О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 63

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

12. Mазаpакі А.А. Економіка торговельного підприємства: підручник для вузів / А.А. Mазаpакі, H.M. Ушакова, Л.О. Лігоненко / Під ред. проф. H.M. Ушакової. - К.: Xpeщатик, 1999. - 800 с.

13. Павлова В.А. Формування стратегії розвитку підприємства в умовах конкуренції // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Освіта і наука, 2005.- Вип. 206. - Т. 4. - С. 1106-1112.

14. Ефремов В.С. Стратегия бизнеса: Концепция и методы планирования. - M.: Финпресс, 1998. - 192 с.

УДК 339.9

СТРАТЕГІЯ «ЖУРАВЛИНОГО КЛИНУ» У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ КЛАСТЕРНИХ УТВОРЕНЬ І ВИСОКОТЕХНОУКЛАДНИХ ВИРОБНИЦТВ

Таранич А.В., Донецький національний університет '

Актуальність. Невпинний процес глобалізації світового господарства визначив таку особливість його розвитку як розмежування країн за критерієм індустріалізації: 1) промислово розвинені, що ввійшли до стадії постіндустріального розвитку; 2) країни середнього рівня розвитку, що розвиваються чи мають транзитивну економіку — знаходяться у фазі активної індустріалізації; 3) низькорозвинені доіндустріальні країни.

Другою особливістю розвитку світового господарства є стрімкий відрив зазначених груп країн один від одного — країни другої групи так само випереджають країни з третьої групи, як відстають від промислово розвинених країн за багатьма показниками: розмір ВВП, кількість зареєстрованих патентів, витрати на інновації, якість життя населення, рівень міжнародної конкурентоспроможності.

За цих умов дослідження прогресивних стратегій формування міжнародної конкурентоспроможності країн є важливим науковим завданням у контексті розвитку в Україні інформаційної економіки, що дозволить поєднати у короткостроковій перспективі традиційні виробництва старопромислових регіонів чи регіонів депресивного розвитку з розвитком виробництв п'ятого-шостого технологічних укладів, що дозволить перейти від сировинного експорту до світової торгівлі продукцією з максимальною доданою вартістю, що є конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

Мета роботи дослідження теорій світової торгівлі та стратегій міжнародної конкурентоспроможності країн у контексті розвитку в Україні кластерних утворень і власних високотехноукладних виробництв.

Аналіз досліджень і публікацій. У період після Другої світової війни та до теперішнього часу світова економіка набула еволюційних змін — вона не тільки пройшла всі стадії від інтернаціоналізації до глобалізації міжнародних економічних відносин, розширився предмет дослідження від рівня окремих товарів і підприємств на фрагментованих галузевих ринках до рівня галузей і кластерних утворень, розвиток яких враховується на регіональному, галузевому, національному та міжнародному рівнях. Усе вищезазначене дає змогу розглянути еволюцію теорій світової торгівлі та стратегій міжнародної конкурентоспроможності країн на прикладі промислово розвинених країн та Нових Індустріальних Країн та визначити теоретичні основи формування стратегії економічного зростання України.

Дослідженню питань розвитку світової економіки, а також інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин присвячено праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: С. Богачов, І. Бураковський, М. Войнаренко, А. Гальчинський, В. Геєць, П. Друкер, Ф. Котлер, М. Круглов, Д. Лук'яненко, К. Маркс, Ю. Макогон, Р. Мокій, С. Мочерний, Ю. Павленко, Ю. Пахомов, О. Плотніков, Н. Попович, Д. Рикардо, Є. Савельєв, Г. Савіна, А. Сміт, С. Соколенко, Дж. Стіглиць, В. Третьяк, Г.Чижиков. Питанням визначення міжнародної конкурентоспроможності країни присвячено роботи численних експертів таких міжнародних організацій, як ВТО, МВФ, МБРР, ОЕСР, ІЖГОО, а також провідних науковців США, Західної Європи й Японії І. Ансоффа, П. Дойля, М.Енрайта, Б. Карлофа, К. Кодзимі, П. Кругмана, Ж.-Ж. Ламбена, Дж. Макартура, Д. Мінцберга, Д. Моррісона, М.Портера, К. Прохалада, А. Сливоцького, А. Чандлера, Й. Шумпетера, Г. Хамела, у тому числі й таких відомих українських дослідників, як Я.Базилюка, Я.Белинської, Б.Губського, Ю.Єханурова, Я.Жаліла, Ю.Козака, О.Павловської, І.Сіваченка.

Результати. Розглянемо еволюцію стратегій міжнародної конкурентоспроможності країн, що розпочинається з повоєнного відновлення економіки Японії. Японський вчений К. Акамацу проводив дослідження текстильної промисловості повоєнної Японії та прийшов до висновку, що індустріальний розвиток таких країн має формувати таку структуру зовнішньої торгівлі, щоб експортувати товари, найбільш запитувані на світовому ринку (відповідають стратегічним вимогам споживання розвинених держав).

У цей період пропозиція робочої сили значно перевищувала попит над нею, внаслідок чого було прийнято рішення про розвиток власних працемістких технологій виробництва текстильної продукції, що мала цінові переваги на світовому ринку. Розвиток внутрішнього ринку дозволив зменшити імпорт текстильної продукції, зважена політика імпортозаміщення сприяла зростанню конкурентоспроможності внутрішнього ринку, розвитку споріднених галузей промисловості. В подальшому промисловість Японії розпочала активну інтеграцію до світового ринку шляхом експорту товарів текстильної промисловості, потім легкої, хімічної промисловості, з одночасним експортом технологічного обладнання, розвитком машинобудівних галузей промисловості. Заключним етапом становлення японського «економічного чуда» став експорт на світовий ринок чистих технологій, інвестиційних товарів з великою доданою вартістю.

К. Акамацу провів співставлення графіків темпів зростання імпорту, імпортозаміщення й експорту, що нагадували переліт диких журавлів, та запропонував парадигму «журавлиного клину», що пояснювала економічне зростання країни. Вона припускає три етапи розвитку економіки.

На першому етапі за майже повною відсутністю експорту зростає імпорт, в країні триває розвиток працемістких технологій внаслідок безробіття та надлишку трудових ресурсів. Формування технологічної бази дозволяє розвивати експорт працемістких товарів, що мають велику вартість та попит на ринках промислово розвинених країн.

На другому етапі активна політика імпортозаміщення сприяє розвитку внутрішнього ринку, активізації експорту, розвитку базових галузей добувної промисловості, первинного переділу неорганічної сировини металургійними та хімічними підприємствами.

На третьому етапі активна експортна політика завершує процес інтеграції країни до світового господарства, у структурі міжнародних економічних відносин експорт послуг перевищує експорт товарів, платіжний баланс має позитивне значення, національне нагромадження капіталу та розвиток високотехнологічних виробництв сприяють транснаціоналізації економіки країни та експорту прямих іноземних інвестицій до країн-ключових торговельних партнерів.

Пізніше другим японським дослідником Т. Озавою було доповнено теорію К. Акамацу шляхом додаткового розділення третього етапу на стадію розвитку технологічної сфери та стадію експорту технологій.

Паралельно з японською школою, науковцями з Європи та США було описано парадигму «журавлиного клину» як стратегію «опори на власні сили».

У дослідженнях Я.Белинської визначено, що в 60-70 роки ХХ століття першою перспективною для країн, що розвиваються, було запропоновано стратегію імпортозаміщення впродовж розвитку концепції «опори на власні сили» [1]. Сутність цієї стратегії полягала в проведенні прискореної індустріалізації країн та передбачала розвиток виробництва в імпортозаміщуючих галузях, експорт такої продукції для забезпечення самодостатності національної економіки. Також вона припускала вживання таких супутніх заходів: а) зниження пріоритетів у фінансуванні агропромислового комплексу та добувної промисловості в цілому, інвестування вивільнених коштів у розвиток обробної промисловості; б) націоналізація стратегічних підприємств і зростання частки державного капіталу в капіталомістких галузях, що вимагали такої підтримки (пасивне держрегулювання); в) активне державне регулювання економіки у сфері фінансів та зовнішньої торгівлі — регулювання цін і тарифів на шляху формування вартості експортних товарів, встановлення пільгових процентних ставок та

© Таранич А.В., 2012зовнішньоторговельних тарифів, захист внутрішнього ринку шляхом квотування експорту й імпорту, підтримання завищених національних валютних курсів.

У 80-х роках стратегія імпортозаміщення дозволила країнам Південно-Східної Азії стати Новими Індустріальними Країнами шляхом активного розвитку електроніки, побутової техніки та легкої промисловості. Після повоєнного розвитку Японії, який було названо великим економічним чудом, факт виникнення НІК було визнано феноменальним, тому що в країнах Азії та Латинської Америки, що крокували аналогічним курсом, цього не відбулося. Так, розвиток Гонконгу, Сінгапуру, Південної Кореї та Тайваню характеризувався значним зростанням ВВП за рахунок швидкої індустріалізації економіки. Розроблені в той період заходи економічної політики залишаються активними й актуальними в теперішній час — імпортозаміщення, субсидіювання розвитку технологій, державна підтримка експорту, стимулювання національних інвестицій, залучення ПІІ.

Аналіз прорахунків, зроблений у теперішній час стратегії імпортозаміщення [2] довів, що вона не була цільовим чином зорієнтована на розвиток власних промислових технологій і створення нових товарів на їх основі, здатних зайняти провідне місце на світовому ринку. Склалася парадоксальна ситуація, коли країни експортували ліцензійні продукти зі світовим ім' ям, але національне виробництво виявилося неконкурентоспроможним на внутрішньому та світовому ринках, сам процес імпортозаміщення був полягав у розширеному відтворенні товарів широкого вжитку, в противагу виробництву прогресивного обладнання, що було б спроможне розпочати виробництво нових товарів.

Завершення хвилі економічного зростання світової економіки, в особливості для індустріальних країн у 80-ті роки, підштовхнуло науковців та державних керівників до пошуку нових імперативів стратегічного розвитку. Модель самозабезпеченої, самодостатньої економіки була трансформована на користь відкритим концепціям економічного зростання, розробленим такими світовими експертами, як МВФ і СБРР — для країн з транзитивною економікою, що передбачає розширення міжнародних економічних зв' язків, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, розширення експортних операцій.

На підставі цих рекомендацій було розроблено модель «наздогоняючого циклу продукції» К. Кодзимі та дві альтернативні теорії вивезення капіталу П. Роузенстейн-Родана та Р. Майселла [1]. Вони базувалися на теорії факторів виробництва Хекшера-Оліна, з якої логічно випливала необхідність пріоритетної орієнтації економіки, що розвивається, на зовнішньоекономічні зв' язки при посиленому розвитку трудомістких галузей.

Для успішної реалізації моделі «наздогоняючого розвитку» необхідною умовою були активні дії держави: на першій стадії імпортозаміщення — підтримка вітчизняного виробництва; на стадії форсування експорту — сприяння створенню суто експортних галузей. І лише після досягнення високого рівня розвитку економіки вважалося за доцільне обмеження державного втручання та перехід до демократичного устрою.

На підставі аналізу економічної політики країн, що розвиваються, американським економістом Б. Балашем було доведено, що найперспективнішою моделлю розвитку є поєднання політики стимулювання експорту з розвитком імпортозаміщення при ключовій ролі експорту. При цьому збільшення експортної квоти країни позитивно впливає на її економічне зростання, в той час як імпортозаміщення стимулює його у вузьких межах національних ринків.

В противагу існуючим точкам зору щодо імперативів економічного зростання індустріальних країн, А. Хіршманом було висунуто теорію економічного зростання, яка відкидала загальні закони економічного розвитку, та визначала, що має сенс для кожної країни тільки набор адекватних стратегій, що реалізуються країнами в економічній, технологічній, законодавчій та фінансовій сферах.

Науковець наголошував, що концентрація ресурсів на збалансованому розвитку не матиме належного ефекту за відсутністю досвіду та самих ресурсів; країна повинна зробити ставку на пошук проривних технологій та створення виробництв-локомотивів — так зване «неврівноважене зростання економіки». Підгрунтям для цього є розвиток прогресивних виробництв у поєднанні з низькою вартістю споживання національних ресурсів, що створює подальші передумови інтернаціоналізації споріднених і підтримуючих галузей промисловості, підтягування рівня інфраструктури до найвищих стандартів.

Найбільшої ефективності теорія «неврівноваженого зростання економіки» А. Хіршмана досягає за умов стратегічного розвитку тих промислових виробництв, що не потребують імпортованої сировини, матеріалів, комплектуючих, а забезпечені в повному обсязі власними ресурсами.

З початку 90-х років на перший план висувається інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку, яка базується на підтримці урядом фундаментальних досліджень та стимуляції впровадження нововведень у виробництво. Державне регулювання розвинутих країн переходить від «звичайного типу» інвестицій у найперспективніші сектори та підтримки зон ризику в економіці до «динамічної» науково-технічної політики — специфічних інвестицій, що є сукупністю, яка об' єднує в єдиний конгломерат нові технології та продукцію з новими знаннями, менеджментом, кадровою політикою і технологічними ринками, інформаційною та комунікаційною інфраструктурою.

З початку ХХІ ст. головним виробничим фактором стають інформаційні ресурси, творчі, інноваційні здібності людей — інтелектуальний капітал. На цій основі створюються високоінтелектуальні галузі й новітні типи виробництва, формується саморегульований механізм, що сприяє здійсненню інвестицій за допомогою максимізації особистого споживання, підвищується залежність ефективності економіки від розвитку здібностей індивіда.

Центральне місце у сучасних стратегіях розвитку економіки займають теорії економічного зростання через збалансований розвиток країни на основі нового технологічного устрою, які доповнюються теоріями полюсів росту, за якими економічне зростання відбувається не всюди і не рівномірно, а лише в окремих точках росту і з різною інтенсивністю. У найрозвинутіших економіках домінує комплекс галузей і виробництв, що представляють п' ятий технологічний уклад у рамках індустріального технологічного способу виробництва. Водночас активно формуються елементи шостого (постіндустріального) технологічного укладу [3].

Відтак, економічне зростання має незбалансований характер і найефективніше відбувається у замкненому (захищеному) економічному просторі, наприклад, кластерах, у межах якого прискорюється обмін інформацією та процес технологічних інновацій.

Результатом є істотна нерівномірність щодо розподілу економічних ресурсів поміж окремими виробництвами, але загальна суспільна ефективність для кожної окремої країни й їх економічних угруповань (зона вільної торгівлі, митний та економічний союзи) виявляється більш масштабною у соціально-економічному та технологічно-виробничому контексті. В цілому розширення виробництва наукомісткої продукції стимулює відповідні технологічні зрушення у суміжних виробництвах, їхню технічну та організаційну модернізацію.

У сучасних умовах глобалізації світової економіки зростає міра конкуренції між окремими продуктами, підприємствами, регіонами і цілими країнами. З самостійним вирішенням задачі найбільш ефективного використання наявних конкурентних переваг окремі підприємства впоратись не в змозі. Саме тому, як показує світова практика, останнім часом набув широкого поширення кластерний підхід до реформування виробництва.

На думку Майкла Портера, «в сучасній економіці, особливо в умовах глобалізації, традиційне ділення економіки на сектори або галузі втрачає операційність. На перше місце виходять кластери — системи взаємозв'язків фірм і організацій, значущість яких як цілого перевищує просту суму складових частин» [4].

Для пояснення успішності феномену кластерів в інформаційній економіці можна використати ряд тверджень.

По-перше, ринкова економіка не меже забезпечити ефективне функціонування таких складових кластера, як виробнича і соціальна інфраструктура, соціальна сфера, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження і дослідне виробництво — як це досягалося в умовах планової економіки.

По-друге, можливості планової економіки відносно формування територіально-виробничих комплексів і науково-виробничих об'єднань істотно перевищують готовність комерційних підприємств нести витрати з організації ЩГДКР і широкомасштабному впровадженню їх результатів у виробництво.

Таким чином, кластери об'єднують позитивні риси планової і ринкової економіки відносно соціально-економічного розвитку країн і окремих регіонів світу. Планова економіка втілена в кластерах у вигляді територіальної концентрації наукового і виробничого потенціалу регіону, а ринкова економіка шляхом конкуренції між учасниками кластера дозволяє збільшувати його конкурентоспроможність на світовому ринку, беручи участь в міжнародному поділі праці, спеціалізації регіонів і встановленні коопераційних зв'язків [5].

Проведене дослідження теорій світової торгівлі та стратегій міжнародної конкурентоспроможності країн дозволяє зробити висновок, що сталий розвиток економіки Україні у контексті формування глобальної інформаційної економіки є можливим за рахунок розвитку промислових кластерів і власних високотехноукладних виробництв.

Досягнення технологічного лідерства України може бути можливим шляхом масового перерозподілу ресурсів у технологічні ланцюги п'ятого та шостого технологічних укладів з одночасним поширенням відповідних соціальних й інституціональних нововведень. Формування й розширення виробництв нового технологічного укладу приносить значний надприбуток, нагромадження якого дозволяє модернізувати національну економіку. Стратегія економічного зростання України повинна передбачати ефективне державне регулювання технологічної циклічності: технологічна структура стає об'єктом стратегічного управління й активно використовується для одержання й збереження переваг у конкуренції на світовому ринку.

Багаторівневий характер структурних перетворень припускає досягнення й підтримку конкурентних переваг на основі цілеспрямованої структурної динаміки не тільки в галузевому, але й у територіальному аспекті. Шприклад, в Донецькій області розширення каналу «Сіверський Донець — Донбас» дозволить сформувати в індустріальному регіоні кластер виробників сільськогосподарської продукції. Головною стратегією територіального розвитку старопромислових регіонів Донбасу є подальший розвиток технологій — доповнення традиційних технологічних ланцюгів «вугілля - кокс - метал» виробництвом машинобудівної продукції на базі систем швидкісної обробки інформації, віртуальної реальності, штучного інтелекту, роботизованих комплексів, використання нано-, біотехнологій, відновлюваних джерел енергії [6].

Висновки. Стратегія розвитку в Україні кластерних утворень і власних високотехноукладних виробництв відповідає тенденції глобальної інформатизації світового господарства, що дозволить додати до традиційних технологій старопромислових регіонів третього-четвертого технологічних виробництва п'ятого-шостого укладів. У короткостроковій перспективі впровадження стратегії «журавлиного клину» дозволить скоротити імпорт, який пригнічує національну промисловість, та в довгостроковій перейти від сировинного експорту до світової торгівлі продукцією з максимальною доданою вартістю, що є конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

РЕЗЮМЕ

Досліджено теорії світової торгівлі та стратегії міжнародної конкурентоспроможності країн, надано обґрунтування розвитку в Україні кластерних утворень і власних високотехноукладних виробництв у контексті глобальної інформатизації світового господарства. Ключові слова: стратегія сталого розвитку, інформаційна економіка, кластери, технологічні уклади, міжнародна конкурентоспроможність країн.

РЕЗЮМЕ

Рассмотрены теории мировой торговли и стратегии международной конкурентоспособности стран, представлено обоснование развития в Украине кластеров и высокотехноукладных производств в контексте глобальной информатизации мирового хозяйства.

Ключевые слова: стратегия устойчивого развития, информационная экономика, кластеры, технологические уклады, международная конкурентоспособность стран.

РЕЗЮМЕ

Considered are the theory of world trade and the strategy of international competitiveness of the country, presents the rationale behind the development in Ukraine of clusters and the production of high-technological structures in the context of the global Informatization of the world economy.

Key words: sustainable development strategy, the information economy, clusters, technological structures, the international competitiveness of countries.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Белинська Я.В. Формування пріоритетів економічного розвитку України // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 2(20). — С.15-

24.

2. Антонюк Л.Л. Mіжнаpодна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм peалiзацiї: Mоногpафія / Л. Л. Антонюк; Київ. нац. екон. ун-т. - К.: КЖУ, 2004. - 275 с.

3. Таранич О.В. Теоретичні основи визначення міжнародної конкурентоспроможності у теоріях формування та функціонування галузевих ринків і теоріях світової торгівлі / О.В. Таранич // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сб. науч. тр. - Донецк: ДонHУ, 2009. - Ч.2. - С. 960-965.

4. Портер M. Конкуренция. - M.: Изд. дом «Вильямс», 2001. - 495 с.

5. Стратегія міжнародної економічної діяльності кластерних утворень в інформаційній економіці: монографія /С.І. Гриценко, А.В. Таранич. — Донецьк: ДонHУ, 2010. — 227 с.

6. Mакогон Ю.В., Таранич А.В., Xаджинов І.В. Донецкая область как фабрика инноваций в контексте становления стратегии ее регионального развития и территориального маркетинга // Вісник Xмeльницького національного університету. Економічні науки. — Xмeльницьк, XHy 2011. — №4. — Т.1. — 328с. С. 186-190.

УДК 656.615

МЕТОДОЛОГІЯ ВИКОРИСТАННЯ ТЕОРІЙ МОТИВАЦІЇ У ЗАХИСТІ ЕКОНОМІЧНО-АКТИВНОГО НАСЕЛЕННЯ

Уманець Т.В., професор кафедри управління персоналом та економіки праці Одеського національного економічного університету, Уманець Н.Л., аспірантка Донецького державного університету управління '

Постановка проблеми. В умовах трансформації соціально-трудових відносин вдосконаленню форм і методів управління трудовою діяльністю працівника потрібен значно вищий рівень. Особливо це стосується удосконалення форм мотивації трудової діяльності до продуктивної праці.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливу роль в галузі обгрунтування та методичних підходів щодо принципів управління мотивацією відіграють праці таких закордонних вчених, як: М. Альберта, С. Адамса, К. Альдерфера Д.А. Веттерна, В. Врума, Г. Емерсона, К.С. Камерона, А. Маслоу, М.Х. Маскона, Т. Норберта, Д.С. Сінка, Ф. Тейлора, А. Файолі, В. Фридлі та ін. Різні аспекти мотивації досліджено також в працях вчених і практиків України та країн СНД, а саме: М. Вольського, Л.С. Вигодського, Б.М. Генкіна, Є.П. Ільїна, А.М. Колота, А.Ф. Ю.Н. Латигіна, Е.М. Лібанової, М.В. Семікиної, М. Туган-Барановського, С.Г. Струмиліна, Г. Цехановського й інших.

Проблеми мотивації трудової діяльності людини в науковій літературі досліджуються достатньо широко. Разом з цим слід підкреслити, що сучасні наукові розробки в напрямку створення умов для високомотивованої праці носять більше методологічний характер. У літературі все більш уваги приділяється психологічним аспектам мотивації антиконфліктної поведінки працівників підприємств. Теорії та моделі мотивації є недостатньо формалізованими, що не дозволяє кількісно визначити рівень мотивації до продуктивної праці.

Мета наукової статті. Метою статті є дослідження еволюційного шляху мотиваційних теорій, визначення їх спільних рис та недоліків в контексті сучасного уявлення про менеджмент мотивації до продуктивної праці ЕАН; визначення інструментарію оцінки рівня мотивації трудової діяльності людини.

Результати дослідження. Проблема мотивації має свою історію. Ще в античні часи вчені пробували з'ясувати залежність поведінки людей у суспільстві та стратифікувати взаємовідносини між ними від різних чинників. Наукове осмислення проблем мотивації почалося за часів А Сміта. Головним мотивом діяльності він вважав економічний інтерес, прагнення до максимальної економічної вигоди, природне бажання людей поліпшити свій добробут. Однак, його погляди не набули характеру системних уявлень про природу мотивів, їх формування та дію. Засновником загальної теорії мотивації є А. Шопенгауер, який вивів закон достатньої основи як вольовий акт суб'єкту, обумовлений тим чи іншим мотивом.

Привернемо увагу на імена зарубіжних і вітчизняних вчених, наукові праці яких займають гідне місце у розвитку теорії і методології мотивації у контексті сучасного уявлення про менеджмент мотивації щодо продуктивної праці (Таблиця 1).

Отже, як свідчить інформація, що наведена у табл. 1, існують різні підходи щодо визначення категорії „Мотивація" та її складових, які можна більш узагальнено представити таким чином [1]:

- в широкому розумінні слова: це сукупність рушійних сил, що спонукають людину до виконання певних дій;

- з позиції поведінки людини: це процес усвідомленого вибору ним того чи іншого типу дій, що визначаються комплексним впливом зовнішніх (стимулів) і внутрішніх (мотивів) чинників;

- з позиції менеджменту: це функція керівництва, сутність якої полягає в формуванні для найманих працівників стимулів до праці, які в подальшому будуть сприяти розвитку трудового потенціалу не тільки найманого працівника, але й підприємства в цілому.

Теорія мотивації пройшла достатньо довгий шлях еволюції. За цей час розроблено три групи мотиваційних теорій, які різні за суттю, але всі вони спрямовані на пошуки рівноваги, гармонії між двома сутностями потреб людини (за природою і нормами права), а також у співвідношенні здібностей і потреб у процесі їх взаємодії [3]:

- „XY - теорія" Д.Мак-Грегора, теорія „X", теорія „Y", теорія „Z": в основі лежить специфічна модель працівника-людини;

- теорія ієрархії потреб А. Маслоу, теорія існування, зв'язку та росту К. Альдерфера, теорія придбанних потреб Д. Мак-Клелланда, теорія двох факторів Ф. Герцберга: досліджують структуру потреб і мотивів особистості та їх виявлення;

- теорія очікувань, теорія справедливості, теорія постановки цілей, теорія Л. Портера - Е. Лоулера, теорія посилення мотивації Б. Скиннера, концепція партисипативного управління: вивчають вплив зовнішніх чинників на мотивацію.

Таблиця 1

Аналіз дефініцій поняття «Мотивація» та її складових_

Автор

Характеристика категорії «Мотивація» та її складових

Анрі Файоль [34, с.27-32]

У формуванні мотивів головна роль належить цілісності особистості та моральним якостям працівника, а серед стимулів - винагорода персоналу, у тому числі - премії та участь у прибутку.

Гарингтон Емерсон [34, с.179; 186; 203]

Найважливішими стимулами серед двадцяти принципів продуктивності є нормалізація умов праці, нормування операцій та винагорода за продуктивність праці.

Генрі Форд [34, с.317]

В мотивації персоналу належне слід віддати здібностям людини: „Хвиля завжди винесе здібну людину в належне місце"

Фредерик Тейлор [34, с. 283-286]

Розглядав у якості головних стимулів організацію виробництва, рахував функції: оплата праці, виробітка норм.

Д.А.Веттен, К.С.Камерон [35, с. 32]

На мотивацію впливає не тільки лякающа працівника невпевненість, а також постійні трансформаційні зміни, які необхідно враховувати.

М.Х.Мескон, М.Альберт,

Ф.Хедоурі

[36, с. 264; 360; 372]

Передбачали класифікацію мотиваційних теорій, а також визначали мотивацію, як процес спонукання себе й інших до діяльності стосовно досягнення особистих цілей і цілей організації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах