О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 52

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

де О. - безліч пріоритетних підрозділів; Р - безліч інших підрозділів.

При цьому пріоритетні підрозділи отримують строго оптимальну кількість ресурсів, а інші - отримують ресурси за залишковим принципом. Якщо ж у якогось підрозділу є надлишок ресурсів, то він повинен поділитися з тими, у яких дефіцит ресурсів.

Таким чином, використовуваний еквівалентний прямий механізм розподілу ресурсів достатньо ефективний, і при цьому підрозділам вигідно повідомляти достовірну інформацію про потреби в ресурсі.

При використанні пріоритетного механізму розподілу ресурсів між підрозділами використовується показник о пріоритету. У загальному випадку пріоритетні механізми описуються наступною процедурою [14]:

г

1

тт{-і, р<у(-г, 8г)}, еслиУ - > Я;

і=1

-1, еслиУ 2   < Я,

і=1

де р - деякий нормований параметр.

Операція розподілу по мінімуму означає, що підрозділ отримає ресурс, не більше заявленої величини. Параметр р вибирається з умови виконання балансового обмеження [14]:

п

У тЩ-1рст(2131)\=Я

1=1

тобто вибирається таким, щоб при даних заявках і функціях пріоритету весь ресурс розподіляється повністю. Пріоритетні механізми залежно від функції пріоритету можуть бути наступних видів:

1 механізми прямих пріоритетів, коли о^) є зростаючою функцією заявки -1 або коли о(5і) є зростаючою функцією ступеня загрози 5і тобто ресурси виділяються пропорційно заявкам або ступеням загрози;

2 механізми абсолютних пріоритетів, коли пріоритети підрозділів зафіксовані заздалегідь і розподіл ресурсів між підрозділами не залежить від заявок, що поступають, наприклад, коли черговість ліквідації вогнищ несприятливої ситуації визначена центром управління;

3 механізми зворотних пріоритетів, коли о^) є убуваючою функцією 2і або коли ^ 1 ' - є функцією відношення втрат д1 до ресурсів, що витрачаються.

У різних непередбачених ситуаціях можуть використовуватися різні механізми розподілу ресурсів. Так, механізм прямих пріоритетів реалізується при розподілі ресурсів пропорційно заявкам [14]:

г1 -1 , деР= —-

У-,

1=1

Якщо заявки пропорційні ступеню загрози, то цей механізм при ліквідації наслідків непередбаченої ситуації є переважним. Якщо ж прямої загрози не існує, то механізм зворотних пріоритетів може виявитися ефективнішим.

г

a(zl) = a

V   2. ,

Якщо функція пріоритету ^     1   ' , де      величина майбутніх втрат. Якщо 1 - ий підрозділ взагалі не отримає

ресурсів, тоді о(21,) визначає питомий ефект від використання ресурсів, тобто механізм витратних пріоритетів відповідає механізму розподілу ресурсів пропорційно ефективності роботи підрозділів.

Для планування і підтримки темпів доставки ресурсів також може бути використаний пріоритетний механізм. Проте самі пріоритети в процесі ліквідації наслідків непередбаченої ситуації можуть мінятися, оскільки ефективність процесу ліквідації може мінятися заздалегідь невідомим чином. Також невідомий і ступінь наростання загрози. В цьому випадку при плануванні мають бути розглянуті різні сценарії дії підрозділів по ліквідації наслідків виникнення непередбаченої ситуації при деякій безлічі сценаріїв розвитку самої ситуації.

Таким чином, центр управління використовує різні механізми розподілу ресурсів між підрозділами залежно від ситуації, що склалася, з урахуванням ефективності діяльності підрозділів, необхідності підтримки потрібних темпів виконання робіт.

Розглянуті динамічні моделі оперативних дій підрозділів по ліквідації наслідків виникнення непередбаченої ситуації дозволяють методом моделювання оцінити їх ефективність за різних умов ліквідації такої ситуації і проаналізувати ефективність групової взаємодії декількох підрозділів [15, 16, 17]. При цьому всі підрозділи повинні в процесі взаємодії виконувати певний об'єм робіт з таким темпом, який гарантував би ліквідацію наслідків непередбаченої несприятливої ситуації і не допустив би виникнення катастрофічної ситуації, що супроводжується великомасштабними втратами.

Таким чином, функціональні підрозділи при оперативному управлінні в непередбаченій ситуації вирішують наступні завдання:

3 не допустити несприятливу ситуацію до катастрофічної ситуації;

4 ліквідовувати несприятливу ситуацію з мінімально можливим збитком;

5 ліквідовувати несприятливу ситуацію з мінімальним ступенем загрози (з максимальним ступенем безпеки).

РЕЗЮМЕ

У статті проаналізована існуюча екологічна ситуація і тенденції її зміни, які багато в чому визначаються промисловим виробництвом України, що характеризується високим рівнем споживання природних ресурсів і значним забрудненням навколишнього природного середовища.

Ключові слова: динамічна модель оперативних дій, механізм пропорційного розподілу ресурсів, екологічна ситуація, екологічні ризики, механізми прямих пріоритетів, механізми абсолютних пріоритетів, механізми зворотних пріоритетів

РЕЗЮМЕ

В статье проанализирована существующая экологическая ситуация и тенденции ее изменения, которые во многом определяются промышленным производством Украины, характеризующимся высоким уровнем потребления природных ресурсов и значительным загрязнением окружающей природной среды.

Ключевые слова: динамическая модель оперативных действий, механизм пропорционального распределения ресурсов, экологическая ситуация, экологические риски, механизмы прямых приоритетов, механизмы абсолютных приоритетов, механизмы обратных приоритетов

SUMMARY

In the article an existent ecological situation and tendencies is analysed its changes, which are determined the industrial production of Ukraine, characterized high level of consumption of natural resources and considerable contamination of natural environment.

Keywords: dynamic model of operative actions, mechanism of proportional allocation of resources, ecological situation, ecological risks, mechanisms of direct priorities, mechanisms of absolute priorities, mechanisms of reverse priorities

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент / И. Т. Балабанов. - М.: Финансы и статистика,1996. - 192с.

2. Ваганов П. А. Применение концепции экологического риска в природоохранном законодательстве США / П. А. Ваганов //Правоведение. -2001. - № 5. - С. 84 - 94.

3. Витлинский В.В. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком / В.В. Витлинский, П. І. Верченко. - К.: КНЕУ, 2000. -292с.

4. Маккримонк К.Р. Риск: менеджмент неопределенности / К.Р. Маккримонк, Д.А. Вехрунг. - ЄКО, 1991. - №10.

5. Найт Ф.Х. Риск, неопределенность и прибыль / Ф.Х. Найт. - М: Дело, 2003. - 360 с.

6. Пикфорд Д. Управление рисками / Д. Пикфорд. - М. Вершина, 2004. - 352 с.

7. Рєдхєд К. Управление финансовыми рисками / К.Рєдхєд, С.Хьюис. - М.: ИНФРА - М, 1996. - 288с.

8. Тэпман Л. Н. Риски в экономике / Л. Н. Тэпман; под ред. В. А. Швандара М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 380 с.

9. Управління підприємницьким ризиком / За ред. Д. А. Штефанича. — Тернопіль: Економічна думка, 1999. - 224 с.

10. Човушан Э.О. Управление риском и устойчивое развитие / Э.О.Човушан, М.А. Сидоров. - М.: РЭА, 1999. - 526с.

11. Шапкин А.С. Теория риска и моделирование рисковых ситуаций / А.С.Шапкин, В.А.Шапкин. - М.: «Дашков и К», 2006 - 880с.

12. Архипова Н.И. Управление в чрезвычайных ситуациях / Н.И.Архипова, В.В. Кульба // 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 1998. - 316 с.

13. Бадамшин Р.А. Проблемы управления сложными динамическими объектами в критических ситуациях на основе знаний / Р.А.Бадамшин, Б.Г.Ильясов, Л.Р. Черняховская. - М.: Машиностроение, 2003.

14. Ямалов И.У. Моделирование процессов управления и принятия решений в условиях чрезвычайных ситуаций / Ямалов И.У. - М.: Лаборатория Базовых Знаний, 2007. - 288с.

15. Ямалов И.У. Интеллектуальное управление в чрезвычайных ситуациях / И.У.Ямалов, Б.Г.Ильясов, О.Я. Бежаева // Компьютерные науки и информационные технологии: Тр. Междунар. Конф. - Уфа: УГТУ, 2003. - С.234-237,

16. Ямалов И. У. Моделирование процессов ликвидации динамически развивающихся чрезвычайных ситуаций / И. У.Ямалов, Б.Г.Ильясов, О. Я.Бежаева // Проблемы управления и моделирования в сложных систеемах: Тр. 4-й Междунар. Конф. - Самароа: Самарск. Науч.центр РАН, 2002. - С. 311-315.

17. Ямалов И. У. Система моделирования процессов ликвидации динамически развивающихся чрезвычайных ситуаций / И. У.Ямалов, Б. Г.Ильясов, О.Я.Бежаева // Вопросы управления и проектирования в информационных и кибернетических системах: Межвуз. науч. сб. -

Уфа: УГТУ, 2002.- С. 176-184.

УДК 338.24:330.34.01

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Половян О.В., доцент, к.е.н., професор кафедри менеджменту Донецького національного університету п '

Важливим елементом людського розвитку є екологічна складова. Особливе це стосується регіонів, які орієнтовані на досягнення збалансованого розвитку - мутуалістична (або коменсалістична) взаємодія між популяціями економічних суб' єктів, соціальної, екологічної та біотичної підсистем, заснована на взаємному забезпеченні умов процесу сприятливої зміни якісних характеристик цих підсистем, що веде до необоротних змін в патернах їх поведінки. Оскільки найбільш деструктивним елементом ко-еволюційного механізму є економічна підсистема, то особливої актуальності набуває дослідження інструментарію забезпечення збалансованого розвитку.

Аналіз ефективності застосування економічних інструментів забезпечення збалансованого розвитку соціально-економічних систем на практиці показує, що не завжди вдається досягти бажаного результату [1]. Податок на забруднення дозволяє скоротити викиди шкідливих речовин ефективніше, ніж традиційні інструменти регулювання. Теоретично, якщо граничні витрати забруднення менше податкової ставки, то забруднювач прагнутиме скоротити викиди до певного рівня. Якщо ж податкова ставка менше граничних витрат, то забруднювач вважатиме за краще платити податок, а не знижувати забруднення. Проте в практичній діяльності державного забезпечення збалансованого розвитку все відбувається інакше. Замість застосування уніфікованої ставки податку часто встановлюють диференційовані ставки та звільняють від сплати даного податку найбільших забруднювачів.

Споживач може зменшити споживання продукту або збільшити споживання субституту із-за збільшення ціни внаслідок впровадження екологічного податку. Проте, недолік досліджень наслідків впровадження цього виду податку не дозволяють точно стверджувати про правильність висловлених припущень [2].

Часто прихильники екологічного оподаткування вказують на «подвійний» дивіденд, який отримується при використанні даного типу податку. Цей ефект полягає в тому, що відбувається перенесення податкового тягаря з податків на доходи у бік податків на забруднення навколишнього середовища. При цьому з'являється можливість збільшення економічної вигоди, розширення діяльності та зростання зайнятості. Проте не всі економісти підтримують цю гіпотезу [3].

Складність застосування економічного інструментарію забезпечення збалансованого розвитку в країнах, що розвиваються, і країнах з транзитивною економікою обумовлена рядом причин. По-перше, уряди цих країн намагаються використовувати цей тип інструментарію як одне з джерел доходу, а не інструмент інтеграції екологічного й економічного розвитку. По-друге, унікальність розвитку кожної країни не дозволяють здійснювати пряме перенесення досвіду інших країн. Це пов'язано з особливостями історичного розвитку, сформованими унікальними інститутами, особливостями поведінки економічних агентів, рутинами, що сформувалися.

До основних чинників, які роблять вплив на вибір і вид інструментів екологічної політики для забезпечення збалансованого розвитку, відносять: (1) неповнота і асиметричність інформації; (2) витрати на моніторинг; (3) різна дія забруднюючих речовин.

У класичному уявленні передбачається, що органи державного управління природоохоронної діяльності володіють повною інформацією про витрати на зниження екологічно шкідливих викидів (тобто форма кривої граничних природоохоронних витрат відома). При цьому спотворення в даній інформації при використанні економічних інструментів, побудованих на цінових сигналах, що змінюють поведінку економічного агента, призводять до суттєвих помилок в решті-решт. Отже, неповнота інформації веде до ускладнення ситуації вибору між економічними й адміністративними інструментами.

У разі застосування тільки адміністративних методів забезпечення збалансованого розвитку у вигляді встановлення стандарту на негативні екстерналії, неповнота інформації про граничні природоохоронні витрати не дозволяє оцінити фактичні витрати підприємства для досягнення цього стандарту. Це, у свою чергу, призведе до деструктивних наслідків для розвитку окремого підприємства.

Застосування тільки економічних методів пов'язане з невизначеністю досягнення необхідного результату. Використання тільки адміністративних методів пов'язане з проблемою оцінки фактичних природоохоронних витрат, необхідних для відповідності цьому стандарту. Рішення поставленої задачі в цій ситуації можливо на основі кривої граничного екологічного збитку, що відображає темпи зростання величини збитку. Але слід зазначити, що використання цього підходу також має ряд методологічних ускладнень, що пов' язані в першу чергу з необхідністю кількісної оцінки екологічного збитку. Значна величина кута нахилу цієї кривої вимагає використання жорсткіших (адміністративних) методів регулювання, тоді як менший кут - ринкових методів регулювання.

Для вибору найбільш ефективного інструментарію забезпечення збалансованого розвитку доцільно скористатися рядом критеріїв його застосовності: природоохоронна ефективність; статична ефективність (тобто співвідношення витрат і доходів); динамічна ефективність (тобто створення стимулів для інноваційного розвитку і досягнення ефективності в довгостроковому періоді); дія на розподіл доходів економічних агентів і добробуту суспільства в цілому; дія на конкуренцію; трансакційні витрати; суспільна та політична прийнятність.

Проблема статичної ефективності виникає при використанні економічних інструментів за ситуації, коли забруднювачі стикаються з різними варіантами скорочення негативних екстерналій, тобто різними граничними природоохоронними витратами. Для мінімізації витрат на проведення природоохоронних заходів, всі забруднювачі повинні скоротити викиди до рівня, при якому їх граничні природоохоронні витрати однакові. Це означає, що забруднювачі з високим рівнем природоохоронних витрат повинні скоротити викиди менше, в порівнянні із забруднювачами, у яких граничні природоохоронні витрати нижчі. Застосування загального податку (плати) на викиди дає дієвий стимул для отримання подібного результату.

Слід зазначити, що в умовах повної інформованості регулюючий орган здатен отримати такий результат шляхом адаптації існуючих стандартів і норм для кожного окремого забруднювача, виходячи з конкретного значення граничних природоохоронних витрат цього забруднювача. Проте, на практиці в умовах асиметричності інформації встановлення індивідуальних стандартів є несправедливою дією, яка не приводить до позитивного ефекту.

Ринкові інструменти забезпечення збалансованого розвитку є ефективним стимулом для науково-технічного розвитку. Екологічні податки створюють у емітентів постійний стимул для пошуку додаткових можливостей скорочення викидів.

Згідно економічної теорії найбільш ефективним інструментом є податок (платежі) на викиди. Проте його впровадження вимагає вимірювання та відстеження фактичної величини екологічно шкідливих викидів. При цьому слід врахувати, що витрати на проведення моніторингу екологічно шкідливих викидів суттєві, що істотно відбивається на ефективності застосування платежів за викиди.

Вирішення цієї проблеми можливе за допомогою розподілу інструментів забезпечення збалансованого розвитку на методи прямої та непрямої дії. Інструменти прямої дії безпосередньо співвідносяться з викидами. Інструменти непрямої дії створюють стимули для скорочення викидів. Вибір на користь прямих методів обґрунтовується через зіставлення витрат і можливостей ефективного моніторингу за викидами. Ефективність застосування методів непрямої дії залежить від тісноти зв'язку між виробництвом (споживанням) продукції та викидами забруднюючих речовин.

Важливим обмеженням, що пов'язано з можливістю застосування певного виду економічного інструментарію, є здатність забруднюючої речовини поширюватися в просторі. Проблема просторового поширення викидів може вирішуватися за допомогою

© Половян О.В., 2012проведення зонування. Тоді величина плати за викиди буде різною в різних місцях залежно від типу території. При цьому для методів непрямої дії просторовий чинник не грає значної ролі.

Для успішного впровадження економічного інструментарію забезпечення збалансованого розвитку соціально-економічних систем необхідно врахувати ряд чинників. Найбільш критичним чинником для їх ефективного використання є рівень розвитку та структури економіки. Так, в країнах з переважанням аграрного сектору в структурі економіки, великої кількості малих підприємств і високою часткою тіньового сектору використання таких регуляторів як нормативи викидів (скидів) та інструментів збори за викиди (скидання) не є ефективним із-за високих витрат на моніторинг і адміністрування. У подібних випадках ефективнішими є непрямі інструменти, такі як продуктові податки, диференційоване оподаткування та ін. При цьому економічний інструментарій забезпечення збалансованого розвитку в країнах з транзитивною економікою має бути з одного боку більш простіше, ніж в розвинених, але при цьому і «витонченішим».

Впровадження економічного інструментарію забезпечення збалансованого розвитку вимагає обліку певних умов:

1. Відмінності в масштабі виробництва. У разі наявності невеликого числа крупних агломератів використання таких інструментів як стандарти на викиди, екологічні збори, торгівля дозволами на викиди, примусова установка очисних споруд ефективніше, оскільки моніторинг і адміністративні дії значно легші, ніж у разі наявності великої кількості дрібних підприємств. За наявності великого числа малих підприємств переважніше використання непрямих інструментів забезпечення збалансованого розвитку (податки на матеріали, зворотно-заставні системи та ін.).

2. Тип ринку. Еластичність попиту, що відрізняється на різних типах ринків, багато в чому обумовлює можливість застосування економічних інструментів. Так, на ринках з високою еластичністю ефективніші цінові інструменти, тоді як на нееластичних ринках (монополія, олігополія) ці інструменти не приведуть до бажаного результату. Проте, ряд інструментів не чутливий до типу ринку. До них відносять стандарти та примушення по установці відповідного устаткування.

3. Інститут власності та державний сектор. Якщо в економіці переважають підприємства державного сектору з системою бюджетування або ціноутворення по формулі «витрати плюс», то система екологічних зборів і штрафів не матиме необхідного ефекту для досягнення збалансованого розвитку.

4. Структура забруднень. У разі переважання відходів із низьким ступенем асиміляції (важкі метали, радіоактивні відходи та ін.) застосування екологічних нормативів або дозволів не приведе до позитивного ефекту. В цьому випадку необхідне використання жорсткого регулювання, систем декларацій, заставно-зворотних систем, централізованого збору та ін.

5. Моніторинг і можливість примушення. Якщо можливості проведення моніторингу та впливу на підприємства низькі, то доцільне використання оподаткування матеріалів, заставно-зворотних систем і примусової установки устаткування по контролю за забрудненнями.

6. Специфіка окремих регіонів. Наявність специфічних емітентів може зажадати розробки нестандартних рішення для економіко-екологічних проблем. При цьому застосування стандартного інструментарію буде значно ускладнено.

Для цілей ефективного регулювання і управління збалансованим розвитком необхідний облік не тільки характеру впливу, але і приведених вище критеріїв і умов впровадження та використання відповідного інструментарію. Тому з метою оцінки унікальності еколого-економічних інструментів, що досліджуються їх придатності до використання на державному рівні та здатності диференційовано враховувати історично притаманні природні та штучні особливості господарювання конкретного регіону пропонується здійснити їх класифікацію відповідно до таких ознак: 1) вживання на території України; 2) характер впливу на поведінку суб'єктів природокористування; 3) основні функції, що виконуються; 4) особливості застосування інструментів; 5) масштаб регулювання; 6) здатність до оперативного реагування на змінювання умов природокористування; 7) розмір підприємства; 8) тип ринку; 9) форма власності; 10) ступень асиміляції шкідливих речовин; 11) пріоритетність інструментарію; 12) походження; 13) період впровадження; 14) критерій ефективності.

Для класифікації об'єктів, які описуються різними ознаками, слід скористатися методом багатовимірної статистики - кластерним аналізом. Оскільки об'єкти (інструменти збалансованого розвитку) характеризуються бінарними даними, то як міру зв'язку необхідно використовувати відсоток збігу. З врахуванням того, що кількість груп невідома, то основним методом групування є ієрархічний агломеративний. Згідно з результатами кластерного аналізу основні інструменти забезпечення збалансованого розвитку можна розділити на 4 групи: 1 група - інструменти непрямого впливу; 2 група - інструменти прямого регулювання; 3 група - фіскальні інструменти; 4 група -забезпечуючи (підтримуючи) інструменти.

Інструменти непрямого впливу найбільш ефективні як на конкурентних, так і монопольних ринках, що вимагає значних витрат на моніторинг за дотриманням природоохоронного законодавства. Вони демонструють високу динамічну ефективність і гнучкість у використанні. Однією з умов ефективності їх застосування є наявність розвиненого інституту приватної власності та крупних підприємств. Вони дозволяють підтримувати досягнення як довгострокових, так і короткострокових цілей.

На відміну від них інструментами прямого регулювання є методи директивної дії на емітентів негативних екстерналій. Характерними особливостями цієї групи інструментів забезпечення збалансованого розвитку соціально-економічних систем є ефективність в умовах державної власності, застосування на національному та регіональному рівні, високий ступінь асиміляції шкідливих речовин, статична ефективність і негнучкість у використанні, переважання підприємств з корпоративною структурою.

Фіскальні інструменти орієнтовані на досягнення довгострокових цілей, використовуються переважно на національному рівні, мають високу статичну ефективність і відносяться до негнучких інструментів. Вони ефективні для підприємств із корпоративною структурою, малих підприємств, на конкурентних ринках, а також на ринках з високою часткою підприємств державної власності. Менш ефективні інструменти цієї групи на монопольних або олігопольних ринках.

Інструменти, що забезпечують, орієнтовані на отримання довгострокового результату від природоохоронних програм, мають високий ступінь гнучкості та забезпечують отримання максимальної динамічної ефективності. Реалізація цих інструментів здійснюється в основному на національному або регіональному рівні. При цьому найбільша ефективність використання цього типу інструментарію досягається в галузях з крупними підприємствами як приватною, так і державною форм власності.

Запропонована класифікація дозволяє якнайповніше врахувати не тільки специфіку окремої соціально-економічної системи, економічне наповнення, але і особливості вирішуваного завдання при виборі інструментарію для управління збалансованим розвитком. Це дозволяє більш адаптивно проводити державну політику в цій області й ефективно розподіляти наявні обмежені ресурси для досягнення поставлених цілей.

Безумовно, управління збалансованим розвитком соціально-економічних систем припускає вирішення різних завдань, що відрізняються між собою часовими періодами, рівнем застосування, вимогами до асиміляції шкідливих речовин, прав власності та ін. При цьому виникає завдання вибору найбільш відповідної групи інструментів при одночасному задоволенні декільком критеріям. Її рішення можливе за допомогою методів багатовимірної статистики (побудова інтегрального показника, дискримінантного аналізу) або нейромережного моделювання. Оскільки відповідність критеріям припускає бінарний вигляд, то найбільш відповідним методом для вирішення даного завдання є нейромережне моделювання. Після проведених експериментів побудована та навчена нейронна мережа, яка відноситься до класу імовірнісних нейронних мереж. Імовірнісна мережа оцінює функцію щільності вірогідності, її вихід розглядається як очікуване значення моделі в даній точці простору входів. Це значення пов'язано з щільністю вірогідності загального розподілу вхідних і вихідних даних. Побудована мережа має три шари: вхідний (36 вхідних змінних), радіальний (26 нейронів) і вихідний (4 групи).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах