І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

по-друге, державні важелі фінансово-економічного впливу, до яких повинні належати фінансові фактори й зокрема інструменти бюджетної системи.

Стимулювання інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості но­сить двоїстий характер, оскільки передбачає, з одного боку, зацікавленість суб'єкта господарювання в певних організаційно-економічних діях, які будуть ма­ти позитивні наслідки для економіки й соціальної сфери в державі, у регіоні, а з іншого боку - стимулювання конкретних людей, від діяльності яких і залежить поводження суб'єкта господарювання, економіко-виробничої структури, банку тощо.

Іншими словами, стимулювання підприємств щодо інноваційного розвитку -це завжди створення зацікавленості конкретних людей (вищих керівників) у пев­них діях на користь інтересів громади або держави, при збереженні власних інте­ресів. Стимулювання підприємств означає появу мотивації у вищих керівників, коли вони вбачають не тільки особистий інтерес, але й інтерес для розвитку під­приємств, коли поряд з виникненням зацікавленості кожного працюючого у вико­нанні своєї роботи виникає зацікавленість власників в інвестуванні засобів у пев­ний проект, пов'язаний з інноваційним розвитком і функціонуванням підприємств і спрямований на досягнення певної мети державних органів влади й управління, органів місцевого самоврядування й т. ін.

Стимулювання інноваційного розвитку підприємств у певному вище контекс­ті може досягатися різними шляхами. Однак варто визначити два напрямки тако­го стимулювання:

по-перше, створення стимулу для власників (приватних або акціонерів) з по­гляду одержання підприємством додаткових прибутків, інвестицій, ринків збуту й т. ін. внаслідок реалізації певної схеми розвитку й забезпечення конкретних видів діяльності підприємства. Безумовно, подібний хід подій в остаточному підсумкуповинен відбитися на особистих доходах власників. Поліпшення якості товарів або послуг, розширення ринків збуту, інші позитивні зміни у виробництві й забез­печення сприятливих умов у реалізації повинні принести підприємству додаткові прибутки, а акціонерам - збільшення дивідендів;

по-друге, створення мотивації для працівників підприємства із погляду за­безпечення їх стабільними замовленнями, визначенням перспективи функціону­вання підприємства і відповідно робочих місць у результаті виконання певної програми дій. І в цьому випадку кінцевим результатом є поява особистого інтере­су працюючих, адже їхні доходи можуть бути визначені як стабільні на більш три­валий відрізок часу, можуть вирости за рахунок екстенсивних факторів у випадку розширення ринків збуту й інтенсивних факторів, якщо будуть здійснені інвестиції у відновлення основних фондів, в удосконалення устаткування, оснащення, ор­ганізацію виробничого процесу й т.ін.

Саме такий механізм стимулювання, що передбачає комплексне формуван­ня зацікавленості всіх учасників виробничих відносин, має право називатися сти­мулюванням інноваційного розвитку підприємства. Інакше втрачається взаємо­зв'язок інтересів різних сторін виробничого процесу, що може привести до втрати орієнтації в розвитку підприємств, до втрати темпів інноваційного розвитку, а по­тім до заморожування якщо не всіх, то, принаймні, частині інвестованих коштів. Наслідком подібної ситуації можуть стати втрата довіри до підприємства із боку інвесторів, втрата прибутків, зниження рівня оплати праці, скорочення робочих місць і навіть банкрутство підприємства або інвесторів.

Інноваційний процес є одним з вирішальних факторів розвитку суб'єктів гос­подарювання. Не слід говорити про інноваційний розвиток підприємства, якщо відсутні інновації, тобто відсутні самі ознаки позитивних змін, що й визначає про­цес такого розвитку. Однак внутрішньосистемне стимулювання, на самих підпри­ємствах галузі, не вичерпує механізмів стимулювання інноваційного процесу. Безперечно, варто визнати, що має місце й має право на існування зовнішнє стимулювання, метою якого є реалізація державної інноваційної політики щодо цієї сфери. Формування зовнішнього механізму стимулювання інновацій є за­вданням органів державної влади й управління, оскільки напрямок інноваційної ініціативи приватних власників не може опиратися на адміністрування, як це мо­жна зробити відносно державних підприємств.

Реалізація державної науково-технічної, промислової, аграрної політики й т.ін. вимагає створення механізму стимулювання за межами підприємств. Цей механізм, що опирається на державні важелі впливу, скоріше повинен визначати умови для функціонування підприємств певної галузі або виробників окремих ви­дів продукції. На такі підприємства і спрямований вплив держави через його заці­кавленість або незацікавленість у розвитку таких виробництв. Зовнішній або державний механізм стимулювання інновацій повинен бути досить прозорим, щоб не викликати непорозумінь у сфері бізнесу, запобігати суб'єктивізму й обви­нуваченням у підтримці окремих товаровиробників з боку держави. Це повинне стосуватися як вітчизняних, так й іноземних підприємців. Вкрай важливо, щоб підприємцям був зрозуміло напрямок дій уряду або місцевих органів влади. В одному випадку метою може бути реалізація міжнародних домовленостей щодо спеціалізації економік групи країн, у другому - запобігання тіньового бізнесу, у третьому - реалізація програм захисту навколишнього середовища й т.ін. Таким чином, створення державного механізму стимулювання інновацій може передба­чати досягнення різноманітних цілей: економічних, соціальних, екологічних і т.ін.

Можливі різновиди механізмів стимулювання інновацій на підприємствах легкої промисловості, на нашу думку, можуть бути коротко представлені наступ­ним чином (рис. 1).за ознакою джерела по­ходження

z

5

Механізми стимулювання інновацій

СТИМУЛЮЮЧИЙ ВПЛИВ

За цілями

П економічні

N

соціальні

екологічні

За об'єктом

И

техніка

М технологія

И

вироби

кадри

за

суб'єктами проведення інноваційних

за змістом важелів сти­мулювання

Рис. 1. Різновиди механізмів стимулювання інновацій на підприємствах легкої промисловості

Україні, яка має намір інтегруватися у великі міжнародні системи, варто орі­єнтуватися не на механізми господарювання якоїсь окремої держави, а скоріше, на перспективи розвитку тих регіонів, у яких вони функціонують, і на вимоги між­народних угруповань до форм, методів і результатів господарювання. З огляду на це можна констатувати, що у виборі моделей господарювання Україна пови­нна чітко орієнтуватися на інноваційну модель розвитку й на європейські держа­ви, Європейський союз і країни, які є його членами [1, с. 17-18].

Як методи державного регулювання в інноваційній сфері пройшли апроба­цію методи стимулювання інновацій, зокрема спеціальні цільові фонди, організа­ції сприяння інноваціям, державні гарантії, кредитування й фінансування на піль­гових умовах, прискорена амортизація й пільгове оподаткування прибутку. Од­нак, серед численних методів і форм посилення регулюючої ролі держави, на наш погляд, варто виділити підтримку інформаційного середовища інноваційних процесів на підприємствах легкої промисловості.

У цьому аспекті слід відзначити інформаційно-фінансовий концептуальний підхід, тобто переходом до стабільного розвитку повинна стати ідея інтелектуалі-зації-інформатизації виробничих систем шляхом заміни частини використовува­них енергетичних ресурсів інформаційними й інтелектуальними, наукомісткими технологіями.

Інформаційно-фінансовий підхід дозволяє подивитися на сучасні тенденції в інноваційних процесах з позицій інформатизації економічної діяльності й виявити нові характерні риси. Такий підхід пов'язаний з вивченням впливу інформаційних складових на процес відтворення й впливу інформаційно-фінансових факторів на взаємини суб'єктів інноваційної діяльності [2, с. 124]. Сучасні засоби інформати­зації дозволяють радикально змінити всю систему управління, форми й методи державного регулювання інноваційного розвитку підприємств й, відповідно, його механізм.

В основу нової наукової парадигми, що адекватно виражає сучасні особли­вості суспільного розвитку, повинен бути покладений інформаційний принцип. «Інформаційна парадигма соціально-економічного розвитку ґрунтується на тому, що умовою, основою й метою розвитку людського суспільства є нагромадження корисної інформації й удосконалення засобів її обробки й використання» [З, с.

271].

Саме в останньому - нагромадженні й удосконаленні засобів обробки - по­лягає аналітичний аспект інформаційного забезпечення інноваційної діяльності. Ефективність використання інформації обумовлюється в цей час зсувом акцентів із сугубо пізнавальних функцій на інтерактивні, розподільні функції, які дозволя­ють моделювати реальність і надавати користувачам нові можливості й перспек­тиви в їхній інноваційній діяльності [4, с. 224].

Інформаційно-аналітичне забезпечення інноваційного розвитку підприємств на рівні держави бере участь у формуванні й стимулюванні загальнонаціональ­них комунікаційних мереж, прискорення обміну інформацією й нагромадження знань у спеціальних базах даних. Визначальної в цьому плані є як використання можливостей глобальної мережі Інтернет, так і спеціалізованих комунікаційних мереж. Серед інших методів й інструментів стимулювання інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості й їх інформаційного обслуговування можна ви­ділити наступні [4, с. 22З]:

- формування й розвиток єдиного інформаційного простору за інноваційни­ми проектами, підтримка й розвиток банків і баз даних за прикладними дослі­дженнями, НДДКР, об'єктами інтелектуальної власності;

- формування інфраструктури інноваційної діяльності щодо забезпечення її суб'єктів актуальною довідковою й консультативною інформацією нормативно-правового, маркетингового, фінансово-господарського, внутрішньо- й зовнішньо­економічного характеру;

- організація допомоги в пошуку ділових партнерів;

- розвиток електронної пошти й електронної торгівлі;

- охорона прав інтелектуальної власності тощо.

На наш погляд незалежно від того, яку інноваційну модель наступного роз­витку обере державу, без поновлення інформаційного трансферу між підприємс­твами, без поширення інформації інноваційного характеру серед потенційних її споживачів (науковців, винахідників, підприємців) нарощування інноваційного по­тенціалу держави не буде мати перспектив. Ця теза базується на розумінні ру­шійних сил сучасного економічного розвитку й формування основ інформаційно­го суспільства, адже інформація визнана фактором і джерелом підвищення сус­пільної продуктивності праці. Інформаційне суспільство характеризується не тільки загальнодоступністю інформації, але й робочою силою, що має можли­вість пошуку необхідної інформації, її вільного використання.

Підсумовуючи вищевикладене можна зробити висновок, що визначальним елементом механізму державного регулювання поряд з нормативно-законодавчою базою й пільговим оподатковуванням в Україні повинне стати ін­формаційне забезпечення інноваційних процесів з використанням сучасних ко­мунікаційних й інформаційних технологій, у першу чергу мережі Інтернет. Вірогід­ність і доступність інформації щодо ситуації в інноваційній сфері може стати діє­вим стимулом активізації інноваційного розвитку підприємств легкої промислово­сті, базою формування системи показників, які характеризують інноваційну дія­льність, аналізу ефективності моделі інноваційного розвитку України в цілому.

Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля № 1 (107) 2007

19З

1. Долішній М., Козоріз М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Еко­номіка України. - 1999. - № 6. - С. 1З-22.

2. Мовсесян А. Информационные аспекты транснационализации // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 2. - С. 121-129.

3. Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В. П. Семиноженко. - К.: Знання України, 2002. - ЗЗ6 с.

4. Макаров Э.П. Информатизация инновационной деятельности //Управление иннова­циями. Становление и развитие малой технологической фирмы. - М.: АНХ, 1999. - С. 22З-224.

УДК 691.891

Кожемяченко А.В., Любимов Д.Н., Долгополов К.Н.

МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПРИНЦИПЫ АНАЛИЗА МЕХАНИЗМОВ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ТРУЩИХСЯ ТЕЛ

Методы, которые позволяют регистрировать процессы экзоэмиссии заряженных частиц, не позволяют получить достоверную информа­цию о трибохимических процессах, протекающих в зоне трения. Ме­тод электромагнитного санирования фрикционного контакта позволя­ет подойти к изучению скрытых явлений трибовзаимодействия по­верхностей трения.

Фрикционные характеристики трибосопряжений определяются сложной со­вокупностью микропроцессов, протекающих при динамическом взаимодействии материалов трущихся элементов. В основу этих явлений положено образование активных плазменных и постплазменных состояний, продолжительность жизни которых колеблется от долей до десятков наносекунд. Следствием такого корот­кого, на первый взгляд, времени существования данных процессов является не­возможность применения обычных методов исследования физико-химического состояния вещества [1].

Для получения объективной информации о микромеханизмах фрикционного взаимодействия необходимо осуществить их исследования непосредственно в процессе трения. Попыток реализовать подобное предпринималось немало. Наиболее ярким примером служит создание Прокопенко А.К. "Трибоскопа", со­единившего в себе машину трения и микроскоп и позволяющего, в связи с этим, получать данные о визуальных изменениях, протекающих на поверхностях тре­ния.

Существуют методы, позволяющие регистрировать процессы экзоэмиссии заряженных частиц при трении (этот подход находит отражение в работах [2], [З], [4] и др.), а также методы акустической эмиссии [5]. Однако перечисленные ме­тоды не позволяют получать достоверную информацию о трибохимических про­цессах, протекающих непосредственно в зоне трения.

Все имеющиеся в распоряжении трибологов данные о физической химии трения основаны на анализе последствий трибохимических актов взаимодейст­вия сопряженных поверхностей. Построенные на этой основе модели достаточ­но неполны [6]. Это в большей мере касается раздела трибологии, описывающе­го возникновение в зоне трения особого состояния вещества - трибоплазмы.

В то же время в ряде работ было показано, что санирование фрикционного контакта гармоническими электромагнитными колебаниями вызывает появление дополнительных гармоник электромагнитного спектра, которые однозначно опи­сывают процесс трения, протекающий непосредственно в условиях динамиче­ского контакта.

Эти гармоники появлялись в высокочастотной части спектра, а их амплиту­да находилась во взаимнооднозначной связи с фрикционными режимами узла трения. Как следует из классической электродинамики, появление и развитие высокочастотных гармоник может быть объяснено образованием в зоне трения сложных мультиполей, конфигурация которых определяется начальной кинети­кой трибохимического синтеза [7], [8]. По-видимому, устойчивые высокочастот­ные гармоники можно ассоциировать с возникновением постплазменных состоя­ний, обладающих относительно высокой продолжительностью жизни и повы­шенной электрической активностью. На это в частности указывает тот факт, что появление данных гармоник совпадает с временем формирования начальных структур третьих тел.

Из многочисленных экспериментальных данных нам известно, что начало формирования третьих тел сопряжено с образованием на дорожках трения мо­номолекулярных структур, состоящих из ассоциированных комплексных соеди­нений, появление которых пасивирует контактирующие поверхности и практиче­ски нивелируют адгезионную составляющую силы трения. Такие соединения представляют собой аномально активные компоненты трибоплазмы, имеющие радикальную или ион-радикальную природу, появляющиеся на последних эта­пах ее релаксации [9].

Таким образом, метод электромагнитного санирования фрикционного кон­такта позволяет подойти к изучению скрытых до сегодняшнего момента явлений трибовзаимодействия поверхностей - начального этапа формирования новых состояний вещества поверхности узлов трения.

Литература

1. Любимов Д.Н., Рыжиков В.А. Физико-химический процесс при трении: Учеб. пособие /

Шахтинский институт ЮРГТУ. - Новочеркасск: ЮРГТУ, 200З.

2. Дубинин А.Д. Энергетика трения и износа деталей машин. - М., К., 196З. - 150 с.

3. Постников С.Н. Электрические явления при трении и резании. - Горький, 1975. - 280 с.

4. Литвинов В.Н., Михин Н.М., Мышкин Н.К. Физико-химическая механика избиратель-

ного переноса при трении. - М., 1979. - 188 с.

5. Свириденок А.Е., Мышкин Н.К., Калмыкова Т.Ф., Холодилов О.В. Акустические и электрические методы в триботехнике / Под ред. В.А. Белого. - Мн.: Наука и техника, 1987. - 280 с.

6. Чихос Х. Системный анализ в трибонике. - М.: Мир, 1982. - З51 с.

7. Хайнеке Г. Трибохимия. - М.: Мир, 1987. - 584 с.

8. Ландау Л.Д., Лившиц Е.М. Курс теоретической физики. Т. 2. - М.: Наука, 197З.

9. Кужаров А.С. Координационная трибохимия избирательного переноса. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора технических наук. - Ростов-на-Дону, 1991. - 42 с.

УДК ЗЗ1.4З5:627.771.4

Кожушко Р.Ю., Арцева О.О., Литвиненко Г.Є.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА ВИМОГИ ДО ПРОЕКТУВАННЯ ВІДОМЧОГО ОДЯГУ СПЕЦІАЛЬНОГО

ПРИЗНАЧЕННЯ

Досліджено основні фактори, що впливають на захисні властивості ві­домчого одягу спеціального призначення. На основі дослідження сформульована концепція парціального індивідуального захисту від комплексного опромінення.

Формулювання концепції індивідуального захисту є одним з найважливіших розділів при проектуванні відомчого захисного одягу для використання в умовах підвищеного радіаційного випромінювання.

Об'єкти та методи дослідження. Об'єктом дослідження є методи захис­ту від комплексного опромінення. При досліджені використано основні положення системного підходу.

Обговорення та постановка завдання. Проблема безпеки у повному виді проявилась підчас аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Використову­вані в той час засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) захищали органи дихання, травлення та шкіру від попадання радіоактивних та хімічних речовин, які були призначенні для ведення регламентних робіт в умовах нормованого опромінен­ня. Прояв гострої променевої хвороби (ГПХ) та обширні р- ураження шкіри були сильно виражені передусім у ліквідаторів, які знаходились в момент аварії у без­посередній близькості біля активної ділянки реактора та локальної зони викиду в навколишнє середовище радіоактивних речовин (РР).

По мірі накопичення досвіду лікування ГПХ стали відомі результати на ко­ристь додаткового засобу - екрануючого одягу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

І Г Дейнека - Дослідження ступеня надійності кислотозахисних костюмів від волокнистого складу текстильних матеріалів

І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям