О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Висновки

Отже, маркетинговий потенціал підприємства - це можливості та здібності підприємства здійснювати усвідомлену, цілеспрямовану та доцільну економічну діяльність шляхом вивчення, прогнозування, забезпечення і формування свого зовнішнього і внутрішнього середовища.

Використання маркетингового потенціалу дозволить найбільш детально враховувати фінансові можливості підприємства, оцінити елементи макро- та мікросередовища, кваліфікацію персоналу, динаміку та стан розвитку ринку, ефективність використання маркетингового інструментарію підприємством тощо. В свою чергу, ефективне розкриття маркетингового потенціалу можливе у разі використання маркетингу як інструмента надання оптимальних напрямків розвитку підприємств, а оцінка маркетингового потенціалупідприємства дозволить виявити чинники, що негативно впливають на конкурентоспроможність підприємства, та визначити шляхи її підвищення.

РЕЗЮМЕ

У статті автор акцентує увагу на необхідності дослідження та оцінки маркетингового потенціалу, його ефективності та механізмів функціонування, з метою забезпечення конкурентоспроможності підприємства на ринку.

Ключові слова: маркетинговий потенціал, економічний потенціал, потенціал підприємства, оцінка маркетингового потенціалу підприємства.

РЕЗЮМЕ

В статье автор акцентирует внимание на необходимости исследования и оценки маркетингового потенциала, его эффективности и механизмов функционирования, с целью обеспечения конкурентоспособности предприятия на рынке.

Ключевые слова: маркетинговый потенциал, экономический потенциал, потенциал предприятия, оценка маркетингового потенциала предприятия.

SUMMARY

In the article the author focuses on the importance of market research, estimation of marketing potential, its efficiency and functioning mechanism in order to provide competitiveness of enterprises on the market.

Key terms: мarketing potential, economic potential, entity's potential, the estimation of entity's marketing potential.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Олексюк О. І. Маркетинговий потенціал підприємств цементної промисловості України // Маркетинг в Україні. - 2001. - № 4.

2. Балабанова Л. В. Управління маркетинговим потенціалом підприємства: Навч. посібник/ - К: Профессіонал, 2006 - 288с.

3. Добикіна О.К., Рижиков В.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. -

208с.

4. Должанський І.В. Управління потенціалом підприємства. - К.: Центр навчальної літератури, 2006, -326с.

5. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. СПб: Питер Ком, 1998.

6. Н. Г. Гузь, А.А. Седаков, В.В. Гнатушенко. - Донецк : ООО "Юг "Восток, Лтд", 2005. - 352 с.

7. Н.Рожко. Формування маркетингового потенціалу підприємства в умовах сучасного ринку /Н.Рожко, О.Бурліцька // Галицький економічний вісник. — 2010. — №2(27).— с.60-63 - (економіка України)

8. Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка : навч. посібн. / О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк. - К. : Вид-во КНЕУ, 2004. - 316 с.

УДК 339.92

ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕОРІЙ НА РОЗВИТОК СВІТОВОГО РИНКУ ПОСЛУГ

Божко О.В., к.е.н., ст. викладач кафедри маркетингу Донецького національного університету '

Постановка проблеми. Світові господарські зв'язки беруть свій початок від міжнародної торгівлі, виступаючи історично першою формою міжнародних економічних відносин. Міжнародна торгівля - процес, що знаходиться в постійному розвитку від одиничних зовнішньоторгових угод до великомасштабного торгово-економічного співробітництва, коли постачанні відбуваються в рамках виробничої кооперації.

Світовий ринок представляє собою сукупність національних ринків, взаємопов' язаних і таких, що взаємодіють один з одним через різні форми економічних відносин. Світовий ринок на основі конкуренції між його учасниками визначає в кінцевому підсумку структуру і обсяг виробництва і експорту, ступінь розвитку міжнародного розподілу праці.

Міжнародний розподіл праці - це зосередження виробництва певної продукції в економіці окремих країн з метою подальшого вигідного продажу на світовому ринку і задоволення тим самим потреб інших країн, в яких існує попит на цей продукт.

Передумови міжнародного розподілу праці виникли завдяки промисловому прогресу. Попит на окремі види товарів в країнах, які не могли видобувати і виробляти їх в достатній кількості, стимулював розвиток зовнішньої торгівлі цими товарами. Торгівля і вигоди від неї підштовхувати країни до розширення виробництва таких товарів, в результаті чого праця в цих країнах зосереджувалась на виробництві певних видів економічного продукту.

Мета наукової статті. В міжнародному розподілі праці та спеціалізації, що складається на його підґрунті, достатньо багато протиріч, на які звертали увагу вчені-економісти. Це зумовлює необхідність дослідження відповідних наукових поглядів і теорій в практиці господарювання підприємств в умовах транзитивної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Економічні теорії, що відображають різні етапи міжнародної торгівлі, можуть бути поділені на чотири групи.

В меркантилізмі, який є однією з найперших економічних теорій, багатство країн оцінювалось за кількістю золота і срібла і з цих позицій обґрунтовувалась необхідність перевищення вивезення товарів над їх ввезенням.

Меркантилісти (У.Стаффорд, Г.Скаруффі) дотримувались доктрини «грошового балансу» - нагромадження грошей внаслідок вивезення товарів і заборони вивезення капіталів, при цьому в країні повинно накопичуватись золото, яке ототожнювалось з багатством нації. Відповідно меркантилісти вважали, що держава повинно активно втручатись в організацію міжнародних економічних відносин, зокрема, регулювати зовнішню торгівлю з метою збільшення експорту і скорочення імпорту. При цьому держава має заборонити або обмежити вивезення сировини і стимулювати її безмитний імпорт [1, с.570-571].

Неомеркантилісти (Т.Мен, А.Серра, А.Монкретьєн) дотримувались доктрини «активного торгівельного балансу», який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищення доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт. З цією метою держава повинна обмежувати ввезення імпортних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів [2, с.11].

Економічна система, на думку меркантилістів і неомекрантилістів, складалась з трьох секторів - виробничий сектор, сільськогосподарський сектор та іноземні колонії. Торгівля розглядалась як найважливіша складова успішного функціонування економічної системи, а праця - як основний фактор виробництва. З поглядів меркантилістів випливає, що економічна система функціонує в умовах неповної зайнятості, в результаті чого надходження додаткового золота із-за кордону сприятиме збільшенню виробництва.

© Божко О.В., 2O12

У першій половині ХУІІІ ст. теорія меркантилізму і політика зовнішньої торгівлі, що ґрунтувалась на ній, підділась серйозній критиці з боку Д.Хьюма, який розробив модель «ціни - золото - товарні потоки» і постав під сумнів гіпотезу, що країни можуть необмежено нарощувати кількість золота і це не вплине на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він звернув увагу на те, що збільшення обсягів золота в результаті підтримки додатного сальдо торговельного балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни і зумовить зростання цін і заробітної плати, що негативно вплине на конкурентоспроможність країни, і навпаки. Відповідно, країна не зможе постійне підтримувати додатне сальдо торговельного балансу за рахунок лише внутрішньо економічних факторів. На думку Д.Хьюма, рух золота між країнами і є тим механізмом, який урівноважить торговельні баланси різних країн.

Концепція Д.Хьюма ґрунтувалась на твердженнях, що існує прямий взаємозв'язок між кількістю грошей в обороті та рівнем цін; попит на товари є еластичним за ціною; як на ринку товарів, так і на ринку факторів виробництва існує чиста конкуренція, валюта може вільно конвертуватись у золото і навпаки. Лише при дотриманні цих вимог регулювання торговельного балансу здійснюється автоматично.

Відповідно до теорії абсолютних переваг А.Сміта країна, що володіє більшими запасами певного виду сировини, має можливість отримувати більш дешеві матеріали, має спеціалізуватися на використанні даних переваг.

Таким чином, країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютні переваги (найменші витрати) а імпортують ті, у виробництві яких інші країни мають абсолютні переваги. При цьому при обміні товарами вигода формується не з власне абсолютних переваг, а завдяки різниці у витратах праці. Таким чином, зазначалась важливість та вигідність розподілу праці у міжнародному масштабі.

Однак дана теорія не давала відповіді на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів.

Першою цілісною теорією міжнародного розподілу праці виступає теорія порівняльних переваг Д.Рікардо, який гіпотезу А.Сміта розглядає лише як окремий випадок, дослідником визнається взаємна вигідність торгівлі і міжнародної спеціалізації і за відсутності абсолютних переваг. У якості основи міжнародного обміну Д.Рікардо розглядав виробництво, і сутність запропонованої моделі полягала в тому, що країна має виробляти і експортувати ті товари, які коштують їх відносно дешевше, а імпортувати товари, які дешевше виробляти за кордоном, ніж всередині країни.

Наявність особливих умов, таких як вигідне географічне розташування, наявність рідких природних ресурсів, кваліфікація фахівців, високий рівень технічного оснащення господарства і продуктивності праці, дають країні певні переваги при виробництві деяких товарів і послуг. ВІ теорії наголошується на міжнародній спеціалізації, що дозволяє зекономити трудовитрати.

Однак в сучасних умовах теорія порівняльних переваг Д.Рікардо не знаходить повного підтвердження, внаслідок чого з'явились нові трактування відносних переваг.

Так, відповідно до теорії співвідношення факторів виробництва (модель Хекшера-Оліна) країни експортують ті товари, у виробництві яких менше всього використовується дефіцитний фактор. При цьому якщо співвідношення між кількістю певного фактора та іншими факторами в країні вище, ніж в інших країнах, то цей фактор є відносно надлишковим для країни. І навпаки, якщо це співвідношення нижче, ніж в інших країнах, то фактор розглядають як дефіцитний.

Відповідно до моделі Хекшера-Оліна, товари поділяються на капіталоінтенсивні (більш капіталомісткі) та працеінтенсивні (більш трудомісткі).

В 50-х роках ХХ ст. Відомий американський вчений В.Леонтьєв в процесі перевірки теорії Хекшера-Оліна встановив, що США, в яких капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, експортували переважно не капіталомісткі, а трудомісткі товари. Дане протиріччя отримало назву парадокса Леонтьєва, який надав поштовх розвитку теорії Хекшера-Оліна.

Зокрема, було обґрунтовано, що, пояснюючи міжнародну спеціалізацію країни, необхідно, по-перше, виділяти в рамках факторів виробництва їх підвиди і враховувати рівень цих розвитку підвидів в країні; по-друге - враховувати зовнішньоекономічну політику уряду, яка може стимулювати розвиток та експорт продукції тих галузей і виробництв, які використовують дефіцитні фактори; по-третє -особливості структури економіки. Наприклад, деякі галузі, зокрема, у видобувна промисловість, є капіталомісткими, хоча капітал, наприклад, в країнах з перехідною економікою, не є надлишковим фактором.

Теорія порівняльних переваг отримала також розвиток в працях П. Самуельсона. Відповідно до розробленої ним теорії вирівнювання цін на фактори виробництва, зовнішня торгівля характеризується наявністю тенденції до вирівнювання цін на фактори між країнами, що певним чином впливає на перелив факторів із крани в країну.

Таким чином, у тривалому періоді розвиток зовнішньої торгівлі забезпечує зростання доходів тих факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в експортних галузях, знижує доходи власників факторів виробництва, які інтенсивно використовуюся в імпортозаміщуючих галузях.

Однак одночасно у тривалому періоді пропозиція факторів виробництва збільшується. Т.Рибчинський виявив зв'язок між зростанням пропозиції факторів виробництва і збільшенням обсягів останнього: зростання пропозиції певного фактора виробництва збільшує обсяги виробництва і доходи галузі, в якій цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і скорочує обсяг виробництва і доходи галузі, в якій цей фактор використовується менш інтенсивно (теорема Рибчинського).

Відповідно до моделі економії на масштабах виробництва (П.Кругман, К.Ланкастер) (теорія розміру країни) у країнах, які мають ємний внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. Згідно даної теорії, розвинуті країни мають фактори виробництва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяю знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно-складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватись на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів [3, с.67].

У міжнародному плані прихильники двох вищезазначених моделей розглядають поняття зовнішньої економії, яка фіксує історично утверджену міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях. При великих масштабах зовнішньої економії країна, яка з' явилась на ринку певної країни раніше, легше витримує конкуренцію, ніж ті, хто прийшов туди пізніше.

Теорія життєвого циклу товару Р.Вернона стверджує, що продаж продукції і відповідний прибуток змінюються з часом, і відбувається це таким чином:

1) на стадії впровадження нового продукту рівень продажів є низьким, відповідно прибутки від такого продажу - також;

2) стадія зростання характеризується збільшенням продажів і відповідним зростанням прибутків;

3) на стадіє зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку обсяги продажів і обсяги прибутку стабілізуються;

4) на стадії спаду рівень продажів і обсяг прибутків падає.

При цьому країни, що мають більш високий рівень економічного та науково-технічного розвитку і відповідно порівняльну перевагу в науці і техніці будуть намагатись розтягти фазу зростання за рахунок експорту продукції в країни з більш низьким рівнем технологічного розвитку. Таким чином, по мірі того, як життєвий цикл продукту переходить в стадію спаду, попит, особливо в розвинутих країнах, скорочується, виробництво і ринки збуту концентруються переважно в країнах, що розвиваються, а країна нововведення стає чистим імпортером [4, с.93].

Теорія подібності країн (Ф.Еджуорт, Г.Хаберлер, П.Ліндерт) вбачає причину великої і зростаючої частки обсягу торгівлі готовими виробами між різними групами країн в тому, що в цих країнах є схожі сегменти ринку (споживчі переваги) внаслідок близькості рівні доходів населення, культурної схожості, історичних зв' язків тощо.

При цьому попит на товари в кожній із країн може бути різним, тому виграш від торгівля розподіляється в різній пропорції. Виграш від торгівлі складається з виграшу від обміну (переваги, які країна отримує внаслідок того, що вона вступила в торгівельні відносини з іншими країнами) та виграшу від спеціалізації (переваги, які країна отримує внаслідок того, що вона зосереджується на виробництві товарів своєї порівняльної переваги [3, с.40-41].

Теорія міжнародної спеціалізації країн отримала розвиток в працях М.Портера, який вважав, що теорії Д.Рікардо і Хекшера-Оліна втратили своє практичне значення, і створив теорію конкурентних переваг країни, центральне місце в якій займає ідея національного ромба - чинники, що визначають формування конкурентних переваг країни:

1 кількість та якість певних факторів виробництва (ступінь розвиток інфраструктури, інтелектуальний ресурс країни);

2 умови внутрішнього попиту (його кількісні і якісні параметри);

3 близькі суміжні галузі (які забезпечують експортоорієнтовані галузі необхідними матеріалами, напівфабрикатами, іншими матеріальними засобами та інформацією);

4 стратегія і структура фірм, рівень та характер конкуренції на внутрішньому ринку (міжнародні конкурентні переваги з'являються в умовах переважно наявності конкуренції на внутрішньому ринку; справедливим є також протилежне твердження).

На характеристики міжнародних конкурентних переваг значний вплив здійснює державна економічна політика (фіскальна, монетарна, зовнішньоекономічна політика, антимонопольне законодавство). Радикальним чином на формування міжнародних конкурентних переваг можуть впливати випадкові події - відкриття, винаходи, нафтошоки (різкі зміни цін), різкі зміни курсів на фондових біржах чи курсів валют, війни тощо [2, с.698-699]. Саме випадкові події можуть призвести до радикальних змін в структурі міжнародних конкурентних переваг країн.

Поряд зі світовими товарними ринками, світовий ринок послуг (як сфера обміну між країнами) є невід' ємною частиною міжнародних економічних відносин. Послуги є результатом функціонування найважливіших сфер людської діяльності: науки, виробництва, управління.

Різниця між товарами і послугами полягає також в тому, яким чином уряд надає захист власному виробнику. Захист сфери послуг не можна забезпечити заходами на кордонах через переважно нематеріальний характер послуг, а також тому, що небагато операцій з послугами пов' язані з перетинанням кордонів.

Різні характеристики послуг впливають на спосіб, яким здійснюються міжнародні операції. Для більшості операцій у сфері послуг час і місце споживання не можна відокремити, що вимагає наближення постачальника послуг до споживача.

Передумовами розвитку світового ринку послуг є такі: прискорення розвитку міжнародного розподілу праці, який призводить до виникнення нових видів діяльності; науково-технічний прогрес; ускладнення виробництва; насичення ринків товарами; інформаційний бум; прискорений розвиток нових видів транспорту; нові наукові відкриття; нові форми розвитку економічних процесів [5, с.248-249].

Послуги на міжнародному рівні надаються чотирма способами:

1) транскордонне постачання (постачальник і споживач послуги не переміщуються через кордон, його перетинає тільки послуга): послуги, що передаються через засоби комунікації та послуги, вкладені в товари;

2) споживання за кордоном (переміщення споживачів до країни експорту): туризм, освіта, медичні послуги в іншій країні і т. п.);

3) комерційна присутність в крані, в якій мають надаватись послуги (переміщуються постачальники послуги: трудова міграція, послуги іноземних банків тощо);

4) тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни з метою надання послуг (лекції науковців, гастролі театрів, надання послуг іноземних консультантів) [6, с.204-211].

Таким чином, до особливостей міжнародної торгівлі послугами можна віднести такі:

1) більшість видів послуг базується на прямих контактах між їх виробниками і споживачами, оскільки послуги, на відміну від речових товарів, виробляються і споживаються в основному самостійно і не підлягають зберіганню (торгівля переважно здійснюється як прямий контакт між виробниками послуг і їх споживачами);

2) міжнародна торгівля послугами вимагає більшої присутності за кордоном безпосередніх виробників послуг, або присутності іноземних споживачів у країні виробництва (регулювання послуг здійснюється не на кордоні, а всередині країни);

3) світовий ринок послуг тісно пов'язаний зі світовим товарним ринком і дедалі сильніше впливає на його розвиток. Успіх товару а зовнішніх ринках у багатьох випадках залежить від якості й кількості послуг, які залучаються для його виробництва, продажу і реалізації, а часто й для післяпродажного його обслуговування (обсяг торгівлі послугами і їх вартість значною мірою залежить від наукомісткості товарів);

4) сфера послуг більше захищена державою від іноземної конкуренції, ніж сфера матеріального виробництва, оскільки більшість закладів з виробництва послуг знаходяться у власності держави, або під її контролем (сфера виробництва і реалізації послуг захищена значно більше, ніж сфера матеріального виробництва);

5) не всі види послуг, на відміну від речових товарів, придатні для широкого залучення в міжнародний господарський оборот (комунальні, більшість побутових послуг тощо), тобто послуги, що надходять в особисте споживання, не можуть бути задіяні в господарському обороті.

Слід зазначити, що стрімкий розвиток інформаційних технологій створює все більше можливостей для надання послуг в режимі транскордонного переміщення, не створюючи комерційної присутності в країні-імпортері.

В результаті зазначених процесів ринковий простір на сучасному етапі світогосподарського розвитку поділяється на дві складові:

1 реальний ринковий простір (дійсно існує);

2 віртуальний ринковий простір (існує у віртуальній дійсності).

Існує ряд класифікацій послуг, які є предметом міжнародної торгівлі. Так, відповідно до підходів МВФ, послуги систематизуються відповідно до платежів між резидентами і нерезидентами, і поділяються на 11 секторів: [7, с.112]

1. Транспортні послуги: пасажирські перевезення (міжнародні перевезення пасажирів всіма видами транспорту і надання супутніх послуг); вантажні перевезення (міжнародні перевезення вантажів всіма видами транспорту і надання супутніх послуг).

2. Послуги, пов'язані з поїздками: послуги, пов'язані з діловими поїздками (товари і послуги, придбані нерезидентами, які подорожують у справах (відрядження); послуги, пов' язані з особистими поїздками (товари і послуги, придбані нерезидентами, які подорожують в особистих справах (туризм).

3. Послуги зв'язку (послуги поштового, кур'єрського, телефонного та іншого зв'язку між резидентами і нерезидентами).

4. Будівництво (будівництво за кордоном, здійснюване на тимчасовій основі резидентами).

5. Страхування (страхування нерезидентів страховими компаніями - резидентами).

6. Фінансові послуги (фінансове посередництво між резидентами і нерезидентами).

7. Комп'ютерні та інформаційні послуги (консультації у галузі комп'ютерних програм, обробка даних, користування базами даних, передплата на інформаційні лінії, обслуговування комп' ютерів).

8. Роялті і ліцензійні платежі (користування правами власності та використання оригіналів або прототипів на основі ліцензії).

9. Інші бізнес-послуги: посередницькі послуги; лізинг; інші ділові, професійні та технічні послуги.

10. Особисті, культурні та рекреаційні послуги: аудіовізуальні послуги; інші послуги.

11. Урядові послуги (постачання товарів до посольств, консульств, представництв міжнародних організацій, операції ООН з підтримки миру).

ГАТС/СОТ класифікує послуги за 12 секторами:

1 комерційні послуги;

2 послуги зв'язку;

3 послуги з будівництва та суміжні інженерні послуги;

4 послуги дистриб' юторів;

5 послуги у сфері освіти;

6 послуги з охорони довкілля;

7 фінансові послуги;

8 послуги у сфері охорони здоров'я та соціальній сфері;

9 послуги, пов'язані з туризмом;

10 послуги з організації відпочинку, культурних та спортивних заходів;

11 транспортні послуги;

12 інші послуги.

Світовий банк надає класифікацію послуг, що враховує рух доходів: [6, с.265]

1 факторні послуги, до яких належать платежі, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом факторі виробництва - капіталу, робочої сили (доходи та інвестиції, ліцензійні платежі, заробітна плата, виплачувана нерезидентам тощо);

2 не факторні послуги, до яких відносяться інші види послуг (транспорт, подорожі, інші нефінансові послуги, не пов'язані з факторами виробництва).

Країни-члени ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку) та Конференція ООН з торгівлі і розвитку дотримуються такої класифікації послуг за наступними ознаками: фінансові, туристичні, інформаційні (комунікаційні), професійні, соціальні.

В науковій літературі послуги також поділяються за рядом ознак. Так, К.Лавлок запропонував класифікацію, в якій послуги поділяються в залежності від того, на кого (на що) вони спрямовані та чи є вони відчутними. Основними класами послуг з відповідними сферами послуг за К.Лавлоком є:

1. Відчутні дії, спрямовані на тіло людини (охорона здоров' я, пасажирський транспорт, салони краси і перукарні, спортивні заклади, ресторани і кафе);

2. Відчутні дії, спрямовані на товари та інші фізичні об' єкти (вантажний транспорт, ремонт і обслуговування обладнання, охорона, підтримка чистоти і порядку, пральні, хімчистки, ветеринарні послуги);

3. Невідчутні дії, спрямовані на свідомість людини (освіта, радіо-, телемовлення, інформаційні послуги, театри, музеї);

4. Невідчутні дії з невідчутними активами (банки, юридичні і консультативні послуги, страхування, операції з цінними паперами).

Відповідно до іншої класифікації, послуги класифікуються за комерційною ознакою. До класифікації послуг за комерційною ознакою (за Стентоном, Джаддом) відносять:

3 послуги з надання житла;

4 обслуговування сімей (ремонт житла, прибирання житлових приміщень, догляд за ландшафтом і т. і.);

5 відпочинок і розваги;

6 індивідуальне санітарно-гігієнічне обслуговування (прання, суха чистка, косметичні послуги і т. і.);

7 медичне обслуговування та інші види послуг з охорони здоров' я;

8 приватна освіта;

9 послуги в галузі бізнесу та інші професійні послуги (правові, бухгалтерські, консультаційні та ін.);

10 страхові та фінансові послуги;

11 транспортні послуги;

12 послуги в галузі комунікацій.

Також послуги можуть бути класифіковані за ступенем необхідного контакту (високий, низький) сервісної організації з клієнтами, а також в залежності від того, чи базується надання послуги на праці людини чи на використанні обладнання в процесі надання послуг.

При цьому при використанні праці людини при наданні послуг використовують ряд класифікаційних ознак, які зумовлюють можливість їх надання в тих чи інших країнах в залежності від наявності необхідного інтелектуального ресурсу:

5 послуги, що надаються некваліфікованими працівниками;

6 послуги, що надаються кваліфікованими працівниками;

7 послуги професіоналів.

При аналізі можливості надання послуг у міжнародному масштабі аналізують також можливості використання обладнання, виходячи з таких видів послуг: автоматизовані; такі, що виконуються за допомогою обладнання і відносно некваліфікованих операторів; такі, що виконуються за допомогою обладнання і кваліфікованих операторів.

Не всі послуги мають чітко окреслений матеріальний або нематеріальний характер. Їх порівняння може бути представлено наступним чином. Відповідно до ІСО 9004.2, послуги поділяються на: продуктові; змішані (наполовину з продукцією); чисті (без виробництва продукції).

Французька асоціація зі стандартизації пропонує таку типологізацію послуг:

8 послуги, «стимульовані» продукцією, але автономні (маркетинг, технічне обслуговування і ремонт, післяпродажне обслуговування тощо);

9 послуги, «асоційовані» з іншими послугами (прийом замовлень, стажування, інформаційні тощо);

10 послуги «незалежні» (консультаційні, фінансові, туристичні тощо).

Специфічність послуг як товару та загальні особливості торгівлі послугами обумовлюють особливості торгівлі окремим послугами, до яких належать такі: [2, с.60-61]

1) місце розташування підприємства сфери послуг, яке в основному визначається місцем розташування споживачів, визначає ефективність бізнесу;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах