В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Людина як мікрокосм є частина Всесвіту. Що відчуває людина, те повинен відчувати і Всесвіт. Між ними існує іманентний зв'язок, а оскільки це так, те цей космос, як ми його знаємо, не може бути іншим. Тут привабливими видаються еволюційні ідеї К. Ціолковського, який писав про те, що "будь-який атом матерії почувається відповідно навколишній обстановці. Долучаючись до високоорганізованих істот, він живе їхнім життям і відчуває приємне і неприємне, долучаючись до неорганічнрго світу, він немов би засинає, непритомніє, переходить до небуття" [37, C. 3­35]. Всесвіт є організаційна форма співіснування світів.

У такому сенсі можна говорити про точку "Омега" Тейяра де Шардена, очікуваний "Великий ноосферичний вибух" В. Казначеєва, "Абсолютний Дух" Г. Гегеля та інші моменти, пов'язані, як тепер виявляється, з проявом надсистемного підрівня організації Космічного Розуму.

І не тільки про це. У результаті проведеної дослідної роботи стає більш зрозумілим сенс соціальної форми в саморозгортанні універсуму. Завдяки розумній живій речовині, універсум здатний впливати на структуру Всесвіту, оптимізуючи протікаючі в ньому еволюційні зміни.

Тут ще слід сказати про необхідність визнання інших "світів", здатних створювати інші форми життя і розуму. Для них також є характерною глибока єдність зі "своїм" космосом. І вони теж обов'язково повинні мати організмену форму, без якої жодне життя неможливе. Це організми розумного походження, що належать другій природі, але вже цілком іншого класу.

Вкажемо тут також на те, що соціальне життя, що породжується сучасною людиною, не зникне. Воно лише істотно видозмінюється, оскільки прогресує саме його джерело - людина. У структурі космічного організму воно мусить пройти, за гіпотезою К. Ціолковського, чотири відомі ери (народження, становлення, розпаду людства і, нарешті, термінальну) і перейде у хвильову - "променисту" форму буття. Минувши всі високі ери, людство знову перейде в променистий стан але вже більш високого рівня. Зміна цих космічних циклів буде тривати до тих пір, доки не з'явиться "наднова" людина, яка завдяки абсолютному всезнанню досягне стану Абсолютного Розуму або, як раніше говорили, Абсолютної Свідомості, що вважається прерогативою богів. У результаті космос буде являти собою суцільну досконалість, а "гомо космікус" ототожниться зі Всесвітом. Розуміння цих процесів закладається сьогодні шляхом осягнення соціального світу взагалі і його організменої форми зокрема. Але їх   грунтовний   аналіз   вже   виходить   за   рамки   генеральної метипропонованого філософського дослідження. Як підсумок нашого дослідження можна запропонувати узагальнену картину соціального світу у вигляді спеціальної класифікаційної таблиці [Таблицю.....1.].

Рівні соціального огранізму

Таблиця 4.1.

Рівні організму

соціального

Підрівні соціального організму

Морфологічний компонент

Атомарний (потенційний)

Особистість

Молекулярний

Родина,

Пара закоханих, Хижак - жертва

Тканинний (інституціональний)

Кровна спорідненість, шлюб,

Форми розмноження та

успадкування

(кланування)

Мораль,  право, влада,

релігія,

Власність,

Форми організації соціального життя (уклад життя)

Клітинний (Найпростіші соціальні мікроорганізми -фірма)

Підприємства,

Організації,

Установи

Видовий

Економічний Антропологічний Політичний Ідеологічний

Родовий

Країна

Популяційний (територіальний)

Регіональний (місто)

Релігійний (Іслам, християнство, католицизм та ін.)

Етнічний (Орда,

масонство)

Національний

(Земляцтво)

Континентальний

(Загальноєвропейський

Дім, Євразійський

Б-

Системний (планетарний)

Ноосферний

Надсистемний (космічний)

Всесвітній

ПРЕДОРГАНІЗМЕНИЙ

ОрганізМений

НАДОРГАНІЗМЕНИЙ

Але повернемося до предмету нашого дослідження. На підставі

DEIвикладеного вище можна зробити висновок про те, що ми маємо справу з системною групою організаційних форм. Отже, за рахунок модифікації умов саморозгортання розуму в природному процесі його формоутворення відбулося подрібнення загальнолюдської філи розуму на безліч форм, розкиданих за різними організаційними рівнями. Таким шляхом виникло сімейство соціальних організмів.

Зрозуміти організацію і механізм життєдіяльності сімейства соціальних організмів можливо тільки на основі засвоєння концепції універсальної космічної голограми, запропонованої в 70-80 роки ХХ сторіччя американським ученим Д. Бомом і нейропсихологом К. Прибрамом та ідеї енергоінформаційного обміну, тобто інформаційного метаболізму, побудованого на окультуреній інформації або знанні.

Тільки вони дають уявлення про те, як внаслідок квантово-хвильової природи Всесвіту, і соціального світу в тому числі, Всесвіт утворить єдину, нескінченну в часі і у просторі, багатомірну причинно-наслідкову мережу енергоінформаційних взаємодій, у складі якої "все взаємодіє з усім" з різним ступенем інтенсивності. Ця теорія одним із своїх логічних наслідків має такий висновок: кожна точка цього енергоінформаційого поля містить у собі всю інформацію про всі інші точки простору і часу.

Водночас реалізація принципу загального енергоінформаційного обміну у Всесвіті з необхідністю вимагає визнання факту розумності Світового Простору, який добре узгоджується з першим принципом герметизму: "все є думка", "ми живемо в розумі, розумом і шляхом розуму". Нагадаємо, що на існування Космічного Розуму або всесвітньо розмитої свідомості вказують К. Ціолковський, В. Налімов та інші дослідники. Не прислухатися до їхніх ідей сьогодні вже просто неможливо.

У такому випадку Всесвіт постає перед нами як гігантська самоусвідомлююча себе структура, в якій окремі види соціальних організмів, розведені за різними організаційними рівнями, виконують роль функціональних органів. Всесвіт ними мислить, якщо коректно взагалі такий вираз застосувати в даному випадку.

Якщо це так, тоді є необхідність і підстава визнати, що окрім чотирьох відомих фундаментальних взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, сильної і слабкої, існує ще п'ятий тип фундаментальної взаємодії інформаційного походження. Саме на основі п'ятої константи Всесвіту будується взаємодія соціальних структур не тільки між собою, але і здійснюється їхнє включення у Світовий Розум.

У такому випадку інформаційні поля як елементи тонкого світу або світів - це не силові поля у звичайному фізичному сенсі. Вони повинні бути безенергійними, процеси передачі інформації безентропійними, причому зі швидкостями, що істотно перевищують швидкість світла. Оскільки гранична швидкість світла визначена А. Ейнштейном для електромагнітного,  а не для інформаційного поля, то протиріччя зсучасними уявленнями про фізичний світ тут немає. Носієм інформації можуть бути торсіонні поля (поля кручення). Учені припускають, що квантами торсіонного поля є низькоенергетичні реліктові нейтріно, отже висока проникаюча спроможність торсіонних випромінювань видається достатньо природною. Квантам торсіонного поля притаманне як праве так і ліве обертання, що дозволяє припускати наявність як "правого", так і "лівого" інформаційних світів.

На цьому ми можемо завершити формування філософського образу соціального організму. Для нас важливо включити напрацьовані ідеї у систему сучасного філософського і загальнонаукового знання. Це можна зробити двома шляхами. Перший шлях - це подальше поглиблене вивчення змісту цього явища засобами теоретичного аналізу, а другий, - використати створений тут дискурс у якості методологічного інструментарію для уточнення окремих його фрагментів, наприклад, виробничої фірми.

3.3. Еволюція соціального організму: у пошуках принципів, механізмів та закономірностей

Соціальний організм є протиріччя, що визріло в надрах біологічної форми руху універсуму, має власне життя, оскільки володіє всіма необхідними для цього механізмами, і, як будь-яка проміжна фаза в саморусі субстанції, виводить на етап породження більш високої форми руху. Інакше кажучи, все, що ми розглянули до цього, є внутрішній і поки нерозчленований аспект соціального явища, а тепер настала пора включити його в природничо-наукову картину світу.

Викладене вище пояснення генези соціального організму призводить до розуміння формування його основного протиріччя, тобто причин, що спонукають його весь час перебувати у стані напруги і готовності здійснювати нескінченний рух. Це розрив між життям окремої людини і життям колективного суб'єкту або роду. Дане протиріччя визріває в надрах біологічної форми руху і без неї не може існувати, а розрішення своє знаходить в соціальній формі руху універсуму. Інакше кажучи, розщеплення на індивідуальне і колективне є невичерпне джерело саморуху соціального світу.

При цьому еволюцію соціального організму можна уявити як якісно відокремлену форму "об'єктивного процесу", якою, за визначенням В. Леніна, є "цілепокладаюча діяльність людини" [23, C. 170]. Саме цілепокладаюча діяльність інтегрує водночас в різних площинах два таких різноманітних процеси, як мислення, яке забезпечує внутрішню переробку духовного компоненту підстави Всесвіту і праця, яка спрямована напрактичне перетворення речовинної природи в інтересах людини, оскільки зв'язане з задоволенням її потреб.

Як зазначав Абрахам Маслоу, "людство досягло такої точки біологічного розвитку, коли воно вже цілком відповідальне за свою еволюцію, яка передбачає відбір, вибір та прийняття рішень. По суті, ми стали самоеволюціонерами" [27, C. 24].

Відповідь на запитання про істинність шляху набуває практично значення лише там, де людина стоїть на роздоріжжі, де можливі різні напрями руху. Тому найбільше значення мають не вже існуючи усталені соціальні зв'язки, які необхідні з феноменологічно-апріорної точки зору, а метапотреби вищого гатунку, з'ясування яких може допомогти людям, коли вони коливаються під час пошуків правільного шляху.

Метапотреби інституюють самоактуалізацію: "Самоактуалізовані люди захоплені чимось таким, що безпосередньо не належить до нагальних потреб їх єства, чимось зовнішнім щодо них. Вони до самозабуття віддані якійсь справі, працюють над чимось дуже дорогим для них. Таким чином, вони підпорядковані деякому покликанню, присвятили себе служінню у старому, релігійному сенсі цього слова. Вони працюють за покликом долі або настільки люблять свою справу, що нестерпного вибуху "праця або втіха" для них не існує." [27, C. 55] Це ознака трансцендентності власного "Я", культури, часу, смерті та болю як вміння піднятися над реальністю актуального до реальності можливого.

Викладене вище дає можливість окреслити у найзагальніших рисах еволюційний механізм. Аналіз показує, що саморозгортання соціуму, як високодинамічного спонтанно протікаючого процесу, який зароджується в голові окремої людини, утворюючи те, що ми назвали творячим хаосом, після чого рух переміщається в ціннісно-смислову площину, породжуючи творяче середовище як поле майбутнього розвитку соціального світу, який відрізняється надзвичайним багатством можливих варіантів трансформації свого змісту і, нарешті, досягає утихомирення у ноосфері, застигаючи в речовинно-утилітарній або опредмеченій формі.

Зміну соціального організму зумовлює час як чинник саморозгортання універсуму, властивості якого виявляються не матеріально, а енергетично. У кінці ХХ сторіччя стає зрозуміло, що в термодинаміці дисипативних структур час перестає бути простим параметром, а виявляється фактором, що виражає темп і спрямованість подій [15, C. 80].

Тут також слід мати на увазі і концепцію астрофізика Н. Козирєва про те, що в сучасному стані світу вже починають виявлятися нові властивості космічного середовища, коли час стає матеріальною силою (енергетичні потоки часу). Організм сприймає потоки часу, значення їхньої щільності, специфіку організації. Виникає так званий "стан Козирєва". Цей стан і є вираженням слабких інтелектуальних зв'язків і взаємодій.

При   цьому   соціальний   час   надто   індивідуалізований   і дужевідрізняється від астрономічного часу [35, C. 119-145]. При цьому відмінність фізичного часу від соціального полягає в тому, що, як вказував В. Вернадський, "зараз вимір часу в найбільш глибокій і точній своїй частині - заснований не на русі, а на зміні властивостей тіла або явища" [10, c. 336]. Має місце також якісна відмінність між короткими і довгими інтервалами соціального часу. Поведінка індивідуумів, груп, держави і суспільства може значно розрізнятися у часі. Дуже цікаві судження про час у людському вимірі наводять, наприклад, В. Налімов і Ж. Дрогаліна [29].

Еволюцію організменої форми соціального явища можна розглядати в трьох вимірах. У першому випадку його можна трактувати як соціальний світ. При цьому соціальний організм постає як відносно самостійна форма життя розумної живої речовини. Специфіка такого підходу тільки в тому, що соціальне явище ми аналізуємо в межах, доступних для нашого сприймання і відбивання категоріальним апаратом, яким ми на сьогодні володіємо. Ось що ми робили досі.

Поряд з цим соціальний організм необхідно розглядати як другу природу. У цьому випадку ми немов би покидаємо межі доступного для спостереження нашими органами сприймання і переробки інформації і влучаємо в світ чистого філософствування, коли те, що доступне спостереженню, немов би втрачає провідну роль, і перед нами постає абстрактна картина того, як веде себе розум взагалі, тобто в умовах інших планетарних середовищ і межпланетних просторів. Тут ми маємо можливість вивчати вплив на стан соціального організму онтологічного субстрату, тобто космічного чинника у повному сенсі цього слова. Підключення іншопланетних цивілізацій до процесу інформаційного обміну може докорінно змінити світ, у якому ми живемо.

Нарешті, третій підхід пов'язаний з тим, що треба розглянути соціальне явище як специфічну фазу саморуху універсуму або як соціальну форму його руху, в якій знімається перший і другий аспекти. Саме цей підхід надає нам можливість досліджувати соціальний організм тут і тепер. Розглянемо всі три моменти докладніше.

Почнемо з аналізу соціального світу, для якого ми встановили, що його саморозгортання відбувається, як і належить универсуму, в двох взаємопов'язаних площинах - горизонтальній та вертикальній. Тепер перед нами постає завдання стисло охарактеризувати ці дві площини саморуху з загальнофілософської точки зору. Цілком очевидним є той факт, що рух в горизонтальній площині є взаємоперехід об'єктивованих матеріального і духовного інгредієнтів соціального світу. Взаємодіючи між собою в цьому якісно новому, тобто об'єктивованому стані, матеріальний і духовний компоненти породжують те, що прийнято називати культурно-історичним процесом. Так виникає і розвивається людська історія взагалі.

Тепер уявимо характеристику ступеней саморозгортання соціального світу в вертикальній площині. Тут відбувається те ж, що і в першій природі,тобто перехід від більш простих до більш складних форм руху інтелігібельної матерії. Тому несвідоме, чуттєва свідомість, свідомість, самосвідомість, надсвідомість і, нарешті, космічна свідомість (чистий разум) ми схильні розглядати і вивчати у їх взаємозв'язку - тобто так, як свого часу розглядалися і вивчалися механічна, фізична, хімічна, біологічна і соціальна форми руху сенсибельної матерії.

Механізмом підйому або розгортання соціального світу у вертикальній площині є атрибутивна спроможність підструктур такого структурного утворення як універсум, відбивати, тобто передавати свій стан одне одному з допомогою спеціальних сигналів. При цьому самі ці підструктури, а точніше їхні специфічні складники, є передаточними органами. Різниця між сигналами, які посилаються вверх, і тими, які посилаються вглиб саморегульованих структур, полягає в тому, що нижчі, глибинні піструктури здатні посилати сигнали про свій стан і змінюватися під впливом вищих структурних рівнів, а останні, в свою чергу, здатні сприймати сигнали знизу і корегувати стан перших.

Отже, рух у вертикальній площині забезпечує соціальному світові, а можна сказати і ширше - універсуму, фундаментальну властивість саморегулювання, в той час як рух соціального світу в горизонтальній площині забезпечує виробництво і відтворення матеріальних благ і послуг, призначених для задоволення потреб фізичної людини - продуцента розуму в нашій планетарній системі.

Тепер ми можемо розглянути основні параметричні характеристики соціального світу як явища, що саморозгортається. Зупинимося хоча б на найважливіших з них а саме: причинності соціального явища, яка виконає в еволюційному процесі роль тригерного механізму.

При цьому зрозуміло, що поява соціальної форми руху універсуму є не одномоментний акт нехай навіть геніального творіння, а процес, що породжений і підтримується кожною окремою людиною. При цьому процес породження реального соціального світу із внутрішнього світу особистості, на якому завзято наполягає екзистенціалізм, носить віртуальний характер і багато в чому залежить від умов навколишнього середовища, в якому діє два роди причинності по відношенню до розглядуваного процесу - природна причинність і вільна причинність. Зрозуміло, що подвійність детермінації зумовлюється бінарною природою субстанціональної підстави Всесвіту і її виробника - людської особистості. Так, наша світоглядна позиція, сформульована нами на початку роботи, повністю підтверджується подвійністю детермінації соціального світу.

Природна причинність діє в силу того, що процес породження інтелектуальної енергії окремою людиною і взаємодії людей між собою є певною мірою природно-природний процес фізичного походження, оскільки в основі його лежить слабка взаємодія мікрочастинок між собою. Ми це показали при визначенні квантово-хвильової природи соціальногосвіту і в ході пояснення механізму функціонування людської особистості.

Враховуючи, що інтелігібельна матерія існує у формі поля, чинники впливають на це поле як сили його стискування, а спрямування трансформацій визначається динамічною функцією електромагнітного поля і не лише на клітинному рівні, про що вже йшлося, але і на рівні поля суб'єкту, будь то організм окремої людини чи соціальної спільноти. Цей аспект цікавий для створення ефективних технологій впливу на процес організації соціальних енергосилових полів, і тому він певно в майбутньому стане предметом спеціальних досліджень. Особливо він актуальний з точки зору забезпечення національної безпеки.

Ми можемо відрізняти одну стадію формоутворення від іншої тому, що соціальні продукти тотального соціального процесу відрізняються один від одного через самовідмінності змісту самого соціального процесу. Ця самовідмінність виникає з двох причин. Перша з них пов'язана з тим, що по мірі віддалення соціального змісту від свого джерела - взаємодіючих особистостей, зміст набуває більш об'єктивованого характеру за рахунок дії природних чинників, наприклад, простору і часу, гравітації і слабкої електромагнітної взаємодії.

Отже, природний зв'язок у чуттєво сприйманому світі - один стан людського організму пов' язаний з іншим, передуючим йому станом, за рахунок органічної єдністі електромагнітного поля, тобто здійснюється згідно з законами і закономірностями першої природи.

Якісно відмінним явищем є вільна причинність, що виникає в організмі людини як інгредієнт Семантичного Всесвіту. Вона виявляється, з одного боку, як незалежність людської волі від спонукання імпульсами чуттєвості, оскільки людині взагалі притаманна спроможність довільно визначати себе незалежно від примушення з боку чуттєвих спонукань, які формуються динамічною функцією електромагнітного поля, а з іншої - між окремими особистостями як агентами результуючої соціальної взаємодії, якій притаманний більший ступінь свободи. На нашу думку, саме завдяки властивостям вільної причинності та нелокальному типу зв' язку можливо осягнути механізм дії інтуїції.

Семантична причинність сучасному досліднику мало відома. Однак у нас немає підстав залишати її поза нашою увагою, оскільки вона виступає сьогодні на перший план і її вплив все більш і більш посилюється. На наш погляд, І. Кант саме її мав на увазі, коли писав про те, що "обов' язковість є вираженням особливого роду необхідності і зв'язку з підставами, які ніде більше в природі не зустрічаються" [19, c. 335].

До цього типу причинності ми відносимо дії людей під впливом таких їх родових функціональних органів: сенсу, мети, ідеалів, образів, настанов, мотивів та інших одиниць семантичної структури як окремої особистості, так і колективного суб'єкту. Найбільш переконливі приклади цього ми можемо виявити у власному житті. Для цього достатньо згадати ті випадки,коли яскрава ідея принажує нас до світу подій, який до цього у нас не викликав інтересу, а то й був просто ворожим. Поети, письменники, актори, конструктори, раціоналізатори та інші категорії людей, - найбільш яскраві об'єкти та носії семантичної детермінації. Бажання стати, наприклад, керівником, командиром, космонавтом або суддею може стійко визначати поведінку людей упродовж багатьох років.

Але є приклади і більш масштабні. Наприклад, ідея національної незалежності піднімає на боротьбу мільйони людей. Вплив національної ідеї теж слід віднести до причинності цього роду. Дія на людей цінностей, символіки, архетипів та й інших елементів соцієтальної психіки, включаючи колективне несвідоме, доповнюють цю картину.

Форма теж виступає детермінантою в цій системі чинників. Так, наприклад, демократія або диктатура як форма здійснення владних функцій, автоматично викликають до життя цілу систему соціальних інститутів, про можливість яких люди до того навіть не підозрюють.

Другий тип зв'язку вимагає незалежності від причинності першого роду. Він має бути зв'язком космологічого характеру. Це означає, що такому зв'язку має бути притаманною, як писав І. Кант, "спроможність довільно започатковувати стан; отже, причинність свободи не підпорядкована за законом природи іншій причині, котра визначала б її в часі. Свобода в цьому значенні є чиста трансцендентальна ідея; вона, по-перше, не містить в собі нічого що запозичалося б з досвіду, і, по-друге, предмет її не може бути даний певним ані в якому досвіді, бо загальний закон самої можливості всякого досвіду полягає в тому, що все, що відбувається, має причину, а отже каузальність причини, що сама відбувається або виникає, також повинна в свою чергу мати причину; завдяки цьому вся царина досвіду, як би далеко вона не простягалась, стає сукупністю однієї лише природи. Оскільки цим шляхом не можна отримати абсолютну цілокупність умов у їх причинному зв'язку, то розум створює собі ідею спонтанності, здатної сама з себе починати діяти без іншої причини, яка б їй передувала, і яка б у свою чергу призначала би її до дії за законом причинного зв'язку" [19, c. 327-328].

З сучасних дослідників І. Цехмістро, спираючись на роботи С. Біра, звертає нашу увагу на те, що фізична причинність є найпростішою і найпримітивнішою формою зв'язку між елементами системи і має досить віддалене відношення до процесів саморегулювання в організмі і суспільстві. Він формулює гіпотезу про те, що в основі мислительних процесів в природному інтелекті лежать не причинні схеми, а імплікативні зв'язки і залежності. "Людина, що повністю віддалася своїй моральній меті і обов'язку, скоріше відмовиться жити, ніж відмовиться від дій, що імплікативно випливають зі змісту її мети і обов'язку, а значить -нерозривно зв'язаних з її свідомістю і самим її існуванням" - пише І. Цехмістро   [36,  c. 37].   Для  нас  це  означає,  що  в обґрунтуванніпричинності явищ в колективній свідомості треба виходити з того, що імплікативність індивідуальної свідомості різко підвищує ступінь невизначенності зародження і протікання інтегративних процесів у соціумі.

Інші дослідники, наприклад, М. Сєтров, В. Келасьєв, плідно використовують цей вид причинності для пояснення походження соціального світу і закономірностей його самоорганізації. Так, наприклад, пояснюючи соціогенез, В. Келасьєв вживає категорію мети у значенні семантичного субстрату чинника повинності, який приводить соціальну систему до руху.

Оскільки мета руху суспільного організму формулюється системою саморегулювання останнього на підставі процесу відбивання внутрішнього стану соціального організму, то така мета скоріше всього бажана для нього. Як тільки цей тип системного ефекту формується, з самих його властивостей починається етап зворотного впливу ефекту на можливості соціального організму (раз бажано, то повинно бути досягнуто). Самим своїм сенсом бажаність мобілізує різноманітні здібності соціального організму: його пам'ять, здатність до скоєння перетворень, можливість впливу на соціальні процеси або навіть на зміну самої мети, здатність прогнозувати та ін. Інакше кажучи, сенс бажаності полягає у прояві всіх потенцій суб'єкту; починається функціонування комплексу з сенсу майбутніх змін і цих можливостей.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни