О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 75

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Проте, визнаним автором теорій соціальної стратифікації і мобільності є все ж Сорокін. Згідно його точки зору, такі висловлювання як "вищі і нижчі класи", "соціальний статус", "соціальна дистанція" і інші можна позначити терміном "соціальний простір" [3, с.297]. Під соціальним простором можна розуміти не лише "деякий всесвіт, що складається з народонаселення землі" [3, с.298], але і визначену громадським договором контактну зону, в якій темпорально або константно діють принципи взаємодії, взаємовідносин між різноманітними індивідами. При постійному обліку соціального статусу, а отже і сімейного походження, громадянства, національності, власності, ставлення до релігії, володіння професією, приналежності до політичних партій, майнового цензу, віку, освіти, місця проживання, інтелекту, престижу, влади, економічного статусу, соціальної ролі і багатьох інших об'єктивних і суб'єктивних соціальних показників, можуть визначатися стосунки одних людей до інших усередині соціальної групи, або виступати критерієм стосунків до представника іншої групи, до того або іншого соціального явища. Люди, що належать до однакових соціальних груп і виконують практично ідентичну функцію в межах кожної з цих груп, знаходяться в однаковому соціальному статусі. Ті ж, у кого спостерігаються деякі відмінності, знаходяться в іншій соціальній позиції. Чим більше схожості у стані різних людей, тим ближче вони один до одного в соціальному просторі. Навпаки, чим значніше і істотніше ця відмінність, тим більше соціальна дистанція між ними, відмічає Сорокін [3]. Він же припустив і сутнісну багатовимірність, підкласовість об'єктів соціального простору, його горизонтальний і вертикальний параметраж і відповідні можливості вертикального сходження або спуску, вірогідність горизонтальних переміщень в ньому. Визначальний акцент у вивченні соціальних явищ він ставив на дослідження висоти і профілю соціальних структур, їх диференціації за соціальними прошарками, на переміщенні членів груп вертикально: в нижні або верхні соціальні страти. Вчений виділяє також чотири групи чинників, що виступають об'єктом соціальної нерівності: права і привілеї, обов'язок і відповідальність, соціальне багатство і зубожіння, влада і вплив. У реальному житті усі ці позиції тісно переплетені і взаємообумовлені еволюцією соціального розвитку суспільства. Індивіди, що належать до вищого прошарку, поводяться відповідно до свого статусу за більшістю соціальних показників. Так, представники вищих економічних прошарків, як правило, одночасно відносяться або прагнуть увійти до вищих політичних, професійних, духовних і інших страт.

Під соціальною стратифікацією Сорокін розумів диференціацію деякої особової сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить своє віддзеркалення в існуванні вищих і нижчих прошарків. Її основа і суть полягає в нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності і обов'язку, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того або іншого співтовариства [3]. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства є неоднаковим, характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організовано воно на комуністичних або капіталістичних принципах, чи визначено воно конституційно як "суспільство рівних можливостей" або ні. Сама ж економічна нерівність виражається у відмінності доходів, рівня життя в існуванні багатих і бідних страт населення (якщо стисло, то такий стратифікаційний підхід можна було б виразити в схемі: "багатий - бідний"). Якщо в межах певної групи існують ієрархічно різні ранги в сенсі авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують ті, що управляють і керовані, тоді незалежно від назви (монархи, бюрократи, хазяї, начальники) це означатиме, що така група політично диференційована ("керівники-підлеглі"). Якщо ж члени якогось суспільства розділені на різні групи за родом їх діяльності, заняттями, а деякі професії при цьому вважаються престижними порівняно з іншими, і, якщо члени тієї або іншої професійної групи діляться на таких керівників різного рангу і на підлеглих, то така група буде ще і професійно диференційована, незалежно від того, чи обираються начальники або призначаються, чи дістаються їм керівні посади у спадок або завдяки їх особистим якостям.

Розглянувши цю схему, автор приходить до висновку, що стратифікація константна для будь-якого суспільства, а соціальна нерівність функціонально потрібна для збереження соціуму, усі елементи якого знаходяться в динамічній рівновазі. Причина стратифікації мотивована відмінностями окремих людей, груп людей, а критерії стратифікації можуть бути самими різними. І тільки у тому випадку, якщо вони збалансовані між собою, соціальна структура має відносну стійкість. Важливо ще і те, що соціальні статуси економічної, політичної, професійної і інших параметрів стратифікації, як правило, тісно переплетені. Представники вищих економічних шарів одночасно відносяться і до вищих політичних і професійних прошарків. Незаможні ж, зазвичай, позбавлені громадянських прав, знаходяться в нижніх шарах професійною ієрархи. Таким є загально відомий і сталий стан справ, хоча існує немало виключень. Так, наприклад, найбагатші далеко не завжди знаходяться у вершини політичної або професійної піраміди, також як і не в усіх випадках бідні займають найнижчі місця в політичній і професійній ієрархії.

Слід зауважити, що політична стратифікація досліджується Сорокіним в руслі економічної стратифікації. На його думку, політична нерівність і стратифікація ніколи не зникнуть. В результаті вивчення політичних режимів і політичної диференціації різних країн, Сорокін вважає:

висота профілю політичної стратифікації змінюється від країни до країни, від одного періоду часу до іншого; у цих змінах немає постійної тенденції ні до випрямлення, ні до підвищення стратифікації;

не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавності до демократії, від правління меншості до правління більшості і так далі;

профіль політичної стратифікації більш мобільний, і коливається він в ширших межах, частіше і більш імпульсивно, ніж профіль економічної стратифікації;

у будь-якому суспільстві йде перманентна боротьба між силами політичного вирівнювання і силами стратифікації. Ці тези Сорокіна, висловлені їм у минулому столітті, підтверджуються не лише теоретиками нинішньої соціології, але і реальними фактами сучасної політичної панорами кінця ХХ - початку XXI віків.

Наведений в статті аналіз основних існуючих підходів до дослідження соціально-економічного розшарування суспільства можна резюмувати наступним чином (табл.1)

Таблиця 1

_Порівняльна характеристика стратифікаційного і класового підходів до аналізу соціальної структури суспільства_

Стратифікаційний підхід

Класовий підхід в марксистському розумінні

Облік в першу чергу величини тієї або іншої ознаки (доходу, освіти, доступу до влади)

Вибудовування груп за шкалою нерівності залежно від наявності або відсутності провідної ознаки

Основа виділення страт - сукупність ознак, серед яких доступ до багатства відіграє важливу роль

Основа виділення класів - володіння приватною власністю, що дає можливість привласнювати прибуток

Облік   не   лише   чинника  конфліктності,   але   і солідарності, взаємодоповнюваної різних соціальних шарів

Ділення суспільства на конфліктні групи

Страта

Клас

Відмінності:

Рівень доходів

Основні риси способу життя

Включеність у владні структури

Стосунки власності

Соціальний престиж

Самооцінка власної позиції в суспільстві

Місце в системі громадського виробництва Відношення до засобів виробництва Роль в громадській організації праці Способи і розміри отримуваного багатства

Аналіз теоретичних концепцій соціально-економічної стратифікації виявив, що: основоположним критерієм соціальної стратифікації є диференціація індивідів або груп за показниками економічними: відносини і права власності, рівень доходів, економічна влада, та соціальними: походження, приналежність до відповідної соціальної групи, соціальна впливовість та ін.;

систематизувати існуючі теоретичні концепції соціально-економічної стратифікації можна за різними напрямами, а саме: за науковою сферою (філософія, економіка, соціологія, політологія); в рамках економічної науки (класична політична економія, неокласична економічна наука, інституціоналізм); за критеріями (соціальні і економічні, індивідуальні і групові).

Відзначимо, що запропонована в статті систематизація теоретичних концепцій соціально-економічної стратифікації надає можливість для подальшого поглибленого дослідження причин і наслідків розшарування суспільства і розробки нової моделі його стратифікації на підґрунті знайдених, визначених і обґрунтованих критеріїв.

РЕЗЮМЕ

В статті досліджується значимість аналізу причин виникнення стратифікації суспільства та зазначається його важливість з точки зору маркетингової політики і підвищення її ефективності.

Ключові слова: стратифікація, суспільство, соціальне розшарування, диференціація. РЕЗЮМЕ

В статье исследуется значимость анализа причин возникновения стратификации общества и отмечается его важность с точки зрения маркетинговой политики и повышения ее эффективности.

