В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Процес управління завжди вчиняється на основі прийому, зберігання, передачі, і перетворення інформації і здійснюється такою схемою: керована і керуюча системи, між якими виникає інформаційна залежність. Інформація, яка надходить від керуючої системи до керованої, і являє собою чинник, що здійснює управління.

До яких наслідків може навести надмірна активність керуючої системи в соціальному організмі видно з роботи Вяч. Іванова "Легіон і соборність". Скупчення перетворених на безликих істот людей в цілісність "повинно розвинути колективні центри свідомості. Немов би загальний збірний мозок, який негайно оточить себе найскладнішою і найтоншою нервовою системою і втілиться в подібність суспільного звіра, обдарованого страшенною силою і неабиякою доцільністю найдрібніших рухів свого строго супідрядного і зосередженого складу. Це буде еволюцією частини людства до Надзвіра... Це буде разом апофеозом організації, бо звіром буде максимально зорганізоване суспільство" [77, c. 99-100].

Тепер, коли нам відомо про існування соціального організму як живої суті або цілісності, наведені вище факти можна прокоментувати по-іншому. На нашу думку, процес відбивання є рух інформації з нижнього рівня на верхній, а зворотний рух - є процес управління. Це два досить відмінних процеси, що реалізуються навіть різними органами соціального організму.

Це означає, що при вертикальному русі універсум сформував керовану та керуючу підсистеми, які для нормальної своєї взаємодії зажадали і створили принципово новий вид інформації - управлінську інформацію. Остання, в свою чергу, поділилася відповідно на виконавчу (звітну) і директивну. Між органом, якому притаманна функція управління і керованим тілом складаються відношення субординації.

З урахуванням викладеного вище можна стверджувати, що тут ми маємо справу не з виокремленими процесами відбивання і управління, а з більш  складним  і  тонким  процесом,  який  слід  би  було називатисаморегулюванням соціального організму як здатної до саморозвитку системи.

Отже, процес саморегулювання породжується в ході вертикального руху універсуму. Алгоритм дії названого механізму, за Н. Кивенко, можна уявити так: кожний сигнал, представляючи собою той чи інший соціальний процес, фіксує в своїй структурі (безпосередньо або опосередовано) особливості системи або органу, що надіслали його. Між структурою цієї системи і структурою сигналу існує специфічна відповідність. Потім цей сигнал, досягнувши системи, наражається на зустрічний вплив, вступаючи з нею у взаємодію. Між ними теж формується відношення структурної відповідності. Структура відображаючої системи стає подібною структурі сигналу, а через неї і структурі впливаючої на неї системи. Зміна структури цієї системи змінює певною мірою і в певному напрямку її природу, характер її взаємодії з навколишнім середовищем.

Оскільки ми маємо справу зі структурованими речами, які взаємодіють із середовищем не як ціле, а окремими своїми сторонами, то ми мусимо перейти на інший рівень абстракції. Тут зміну внутрішніх зв'язків слід розглядати як рух внутрішнього, а дію - як "озовнішнення" зміни, прорив її за межі речі назовні, або навпаки, як "овнутрішнення" зовнішнього впливу. Цей аспект мусить бути присутнім в теоретичному аналізі, бо соціальний організм як соціальний суб'єкт обов'язково спрямований своєю активністю у зовнішнє середовище, оскільки він за своєю природою мусить взаємодіяти з подібними собі соціальними одиницями. Згадаємо, що тиск на інших і взаємодія з іншими є атрибутивна властивість будь-якого соціального утворення. У зовнішній взаємодії дія, доведена до крайньої своєї форми, покидає межі соціального організму або окремої його частини, тобто вона вивласнюється (відчужується) від свого джерела. Тут ми маємо справу з надсвідомістю соціального організму.

Таким чином, соціальний організм як соціальна річ є єдністю властивостей і відношень, як існування є єдністю зміни і дії. У зміні соціальний організм перебуває сам по собі, а в дії він виходить за межі самого себе. Виникаюча на основі відбивання і управління система саморегулювання покликана контролювати і спрямовувати виникаючі при цьому зовнішні зв'язки соціального цілого і його рух у зовнішньому середовищі.

Раціоналізація поведінки соціального організму в зовнішньому середовищі диктується все тим же сенсом, породженим ще процесом відбивання задля оцінки стану внутрішніх зв'язків. Тепер вже, завдяки активізованому сенсу, система саморегулювання автоматично виходить на управління можливостями соціального організму. Сенс, виступаючи як елемент системи саморегулювання, виявляє вирішальний вплив на всі наявні у соціального організму можливості, утверджуючи примат цілісності над всім, що відбувається в її складі.При цьому сенс не зводиться до одиничної мети, а являє собою "певну траєкторію мети, точніше - певний смисловий простір, що як "аттрактор" каналізує, консолідує окремі доцільні дії і спонукання в єдине смислове русло, з яким виникає зворотний зв'язок" [159, c. 181].

За рахунок такого зворотного впливу сенсу породжених системних ефектів на можливості соціального організму настає пора його самозмін як цілісності. Усвідомлена необхідність самозмін починає "гнати" процеси у зворотному напрямку - від вияву потреб до прояву можливостей, властивостей системи. Органом управління "обирається" з безлічі наявних можливостей тільки та, що відповідає збудженому сенсу і загальній ситуації у системі. Це призводить на практиці до того, що реалізація обраного варіанту змін потребує найменші з необхідних для задоволення актуальних потреб енергозатрати соціального організму.

Тепер ми можемо уявити модель соціального організму в новій якості, тобто при розрізненні в його складі керованої і керуючої підсистеми [Рис. 3.3.].

ОРГАН РЕГУЛЯЦІЇ (Сенс)

Рис. 3.3. Модель системи саморегулювання соціального організму

Про відносну самостійність органу управління соціального організму свідчить його власне життя, що створюється за специфічними законами інформаційного спілкування. Механізмом підтримання динамічної сталості функціонування управлінської системи соціального організму в заданих межах формується особлива управлінська структура в органі управління,що отримала в науковій літературі назву гомеостат. Гомеостат - це базисне функціональне поняття механізму переробки інформації. Він реалізується на різноманітних матеріальних носіях інформації. Модель гомеостата і її властивостей розроблена Ю. Горським і викладена в монографіях, численних публікаціях засідань школи-семінару з гомеостатики, на конференціях, міжнародних симпозіумах та конгресах [60; 63]. У багатоклітинних живих системах гомеостат, на відзнаку від речовинної одиниці життя - клітини, виступає як інформаційна одиниця життя, тобто, тільки за його наявністю забезпечується кругообіг неожиття.

Для системи саморегулювання фактично характерні декілька джерел детермінації: одне - з боку чисто зовнішніх впливів, друге - з боку її власної внутрішньої динаміки, третє - з боку її минулого (пам'яті). Тому поведінка соціальної особини надто складна для прогнозування, тому що вона, образно кажучи, "сама часом не знає", як буде вести себе. Ця цікава обставина відзначається і в літературі з самозорганізованих систем.

На практиці виявляється, що саморегулювання являє собою найбільш складний вид вертикальної взаємодії суб'єктів або структур між собою. Під загальним визначенням поняття "регулювання" (регулятивний процес) ми розуміємо упорядкування соціальних процесів. При цьому під упорядкуванням процесу мається на увазі збільшення нерівнозначності імовірностей можливих змін параметрів штучно створеної людиною реальності, тобто такий вторинний процес, який, використовуючи поняття ентропії, найчастіше характеризують як антиентропійний або як процес зменшення ентропії [8, c. 207-208].

Регулювання, будучи процесом вторинним, завжди здійснюється відносно певних первинних процесів і значною мірою залежить від природи цих первинних процесів, а також від специфічної різноманітності видів упорядковуючих взаємодій, характерних для певного рівня організації універсуму, в даному випадку для його соціальної (розумної) форми саморуху. На всіх цих рівнях саморегулятивні системи можуть існувати в специфічних структурних формах, але цей момент доцільно розглянути спеціально.

При цьому суть регулювання в найзагальнішому випадку зводиться до локалізації соціальних процесів, що упорядковуються відносно один одного в просторі і їхньої циклізації в часі. Плюс до цього слід ще додати оцінку і переоцінку цінності соціальних явищ. У такому випадку регулювання виявляється процесом формування відношень не тільки між процесами, але і між тими предметами, змінами яких ці процеси будуть. Завдяки цьому, коли об'єкти, що упорядковуються знаходяться в стані руху, його регулювання постає одночасно і як процес породження й самоорганізації розуму, і як процес організації продуктів останнього.

Інакше кажучи, процес організації активних об'єктів є процес регулювання їхньої активності, і регулювання, таким чином, є невід'ємною

Dстороною процесу організації. Упорядкування предметів, їхніх властивостей і відношень без упорядкування відповідних процесів неможливо. Разом з тим, організація не зводиться до регулювання. Вони збігаються тільки тоді, коли об'єкти організації вже знаходяться в активному стані. А взагалі процес організації - це не тільки регулювання процесів, що, вже протікають, але і збудження деяких нових, які раніше ще не відбувалися. Говорячи стисло, процес організації - це єдність процесів активізації і регулювання. Під активацією мається на увазі "збудження або підсилення активності; переведення у діяльний стан; перехід від стану спокою до руху" (у певній системі відліку) [166, c. 23].

Отже, організаційні відношення грають таку же якісно нову роль в саморусі об'єктивного універсуму, яку грає розум або діяльність при саморозгортанні людини суб'єктивного образу універсуму. На поверхню нашого життя виступає управлінська інформація, виникають нові процеси саморегулювання і їхні продукти.

Однак загальновідомо, що доцільність - атрибут будь-якого соціального суб'єкту, форма причинності, яка побуджує суб'єкт до самодії і прояву власної сутності. Функціонування системи самоврядування соціального організму, що спрямовується необхідністю подолання протиріччя, здатне її розвивати. Але можливі надто різні режими функціонування: режим самозбереження, тупиковий і режим саморозвитку. У всякому випадку, якщо ефект збереження нових якостей, що породжуються задля досягнення необхідної самозміни, буде помітно виражений, те це буде означати, що соціальний організм знаходиться в режимі гомеореза.

Якщо ж у підсумку функціонування системи саморегулювання буде мати місце лише повторення вже відомих операцій, і не буде вироблятися нічого принципово нового, те це буде означати, що соціальний організм знаходиться в режимі гомеостазу.

Можна також говорити про режим розпаду - гомеоклаз, якщо у підсумку функціонування системи саморегулювання породжується те, що викликає загрозу існуванню самоврегульованої системи, робить неможливим існування соціального організму як цілісності.

З цих трьох найбільш типових варіантів розвитку нас, звичайно ж, найбільше цікавить той, за яким система саморегулювання керує рухом соціального організму в зовнішньому середовищі, оскільки вона здатна виявляти власну активність.

Притаманні системі саморегулювання якості, які призначені "для себе", і не можуть спостерігатися ззовні, носять характер умовних значень. Активність даної суб'єктивності, яка керована сенсом невидимих для зовнішнього спостерігача якостей, стає важкопередбачуваною, оскільки окремих ефектів багато, система володіє свободою дій, у неї з'являються власні мета (з необхідності самозбереження - вони генеруються сенсами,

D4Dпрогнозними можливостями організму, взаємодією з середовищем).

Для формулювання власних цілей у соціальному організмі виробляється своя власна мова. Продемонструвати цю закономірність легко на практиці КПРС, яка виконувала в соціальному організмі СРСР функцію системи саморегулювання. І. Сталін, наприклад, виступаючи від імені політичної партії, вдається до виразів як антропоморфного ("партія говорить своєю мовою"), так і техніцистичного, навіть військово-техніцистичного (преса - "найсильніша зброя", "гостра зброя") характеру [33].

Як аргумент на користь такого твердження, можна навести і факт видання спеціальних словників, в яких концентрується специфічний тезаурус для управління соціальним розвитком [168].

Соціальний організм є полем активної взаємодії двох відмінних один від одного інформаційних потоків: зовнішнього і внутрішнього. Принцип взаємодії тут аналогічний тому, що діє у системі "людина-середовище", тобто зовнішня інформація актуалізує (збуджує) у внутрішньому інформаційному потоці те, що в ньому вже заздалегідь містилося. Ця взаємодія інформаційних потоків стала в останній час предметом самостійної науки - гомеостатики. Остання виникла на перетині таких наук і дисциплин, як кібернетика, системний аналіз, біологія, медицина, психологія, філософія, соціологія, штучний інтелект, екологія, економіка і інших. Серед тих, кому належить суттєвий внесок у розвиток названої науки особливо слід виділити У. Кеннона, К. Бернара, Р. Ешбі, С. Біра, Р. Харді, Г. Кассіля, В. Дільмана, Д. Саркісова, В. Новосєльцева, Ю. Горського, В. Астафьєва, А. Степанова та інших.

Суттю науки гомеостатики, є, за визначенням А. Степанова, "вивчення механізмів ієрархічного управління складними системами, що забезпечують підтримання динамічної усталеності життєво важливих функцій, параметрів, ритмів і трендів розвитку" [7]. Основною її метою "є вивчення загальних механізмів управління гомеостатического типу, виявлення в них ролі кооперації, конкуренції і конфлікту і встановлення з управлінських позицій аналогій між системами різноманітної природи".

Крім того, при постановці системою саморегулювання мети для соціального організму у останнього з'являється ефект подвійного існування. Суть його полягає в тому, що соціальний організм знаходиться в стані структурної напруги, викликаної виниклим протиріччям між наявним його станом і тим станом, до якого він має бути переведеним у майбутньому, і який визначається сенсом. Але соціальний організм не може водночас знаходиться в двох вимірах, тобто мати значні відмінності між морфологічними параметрами і характеристиками функціонування. Соціальний організм починає вирішувати задачу їхнього суміщення, виходячи з тієї настанови, бажано це для нього чи небажано. Намагаючись позбавитися від напруги, що виникає, соціальний організм вимушений переходити зі стану функціонування до фази еволюційного руху.Література до другого розділу

1. Асмолов A. Президент по выбору. Моделирование желаемого будущего / Асмолов А. - М., 2000. - 190 c.

2. Афанасьев В. В. Историческая социология Данилевского, Шпенглера и Сорокина / В. В. Афанасьев // социс. - 2005. - № 3. - С. 129-137.

3. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. - М. : Политиздат, 1980. - 368 с.

4. Ахиезер А. С. Критические пороги социальных систем / А. С. Ахиезер, Г. А. Гольц // Общественные науки и современность. - 1992. - № 1. - С. 45-54.

5. Бабкин В. Д. Народ и власть. Опыт системного исследования явлений / В. Д. Бабкин, Н. В. Селиванов. - К., 1996. - 448 с.

6. Бандурович О. Образ лидера: представления и предпочтения жителей Украины / О. Бандурович, А. Стегний, Н. Чурилов // социс. - 2003. - № 3. - С. 38-41.

7. Басков А. Я. Методология научного исследования : учеб. пособие / А. Я. Басков, Н. В. Туленков. - К. : МАУП, 2002. - 216 с.

8. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг:

Нав. - метод. Посіб / В. М. Бебик. - К. : МАУП, 2001. - 216 с.

9. Бенедикт Р. Хризантема и меч. Модели японской культуры / Р. Бенедикт. - М. : РОССПЭН, 2004. - 360 с.

10. Берг. Р. Л. Генетика и эволюция / Р. Л. Берг. - Новосибирск : ВО "Наука". Сибирская издательская фирма, 1993. - 284 с. - (Избранные. Труды).

11. Бех В. П. Соціальний організм країни / В. П. Бех. - Запоріжжя : ЗДУ, 1999. -

306 с.

12. Бех В. П. Человек и вселенная: когнитивный анализ: монография / В. П. Бех. -2-е изд. Доп. - Запорожье: Просвіта, 1999. - 148 с.

13. Биология: Толковый словарь с английскими эквивалентами / [ред. - состав. В. П. Андреев]. - СПб: Лань, 1999. - 448 с.

14. Биология: энциклопедия / [ред. - состав. М. Гиляров]. - М. : Большая Российская энциклопедия, 2003. - 884 с.

15. Блэк С. Паблик рилейшнз. Что это такое? / Семюел Блек. - М. : Новости, 1990. -

240 с.

16. Большая Советская энциклопедия / [ред. - состав. Б. А. Введенский]. - 2-е изд. - М. : Большая советская энциклопедия, 1956. - Т. 39: Сигишоа-Соки, 1956. -

664 с.

17. Большой юридический словарь / [ред. - состав. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских]. - М. : ИНФРА-М, 1997. - VI, 790 с. (Библиотека словарей "ИНФРА-М").

18. Бородин Л. И. "Порядок из хаоса" концепции синергетики в методологии исторических исследований / Л. И. Бородин // Новая и новейшая история. -2003. - № 2. - С. 109-110.

19. Бощенко И. В. Эволюция социальных систем / И. В. Бощенко. - М. : Миасс,

2005. - 215 с.

20. Бузин А. Ю. Самоорганизация в социальных системах / А. Ю. Бузин. - М. : ВЦ АН СССР, 1988. - 44 с.21. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: Синергетика и теория социальной самоорганизации / В. В. Василькова. - СПб. : Издательство "Лань", 1999. - 480 с. - (Мир культуры, истории и философии).

22. Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер; пер. с нем. - М. : Прогресс, 1990. - 808 с.

23. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / Макс Вебер. - М. : Прогресс, 1990. - 261 с. - (Избранные произведения).

24. Волобуев В. П. Выбор путей общественного развития: теория, история, современность. - М. : Политиздат, 1987. - 318 с.

25. Воловик В. И. Философия истории: Курс лекций / В. И. Воловик - Запорожье,

1995. - 152 с.

26. Воропаєва Т. Поведінкова культура українців (етнотипова поведінка, стиль життя і національний характер) / Т. Воропаєва // Календар: зб. науков. Праць. -К., 2007. - № 2. - С. 103-110.

27. Генетика: Єнциклопедический словарь / [состав. Н. А. Картель и др.]. - Мн.: Ин-т генетики и цитологии НАН Беларуси, 1999. - 448 с.

28. Гетманчук М. П. Особливості перехідних суспільств : навч. посібник / Микола Гетманчук. - Львів : Вид. Нац. Універс. "Львівська політехнічна академія",

2002. - 116 с.

29. Гладьев С. Ю. Закономерности социальной эволюции: вопросы методологии

/ С. Ю. Гладьев // социс. - 1996. - № 6. - С. 50-62.

30. Глобальные трансформации. Политика, экономика и культура / Д. Хелд и др. -

М. : Праксис, 2004. - 576 с.

31. Горєлов М. Є. Цивілізаційна історія України / М. Є. Горєлов, О. П. Моця,

О. О. Рафальській. - К. : ТОВ УВНК "Екс об", 2005 - 632 с.

32. Гофман А. Б. Семь лекций по истории социологии : учебное пособие для вузов / Александр   Бенционович   Гофман.   -   5-е   изд.   -   М. :   Книжный дом

"Университет", 2001. - 216 с.

33. Грабовський С. І. Державне утвердження України у другій половині ХХ століття / Сергій Ігоревич Грабовський. - Українська федеральна спілка "Самопоміч" м. Нью-Йорка та ін. - К. : Знання України, 2002. - 78 с.-(Бібліотечка українознавця).

34. Гриценко О. Політична комунікація. Скільки конструктивного, а скільки деструктивного? / О. Гриценко // Вече. - 2003. - № 9 (138). - С. 76-79.

35. Грушевський М. Иллюстрированная история Украины / Михаил Грушевский. -К. : МП "Левада", 1995. - 696 с.

36. Давня історія України : в 3-х т. / [ред. - упоряд. П. П. Толочко та ін.]. - К. : Наукова думка, 1997 - Т. 1: Первісне суспільство. - 1997. - 558 с.

37. Данилов А. Н. Переходное общество: Проблемы системной трансформации / А. Н. Данилов. - Мн.: Ушверсггэцкае, 1997. - 437 с.

38. Данилов А. Н. Социология власти: теория и практика глобализма / Александр Николаевич Данилов. - Мн.: Універстцкае, 2001. - 447 с.

39. Дашкевич Я. Р. Україна між Сходом і Заходом (14-18ст.) / Я. Р. Дашкевич // Записки наукового товариства імені Шевченка. - 1991. - Т. ССХХІІ. -

С. 28-44.

40. Дашкевич Я. Типологія Степового кардону Європи і перспектива дослідження історії східно-європейських козацтв / Я. Дашкевич, Р. Брехуненко // Україна вЦентрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - 2006. -

Випуск 6. - С. 453-486.

41. Дзюба І. Між культурою і політикою / Іван Михайлович Дзюба. - К. : Сфера, 1998. - 372 с.

42. Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього / Іван Михайлович Дзюба. - К. : Видавничій Дім "КМ Академія", 2001. - 35 с.

43. Ельчанинов М. С. Российская трансформация с точки зрения социальной синергетики / М. С. Ельчанинов // социс. - 2003. - № 8. - С. 21-30.

44. Єфременко Т. Пересічний українець: homo economicus чи homo socius? / Т. Єфременко // Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін. -

К. : ІС НАНУ, 2004. - 125 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни