В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

146. Фігурний Ю. С. Історичні витоки військової культури українського козацтва / Юрій Сергійович Фігурний. - К. : Вид-во "Бібліотека українця", 1999. - 123 с.

147. Філософія: підручник для вищої школи. - Харьков.: Прапор, 2004. - 736 с.

148. Філософський енциклопедичний словник/ [ред. В. І. Шинкарук]. - К. : Абріс,

2002. - 742 с.

149. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл. - М. : Прогресс, 1990. - 368 с.

150. Франчук В. И. Происхождение и євволюция живого / В. И. Франчук. - М., 2001.

- 43 с.

151. Хайдегер М. Время и бытие: статьи и выступления / М. Хайдегер. - М. : Республика, 1993. - 447 с.

152. Хайтун С. Д. Фундаментальная сущность эволюции / С. Д. Хайтун // Вопросы философии. - 2001. - № 2. - С. 152-166.

153. Хантингтон Р. Столкновение цивилизаций / Р. Хантингтон // Полис. - 1994. -№ 1. - С. 33-48.

154. Химия. Большой энциклопедический словарь / [ред. И. Л. Кунянц]. - 2-е изд. -М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. - 792 с. - (Большая Российская энциклопедия).

155. Хоменко М. Образ політичного лідера в уявленні студентів / М. Хоменко // соціальна психологія. - 2004. - № 1. - С. 46-52.

156. Черников М. В. Самоорганизующиеся системы: методологические подходы и проблема управления / М. В. Черников // Общество и человек: пути самоопределения. - СПб., 1994. - Выпуск 1. - С. 37-55.

157. Шаповалов В. И. Законы синергетики и глобальные тенденции / В. И. Шаповалов, Н. В. Казаков Н. В. // Общественные науки и современность. -

2002. - № 3. - С. 141-148.

158. Шевченко В. О. Універсальний природний цикл. Загальна інформаційно-ентропійна концепція систем, що розвиваються (якісний аспект) / В. О. Шевченко. - К. : Вища школа, 1992. - 171 с.

159. Шинкарук В. Феномен української культури: методологічні засади осмислення / В. І. Шинкарук, Є. Бистрицький; НАН України, Інститут філософії. - К. :

Фенікс, 1996. - 477 с.

160. Штомпка П. Социология социальных изменений / Петер Штомпка / [ред. Пер. с англ. В. А. Ядов]; Институт "Открытое общество". - М. : "Аспект-Пресс",

1996. - 416 с.

161. Шульга М. О. Метаморфози українського суспільства. Коментарі соціолога / М. О. Шульга; НАН України, Інститут соціології. - К. : Стилос, 2003. - 261 с.162. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. / [пер. з рос., покажчики І. І. Сварника; упоряд. Іл. О. М. Апанович]. - Львів : "Світ", 1992. - Т.1. - 1992.

- 456 с.

163. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття / Наталія Яковенко: [навч. посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студ. істор. Ф-тів. Вищих учбових закладів, вчителів]. - К. : Генеза, 1997 -312 с.

164. Яковец Ю. В. Циклы. Кризисы. Прогнозы / Ю. В. Яковець. - М. : Наука, 1999. -

448 с.

165. Янч Е.  Самоорганизуючаяся Вселення / Е. Янч // Общественные науки и

современность. - 1999. - № 1. - С. 145-158.

166. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. - М. : Политиздат, 1991. -

507 с.

167. Parsons T. The Social System / Т. Parsons. - N.Y. - L., 1966 - 293 р.

168. Sorokin P.A. Social theory today / Р. А. Sorokin. - N.Y., 1996. - 28.р.

169. Sorokin П. Society, Culture and Personality / Р. А. Sorokin. - N. - J. - L.: 1947. -

367 р.

D5DРОЗДІЛ 3

Системний

аналіз соціального організму

3.1. Евристична модель родового соціального організму

Інформаційна фаза розвитку планетарного людства базується на принципово іншому підході до теоретичних побудов, оскільки об'єкти, що досліджуються, якісно відрізняються від тих, з якими ми призвичаїлися працювати, а конкретніше - вони є ноуменальними утвореннями процесуального характеру. У зв'язку з цим вони володіють цілим рядом конструктивних і функціональних особливостей. Особливістю морфогенного порядку, наприклад, тут є те, що в межах окультуреного суб'єктом історичної дії - просторі (соціумі) завжди присутній "будівельний матеріал", з якого в будь-який момент може виникнути новий соціальний організм. Водночас вже існуючий соціальний організм може раптом отримати потужний поштовх в розвитку.

Об'єктивним прискорювачем даних процесів є наявність у соціумі так званих символічних архетипів, що складають морфологічну основу соціального тіла: смисли минулого розвитку, мислеформи майбутнього, сили стискування, національна ідея, ідея атомізму, збереження, хаосу-порядку, мислячого ефіру, самоорганізації, творчого середовища та ін.

Інша особливість - функціонального плану. Вона полягає в тому, щоминуле, нинішнє і майбутнє для соціального організму, як функціонального органу, виявляється водночас. Це означає, що майбутнє має для нього, соціального організму, ранні форми прояву. У такому випадку домінанти майбутнього стану визначають характер і спрямування трансформації реальних соціальних структур. До речі, чинник раннього характеру майбутнього має досить цікавий конкретний прояв в соціальному світі: при синергетичній взаємодії минулого і майбутнього в дисипативних (розсіянних) системах, соціальний організм якраз є такий, вони присутні в нинішньому, а різниця між ними - лише в ступені розповсюдження і в модальності (ступені вірогідності і необхідності).

Як тепер виявляється, когнітивний аналіз проблеми соціального організму в умовах інформаційного етапу розвитку теж має свої особливості, оскільки використовувані дослідником засоби пізнання, стають у цьому випадку ідеальними мислеформами, які, після їхнього застосування, прагне досягти соціальний об'єкт, що вивчається ним.

Розвиток соціального організму тепер залежить від того зразка-ідеалу, який "запропонований" йому дослідником. Фактично перед нами знов з'являється відомий Конструктор, від якого ми відмовилися свого часу, прийнявши матеріалістичну парадигму пояснення соціального життя.

Тут відбивається тенденція підсилення процесів цілереалізації, які виводять нас за межі сьогоднішнього дня або "часуються з майбутнього". Механізм їхньої реалізації грунтується на взаємозв'язку суб'єктивованих потенційних соціальних світів і соціуму як об'єктивованого соціального світу, зв'язуючим елементом між якими виступає властивість трансцендентності людської особистості.

Іншою, не менш важливою тенденцією в області пізнання соціального життя, як з'ясовується в ході дослідження, є перехід або трансформація теоретичного в практичне, минулого в майбутнє, потенційного в актуальне, природного в штучне.

Названі вище тенденції в умовах трансформаційно-перехідного стану соціуму вимагають від дослідників здійснення специфічної діяльності, а саме аналітичного конструювання і інтегрального проектування, без яких нинішнє дослідження не може бути принципово завершеним. Ця обставина іманентно випливає з логіки саморозгортання соціального світу.

Окрім цього, є ще і важливий зовнішній чинник, який зобов'язує нас продовжити дослідження. Суть його полягає в тому, що сучасне людство, як ніколи раніше, стрімко відриваєтся від земної підстави і налаштовується в Космос. Свідоцтвом цьому може бути настання ери космічних польотів з метою практичного освоєння навколоземного простору, втручання людини в джерела живого після відкриття генетичного коду, опанування людиною такою силою, як термоядерна енергія, проникнення її в область функціонування механізмів розуму шляхом створення машинного інтелекту і багато іншого.Зрозуміло, що в умовах такої бурхливої перетворюючої діяльності людини значно зростає небезпека вчинити фатальну помилку, здатну запустити тригерний механізм самознищення планетарного співтовариства. У зв'язку з цим у нього виникає захисна реакція - шляхом проектного іспиту всього нового, в тому числі і в соціальній галузі, охоронити себе від можливих небезпек.

При цьому наукове проектування стає найважливішою характеристикою не тільки інженерної, соціологічної і художньої свідомості, основним змістом соціального дизайну, організації матеріального середовища людини, але і філософського мислення.

Філософія змушена розробляти специфічну проектно-ціннісну свідомість (С. Кримський). Суть її полягає в розширенні сфер інженерно-конструкторської і комп'ютерно-програмної раціональності, які автоматично ведуть до універсалізації проектного підходу в засвоєнні соціальної реальності. Першими на цей шлях стали, як відомо, зарубіжні дослідники. Їм належать сценарії майбутнього. Найбільш відомі серед них: "практопія" (А. Тоффлера), "Міф машини" (Л. Мемфілда), "технологічна республіка" (Дж. Бурстіна), "комп'ютерна демократія" (Д. Мура), містичний сценарій "техната" (А. Маравалля), нарешті, універсальний проект єднання бога, універсуму і машини (Тейяра де Шардена). Вітчизняні дослідники тут явно відстали від зарубіжних колег.

У широкому смислі проект висвітлює теоретичні горизонти функціонування самого "третього світу", тобто духовно-практичного середовища людини, яке містить в собі і техніку, і культуру, і об' єктивоване знання. Цей світ існував завжди, але сьогодні він набуває проектної форми буття, яке сконструювалося, яке претендує на особливе місце в людському мікрокосмі.

Вперше, як відомо, гносеологічний аналіз актів конструювання і теоретико-пізнавальних засобів, завдяки яким створюється феномен проекту, був зроблений ще у ХYIII столітті І. Кантом. Він показав, що між емпіричною і теоретичною діяльністю виступає творча сила продуктивного подання, що опосередковує ці когнітивні сфери актами конструювання. Виходячи з цього, ним був зроблений висновок про евристичну роль структур, креслень, схем, що містять цінність інтуїтивних чинників трансформації емпіричного в абстрактно-теоретичне і навпаки.

Вихід у ХІХ столітті на передній край матеріалістичної концепції поступального розвитку пізнавального процесу і зведення людської активності винятково до практики як вищого синтезу теоретичного і емпіричного, надовго відсунув на задній план ідеї І. Канта про якісно інший шлях осягнення істини. Це було цілком закономірно на етапі індустріальної фази розвитку людства.

Однак сьогодні, в зв'язку з настанням інформаційної фази, ми все гостріше відчуваємо вихід на передній план актів реалізації гіпотез, різногороду мислительних схем і теоретичних моделей, методологічного знання взагалі. У зв'язку з бурхливою комп'ютеризацією нашого повсякденного життя, зараз одержує пріоритет процес створення різного роду моделей соціальних об'єктів, що ніяк не зменшує роль теоретичного знання.

Суть такого зрушення, як вважає С. Кримський, полягає в тому, що об'єкти сучасної науки втратили натуральність твердих тіл макрооточення людини і виступають (за прикладом квантово-механічних об'єктів) як сузір'я певних можливостей. Як бачимо, об'єкти соціального світу є ідеальними зразками для наукового конструювання, проектування і прогнозування. Вивчення таких об'єктів якраз і є актуалізацією тих або інших ракурсів потенційного.

Таким чином, в ході дедуктивного способу засвоєння соціального світу інтеграція теоретичного знання і практичної дії досягається шляхом проміжної діяльності, яка вимагає спеціального соціотехнічного забезпечення. Вона торує собі дорогу через проектно-конструкторські розробки.

Структурно така діяльність складається з кількох елементів, а саме: комплексу вихідних умов її здійснення; концептуальної, тобто системної основи, що є її організаційним стрижнем; технології моделювання соціального об'єкту; варіативного поля можливих шляхів реалізації проекту; нарешті, критеріальної бази для оцінки якості трансформації теоретичного в практичне.

Ідея побудови евристичної моделі родового соціального організму зводиться до того, щоб інтегрувати в органічну єдність людську особистість, за нашим визначенням - "потенційний соціальний світ", і суспільство, наведене вище як "семантичний континуум". Для виконання даної операції треба визначити вихідні умови проектно-конструкторської розробки проблеми моделювання соціальних організмів.

При цьому за онтологічну основу соціального організму береться органічна єдність суспільних відносин, оскільки вона науці вже відома і більше не потребує обгрунтування. Вже у "Німецькій ідеології", як ми пам'ятаємо, відзначалося, що в процесі виробництва людям "необхідно було вступати у взаємовідносини одних з іншими, і саме це їхнє практичне спілкування "створило і повсякденно відтворює існуючі відносини" [25]. Дефініція бере їхні відносини, як безпосередній предмет.

Інакше кажучи, суспільні відносини і економічні, і політичні, правові і т. п. (за Леніним, матеріальні та ідеологічні) складаються в процесі практичного спілкування людей, але відразу ж набувають незалежного від індивідів існування. Підкреслюючи цю діалектику, В. Ленін говорить про те, що люди "вступають у спілкування" в процесі спільної практичної діяльності, що "при цьому складаються" певні суспільні відносини" [22, c. 343], однак самі люди не збагнуть того, як ці відносини потрапляють у пряму залежність від характеру даних відносин.Між спілкуванням і суспільними відносинами існує взаємодія, але вона не описується в поняттях "форма" і "зміст" або "персоніфікація", а скоріше в поняттях "процесу" і "продукту": спілкування є реальна діяльність, що розгортається процесуально, а суспільні відносини - тип зв'язку її учасників, який стає структурою суспільства і, фомуючись в процесі практичного спілкування людей, його ж і зумовлює.

При цьому "структура" і "функція", що покликала її до життя, є основним інструментом пізнання морфології соціального цілого. Через них визначаються значення і наслідки всіх можливих процесів для системи загалом. "Подальший рух від нього - це передусім членування. Для цього руху потрібен би був тільки деякий іманентний принцип, тобто треба було починати із загального і поняття" [31, c. 265].

Реалізація такого підходу і є "структурно-функціональним аналізом" соціального організму. Тому для Т. Парсонса, наприклад, "структура -вихідний пункт для динамічного аналізу, аналітична, гіпотетична конструкція, що описує деякий інваріант, за яким досліджуваний комплекс відносин між суб'єктами дії (колективними і індивідуальними) можуть бути зафіксовані й простежені в усіх перетвореннях" [31, C. 186].

Отже, з аналізу соціологічної думки чітко видно, що сьогодні немає єдності поглядів на соціальну структуру [3, c. 16-17]. Наведемо найбільш типові точки зору на обговорюване питання. Деякі автори концептуалізують структуру в формі теорії, постулюючи закономірності і таким чином упорядковуючи емпіричні спостереження, інші ж автори вважають, що соціальна структура існує в зовнішній емпіричній реальності і являє собою не теорію, а те, що необхідно пояснити з допомогою теорії.

З теоретичної спадщини Е. Дюркгейма випливає, що плідним є розрізнення, принаймні, двох аспектів поняття структури. Один з них охоплює структури, які можна розкрити в об'єкті дослідження - чи це суспільство чи це міфи або мова, відчутні вони чи матеріальні, як розподіл населення за віковими групами і морфологія міста, або ж вони абстрактні і невидимі окові, як граматика мови. Інший стосується структур свідомості, а значить, співвідношення між структурою і структуруванням. Питання тут в тому, яким чином ми упорядковуємо дійсність, і як вона упорядковує нас. Викривати ті ментальні або соціальні структури, які управляють духовним досвідом, є одна з великих перспектив теорії пізнання. Е. Дюркгейм включає в неї як суспільно теоретичне питання, чи можливе упорядковане суспільство, так і поставлене теорією пізнання запитання, як виникає упорядковане мислення, і намагається відповісти на них за допомогою власного апарату соціологічних понять [16].

Ряд авторів визначають структуру з точки зору статусних або посадових відмінностей, що впливають на соціальні відносини, поряд з авторами, які визначають структуру в термінах моделей соціальних відносин, з яких виводяться статусні відмінності. З точки зору одних,структурна соціологія виділяє такі чисто формальні аспекти соціального життя, як чисельність, диференціація й ієрархія, повністю ігноруючи змістовний бік справи, в той час, як на думку інших, макросоціологічні структурні дослідження зосереджують увагу на відокремлювальних особливостях історичних соціальних систем в певні періоди часу в певних регіонах. Інтеграція, порядок і єдність думок є визначальними атрибутами соціальної структури, які виділяються одними авторами; диференціація, протиріччя і конфлікт розглядаються іншими як вирішальні чинники.

Зрештою, в усіх цих різноманітних поглядах на соціальну структуру можна виявити загальний знаменник. Він полягає в тому, що соціальна структура тотожна емерджентним властивостям комплексу її складових елементів, тобто властивостям, які не характеризують окремі елементи, що складають власне структуру, і комплекс елементів, з яких структура будується. З аналітичної точки зору це не одне і те ж, оскільки комплекс елементів структури являє собою лише механічну сукупність елементів, в той час як власне структура, в найширшому смислі, визначається взаємозв'язками цих елементів, включаючи як взаєморозташування і побічні впливи цих елементів, так і прямі зв'язки між ними. Не бачити цієї відмінності означає не бачити за деревами лісу [2]. Найбільш типовим тут є приклад з лісом, в якому дерева ростуть у безладді, і парком, в якому рослини розміщені згідно з певною закономірністю.

Як тільки з'являються відносно стабільні зразки взаємодії між суб'єктами, що займають різні статусні позиції, тобто як тільки взаємодії "інституалізуються", з цього моменту можна говорити про існування "соціальної системи". Цим терміном позначається будь-яка організована чи то мікро-, чи то макроформа взаємодії. Ідеальний структурний результат інституалізації виражає раніше описана повна "інституціональна інтеграція" [30].

Для того, щоб створити образ соціального організму, треба уявити його як систему специфічних згустків інтелігібельної матерії -функціональних органів.

З формоутворюючого процесу ясно випливає, що у моделі треба показати особистість і суспільство. Розподіл соціального організму на суб'єктивовану і об'єктивовану форми названі нами інгредієнтами. Інакше кажучи, в соціальному організмі присутня одна частина, яка складається з атрибутивних властивостей особистості, а інша - з властивостей суспільства.

Якщо соціальний організм виникає і стійко функціонує як органічне ціле, що складається з двох протилежних інгредієнтів, про що йшлося вище, то під елементом слід визнавати найменшу межу їхнього членування як функціональної системи.

З наведеного вище теоретичного матеріалу також випливає, чому треба  виділяти  тут чотири  основних  види  елементів: економічний,антропологічний, політичний та ідеологічний. Елементи у чистому вигляді можна зустріти тільки в інгредієнтах. Інакше кажучи, елементи мають місце або у суб'єктивованій формі, якщо йдеться про структуру особистості, або у об'єктивованій формі, якщо йдеться про суспільство.

Природно, що цьому закону підкоряється і субстанція, що перебуває у суб'єктивованому і об'єктивованому стані. Тоді у морфогенезі соціального змісту має місце стрибок, а ми стикаємось з якісно новою морфологічною одиницею - компонентом соціального організму або внутрішньовидовою формою польового життя. Тут треба особливо підкреслити те, що елемент соціального організму не тотожний компоненту ні за структурою, ні за функціями. Компонент складніше елементу, оскільки містить в собі два елементи: суб'єктивованого і об'єктивованого походження.

Взаємодія одноіменних елементів між собою, оскільки вони складають дві невід'ємні частини живого соціального тіла, породжує внутрішньовидове життя в структурі цілого. Адже життя якраз і є процес саморуху субстанції, що перебуває у формі суб'єктивного і об'єктивного.

Отже, компонент соціального організму являє собою інтеграцію одноіменних суб' єктивованих і об'єктивованих елементів, взаємодіючих між собою. Таке соціальне утворення, на відзнаку від елементу організму, хоча і складається, здавалось би, теж з соціального матеріалу, насправді має комплексний характер, оскільки в ньому, як основним робочим тілом, виступає синтез суб'єктивованої і об'єктивованої форм всіх чотирьох підвидів одноіменних суспільних відносин.

Для того, щоб переконатися в тому, що в реальній дійсності соціальний організм складається з компонентів, а ті, в свою чергу, складаються з двох різноіменних половинок одного і того ж елементу, достатньо уважно прочитати роботи К. Маркса, присвячені, скажімо, виробництву. Тут К. Маркс вказує на те, що в основі соціального організму лежать продуктивні сили, які по структурі складаються з робочої сили (за нашою настановою - це суб'єктивний економічний елемент) і засобів праці (тобто об'єктивний економічний елемент).

У підтвердження такого ж принципу "облаштування" політичного компоненту соціального організму красномовно свідчать, наприклад, положення з відомої роботи Гегеля "Філософія права". Тут Гегель фактично вказує на те, що тільки органічний синтез суб'єктивованої і об'єктивованої форм політичного матеріалу або подобаючим чином облаштованої політичної держави і відповідним їй умонастроям народу забезпечує її громадянам ефективне життя і могутність тієї або іншої країни. "Необхідність в ідеальності є, - на думку Гегеля, - розвиток ідеї всередині її самої; як суб'єктивна субстанціональність вона - політичний умонастрій, як об'єктивна - вона, на відміну від першої, - організм держави, відповідно політична держава і її влаштування" [11].

І  далі  він  прямо  підкреслює  те,   що  морфологічний субстрат

DIEDполітичного тіла складається з суб'єктивованого і об'єктивованого матеріалу - розуму людського. Зокрема, він пише: "Єдність воліючої і відомої собі свободи існує, передусім, як необхідність. Субстанціональне тут - як суб'єктивне існування індивідів; але інший вид необхідності є організм, а це означає, що дух є процес у самому собі, розчленовується всередині себе, покладає відмінності в собі, шляхом яких він здійснює свій кругообіг" [11].

Окрім компонентів - функціональних органів - соціального організму параметричному опису підлягають ще два типи продуктів взаємодії людей, залишків культурогенезу, які відкинуті людиною в зовнішнє середовище як спадщина старших ґенерацій молодшим. Один з них матеріального, а інший - духовного походження.

Більш докладно розгляд галузі техніки і науки як явищ організменої форми необхідний, щоб переконатися в тому, що їхнє включення в евристичну модель соціального організму не є волюнтаристським рішенням. "Помилка Лілієнфельда, як і інших представників школи психологічної, біологічної і передуючих фізичної і механічної шкіл, полягає в тому, на думку Греєфа, що він почасти залишив поза увагою той факт, що соціальні організми являють собою складну сукупність явищ, включаючи сюди і явища фізичного порядку, без прийняття в розрахунок яких вони залишаються цілком незрозумілі" [14].

Для того, щоб побудувати евристичну модель соціального організму, треба визначити функції в даному органічному цілому кожній з названих вище одиниць філософського аналізу: інгредієнта, елементу, компоненту і продуктів відчуження.

Це пов'язане з тим, що функція лежить глибше структури, вона пояснює генезу останньої. На цю обставину справедливо звертає увагу Т. Парсонс. Смисл, який можна угледіти в парсонівській постановці питання, зводиться до того, що "структура" схоплює поверхові, більш-менш легко встановлювані соціальні відносини, (наприклад, офіційну, або "формальну" організацію соціальних інститутів всередині "глобального суспільства"), тоді як "функція" виступає в ролі евристичного стимулятора, що спрямовує увагу дослідни ка за поверхню "структурних" явищ, на пошук їхніх прихованих, раніше непомічених відносин, зворотних зв'язків і побічних ефектів як для більш обширного цілого, пойменованого "системою", так і для її частин.

Завдяки визначенню специфічної функції кожної з названих вище морфологічних одиниць, можна показати як сухий кістяк економіки покривається живою плоттю соціально-політичних форм, а після цього - і це найцікавіший, найзахоплюючий бік завдання - людських ідей, прагнень, ідеалів. Інакше кажучи, завдяки визначенню функцій морфологічних утворень, ми прагнемо показати, як "в руки дослідника надходить, можна сказати, мертва матерія, з його рук повинен вийти повний життя організм".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни