полководець - Гетьман і с мазепа - страница 1

Страницы:
1 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Журавльов Д. Гетьман І. С. Мазепа - полководець // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / Збірник наукових праць. - Харків: Бізнес Інформ, 2000. - C. 92 - 98.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський; А. О. Баскакова

ЛИТЕРАТУРА

1. Богданов Л. П. Военные поселения // Вопросы истории.-1980.— №2.

2. Воспоминания графини А. Д. Блудовой// Русский архив.- 1874.

3. Воспоминания А. К. Гриббе. Новгородские военные поселения // Русская старина.— 1875 — №1

4. Гриббе А.К. Холерный бунт в Новгородских военных поселе­ниях 1831 года // Русская старина. — 1876. - Т. 17.

5. Записки инженерного офицера Мартоса // Русский архив.-1893. -

Т.2.

6. Кайгородов В. Аракчеевщина. -М., 1912.

7. Карцев П.П. О военных поселениях при графе Аракчееве // Русский весник.— 1890. — №2.

8. Лобачевский В. Бугское казачество и военные поселения // Киев­ская старина. - 1887.— №12

9. Можайский И. Времена военных поселений (Из рассказов быв­шего военного поселянина). // Исторический вестник.- 1886. - Т. 25.

10. Мой век или история Сергея Маевского // Русская старина. -1873.-№10.

11. Русский архив. - 1871.

12. Щебальский П.К. Военные поселения и граф Аракчеев // Рус­ский вестник. - 1890.- №4.

ЖУРАВЛЬОВД.В.

ГЕТЬМАН I. С. МАЗЕПА — ПОЛКОВОДЕЦЬ

Понад 20 років стояв на чолі Української козацької держави геть­ман Іван Степанович Мазепа-постать складна, суперечлива, та, поза сумнівом, велична.

То була людина, обдарована багатьма талантами, найважливі­шим із яких був хист політика.

Після згубної і виснажливої Руїни доба Мазепи — це останній,. причому не лише культурний («мазепинське бароко»), але і політич­ний та військовий злет козацької України; час, коли союзу з нею праг­нули могутні держави Європи, а у європейській пресі публікувалося чимало матеріалів про «країну козаків» та її гетьмана; це був час, коли значно покращилися бойові якості козацької кінйоти і вирісартилерійський парк Гетьманщини, багато в чому завдяки знавцеві артилерійської справи, яким був І. С. Мазепа.

Як писав Є. Маланюк, «це був досвідчений державний муж, зруч­ний політик, досконалий дипломат, а, головне,— старий, з величез­ною практикою, воєначальник і полководець».

Незважаючи на загалом невелику кількість досліджень, які сто­суються діяльності І. Мазепи — воєначальника, слід зазначити, що роль гетьмана як організатора військової справи на Лівобережній Україні у добу після Руїни вивчена порівняно краще, ніж, власне, дії Мазепи-полководця.

Сьогодні добре відомо, що саме за часів І. Мазепи традиційна козацька система 10 реєстрових (городових) полків Лівобережжя знайшла повноцінне доповнення у вигляді численного найманого війська: на 1708 р. воно нараховувало принаймні 8 компанійських і сердюцьких полків [1, с. 94].

Наприкінці ХУІІ ст. зросла роль козацької артилерії — цьому сприяли і знання І.Мазепи з артилерійської справи, яку він вивчав замолоду, перебуваючи у Девентері (Нідерланди) [6, с.11]. Генераль­на артилерія, що перебувала у Батурині, нараховувала на початку ХУІІ ст. більш ніж 40 одиниць (серед яких були і гармати власного, українського, виробництва), чималою була також полкова, сотенна артилерія, а також артилерія окремих міст Гетьманщини.

Окремо слід згадати про оборонну систему Української козацької держави цього часу, що складалася зі служби попередження, розвідки, служби сповіщення і власне оборонних ліній [3, с. 70-71]. Місця дисло­кації козацьких пікетів визначалися гетьманом — як правило, це була лінія Коломак-Оріль-Ворскла-Дніпро.

Система охорони кордонів Гетьманщини діяла, як і раніше, у тісній співпраці з Військом Запорозьким Низовим, але тепер більш значну роль, ніж раніше, відігравала розвідка саме лівобережного козацтва: наприклад, взяттям «язиків» тепер часто займалися не лише запорожці, а і невеликі кінні «спецзагони» з компанійців, напади ж на турецькі міста-фортеці у нижньому Подніпров'ї та у Причорномор'ї наприкінці ХУІІ ст. здійснюва­ли вже не нечисленні загони запорозьких козаків, а значні підрозділи реєст­ровців та компанійців (наприклад, у 1688 та 1694 рр) [2, с.365,455].

Гетьман І. С Мазепа відігравав значну роль у створенні згаданої обо­ронної системи, розбудові козацьких збройних сил — піхоти, кінноти та артилерії; але крім цього, гетьман був і досить здібним воєначальни­ком, що виявилося під час багатьох походів, організованих та очолю­ваних ним.

Протягом першого періоду гетьманування І.С.Мазепи (1678-1700), коли зовнішньополітичний курс Української козацької держави був спрямований на радикальне розв'язання «чорноморського питання» [7, с. 60], козацькі війська здійснили близько 20 великих і менших походів проти татар і турецьких фортець у Північному Причорномор' ї [4, с. 104], причому гетьман очолював військо під час усіх великих походів.

Першим таким походом став Кримський похід 1689 р. об'єднаної армії В.Голіцина та І.Мазепи, що мав на меті спробувати прорватися крізь Перекоп до Криму. Гетьман Мазепа, враховуючи результати ана­логічного походу 1687 р., у якому він брав участь як генеральний оса­вул козацької армії, висунув стратегічний план, що практично співпа­дав з порадами досвідченого генерала П.Гордона: вести наступ посту­пово, будуючи по мірі просування укріплення-бази, а також захопи­ти чотири нижньодніпровські фортеці, забезпечивши таким чином свій правий фланг [3, с. 182].

Подібна стратегія була цілком виправданою під час бойових дій-проти мобільних татарських загонів, адже сама велика російсько-українська армія, що складалася значною мірою з піхоти, обтяжена величезним обозом, необхідним у степу, не відзначалася великою мо-більностю. Запропоноване теоретичне рішення, що, за термінологією відомого німецького військового історика Г. Дельбрюка, було одним із виявів універсальної «стратеги виснаження супротивника», мало більше шансів на успіх, ніж невдала спроба Голіцина швидко діста­тися Перекопа і оволодіти Кримом.

Під час наступу на південь українським військам доводилося мати справу не лише з мобільними татарськими загонами (проти яих, як показав похід 1689 p., досить успішно діяли гетьманські сердюки та артилерія), але і з укріпленими фортпостами Османської імперії. Вис­лані І.Мазепою у 1688 р. два козацьхі полки не змогли захопити Очаків, так само не вдалося і більш серйозним козацьким силам 1694 року заволодіти Казикерменом. Але вже 1695 року Дніпровський похід І.Мазепи і Б.Шереметева, що мав на меті не лише відвернути увагу османів від головного, Азовського, напрямку, але і спробува­ти захопити нижньодніпровські фортеці, досяг своєї мети. Велику роль у цій перемозі відіграла правильно розташована козацька та російська артилерія, яка звела нанівець вогневу активність артилерії обложених [2, с.477]. Споруджувані за наказом гетьмана земляні вер­ки та російський підкоп [2, с.476] дали змогу оволодіти Казикерме­ном з незначними втратами; три інші фортеці капітулювали згодом. Таким чином, було зруйновано або захоплено турецькі форпости, щозаважали виходу козаків у Чорне море, а також створено плацдарм для подальшого відвоювання Причорномор'я.

Новий великий похід козацьких та російських військ, у підготовці і проведенні якого найактивнішу участь узяв гетьман Мазепа, відбувся влітку 1697 р. Це мав бути грандіозний похід 100 великих морських «стругів» і 600 річкових човнів у Чорне море «для військового промислу над турчином» [2, с. 549]. Завдяки заздалегідь проведеним вимірам та розвідці флотилія пройшла пороги по високій воді, а сухопутне військо І.Мазепи та воєводи Я.Долгорукова 25 липня дісталося Казикермена. Проте захопити турків зненацька не вдалося — ще у червні гетьман отримав повідомлення про те, що сильна турецька ескадра, ядро якої складали двадцять дві каторги, озброєні важкими гарматами, чекає на козаків у гирлі Дніпра.

Варто зауважити, що при підготовці до походів гетьман Мазепа приділяв велику увагу розвідці — інформація про ворожі сили і на­міри сприяла, зокрема, успіху у 1695 p., а також військовб-топо-графічній підготовці — наприклад, перед походом 1698 р. полковник І. Іскра склав дуже докладний «реєстр прикмет» усіх важливих гео­графічних об'єктів від Мишуриного Рогу до гирла Бугу і міста Очаків.

З початком виснажливої і чужої інтересам України Північної війни козацьке військо і його головнокомандувач — гетьман Мазе­па були змушені брати участь у бойових діях проти шведської регу­лярної армії та шляхетських формувань польських прибічників Кар­ла ХІІ. Гетьман, чий бойовий досвід цінував Петро І (наказуючи ге­нералам обговорювати свої воєнні плани разом із Мазепою [1, с.55]), був присутній на багатьох військових нарадах. Загони іррегулярної козацької кінноти та піхоти з перемінним успіхом воювали проти шведів у Прибалтиці, Польщі, Литві та Білорусії.

Починаючи з 1705 р. великі козацькі сили на чолі з гетьманом здійснили кілька походів за Дніпро, взявши під свій контроль знач­ну частину Правобережжя (за вказівками Петра І вони мали утриму­вати його до кінця двовладдя у Польщі, але за планом І.С.Мазепи це мав бути крок до остаточного приєднання Правобережжя до Українсь­кої козацької держави).

Після початку у 1705 році таємних переговорів зі Станіславом Ле-щинським і Карлом XII гетьман Мазепа розробляє стратегічний план дій на випадок поразки Петра І. Схоже, він передбачав наступ основної шведської армії на Москву Смоленським шляхом (і відступ ним голов­них російських сил), а також прихід на Україну С. Лешинського разом із допоміжними шведськими силами — вони мали допомога™ козаць­ким військам ліквідувати російські гарнізони міст Гетьманщини. Сьо­годні можна сказати напевне, що І.С. Мазепа не «запрошував» на Ук­раїну Карла XII [6, с. 146) і не обіцяв шведам перетворити Гетьманщину на їхню оперативну базу (що негайно призвело б до її розорення внасл­ідок бойових дій, як, врешті, і сталося) — це можна довести на основі як українських {5, с. 178], так і багатьох шведських джерел [8, с. 69].

У світлі подібних розрахунків гетьмана стає зрозумілим, що рап­това зміна Карлом XII маршруту наступу, зумовлена насамеред вміло використаною росіянами тактикою «спаленої землі», і його прихід на Україну був не початком здійснення, а початком краху політич­них і воєнних планів гетьмана. Дізнавшися про несприятливий для його намірів розвиток подій, І. Мазепа вирішив спробувати звести дію цього негативного чинника до мінімуму і обмежити майбутній театр воєнних дій Сіверщиною.

Становище гетьмана на середину 1708 р. ускладнювалося ще й тим, що козацьке військо (окрім трьох городових і кількох охотниць-ких полків) було розосереджене на великій території і відчайдушні 4 спроби гетьмана швидко сконцентрувати війська у районі Батурина зазнали невдачі [7, с. 312]. Помилки з далекосяжними наслідками при- ' пустився шведський генерал-майор Лагеркруна, що не зумів вчасно зайняти стратегічно важливий Стародуб; ще фатальнішою стала за­гибель під Лісною половини корпусу А.Левенхаупта і всього обозу шведської армії, що, зокрема, значно обмежило боєздатність артилерії Карла XII; крім того, тепер шведи мали здобувати провіант і фураж за допомогою реквізицій на території союзника.

За цих грізних обставин гетьман Мазепа, можливо, дещо недооці­нивши загрозу з боку драгунських полків О. Меншикова, запропону­вав Карлу XII зайняти Новгород-Сіверський [5, с. 180]; метою цієї акції було — відсікти Україну від основних російських сил і дати змогу Ма­зепі виграти певний час. Але надто повільні і обережні дії шведів при­звели до невдачі і цього плану, і 28 жовтня 1708 р. (за ст.ст.) гетьман Мазепа, залишивши у Батурині гарнізон, прибув до шведського табо­ру, маючи при собі майже всю генеральну старшину і до сих пір не вияс­нену точно кількість козаків — найбільш вірогідними є цифри 3-5 тисяч [8, с. 72]. Оперативні дії Меншикова призвели до загибелі Батурина (З листопада) разом із значною частиною залоги та населення і усіма за­пасами провіанту, пороху, амуніції, козацькою артилерією.

Яким же був бойовий шлях козаків-мазепинців, союзників Карла XII? На жаль, до сьогодні ми не маємо більш-менш повної картини,участі українських козаків у Північній війні на боці шведської армії (ця темаще чекає на свого дослідника), але певна цікава інформація про це все ж існує. Всупереч російським (до 1917 р.) та радянським дослід женням, де йшлося про жалюгідну купку козаків, які лише думали про втечу зі шведського табору, щоденники вояків-каролинців містять чимало зга­док про участь гетьманських козаків, як кінноти, так і піхоти, у сутич­ках і невеликих боях з донськими козаками та калмиками Петра І. Ко­зацькі частини використовувалися далеко не лише для земляних робіт під Полтавою, але, разом із восьмитисячним запорозьким корпусом на чолі з К.Гордієнком, що приєднався до шведів у березні 1709 p., брали активну участь у організації засідок, рейдів, нападів на окремі загони, фуражирів і посланців [8, с. 82-83,85,87,88]. Козацькими військами ке­рували, за даними шведських офіцерів Вейге, Петре і пруського аташе Н.фон Зільтмана, охотницькі старшини, а також А.Войнаровський.

Сам семидесятирічний гетьман рідко брав участь у бойових діях (хоча, за Зільтманом, саме І. Мазепа керував своїми козаками у бою 16 червня), зате з ним часто радився Карл XII [8, с.86]. Та, мабуть, найбільшу військову допомогу своєму союзникові І.Мазепа надав, за­безпечивши приєднання до українсько-шведського союзу запорожців — їхнє військо, про бойові якості якого маємо схвальні відгуки шведсь­ких офіцерів [8, с. 87], стало єдиним підкріпленням, яке дістала шведська армія протягом кампанії 1709 року. Крім того, шведська армія не Ук­раїні, незважаючи на важку зиму и вороже ставлення значної частини населення, змогло все-таки зберегтися як значна бойова сила (зокре­ма, завдяки заготовленим І.Мазепою запасам сіна збереглася шведська кіннота—для порівняння варто згадати, що восени-взимку 1812р. прак­тично перестала існувати кавалерія Наполеона).

На жаль, генеральна битва 27 червня 1709 р. під Полтавою (у якій, за даними словацького церковного діяча Д.Крмана, фланги і тил шведської армії на першому етапі бою прикривали українські козаки [8, с. 89] закін­чилася важкою поразкою шведської армії. Після довгої виснажливої втечі, коли лише досвід війни у степу гетьмана Мазепи та запорожців урятував Карпа XII і залишки шведського генералітету, союзники прибули до Бен­дер, де 22 вересня 1709 р. скінчився життєвий шлях великого сина У краї- \ ни, талановитого дипломата і досвідченого полководця — І. С. Мазепи.

Як полководцеві, І. С.Мазепі були притаманні передусім обе­режність, виваженість, вміння реально оцінити власні та ворожі сили; велику увагу приділяв геТЬман роЗвідці і збиранню інформації, доб­ре розумів роль і значення артилерії під час облог та на полі бою. Щоправда, воєнне щастя не завжди було на боці гетьмана, але те саме можна сказати про переважну більшість полководців.

Тому є цілком достатньо підстав для твердження про те, що геть­ман Іван Степанович Мазепа має посісти далеко не останнє місце се­ред українських полководців козацької доби.

ЛІТЕРАТУРА

1. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст.— К., 1969.

2. Величко С. Літопис—К., 1991.— Т. 2.

3. Заруба В. М. Студії з історії України.— К., 1995.

4. Костомаров Н. И. Мазепа.— М.: Республика.— 1992.

5. Лист П. Орлика до"С. Яворського // Субтельний О. Мазе-пинці.—К., 1994.

6. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західьоєвропейських джере­лах.—К., 1995. _ !

7. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба.Нью-Йорк;- і Париж; Торонто,1960.

8. Томашівський С. Із записок Каролинців про 1708/1709 pp. //За­писки Наукового товариства імені Шевченка.— Львів, 1909.— Т. 92.

ЖУРАВЛЬОВАС. П.

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ТА ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ У 1921-1922 pp.

На період 1921 - 1922 pp. припадають і перші торговельні зв'яз­ки У РСР та держав Центральної Європи. Приступаючи до розгляду питання, треба перш за все врахувати один важливий момент. Саме до 20 березня 1921 р. постачання України імпортом повинно було проходити в загальному порядку через Главки і Наркомати РСФР, але 20 березня РНК РРФСР постановила, що основні імпортні опе­рації Україна повинна проводити самостійно. Право на керівництво надавалося — Наркомату зовнішньої торгівлі (НКЗТ) та Укрзовні-шторгу, які проводили закупівлю товарів як по номенклатурному списку так і за власною ініціативою, безпосередніми функціями яких були налагодження і розвиток контактів з ринками Європи.

Реальна політична й економічна ситуація в Україні та навколо неї не сприяла в той період встановленню мирних зв'язків з країна­ми світу. На початку 20-х років практично блокованими залиша-

Страницы:
1 


Похожие статьи

полководець - Гетьман і с мазепа