І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям - страница 55

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Произведя расчёт и сравнивая потребляемую мощность пневмосушилки и СВЧ-сушилки, установлено, что затраты электроэнергии микроволновых суши­лок в 3-5 раз больше пневмосушилок.

Анализ конструкций СВЧ-сушилок позволяет сделать вывод о том, что кон­струкция должна обеспечивать равномерную подачу продукта в камеру сушки; требуется установка нескольких магнетронов с тем, чтобы обеспечить требуе­мый режим сушки путём автоматического управления и введение их в работу. Конструкция должна быть оборудована подающим вентилятором для охлажде­ния магнетрона и последующим пропусканием через камеру для удаления влаги и дополнительной сушки крахмала. Камера должна иметь такую форму, чтобы поток лучей фокусировался и поглощался продуктом. В качестве материала де­талей внутри рабочей камеры используется пищевая пластмасса, а сама рабо­чая камера из пищевой стали.

Рис. 14. СВЧ-установка прямоугольной нагревательной камерой

Требуется расчётно-конструкторская разработка вариантов сушилок с по­следующим изготовлением опытного образца и его экспериментальной провер­кой, что позволит сделать окончательные выводы об эффективности той или иной сушилки.

Литература

1. Лыков А.В. Теория сушки. - М.: Энергия, 1968.- 471 с.

2. Чернобыльский И.И. Сушильные установки химической промышленности. - К.: Тех­ника, 1969. - 279 с.

3. Юрлов Ю.А. Высокоэффективные пылеуловители. - С.: Уральский рабочий, 1990. -

66 с.

4. Технология и технологический контроль крахмало-паточного производства. - М.: Агро-промиздат, 1986. - 319 с.

5. Алиев Г.М. Техника пылеулавливания и очистки промышленных газов. - М.: Метал­лургия, 1986. - 544 с.

6. Штокман Е.А. Очистка воздуха от пыли на предприятиях пищевой промышленности. -М.: Агропромиздат, 1989. - 312 с.

7. Антипов С.Т. Машины и аппараты пищевых производств. В 2 кн. Кн. 2. - М.: Высш. шк.,

2001. - 680 с.

8. Рогов И.А. Электрофизические методы обработки пищевых продуктов. - М.: Агропром-

издат, 1988. - 272 с.

УДК 65:338

Пархоменко О.П.

РОЗРОБКА ОПТИМАЛЬНОЇ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ, ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У статті запропоновано методику розробки оптимальної кредитної по­літики, яка надасть можливість вітчизняним підприємствам підвищити ефективність їх діяльності. Розглянуто та систематизовано кожен етап кредитної політики. Надані пропозиції щодо її розробки.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки України од­нією з найскладніших проблем, з якою зустрічаються вітчизняні підприємства, є наявність надмірних обсягів дебіторської заборгованості. А саме більшу її части­ну складає заборгованість покупців за відвантажені їм товари. За період з 2002 р. по 2005 р. питома вага дебіторської заборгованості у загальному обсязі оборот­них активів підприємств України в середньому займає 68% [1-3]. Поряд з цим, її обсяги мають стрімку тенденцію до зростання. Це свідчить, що стан розрахунків з дебіторами на підприємствах є дуже напруженим, і отже, потребує негайного по­кращення. У цьому контексті важливого значення набуває обґрунтування науко­вцями та практиками дієвих для підприємств механізмів управління дебіторською заборгованістю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення наукової літератури свідчить про існування різних підходів до управління дебіторською заборгованіс­тю. Відомі економісти у сфері корпоративних фінансів обґрунтовують [4,5,6], щоуправління дебіторською заборгованістю полягає в розробці оптимальної креди­тної політики, яка має бути спрямована на вибір найкращих для даного підпри­ємства строків кредитування покупців, кредитних лімітів та строків дії знижок. Так І. А. Бланк пропонує в цілях ефективного управління дебіторською заборгованіс­тю на підприємствах розробляти і здійснювати особливу фінансову політику (чи кредитну політику), спрямовану на оптимізацію загального розміру заборгованос­ті та забезпечення своєчасної її інкасації [5]. К. Ван Хорн вважає, що фінансовий керівник здатен впливати на рівень дебіторської заборгованості, добиваючись оптимального співвідношення між вигодою, яку підприємство розраховує отри­мати при зазначеному рівні інвестованих в дебіторську заборгованість коштів, і витратами, які йому доведеться понести для цього [6]. На думку О. І. Лучкова, основним чинником, який поєднує кредитну політику і політику визначення опти­мального розміру інвестицій у дебіторську заборгованість, є кредитний період [8].

Невирішені частини загальної проблеми. Аналіз останніх досліджень та публікацій щодо управління дебіторською заборгованістю, свідчить що окремі пи­тання вимагають подальшого розвитку, посилення прагматичних підходів, адап­тації до специфіки функціонування вітчизняних підприємств. На нашу думку, управління дебіторською заборгованістю вітчизняних підприємств має здійсню­ватися на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду, враховувати всі існуючі ви­ди дебіторської заборгованості, незалежно від їх обсягів, термінів погашення, рі­вня ризикованості, базуватися на індивідуальних умовах кредитування покупців і використанні сучасних методів її рефінансування.

Метою статті є розробка оптимальної кредитної політики, яка сприятиме підвищенню ефективності управління дебіторською заборгованістю.

Виклад основного матеріалу. Досягнення більших прибутків за рахунок регулювання товарообігу визначається не тільки політикою ціноутворення, а й політикою реалізації товарів у кредит. При цьому оборотність товарних запасів підвищується, але збільшується обсяг інвестицій в дебіторську заборгованість, що затримує повернення коштів.

На розмір дебіторської заборгованості можуть впливати різні внутрішні та зовнішні фактори: ціна товару; якість товару; специфіка товару; місткість ринку; ступінь насиченості ринку; застосування різних методів стимулювання попиту та їхня відносна ефективність; система розрахунків, прийнята на підприємстві; кре­дитна політика підприємства.

Виникнення дебіторської заборгованості на підприємстві має свої позитивні та негативні сторони (табл. 1).

Таблиця 1

Визначення позитивних та негативних сторін існування дебіторської заборгованості підприємства

_Позитивні сторони_

1. Підвищення оборотності товарних запасів.

2. Зростання товарообігу, а отже, й суми валового доходу та прибутку.

3. Зменшення витрат, пов'язаних зі зберіганням товарних запасів.

4. Є можливість зробити заборгова­ність доходним активом, тобто брати відсотки за надання кредиту (але це може сприяти зниженню обсягів реа­лізації)._

_Негативні сторони_

1. Фінансові ризики, пов'язані з дефіцитом гро­шових коштів.

2. Втрати від інфляційного знецінення суми за­боргованості.

3. Додаткові витрати, пов'язані з управлінням за­боргованістю.

4. Виникнення ризиків зростання безнадійних боргів.

5. Недоотримання доходу в зв'язку з неможливі­стю активного комерційного використання кош­тів, інвестованих в дебіторську заборгованість.

Обґрунтоване управлінське рішення щодо доцільності надання товарного кредиту та його розміру повинно базуватися на розробці оптимальної кредитної політики.

Оптимальна кредитна політика буде полягати в ослабленні правил надання кредиту доти, доки граничний прибуток від додаткових обсягів продажів не зрів­няється із прибутком від капіталу, інвестованого з потрібною прибутковістю в де­біторську заборгованість, для забезпечення цих продажів [6].

При розробці кредитної політики підприємства слід пам'ятати, що головним є не скорочення числа ненадійних покупців, а максимізація прибутку шляхом спі-вставлення додаткового прибутку з додатковими витратами.

Процес формування кредитної політики пропонується за такими етапами:

• розробка стандартів кредитування;

• визначення кредитного періоду;

• визначення вартості надання кредиту;

• застосування сезонних датувань;

• розробка систем штрафних санкцій за прострочення виконання зо­бов'язань покупцями.

Розробка стандартів кредитування (критеріїв відбору потенційних дебіто­рів та відповідних кредитних лімітів), які відображають оптимальний ступінь ризи­ку, прийнятий для кредитних рахунків.

Із загальних міркувань можна досить приблизно сказати, що досягнення оп­тимуму можливе, коли граничні витрати від кредиту врівноважуються з гранич­ними прибутками від зростаючих продажів.

В основі формування стандартів оцінки покупців та диференціації умов на­дання кредиту лежить кредитоздатність покупця.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі елементи:

- формування інформаційної бази проведення оцінки кредитоздатності по­купців. Інформаційна база формується з даних наданих безпосередньо покуп­цем, внутрішніх джерел (при постійному співробітництві), зовнішніх джерел (бан­ків, що обслуговують покупця; його постійних партнерів та ін.);

- визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоздатність окре­мих груп покупців, здійснюється за такими критеріями: обсяг господарських опе­рацій з покупцем і стабільність їх здійснення; репутація покупця в діловому світі; платоспроможність покупця; результативність господарської діяльності покупця; стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність; обсяг і склад чистих активів, що можуть складати забезпечення кре­диту при неплатоспроможності покупця й порушенні справи про його банкрутство

[5];

- вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоздатності покупців ви­значається змістом оцінюваних характеристик. Можуть бути використані такі ме­тоди, як: статистичний, нормативний, експертний, бальний та інші;

- групування покупців за рівнем кредитоздатності і формування відповідних кожній групі кредитних умов здійснюється на підставі проведеної їх оцінки. Виді­ляються такі групи покупців, які мають: високу кредитоздатність і можуть отрима­ти кредит в максимальному розмірі; середню кредитоздатність і можуть отримати кредит в обмеженому розмірі, залежно від рівня ризику неповернення боргу; ни­зьку кредитоздатність, яким кредит не надається [5].

Необхідно розробити індивідуальні умови надання комерційних кредитів різ­ним покупцям. Кредитні умови включають: розмір кредитного ліміту, строк на­дання кредиту, систему знижок, форми штрафних санкцій.

Прийняття рішення про надання кредитів повинно супроводжуватися стра­хуванням можливих ризиків у вигляді факторингу (форфейтингу), використання векселів, взаємозаліку, цесії, страхування кредитів, застосування заходів з під­вищення відповідальності боржника за невиконання грошових зобов'язань, за­стави, поруки, гарантії платежу, задатки, новації боргу в боргове зобов'язання тощо [9].

Визначення кредитного періоду. Кредитний період - загальна тривалість часу, в період якого покупець повинен оплатити рахунок за товари, придбані їм у кредит.

Умови кредиту звичайно засновані на певних традиціях, що мають місце для кожної конкретної галузі промисловості, але варто враховувати, що період кре­дитування є одним зі способів, за допомогою якого фірма може підвищити попит на свою продукцію. Кожній фірмі при цьому доводиться знаходити оптимальне співвідношення між рентабельністю додаткових обсягів продаж і необхідною прибутковістю додаткових інвестицій у дебіторську заборгованість [6].

Додаткова сума дебіторської заборгованості складається із двох частин. Перша частина являє собою дебіторську заборгованість внаслідок збільшення обсягу продаж. Друга частина додаткових сумарних рахунків дебіторів є слідст­вом уповільнення процесу стягнення по рахунках продажу першим покупцям. Ра­хунки цієї групи клієнтів при нових умовах кредитування оплачуються трохи пові­льніше, що приводить до підвищення рівня заборгованості. Тому більша частина приросту додаткового інвестування в дебіторську заборгованість надходить від первісних покупців, що роблять свої платежі повільніше, ніж раніше.

Встановити необхідний розмір кредитного періоду підприємство може за до­помогою використання таких формул:

P' = P1 * Q,

де   P' - прибуток від додаткових обсягів продажу; P1 - прибуток на одиницю продукції; Q - кількість додатково проданих одиниць продукції.

D = B / K\

де   D - додаткова дебіторська заборгованість, пов'язана з новими продажами; B - виручка від нових продаж;

K' - новий коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

і' = i / C * D,

де і' - інвестиції в додаткову дебіторську заборгованість, пов'язані з новими об'ємами продаж;

i - змінні витрати на одиницю продукції;

С - продажна ціна одиниці продукції.

Y = V / K,

де Y - рівень дебіторської заборгованості до зміни періоду кредитування; V - щорічний обсяг продаж в кредит;

K - старий коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Y' = V / K',де Y' - новий рівень дебіторської заборгованості, пов'язаний з первісними об'ємами продаж;

K' - новий коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

і = Y' - Y,

де і - інвестиції в додаткову дебіторську заборгованість, пов'язані з первісними об'ємами продаж.

II = і' + і,

де Іі - сумарні інвестиції в додаткову дебіторську заборгованість.

P = A * Іі,

де P - потрібний прибуток від додаткових інвестицій; A - альтернативні витрати.

Якщо прибуток від додаткових обсягів продажу перевищує потрібний прибу­ток від додаткових інвестицій, то зміна періоду кредитування є вигідною (P'>P).

Визначення розміру надаваного кредиту (кредитного ліміту). Кредитний ліміт - максимальна сума, на яку підприємство може дати кредит покупцеві. Він установлюється з урахуванням форми надаваного кредиту (комерційного креди­ту, споживчого кредиту) і виду реалізованої продукції. Розмір кредитного ліміту залежить від рівня прийнятного ризику, планованого обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод щодо реалізації готової продукції, фінансового стану підприємства - кредитора й інших факторів. Доці­льність зміни розміру кредитного ліміту визначається аналогічно зазначеним ви­ще розрахункам показників, тобто порівняння прибутків з потрібною доходністю інвестицій.

Визначення вартості надання кредиту (система цінових знижок при здійс­ненні негайних розрахунків за придбану продукцію). Цінові знижки за ранні пла­тежі - зниження ціни, виражене у відсотках, на продавану продукцію за умови по­гашення дебіторської заборгованості покупцями в період до встановленого тер­міну платежу. Використання даного способу стимулює покупців оплачувати раху-нки-фактури раніше встановленого терміну.

Якщо підприємство намагається прискорити оплату заборгованості боржни­ками шляхом надання знижки або збільшення її розміру, то необхідно визначити, чи перекриє вигода від прискорення процесу стягнення платежів витрати, які по­несе фірма при збільшенні передбачуваної наявної знижки за швидку оплату ра­хунку. Якщо так, то фірмі варто змінити свою політику надання знижок.

Доцільність застосування знижки за ранні платежі можна визначити за до­помогою таких формул:

Y = Q / K,

де Y - рівень дебіторської заборгованості до зміни знижки за ранні платежі; Q - щорічна кількість продаж у кредит; K - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Y' = Q / K',

де Y' - рівень дебіторської заборгованості після введення знижки за ранні пла­тежі;

K' - новий коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

AY = Y - Y',

де AY - скорочення інвестицій у дебіторську заборгованість.

і = C * N * Q,

де і - витрати на введення знижки за ранні платежі (до уплати податків); C - знижка;

N - відсоток покупців, бажаючих отримати знижку.

Е = A * AY,

де   Е - економія з урахуванням альтернативних витрат від скорочення дебітор­ської заборгованості (до уплати податків); А - альтернативні витрати.

Якщо економія, досягнута за допомогою прискорення процесу стягнення платежів, більше, ніж витрати, які понесе підприємство, запропонувавши покуп­цям знижки за ранні розрахунки за боргами (Е > і), то слід ввести цю знижку на свою продукцію. Якщо прискорення процесу стягнення по рахунках дебіторів не дало альтернативної економії, достатньої для компенсації витрат, пов'язаних з введенням знижок (Е < і), то політику відносно знижок слід залишити незмінною.

Застосування сезонних датувань. Сезонні датування - продаж продукції покупцям з відстроченням платежу до певного періоду в майбутньому при слаб­кому попиті на дану продукцію в поточний період.

Використання цього способу стимулює попит на продукцію покупців, які зда­тні сплатити по рахунку тільки після закінчення певного сезону.

Даний спосіб доцільний при виконанні такої нерівності:

Р' > P,

де Р'- прибуток від додаткових обсягів продаж;

Р - прибуток, який можна отримати від альтернативного вкладення засобів, які необхідні для утворення додаткової заборгованості.

Також застосування сезонних датувань сприяє скороченню витрат, пов'язаних зі складським зберіганням продукції (при нагромадженні більших за­пасів готової продукції). Якщо сукупні витрати на складське зберігання (складські витрати + альтернативні витрати) перевищать потрібний прибуток від інвестицій в додаткову дебіторську заборгованість, то введення сезонних датувань вважа­ється доцільним [6].

Розробка систем штрафних санкцій за прострочення виконання зо­бов'язань покупцями. Кредитна політика повинна враховувати випадки несвоєча­сного погашення боржниками заборгованості в строк. Повинні бути розраховані величини штрафних санкцій (пеня, штраф і неустойка). Їх розмір залежить від рі­вня невиконання зобов'язань, від розміру заборгованості, від умов надання кре­диту. Розмір штрафних санкцій повинен повністю відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства-кредитора (втрату доходу, інфляційні втрати, відшкодуван­ня ризику зниження рівня платоспроможності та ін.).

Кредитна політика є одним з важливих факторів, що визначає попит на про­дукцію. Вона може змінюватися залежно від кон'юнктури ринку. І. А. Бланк виді­ляє три типи кредитної політики: жорсткий, помірний та м'який. Вони характери­зують принципові підходи до здійснення кредитної політики з позиції зіставлення рівнів доходності та ризику кредитної діяльності підприємства.

Якщо підприємство використовує м'який тип кредитної політики, тобто по­довжує кредитний період, збільшує розмір кредиту та підвищує цінові дисконти, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, то це сприяє й збільшенню обсягу реалізації (рис. 1,а). Така тенденція з позицій потенційних дебіторів ана­логічна неявному зниженню ціни, тому зростає як кількість клієнтів, що викорис­товують запропоновані умови, так і обсяг продукції, яку купує окремий клієнт. Крім того, кредитна політика може бути важливою складовою конкурентної стра­тегії підприємства. Якщо підприємство використовує невиправдано жорстку кре­дитну політику ( в мінімальні строки надання кредиту і його розміру, вимогливість умов надання кредиту, використання жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості) або в нього відсутня ця політика, то виникає ризик втратити час­тини покупців, що віддадуть перевагу сприятливішим умовам конкурентів (рис. 1,б). При цьому ефект (приріст об'єму реалізації) від поліпшення кредитних умов поступово зменшується, адже збільшення обсягу реалізації обмежено потенціа­лом товарного ринку, а для клієнтів поліпшення умов стає дедалі менш важли-

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

І Г Дейнека - Дослідження ступеня надійності кислотозахисних костюмів від волокнистого складу текстильних матеріалів

І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям