О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Для побудови систем оцінки ефективності випереджального управління ризиками пропонується система показників, яка може бути застосована як для оцінки вже досягнутих результатів роботи ризик-менеджерів, так і в ході самого процесу управління ризиками на етапі вибору альтернативних методів дії або протидії ризику. Здійснення тих або інших заходів ризик-менеджменту було виправдано лише в тому випадку, якщо величина очікуваного збитку перевищує вартість управління цими ризиками.

З урахуванням специфіки прибуткової роботи будь-якої сучасної шахти за останні декілька років йдеться фактично не про збитки, а про величину недоотриманого прибутку, тому надалі при розрахунках під терміном «збиток» розумітимемо «недоотриманий прибуток». У свою    чергу,    враховуючи    той    факт,    що    можливі    наслідки   ризику    описуються    дискретною    випадковою величиною

Х = {*і; *2;...; х{} ...... Р = {р2; Р2;...; Рі} ■

, а розподіл вірогідності їх настання утворює вектор , то величину очікуваного

збитку можна розрахувати як математичне очікування випадкової величини за формулою:

Е = М (X Р} X; .

і=1 (і)

де Е - величина вірогідності збитку внаслідок настання ризику; д - вірогідність настання ризику; х3 - величина збитку в разі настання ризику.

Для визначення вірогідності настання ризику і величини збитку в разі його настання використовується ретроспективний аналіз роботи прибуткової шахти за останні 3-5 років. Спочатку за статистичними даними про прибуток підприємства з розрахунку на одиницю продукції будується часовий тренд, значення якого вважатимемо прибутком вугільного підприємства в безризикових умовах. За відхиленням від значень тренду можна теоретично розрахувати відхилення розміру прибутку (збитки) підприємства у разі настання ризику і частоти настання цих подій.

Слід зазначити, що ризик недоотримання прибутку, взагалі кажучи, потрапляє в категорію прийнятних ризиків, і в цьому випадку керівництво шахти має всі підстави вважати, що гострої необхідності у проведенні спеціальних заходів для підвищення стійкості шахти немає. Проте, враховуючи всі можливі сценарії розвитку ситуації, а також потенційну вірогідність розвитку ризикової ситуації, існує необхідність розробки стратегічних планів управління ризиками.

Щодо управління ризиками, то реально воно полягає в комбінації декількох стратегій. Оскільки, перш за все, обгрунтовується необхідність випереджального управління вугільною шахтою, то для управління ризиками плануватимемо лише заходи щодо випередження ризику, тобто вживання заходів із зниження вірогідності настання події, яка вважається ризиком. Необхідно відзначити, що специфіка роботи вугільних шахт за останні декілька років, а також перспективи розвитку вугільної галузі та загальноекономічний стан держави свідчать про відсутність основних зовнішніх чинників ризику для підприємств цієї галузі, а також деяких видів внутрішніх ризиків (комерційних) [7]. Таким чином, фактично можна рекомендувати підприємству цієї галузі заходи щодо управління фінансовими і виробничими ризиками.

Найефективнішим методом випереджального управління ризиками вважається використання в діяльності підприємства стратегічного планування. Повномасштабні роботи по стратегічному плануванню, яким передує вивчення потенціалу підприємства, можуть зняти велику частину невизначеності, дозволяють передбачити появу вузьких місць у виробничому циклі, попереджувати ослабленняпозицій підприємства у своєму сегменті ринку, наперед ідентифікувати специфічні чинники ризику даного підприємства, а, отже, розробити наперед комплекс адаптивних заходів.

При оцінці шляхів державного управління вугільних підприємств зустрічаються з явно вираженою проблемою невизначеності. Під невизначеністю розуміється неповнота і (або) неточність інформації про умови реалізації планових завдань, в тому числі про необхідні витрати і очікуваних результатах. Невизначеність, пов'язана з можливістю виникнення несприятливих ситуацій і наслідків, характеризується поняттям ризику. У процесі управління процесами підтримки потужності шахт необхідно враховувати як цільову, так і прогнозну невизначеності. !мовірність останньої вище, оскільки вона пов'язана з коливання ринкової кон'юнктури, цін, дотаційної політики і т. п. Оскільки всі ці чинники повністю подолати не вдається, звідси і природа ризиків на етапі приватизації вугільних шахт, зміни власника, зміни ресурсного потенціалу. В принципі, управління стійким розвитком і витратами так чи інакше має на увазі використання двох критеріїв - максимум видобутку при заданих можливостях ресурсного потенціалу і мінімум витрат на видобуток. При цьому значення обох функціоналів важливі для менеджера. Якщо ж вони розрізняються суттєво, то доводиться застосовувати математичний апарат, пов'язаний з прийняттям рішень в умовах невизначеності.

Зазначена побудова функціоналу і векторних обмежень до певної міри підпадає під вибір критеріїв прийняття рішень при невизначеності в припущенні, що ніякої ймовірністні характеристики в принципі не відомі. Тут можливий розгляд ситуації за критеріями Лапласа, минимакса та ін [8]. На жаль, не існує загальних правил оцінки застосовності того чи іншого критерію, оскільки поведінка (часто змінювана) інвестора, який приймає рішення, обумовлене невизначеністю ситуації, по всій видимості, є найбільш важливим фактором при виборі відповідного критерію.

Дані, необхідні для прийняття рішень, звичайно задаються у вигляді матриці, рядки якої відповідають можливим діям, а стовпчики - можливим станам системи. Кожній дії і кожному можливому стану системи відповідає результат (результат), що визначає виграш (або втрати) при виборі даної дії та реалізації даного стану.Таким чином, для успішного становлення і функціонування механізму управління ризиками втрати стійкості вугільних шахт необхідне, в першу чергу, проведення інвестиційних заходів. Аналіз роботи підприємств вугільної промисловості [7] свідчить, що для успішної реалізації інвестиційної стратегії інноваційного розвитку підприємства необхідно витрачати кошти приблизно 3-4% від вартості реалізації продукції. Фактично на вугледобувному підприємстві внаслідок успішної реалізації заходів стратегічного планування можливе зниження ризику недоотримання прибутку до нульового значення, тобто як мінімум очікується отримання запланованого обсягу прибутку.

Для розрахунку економічної ефективності управління ризиками очікувану величину зниження збитку співвідносять із сукупною вартістю заходів ризик-менеджменту. Ышими словами, показник економічної ефективності управління ризиками показує загальну очікувану величину зниження збитку з урахуванням витрат на проведення випереджального управління. Виходячи із цього, можна зробити висновок про недоцільність і неефективність управління ризиками у випадку, коли вартість реалізації обраних заходів не буде компенсована величиною зниження збитку. В цьому випадку доцільніше від управління ризиками відмовитися.

Відомо, що гірничодобувні галузі достатньо важко трансформуються до нових умов, у певній мірі стримуючи хід ринкових перетворень у країні. Але економічне відставання, зокрема, вугільної галузі можна пояснити не стільки погіршенням гірничо-геологічних умов експлуатації, а насамперед тим, що невідпрацьований економічний механізм регулювання потенціалу шахт. Запропонована система оцінки ефективності покликана доповнити існуючу систему ризик-менеджменту своєрідним елементом контролю, індикатором допущених помилок, як в поточній роботі, так і в загальній стратегії управління ризиками.

Висновки

1. Оскільки стійквсть є величиною, перш за все, змінною та імовірнісною, то можливі і деякі відхилення показників фактичних від розрахункових. Величина такого відхилення багато в чому залежить від точності виконаних розрахунків, якості і достовірності початкових даних. У не меншій мірі результат залежатиме також і від своєчасності і повноти проведеного аналізу щодо виявлення й оцінки ризиків та цілей конкретного інвестора.

2. Розрахунки показують, що стабільно прибутковому вугільному підприємству економічно невигідно проводити управління ризиками втрати стійкості. Проте, з іншого боку, така ситуація пояснюється ще і тим, що на підприємстві фактично відсутня практика відрахування коштів чистого прибутку до фонду розвитку. Фактично, якби на підприємстві проводилися інноваційні роботи, обновлялися основні засоби, формувався фонд розвитку, показник прибутку був би значно меншим. Можливо, в таких умовах підприємству необхідно буде проводити управління, орієнтоване на зниження ризику недоотримання прибутку.

3. Практичне використання запропонованої системи оцінки ефективності випереджального управління ризиками здійснюється по таких етапах:

вибір методу управління - на цьому етапі проводиться розрахунок прогнозованих результатів усіх пропонованих варіантів щодо управління ризиками;

аналіз результатів - з метою визначення фактичної ефективності проведених заходів ризик-менеджменту проводиться розрахунок за фактичними показниками;

- цінність вживання оцінки ефективності випереджального управління ризиками на цьому етапі полягає в отриманні достовірної об' єктивної управлінської інформації і можливості використання результатів в системі мотивації і оплати праці ризик-менеджерів.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены методические подходы к проблемам упраления развитием угледобывающего проедприятия с учетом рисков. Ключевые слова: угольные шахты, управление, развитие, неопределенность, риск.

РЕЗЮМЕ

У статті подано методичні підходи до проблеми управління розвитком вугледобувного підприємства з урахуванням ризиків. Ключові слова: вугільні шахти, управління, розвиток, невизначеність, ризик.

SUMMARY

The paper presents the methodological to controlling the development of the mine with the uncertainty risks. Keywords: coal mines, management, development, uncertainty, risks

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

І^обта В.М. Управление инвестициями: механизм, принципы, методы. Донецк: ИЭП НАН Украины, 1996. — 219 с.

2.Воронкова А.Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация. Монография. -Луганск: Издательство Восточноукраинского Национального университета, 2000. - 315 с.

3. Поважный С.Ф. Организационно-экономический механизм управления промышленным производством в условиях реформирования экономики. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1996. - 367 с.

4. Салли В. И., Малов В. И., Бычков В. И. Поддержание мощности угольных шахт при ограниченных возможностях нового строительства. М.:

Недра, 1994.-с. 272.

5. Краснянский Г.Л. Экономические аспекты развития топливно-энергетического комплекса России. - М.: Из-во АГН, 2000. - 128 с. 6.Чиликин А.И. Эффективность управления предприятиями угольной промышленности Украины [Текст] : дис. ... доктора экон. наук: 08.07.01 / А.И. Чиликин. - Донецк, 2002. - 516 с.

7.Амоша ОЛ. Проблеми вітчизняної вугільної промисловості у світлі вступу України до світової організації торгівлі : [монографія] / ОЛ. Амоша, А. I. Кабанов, Л.Л. Стариченко. - Донецьк, 2006. - 68 с.

8.Таха X. Введение в исследование операций / X. Таха. В 2-х кн. М.: Мир, 1985. 479 с.

УДК 330.338

ІННОВАЦІЙНИЙ МАРКЕТИНГ В ГАЛУЗІ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ЯК ЗАСІБ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ

Пилипчук В.П., к.е.н., проф. кафедри маркетингу ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» '

Постановка проблеми. Туристичний бізнес є одним з найбільш привабливим видів сучасної економічної діяльності. Щорічно зростаюча кількість нових суб'єктів господарювання, діяльність яких здійснюється у цій сфері, є хоч і непрямим, але наочним доказом цієї тези. Слід визначити характерні відмінності ринку туристичних послуг, якому притаманна значна диференціація залежно від рівня економічного розвитку національної економіки окремої держави. Крім того, динаміка росту обсягів діяльності вищі та структурні зміни більш динамічні на туристичному ринку за відповідні показники на інших ринках послуг. Інноваційні процеси у сфері послуг мають структуроутворююче значення, сприяючи інтенсифікації диверсифікаційних процесів розвитку в суміжних галузях.

Аналіз туристичних потоків в Україну та за її межі показує, що кількість громадян, які виїжджали за кордон щорічно зростає, тоді як кількість іноземних громадян, які відвідали нашу державу за останній рік зменшилась майже на чверть (рис. і.).

Рис. 1. Динаміка виїзду громадян України за кордон та в'їзду іноземців в Україну за період з 2000 по 2011 рр. (тис. осіб).

Актуальність теми дослідження. Неокласична економічна теорія починається з явища обміну між незалежними індивідами; інші економічні явища, зокрема, виробництво туристичних послуг, розглядаються в термінах парадигми обміну. В цьому аспекті варто зазначити, що концепція туризму ґрунтується насамперед на імперативах культурного, соціального та фінансово-економічного стану індивіда. Туризм - є похідною ліберальних поглядів на людину і суспільство: економічно самодостатній індивід у поєднанні з високим рівнем культурно-освітнього світогляду туриста. Адже парадигма ідеї туризму - можливість вільного пересування індивіда у межах державних кордонів ґрунтується на концепті ліберальних поглядів на людину та суспільство. Економічно вільний та соціально активний індивід є первинним; суспільство є вторинним, воно складається з мережі явних чи світоглядних домовленостей між індивідами, в тому числі щодо обміну у галузі туризму.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Згідно із зазначеним припущенням, взаємозв' язок таким чином представляє певну соціальну дію, не тільки в економічному, а й в культурному та ментальноутворюючому аспектах, а ринок, як можна припустити, координує дії суб' єкті та об' єктів туристичних послуг. Можна припустити, що цей процес є нічим іншим як «невидимою рукою» Адама Сміта (англ. Adam Smith).

О. Азарян визначає, що маркетинг у галузі туризму є своєрідною політикою, що враховує коливання ринку і надає компромісні рішення. Тільки щодо споживачів визначається цільова спрямованість маркетингу. Туризм як частина економічної і соціальної політики може і повинен бути спрямований на досягнення загальнонаціональних цілей щодо розвитку цієї галузі [6, с. 38].

Пітер Р. Діккенс (англ.. Peter R. Dickens) вважає, що за сучасних умов концепція маркетингу вже не є основоположним принципом в управлінні маркетингом або підприємством. На думку автора, концепція стратегічного маркетингу може бути визначена як цілеспрямовані дії щодо пошуку стійкої переваги перед конкурентами шляхом задоволення потреб споживача. Причому здебільшого прийняття такого рішення відбувається на більш високому організаційному рівні [4, с. 24].

Загалом маркетинг, незалежно від галузі його практичного застосування, більшість науковців та практиків рекомендують розглядати як комплексну систему заходів з організації управління виробничо-збутовою діяльністю, що ґрунтується на вивченні ринку з метою максимально можливого задоволення потреб споживачів.

Процес прийняття маркетингових рішень на насиченому конкурентами ринку послуг носить назву конкурентної раціональності [4,

с. 24].

Виклад основного матеріалу досліджень. Виробництво туристичного продукту, згідно з поглядами притаманним неокласичній економічній теорії, є лінійним процесом, який, зважаючи на його сезонність, має дискретний характер. Засоби виробництва туристичного продукту (праця, природне, історичне середовище та реальний капітал) перетворюються у кінцеві продукти; вхідні та вихідні змінні пов' язані функціями з виробництва туристичного продукту. Обмін туристичними продуктами нерозривно пов' язується з іншою

© Пилипчук В.П., 2012особливістю неокласичної теорії економіки, а саме з принципом елітарного індивідуалізму: всі економічні процеси (ціноутворення, розподіл, структурні зміни, міждержавні зв' язки) повинні, в принципі, пов' язуватись через індивідуальні дії туриста.

Специфіка туристичного продукту така, що туристи знаходяться в умовах різноманітних обмежень, найбільш релевантними з яких є обмеження, пов' язані з унікальністю туристичного продукту - чим він стає більш масовим, тим - менш привабливим для ранніх реципієнтів, які складають рушійну силу щодо популяризації та просування цього продукту в маси.

Індивідуалізм та унікальність у туристичній галузі означає, що вона розвивається поза межами державних кордонів, тобто в соціальній, політичній та культурній областях, де існують відповідні інституції.

Зокрема, потрібно наголосити на факторі лібералізації умов в' їзду на територію інших держав для українців, а саме - «спрощення візового режиму».

Зауважимо, що зростання кількості громадян України, які виїжджають за кордон практично співпадає в часі з державною політикою низки зарубіжних країн щодо сприяння розвитку національної галузі туризму. Насамперед, це стосується заходів щодо спрощення візового режиму для громадян певних держав чи відміни його взагалі, зменшення податкового навантаження на суб' єктів господарювання - виробників туристичних послуг тощо.

За чинною в Україні методикою збирання статистичних даних в туризмі (введена у 1998 році) обліковуються виключно організовані туристи - ті, хто придбав туристичний продукт у туроператора. Це не відповідає сучасній структурі туристичного потоку, в якому все більшу роль відіграють індивідуальні туристи. Очевидною є недосконалість вітчизняної методики збору статистичної інформації, зокрема це стосується як дослідження діяльності суб' єктів туристичних послуг, так і безпосередньо туристів.

За офіційними даними Державного агентства України з туризму та курортів (Держтуризмкурорт) - центрального органу виконавчої влади, створеного у квітні 2011 р, станом на 01.06.2012 в Україні налічується 2403 діючі ліцензії на провадження туроператорської діяльності, з яких 2023 - на туроператорську діяльність з внутрішнього, в'їзного та виїзного туризму та 381 - на туроператорську діяльність тільки з внутрішнього та в'їзного туризму. Більшість вітчизняних суб'єктів туристичних послуг, а саме туроператорів та тур агентів, є здебільшого вузькоспеціалізованими в своїй діяльності. Це підвищує важливість ефективної взаємодії таких підприємств, обміну інформацією та синергії в галузі маркетингової активності.

Разом з тим, незважаючи на значну кількість суб' єктів туристичних послуг існує суттєва неузгодженість і нерозуміння термінологічного і понятійного апарату, зокрема це стосується питання впровадження інновацій маркетингу туристичних послуг з позиції маркетингу, адже дослідження інноваційного потенціалу суб' єкта туристичних послуг є досить складним і багатогранним процесом, оскільки в цьому випадку доводиться мати справу із процесами, які є не кодифікованими та являються складовою діяльності суб' єктів туристичних послуг.

Зазначимо, що вітчизняна нормативна база передбачає визначення поняття маркетингових послуг - як таких, що забезпечують функціонування діяльності у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги) тощо.

Завдання нашого дослідження полягає у застосуванні теорії інновацій до основних аспектів економічної та маркетингової політики у сфері туристичних послуг, а також з' ясувати як і до якого ступеня інновації в маркетингу туристичних послуг здатні підвищити рівень ефективності управлінських рішень суб' єктами туристичних послуг.

Загальновизначено і не потребує додаткового обґрунтування теза про безальтернативність для вітчизняної галузі туризму інноваційного шляху розвитку. Відповідно до термінології стандартів Євростату, інновація - це нововведення нового або значно зміненого продукту (товару або послуги) або процесу, нового методу маркетингу або нового організаційного методу у діловій практиці, організації робочих місць або зовнішніх зв' язків [2, с. 55].

Здійснення інновацій - безперервний процес, а тому його важко виміряти, особливо у сфері туризму, інноваційна діяльність суб' єктів діяльності якої характеризується головним чином несуттєвими змінами. Загальною рисою інновації є обов' язковість її впровадження у діяльність.

Вивчення інноваційних процесів, насамперед з точки зору маркетингу туристичних послуг, показує важливість розгляду інновацій в широкій перспективі розвитку галузі туризму. Розглядаючи їх, як «дещо засноване на нових знаннях» потрібно зосередитись на інтерактивних процесах, під час яких інформація про туристичний продукт утворюється і розповсюджується як в організаційній структурі суб' єкта туристичних послуг так і ззовні. Інновація не обов' язково має бути комерційно успішною: багато з них виявляються невдалими. Маркетингова інновація є процесом впровадження нового методу маркетингу, включаючи значні зміни у механізмах просування на ринок або у призначенні ціни на туристичних продукт. Особливою рисою маркетингової інновації у порівнянні з іншими змінами в маркетинговому інструментарії є впровадження певного методу маркетингу, який не використовувався раніше [2, с. 60].

Виокремимо два головних підходи до збору даних про інновації у сфері туристичних послуг:

1) суб' єктний підхід - відштовхується від інноваційної активності певного суб' єкта туристичних послуг в цілому. Ідея полягає в тому, щоб дослідити фактори, які впливають на інноваційну поведінку цього суб' єкта (стратегії, стимули і перепони) тощо;

1) об' єктний підхід - заключається в зборі даних про конкретні інновації щодо туристичного продукту. Цей підхід передбачає отримання певного обсягу описових - кількісних і якісних - даних про окрему інновацію і одночасно інформації про самого суб' єкта.

З еволюційним підходом до проблеми ефетивності маркетингу туристичних послуг тісно пов' язується системний погляд на інновації туристичного продукту. Системний підхід розглядає вплив зовнішніх інститутів на інноваційну активність різноманітних суб' єктів туристичних послуг. Комунікаційні канали і мережі, якими циркулює інформація, заглиблені в соціальний, політичний, економічний та культурний фон, який спрямовує і обмежує інноваційну діяльність. Саме ця діяльність розглядається як динамічний процес, в якому знання накопичуються засобом навчання і взаємодії. Системні підходи до інновацій у галузі туризму зміщують фокус маркетингової політики в бік взаємодії між соціальними інституціями і розглядають інтерактивні процеси у створенні, розповсюдженні і використання знань.

Зазначене в значній мірі стосується українських реалій розвитку національної галузі туризму, яка потребує зміни парадигми, притаманної суспільству індустріального типу, на принцові нову інноваційну концепцію розвитку. По-перше, туристичний бізнес є порівняно нескладним видом бізнесу на відміну, наприклад, від нерухомості чи страхування.

По-друге, - це розрахунок затрат і прибутків майбутньої компанії. Як показує практика, комісія турагента складає від 10 до 15 % від вартості туристичного продукту, а часто навіть менше. Конкуренція на ринку - величезна, а тому, в умовах, які диктують туроператори складно утворити власний унікальний туристичний соціум та зайняти свою нішу на ринку. Професійна практика показує, що період окупності туристичного агентства становить - два три сезони.

Національні інноваційні стратегії у галузі туризму будуються на ідеї, що більшість з факторів, які впливають на інноваційну діяльність суб' єктів туристичних послуг, такі як інституціональні фактори, культура та суспільні цінності є вузьконаціональним за своїм характером. Водночас, інноваційні процеси в багатьох аспектах міжнародного туристичного ринку є інтернаціональними. Більшість вітчизняних суб' єктів туристичних послуг тісно взаємодіють із зарубіжними фірмами. Більшість туристичних ринків за складом учасників та їх конкурентів є глобальними.

Зв' язок між інноваціями та економічними змінами представляє головний інтерес. За посередництвом інновації виникають і розповсюджуються нові знання, підвищуючи потенціал економіки в створенні нових продуктів і все більш функціонально досконалих способів функціонування.

Зарубіжні автори (К. Хаксевер, Б. Рендел, Р. Рассел, Р. Мердік) так пояснюють загальне збільшення попиту на послуги: зростання потреб в послугах взагалі (зростання доходів населення, урбанізація, перерозподіл ресурсів на ринку праці, розвиток міжнародної торгівлі), дезінтеграція послуг (аутсорінг), приватизація державного сектору, прогрес в комп'ютерних та телекомунікаційних технологіях.

Ключовим моментом діяльності щодо надання туристичних послуг є те, що розмежування між туристичним продуктом і процесами його споживання є дещо розмитим - виробництво і споживання відбувається одночасно. Розробка виробничих процесів у галузі туризму є менш формалізованою, ніж в умовах матеріального виробництва, - починається з пошуку і відбору ідей та їх комерційної і прогнозної оцінки. Системний підхід доповнює інші теорії, які концентрують увагу на інноваційній формі діяльності, на мотивах інноваційної активності певного суб'єкта туристичних послуг. Уявлення про рушійні сили інноваційної діяльності як на рівні окремого суб'єкта туристичних послуг, так і на рівні всієї вітчизняної галузі туризму, і успішних інноваціях, які підвищують ефективність маркетингової діяльності, є важливими аспектами для розробки інноваційної політики.

На нашу думку, основною рушійною силою розвитку туристичного ринку є конкуренція. З іншого боку, саме попит на туристичний продукт є рушійною силою інноваційної діяльності суб' єкта туристичних послуг. Попит змушує удосконалювати взаємодію зі споживачем, зменшувати виробничі та організаційні затрати та знижувати ціни. Практика європейської статистики виділяє чотири типи інновацій, характерних для діяльності практично будь-якого підприємства:

1 інновація продукту (товар, робота, послуга);

2 інновація процесу;

3 інновація організації;

4 інновація маркетингу [2, с. 21].

За визначенням маркетингові інновації включають реалізацію нових методів маркетингу. Це можуть бути як зміни у просуванні та розміщенні, методах встановлення цін на туристичні послуги тощо.

За останнє десятиріччя уявлення про, те як змінюється конкурентне середовище на туристичному ринку. Конкуренція переходить від орієнтації з виробництва туристичних послуг на масову туристичну аудиторію (основне зусилля спрямовується на зниження ціни та на реалізацію туристичних послуг) до орієнтації на туриста (виробництво і реалізація туристичного продукту орієнтуються на розуміння і задоволення потреб і смаків туристів). Це є результатом підсилення конкуренції на глобальному туристичному ринку, з іншого боку, саме це, в першу чергу, загострює конкуренцію.

Суб' єкт туристичних послуг в умовах конкуренції може займатися багатьма видами діяльності, які не дотикаються до досліджень і розробкам, але водночас брати участь у створенні інновації. В результаті такої діяльності суб' єкт може:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах