О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 77

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Ключові слова: транснаціоналізація, глобалізація, транснаціональні корпорації (ТНК), інтернаціоналізація, прямі іноземні інвестиції, корпоративні стратегії.

SUMMARY

The most important feature of the globalizing world economy is the transnationalization of international business and an active companies across national boundaries to expand markets for products and investments. In this paper the author has analyzed current trends of transnationalization in the world economy.

Keywords: transnationalization, globalization, transnational corporations (TNCs), internationalization, foreign direct investment, corporate strategy. СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Михайлушкин А.И., Шимко П.Д. Экономика транснациональной компании. Учеб. пособие для вузов. М., Высш.шк., 335 c., 2005.

2. Поляков В.В., Щенина Р.К. Мировая экономика и международный бизнес. М., КноРус, 656 c., 2005.

3. Солодков Г.П., Рубинская Э.Т., Рубинская Э.Д. Международный бизнес: организация и управление. Учеб. пособие. Ростов н/Д, Феникс, 379 c., 2009.

4. Колесов В.П. Глобализация мирового хозяйства и национальные интересы России. М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2002.

5. Г.П., Черникова Д.А. Очень крупные транснациональные корпорации и современный мир. М., ЗАО "Издательство "Экономика", 399 c., 2008.

УДК 330.341

АКТУАЛІЗАЦІЯ ТА ПРОЦЕДУРА ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Бояринова К.О., канд. економ. наук, доцент Національний технічний університет України «КПІ» '

Постановка проблеми. В умовах жорсткої конкуренції та обмеженості ресурсного забезпечення саме інновації та нововведення визначають положення як країн так і підприємств на економічній арені. Становлення інноваційної моделі розвитку, яку обрала Україна як шлях формування економічної системи потребує формування ефективної інноваційної політики.

Інноваційна політика підприємства визначає ідеологію та спрямованість його інноваційного розвитку. ЇЇ наявність або відсутність обумовлює позицію підприємства щодо забезпечення напрямів та специфіки функціонування, визначення його як: інноваційно-активного, інноваційного чи інноваційно-орієнтованого або ж не інноваційного типу. У зазначеному контексті з'являється необхідність розроблення процедури формування інноваційної політики промислового підприємства та визначення інструментів її реалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику формування інноваційної політики висвітлюють у своїх працях такі науковці як [1; 2; 3], однак, в силу сучасних тенденцій та новітніх підходів до управління інноваційною діяльністю в умовах жорсткої конкуренції, кризових явищ та обмеженості фінансового забезпечення актуалізуються вирішення проблем структуризації формування інноваційної політики промислових підприємств.

Мета дослідження. Метою дослідження є актуалізація інноваційної політики промислових підприємств та розроблення основних етапів її формування.

Результати дослідження. За дослідженнями 1.1. Глущенка інноваційною політикою підприємства називають всю сукупність його відносин з внутрішнім та зовнішнім середовищем, специфіку реалізації власних повноважень, діяльності персоналу підприємства щодо практичної реалізації інноваційної ідеології підприємства, досягнення цілей інноваційної діяльності. Також, нею можна назвати сукупність практичних заходів, спрямованих на досягнення інноваційної діяльності підприємства [1, с.19].

Інноваційну політику характеризують як базис для формування інноваційної стратегії підприємства, оскільки якісно сформованою вона надає вектор інноваційного розвитку, включно з місією та принципами реалізації основних інноваційних пріоритетів організації. Головною метою інноваційної політики підприємства є формування стратегічного плану дій, місії та перспективних засад його інноваційного розвитку.

На вибір політики змін впливає безліч факторів: характеристики організаційної культури, стиль керівництва, розташовувані ресурси часу, наявність необхідної інформації та повноважень у ініціатора змін, ступінь і вид опору колективу і. т. ін. [2]. Формування інноваційної політики у загальному розумінні визначається:

- спрямованістю інноваційного розвитку;

- системністю та безперервністю реалізації;

- взамозв'язками інноваційними комунікаціями суб'єктів інноваційної діяльності;

- взаємозалежністю ринкових процесів, економічного розвитку, розвитку НТП, правового та підприємницького середовища;

- залежністю від ресурсного та інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності.

Формування інноваційної політики підприємства, ураховуючи специфіку функціонування промислових підприємств доцільно реалізовувати за такими етапами:

1. Аналіз прогнозів науково-технічного розвитку галузі або сфери діяльності підприємства. Насамперед, доцільно проаналізувати прогнози науково-технічного розвитку галузі або сфери діяльності підприємства для визначення спрямованості удосконалення чи інноваційного оновлення або інноваційного відтворення підприємства з урахуванням його життєвого циклу та можливих перспектив модернізації і розвитку продуктів.

2. Аналіз державних пріоритетів інноваційного розвитку. Важливою передумовою формування інноваційної політики є розгляд державних пріоритетів інноваційного розвитку та можливості підприємства розвиватись відповідно ним з метою одержання державної підтримки.

У разі достатніх фінансових можливостей та ресурсного потенціалу підприємство спроможне розвивати і інші напрями науково-технічного та інноваційного розвитку.

3. Діагностика наявної інноваційної політики підприємства. Така діагностика виявляє спрямування діяльності підприємства в інноваційній сфері, визначає його точки зростання та загальну картину управління інноваційним розвитком, а також визначення керівництвом підприємства сталості або зміни управлінських дій щодо подальшої інноваційної діяльності та можливого коригування напрямів інноваційної політики.

4. Діагностика реалізації інноваційних процесів на підприємстві, включно з інноваційними комунікаціями та прийнятими взаємовідносинами з клієнтами, постачальниками, партнерами їх реалізацій. На цьому етапі слід також концентрувати увагу на процедурах залучення, використання та капіталізації нематеріальних активів, використання інтелектуального капіталу в інноваційних процесах, раціональному використанні та багажу вчасних інноваційних надбань і запозичень.

5. Аналіз процедур прийняття рішень щодо інноваційних змін, запровадження НДДКР. Слід оцінити систему управління інноваційною діяльністю підприємства загалом та окремо її компоненти, зокрема взаємозв' язок між службами та підрозділами, а також його цілісність під час реалізації інноваційної діяльності, завантаженість підрозділів та відповідність їх функцій призначенню, збалансованість системи планування інноваційного розвитку з загальною економічною системою підприємства. Доцільним є перегляд організаційної структури та наявності проектних та крос функціональних команд реалізації інноваційних проектів та заходів щодо розроблення, адаптації чи впровадження інновацій, стратегічне планування інноваційної політики.

6. Формування інноваційної стратегії підприємства. Інноваційна стратегія підприємства у сучасних умовах господарювання є невід' ємною складовою його розвитку та стратегічного планування забезпечення конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі. Особливості ринкових процесів, антикризова політика підприємств, обмеженість ресурсної бази сприяють пошуку нових можливостей підприємствами щодо підтримки своєї функціональності. Однак така стратегія має вдало вмонтовуватись у загальну стратегію підприємства та доповнювати єдину систему управління розвитком підприємства, з дотриманням збалансованого функціонування кожного напряму діяльності та систем, що його забезпечують. Стратегічне планування інноваційної політики, включно з формуванням інноваційної стратегії, спрямоване на створення довгострокового плану дій. Інноваційна стратегія у цьому контексті виступає як інструмент її реалізації.

Слід під час формування та реалізації інноваційної стратегії звертати увагу на оцінювання спроможності підприємства реалізовувати стратегічний план, про комплексність і взаємоузгодженість інших аспектів розвитку підприємства та моніторинг альтернатив економічного розвитку.

7. Розроблення головних спрямованостей інноваційної поведінки. Формування інноваційної бізнес-моделі. Під час управління розвитком інноваційно-активних підприємств ефективність стратегічного управління знижується в силу особливостей створення та дифузії інновацій, в результаті чого тривалість етапів інноваційного процесу та ресурси його забезпечення коливаються відповідно до результативності контрольних точок. Крім цього, спрямування господарської діяльності в інноваційному напрямі потребує не тільки стратегічного планування, а й підприємницьких підходів до управління, постійної адаптації до змінних умов у поєднанні зі сталістю

© Боярінова К.О., 2012внутрішніх процесів функціонування підприємства. Саме тому, за досвідом зарубіжних країн, інноваційно-активні підприємства все більше у якості інструменту реалізації інноваційних стратегій у разі швидкої переорієнтації на інновацію використовують бізнес-моделювання.

Для розуміння опису бізнес-моделей доцільно використовувати концептуальну схему, запропоновану А. Ю. Сооляте [4], що включає чотири основні блоки: систему створення цінності, пропозицію цінності, клієнтів та фінансову модель. Кожний з наведених блоків моделі передбачає формування завдань. Для адаптації бізнес-моделі до моделі інноваційного розвитку доцільним є закладання таких ключових аспектів:

1. Система створення цінності. У цьому блоці слід навести принципові напрями та інструменти реалізації інноваційних комунікацій, форм взаємодії: кластерної взаємодія, стратегічних партнерських відносин, консорціумів наукових та промислових підприємств, створення інноваційних бізнес-одиниць у корпораціях, субконрактації, альянсів, інструментів та напрямів міжфірмової взаємодії та мережевої дифузії знань. Потрібно навести процес створення цінності, включно із засобами її досягнення: управлінськими, ресурсними, інтелектуальною складовою. Крім проекту створення слід враховувати і модель використання продукту і його віддачі в перспективі. Для цього можна використовувати продуктові технологічні карти. Під час формування ланцюгу слід враховувати декомпозицію цінності на кожній ланці з використанням технології потоку створення вартості та формуванням карти потоку створення вартості. Слід враховувати прийняті в проекті пріоритети науково-технічного та інноваційного розвитку. Доцільно проаналізувати технологічний потенціал підприємства і можливість використовувати наявну базу для розвитку. Визначаються інфраструктурні об' єкти відповідно до основної та інноваційної діяльності підприємства з можливістю її використання для реалізації бізнес-моделі. Доцільно інфраструктуру розглядати відповідно до стадій бізнес-системи - розроблення, транспорт, маркетинг та збут.

2. Пропозиція вартості. Під час реалізації цього блоку варто визначити особливості та рівень інновативності продуктів та послуг, в які може бути закладено додаткову «інноваційну вартість». Крім цього, слід враховувати модель прибутку підприємства та його примноження.

3. Клієнти. Під час формування цієї складової блоку, доцільно визначитись із специфікою реалізації інноваційної продукції або продукту. Насамперед слід прийняти рішення про капіталізацію чи не капіталізацію нематеріальних ресурсів підприємства, обрати канали розподілу і дифузії інновацій: трансфер технологій, продаж ліцензій, продаж патентів, франчайзинг, прямий продаж продукції. Визначення цільових груп у разі реалізації інновацій є вагомим елементом усієї бізнес-моделі. Насамперед слід визначити типи клієнтів за ознакою належності до промислового або споживчого ринків. Крім цього, слід враховувати їх приналежності до суперінноваторів, інноваторів, послідовників чи традиційних покупців. Враховуючи специфічність інноваційної продукції або продукту, традиційні механізми взаємодії з клієнтами мають доповнюватись: з клієнтами з промислового ринку - навчанням, укладенням контрактів «під «ключ», тощо; з клієнтами зі споживчого ринку - пробний маркетинг, тестування, реклама, що містить елементи навчання.

4. Фінансова модель. Структура витрат має включати також витрати на НДДКР, освоєння виробництв нових продуктів та навчання персоналу, купівлю ліцензій, виплати за ліцензіями, витрати на патентування та капіталізацію нематеріальних активів, - тобто відображати витрати реалізації обраної інноваційної стратегії підприємства. Структура доходів повинна також включати як доходи від основного продажу інноваційної продукції, так і продажу ліцензійна використання запатентованих розробок. Крім цього, слід додати навчання персоналу клієнта, можливість розробки для нього конструкторської документації щодо впровадження технології чи новітнього обладнання, гарантійного обслуговування або супроводження експлуатації (для промислової клієнтської бази), продаж товарів-супутників та деталей (для клієнтів з ринку роздрібної торгівлі населенню). Оскільки інноваційна діяльність потребує значних капіталовкладень та інвестицій, слід під час формування схеми фінансових потоків враховувати залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів, венчурних інвестицій та механізми їх повернення. Крім цього, потрібно розробляти процедури внутрішнього перетоку капіталу від прибутків реалізації продукції до започаткування чи продовження НДДКР, з урахуванням доцільних термінів початку розроблення і виведення на ринок на основі технологій прогнозування.

5. Формування програми інноваційного розвитку підприємства. Програма інноваційного розвитку промислового підприємства є певним структурованим набором дій та заходів, адаптованих до потреби підприємства, а також структурованих за ресурсною потребою і у часовому аспекті.

Доцільним до розгляду є Російська практикта створення програм інноваційного розвитку провідними підприємствами та розробленими рекомендаціями щодо їх складання. Програма інноваційного розвитку підприємства може складатись за такими основними компонентами [5-9]:

1) вступ. У цій частині програми наводиться характеристика підприємства, умови його функціонування, цілі стратегічного розвитку;

2) структура або паспорт програми. У паспорті програми інноваційного розвитку коротко наводяться основні розділи документу та їх зміст, наприклад, паспорт програми може включати такі елементи:

- основа для розроблення програми (протоколи засідання комісій, закони, стратегічний план, рекомендації для розроблення програми, методичні матеріали і т. ін.);

- мета, цілі, задачі програми, у тому числі за напрямами програмних заходів;

- цільові індикатори та показники, в тому числі за напрямами програмних заходів (загальний КРІ інноваційної діяльності, собівартість продукції, освоєння нових технологій, розроблення та випуск інноваційних продуктів (НДДКР), інновації та управління, екологічність, продуктивність праці, інформаційні технології, залучення малого та середнього бізнесу в інноваційну діяльність);

- терміни та етапи реалізації програми;

- обсяги та джерела фінансування, в тому числі за роками і напрямами програмних заходів;

- очікувані кінцеві результати реалізації програми, в тому числі за напрямами програмних заходів;

3) мета, завдання та принципи інноваційного розвитку підприємства;

4) правові аспекти розроблення Програми (планово-програмні документи, рекомендації і т. д.;

5) основні поняття програми, глосарій;

6) узагальнена система розвитку (executive summary), головними компонентами якої визначаються [5-9]:

1) система управління інноваційною діяльністю, яка включає: виділення організаційних структур, що відповідають за інноваційний розвиток; розроблення комплекту документів у сфері управління інноваційною діяльністю; організацію процесу впровадження інновацій; організацію моніторингу та контролю результативності інноваційної діяльності на основі комплексу ключових показників (КРІ); розвиток наявних інноваційних потужностей на підприємстві; організація співпраці з ВНЗ та науковими організаціями; організація співпраці з малим та середнім бізнесом; формування заходів та плану фінансування;

2) інноваційний та технологічний аудит зарубіжних компаній: вибір закордонних компаній для порівняння; поточний стан зарубіжної компанії; освоєння нових технологій закордонними компаніями; випуск нових продуктів закордонними підприємствами (описуються, які нові продукти закордонна компанія /підприємство випускає нині та планує до випуску у найближчий час, як у неї налагоджено процес оновлення продуктової лінії, на які ринки та на які категорії споживачів воно орієнтується, як ця діяльність вплине на конкурентоспроможність); інновації в сфері управління зарубіжних компаній (ступінь сучасності бізнес-процесів закордонних компаній, її рівень витрат на інноваційний розвиток, а також систему управління інноваціями та інноваційним розвитком); обґрунтування критичних КРІ закордонних компаній (визначається та обґрунтовується, які КРІ є критичними для кожної закордонної компанії окремо і які об' єднувальні КРІ існують для усіх або можуть бути розумно віднесені до цих закордонних компаній); аналіз освоєння нових технологій закордонних компаній (характеризуються загальні властивості та тенденції споживання нових технологій закордонними компаніями, даючи критичну оцінку з конкретним аналізом сильних та слабких сторін); аналіз інноваційних продуктів закордонних компаній (визначаютьсязагальні властивості та тенденції випуску закордонними компаніями інноваційних продуктів та послуг з конкретним аналізом сильних та слабких сторін); аналіз інновацій в управлінні зарубіжних компаній (характеризуються загальні властивості та тенденції інновацій закордонних компаній в управлінні з конкретним аналізом сильних та слабких сторін). Наступним етапом є зведена порівняльна характеристика закордонних компаній, де знаходяться усі висновки технологічного аудиту;

3) технологічний аудит компанії. Цей розділ констатує поточний стан інноваційного розвитку підприємства та включає змістовну і аналітичну частини.

9. Розроблення дорожніх карт реалізації завдань виконання інноваційної політики підприємства. До сучасних інструментів управління інноваційною діяльністю підприємств належить роудмаппінг. Роудмаппінг («рух по дорожній карті») передбачає побудову так званих «дорожніх карт» - маршрутів розвитку компанії у майбутньому за основними сферами діяльності: ринок, продукти, технології і т. д.; Це взаємопов' язане конкретне довготривале планування найбільш важливих сфер діяльності, спрямоване на підвищення ефективності управління як окремих сторін її діяльності, так і компанії в цілому. Основним його акцентом є інновації та нові технології [3]. Використання дорожніх карт як засобу реалізації завдань інноваційної політики сприятиме її структуризації та слугуватиме своєрідним передбаченням основних дій.

10. Формування методичного комплексу управління реалізацією інноваційної політики. Формування та впровадження інноваційної політики потребує відповідного інструментарію та методичного комплексу основаного на управлінських інноваціях та новітніх управлінських технологіях, серед таких технологій особливо слід звертати увагу на використання таких:

1) управління ідеями (Idea Management), стандарти та методологія проектного менеджменту, управління інноваційним портфелем підприємства, євразійський стандарт проектного менеджменту, Євразійський стандарт управління інноваційним проектом, Методологія TRIZ (теорія вирішення винахідницьких завдань), технологія управління знаннями (Knowledge Management) [10];

2) методи відбору проектів:

- перевірочні списки (моделі оцінювання за принципом 1/0) - зміст методу полягає у застосуванні списку критеріїв, за кожним з яких проводиться оцінювання на предмет відповідності або невідповідності [11];

- метод ECV (Expected Commercial Value) - базується на теорії оцінювання формування вартості Options Pricing Theory (ОРТ). ОРТ підхід враховує ту обставину, що управлінська команда проекту може зупинити проект на кожному з етапів розвитку [11];

- «тримірна» карта проектів (Bubble Diagrams) - інноваційні проекти наносяться у вигляді кіл на двомірну карту у обраних координатах. Діаметр кіл, що ідентифікує проект, відповідає витратам на цей проект [12].

- крива грошової готівки (cash curves) - дозволяє визначити найбільш чутливі ділянки та зрозуміти, що відбудеться, якщо будуть зроблені певні інвестиції та прийняті певні рішення; яким чином рішення відносно часу та обсягу інвестицій вплине на їх окупність [6];

3) технологія управління портфелем (portfolio management). Портфельний менеджмент розглядає методи ефективного розподілу ресурсів організації на проекти для досягнення поставлених цілей, має безпосереднє відношення до реалізації стратегій компаній. Це процес прийняття рішень, в результаті якого список активних нових проектів організації постійно оновлюється та підлягає ревізій [12].

4) інструменти та технології реалізації інноваційного процесу:

- Stage - Gate-процес [Stage - Gate technology], розроблений Робертом Купером. Stage - Gate - процес складається з декількох етапів, кожному з яких передує так званий «шлюз» (gate), під час проходження якого виноситься рішення про подальші дії з проектом. Модель має дві траєкторії - комерційну та дослідницьку. За допомогою Stage - Gate здійснюється відбір проектів на усіх стадіях його життєвого циклу. Кожному етапу передує «точка прийняття рішень» (ТПР) [6; 13]. Існують такі модифікації моделі Stage - Gate [6; 13]:

- Stage - Gate Xpress - для проектів, пов' язаних зі зменшенням ризику (покращення, модифікація, розширення);

- Stage - Gate TD - для проектів, пов' язаних з розробленням технологій, де можуть бути необхідні нові знання.

- технологія управління потоком інновацій застосовується для проектів створення нових продуктів, бізнес - процесів та ділових моделей, методів оцінювання до проектів розширення, купівлі актів або компаній [12];

- технологія Innovation Pipeline включає стратегічний контекст, що визначає часовий горизонт для планування інноваційного розвитку в термінах потреб та цілей; наявність циклів прийняття рішень на кожній стадії проекту і його просування, погоджених з процедурами фінансового планування та контролю; інтеграцію технології Pipeline в процес управління портфелем, удосконалення інноваційного портфелю в організації [12];

- розроблення нового продукту (New Product Development - NPD - proсess). Концепція NPD-процесу включає п'ять послідовних і в той же час паралельних стадій процесу: розроблення концепцій; планування; розроблення дослідного зразку; розроблення процесу виробництва та організації робіт; процес виробництва та нарощування обсягів виробництва [6].

11. Реалізація інноваційної політики на підприємстві. Цей етап передбачає безпосередню реалізацію інноваційної політики та інноваційної стратегії на підприємстві для досягнення її короткострокових та довгострокових цілей.

12. Аналіз ефективності інноваційної політики та вироблення рекомендації на основі управління за результатами. Такий аналіз має відбуватись через визначені проміжки часу або відповідно до встановлених нормативів перевірки щодо досягнення певних результатів інноваційної діяльності чи виконання комплексу дій або інноваційних проектів.

Висновки та пропозиції. Інноваційна політика через використання різних інструментів та заходів, створює інноваційне середовище та інноваційний клімат в економічній системі. Окреслення стратегічно-орієнтованих напрямів розвитку промислових підприємств на основі реалізації основних концептів та цілей інноваційної політики забезпечує систематичність здійснення інноваційної діяльності та взаємопов'язаних заходів, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності, рентабельності інновацій на довгостроковий період, перевтілюючи інноваційну діяльність в системний процес, який, в тому числі, удосконалює інноваційний потенціал підприємства.

РЕЗЮМЕ

Автором статті висвітлено актуалізацію інноваційної політики промислового підприємства та запропоновано процедуру її формування з урахування сучасних тенденцій, інструментів та технологій.

Ключові слова: інноваційна політика, дорожні карти, бізнес-моделі, процедура формування інноваційної політики. РЕЗЮМЕ

Автором статьи раскрыто актуализацию инновационной политики промышленного предприятия, предложено процедуру ее формирования с учетом современных тенденций, инструментов и технологий.

Ключевые слова: инновационная политика, дорожные карты, бизнес-модели, процедура формирования инновационной политики.

SUMMARY

The author proposed is updating innovation policy of industrial enterprises. The procedure of its formation with regard to current trends, tools and technologies was suggested.

Keywords: innovation policy, road maps, business model, the procedure of formation of innovation policy. СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Глущенко И.И. Формирование инновационной политики и стратеги предприятия / И.И. Глущенко - М.: АПК и ППРО, 2009, -128 с. - ISB № 978-5-8429-0323-8

2. Маринец И. Н., Инновационная политика предприятия: сущность, содержание, проблемы формирования [Электронный ресурс] / Маринец И. Н. // Вестник Северо-Кавказского государственного технического университета. - 2010. - № 1 (22). - Режим доступа: http://abiturient.ncstu.ru/Science/articles/vak/2010-01 -22/economics/35.pdf/file_download

3. Тычинский А.В. Управление инновационной деятельностью компаний: современные подходы, алгоритм, опит. [Электронный ресурс] / А.В. Тычинский- Таганрог: ТРТУ, 2006. - Режим доступа: http://www.aup.ru/books/m87/3_3.htm

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах