І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

18,96

Таблиця 3

Кількість циклів стирання ниток до та після використання їх у швах

 

Стирання нитки в петлі, цикли

Назва ниток

Нитка до ви-

Нитка після човникової строчки

Нитка після

 

користання у

в якості верхньої

в якості нижньої

ланцюгової

 

шві

нитки

нитки

строчки

ПОМ 529+0,5% АМД

406

 

446

552

ПОМ 529

1209

640

760

807

ПП

533

-

1009

1287

ПОМ I

4679

2110

3512

2907

ПОМ II

6411

1853

2092

3153

Coats-gral 120

6903

1610

2610

2973

В зв'язку з тим, що медичний одяг підлягає численній стерилізації виникла необхідність дослідження зміни фізичних та механічних властивостей ниток після 30 циклів стерилізації.

Стерилізацію технологічного одягу, а саме матеріалів з яких його виготов­лено, проводили згідно з МУ 42-51 -12-93.

Матеріали, складені у бікси, підлягали стерилізації в автоклавах прохідного типу при надлишковому тиску 0.11 Мпа (1.1 кгс/см2) та температурі 135±1°C про­тягом 45 хв.

Експериментальні дослідження представлено табл. 4 та 5.

Наведені дані свідчать, що процес стерилізації, приводить до незначних змін міцності ниток.

За результатами дослідження властивостей швацьких ниток бачимо, що найбільш доцільно використовувати їх в якості нижньої нитки при прокладанні човникової строчки. Схожі показники має ланцюгова строчка. З усіх досліджува­них ниток найбільш придатними для відшивання технологічно чистого одягу є ни­тки ПОМ 529, ПОМ I та ПОМ II. Деякі значення досліджуваних ниток після вико­ристання їх у швах збільшилися у порівнянні зі значеннями ниток до використан­ня в швах (розривне навантаження нитки ПОМ I після використання її в якості нижньої нитки при човниковій строчці; подовження при розриві ниток ПОМ

529+0,5% АМД, 529+0,5% АМД, ПП та ПОМ I; кількість циклів стирання нитки

ПП).

Таблиця 4

Розривне навантаження та подовження при розриві антимікробних швейних ниток після використання у швах в результаті дії на них 30 циклів стерилізації

Назва ниток

Розривне навантаження, Н

Подовження при розриві, %

 

Нитка після човникової строчки

Нитка після ланцюгової строчки

Нитка після човникової строчки

Нитка пі­сля лан­цюгової строчки

 

в якості верхньої нитки

в якості нижньої нитки

 

в якості верхньої нитки

в якості ни­жньої нитки

 

ПОМ 529+0,5% АМД

-

18,15

13,24

-

11,2

9.52

ПОМ 529

20,9

24,43

20,99

13,1

12,47

11,36

ПП

-

13,64

11,09

-

13,66

12,92

ПОМ I

9,91

8,83

10,5

14,7

11,55

14,8

ПОМ II

4,22

5,0

5,79

12,2

11,2

12,88

taats-gral 120

8,44

10,20

11,48

15,7

16,25

18,76

Таблиця 5

Кількість циклів стирання ниток після використання у швах, які витримали 30 цик­лів стерилізації

Назва ниток

Стирання нитки в петлі, цикли

 

Нитка після човникової строчки

Нитка після ланцюгової строчки

 

В якості верхньої нитки

В якості нижньої нитки

 

ПОМ 529+0,5% АМД

-

271

343

ПОМ 529

733

615

637

ПП

-

485

703

ПОМ I

1127

4462

2447

ПОМ II

503

1665

2404

^ats-gral 120

1917

2246

4224

З огляду на це можна зробити висновок, що нитки ПОМ 529, ПОМ I та ПОМ II можливо застосовувати для з'єднання деталей одягу, а саме одягу медичного призначення.

Література

1. Березненко М.П., Вісленко В.І., Зубович К.А., Курлова Н.О. Дослідження властивос­тей поліформальдегідних ниток з новим комплексом стабілізуючих добавок // Вісник КНУТД. - К., 2002. - №1. - С. 51-54.

2. Жданова О.А., Березненко С.Н., Зубович К.А. Исследования физико-механических свойств ниток с антимикробными свойствами // Проблемы легкой и текстильной про­мышленности Украины. - 2004. - №2 (9). - С. 86-87.

УДК 332.132

Заблодська І.В.

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО У СУЧАСНИХ ПАРАДИГМАХ РЕГІОНУ

В статті розглядаються теорії регіональної економіки та місце товар­ного виробництва в сучасних парадигмах регіону. Табл. 1, дж. 7.

Вступ. Особливий інтерес до "регіональної економіки" виник у 20-ті роки і його можна пов'язати з періодом розробки плану ГОЕЛРО - створювалися кон­цепції розвитку регіонів. Другий сплеск інтересу до "регіональної економіки" від­носиться до початку 60-х років, що пов'язано із створенням раднаргоспів, коли виникли спроби мобілізувати внутрішні регіональні ресурси. Поняття "науки про регіональну економіку" було введено в економічній літературі академіком Н.Н. Некрасовим в кінці 60-х років.

Активізація регіональних наукових досліджень в післявоєнний період на За­ході була обумовлена, по-перше, спрямованістю зусиль на освоєння слабороз-винених проблемних територій; по-друге, реконверсією депресивних промисло­вих районів (в США - район Аппалачей, у Великобританії - Манчестер, Глазго і ін.); по-третє, децентралізацією агломерації і районів надконцентрації промисло­вого виробництва (Рурський басейн в Німеччині); по-четверте, утворенням нових промислових вогнищ або вузлів за межею міст, не пов'язаних з існуючими центрами промисловості.

Аналіз останніх досліджень. В обґрунтуванні ряду положень регіональної економіки використовувалася теорія міжнародної торгівлі, заснована на теоремі Хекшера-Оліна-Самуельсона і розроблена Н. Ванхофом і Л. Клаасеном.

Згідно з цією теорією регіон має тенденцію до спеціалізації на виробництві і вивезенні тих товарів, виробництво яких вимагає урахування значного числа чин­ників, якими він забезпечений удосталь, і в той же час імпортує товари, необхідні для внутрішнього виробництва і споживання, у тому випадку, коли вони не мо­жуть бути забезпечені із внутрішніх джерел .

Відомо немало спроб пояснити промисловий успіх регіону через міжнародну торгівлю. Класичний підхід заснований на ідеї порівняльних переваг на основі чинників виробництва. Ще А. Сміту належить формулювання абсолютної перева­ги, згідно з яким країна або регіон експортує продукт, якщо витрати нижче, ніж в інших країнах. Д. Рикардо удосконалив цю ідею у вигляді концепції порівняльної переваги, згідно з якою ринкові сили самі направлять ресурси країни туди, де во­ни можуть бути застосовані найбільш продуктивно. Це значить, що країна може імпортувати який-небудь товар, навіть будучи в змозі виробляти його самостійно і з малими витратами, якщо інші товари вона виробляє з ще більшою ефективні­стю. За Д. Рікардо, в основі торгівлі лежать відмінності в продуктивності праці в різних країнах. Різницю цю він відносив до відмінностей в навколишньому сере­довищі або в кліматі країн, що сприяють розвитку тих або інших галузей. Сучасні ж варіанти теорії Д. Рикардо також виходять з одного чинника - праці. Згідно з Р. Дорнбушем, С. Фішером і П. Самуельсоном, регіони або країни розрізняються тим, яку кількість праці необхідно витрачати на виготовлення товару.

Потім центр уваги в теорії світової торгівлі між регіонами перемістився на інші напрями. Домінуючий варіант, спочатку розроблений Хекшером і Оліним, ґрунтується на тому, що всі країни мають приблизно однакову технологію, але рі­зною мірою володіють чинниками виробництва такими, як земля, робоча сила, природні ресурси і капітал. Спочатку ця ідея описана у Б.Оліна.

В своїй класичній роботі Б. Олин помічає багато складнощів реальної конку­ренції регіону при зосередженні на чинниках виробництва. Ці чинники не що ін­ше, як необхідні передумови виробничого процесу. Регіон або країна одержує порівняльні переваги в тих галузях, де інтенсивно використовуються чинники, яких є удосталь. Отже, продукція цих галузей експортується, а імпортуються ті товари і послуги, у виробництві яких регіон або країна відчуває порівняльний не­долік чинників. Чинники виробництва, що впливають на порівняльну перевагу, частіше за все визначаються широкими категоріями: праця, природні ресурси, капітал і т.п. Було немало спроб конкретизувати, розвинути теорію порівняльної переваги і використати її для пояснення структури торгівлі між країнами з погля­ду статистики.

Також відома теорія про функції та розміщення системи пунктів населення (центральні міста) у ринковому просторі, яку запропонував ще В. Кристаллер. Центральними містами В. Кристаллер називає економічні центри, які обслугову­ють товарами та послугами не тільки себе, а також споживачів своєї зони збуту. Згідно з В. Кристаллером, зони обслуговування та збуту оформляються в прави­льні шестикутники, а вся територія покривається шестикутниками баз світла (кристаллерська сітка). Завдяки цьому мінімізується відстань для збуту продукції та поїздок у центри щодо покупок товарів.

Теорія В. Кристаллера пояснює, чому одні товари та послуги мають вигото­влятися у кожному місті (харчові товари), в середніх містах - споживчі товари, у великих містах мають вироблятися товари, які мають вторинну необхідність (бу­това техніка, одяг, автомобілі і таке інше).

Сучасні парадигми і концепції регіональної економіки передбачають, що ре­гіон виступає не тільки як зосередження природних ресурсів та населення, виро­бництва та застосування товарів і послуг, а і як багатофункціональна і багатоас-пектна система. А.Г. Гранберг визначає чотири парадигми регіону; регіон-квазідержава, регіон-квазікорпорація, регіон-ринок (ринковий ареал), регіон-соціум.

Метою даної статті є визначення місця товарного виробництва у сучасних парадигмах ринку.

Результати досліджень. Регіон як квазідержава є відносно відособленою підсистемою держави і національної економіки. В багатьох країнах регіони аку­мулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, що раніше належали "центру" (процеси децентралізації). Одна з головних функцій регіональної влади — регулювання економіки регіону. Взаємодія загальнодержавних та регіональних властей, а також різні форми міжрегіональних економічних відносин забезпечу­ють функціонування регіональних економік в системі національної економіки.

Регіон як квазікорпорація є крупним суб'єктом власності і економічної діяль­ності. В цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть бути захист "торгової марки" місце­вих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональ­ними корпораціями. Розміщення штаб-квартир і філіалів корпорацій, їхні механі­зми ціноутворення, розподілу робочих місць і замовлень, трансфертів доходів, сплати податків і т.д. відчутно впливають на економічний стан регіонів. В най­меншій мірі, ніж сучасні корпорації, регіони володіють значним ресурсним потен­ціалом для саморозвитку. Розширення економічної самостійності регіонів (шля­хом передачі економічних прав від "центру") є одним з головних напрямів ринко­вих реформ.

Підхід до регіону як ринку, що має певні межі (ареал), акцентує увагу на за­гальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють у особливу дисципліну - регіональне ринкознавство.

Вказані три парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених-регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або повністю ринкова економіка (радикальний лібералізм) або централізовано-керована економіка. Безліч теоретичних відтінків уміщається на платформі "соці­альне ринкове господарство", тому в теоріях економічного регіону значна увага приділяється подоланню фіаско ринку, принципам розвитку неринкової сфери, виробництву і використанню суспільних благ, регулюванню природних монопо­лій, захисту від негативних наслідків приватнопідприємницької діяльності і т.п.

Підхід до регіону як соціуму (спільності людей, що живуть на певній терито­рії) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудо­вих ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями і інтересами. Даний підхід ширший від економіч­ного. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні і інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із са­мого початку надавала велику увагу.

Отже, визначимо детермінанти в діях товарного виробника у сучасних пара­дигмах регіону, табл. 1.

Таблиця 1

Товарне виробництво у сучасних парадигмах регіону

Парадигми регіону

Стисла характеристика парадигми

Детермінанти това­рного виробника

1

Регіон -квазідержава

Взаємодія загальнодержавних та регіональ­них властей, а також різні форми міжрегіона­льних економічних відносин забезпечують фу­нкціонування регіональних економік в системі національної економіки.

Виробництво това­рів

2

Регіон - ква-зікорпорація

Регіони стають учасниками конкурентної бо­ротьби на ринках товарів, послуг, капіталу

Захист "торгової марки" місцевих ви­робників

3

Регіон як ринок

Регіон акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клі­мат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д.

Формування регіо­нальних ринків різ­них товарів і послуг, які виготовляються місцевими виробни­ками

4

Регіон як со­ціум

Висувається на перший план відтворювання соціального життя (населення і трудових ре­сурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, на­вколишнього середовища і т.д.). Вивчення ве­деться в розрізі соціальних груп з їхніми особ­ливими функціями і інтересами

Маркетингові дослі­дження соціально-демографічних ха­рактеристик регіо­нальних споживачів

Висновки. Таким чином, детермінанти в діях товарного виробника у сучас­них парадигмах регіону різні, але присутні в кожній парадигмі, це свідчить про ак­туальність та важливість товарного виробництва у регіональній економіки.

1. Гранберг А.Г. Оптимизация территориальных пропорций народного хозяйства. - М.: Экономика, 1989. - 376 с.

2. Колосовский Н.Н. Теория экономического районирования. - М.,1969. - 318 с.

3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2-х т.: Т.2. / Пер. с англ. - М.: Республика, 1992. - 400 с.

4. Максимов В.В. Current problems of regional social policy // Socio-labor relations in the transforming Russia: Thesis's of reports International Conference 16 - 17 March 2000. - Vo­ronezh. - 2000. - P. 95-96.

5. Нейман Дж., Моргенштерн О. Теория игр и экономическое поведение. - М.: Наука,

1970. - 707 с.

6. Некрасов Н.Н. Региональная экономика. Теория, проблемы, методы. - М.: Экономика,

1978. - 344 с.

7. Ohlin В. Interregional and International Trade. - Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1933.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

І Г Дейнека - Дослідження ступеня надійності кислотозахисних костюмів від волокнистого складу текстильних матеріалів

І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям