І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям - страница 70

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Викладення основного матеріалу дослідження. Виходячи з вимог ринку при вимірюванні конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості, пріоритет повинен віддаватися динамічному підходу, прогнозуванню майбутніх станів у сьогоденні через минуле.

У теоретичному плані проблема досягнення конкурентоспроможності під­приємств легкої промисловості в умовах вітчизняної економіки перебуває на не­достатньому рівні.

У промислово розвинутих країнах діють різні методики оцінювання конку­рентоспроможності фірм і компаній. Ці методики мають конкретно-економічний кількісний характер.

Недоліки підходів і методик оцінювання конкурентоспроможності підпри-ємств-виробників бачимо так:

Використовувані у міжнародній практиці підходи і методи оцінювання кон­курентоспроможності підприємств-виробників не відображають вплив на них та застосування наукових підходів до управління (системного, комплексного, від-творювального та ін.). Так, кожний підхід до оцінки конкурентоспроможності роз­роблений не для всіх однорідних підприємств, а для одного-двох. Один підхід дооцінки враховує резерви у використанні факторів виробництва. Інший — вартість конкретних факторів виробництва в конкретній країні. Третій — ефективність ви­користання потенціалу. Четвертий — ефективність виробничо-збутової діяльнос­ті. П'ятий — зусилля у сфері підвищення якості. Але, на нашу думку, вищеназвані аспекти необхідно аналізувати одночасно, системно.

Промислово розвинутим, порівняно з Україною, країнам легше, тому що во­ни досить легко можуть використати науково-виробничий і ресурсний потенціал інших країн, вони мають налагоджені ринкові механізми (насамперед законодав­ча основа, інфраструктура), які не допускають вихід на ринок неякісних товарів.

На наш погляд, з методичної точки зору, неправомірно визначати узагаль­нюючий (інтегральний) показник конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості множенням індексів конкурентоспроможності товарної маси (всіх товарів) і відносної ефективності підприємства, тому що ці показники тісно коре-люються один з одним. Будь-який показник ефективності залежить від обсягів продаж і доданої вартості, а останні, у свою чергу, прямо пропорційно залежні від конкурентоспроможності товарів підприємств-виробників.

За методикою оцінювання конкурентоспроможності підприємств-виробників Р.А. Фатхутдінов пропонує рівень конкурентоспроможності розглядати як серед­ню величину за показниками конкурентоспроможності конкретних товарів на кон­кретних ринках. Також ним пропонується окремо аналізувати ефективність дія­льності організації, виходячи з конкурентоспроможності й ефективності кожного товару на кожному ринку. Окремо слід озглядати показник стабільності функціо­нування організації, а також прогнозувати названі три комплексні показники міні­мум на 5 років.

Конкурентоспроможність аналізованого об'єкта (товару) бажано вимірювати кількісно, що дасть можливість управляти її рівнем. Для вимірювання конкурен­тоспроможності аналізованого підприємства необхідно мати якісну інформацію, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів конкурентів за норма­тивний строк їх служби і сукупні витрати за життєвий цикл об'єктів.

Корисний ефект - це віддача об'єкта, інтегральний показник як система ви­користовуваних у конкретних умовах часткових показників якості об'єкта, що за­довольняють конкретну потребу. Корисний ефект — це сукупність властивостей об'єкта, які використовуються для виконання конкретної роботи конкретним спо­живачем. Якість — це потенційний корисний ефект для декількох груп спожива­чів. Корисний ефект використання об'єкта конкретним споживачем, як правило, менший від інтегрального показника якості об'єкта. Наближення цих показників один до одного за величиною приводить до розуніфікації об'єкта й збільшення витрат у сферах виробництва й відновлення. Значний розрив між інтегральним показником якості об'єкта та його корисним ефектом призводить до недовикори-стання корисних можливостей об'єкта. В цьому випадку доцільно проектувати (розроблювати, формувати) об'єкт із корисним ефектом для конкретних умов, що дорівнює 0,8-0,9 інтегрального показника якості. Тоді в одних умовах буде повні­стю або частково використовуватися набір одних потенційних параметрів об'єкта, в інших — набір інших параметрів.

Корисний ефект можна вимірювати в натуральних одиницях, грошовому ви­разі або в умовних балах для товарів, які мають найважливіші параметри, допов­нюючи один одного. Основними методами прогнозування корисного ефекту є но­рмативний, параметричний, експериментальний, експертний.

Іншою стороною корисного ефекту слід вважати сукупні витрати за життєвий цикл продукту, які, як правило, обов'язково потрібно понести, щоб одержати від об'єкта корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, за якими неможливо виміряти їхній корис­ний ефект або сукупні витрати за життєвий цикл, можна визначити на підставі їх­ньої експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, за результа­тами пробних продажів або із застосуванням експертних та інших методів [3].

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (на­приклад, машин та устаткування) можна здійснювати за формулою:

Кз = (Еззк) k1k2-k3, (1)

де К3 - конкурентоспроможність аналізованого зразка об'єкта на конкретному ри­нку, частки одиниці;

Е3 - ефективність аналізованого зразка об'єкта на конкретному ринку, оди­ниця корисного ефекту/грошова одиниця;

Езк - ефективність кращого зразка-конкурента, використованого на даному ринку;

k1k2k3 -- коригувальні коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

Але існують деякі показники, які знижують корисний ефект. До них належать: коефіцієнт безвідмовності обладнання, коефіцієнт зниження продуктивності ма­шини в міру її старіння, показники погіршення безвідмовності, ремонтопридатно­сті, показники рівня шуму, вібрації й інші показники ергономічності й екологічності машини, показник організаційно-технічного рівня виробництва у споживачів ма­шини та ін., якщо більше - зі знаком плюс.

Фактор часу при розрахунку сукупних витрат вираховується за загально­прийнятою методикою.

Ґрунтуючись на результатах оцінки конкурентоспроможності товару, вихо­дячи з величини його корисного ефекту конкурентоспроможність підприємств легкої промисловості (Кпідпр) можна визначати в статиці й динаміці.

У статиці вона визначається з урахуванням вагомості товарів і ринків, на яких вони реалізуються:

n

Кпідпр=£а в кг] - і, (2)

i=1

де аг- частка /-того товару організації в обсязі продажів за аналізований період, частки одиниці;

i = 1, 2,...п, Іа = і;

в - показник значимості ринку, на якому представлений товар організації.

Для промислово розвинутих країн (США, Японії, країн Євросоюзу, Канади та ін.) значимість ринку рекомендується приймати рівним 1,0, для інших країн - 0,7, для внутрішнього ринку - 0,5;

К - конкурентоспроможність /-того товару на у-тому ринку. Розраховується за формулою (8.2). Частка /-того товару організації в обсязі продажів визначаєть­ся за формулою

а = v/v, (3)

де V обсяг продажів /-того товару за аналізований період, млн грош. од.;

V—загальний обсяг продажів організації за той самий період, млн грош. од

[2].

Конкурентоспроможність галузі (Кгал) пропонується оцінювати, виходячи з конкурентоспроможності 30 найбільш значимих за обсягом продаж товарів:

30

Кгал = ^ КТг   , (4)

i=1

де і = 1, 2,...,30 — товари галузі, що є лідерами за обсягом продажів у розрахун­ковому році;

КТ/, — конкурентоспроможність і-того товару в розрахунковому року, частки одиниці (розрахунок - формула (1)).

Ідеальне (максимальне) значення конкурентоспроможності галузі дорівнює 30, тобто тоді, коли всі 30 найбільш значимих товарів галузі мають конкуренто­спроможність рівну одиниці. На практиці його значення може становити 15-20.

Конкурентоспроможність регіону рекомендується оцінювати за тією самою методикою, що й конкурентоспроможність країни, підставляючи у формулу (4) показники по даному регіону.

Конкурентоспроможність — головний показник рівня комплексного розвитку. Кожна із складових конкурентоспроможності має важливе значення для вирішен­ня глобальних цілей розвитку регіону, однак їх інтегрує саме показник конкурен­тоспроможності .

Висновки. Не існує загальної методики, котра повністю враховує всі показ­ники для визначення конкурентоспроможності продукції, підприємств. Промисло­во розвинуті країни використовують різні методики оцінювання конкурентоспро­можності фірм і компаній, які мають економічний кількісний характер.

При вимірюванні конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості пріоритет повинен віддаватися динамічному підходу.

Не доцільно визначати узагальнюючий (інтегральний) показник конкуренто­спроможності підприємств легкої промисловості множенням індексів конкуренто­спроможності товарної маси (всіх товарів) і відносної ефективності підприємства, оскільки показники ефективності залежать від обсягу продажів і доданої вартості, а останні, у свою чергу, прямо пропорційно залежні від конкурентоспроможності товарів підприємств-виробників.

Рівень конкурентоспроможності необхідно розглядати як середню величину за показниками конкурентоспроможності окремих товарів на конкретних ринках. Також необхідно аналізувати ефективність діяльності організації, виходячи з конкурентоспроможності й ефективності кожного товару на кожному ринку.

Конкурентоспроможність продукції бажано вимірювати кількісно, що в свою чергу дасть можливість управляти її рівнем. Для вимірювання конкурентоспро­можності аналізованого підприємства необхідно мати якісну інформацію, яка ві­дображає корисний ефект товару та товарів конкурентів за нормативний строк їх служби і сукупні витрати за життєвий цикл товару.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно відмітити, що при оцінці конкурен­тоспроможності продукції слід використовувати системний аналіз у методиці оці­нки конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості.

Література

1. Економічна організація та економічна освіта: взаємо обумовленість стратегій розвитку: Зб. мат. Між нар. наук.-практ. конф., присвяч. 100-річчю від дня народж. Бухала Сергія Максимовича, докт. екон. наук, проф. 7-8 лют. 2007 р./ Відп. за вип. А.П. Наливайко. -К.: КНЕУ, 2007. - 440 с.

2. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства: Навчальний

посібник. - К.: ЦНЛ, 2006. - 384 с.

3. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 351 с.

УДК 621.742

Свинороев Ю.А.

МЕТОДОЛОГИЯ РАЗРАБОТКИ НОВЫХ СВЯЗУЮЩИХ МАТЕРИАЛОВ НА ОСНОВЕ ТЕХНИЧЕСКИХ ЛИГНОСУЛЬФОНАТОВ

Рассмотрен методологический подход к проблеме разработки новых связующих материалов на основе технических лигносульфонатов (ЛСТ) взамен дорогостоящих и экологически опасными синтетически­ми смолами и масляным связующие производимыми на основе про­дуктов переработки нефти. Предложены варианты технических ре­шений разработанных связующих композиций на основе (ЛСТ). Рис. 1, табл. 3, ист.2.

В условиях нарастающего ресурсного кризиса, вызванного ограничением возможностей наращивания добычи и переработки углеводородного сырья (нефти и газа), актуальна проблема поиска новых альтернативных решений, ко­торые бы обеспечивали сокращение потребностей в использовании традицион­ных материалов, производимых, как правило, на основе нефтепереработки. В промышленном производстве, где в структуре технологического цикла, например для изготовления отливок, применяются связующие материалы, подобной аль­тернативой может стать расширение использования продуктов переработки рас­тительного сырья.

Типичным представителем подобного класса материалов являются техни­ческие лигносульфонаты (ЛСТ). Их положительной отличительной особенностью является экологическая чистота [1], относительно низкая стоимость, высокая технологичность, и неограниченный ресурсный потенциал, поскольку они произ­водятся из возобновляемого источника сырья - древесины [2]. Однако имеются и отрицательные аспекты, существенно сдерживающие их применение - это низкая связующая способность и нестабильность свойств.

В этой связи, ЛСТ необходимо рассматривать как исходное сырьё для раз­работки новых связующих материалов с высокими прочностными характеристи­ками и стабильными свойствами. Целью данного исследования является выра­ботка системы требований и условий, реализация которых позволит разрабаты­вать новые связующие материалы с наперед заданными свойствами, которые бы включали все положительные аспекты присущие лигносульфонатам, и в тоже время исключали бы те негативные моменты которые у них имеются, но при этом были бы предельно адаптированы к условиям конкретной технологии. Сис­темное представление о способах и условиях перевода ЛСТ в требуемое, но иное по уровню качества состояние и будет представлять методологическуюконцепцию разработки новых связующих материалов на основе технических лигносульфонатов.

Учитывая физическую природу ЛСТ, полифункциональность присущую их макромолекуле, а значит потенциальную предрасположенность этого материа­ла к всевозможным трансформациям, можно предположить наличие такого со­стояния, которому бы соответствовал максимум прочности и стабильность свойств. Известно, что такой комплекс свойств соответствует трехмерной поли­мерной сетчатой структуре. По видимому, синтез таких структур на основе оли-гомерных цепей ЛСТ и будет основой для реализации максимума прочности у создаваемых связующих композиций, а условия их формирования определят конкретные технологические параметры проведения процесса.

Предпосылками получения таких состояний и структур могут быть[3]:

Во-первых, создание центров инициирования процессов обеспечивающих поперечную сшивку олигомерных цепей ЛСТ, как объекта связи.

Во-вторых, введение в состав ЛСТ компонентов обеспечивающих создание поперечных связей, своеобразного «отвердителя».

В-третьих, обеспечение оптимальных режимов проведения всего процесса создания связующего материала, начиная с предварительной обработки ЛСТ и заканчивая процессами структурообразования при его отверждении.

Реализация сформулированных предпосылок требует анализа методологи­ческих подходов к разработке новых связующих материалов. В свою очередь, понимание этой задачи обуславливает необходимость в четкости определения понятия «новый связующий материал».

Существует огромное количество технических решений направленных на изменение, улучшение, модифицирование свойств существующих связующих материалов. Во избежание двусмысленности и путаницы в этих моментах ис­следований целесообразно, в контексте рассмотрения данной задачи опреде­лить понятийный аппарат.

Примем, что мерой отделяющей видоизмененный материал от принципи­ально нового, будет уровень и масштаб достигаемых изменений свойств по клю­чевым критериям, определяющим его качественное состояние. Переход свойств обрабатываемого материала в новое качество и есть констатация факта появ­ления нового материала. Так например, если интегральным критерием оценки качества связующего материала является связующая способность, оцениваемая по прочности стандартных образцов, то достижение определенного уровня по этому показателю, отличающегося от исходного на порядок будет означать раз­работку принципиально нового связующего материала.

Применительно к рассматриваемой проблеме, будем считать, что все ме­тоды целенаправленного воздействия на стабилизацию свойств и повышение связующей способности ЛСТ, приводящие к получению устойчивых и постоянно повторяющихся результатов, по уровню соизмеримых с аналогичными показа­телями наиболее эффективных материалов этого класса будут означать созда­ние нового материала.

Под эффективными связующими будем понимать широко применяемые в реальных технологических процессах литья материалы, обладающие высокими прочностными и технологическими свойствами. В данном случае они будут вы­ступать в роли своеобразных эталонов для оценки достигаемых результатов. В качестве таких материалов целесообразно взять те, которые могли бы быть вы­теснены полностью или частично связующими композициями на основе ЛСТ. К таковым можно отнести материалы из класса синтетических смол - карбомидо-формальдегидные смолы, из класса масляных - КО, УСК, СКТ, уровень качества которых примерно одинаков. Показатели связующей способности этих материа­лов колеблется в пределах от 0,5 до 1,2 МПа/%, для сравнения у ЛСТ от 0,03 до 0,08 МПа/%. Примем такие показатели за эталонные и в дальнейшем будем ориентироваться на них.

Как показывает практика не существует абсолютно универсальных связую­щих материалов, которые были бы пригодны если не для любых, то для доста­точно большого количества технологий. Внедрение какого-либо нового материа­ла в реально работающие технологические процессы предполагает проведение серий адаптивных экспериментов, сначала на лабораторном уровне, затем виде опытно-промышленных партий. Однако для этого требуется связующий матери­ал со стабильными свойствами и потенциально высокими прочностными харак­теристиками. В данном случае, поскольку нынешний уровень состояния свойств ЛСТ требует изменений, то методология разработки новых связующих материа­лов на лигносульфонатной основе будет состоять из решения двух задач. Во-первых, исследование возможностей улучшения свойств; формализация усло­вий их реализации, и обеспечение таких установленных режимов на практике. Во-вторых, при получении значимых результатов, их адаптация к условиям тре­бований конкретного технологического процесса.

Решение первой задачи состоит в определении условий, обеспечивающих протекание процессов структурообразования ЛСТ, и поиске инструментов управления ими. Именно эти процессы ведут к формированию трехмерного сет­чатого полимера, а такая структура соответствует максимальной прочности ли­тейного стержня или формы. Это предполагает проведение комплекса исследо­ваний изменения физико-химических характеристик материала. Для понимания строения внутренней структуры необходимо изучение молекулярной массы и молекулярно-массового распределения. Для понимания процессов обеспечения прочностных свойств - закономерности формирования структуры пленок, адге­зии связующего к наполнителю, изменения краевого угла смачивания.

Комплекс проведенных в этом направлении экспериментальных исследова­ний позволяет говорить о том, что обработка ЛСТ специальными модификато­рами из класса неионогенных ПАВ позволяет кардинально изменить их физико-химические свойства и реально обеспечить создание требуемых структур с по­вышенными прочностными свойствами (см. рис 1.). Уровень получаемых харак­теристик соответствует качественно новому состоянию связующих композиций, так показатель удельной прочности повышается с 0,04 МПа/% до 0,5 МПа/%, а это говорит о том, что в результате обработки формируются принципиально но­вые связующие материалы.

В свою очередь, проведение адаптивных экспериментов предполагает ком­плексную оценку возможностей связующего материала, по всему спектру техно­логических требований. Для того необходимо проведение анализа жизненного цикла связующего на производстве, начиная с момента поступления материала на предприятие и заканчивая вопросами утилизации отработанных стержневых и формовочных смесей. Практика применения связующих материалов показы­вает, что исходные показатели качества могут быть лишь необходимыми, но еще не достаточными для использования данного материала в конкретно взя­той технологии. Это объясняется сложностью и многофакторностью реального производства. Рабочие составы стержневых и формовочных смесей включают не один связующий материал, а целый комплекс связующих, который призван обеспечивать технологичность смеси на всех этапах производственного цикла. Такие требования обуславливают необходимость проведения детального ана­лиза всех технологических операций и процессов со связующим материалом, протекающих в ходе их осуществления (см. табл.1).

Анализ физико-химических процессов протекающих на этапах технологического цикла при применении технических лигносульфонатов обработанных специаль­ными модификаторами из класса НПАВ

Технологические операции

Физико-химические процессы

Внешнее проявление

1

Модифицирование ЛСТ

Агрегатирование связующего по объёму (процессы мицеллообразо-вания)

Увеличение молекуляр­ной массы ЛСТ

2

Смесеприготовление и формовка

Структурирование плёнок на по­верхности зёрен наполнителя под действием коллоидных сил

Уменьшение краевого угла смачивания, изме­нение структуры плёнок

3

Сушка

Химическое взаимодействие ЛСТ и модификатора с образованием трехмерного полимера

Изменение характера от­верждения,увеличение прочности

4

Сборка литейных форм, установка стержней, транспор­тировка для заливки

Частичное разупрочнение в след­ствие гигроскопичности и различ­ных механических воздействий

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

І Г Дейнека - Дослідження ступеня надійності кислотозахисних костюмів від волокнистого складу текстильних матеріалів

І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям