О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Вінницька

0,690

0,859

0,729

0,875

0,327

0,909

Волинська

0,595

0,897

0,603

0,916

0,422

0,870

Дніпропетровська

0,826

0,986

0,914

0,960

0,106

0,915

Донецька

0,802

0,940

0,908

0,961

0,077

0,937

Житомирська

0,658

0,823

0,689

0,828

0,348

0,819

Закарпатська

0,589

0,916

0,627

0,970

0,403

0,847

Запорізька

0,833

0,937

0,809

0,966

0,263

0,934

Івано-Франківська

0,683

0,840

0,611

0,966

0,361

0,876

Київська

0,818

0,801

0,798

0,984

0,217

0,865

Кіровоградська

0,651

0,798

0,701

0,804

0,375

0,842

Луганська

0,731

0,864

0,767

0,884

0,256

0,872

Львівська

0,713

0,954

0,772

0,979

0,264

0,933

Миколаївська

0,635

0,870

0,672

0,876

0,345

0,855

Одеська

0,864

0,818

0,800

0,983

0,231

0,897

Полтавська

0,701

0,931

0,741

0,939

0,280

0,875

Рівненська

0,632

0,880

0,632

0,924

0,386

0,879

Сумська

0,751

0,798

0,682

0,916

0,319

0,818

Тернопільська

0,619

0,864

0,638

0,933

0,386

0,850

Харківська

0,748

1,000

0,852

1,000

0,181

1,000

Херсонська

0,668

0,823

0,650

0,920

0,391

0,855

Хмельницька

0,657

0,854

0,683

0,913

0,383

0,915

Черкаська

0,693

0,828

0,692

0,915

0,368

0,870

Чернівецька

0,638

0,827

0,619

0,930

0,402

0,885

Чернігівська

0,639

0,895

0,662

0,895

0,373

0,828

*Примітка:        - ступень гармонізації;

- коефіцієнт нерівномірності

Враховуючи, що цінність планування полягає в зростанні визначеності у досягненні цілей розвитку суб'єкта (мінімізації витрат ресурсів на досягнення ним відповідних цілей), остання є невід'ємною частиною плану його дій, та інформаційні потреби комплексного метаекономічного суб'єкта планування сталого розвитку регіону полягають у оптимізації потенціалу регіону, що забезпечує його стійкість.

При аналізі потенціалу соціально-економічних систем регіону в системі планування сталого розвитку слід враховувати фундаментальні властивості потенціалу (невичерпність, неоднорідність, адаптивність).

У змішаній економіці можливо кілька типів планування [18], що обумовлені домінуючою групою суб'єктів планування і механізмом їх координації (державне директивне та індирективне, децентралізоване регулятивне та індикативне). Але тільки індикативне планування, що є результатом тривалої еволюції державного регулювання як в розвинутих (Франція, Японія, Німеччина, США, Канада), так і в країнах, що розвиваються (Індія, Малайзія, Південна Корея, КНР), надає можливості для забезпечення сталого розвитку, оскільки впорядковує державні і приватні стратегічні і тактичні плани на основі довгострокового балансу внутрішніх інтересів соціуму, бізнесу і влади (зацікавлених в «надійності» розвитку своїх підсистем) і зовнішніх обмежень сталого розвитку регіону в силу його визначеної соціально-економічної ролі.

Скориставшись найбільш перспективною точкою зору на індикативне планування як механізм змішаної координації, його можна представити в якості трьох груп інститутів (базових, похідних, що регулюють - див. рис. 1), які регламентують дії суб'єктів у зв'язку з безперервним узгодженням широких регіональних інтересів в рамках програмно-цільового підходу (з використанням балансово-бюджетного, прогнозно-аналітичного, експертно-нормативного та інших кількісних і якісних методів).

Для їх ефективної роботи необхідні стійкі процедури, що управляють розподілом на рівні регіону збитків від невизначеності і вигід від повноти інформації, примусом (санкціями), стимулюванням (цільовими функціями) і наглядом за виконанням зобов'язань на трьох стадіях планування:

□ розробка концепції сталого розвитку регіону (аналіз стану, оцінка переваг, недоліків і наявних ресурсів, вибір пріоритетів і формування механізмів їх реалізації).

□ розробка багаторівневої системи програм сталого розвитку регіону та його таксонів (міст, районів, селищ), включаючи функціональні та галузеві цільові програми та бізнес-плани.

□ моніторинг реалізації та коригування програм сталого розвитку регіону на оперативному (заходи), тактичному (завдання) і стратегічному (цілі) рівнях.

Базові інститути

Створення організацій індикативного

планування

Інститут розподілу процесу на планування виробництва та пошуку

Інститут розподілу праці на

управлінську та функціональну

Похідні інститути

Мотивація і контроль суб'єктів планування

ЦЕНТАЛІЗОВАНІ

(агреіування інформації)

ІНСТИТуТ інформаційного

куйріівлв=„Т,МОЖру;ІСВОмсиТяТ,а„

Інститут ринкової взаємодії

СисТема

ВЄК°=М,,

а

горизонТальними зв'язками

Інститут розподілу планування за функціями управління

ДЕЦЕ

/ (специф

НТАЛІЗО

ікація інфо

ВАНІ

рмації)

ІнсТшу узгоджі когніТи

еТнінняфТоерзмауарц

цйного усів Та ивосТей

Регулюючі інститути

Індикативне планування розвитку регіону

СТс'еркедоьвивн,уТрешонг

нБаЛанСаЛТойоКог^іиТк^'р^гио,ну

АдапТиевднг„;анрТргього

Рис. 1 Інститути виявлення інформації в системі індикативного планування сталого розвитку регіону

Як відомо, центральним поняттям системи індикативного планування є індикатор, тобто інтегральний показник, що кількісно визначає якісні характеристики реального процесу. Індикатори визначаються як параметри, в межах яких об'єкт планування може стійко функціонувати і розвиватися. Частина їх контролюється центром планування регіону (таксону) безпосередньо, а частина - входить до складу прогнозу сталого розвитку регіону (акумулює всі приватні плани території), на який він впливає опосередковано [19, с. 22]. Вони повинні формуватися в кількості, достатній для системного опису таксономічних і функціональних підсистем регіону, бути прозорими, взаємовиключними і доповнюючими, а їх збір повинен бути не занадто трудомісткими і дорогим.

Регулюючи індикатори сталого розвитку регіону, персоніфіковані за суб'єктами регіону (соціум, бізнес, влада), регіональний центр планування безпосередньо управляє діями принципалів (таксономічних центрів планування), що замовляють підготовку окремих заходів і розділів програми сталого розвитку регіону (місцеве самоврядування районного, міського та поселенського рівнів) і агентів-виконавців (це залежні від центру планування муніципальні установи і підприємства, приватні компанії та громадські організації, що надають інформаційні ресурси, необхідні для підготовки централізованих директив і виконання договірних зобов'язань в рамках державно-приватного партнерства).

Недотримання якихось порогових значень індикаторів сталого розвитку регіону означає порушення стійкості сталого розвитку. Тому в якості показника, що вимірює надійність підсистем регіону, доцільно взяти міру «негативної ентропії» К.Шеннона [20, с. 53]. Якщо регіон, як система, може

знаходитися в одному з дискретних станів, кількість яких П , а ймовірність перебування системи в кожному з них дорівнює р { та сума ймовірностей всіх станів дорівнює одиниці, то ентропія обчислюється за формулою:

п

Н="Е Рг Х І0§аРг , (1)

і =1

де Н ] - міра інформації, що міститься в окремому]-му індикаторі сталого розвиткурегіону;а - основа логарифма, що визначається одиницею виміру інформації; П - кількість станів (значень), в якому може знаходиться система.

Рг - ймовірність реалізації г-ї величини індикатора в майбутньому (в короткостроковому, середньостроковому, довгостроковому періодах).

Ентропія величина позитивна, а так як імовірності завжди менше за одиницю, а їх логарифм негативний, тому знак мінус у формулі К.Шеннона робить ентропію позитивною. Таким чином, за міру кількості інформації приймається та ж ентропія, але з протилежним знаком.

Базові інститути створюють передумови для існування організацій, що забезпечують і контролюють виконання планів (структурні підрозділи адміністрації, комісії, координаційні центри, асоціації, науково-дослідні інститути тощо). Це розмежування процесу виявлення планування на: -«виробництво» (з агрегування інформації при роботі з однотипними інформаційними ресурсами в ході формування стратегії сталого розвитку регіону) і «пошук» (за специфікацією інформації при роботі з різнотипними інформаційними ресурсами одного рівня агрегування в ході формування тактики сталого розвитку регіону по функціональних підсистемах регіону і таксонів) і розмежування праці на управлінську і функціональну [21, c. 132-134], регламентований похідними централізованими і децентралізованими інститутами.

Регулюючі інститути індикативного планування трансформують базові та похідні виходячи з відносного рівня невизначеності у зовнішньому середовищі регіону [21, c. 132-134]. Тоді можливі три альтернативи: стійкість внутрішнього середовища (більш детальна стратегія сталого розвитку регіону, пасивний моніторинг її виконання), адаптивність (більш рамкова стратегія сталого розвитку регіону, активний моніторинг) та підтримання балансу стійкості та адаптивності сталого розвитку регіону (пасивно-активний моніторинг стратегії сталого розвитку регіону).

Висновки. Таким чином, індикативне планування сталого розвитку регіону - це планування, метою якого є максимально можливий вплив держави на процеси формування та функціонування регіону з використанням таких інструментів, як:

- наявність збалансованого по всіх ресурсах плану-прогнозу, погодженого з усіма зацікавленими агентами;

- забезпечення плануючим центром всіх зацікавлених агентів різною інформацією, включаючи різноманітні типи прогнозів;

- створення плануючим центром умов, що сприяють обміну інформацією між усіма зацікавленими агентами і забезпечують процес узгодження всіх прийнятих рішень;

- забезпечення прямих переговорів і укладення угод між плануючим центром та іншими агентами. Важливо підкреслити при цьому, що загальновизнаними недоліками індикативного планування є:

- використання інформації індикативного планування суб'єктами планування в власних інтересах, що призводить до нестійкого розвитку в

цілому;

- втрата довіри до планів і методів планування в умовах соціальних та політичних конфліктів, економічних криз тощо.

В сучасних умовах в регіонах України не тільки поглиблюються перераховані вище недоліки, але до них додаються нові негативні фактори. Основними з них, на наш погляд, є:

- неможливість певного прогнозування політичної ситуації в майбутньому;

- низька ступінь консолідації між державою і приватним сектором економіки;

- прагнення приватних підприємців з метою ухилення від високих податків приховати свої можливості (обсяги наданих послуг, прибутку

тощо);

- відсутність необхідної інтеграції суспільно-економічних процесів, неможливість вести повний облік їх взаємозв'язків і розробляти відповідні моделі планування.

Наявність цих негативних факторів і висока невизначеність перспектив розвитку викликають необхідність розробки досить великого числа сценаріїв і ускладнюють вибір найбільш раціонального з них.

Необхідний подальший аналіз інформаційного процесу в системі індикативного планування сталого розвитку регіонів України, оскільки особливу роль в його повільному становленні відіграють інституційні ефекти асиметричного розподілу і поширення інформації серед суб'єктів планування, успадковані від директивного планування або що сформувалися в результаті деградації територіального управління.

РЕЗЮМЕ

Розглянуто систему індикативного планування на регіональному рівні. Здійснена кількісна оцінка рівня сталого розвитку регіонів України за ступенем гармонізації та коефіцієнта нерівномірності сталого розвитку. Обґрунтовано розглядати індикативне планування як механізм змішаної координації, представлений трьома групами інститутів. Запропоновано в якості показника, що вимірює надійність підсистем регіону, використовувати міру «негативної ентропії» К.Шеннона.

Ключові слова: індикативне планування, сталий розвиток, інститути планування, міра «негативної ентропії».

РЕЗЮМЕ

Рассмотрена система индикативного планирования на региональном уровне. Проведена количественная оценка уровня устойчивого развития регионов Украины по степени гармонизации и коэффициента неравномерности устойчивого развития. Обоснованно рассматривать индикативное планирование как механизм смешанной координации, представленный тремя группами институтов. Предложено в качестве показателя, измеряющего надежность подсистем региона, использовать меру «отрицательной энтропии» К. Шеннона.

Ключевые слова: индикативное планирование, устойчивое развитие, институты планирования, мера «отрицательной энтропии».

SUMMARY

The system of indicative planning at the regional level. Zdiysnenaya quantitative assessment of sustainable development in Ukraine by the degree of harmonization and uniformity coefficient of sustainable development. Grounded considered indicative planning as a mechanism for coordinating mixed represented by three groups of institutions. Proposed as an indicator that measures the reliability of subsystems region used as «negative entropy» K.Shennona. Keywords: indicative planning, sustainable development, planning institutions, a measure of «negative entropy».

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Двас Г.В. Управление региональной экономикой на основе теории надежности І Г.В. Двас. - СПб.: Наука, 2005. - 359 с.

2. Умаханов M.R Устойчивое развитие региона: модель, основные направления, концепция І M.R Умаханов. - M.: ЮНИТИ-ДAНA: Закон

и право, 2006. - 143 с.

3. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития І Н.В. Багров - К.: Лыбидь, 2002. - 256 с.

4. Білорус О.Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: (Системні маркетол. досл.) І О.Г. Білорус, IO.M. Mацейко. - К.: MAУП, 2005. -

492 с.

5. Борщук Є. M. Основи теорії стійкого розвитку еколого-економічних систем: [монографія] І Є. M. Борщук. - Львів: Растр-7, 2007. - 435 с.

6. Буркинский Б.В. Экономико-экологические основы регионального природопользования и развития ІІ ИПРЭЭИ НAН Украины І Буркинский Б.В., Степанов В.Н., Харичков С.К. - Одеса: Фенікс, 2005. - 575 с.

7. Вахович LM. Фінансова політика сталого розвитку регіону: методологія формування та механізми реалізації: Mонографія. І LM. Вахович - Луцьк: Надстир'я, 2007. - 496 с.

8. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: теорія, методологія, практика: Mонографія. І З.В. Герасимчук- Луцьк: Надстир'я, 2008. - 528 с.

9. Данилишин Б. M. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. І Б. M. Данилишин, Л.Б. Шостак. - К.: СОПС Украины НAНУ, 1999. - 367с.

10. Масловська Л.Ц. СТалий розвиток продукТивних сил регіонів: Теорія, методологія, пракТика: Монографія. / Л.Ц. Масловська - К.: КНЕУ, 2003. - 365 с.

11. Основи стійкого розвитку: Навчальний посібник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. -654 с.

12. Сталий розвиток: еколого-економічна оптимізація територіально-виробничих систем: навчальний посібник / І.В. Недін та ін.; За заг. ред. І.В. Недіна. - Суми: Університетська книга, 2008. - 383 с.

13. Немец Л. Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты (на примере Украины): Монография. / Л.Н. Немец - Харьков: Факт, 2003. - 383 с.

14. Уринцев А.И. Структурный анализ и проектирование распределенных экономических информационных систем / А.И. Уринцев // Экономико-математические модели и методы. - 1997. - Т. 33. - № 4. - 39 с.

15. Львов Д.С. Стратегическое управление: регион, город, предприятие / Д.С. Львов. - М.: Экономика, 2005. - 603 с.

16. Раєвнєва О.В. Моделювання антикризового управління регіону: Наукове видання / О.В. Раєвнєва, Н.Ю. Голіяд. - Харків: Вид-во ХНЕУ, 2007. - 300 с.

17. Статистична інформація / Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua.

18. Даллаго Б. Есть ли будущее у макроэкономического планирования в Восточной Европе? / Б. Даллаго // Российский экономический

журнал. - 1992. - № 4. - С. 84-95.

19. Показатели устойчивого развития: структура и методология: Пер. с англ. - Тюмень: ИПОС СО РАН, 2000. - 359 с.

20. Григорьев А.В. Методологические вопросы определения стоимости информации в стационарной экономике: монография / А.В. Григорьев. - Красноярск, 2006. - 173 с.

21. Руцкий В.Н. Эффективность информационного процесса в сложных динамических экономических системах / В.Н. Руцкий // Современная экономика: проблемы и решения: Сб. науч. трудов. Вып. 7. - Красноярск: Изд-во Сибирского Федерального университета, 2007. - С. 125-138.

УДК 339.9

ФОРМУВАННЯ ПРАКТИК СУЧАСНОГО МАРКЕТИНГУ В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ ДО НИЗЬКОВУГЛЕЦЕВОЇ ЕКОНОМІКИ

БерезницькаМ.В., аспірант Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» м. Київ '

Концепція сталого розвитку (СР) отримала визнання на міжнародному рівні ще з початку 1980-х років, а завдання впровадження стратегій СР стало задекларованою метою "Порядку денного на ХХІ століття", однак, є певні складнощі з впровадженням таких стратегій в умовах чинної парадигми індустріального розвитку, зокрема у країнах з перехідною економікою. Прояви трьох (екологічної, енергетичної, соціально-економічної) майже одночасних криз поставили під сумнів достатність моделі кількісного економічного зростання та критерію короткострокової максимізації прибутку у діяльності бізнесу і довели необхідність пошуку більш ефективних схем виробництва і споживання та критеріїв успішності політики і економічної діяльності, які б відповідали довгостроковим суттєвим потребам людства. Таким чином, досягнення основної мети - збереження глобальної екосистеми і перехід до СР не можливі шляхом простого балансування між економікою, екологією і соціальною сферою.Виникла необхідність пошуку якісно нового типу цивілізаційного розвитку, який повинен прийти на зміну сучасній цивілізації і подальшу розробку глобальної стратегії його реалізації[1].

Ці пошуки призвели до обгрунтування Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) у 2008 році Глобального зеленого нового курсу, спрямованого на сприяння оздоровленню фінансової системи, подолання рецесії в економіці, переведення після кризового розвитку на шлях екологічно чистого і стабільного розвитку, збільшення кількості робочих місць [2]. Розвиваючи положення Глобального зеленого нового курсу, ЮНЕП присвятив свою наступну доповідь 2011 року "Назустріч "зеленій економіці": шлях до сталого розвитку та викоріненню бідності" аргументації на користь інвестування 2% світового ВВП в "озеленення" десяти найважливіших секторів економіки з метою істотної зміни характеру розвитку та спрямування потоків державних і приватних інвестицій на ефективне використання ресурсів та зменшення викидів ПГ [3]. Десять ключових секторів включають: сільське господарство, житлово-комунальне господарство, енергетику, рибальство, лісництво, промисловість, туризм, транспорт, утилізацію та перероблення відходів, управління водними ресурсами.

Зелена економіка згідно доповіді ЮНЕП - це "економіка з низькими викидами вуглецевих сполук, яка ефективно використовує ресурси і відповідає інтересам всього суспільства". В "зеленій економіці" зростання доходів і зайнятості забезпечується державними та приватними інвестиціями у ті заходи і проекти, які сприяють зменшенню викидів ПГ та забруднення, підвищують ефективність використання енергії і ресурсів, працюють на упередження втрати біорізномаїття та екосистемних послуг.

Низьковуглицеве зростання є складовою частиною зеленої економіки та сталого розвитку держав. Низьковуглецевий розвиток - це стратегія країни, що об'єднує пріоритети в сфері зміни клімату та пріоритети національного економічного розвитку.

Основними індикаторами низьковуглецевого зростання в світі визнано два інверсивних показники: карбоноємність та карбонову продуктивність.

Карбоноємність визначається як відношення загальної кількості викидів ПГ країни в СО2 еквіваленті до величини ВВП і є показником того, скільки ПГ викидається в повітря при виробництві одиниці ВВП в країні.

Карбонова продуктивність визначається як відношення величини ВВП до загальної кількості викидів ПГ країни в СО2 еквіваленті і є показником того, який обсяг ВВП країна виробляє викидаючи тону ПГ в СО2 еквіваленті.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

О В Амельницька - Система лoгicтичнoгo сервісу тpaнcнopтнo-eкcнeдицiйнoгo ніднриємства

О В Амельницька - Аналіз ефективності функціонування локальних електричних мереж в сучасних умовах

О В Амельницька - Аналіз методів оцінки соціально-економічної ефективності проектних рішень в електричних мережах