О М Гомас - Варіантність і синонімія в словосполученні й реченні - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Г О М А С Оксана Михайлівна

УДК 808. 3 - 2 ВАРІАНТНІСТЬ І СИНОНІМІЯ

В СЛОВОСПОЛУЧЕННІ Й РЕЧЕННІ

10.02.01 — українська мова

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник:        доктор філологічних наук, професор

ДУДИК Петро Семенович,

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, професор кафедри української мови.

доктор філологічних наук, професор

ГОРОДЕНСЬКА Катерина Григорівна,

Інститут української мови НАН України, заступник директора; кандидат філологічних наук

СЕМЕРЕНКО Ганна Василівна,

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, доцент кафедри мови і методики її викладання в початковій школі.

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м.Івано-Франківськ.

Захист відбудеться 25 квітня 2000 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01030, м.Київ, вул.Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01030, м.Київ, вул.Пирогова, 9.

Офіційні опоненти: —

Провідна установа: —

Автореферат розіслано 24 березня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Н. П. Гальона

Дисертаційне дослідження присвячене явищам синтаксичної синонімії й синтаксичної варіантності в словосполученнях і реченнях української мови. Актуальність дослідження мотивується:

1) необхідністю вивчення проблеми, яка становить чималий інтерес у теоретичному й практичному аспектах;

2) відсутністю спеціальних праць, присвячених синонімії й варіантності речення;

3) практичною потребою у підвищенні культури українського літературного мовлення. Вагомий внесок у розробку питань, що пов'язані із з'ясуванням ознак синонімічності й

варіантності синтаксичних конструкцій, зробили такі мовознавці, як О. Пєшковський, О. Ахманова, Ф. Буслаєв, І. Ковтунова, Г. Ріхтер, М. Мілих, М. Палевська, В. Ярцева, І. Распопов та інші вчені.

Ще й дотепер не склався єдиний підхід до визначення суті синтаксичної синонімії й варіантності та їх критеріїв. Відсутнє й конкретне розмежування понять синтаксична синонімія і синтаксична варіантність, немає системності й повноти в описі механізму синонімізації в синтаксисі, не досліджено комунікативний аспект цих явищ.

Відсутній поки що й повний, всебічний опис системи просторових відношень, системи смислових і стилістичних диференційних ознак, відтінків, які характеризують семантику синонімічних і варіантних структур, а також конкретне контекстуальне оточення досліджуваних мовних і мовленнєвих одиниць, їх залежність від комунікативної спрямованості висловлення. Тому актуальними залишаються питання розкриття внутрішніх закономірностей у смисловій системі синонімічних і варіантних конструкцій.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковою темою кафедри. Тема дисертації тісно пов'язана з темою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова "Лінгводидактичний опис функціонування української мови", яка передбачає діахронне й синхронне вивчення граматичної будови української мови, зокрема, функціонування варіантних і синонімічних синтаксичних конструкцій у літературній мові.

Метою дослідження є широке системне з'ясування явищ синтаксичної синонімії й синтаксичної варіантності, розмежування обох понять, визначення критеріїв віднесення синтаксичної структури до того чи іншого поняття, систематизація варіантних і синонімічних конструкцій.

Поставленою метою визначаються й основні завдання дослідження:

1. Чітке розмежування понять синтаксичної синонімії й синтаксичної варіантності.

2. З'ясування впливу контекстуального оточення на можливість вибору синонімічної чи варіантної конструкції.

3. Визначення характерних критеріїв синтаксичної синонімії та варіантності.

4. Виділення додаткових мовних і позамовних факторів, які можуть впливати на вибір синонімічної чи варіантної конструкції.

5. Опис системи смислових відношень, які виражаються синонімічними чи варіантними структурами.

Методи дослідження. Основним методом дисертаційного дослідження став метод лінгвістичного опису, яким передбачається системне вивчення категорій мови. Аналіз семантико-синтаксичних відношень конструкцій ґрунтувався на з'ясуванні взаємозв'язку опорного й детермінуючого компонентів як одиниць, якими визначається характер семантики речень.

З метою перевірки однорідності семантики конкретних речень застосовано методи перетворення (трансформації) і дистрибутивного аналізу.

Об'єктивним критерієм виявлення синонімічності чи варіантності, а також опису диференційних ознак порівнюваних структур на синтаксичному рівні став опозиційний метод.

Методом від'ємного експерименту виявлено позиційні обмеження у використанні тотожних за змістом синтаксичних елементів.

Дослідження причин, якими обмежується взаємозаміна порівнюваних структур, зумовило й застосування методу контекстуального спостереження.

Об'єктом дослідження були прийменниково-відмінкові конструкції, прості односкладні й двоскладні речення, які позначені спільністю синтаксичної функції, а також певною синтаксичною формою окремих слів.

Матеріалом дослідження стала художня література ХІХ - ХХ ст., періодична преса за 1994 -1999 рр.; джерелами фактичного матеріалу для дослідження також були матеріали 11-томного "Словника української мови", лексичної картотеки Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН України. Створена картотека нараховує понад 5000 прикладів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що синонімічні й варіантні синтаксичні конструкції вперше досліджувалися як окремі семантико-синтаксичні категорії. У дисертації максимально повно визначено й описано синонімічні й варіантні синтаксичні конструкції, подано критерії їх розмежування, з'ясовано роль контексту, під впливом якого можливе часткове послаблення чи посилення характерних для певної мовної одиниці ознак.

Теоретичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використані в подальшому опрацюванні теорії семантико-синтаксичних відношень, які виражаються синонімічними формами відмінків та іменниково-прийменникових конструкцій у конкретному контекстуальному оточенні, а також у дослідженнях закономірностей і тенденцій розвитку синонімічних і варіантних конструкцій.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її висновки можуть бути використані у викладанні курсів "Сучасна українська літературна мова", "Культура усного й писемного мовлення", "Стилістика", спецкурсів, а також у створенні словника синтаксичних синонімів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови, на Всеукраїнських наукових конференціях (1996 - 1999 рр.). Зміст роботи викладено у 5 публікаціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, яка становить 229 найменувань. Обсяг дисертаційного дослідження без списку використаної літератури — 160 с., загальний обсяг роботи — 184 с.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертаційного дослідження формулюються тема, мета, актуальність праці, з'ясовуються методи й методологія дослідження, об'єкт, наукова новизна, матеріал дисертації, а також її теоретичне й практичне значення.

У першому розділі — "Синтаксична синонімія" докладно висвітлюються питання теорії синтаксичної синонімії, розглянуто проблеми синтаксичної валентності й семантико-синтаксичних особливостей синонімічних одиниць; досліджено полісемію дієслова як одне з явищ і способів варіювання залежної форми і варіювання відмінкової форми при однооб'єктному дієслові; розмежовано такі лінгвістичні категорії, як синтаксична і несинтаксична синонімія.

Встановлено, що єдиним принципом синонімії в синтаксисі є відсутність повного паралелізму між планом змісту і планом вираження. Володіючи однаковою значеннєвістю (загальним ядром значення), синоніми мають різну субстанцію, позначаючи одні й ті ж явища, зв'язки і відношення об'єктивної дійсності, чим і передаються додаткові значеннєві відтінки. Під час опрацювання ілюстративних джерел також врахувався стилістичний аспект у синтаксичній синонімії. Як лексична, так і синтаксична синонімія є показником багатства й виразності мови.

Основним визначенням синтаксичної синонімії в дисертаційному дослідженні є таке: синтаксичні синоніми — це різноструктурні синтаксичні конструкції, які виникають унаслідок змінформально-змістового плану і характеризуються тотожністю граматичного значення та певними семантичними відмінностями.

Проблема синтаксичної синонімії пов'язана безпосередньо з поняттям граматичного значення. Граматичним значенням виступає тип відношень, що має спеціальний граматичний засіб свого вираження. Кожен тип зв'язку відображається різнобічно, багатогранно. Так створюються синтаксичні синоніми, які розрізняються відтінками граматичного значення. Спостереження показують, що відтінок граматичного значення не залежить тільки від значення граматичного показника (прийменника, сполучника тощо), що він визначається також характером сполучення (одним із варіантів сполучення) взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів певної конкретної синтаксичної одиниці.

Оскільки кожна синтаксична конструкція складається з множинності компонентів, якими виражаються найрізнорідніші відношення й граматичні значення, і синоніми відрізняються лише одним якимсь граматичним значенням, то синтаксичними синонімами слід вважати лише конструкції, які репрезентують собою повний граматичний паралелізм і відрізняються лише тими елементами, які є виразниками певного граматичного значення або тісно пов'язані з ним, напр.: дивиться вовком - дивиться, як вовк; Встань! — Встать!

Різноструктурність мовних форм, переважно словосполучень, — це обов'язкова ознака існування синтаксичної синонімії. Відмінності в структурі синтаксичних синонімів проявляються, зокрема, в різних виявах синтаксичного зв'язку словосполучень з приблизно однаковим лексичним змістом; формальними показниками відмінностей у структурі сполучень слів слугують форми слів, прийменники, сполучники тощо, напр.: наказ про наступ — наказ наступати.

Синтаксичні синоніми виділяються на фоні певних синтаксичних відношень у мовленнєвому контексті чи ситуації внаслідок урахування граматичної позиції залежної частини словосполучення відносно пояснювальної. Для дотримання тотожності граматичної позиції потрібно, щоб певна словесна форма вживалася при члені речення з ідентичними морфологічними категоріями. Синонімами в такому випадку вважаються два різні граматичні засоби, які вступають у нерівні відношення в тотожних позиціях. При цьому така нерівність відношень відображає властивість синонімів зберігати структурно-семантичні й стилістичні особливості, напр.: Вона згорблена від старості — Вона згорблена від того, що стара — Старість змушує її горбитись — Старість горбить її — Вона згорблена старістю — Вона згорблена через старість.

Ще одним критерієм для віднесення тих чи інших конструкцій до синонімів звичайно вважається їх взаємозамінюваність. Однак взаємозамінюваність — це тільки необхідний наслідок того факту, що два слова чи дві конструкції становлять синоніми (їх близькість зумовлює можливість їхньої взаємозаміни). Тому така взаємозамінюваність обов'язкова. Водночас не всіконструкції, кожна з яких допускає взаємозаміну, є синонімічними. У дисертації явище синтаксичної синонімії розглядається на рівні словосполучення і на рівні речення.

У дослідженні словосполучень за конструктивний елемент бралося одне і те ж дієслово. Оскільки дієслово володіє великим запасом внутрішнього семантичного варіювання в межах одного словесно-формального обрамлення, то його окремі значення досить часто відрізняються своїми синтаксичними властивостями. При цьому вони можуть набути "автономності" в тексті: як абсолютно самостійні одиниці входити до інших семантичних класів дієслів. У зв'язку з цим досить часто у функції опорних компонентів порівнюваних конструкцій постають дієслова з їх окремими значеннями. Повторюючи конструктивні можливості дієслова іншої лексико-семантичної групи, такі окремі значення дієслова з іншою семантикою починають уподібнюватися опорному дієслову, спричиняючи цим семантичні зрушення конструкції в цілому, напр.: убиватися за ким — сумувати, жалкувати за ким; убиватися за кого — турбуватися, непокоїтися за кого. Тому дієслово, яке є чутливим до змін у межах комплексу "дієслово -прийменник - відмінкова форма" і "дієслово - відмінкова форма", зазнаючи семантичних зрушень, спричинює конструкції таким чином до переходу від дублетності до семантичної відзначеності (синонімічності).

Прийменники теж володіють певним семантичним потенціалом і беруть активну участь у вираженні семантики словосполучення, внаслідок чого синтаксичні одиниці реагують на заміну одного прийменника іншим, напр.: полювати за ким - полювати на кого; на опущення прийменника, напр.: влучати в кого - влучати кого; на зміну лексико-семантичних характеристик імені, яке утворює з прийменником прийменниково-відмінкову конструкцію, напр.: написати до друга - написати до Львова. Роль зміни характеру імені ще більш помітна, якщо врахувати можливість зміни іменної частини словосполучення більш загального характеру, тобто зміни, зумовленої відмінностями в значенні відмінків як морфологічної категорії, напр.: згодовувати худобі - згодовувати худобою.

У роботі досліджено варіювання відмінкової форми при однооб'єктному дієслові. На підставі вивчення дієслівних форм з'ясовано, що: 1) форми давального і знахідного відмінків при дієсловах семантики поради — синонімічні; 2) дублетність форм знахідного й орудного відмінків закріплюється синкретизмом дієслівної семантики; 3) дублетність знахідного й давального відмінків при дієсловах вичитувати, докоряти, зраджувати пояснюється однотипністю валентних властивостей опорного і залежного компонентів; 4) надлишкові дублетні форми усуваються шляхом закріплення в літературній нормі давального відмінка при дієсловах подяки, прощення; 5) синтаксичні синоніми, утворені дієсловами повідомлення, поради, дієсловами зіндивідуальною поєднуваністю (кортіти, зараджувати), якій сприяють умови й елементи контексту, семантично диференційовані.

Явище полісемії дієслова розглядається як один із факторів семантичного варіювання залежної форми. Досліджуваний матеріал переконує, що між полісемією дієслова як фактором семантичного варіювання і типологією залежних форм існує і зворотний зв'язок. Цим засвідчується широке практичне використання синонімічних зв'язків у синтаксисі для уточнення дієслівної семантики.

Розмежована синтаксична і несинтаксична синонімія. До семантики синтаксису не відноситься: синонімія лексем, заміна слова на його конверсиви, синонімія слова і його тлумачення, змішана лексико-синтаксична синонімія, що полягає в перерозподілі змісту між двома або декількома лексемами зі зміною синтаксичної структури виразу.

Синтаксичні синоніми відрізняються від морфологічних. Їх споріднює лише належність до однієї і тієї ж морфологічної категорії — відмінка, частини мови. Морфологічним синонімам властиві відтінки загального граматичного значення: зошит - зошита (у реченнях: не відкривав зошит - не відкривав зошита). Виділяються також перехідні, комбіновані випадки — лексико-синтаксична й морфолого-синтаксична синонімія. До лексико-синтаксичних синонімів належать такі конструкції, які відрізняються лише сполучником, прийменником, часткою або модальним словом, — при збереженні того ж синтаксичного зв'язку — керування, пор.: не прийшов внаслідок хвороби — не прийшов через хворобу тощо. Морфолого-синтаксичні ж конструкції, диференційовані певними морфологічними ознаками (формою слова), але не змінюють синтаксичного зв'язку в самій структурі словосполучення і речення, пор.: Я не читав книгу — Я не читав книги.

Синтаксичні синоніми звичайно розглядаються як синтаксичні паралелі, тобто як такі синтаксичні засоби, які служать для вираження близького змісту (до їх складу входять одні й ті ж ключові слова). Синтаксичними паралелями прийнято вважати, окрім синонімів, синтаксичні тотожності (альтернанти, дублети), синтаксичні варіанти й власне паралелі, однак і ці поняття не завжди охоплюються ідентичним змістом.

Визнаючи можливість існування тотожних конструкцій, слід обмежити сферу їх поширення певними граматичними рамками. Цим пояснюється обов'язкова структурна одноплановість таких мовних сполук, які мають однакове лексичне і граматичне значення, напр.: служити на флоті — служити у флоті).

Синтаксична синонімія також відрізняється від власне синтаксичного паралелізму. Особливість власне синтаксичних паралелей полягає в тому, що їх взаємна структурно-семантична подібність не досягає того ступеня близькості або й однорідності, який забезпечив би їмможливість взаємозамінюваності без порушення основного значення конструкції, напр.: йти від міста — йти з міста. Аналіз синтаксичної синонімії ґрунтується на таких принципах:

1. В основі синтаксичної синонімії лежить спільність граматичного значення (значень).

2. Синтаксичними синонімами слід вважати закінчені значеннєві одиниці мови, а не їх окремі складові елементи.

3. До кожного синонімічного ряду належать конструкції, які втілюють в собі повний граматичний паралелізм і відрізняються лише способами вираження якогось граматичного значення.

4. В основі відмінностей між синонімами всередині кожного синонімічного ряду лежить відмінність у відтінках граматичного значення, а також відмінність стилістичного плану.

У другому розділі — "Синтаксична варіантність" досліджено явище синтаксичної варіантності; коментуються основні теоретичні позиції мовознавців у трактуванні ними явища синтаксичної варіантності; розглянуто такі лінгвістичні поняття, як синтаксичні дублети, стилістичні варіанти, лексичні зв'язані варіанти й конструктивно зумовлені варіанти; висвітлено динаміку синтаксичної варіантності на прикладі варіантних конструкцій десяти типів; з'ясовано зв'язок синтаксичної варіантності з проблемою надлишковості.

Синтаксичні варіанти — це різноструктурні синтаксичні конструкції, які виявляють семантичну однорідність і формально-граматичні розходження.

На різні тлумачення явищ синтаксичної варіантності натрапляємо в працях таких мовознавців, як В. Філіпова, В. Кодухов, Є. Шендельс, Н. Семенюк, М. Палевська, Р. Якобсон та багато інших. Незмінним спільним критерієм у визначенні синтаксичних варіантів виступає наявність у синтаксичних структурах формально-граматичних відмінностей.

Закономірно виділяються такі різновиди синтаксичних варіантів:

1) дублети — синтаксичні варіанти, які функціонально збігаються, становлять надлишкові мовні факти, що поступово виходять з ужитку, напр.: Цим літом я відпочивав на Кримському узбережжі — У це літо я відпочивав на Кримському узбережжі; чужі нам погляди — чужі для нас погляди;

2) стилістичні варіанти — синтаксичні варіанти, які розрізняються сферою вживання, видозмінюються разом зі змінами в стилістичній системі мови, напр.: Я до вас зайшов на вогник — Я до вас на вогник; Його будинок розташований біля дороги — Його будинок біля дороги;

3) лексично зв 'язані варіанти — синтаксичні варіанти, які створюються тими лексичними одиницями, які входять до їхньої структури. Серед відмінкових форм сучасної української мови багато лексично зв'язаних варіантів. Це, зокрема, прийменниково-іменникові конструкції зпросторовим значенням, напр.: живу в селі — живу на хуторі; був в Узбекистані — був на Уралі; працює на пошті — працює в конторі;

4) конструктивно зумовлені варіанти, які можуть являти собою словосполучення; в них зміна форми залежного іменника зумовлена появою (замість дієслова) еквівалентного описового вираження, напр.: любити дитину — відчувати любов до дитини, підсумувати досягнуте — підвести підсумки досягнутому.

Варіантність — явище багатоаспектне, і це дозволяє доповнити її іншими типами синтаксичних варіантів. З'ясування абсолютної чи відносної тотожності значень варіантних одиниць і причини появи цієї відносності вимагає перевірки на лексичний і семантичний збіг компонентів одиниць, які зіставляються. У зв'язку з цим суттєво важливим є визначення варіантів за характером дистрибуції: факультативних, які становлять синтаксичні одиниці різної структури, але мають однакове значення і лексичну наповненість, напр.: питати матері — питати в матері, сяяти в небі — сяяти на небі, і лексико-комбінаторних, напр.: їхати в тундру — їхати на Далекий Схід, перебувати в кормоцеху — перебувати на фермі, торкатися до столу — торкатися стола, неба, питань.

З огляду на історичні зміни в синтаксичній варіантності у праці розглянуто динаміку синтаксичної варіантності. Проаналізовано 10 зразків варіювання синтаксичних конструкцій з дієсловами семантики мовлення, піклування, занепокоєння, почуття горя, очікування, керування, негативного ставлення до об'єкта, помсти, руху, перетворення.

1. З огляду дублетної факультативної варіантності становлять інтерес різні способи реалізації валентності дієслів непрямо-перехідного значення: відмінкові конструкції "про + знахідний відмінок" і "за + знахідний відмінок" при дієсловах семантики мовлення, напр.: Розповідають про походи, про золоті попони й сідла (Д. Павличко); Мати писала за нього (А. Малишко).

2. При дієсловах семантики піклування способи вираження деліберативного об'єкта визначено в словнику з достатньою повнотою. Такі дієслова відрізняються від стрижневого компонента першої моделі тим, що не допускають позиції прямого об'єкта. Зате в усіх статтях словника, пов'язаних з досліджуваною темою (бідкатися, (по)дбати, (по)клопотатися2, (по)піклуватися, (по)турбуватися), послідовно подаються конструкції "про + знахідний відмінок" і "за + знахідний відмінок", а при дієсловах (по)думати5, помишляти5 конструкції з прийменником за навіть переважають, напр.: Попроси її (маму), щоб береглася, не застужувалась і не турбувалась, а домашніх попрохай, щоб дбали про неї (М. Коцюбинський); Він (Горький) з родиною так дбають за мене, так багато роблять для мене, що я почуваю гарячу вдячність (М. Коцюбинський).

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

О М Гомас - Варіантність і синонімія в словосполученні й реченні