І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям - страница 82

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Встановлено, що селективність мембрани ОПМН-П по двовалентним іонам складає 95-96 %, а по одновалентним - 50-55 %, селективність по лактозі - бі­льше 95 %, сироваткові білки практично повністю затримуються даною мембра­ною.

Література

1. Конаныхин А.В. Комплексно и рационально развивать мембранную технику// Молоч­ная промышленность. - 1986. - №5. - С. 21-24.

2. Кучерук Д.Д., Бадеха В.П., Кисла Л.В. Очищення артезіанської води нанофільтрацією//

Мембранні, електричні та магнітно-імпульсні технології в харчовій промисловості : Тези допов. 6-ї міжн. наук.-техн.конф. „Проблеми та перспективи створення і впровадження нових ресурсо- та енергоощадних технологій, обладнання в галузях харчової і переро­бної промисловості". - К., жовт. 1999. - С.37

3. Лаврик В.І. Методи математичного моделювання в екології: Навч. пос. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2002. - 203 с.

4. Грушевська І.О., Змієвський Ю.Г., Українець А.І., Мирончук В.Г. Застосування мем­бранних технологій при комплексній переробці молочної сироватки // Обладнання хар­чових виробництв: Тези допов. 73-ї наук. конф. молодих учених, аспірантів і студентів. - К., НУХТ, квіт.2007.

5. Гуцалюк В.М. Вариационные методы в решениях задач мембранной технологии. - К.:

Выща школа, 1991. - 59 с.

6. Дытнерский Ю.И. Баромембранные процессы. Теория и расчет. - М.: Химия, 1986. -

272 с.

7. Змієвський Ю.Г., Грушевська І.О., Українець А.І., Мирончук В.Г. Електродіалізна установка для демінералізації молочної сироватки // Обладнання харчових вироб­ництв: Тези допов. 73-ї наук. конф. молодих учених, аспірантів і студентів. - К., НУХТ, квіт. 2007.

УДК 339.138

Филипська С.Г., Потапенко Р.Н.

ЗАСТОСУВАННЯ ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

У статті розглянуто зміст фінансових методів стимулювання науково-технічного розвитку та проблеми їх застосування. Дк.8.

Вступ. З метою подолання глибокого спаду виробництва в Україні необхід­не проведення активної структурної та інноваційної політики держави. Вихід з кризового стану галузей промисловості України пов'язаний з необхідністю здійс­нення технічної реконструкції вітчизняних підприємств, результатом якої було б підвищення рівня якісного стану їхньої виробничої бази і досягнення такого рівнятехніки і технології, котрий дав би змогу підприємствам випускати продукцію ви­сокої якості та забезпечити її конкурентоспроможність на міжнародному ринку.

Для вдосконалення споживчих якостей виробів, що виготовляються, зни­ження витрат на їх виробництво, освоєння випуску нових видів продукції важливе значення мають стадії, що передують виробничому процесу: наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, тому що саме там закладаються основи ма­ксимального рівня якості продукції, що випускається і освоюється виробництвом, а також її мінімальна собівартість. Тому в Україні необхідно створення такого ме­ханізму організації і фінансування наукових досліджень, який дав би змогу збере­гти накоплений науковий потенціал і забезпечив би його фінансовими ресурсами.

Постановка проблеми. На особливу увагу заслуговує економічний напря­мок управління науково-технічним прогресом. Він визначає систему прогнозу­вання розвитку науки і техніки, її фінансування і стимулювання, економічну оцінку ефективності використаних ресурсів, аналіз і контроль за результатами діяльно­сті в цій сфері, використання єдиних вартісних важелів в рамках циклу "наука -техніка - виробництво - реалізація". Економічні методи управління відрізняє не­прямий, опосередкований вплив на об'єкт управління з використанням для цієї мети як прямих, так і зворотних зв'язків.

Це положення є важливою методологічною основою для вироблення фінан­сових методів впливу на розвиток науки і техніки як специфічного різновиду еко­номічних методів управління.

Аналіз останніх досліджень. В економічній літературі немає єдиного ви­значення понять фінансових методів стимулювання. Д.С. Моляков в одній із сво­їх праць обмежується перерахуванням найважливіших фінансових важелів, до яких належать такі самостійні категорії, як ціна, прибуток, рентабельність і сис­тема фінансування науково-технічних робіт і капітальних вкладень [1]. Розгляда­ючи ефективність фінансових методів управління науково-технічним прогресом, К.П. Кедрова також не дає визначення їхньої сутності, розуміючи під системою фінансування і створення економічної зацікавленості, і "...фінансово-економічні форми централізованого методу управління" [3]. Н.В. Гаретовський ототожнює фінансові методи з економічною категорією [2]. Інші автори аналізуючи вплив фі­нансових методів на підвищення ефективності виробництва, також не наводять їх визначення [4, 5, 6, 7].

Велике значення проблем, пов'язаних із використанням фінансових методів стимулювання інноваційного розвитку національної промисловості зумовлює їх докладний розгляд. Незважаючи на увагу, яку багато хто з економістів приділяє проблемам управління науково-технічним розвитком виробництва, недостатньо вивченим залишається таке найважливіше питання, як економічна роль методів фінансування і створення стимулів для подальшого розвитку виробничої сфери.

Мета роботи. Розкриття змісту фінансових методів стимулювання науково-технічного розвитку.

Результат дослідження. Вважаємо, що для розкриття змісту фінансових методів стимулювання інноваційного розвитку необхідно врахувати таке [8].

По-перше, фінансові методи економічного стимулювання інноваційних про­цесів у промисловому виробництві - це спосіб економічного впливу держави на інтереси промислових підприємств, що базується на використанні фінансових відносин у конкретних умовах.

По-друге, ці методи, що розробляються державою стосовно продуктивних сил своєї країни з урахуванням закордонного досвіду розвитку економіки, мають своєю основою грошові відносини і проявляються у певних формах утворення, розподілу й використання фінансових коштів.

По-третє, фінансові методи впливу держави на економічні інтереси суб'єктів господарювання розробляються її апаратом відповідно до фінансової політики, яку вона проводить.

Отже, фінансові методи стимулювання економічних інтересів упровадження нововведень і заміни застарілої техніки й технології, що не відповідає сучасним вимогам, у галузях сфери промислового виробництва являють собою форму ви­раження фінансових відносин, закріплених у національному законодавстві та у відповідних нормативних актах, котрі визначають конкретні способи формування, розподілу й використання різноманітних каналів фінансування. Можуть застосо­вуватися як традиційні канали фінансування, цільові фінансові ресурси, так і створюватися додаткові, принципово нові джерела фінансування інвестиційних потреб промислового виробництва стосовно умов економічного розвитку України.

Вплив фінансових методів стимулювання інноваційної активності проявля­ється в прийнятті державою певних законодавчих актів, встановленні порядку взаємовідносин із бюджетом, формуванні фондів фінансування науково-технічного прогресу та інших грошових фондів фінансування науки і техніки, а та­кож додаткових джерел і методів забезпечення технічного розвитку сфери виро­бництва, умов використання цих коштів і здійснення фінансового контролю.

Пошук принципово нових каналів фінансування інноваційних процесів, інве­стиційних потреб народного господарства України набуває особливої гостроти й значущості сьогодні, в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, недостатності власних фінансових коштів вітчизняних підприємств усіх форм власності для оновлення їхньої матеріальної бази, що призводить до значного спаду виробниц­тва, зниження ділової активності у промисловій сфері, випуску продукції, що є не конкурентноспроможною на міжнародному ринку.

Під фінансовими методами стимулювання науково-технічного розвитку сфери виробництва слід розуміти регламентовану державою форму вираження фінансових відносин, що визначає конкретні способи формування й використан­ня цільових фінансових ресурсів, які забезпечують компенсацію підвищених ви­трат, пов'язаних із розробленням і впровадженням досягнень науки і техніки, а також гнучке використання системи диференційованого оподаткування, створен­ня довгострокової економічної зацікавленості підприємств у здійсненні науково-технічної діяльності.

Перелічені методи відображають фінансову політику, яку проводить держа­ва у сфері інноваційно-інвестиційної діяльності. Конкретні форми застосування фінансових засобів стимулювання розвитку науки і техніки визначаються рівнем економічного розвитку держави, організаційними зв'язками науки з виробничою сферою, системою ціноутворення, а також кредитними відносинами.

Фінанси виявляють активний стимуляційний вплив на прискорення розв'я­зання наукової проблеми, впровадження її результатів у виробництво через ви­бір найдоцільніших і найефективніших методів прямого і непрямого фінансуван­ня науково-технічного розвитку.

Система фінансування та економічного стимулювання інвестування науко­во-технічного розвитку, яка значною мірою залежить від здійснюваної державою податкової політики містить ряд економічних відносин, пов'язаних із формуван­ням, розподілом і використанням грошових фондів, котрі забезпечують як фінан­сування й економічне стимулювання всього процесу створення, освоєння та впровадження нової техніки, так і пошук нових, нетрадиційних методів фінансу­вання науково-технічного розвитку економіки країни.

Висновок. Система фінансування та економічного стимулювання іннова­ційних процесів має бути спрямована на подолання економічної кризи в Україні. Закони й нормативні акти, що приймаються, повинні спиратися на: актуальністьосновних положень у підготуванні інноваційного механізму; одночасність і одно-спрямованість дії всіх елементів цього механізму; поєднання прямих и непрямих методів впливу.

Подальший напрямок дослідження. Доцільно було б проаналізувати до­свід управління інноваційними процесами в розвинутих країнах, основоположні принципи, що використовуються в їх практиці.

Література

1. Моляков Д.С. Финансовые рычаги технического прогресса в промышленности. - М.: Финансы, 1969. - 91 с.

2. Гаретовский Н.В. Финансовые методы стимулирования интенсификации производст­ва. - М.: Финансы, 1972. - 319 с.

3. Кедрова К.П. Финансовое обеспечение научно-технического развития отрасли // Во­просы экономики. - 1980. - №8. - С. 16-19.

4. Анчишкин А.И. Наука - техника - экономика. - 2-е изд. - М.: Экономика, 1989. - 383 с.

5. Нейкова Л.И. Финансовые рычаги и стимулы технического развития промышленного комплекса Украины. - Одесса: ОЦНТиЭИ, 1995. - 235 с.

6. Черванев Д.Н., Гончарова Н.П. Организационно-экономические факторы ускорения научно-технического прогресса. - К.: Наук. думка, 1987. - 260 с.

7. Черваньов Д.М. Структурно-технологічні фактори та інноваційні процеси в моделях економічного розвитку // Вісник Київського університету ім. Т.Шевченка. Серія "Еконо­міка". - Вип. 36. - К.: РВЦ "КУ", 1996. - С. 13-28.

8. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку під­приємств України. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 514 с.

УДК 339.137.2

Харитонова О.С.

АНАЛИЗ ЭЛЕМЕНТОВ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ В СИСТЕМЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ УСТОЙЧИВОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ

Рассмотрены элементы конкурентоспособности предприятия в сис­теме обеспечения его устойчивости. Ист. 3. Рис. 1.

Постановка проблемы. Стабильное функционирование предприятия дос­тигается в результате проведения политики поддержания конкурентоспособно­сти предприятия и его продукции, а именно повышения уровня организации про­изводства, развития научно-технической базы, в отношении продукции - улуч­шения качественных показателей, использования новых принципов ценообразо­вания.

Возросшие требования к стабильному и эффективному функционированию предприятий требуют применения более совершенных способов интегральной оценки конкурентоспособности и устойчивости, разработки и реализации рацио­нальных путей и механизмов их обеспечения. Поэтому в современных условиях особую актуальность и значимость приобретает проблема обеспечения устойчи­вого функционирования предприятия на основе формирования рационального механизма управления его конкурентоспособностью.

Анализ последних исследований и публикаций. В решение проблемы обеспечения конкурентоспособности производства существенный вклад внесли ученые: А.Э. Воронкова, О. Г. Туровец, И.З. Должанский, Т.О. Загорная, П.Л. Гордиенко, В.С. Пономаренко, Н.А. Дробитько, А.Н. Тридед, Ю.Б. Иванов и дру­гие. Они предлагают разнообразные методологические подходы к оценке конку­рентоспособности предприятий и концепции ее повышения.

Конкурентоспособность в самом широком смысле означает способность опережать других в достижении поставленных целей в ходе борьбы за укрепле­ние позиций на внутреннем и внешнем рынках [1].

Конкурентоспособность предприятия определяют как факторы внутренней среды: эффективность организации технологического и производственного про­цессов, уровень научно-технической базы, автоматизации процессов, отражаю­щихся в качестве и цене конечной продукции, так и факторы внешней среды: рыночная конъюнктура (сбытовые сети, доля рынка предприятия и его основных конкурентов, информация о поставщиках, потребителях, то есть все условия сбыта продукции) [2].

Проблема же обеспечения устойчивого функционирования предприятий, из-за своей многоплановости и сложности остается пока недостаточно разрабо­танной. Таким образом, большая практическая значимость и недостаточная на­учная проработка вопросов устойчивой деятельности и управления конкуренто­способностью предприятия в рыночной среде определяет актуальность данной статьи.

Цель статьи. Целью статьи является рассмотрение элементов конкуренто­способности предприятия в системе обеспечения его устойчивости.

Изложение основного материала исследований. Процесс обеспечения конкурентоспособности предприятия основывается на изменении и корректиров­ке ее основных элементов. Поэтому необходимо определить и систематизиро­вать составляющие конкурентоспособности предприятия.

Конкурентоспособность компании может быть выражена через пятиуровне­вую иерархию факторов. Факторы конкурентоспособности предприятия пред­ставлены на рис. 1.

Доля рынка

Инновационный потенциал

Ї

Производственные _мощности_

Стратегия фирмы

4

Сбытовые мощности

_I_

Управленческий

потенциал

1

Итоги предыдущих лет работы

Рис. 1. Факторы, определяющие конкурентоспособность предприятий

На первом уровне находится доля рынка (доля продаваемых компанией (давно производимых или новых) в общем объеме продаж аналогичных товаров всех фирм), которая является важнейшим показателем конкурентоспособности продукции данной фирмы. Эта доля определяется в основном следующими факторами: сопоставимым качеством, ценой потребления, уровнем послепро­дажного обслуживания, масштабами финансирования разработок и производст­ва, потенциалом сбытовой сети, масштабом рекламной деятельности, сроками поставок и др.

На втором уровне этой иерархии конкурентоспособность должна быть под­креплена тремя важнейшими факторами: способностью к развитию (инноваци­онным потенциалом), достаточными производственными и сбытовыми мощно­стями.

На третьем уровне иерархии конкурентоспособность компании определяет­ся выбором стратегии, обеспечивающей рост или сохранение доли продаваемых фирмой товаров на рынке.

На четвертом уровне иерархии конкурентоспособность компании опреде­ляется способностью высшего руководства принимать такие решения, которые реализуют на практике обеспечение трех первых факторов конкурентоспособно­сти: инновационного потенциала, производственных и сбытовых мощностей.

На пятом уровне конкурентоспособность компании определяется результа­тами ее деятельности в предыдущем периоде. Здесь особенно важна прибыль как источник ресурсов, направляемых на борьбу за рынок. Чем больше прибыль, тем выше конкурентоспособность, и наоборот, чем выше конкурентоспособ­ность, тем больше прибыль.

Только при высокой конкурентоспособности, предприятие сможет обеспе­чить себе устойчивые позиции на рынке. Поэтому с учетом выделенных эле­ментов конкурентоспособности предприятия сформируем системные представ­ления об основных компонентах процесса ее обеспечения.

Первый компонент процесса обеспечения конкурентоспособности предпри­ятия на рынке:

предложение через отлаженную систему сбытовой сети качественного, не­дорогого товара с высоким уровнем сервиса и послепродажного обслуживания, хорошо известного потенциальному потребителю благодаря масштабной рекла­ме;

применение широкой системы скидок, продажи в кредит и льгот;

осуществление доставки товара на дом в кратчайшие сроки.

Второй элемент обеспечения конкурентоспособности предприятия связан с:

определением отношения к предложенному товару потребителей, конку­рентов, посредников на основе проведения маркетинговых исследований. Это осуществляется, для того, чтобы выяснить какие дополнительные характеристи­ки должен иметь продукт для оптимального удовлетворения потребностей поку­пателя;

маркетинговые исследования призваны выявлять существующих и потен­циальных конкурентов - производителей аналогичной продукции.

Третий элемент - возможность предприятия быстро реагировать на резуль­таты маркетинговых исследований по товарам, конкурентам, и в целом рыноч­ной конъюнктуре. Это предполагает, что предприятие может гибко адаптировать организационную, производственную, технологическую и экономическую состав­ляющую своей деятельности к требованиям рынка.

Четвертый элемент обеспечения конкурентоспособности предприятия -его стремление к собственному новаторству и лидерству в области производства продукции путем выявления неиспользуемого организационного, технологиче­ского, производственного, ресурсного потенциала.

И, наконец, пятый элемент процесса обеспечения конкурентоспособности предприятия - использование полученных преимуществ в технологиях, органи­зации, управлении для выхода на новый сегмент и нишу рынка.

Выводы. Указанные пять компонентов процесса обеспечения конкуренто­способности предприятия призваны в любой момент отклонения элементов про­изводственной системы от заданных рынком нормативных параметров, вернуть их в исходное устойчивое состояние. Поэтому, в дальнейших исследованиях бу­дут разработаны методические рекомендации по оценке и обеспечению конку­рентоспособности предприятия для достижения его устойчивого функциониро­вания.

Литература

1. Воронкова А.Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом пред-

приятия: диагностика и организация: Монография. - Луганск: Изд-во ВНУ, 2000. - 315 с.

2. Завьялов П.С. Роль маркетинга в решении проблем конкурентоспособности россий­ских товаропроизводителей // Маркетинг. - 1997. - №1. - С. 20-31.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

І Г Дейнека - Дослідження ступеня надійності кислотозахисних костюмів від волокнистого складу текстильних матеріалів

І Г Дейнека - Аналіз теоретичних основ про вивчення впливу агресивних середовищ на матеріали з полімерним покриттям