О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 78

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

4. Сооляттэ А. Ю. Бизнес-модель компании: разработка и описание [Электронный ресурс] / А.Ю. Сооляттэ// ООО «ФИНЭКСПЕРТ-ТРЕНИГ»- Режим доступа: www.finexpert.ru

5. Методические материалы по разработке программ инновационного развития акционерных обществ с государственным участием, государственных корпораций и федеральных государственных унитарных предприятий [Электронный ресурс] // Министерство экономического        развития        Российской        Федерации        -        М,        2011.        -        Режим доступа: http://www.economy.gov.ru/wps/wcm/connect/3573940045a1122d8a8f8f4dc8777d51/metodicheskie_materiali.doc?MOD=AJPERES&C ACHEID=3573940045a1122d8a8f8f4dc8777d51

6. Методические рекомендации по созданию в энергетических компаниях системы управления инновационной деятельностью. Издание официальное. - М., 2009. - 108 с.

7. Основные положення Программы инновационного развития ОАО «РусГидро» 2011-2015 годы с перспективой до 2012 г. [Электронный ресурс] - М., 2001. - 35 с.- Режим доступа: http://innoedu.ru/projects/pir/presentation/2011-02-08/RusGidro.pdf

8. Программа инновационного развития открытого акционерного общества «Мурманский морской торговый порт» на период 2011 - 2015 г., 2011 [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.portmurmansk.ru/imgs/news/pid.pdf

9. Программа инновационного развития ОАО «РАО ЭС Востока», 2011. [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.rao-esv.ru/documents/PIR%20RAO%20ES%20Vostoka_.pdf

10. Карлинская Е.В. Современные стандарты, методы и инструменты для управления инновациями предприятий: междисциплинарный подход., [Электронный ресурс] / Е.В. Карлинская, В.Б. Катанский, 2008. - 11с. Режим доступа: http://www.innit.ru/index.php

11. Джанетто К. Управление знаниями. Руководство по разработке и внедрению корпоративной стратегии управления знаниями / Джанетто К., Уилер Э.; Пер. с англ. Е. М. Пестеревой - М.: Добрая книга, 2005. -   192 с.

12. Хомутский, Д.Ю. Управление инновациями в компании / Д.Ю. Хомутский. - М.: «СОЛОН-ПРЕСС», 2008 - 125 с.

13. Бабаскин С.Я. Инновационный проект: методы отбора и инструменты анализа рисков: учебное пособие / С.Я. Бабаскин - М.:

Изд-во «Дело» АНХ, 2009. - 240 с.

УДК 339.9: 339.926

ІНТЕГРАЦІЯ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ, У СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР: РЕГІОНАЛЬНІ НАДДЕРЖАВНІ

ІНСТИТУЦІЇ

Гродський С.В., к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки, Тернопільський національний економічний університет КривоусВ.Б., к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки, Тернопільський національний економічний університет '

Постановка проблеми. Глобалізація як реальність сьогодення демонструє свою присутність у всіх сферах суспільного життя, посилюючи взаємозалежність та взаємопов' язаність всіх економічних і політичних агентів, національних економік і культур, соціальних систем та інформаційних мереж. Поступова ліквідація економічних бар' єрів змушує країни адаптуватись до нових реалій, зовнішніх і внутрішніх викликів, навчитись працювати в умовах інтеграції. Структурна диспропорційність світової економіки, дисбаланс розвитку як окремих країн, так і сфер світового господарства на фоні загострення суперечностей процесів глобалізації та економічної кризи, з одного боку, і досягнень науково-технічного прогресу, інформаційної асиметрії, диференціації рівнів життя, посилення екологічної та ресурсної взаємозалежності, поглиблення міжнародного поділу праці, з другого,- це ті «точки перетину», які в сукупності є імперативами формування наддержавних структур управління в умовах глобалізації.

Національні економіки країн, що розвиваються є складовими функціонуючого світового виробничо-господарського механізму з його міжнаціональними і наднаціональними органами регулювання міжнародних економічних відносин. Алгоритм реалізації ними економічних завдань змушує ці країни добровільно обмежити свої державні суверенітети і делегувати повноваження внутрідержавної компетенції наддержавним структурам, роблячи їх предметом міжнародного договору. Складовими успіху входження країн, що розвиваються, в наддержавні інституції є їх участь у наднаціональному управлінні, вихід на нові світові ринки, доступ до потоків капіталу, технологій, більш дешевому імпорту і додатковим експортним можливостям, дає поштовх до розвитку та налагодження механізмів співробітництва. Така інтеграція цілей, ресурсів, можливостей, зусиль з метою успішного вирішення регіональних і універсальних завдань стає очевидною тенденцією розвитку міжнародного співробітництва, тому участь в ньому країн «третього світу» в сучасних умовах є актуальною.

Аналіз останніх наукових досліджень та публікацій. Тематиці глобального управління та впливу наддержавних структур на регулювання світогосподарських процесів присвятили свої дослідження такі науковці, як: Р.Кеохейн, Ж. Моне, Д. Мітрані, Дж. Най, Дж. Стігліц, Е. Хаас, І. Іванов, О. Моісеєв, І. Хохлов, В. Якунін, Є. Савельєв, Н. Стежко. Окремі аспекти діяльності наднаціональних інститутів ЄС розкрили такі дослідники, як: Д. Біч, Д. Дайнен, М. Егеберг, П. Леблонд, Н. Мусис, В. Шмідт. Проблеми співробітництва країн, що розвиваються, з наддержавними угрупованнями вивчали такі вчені: В. Геєць, Є. Канаєв, А. Курілко, В. Міхеєв, А. Спартак, М. Стрєжнєва, С. Сутирін, В. Усольцев, Б. Хейфец. Проте невизначеною частиною досліджень залишились місце і роль країн «третього світу» на економічній карті світу, які обумовлюють результативність інтеграції в наддержавні співтовариства, стійкість до викликів і загроз, пов' язаних із глобалізацією. Актуальною в цьому контексті є необхідність для України пошуку своєї ніші в наддержавних структурах. Наявність цих проблем обумовили мету і завдання дослідження.

Метою статті є: привернути увагу вчених до проблеми впливу наддержавних структур на основні напрями трансформацій в країнах, що розвиваються, а також їх участі у світовій системі управління, виходячи з їх наближення до економічних центрів та регіональних структур.

Завдання дослідження полягає в наступному: дослідити напрями, особливості та перспективи участі країн «третього світу» в наддержавному інтеграційному процесі; розкрити особливості економічної співпраці України з наддержавними структурами; окреслити вплив наддержавних інститутів на економічні перетворення в країнах, що розвиваються.

Виклад основного матеріалу дослідження. У світовій економіці країни, що розвиваються, - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Зазвичай їх називають «периферією» або країнами «третього світу».Із 182 країн-членів МВФ до країн, що розвиваються, відносять 121. На них припадає близько 40% світового ВВП, частка у світовому експорті складає 26%. Це країни з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Стратегією їх розвитку опікувалась ООН. На 60-і роки концепція була розроблена У. Ростоу, Р. Нурксе, в якій передбачалось щорічне зростання економіки на рівні 5%. Проте вона була невдалою, так як не врахувала

© Гродський С.В. Кривоус В.Б., 2012специфіки цих держав. На 70-і роки була запропонована Х. Ченері, Р. Робінсономта І. Адельманом концепція основних потреб. Вона була націлена на збільшення інвестицій в економіку, підвищення зайнятості за рахунок розвитку традиційних секторів господарства. Слабка ланка зовнішньоекономічного аспекту призвела до її провалу. У 80-х роках теоретичне обгрунтування стратегії розвитку країн «третього світу» відображено у трьох аспектах: основних потреб; колективної опори на власні сили; нового міжнародного економічного порядку.

Основна орієнтація - прискорена інтеграція з промислово розвинутими країнами. Країнам, що розвиваються, відводилась роль постачальника ресурсів та амортизатора в період кризи. Результатом такої стратегії розвитку є: кризова ситуація у сфері зовнішнього фінансування розвитку; зростання державного боргу; посилена диференціація країн, що стали на шлях самостійного розвитку.

Як приклад, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань одержали статус «нових індустріальних країн» (НІК). Сюди включають також Аргентину, Мексику, Туреччину. Ознаками успішності цих держав є: питома вага промислової продукції у ВВП складає не менше 30%; готові вироби в експорті - 50%; дохід на душу населення 1 тис. дол. США. Однак 50 країн «периферії» мають дуже низькі параметри. Ізраїль, Південна Корея і Чехія на підставі макроекономічних перетворень стали членами ОЕСР, що об'єднує найрозвиненіші індустріальні країни світу. Особливу групу країн, що розвиваються, складає ВИС, які, на думку експертів, незважаючи на різні вагові категорії, можуть мати в майбутньому вагомі перспективи (див. табл. 1)

Таблиця 1

 

 

 

 

 

Співвідношення між

 

Росія

Бра­зилія

Індія

Китай

максимальними і

мінімальними

показниками

 

 

 

 

 

 

Населення, млн. чол. (2007)

142

192

1125

1318

9,3

Територія, млн. кв. м. (2007)

17,1

8,5

3,3

9,6

5,2

ВНД (по ПКС), млрд. дол. (2007)

2937

1776

3083

7151

4,0

ВНД (по ПКС), на душу населення дол. (2007)

14330

9270

2740

5420

5,2

Темпи зростання ВВП, % (2006-2007)

8,4

5,4

9,1

13,0

2,4

Зовнішньоторговельний обіг, % від ВВП (2007)

44,8

21,9

30,8

67,8

3,1

Накопичені ПІІ в країну, % від інвестицій в основний капітал (2008)

19,5

15,1

8,4

4,3

4,5

Сукупний зовнішній борг, млрд. дол. (2007)

370

237

221

374

1,7

Довгостроковий корпоративний борг, млрд. дол. (2007)

221

118

102

82

2,7

Місце в рейтингу:

за індексом глобальної конкурентоспроможності ВЕФ-210,

 

 

 

 

 

(133 країни)

63

56

49

29

2,2

за умовами ведення бізнесу ВБ - 2010, (183 країни)

за індексом розвитку людського потенціалу - 2009 (182 країни)

за індексом сприйняття корупції - 2009 (180 країн)

120

71

146

129

75

75

133

134

84

89

92

79

1,5

1,9

2

Як бачимо з таблиці, за рейтингом КНР має кращі позиції за індексом глобальної конкурентоспроможності - 29 місце і за умовами ведення бізнесу - 89 місце, проте Росія і Бразилія мають майже однаковий рівень розвитку людського потенціалу, відповідно 71 і 75 позицію. Міжнародну привабливість цим країнам забезпечує наявність важливих для світового господарства ресурсів. Росія - могутній експортер мінеральних ресурсів, Бразилія - сільськогосподарської продукції, Китай та Індія не мають собі рівних в забезпеченні працездатним населенням та випереджувальними інвестиційнми вливаннями в економіку.

Країни ВЯІС вийшли на новий рівень глобального економічного позиціонування, про що свідчать макроекономічні показники (див.

табл. 2)

Таблиця 2

Країна

ВВП на душу населення у 2009 р. (дол. США)

Приріст ВВП за останні десять років (%)

Темпи   приросту ВВП, щоб наздогнати провідні країни до 2050 р. (%)

Час     для досягнення параметрів провідних економік (роки)

Росія

15039

10

4,6

17

Бразилія

10455

4,3

5,3

119

Китай

6600

10,1

5,7

23

Індія

2930

7,7

7,4

50

Динаміка приросту ВВП за останні 10 років сигналізує про виникнення нової економічно розвинутої держави Китаю, яка активно забезпечує своє регіональне лідерство і разом із провідними державами (США, ЄС, Японія, Росія) прагне грати в перспективі ключову роль у створенні нової «архітектури» глобальної безпеки і спільного розвитку. Найбільше наближена до країн-лідерів Росія (17 років) та КНР (23 роки). Стабільними будуть темпи приросту ВВП в Індії. Динаміка зміни ВВП з 2005 по 2010 рр. в групі країн ВМС показана на рис. 1

% 15

10 5 О

-5

 

 

 

 

 

 

 

2005                 2006                 2007                 2008       \      2009     / 2010

 

 

Китай —■—Індія —*—Бразилія —^—Росія

Рис. 1. Динаміка зміни ВВП у 2005-2010 у % до минулого року (+ -) в групі країн ВШС*

'"Складено автором на основі [7; с.28]

До світової економічної кризи динаміка зміни ВВП у відсотках до минулого року складала: у США - 2%, Японії - 2,4%, ФРН - 2,5%, Великобританії - 3%, а вже в 2009 р. вона становила відповідно -2,4%, -5,2%, -5,0%, -4,9%. [7; с.28] Отже, на фоні цих розвинутих країн група ВЯІС виглядає пристойно. І навіть в період кризи 2007-2009 рр. Індія та Китай мали приріст ВВП відповідно 5,7 та 8,7%, а Бразилія пройшла кризу на нулю. Найбільшого падіння зазнала економіка Росії. Сьогодні КНР впевнено вийшла на ІІ місце в світі по товарному експорту після ЄС-27 і за рівнем розвитку економіки займає ІІ місце, потіснивши ФРН.

Щодо перспектив розвитку країн групиВЯІС, то прогноз на 2050 р., складений фахівцями, дає право на їх позиціонування в десятці найрозвиненіших країн світової спільноти (див. табл. 3). Таблиця 3

Рейтинг провідних країн світу у 2050 р. (прогноз)*

ЛІДЕРИ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Країна

з ВВП(місце)

з ВВП на душу населення(місце)

Китай

1

8

США

2

1

Індія

3

10

Японія

4

2

Бразилія

5

9

Росія

6

5

Великобританія

7

3

Німеччина

8

6

Франція

9

4

Італія

10

7

З таблиці випливає, що всі країни ВЯІС стануть членами нового формату 0-7, проте за рейтингом ВВП на душу населення з цієї групи країн лідерство збереже Росія, а Китай, Бразилія, Індія опиняться на 8, 9, 10 місцях відповідно.

Процеси міжнародної економічної інтеграції, як одного з трендів глобалізації, є домінуючими у світовій економіці. Пов' язані з ними фактори наддержавного рівня управління у вигляді регіональних об' єднань, міжнародних організацій та ТНК здійснюють вплив на розвиток національних економік, їх конвергенцію у світову господарську систему, формування внутрідержавної політики та забезпечення державних інтересів на наднаціональному рівні. В. Міхеєв вважає, що світовий економічний розвиток протікає на фоні існування і протиборства двох поширених потреб - «потреби в інтеграційній мотивації» і в «потребі домінування». «Потреба в інтеграційній мотивації» реалізується у світовій економіці через функціонування глобальних (СОТ, Світовий банк, МВФ) і регіональних (Євросоюз, НАФТА, АСЕАН) торговельних і фінансових інститутів, а також трансрегіональних органів - АСЕМ (Європа і Азія), АТЕС (Азія, Америка, Росія) [5; с.55]. «Потреба в домінуванні» формується на фоні поглиблення розриву між економічними лідерами та іншими світовими гравцями на основі переваг одних над іншими в різних вагових категоріях. Крім того, в рамках інтернаціоналізації формується світовий дохід. Боротьба за переділ світового доходу є стратегічним орієнтиром при функціонуванні національної економіки на світовій господарській арені. Тому метою для будь-якої держави є прорив до світового доходу [6; с.173]

В 90-х роках за даними ЮНКТАД, міждержавні економічні зв'язки країн, що розвиваються, були зафіксовані в межах 44 регіональних торговельно-економічних угруповань, 30 асоціацій виробників сировинних товарів, 2 валютних союзів, 8 платіжних клірингових та 5 кредитних угод.

Найбільшої ефективності економічного співробітництва в розрізі міжнародних структур досягнута ЄС. На американському континенті - це Північноамериканська угода про вільну торгівлю із домінуючою роллю США. В Азії - це АСЕАН. Контури континентальної інтеграції вимальовуються в Латинській Америці і Африці. Таким чином, на початку ІІІ-го тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, в основі якої - глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

Для країн, що розвиваються, виникає гостра потреба інтеграції до сучасної системи господарських зв' язків. Інтеграційні процеси в ряді країн, що розвиваються, Латинської Америки, Азії, Африки, Близького та Середнього Сходу мають регіональний характер. Зокрема, в різних формах розвивається економічна інтеграція в Латинській Америці: Асоціація латиноамериканської інтеграції (ЛАІ), Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС), на субрегіональному рівні - це Андська група, Амазонський пакт, Аргентино-Бразильська інтеграція. Виділяється на цьому фоні угода про створення Спільного ринку (МЕРКОСУР), до якого увійшли Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай. Його параметри: територія - 11млн. км2, ВВП - 460 млрд. дол.,населення -200млн. чол.

Для формування спільноти економічної взаємодії в Африці притаманна інтеграція відповідно до конкурентоспроможності суб' єктів, з одного боку, із урахуванням потреб, з другого. В межах Африки існують такі субрегіональні угруповання: ЕКОВАЗ (Економічне співтовариство західноафриканських держав, охоплює 16 країн), Комес (Загальний ринок Східної і Південної Африки), САДК (Співтовариство розвитку Півдня Африки, охоплює 12 держав), ЮДЕАК (Митний і економічний союз Центральної Африки, охоплює 6 країн).

Вагомими проектами Азіатсько-Тихоокеанської інтеграції можна вважати появу таких наддержавних інститутів як АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії), АТЕС (Форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва), ШОС (Шанхайська організація співробітництва). З 2010 р. заявила про своє існування зона вільної торгівлі (ЗВТ) Китай-АСЕАН-КАФТА. За масштабами її вважають третьою у світі ЗВТ. Її параметри: населення - 1,9 млн. чол., ВВП - майже 6 трлн. дол., зовнішній товарообіг - 4,5 трлн. дол. Лідерство у цьому форматі співробітництва має КНР. За даними митного управління Китаю в 2010 р. обсяг його торгівлі з АСЕАН досяг 21,48 млрд. дол., тобто зростання складає 80% у порівнянні з тим же періодом минулого року. [4; с.52] Однією з особливостей інтеграційних уподобань Пекіна - це активізація регіонального економічного співробітництва, по-перше, в двосторонніх форматах із США, Японією і Південною Кореєю, по-друге, в рамках трьохстороннього співробітництва в ПСА - з Японією і Південною Кореєю, де на противагу від військово-політичної сфери Китай бачить можливість вибудовування інтеграційних схем і без участі США, і, по-третє, в форматі «АСЕАН+Китай», «АСЕАН+три».[5; с.55](див. рис 2).

«Валютні війни», які розгорнулися у 2009-2010 рр. між США і КНР засвідчують зростання суперництва за світове лідерство та остаточний перехід до багатополярної моделі світоустрою. Великі фінансові можливості Китаю навіть в умовах кризи дозволили йому здійснювати інвестиційні вливання на різних рівнях, посилюючи, таким чином, імідж КНР як нового центру економічного зростання.

Співробітництво в рамках АСЕАН сприяло взаємному забезпеченню Індонезії, Малайзії, Таїланду, Філіппінам, Сінгапуру товарами, сировиною, будівництвом нових спільних підприємств. Безмитна торгівля в межах АСЕАН дозволила піднести рівень виробництва для перетворення цього регіону в один із центрів тяжіння світової економіки. Крім того, відбулися суттєві зміни балансу сил на користь КНР. Вже з 2006 р. він почав виступати у новій ролі масштабного світового експортера інвестицій. Якщо у 2006 р. Китай як інвестор був на 18-ому місці (1,4%), то в 2009 р. - вже на 6-ій позиції (5,1%). Його зовнішні інвестиції сьогодні перевищують 200 млрд. дол. США. Посилюється вплив і присутність східноазіатських країн у найважливіших міжнародних механізмах, які намагаються розробити нову модель розвитку світової економіки. Разом з країнами «третього світу» - Аргентиною, Бразилією, Індією, Індонезією, Мексикою, Росією, Туреччиною, Південною Кореєю Китай входить до «великої двадцятки». Давоський форум був першою неурядовою організацією, якапочала співпрацю з економічною комісією Китаю з питань розвитку та стимулювання економічних реформ (2011 р.). Сьогодні європейці стоять на позиції включення Китаю в 0-8 для вирішення проблем світової економіки. Американський економіст Л. Ларуш вважає за доцільне поглиблення співробітництва США і КНР для вироблення концепції реформування світової валютно-фінансової системи. На його думку, для цих цілей потрібно створити ініціативну групу в складі: США, Китаю, Росії та Індії.

Рис.2 Співробітництво Китаю в період кризи 2008-2009 рр.*

*Складено автором на основі [5; с.10-19]

Серед країн, що розвиваються, найвищого розвитку домоглися наприкінці ХХ ст. НІК Східної Азії, держави-члени АСЕАН та ПСА. Зокрема, лідерами економічного зростання стали КНР та НІК, що спонукало змінити формулу основних економічних центрів з США -Західна Європа - Японія на нову - США - Західна Європа - Атлантично-Тихоокеанський регіон (АТР). На думку експертів, впливові в певних регіонах великі країни, що розвиваються, зокрема, Індія (регіон впливу - Південна Азія), Китай (ПСА), Саудівська Аравія (Аравійський Півострів), Бразилія (Південна Америка), Росія (пострадянський простір) здатні закріпити свій регіональний вплив і переформатувати політичний світ із однополярногона багатополярний.

На позиціях активної участі в наддержавних структурах країн, що розвиваються, зокрема, Китаю та Росії, стоїть С. Лузянін. Він вважає, що саме Росія і Китай можуть добитися включення в порядок дня обговорення глобальних проблем: реформування інститутів ООН, боротьба з тероризмом, інтеграція і безпека.

Останнім часом ми стали свідками значної активізації Росії на пострадянському просторі у форматі її участі в інтеграційних процесах. З січня 2010 р. почав функціонувати Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану. За економічним потенціалом його можна вважати п'ятим у світі після НАФТА, ЄС, АСЕАН і МЕРКОСУР об'єднанням держав із сукупним ВВП в 1,35 трлн. дол. і населенням в 160 млн. чол. [1; с.7] Заслуговує на увагу створення в рамках СНД ЗВТ. Ведеться робота над Концепцією з формування спільного економічного простору СНД з поглибленням його взаємодії у форматі СНД-ЄС. Посилена діяльність в межах формування та розширення співробітництва ЄврАзЕС. З 2001 р. Росія активно співпрацює з багатьма регіональними об' єднаннями, зокрема із ШОС. Сьогодні РФ зробила серйозну заяву на позиціонування себе як одного з основних геополітичних та геоекономічних гравців у близькосхідному регіоні. Унікальність цього моменту в тому, що без врахування позиції Росії неможливо вирішити ні одне питання світового значення.

Щодо України, то, маючи добрі стартові можливості, зокрема, потужний науково-технічний та інтелектуальний потенціал, висококваліфіковану робочу силу, природні ресурси, вона не стоїть осторонь інтеграційних процесів. Намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси в різних типах інституційної взаємодії, наша держава активно співпрацює з такими акторами наднаціональних систем регулювання економіки: міжнародними (Світовий Банк, МБРР, МВФ, СОТ), регіональними (ЄС, СНД, ГУАМ, ОЧЕС), регіонально-транскордонними (БУГ, Нижній Дунай, Верхній Прут). Реальною формою зміцнення позицій України в азіатському регіоні є її участь в економіко-політичних (НВЗДА, ОІС, ШОС), регіональних (АТЕС, АСЕАН, АСЕАН+3), транснаціональних та трансрегіональних (АСЕМ, БРІК) в структурах як спостерігача або партнера по діалогу із перспективою залучення до багатосторонніх проектів чи отримання преференцій у регіональних зонах вільної торгівлі. [3; с.5] Україна співпрацює з країнами Латинської Америки, Африки, Близького Сходу, Східної Європи шляхом розвитку двосторонніх міждержавних стосунків. Європейська інтеграція розглядається нею як пріоритет зовнішньої політики і стратегія проведення реформ. Україна розвиває зовнішньоторговельні відносини як з країнами-лідерами світової економіки, так і з країнами «третього світу». У 2011 р. експорт товарів і послуг з України становив 82,6 млрд. дол. США, а імпорт 88,7 млрд. дол. США. Наш експорт в країни периферії не перевищує 3% від загального. У товарній структурі експорту в країни, що розвиваються, переважають товари первинної обробки: чорні метали, добрива, цукор, а також готові вироби: зброя, ядерні реактори, котли, обладнання, засоби наземного транспорту. Перспективним напрямом у торгівлі з ними є продаж транспортних літаків. В імпорті України з країн «третього світу» домінують мінеральні ресурси і продукти їх переробки.

Проте інтеграція країн, що розвиваються, в глобальний економічний простір тягне за собою певні загрози в аспекті економічної безпеки. Це може бути: зниження конкурентоспроможності суб' єктів національної економіки; загострення екологічних проблем, пов' язаних з неефективним використанням природних ресурсів країни; відтік капіталу з країни та погіршення інвестиційних вливань; монополізація ринків суб' єктами глобалізації; гальмування переходу країни на інноваційний розвиток, що провокує домінування попереднього технологічного укладу.

Висновки. Таким чином, глобалізація дає можливість країнам, що розвиваються, розширювати свої можливості в різновекторній площині, брати участь у міжнародному поділі праці, зате зворотній її бік - це загострення конкуренції, створення передумов дляманіпулювання фінансовими та інвестиційними ресурсами, загострення соціально-економічних та екологічних проблем, посилення нерівномірності, асинхронності та диспропорційності розвитку міжнародних фінансово-інвестиційних відносин.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах