О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

 

інших юридичних осіб, корпоративні права яких порушено

реєстраторів прав власників іменних цінних паперів

 

 

 

 

господарські суди усіх інстанцій

 

 

Отже, серед учасників корпоративних відносин виділяють: юридичних осіб, фізичних осіб та державу. У кожній із груп є учасники внутрішньокорпоративних (учасники основного складу) так зовнішньокорпоративних (учасники додаткового складу) відносин.

Під час управління корпорацією між собою взаємодіють органи товариства, його акціонери та треті особи, які впливають на соціально-економічне становище корпорації та його господарські операції. Таким чином, безпосередній вплив на функціонування корпорації здійснюють суб' єкти корпоративних відносин, основними з яких є: емітенти (акціонерні товариства), акціонери (інвестори), менеджери корпоративного підприємства, держава в особі органів державної влади і місцевого самоврядування, кредитори та інші зацікавлені особи, які тим чи іншім способом втягуються в процес функціонування підприємства (рис. 1).

менеджери

держава

акціонери

емітенти

інші зацікавлені особи

Рис. 1. Взаємозв'язки між корпорацією та основними суб'єктами корпоративних відносин

Із урахуванням взаємозв' язків, що виникають між суб' єктами корпоративних відносин в процесі функціонування сучасної корпорації і відбуваються через корпоративну середу, керівництво корпорації в процесі ухвалення рішень повинне враховувати інтереси наступних економічних складових суспільства (таблиця 2).

Таблиця 2

Суб'єкт

Інтереси

Акціонери

-3           збереження та примноження капіталу -4           отримання дивідендів

Менеджери та службовці

-5           справедлива оплати праці

-6           рівність можливостей

-7           захисту здоров'я на робочому місці

-8           фінансова безпека

-9           невтручанню в особисте життя

-10          свобода самовираження і забезпеченню відповідного рівня життя

Органи державної влади та місцевого самоврядування

-11          своєчасне надходження податків -12          охорона довкілля -13          підтримка рівня зайнятості -14          вирішення соціальних проблем

Фінансові структури

-15          гарантія повернення кредитів -16          мінімізація страхових виплат

Споживачі

-17         якісні товари і послуги -18          прийнятні ціни -19         добре обслуговування -20          правдива реклама

Постачальники

-21          справедливі торгові стосунки -22          своєчасні платежі

Місцеве населення

-23          вирішення  місцевих  проблем:   освіти,  організації  транспорту,  умов для відпочинку, системи охорони здоров'я, охорони довкілля

Суспільство в цілому

-24         вирішення проблем національного і міжнародного масштабів

Ключовою особою серед суб'єктів корпоративних відносин є емітент. Саме емітенти є споживачами інвестицій, які вони отримують шляхом випуску цінних паперів. Таким чином вони об'єднують осіб, які інвестують в цінні папери емітента [1, с. 12]. Акціонери можуть впливати на управління корпорацією трьома шляхами:

- через проведення зборів акціонерів, обрання того чи іншого складу ради директорів і схвалення чи несхвалення діяльності органів управління корпорації;

- шляхом продажу власних акцій, впливаючи тим самим на їх ринковий курс;

- створюючи можливість поглинання корпорації акціонерами, не дружніми до діючих органів управління [1, с. 12].

Акціонери вступають з корпорацією в особливі стосунки: вони роблять можливим саме існування корпорації як постачальники "ризикового" капіталу, необхідного для її виникнення, розвитку і зростання. Інтереси акціонерів повинні враховуватися в усіх найважливіших діях суспільства. Тобто, корпоративне середовище є областю взаємодії корпорації з тими, на кого вона може в силу своїх можливостей робити вплив [2, с.15].

Менеджери корпорації представлені різними рівнями та функціями, що покладені на них, згідно ієрархії управління. Вони виконують виконавчу (забезпечення виконання планів та завдань поставлених власниками чи наглядовою радою корпорації), управлінську (забезпечення функціонування корпорації в найбільш ефективний спосіб; поточне управління діяльністю корпорації), аналітичну (дослідження та оцінка зовнішнього і внутрішнього середовища корпорації та розроблення пропозицій щодо її розвитку), представницьку (ведення діяльності від імені корпорації у зовнішньому середовищі) та посередницьку (забезпечення двостороннього зв'язку між акціонерами та корпорацією) функцію.

Органи державної влади та місцевого самоврядування не мають безпосереднього стосунку до управління тієї чи іншої корпорації, але зацікавлені в їх розвитку, стабільній роботі та залучені інвестицій, що означає надходження капіталу в регіони, збільшення податкових надходжень та інших обов'язкових платежів, створення додаткових робочих місць. Що в свою чергу сприяє соціально-економічному розвитку країни в цілому.

Фінансові структури зацікавлені у фінансовій стабільності та спроможності корпорації, оскільки це означає її можливість виконати взяті на себе зобов'язання [1, с. 13].

Споживачі вимагають до себе найпильнішої уваги з боку корпорації. Якщо корпорація не прагне направити сили на задоволення потреб споживачів, то це можна назвати її головним стратегічним прорахунком, через який корпорацію, як правило, осягає невдача як в довгостроковому, так і в короткостроковому періоді. Це обумовлено тим, що відношення суспільства до корпорації значною мірою формується в точках продажу товарів і послуг [2, с. 13].

Суспільство в цілому, на яке корпорації впливають на національному і міжнародному рівнях. Їх діяльність виявляється об'єктом пильної уваги різних організацій і груп зацікавлених осіб, включаючи академічні круги, владні структури і засоби масової інформації.

В той же час їх першим і головним обов'язком перед суспільством є турбота про підтримку власної економічної життєздатності в якості виробника товарів і послуг, наймача і творця робочих місць. Однією з головних світових проблем є проблема екологічної безпеки виробництва [2, с. 14].

В усіх принципових рішеннях корпорації має бути досягнутий баланс інтересів учасників корпоративних стосунків, що підвищує їх важливість і значимість. Для досягнення цього балансу великі корпорації розробляють і затверджують документи, що регламентують правила взаємовідносин і встановлюють структуру у рамках корпоративного середовища: кодекс поведінки; рекомендації з оплаті праці і винагороді службовців, забезпеченню рівних прав для службовців, невтручання в їх приватне життя, свободу самовираження; норми і правила, що стосуються охорони довкілля, забезпечення здоров'я і безпеки на робочому місці; норми і правила, із постійною турботою про підвищення якості вироблюваних товарів і послуг, проведення прийнятної політики ціноутворення, а також дотримання етичних аспектів рекламної діяльності; норми і правила, визначальні пріоритети благодійної діяльності корпорації; програми інформування, підготовки і навчання менеджерів проблемам корпоративних стосунків.

Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав визначені наступні суб'єкти корпоративного управління: окремі громадяни — власники корпоративних прав; власники та менеджмент окремого підприємства — емітента корпоративних прав, або їх власника (підприємства також можуть бути власниками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власниками як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.

Усі ці суб'єкти в тому або іншому ступені можуть претендувати на участь в корпоративному управлінні, що зумовлює встановлення взаємозв'язків між ними через інтереси, що поширюються на такі основні проблеми, як: управління майном, управління виробничо-збутовою діяльністю та управління фінансовими потоками.

Одними із найвпливовіших суб' єктів в управлінні корпорацією є афільовані фізичні і юридичні особи (які можуть вплинути на корпорацію і її учасників) взаємопов'язані, що дозволяє здійснювати їм погоджені дії.

До афільованих осіб відносяться:

25 основне товариство, яке в силу переважання в капіталі або відповідно до договору має можливість впливати на дочірнє;

26 дочірнє товариство юридичної особи, а також інша юридична особа, рішення якого є визначальним в залежності від його участі у капіталі товариства;

27 особа, що володіє 20 і більше відсотками голосів у вищому органі управління цього товариства.

Основними суб'єктами корпоративних відносин є власники (акціонери) і менеджери. Взаємозв'язки між цими двома основними суб'єктами корпоративних відносин можуть бути представлені в трьох формах.

Форма перша: домінуючі акціонери - менеджери корпорації (великі інсайдери). Ця форма дозволяє згладжувати основний недолік корпоративної форми організації бізнесу - відділення власності від контролю. У менеджерів, що володіють великими пакетами акцій, з'являються стимули до ефективного використання активів фірми, оскільки вони отримують значний залишковий доход. Крім того, положення домінуючих акціонерів дозволяє їм мати приватні вигоди контролю над корпорацією.

Але концентрація власності в руках менеджерів, не спроможних ефективно керувати справами компанії, може негативно позначитися на результатах її діяльності, оскільки, чим більше пакет акцій, тим важче відправити управлінця у відставку.

Форма друга: домінуючі акціонери - великі аутсайдери (інвестори). Домінуючі акціонери зацікавлені в найбільш ефективному використанні усіх ресурсів корпорації для отримання максимальних доходів. Також вони мають можливість витягати додаткові приватні вигоди з контролю фінансових потоків. Володіння великим пакетом акцій дає акціонерам стимули для моніторингу менеджерів і виправдовує високі витрати на нього.

Форма третя - розпорошена, при якій значна частина акцій належить дрібним власникам, що не мають фізичної можливості здійснювати контроль над корпорацією. Володіння акціями створює для власників правову основу контролю над корпорацією, що забезпечує їм постійний вплив на ухвалення стратегічних рішень та дозволяє отримувати вигоди з її діяльності.

Контроль над корпорацією можуть здійснювати акціонери, фінансові інститути та менеджери. Можливість контролювати корпорацію з боку власників не є аналогом ефективного управління нею, що зумовлює ряд протиріч:

28 багато власників які не в змозі організовано керувати корпорацією;

29 власники - юридичні особи, які не можуть здійснювати процес управління. Власники - фізичні особи не в змозі брати участь в управлінні через особисту зайнятість;

30 більшість власників взагалі не здатні керувати корпорацією або не мають для цього достатньо досвіду та знань.

Для реалізації своїх інтересів акціонери наймають професійних менеджерів. Поява менеджерів означає відділення управління відвласності, що об'єктивно породжує неспівпадіння інтересів власників і менеджерів, що закладене в їх природі. Акціонери інвестують свої кошти в корпорацію та очікують отримувати високі дивіденди. При цьому менеджери повинні бути орієнтовані на режим жорсткої економії, для отримання високих доходів корпорації.

Для менеджерів корпорація є основним та єдиним джерелом засобів існування. Менеджери для отримання вищої заробітної плати можуть віддавати перевагу зростанню корпорації, її престижу, особистої влади, пільг, гарантій перебування на посаді, що не має прямого відношення до інтересів акціонерів та суперечить їм, оскільки вимагає значних додаткових витрат.

Проблема протиріччя інтересів цих ключових суб' єктів посилюється тим, що поступово знання менеджерів стають суттєво більшими ніж у власників, а, в результаті, виникає можливість використання керованих ними активів у своїх інтересах.

Сприятливі умови для цього створює та обставина, що стосунки між власниками і менеджерами регламентуються контрактом, який не може охопити усіх деталей.

Проблема неспівпадаіня інтересів власників і менеджерів є ядром корпоративних протиріч, під якими розуміється взаємодія протилежних взаємовиключних вузькогрупових економічних інтересів різних, але залежних один від одного учасників корпорації (табл. 3).

Слід також урахувати різні категорії власників, що не однаково зацікавлені в діях корпорації. Різняться і інтереси малих інвесторів, наприклад, власників акцій і облігацій.

В той же час корпоративні протиріччя однією цією причиною не обмежуються. Вони бувають обумовлені і іншими причинами:

- прагненням власників отримати максимальну долю доходу корпорації;

- низькій кваліфікації інвесторів, не здатних приймати адекватні рішення, їх небажанням повністю брати на себе ризики;

- нерівномірності розподілу джерел економічної вигоди (прибутку, винагороди, доступу до ресурсів) між окремими учасниками. Великі акціонери мають можливість отримати вигоди не через дивіденди на акції, а через участь у фінансових потоках. Прибуток

самої корпорації при цьому зменшується, а маржу від махінацій мажоритарії власники підставної структури привласнюють собі.

В той же час політика міноритарних акціонерів, направлена на отримання виключно високого прибутку, веде до стагнації компанії. Це відбувається через: недотримання правил внутрішнього життя, норм корпоративної поведінки; різних стосунків окремих груп власників до спроби зовнішнього інвестора або групи внутрішніх акціонерів встановити шляхом скупки акцій контроль над компанією.

Таблиця 3

_Протиріччя інтересів власників та менеджерів_

Питання

Власники

Менеджери

Відношення до витрат корпорації

Прямування до економії, що призведе до збільшення дивідендних виплат

Прямування  до   розкоші, максимізації поточної      винагороди, вирішенню особистих проблем за рахунок корпорації

Вибір інвестиційного горизонту

Довгостроковий

Короткостроковий

Відповідальність

Несуть   відповідальність   за рішення менеджерів

Приймають та реалізують рішення, за які відповідальні

Напрямки використання прибутку

Виплата дивідендів або інвестиції

Збільшення     власного     впливу та добробуту

Відношення до корпорації

Як до одного із джерел прибутку

Як до основного джерела прибутку

Прямування до встановлення контролю над корпорацією

Залежить від величини частки

Велике

Зацікавленість     в     об'єднаннях та поглинаннях

При   можливості   отримання великого прибутку

При можливості збільшення свого впливу

Відношення до продажу корпорації

При достатній премії - згода

Незгода

Подолання корпоративних протиріч здійснюється на основі корпоративного контролю за допомогою методів корпоративного управління, в результаті застосування яких виникає стійка корпоративна система з балансом інтересів учасників.

Висновки. Всіх суб'єктів корпоративних відносин, до яких належать держава, юридичні особи та фізичні особи, поділяють на внутрішньокорпоративні та зовнішньокорпоративні, за критерієм основного та додаткового суб'єктного складу таких відносин. Кожен суб'єкт має свої індивідуальні характеристики та інтереси, що впливають на господарську діяльність корпорації. В усіх принципових рішеннях корпорації має бути досягнутий баланс інтересів учасників корпоративних стосунків, що підвищує їх важливість і значимість. Проблема неспівпадіння інтересів власників і менеджерів є ядром корпоративних протиріч, під якими розуміється взаємодія протилежних взаємовиключних вузькогрупових економічних інтересів різних, але залежних один від одного учасників корпорації. Подолання корпоративних протиріч здійснюється на основі корпоративного контролю за допомогою методів корпоративного управління, в результаті застосування яких виникає стійка корпоративна система з балансом інтересів учасників.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто перелік основних суб'єктів корпоративних відносин із урахуванням їх інтересів, взаємозв'язків та протиріч в умовах функціонування сучасної корпорації.

Ключові слова: суб'єкти корпоративних відносин, інтереси суб'єктів корпоративних відносин, взаємозв'язки суб'єктів корпоративних відносин, протиріччя суб'єктів корпоративних відносин.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрен перечень основных субъектов корпоративных отношений с учетом их интересов, взаимосвязей и противоречий в условиях функционирования современной корпорации.

Ключевые слова: субъекты корпоративных отношений, интересы субъектов корпоративных отношений, взаимосвязи субъектов корпоративных отношений, противоречия субъектов корпоративных отношений.

SUMMARY

In the article the list of basic subjects of corporate relationships is considered with taking into account of their interests, intercommunications and contradictions in the conditions of functioning of modern corporation.

Keywords: subjects of corporate relations, interests of subjects of corporate relations, intercommunications of subjects of corporate relations, contradiction of subjects of corporate relations.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Mальська M. П. Корпоративне управління: теорія і практика; Підручник. / M. П. Mальська, H. Л. Mандюк, Ю. С. Занько. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 360 с.

2. Бандурин А. В. Деятельность корпораций / А. В. Бандурин . - M.: Буквица, 1999. - 600 с.

3. Веснин В. Р. Корпоративное управление: учебное пособие. - M.: MГИУ, 2008. - 150 с.

4. Корпорация в системе общественного производства: монографія / Л. И. Дмитриченко, Т. С. Чунихина, Л. А. Дмитриченко, A. H. Xимчeнко - Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2010. - 184 с.

5. Офіційний сайт комітету статистики України [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

6. Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики [под. общ. ред. Белов В. А.] - М.: Юрайт-издат. - 2007. - 993 с.

7. Пасічник К.М. Суб'єктний склад корпоративних правовідносин / К. М. Пасічник. - [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/pasichnik-km-subektniy-sklad-korporativnih-pravovidnosin/

УДК 658.5

ІННОВАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ

Храпкіна В.В., доцент кафедри фінансів Макіївського економіко-гуманітарного інституту Блажевич Г.О., аспірант кафедри фінансів Макіївського економіко-гуманітарного інституту '

Постановка проблеми. В сучасних умовах господарювання, досліджуючи проблему інноваційно-технологічного розвитку промислових підприємств, необхідно звернути увагу на те, що її вирішення вимагає комплексного підходу. В першу чергу, необхідно сформувати інноваційно-технологічний потенціал підприємства, його структурні елементи, реалізація якого є запорукою отримання намічених результатів при впровадженні інноваційних заходів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В науковій літературі існує багато досліджень, присвячених проблемам, з якими зіштовхується підприємство при спробі реалізації інноваційно-технологічних стратегій розвитку, проте, не заперечуючи цінності отриманих наукових результатів, спрямованих на вирішення наголошеної проблеми, на сьогоднішній день майже ніхто з вчених не звертав достатньої уваги передумовам впровадження інноваційних технологій, тобто проблемі формування та реалізації інноваційно-технологічного потенціалу підприємства.

Питанням управління потенціалом присвятили багато своїх праць вітчизняні й зарубіжні фахівці. Серед них варто виокремити дослідження О. І. Анчишкіна, Л. І. Абалкіна, С.М. Ілляшенко, С. Г. Струмиліна, Р. О. Біловусого, В. М. Архангельського, О. І. Самоукіна, Д. Бегга, Р. Дорнобуша, П. А. Фоміна, О. І. Олексюка, Ф. І. Євдокимова, Н. С. Краснокутської, І. О. Войцеховської та інших.

Мета роботи. Проаналізувати сутність інноваційно-технологічного потенціалу та можливості використання методу прогнозування розвитку інноваційно-технологічного потенціалу промислового підприємства.

Результати дослідження. Досліджуючи питання інноваційно-технологічного потенціалу, необхідно чітко визначити сутність категорії «потенціал», «інноваційно-технологічний потенціал».

Потенціал - це ступінь потужності в якому-небудь відношенні, сукупність засобів, можливостей, необхідних для чого-небудь [1]. Енциклопедічний словник дає наступне визначення поняття «потенціал» (від лат. potentia - сила) - джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути використані для вирішення якого-небудь завдання, досягнення визначеної мети.

В табл.1 наведено підходи до визначення поняття «потенціал».

Таблиця 1

Підходи до визначення поняття «потенціал»_

п/п

Назва

Автор

Зміст

Обмеження в використанні

1

2

3

4

5

1.

Ресурсний

Анчишкін О.І. [2]

Потенціал - це набір ресурсів, які в процесі виробництва приймають форму факторів виробництва

Потенціалцесукупністьресур сівякимиволодієпідприємств о

Ресурснийпідхіддовизначенн

япотенціалудаєінформацієщ

одойогоякостіструктурітанео

бхідноїкількостідлядосягнен

нявизначеноїметиПротевико

ристанняресурсногопідходуо

бмежуєтьсяінформацієющод

омаксимальноможливогорів

нядосягненняметипризадані

йкількостітаструктурінаявни

хресурсів

 

Безрахункувзаємозвязкі вміжресурсамивпроцесі виробництва

Абалкін Л.І. [3]

Потенціал - це уза-гальнена, збірна харак-теристика ресурсів.

 

 

 

Лукінов 1.1. [4]

Потенціал - це кількість та якість ресурсів, якими володіє та чи інша виробнича система.

 

 

 

Черніков Д.А. [5]

Потенціал - це суку-пність ресурсів, яка не враховує реальних взаємозв' язків, що складаються в процесі виробництва

 

 

Сукупністьресурсівздат нихвироблятивизначену кількістьматеріальнихбл аг

Фігурнов Е. Б. [6]

Потенціал - сукупність ресурсів виробництва, кількісні та якісні їх параметри, що визна-чають максимальні можливості підпри­ємства по виробництву матеріальних благ в даний момент часу.

 

 

 

Свободін В.І. [7]

Потенціал - це сукуп-ність сумісно функціо-нуючих ресурсів, що володіють здатністю виробляти визначений обсяг продукції.

 

 

 

Шевченко Д.К. [8]

Потенціал - це сукуп-ність виробничих ресурсів, з' єднаних в процесі виробництва, що володіють визна-ченими потенційними можливостями в області виробництва матеріальних благ та послуг.

 

2.

Цільовий

Іванов   М. А., Андріїв

К.Л.

Потенціал - це сукупність матеріальних та трудових факторів, що забезпечує досягнення визначених показників розвитку виробництва.

Даний підхід використовується для визначення потенціалу розвитку (росту) підприємства,   виходячи з

© Храпкіна В.В., Блажевич Т.С., 2012

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, СПЕЦВИП., Т.2, 2012

 

 

 

 

досягнутих раніш економічних показників.

3.

Ресурсно-функціональний

Одєгов Ю.Г., Щекін Г.В.

Потенціал - це ступінь раціональності використання ресурсів.

Використання ресурсно-функціонального підходу дозволяє давати лише непряму оцінку потенціалу підприємства.

4.

Ресурсно-цільовий

Ліфшиц   О.С., Галаєва Є.В., Донець Ю.Ю.

Потенціал - визначається за умов одночасної оцінки ресурсів підприємства в співставленні з визначеними цілями.

Потенціал - це максимально можливий рівень досягнення мети, максимально майбутній результат, а не результат минулий або сукупність ресурсів, а також умов їх використання [йіаі]

5.

Ринковий

(індустріально-

економічний)

 

Потенціал - ступінь привабливості галузі, в якій функціонує підприємство

Даний підхід базується на тому, що потенціал під­приємства, в першу чергу, залежить від здатності здійснен-ня оптимального вибору привабливої галузі та ринку.

6.

Управлінський

Ансоф І. [9]

Потенціал - це здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання.

В рамках даного підходу потенціал розглядається як цілісна система, як комплекс ресурсів та об' єкт управління

7.

Комбінований

Рекомендований

Потенціал - це різниця між сукупністю ресурсів, що володіє підприємство, здатністю їх реалізації та затребуваністю отриманих результатів зовнішнім середовищем.

Даний підхід розглядає потенціал з позиції -наявних ресурсів для досягнення визначених цілей;

- здатності максимально ефективно реалізувати сукупність ресурсів;

- затребуваністю зовнішнім середовищем отриманих або очікуваних результатів від реалізації потенціалу підприємства.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах