; Коваль О. Вадим Львович Модзатевський (до 115-ої річ­ниці від дня пароджепня)//Студії, — 1997. — Т. 2. — С. 110-114; Матяш І. Перший голова Бібліотечпо-архівпого відділу (до 120-ліття від дня народясеппя)//Студїі. — 1997. — Т. 2. — С. 104-109: Ляхоцький В. Бібліографічна спадщина І. Огіснка//Студії. — 1997. - Т. 2.-С. 49-57 та іп.

12. Матяш І. Теоретик архівознавства//Архівіст: Вісник САУ. —

2000. — № 2. — С. 34-48; Сепдик 3. Три штрихи до портрету профе­сора В. І. Стрельського: вченого-архівіста і людипп//Лрхівіст: Віс­ник САУ. - 1999. - № 1. - С. 73-76 та пт


[1]Маємо вказати па те, що поява біобібдіогрлфічпої апвідппкопої літератури і! науці шші не с винятковим явищем. Існують спеціальні загальнодержавні академічні проект» (наприклад, «Енциклопедія сучасної України ») та регіональні «Бібліогра­фічний словник учених Харківського університету», міждержавні — опублікування особових документів V спільному російсько-українському виданні «Историческим архив» та іп.

Страницы:
1 


Похожие статьи

В В Бездрабко - Біографістика в сучасній архівістиці