Ключевые слова: стратификация, общество, социальное расслоение, дифференциация.

SUMMARY

In this article the importance of analyzing the causes of social stratification and notes its importance in terms of marketing strategy and improve its efficiency.

Keywords: stratification of the society, social stratification, differentiation.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Парсонс Т. Система современных обществІ Т. Парсонс.: Пер. с англ. Л. А. Седова и др. -М.: Аспект-Пресс, 1998. - 2бб с.

2. Рэдклифф-Браун А. Р. Структура и функция в примитивном обществе.І А.Р. Рэдклифф-Браун. - М.: Восточная литература, 2001. -

З04с.

3. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество.І П. Сорокин. - М.: Политиздат, 1992. - З08с.

4. Уорнер Л. Социальный класс и социальная структура ІЛ. УорнерІІ Рубеж- 1997. - № 10. З.     Дворецкий И.Х. Латино-русский словарь. - М.: Наука, 197б. - З7б с.

6. Платон. Собрание сочиненийІ Платон: Сочинения в 4-х т.   - Том 2. - С.-Пб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, Изд-во Олега

Абышко, 200б. - б2б с.

7. Маркс К. Экономико-философские рукописи 1844 ІІ Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т. 42. - С.41-174.

8. Вебер М. Избранные произведения І М.Вебер. - М.:Прогресс, 1990. - 743с.

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

УДК 339.9

МИРОВОЙ ОПЫТ РЕГУЛИРОВАНИЯ ПЛАТЕЖНОГО БАЛАНСА

Арутюнян Д.В., к.э.н., старший научный сотрудник Института экономики им. М. Котаняна НАН РА '

Эффективное регулирование платежного баланса требует учитывать как упущения прошлых лет, так и накопленный в мировой практике поучительный опыт. Как в большинстве постсоветских стран, так и в Армении платежной баланс в 2010 году был отрицательным (около 28 млн долларов США). Текущий счет традиционно является отрицательным (он увеличился на 159 млн долларов США и составил 695 млн долларов США). Отрицательное сальдо текущего счета, как известно, в основном обусловлено отрицательным балансом внешней торговли. Счет капитала, наоборот, был положительным и составил 667 млн долларов. В счете капитала решающую роль играли прямые иностранные инвестиции и иностранные кредиты. Дефицит текущего счета платежного баланса Республики Армения в январе-декабре 2010 года составил 1300.07 млн долларов, который по сравнению с тем же периодом 2009 года уменьшился на 69.42 млн долларов, что имело место в основном за счет увеличения положительного сальдо по текущим трансфертам. По результатам за январь-декабрь 2010 года дефицит текущего счета составил 14% ВВП против 16% за тот же период 2009 года. Особенно велика роль Международного валютного фонда (МВФ), который путем предоставления финансовой помощи реализует программы, призванные регулировать трудности, обусловленные дефицитом платежного баланса. Обычно учет в системе платежного баланса производится по фактическим ценам, причем, как правило, экспорт учитывается в ценах СИ, а импорт - в ценах БОВ. На платежный баланс Армении, как и любой страны, влияют все макроэкономические показатели данной страны, такие как:

- национальный доход, представляющий собой общую сумму прибыли, заработной платы, дивидендов, ренты и процентов, полученных резидентами страны;

- уровень процентных ставок, определяющий условия предоставления кредитов. Здесь важен тот факт, что процесс повышения процентных ставок сопровождается увеличением положительного сальдо платежного баланса.[1] Кроме того, повышение процентных ставок делает ценные бумаги страны более привлекательными на мировом рынке и стимулирует их продажу.;

- оборот денежной массы и объем эмиссии, существенно влияющие на платежной баланс на внутреннем рынке;

- курс валюты, как макроэкономический показатель страны, занимает особое место в системе мер по государственному регулированию платежного баланса.

Анализ последних исследований и публикаций

В целом, постоянные дефициты платежных балансов Армении и других развивающихся стран обусловлены недостаточным уровнем экономического развития. Например, ограниченные возможности экспорта, а также требования, предъявляемые к импорту сырья, энергоносителей, машинного оборудования и т. д. вызывают неуравновешенность торговых балансов. Последнее обусловлено также неблагоприятным соотношением экспортных и импортных цен. В этих условиях понятно, что дефицит платежного баланса необходимо дополнить в соответствии с учетом международного опыта регулирования платежного баланса. В изучение последнего целесообразно включить поучительный опыт как отдельных стран, так и взаимоотношений этих стран с международными структурами, поскольку кредит в особо больших объемах страна обычно заимствует у международных финансово-кредитных организаций.

Мировой опыт платежного баланса свидетельствует о том, что наиболее эффективным является государственное регулирование текущего счета торгового баланса. В частности, стимулирование экспорта на стадии реализации товаров осуществляется в основном путем воздействием на цены предоставлением экспортерам налоговых, кредитных льгот и изменением валютного курса. Что касается роста экспорта товаров и освоения новых рынков, а также проблемы создания заинтересованности у предпринимателей в вопросе реализации комплексной программы стимулирования экспорта, то государство это может сделать путем предоставления целевых кредитов, направленных на увеличение экспорта, страхования экономических и политических рисков, введения льготного механизма амортизации основного капитала и формирования других благоприятных условий.

В условиях обострения конкуренции на внешних рынках особо важным становится регулирование и стимулирование экспортоориентированных производств путем углубления внутриотраслевой специализации и развития сотрудничества между местными и иностранными компаниями. Во многих странах (Индия, Китай, Таиланд) особое внимание уделяется, с одной стороны, стимулированию экспорта сельскохозяйственной продукции, который рассматривается в качестве «зеленой нефти», а с другой стороны - модернизации производства и использованию новых машин и оборудования. Государство всячески стремится ориентировать отечественные производства на внешние рынки, предоставляя им ресурсов больше, чем производствам, направленным на обеспечение потребностей внутреннего рынка. При этом политика стимулирования экспорта распространяется на всю цепочку, начиная с изучения потребности иностранных рынков и кончая поддержкой организации в гарантированном обслуживании экспортируемых товаров.

Методы стимулирования экспорта обычно применяются все более комплексно. Они охватывают валютные, кредитные, финансовые, организационные формы поддержки экспортеров, включая рекламу, предоставление информации и подготовку кадров. Для стимулирования экспорта используется также отток капитала в его разных формах. Не секрет также, что при пассивном платежном балансе регулирование импорта осуществляется путем его сокращения и увеличения объемов производства отечественных товаров и услуг в целях замещения импорта.

Для регулирования торгового баланса все более широкое применение находят нетарифные барьеры и ограничения, а также соглашения с вывозящими странами относительно добровольного ограничения экспорта из этих стран. В частности, такие методы были использованы со стороны США в торговле с Японией, Испанией Мексикой и Бразилией в 80-х годах прошлого века. [2]

Что касается регулирования поступлений и платежей по «невидимым» операциям платежного баланса, то в этих целях используются следующие меры:

- ограничение вывоза валюты туристами данной страны;

- прямое или косвенное участие государства в создании туристической инфраструктуры в целях привлечения иностранных туристов;

- содействие приобретению и использованию морских судов за счет бюджетных средств в целях сокращения транспортных расходов;

- расширение государственных расходов на научно-исследовательские работы в целях увеличения поступлений от торговли патентами, лицензиями, результатами научно-исследовательской деятельности ;

- регулирование миграции рабочей силы.

При активном платежном балансе государственное регулирование направлено на устранение нежелательной величины сальдо. С этой целью используется весь арсенал финансового, валютного, кредитного инструментов государства, а также проводится девальвация

© Арутюнян Д.В., 2012национальной валюты. Государство может увеличить объемы импорта и предпринять меры по сокращению роста экспорта. В конечном счете, возможно также стимулировать вывоз капитала, сократив его вероятный приток и предоставить кредиты и разного характера финансовую помощь развивающимся странам. [3]

В целях погашения дефицита платежного баланса многие развитые страны мобилизуют средства на мировом рынке капитала в виде кредитов банковских консорциумов и облигационных займов . В этом деле активно участвуют торговые, в частности, европейские банки. Преимуществом банковских кредитов по сравнению с кредитами международных финансово-кредитных организаций являются большая доступность последних и необусловленность стабилизационными программами экономики. С другой стороны, банковские кредиты дороже и труднодоступны для стран, имеющих крупную внешнюю задолженность. Так, например, многие американские банки периодически вносят в свой "черный список" некоторые, главным образом развивающиеся страны, накопившие подобные долги. Кроме того, следует отметить, что в последние годы имеются серьезные достижения также в сфере сопоставления и координации деятельности частных торговых банков и международных финансово-кредитных организаций. [4]

Учитывая тот факт, что объемы государственного долга оказывают существенное воздействие на платежный баланс и процесс его регулирования, считаем целесообразным рассмотреть основные тенденции и показатели, зафиксированные в разных странах за последний период (см. таблицу 1).

Таблица 1

Отношение объемов государственного долга к ВВП за 2001-2016 гг.

|          2001г.          |          2006г.          |          2011г.          | 2016г.

Страны 07

Япония

151,7

191.3

229.1

250.5

Италия

108.8

106.6

120.3

118.0

США

54,7

61.1

99.5

111.9

Франция

56.9

63.7

87.6

86.7

Канада

82.7

70.3

84.2

72.6

Соединенное Королевство

37.7

43.1

83.0

81.4

Германия

58.8

67.6

80.1

71.9

Страны 020, другие страны

Индия

75.8 75.7

68.2

59.9

Бразилия

70.2 66.7

65.7

58.6

Испания

55.5 39.6

63.9

75.9

Мексика

42.0 38.4

42.3

41.4

Аргентина

53.7 76.4

40.7

31.4

Южная Африка

42.3 31.4

40.0

37.9

Турция

77.6 46.1

39.4

34.0

Южная Корея

17.4 30.1

28.8

19.8

Индонезия

80.2 40.4

25.4

19.9

Австралия

16.8 9.8

24.1

20.6

Китай                                                                      17.7 16.2

17.1

9.7

Россия                                                                     47.6 9.0

8.5

15.9

Саудовская Аравия                                                    93.7 27.3

8.3

3.7

Другие страны Европы

Греция

103.7

106.1

152.3

145.5

Ирландия

35.3

24.8

114.5

121.5

Исландия

45.9

30.1

103.2

73.8

Бельгия

106.6

88.1

97.3

98.8

Португалия

51.2

63.9

90.6

107.0

Австрия

67.1

62.1

70.5

69.8

Нидерланды

50.7

47.4

65.6

64.4

Норвегия

33.0

60.5

54.3

54.3

Швейцария

61.0

64.4

52.7

45.7

Швеция

53.9

45.2

37.3

22.8

Постсоветские страны

Киргизия

107.3

72.5

66.0

66.3

Армения

46.4

18.7

45.6

28.7

Литва

22.8

18.0

43.5

52.1

Украина

36.5

14.8

42.6

30.7

Латвия

14.0

9.9

42.5

36.2

Грузия

-

27.3

41.7

38.0

Таджикистан

103.2

35.8

36.5

36.2

Молдова

80.5

34.5

30.4

25.4

Беларусь

-

8.8

25.3

32.7

Туркмения

26.9

3.3

16.2

7.0

Казахстан

-

6.7

12.6

18.1

Узбекистан

59.4

21.3

11.3

19.4

Азербайджан

24.4

10.2

10.7

11.8

Эстония

4.8

4.4

6.3

4.9

Из таблицы следует, что большие долги за последние десять лет накопили наиболее развитые страны и, согласно прогнозам специалистов, данная тенденция продолжится и в ближайшие годы.

Для покрытия пассивного сальдо баланса используются краткосрочные кредиты по соглашениям «своп», взаимно предоставляемые центральными банками в национальной валюте. [5]

Начиная с 70-х годов прошлого века, развитые страны активно используют валютные доходы, полученные от реализации нефти нефтедобывающих стран, для покрытия дефицита своих собственных платежных балансов через механизм перераспределения выручки.

Одновременно в качестве временного метода покрытия дефицита платежного баланса можно рассматривать также использованиельготных кредитов, полученных страной по линии иностранной помощи.

Как свидетельствуют события последних нескольких лет, в связи с активным привлечением иностранных кредитов для балансирования платежного баланса внешняя задолженность стала глобальной проблемой. А окончательным методом балансирования платежного баланса, конечно, служит использование официальных валютных резервов. [6]

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах