С Ю Пахомов - Вектори конкурентоспроможності та їх зміни в сучасному глобальному середовищі - страница 1

Страницы:
1 

14. http://credo-new.narod.ru (Социокультурные и политические проб­лемы глобального развития).

15. www.rusk.ru (Новый этап глобализации).

Стаття надійшла до редакції 02.06.2008.

УДК 339.137.2:005.44

С. Ю. Пахомов, доцент кафедри міжнародного менеджменту, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ВЕКТОРИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ЇХ ЗМІНИ В СУЧАСНОМУ ГЛОБАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Поняття глобалізації одержало розповсюдження з 80-х років, хоч саме явище, як те що відбулось, відноситься до років 70-х. Вважається, що вперше використав цей термін у своїх працях американський соціолог Р. Робертсон. Вихід низки його статей завершився виданням книги під назвою «Глобалізація».

За суто зовнішніми, поверхневими ознаками глобалізація пред­ставлена виробництвом, що набуває всесвітніх масштабів у своїх єдиних принципах і підходах; безмежною, в порівнянні з поперед­нім періодом, відкритістю світу; домінуванням фінансів над ви­робництвом і стрімкою всесвітньою фінансовою інтеграцією, ін­формаційною революцією та Інтернетом. Ця всесвітня мережа зростає фантастичними темпами; широким і майже повсюдним визнанням на планетарному просторі в якості базових цінностей демократії, прав людини, неприйняття агресії, гноблення, гено­циду і т. д.

Внаслідок якби-то затверджується розуміння глобалізації як системного геоекономічного, геополітичного і геогуманітарного явища, що впливає на всі сторони життя. При цьому характерною рисою глобалізації є всеохоплююче включення в цей процес усіх країн світу.

При більш поглибленому аналізі глобалізації виявляється відповідність її становлення і розвитку в часі зі вступом країн світового авангарду в початкову фазу постіндустріалізму. На­певно в цьому співпадінні, що є досягненням країн високо роз­винутих, і цілковитій відсутності цієї стадії розвитку у біль-

© С. Ю. Пахомов, 2008

74шості країн світу і криються ризики глобалізації. До наслід­ків цієї асиметрії світового розвитку можна віднести болючі дисбаланси, кризи, екологічні катастрофи і, навіть, тероризм і всесвітній антиглобалізм. Хоча при цьому треба визнати, що глобалізація без здобутків Західного світу у вигляді інформа­ційних і комунікаційних технологічних досягнень була б не­можлива.

Базові фактори глобалізації хоч і є вирішальними в формуван­ні її процесів, однак глобалізація не могла б відбутися без допо­моги економічної та політичної влади у вигляді урядів (особливо урядів Великої сімки) і, по суті, підлеглим їм інституцій, а саме — Міжнародного валютного фонду, Світового Банку і Всесвітньої торговельної організації. Ці організації створювали механізми дерегулювання світової економіки, починаючи з фінансів, здійс­нювали лібералізацію світової торгівлі, провадили політику, спрямовану на приватизацію суспільного сектору (часто за без-цінь західним інвесторам). Відповідна політика здійснювалась Сполученими Штатами з 70-х років; з початку 80-х одержала розповсюдження в Європейському Співтоваристві, а потім стала домінуючою в більшості країн світу. Ці фактори зовнішнього впливу не тільки різноманітні, але й мають різну природу. З по­зиції їх класифікації можна виділити певні вектори їх впливу на світову економіку в напрямку її глобалізації.

По-перше — це напрямок забезпечення панування певної іде­ології, що має визначені теоретично-копцептуальні засади. Сто­совно сучасного етапу глобалізації переважно це є ідеологією неолібералізму з практикою монетаризму.

По-друге — це підтримка великого бізнесу та, особливо, ТНК.

По-третє — інституційне облаштування світового простору.

По-четверте — це розгортання реформаторських проектів планетарного масштабу.

Активний вплив головних світових гравців та їх стратегій на формування і прискорення процесів глобалізації, що накладаєть­ся на об'єктивні тенденції, суттєво трансформує все середовище людського існування.

Нові можливості, що відкриваються на грунті глобалізації пе­ред людством, не зводяться до інформаційного комфорту і роз­повсюдження побутових благ.

Глобалізація робить потенційно досяжними для людства в цілому планетарної культури, науки і техніки. З' явилась можли­вість активізувати використання ресурсів у планетарному масш­табі. Розширився асортимент і якість товарів; з' явились новіможливості та простори розкриття і реалізації людських здібно­стей.

Але ж, пульсуючий «географічний» ефект, закладений в гло­балізацію її природою і суспільною сутністю, формує надзвичай­не благополуччя на одному і бідність на іншому полюсі. Ком­фортність і безмежна свобода одних мирно уживається поруч з новими видами рабства і работоргівлею; панування на планеті високих демократичних цінностей мирно співіснує з масштабним вандалізмом, замість відновлення і поліпшення природи її знищення; інтелектуалізація праці і підвищення ролі знань реа­лізується на фоні масової особистої деградації та бездухов­ності і т. п.

Фактори, що формують вищевказані та інші протиріччя, різ­номанітні. Але головною причиною є однополюсність глобаліза­ції, її західноцентризм, що передбачає наявність периферії. Про­цеси стратегічної транснаціоналізації, хоч і є явищем вторинним, швидко і агресивно розмивають національні кордони і перено­сять свою капіталістичну сутність на транснаціональну арену. Це призвело до зручного для них структурування урядів, людських мас, ресурсів та інформації, а також їх координацію і диверсифі­кацію незалежно від національних кордонів.

Особливо вражаючим виявився процес транснаціоналізації ТНК, що в найкоротші терміни розгорнулись на планетарному просторі мережевими структурами. В основі їх успіху лежала конкуренція, що на відміну від звичайного її сприйняття, була надзвичайно підсилена підтримкою материнських держав, знако­вих фігур, міжнародних організацій, ЗМІ і т. п. При цьому в сві­товій економіці ключовим стає корпоративний капітал, що фор­мує якісно новий і відмінний глобальний ринок. Суттєвою рисою цього капіталу став перехід до ринку, де господарює не поку­пець, а транскорпоративний суб' єкт, що жорстко пропонує йому певну систему потреб і свідомо маніпулює покупцями різного ґа­тунку. З' являється свого роду ринковий тоталітаризм, що поєд­нує владу ринку, капіталу і корпоративних структур в єдиний ме­ханізм підпорядкування, що ховає тотальну гегемонію капіталу під впливом вільної конкуренції.

В генезисі цього феномену — зміна в природі суспільного розподілу праці, що пов' язане з розвитком глобального усуспіль­нення під впливом інформаційних технологій. Замість автоном­ної структури у вигляді окремих виробників приходить єдина ме­режева структура, в якій інформація і стандарти поєднуються в єдине ланцюгове виробництво.

У такому ринку на місце відособлених приватних виробників приходить тотальна влада транснаціональних корпорацій, яка при цьому породжує лише видимість розквіту дрібного бізнесу. В цьому вільному, на перший погляд, середовищі як раз і панує тотальна влада ТНК.

Сьогодні пройшли часи, коли штаб-квартира напряму керува­ла іноземними філіями і мала місце вільна, традиційна конкурен­ція. Перехід до зростаючого значення мереж відображає той факт, що корпоративне управління транснаціональними мережа­ми перейшло до таких форм, що надають філіям обмін на рин­кову свободу автономних виробників) високу ступінь свободи. Субконтрактні відносини і франчайзинг закріплюють владу ТНК над дрібними підприємцями.

Інформаційну революцію в своїх інтересах використовують і великі і маленькі компанії, що мінімізують свої витрати, прода­ють свою продукцію по всьому світу через відомі рекламні і тор­гові компанії. Весь цей позитив суттєво нівелюється тим, що менш успішні країни не встигають вводити обмеження щодо до­ступу іноземних компаній у найбільш вразливі та важливі сфери своїх економік.

Суттєва інституціалізація планетарного простору значно впли­нула на світову виробничу діяльність, посилила можливості збіль­шення прибутків. Це відбулось, у першу чергу, за рахунок транс­національної активності як у розвинутих, так і в слаборозвинутих країнах, в тому числі за рахунок їх спеціалізації та, відповідно, вдосконалення всієї системи міжнародного розподілу праці. Спе­ціалізація ж окремих країн у результаті цих трансформацій стала «підганятись» під глобально диверсифіковану конкурентоспро­можність. Причому така ситуація не може бути постійною, вона змінюється в першу чергу під впливом винаходів нових техноло­гій. Відповідно, міжнародні моделі конкурентоспроможності теж час від часу змінюються і економічні агенти будь-якої країни змушені постійно перерозподіляти ресурси у відповідності із ви­кликами торгівлі. При цьому сама торгівля стає вагомим факто­ром структурних змін.

Країни, навіть розвинені, не можуть бути конкурентоспро­можними за всіма напрямками. Зростання частки експорту вод­ночас з конкурентним зниженням цін призводить до ліквідації цілих галузей економіки. Навіть США в умовах відкритої тор­гівлі втратили конкурентні переваги в ряді галузей (автомобіль­на і т. д.).

У цілому, і сьогодні високорозвинені країни зберегли конку­рентні переваги при спеціалізації на товарах, що потребують високих технологій і висококваліфікованої праці, в той же час як нові розвинені країни успішно розвиваються, розширяю­чи експорт товарів, що потребують менш кваліфікованої праці та зарплатні. З цієї ж причини з економічних структур розви­нених країн зникає виробництво багатьох традиційних товарів і виробів. Але це, як правило, не можна розцінювати як втра­ту ними конкурентоспроможності. Це, перш за все, треба роз­глядати як раціоналізацію і вдосконалення світового поділу праці.

Стратифікація є вже вторинним проявом глобалізації. І саме цей феномен благополуччя, з одного боку, і перерозподілу з ін­шого залишає мільярди людей у злиднях. Саме стратифікація по­роджує запитання, актуальне ще в час Ж. Фур'є — вирішити, яким чином передати продукти з переповнених складів мільйо­нам людей (а тепер уже мільярдам!). Саме через процеси страти­фікації сформувалась планетарна конструкція, в межах якої роз­рив між багатством і бідністю не тільки не долається, але й зростає. І це є джерелом не тільки проблем у країнах слаборозви­нутих. Ті успішні країни, що привласнюють левову частку світо­вих багатств, що є одним з досягнень глобалізації, теж стають жертвами розбалансування і порушення природного середовища, захлинаючись потоками мігрантів — маргіналів і зростаючих хвиль тероризму, що підриває переваги Заходу і формує проти­стояння світів.

Людство, звичайно ж, є цим занепокоєним. Так, саме в ус­пішних країнах зародився антиглобалізм — рух, який охопив вже мільйони людей проти негативних наслідків глобалізму. Виявляється, що за період розвитку глобалізації людство, по­збавлене звичних механізмів і національно-державних можли­востей традиційної безпеки, програло за короткий термін війну з геноцидом (особливо в Африці), війну з наркотиками, війну з тероризмом, з глобальною бідністю, епідеміями, з оздоровлен­ням природного середовища і багато іншого, що лише «висвіт­люється».

Треба погодитися, що в цих умовах проблема обмеження не­гативних сторін глобалізації стає надзадачею як проблема вижи­вання людства на планеті.

Стаття надійшла до редакції 4.06.2008.

Страницы:
1 


Похожие статьи

С Ю Пахомов - Вектори конкурентоспроможності та їх зміни в сучасному глобальному середовищі

С Ю Пахомов - Диверсифікація факторів конкурентоспроможності

С Ю Пахомов - Інформаційно-інтелектуальна складова глобальної конкуренції нові явища і тенденції