В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Породжуваний системний ефект виконує функцію збудника рішення, головне - запуск наявних можливостей людини або соціальних спільнот, тобто системний ефект у такій умовній формі робить потрібним саме досягнення результату. Однак це завдання не з простих, бо на рівні соціальних спорідненостей, - а в родовому соціальному організмі саме вони грають провідну роль - механізми цілісності ще тільки починають складатися. На рівні окремої людини, відсутні ще в соціальних організмах, морфофізіологічні, анатомічні, психофізіологічні структури вже склалися.

Наведемо приклад з практики. Для вироблення програми виходу з кризи країнам СНД або будь-якій окремій країні, наприклад Україні, потрібно об'єднати відомості з найрізноманітніших галузей знань. У той же час ми знаємо, що реально вони розподілені по свідомостях багатьох учених і фахівців системи управління, які ізольовані один від одного. Це означає, що прискорити рішення поставленої задачі можна тільки за рахунок довгого "бродіння розумів" та їхньої інтеграції на основі нового світогляду, підсиленого ідеологією, або за рахунок штучного інтегратора -Штучного Інтелекта, що значно швидше і ефективніше "зведе" фахівців у межах цілого.

Слідом за цим починається етап формування регулятивних комплексів із спонукань та можливостей як окремих людей так і трудових колективів. Спонукальний і виконавчий компоненти знаходять один одного за логікою взаємодоповнюваності.    Спільне   функціонування   якостей   потреб іможливостей окремих людей, політичних партій, трудових колективів, підприємців та їхніх об'єднань відбиває хід рішення. Такий комплекс лежить, на думку санкт-петербурзьких дослідників, в основі рішення будь-яких завдань, відносно проблем активності взагалі. У результаті відбувається зняття структурної напруженості між проголошеною метою і практичним станом соціального організму. Тепер стає зрозумілим, наскільки далека від виходу з кризи Україна, якщо вона ще навіть не намітила собі той стан, до якого вона б мала перейти як ініціативний суб'єкт міжнародної співдружності країн сучасного світу.

Тут ми хочемо звернути увагу на те, що перехід у вивченні суспільних процесів на мікрорівень зажадав від дослідників відмови від звичних засобів пізнання соціального світу, і вони в останній час, незалежно один від одного, всі частіше й частіше використовують для пояснення самоорганізації життя термін "ідеальна форма".

Таким чином, система саморегулювання керує (управляє) розвитком соціального організму шляхом культивування принципу суміщення нинішнього і майбутнього станів соціального організму, використовуючи інструментом перетворення умовні засоби, а точніше можна сказати -ідеальну форму, що немов би силою закладеного в ній сенсу "витягує" його з нинішнього стану в бажаний майбутній стан. Оскільки система саморегулювання продукує майбутні стани організму на підставі вільного вибору з загального континууму сенсів, то коректно буде говорити про поліваріантність або навіть непередбачуваність шляхів розвитку родового соціального організму. Останній як річ є єдність властивостей і відношень, а як існування є єдність зміни і дії. У власній зміні річ перебуває сама по собі, в дії вона виходить за межі самої себе.

При цьому виявляється, що форма соціального світу цілковито визначається латентною структурою функціональних зв'язків або взаємодії людей між собою і фактично є незнищуваною. Соціальна форма породжується потребою взаємодії людей і зникає в тому випадку, якщо взаємодія припиняється. Звідси виходять однакові форми взаємодії у різних народів і в різні історичні періоди їхнього життя. Їх видозмінює, як правило, ускладнює і інтелектуалізує, лише сама людина.

Все це вказує на існування якоїсь третьої реальності, про яку ми сьогодні намагаємось не говорити, оскільки треба визнати або існування Бога, або третього світу, в якому панує логічна форма. До цього для опису процесів цього вищого рівня ми успішно застосовували категорію "сенс" з Семантичного Всесвіту, хоча психологи віддають перевагу поняттю "ідеальна форма", соціологи - поняттю "ідеал", філософи - поняттю Абсолют. Все це вказує на те, що треба шукати вихід на вищий рівень, який вочевидь бере участь в процесах макрорівня.

Отже, в соціальному світі панує вільна причинність, яка здатна круто змінювати  хід  і  спрямування  соціальних  процесів.   Тому специфікасоціального процесу полягає в спонтанності виникнення і швидкоплинності їх протікання, а звідси і важкопердбачуваності результатів саморозгортання суспільного життя.

Трансформація соціального організму не може бути осягнута без пояснення місця і ролі в ній таких чинників еволюції як простір і час. Це пов'язано з тим, що еволюціонуючий соціальний організм змінює не тільки морфологію свого тіла, яке описується параметрами простору, але змінює і функціональну якість, що зумовлюється параметром часу. Багато дослідників соціальних процесів це знають і тому пропонують названі вище два чинники оцінювати як систему.

В. Костюк, наприклад, слушно пропонує вважати, що "існують вагомі підстави на користь того, щоб розглядати просторові, інформаційні і часові позиції соціальних суб'єктів спільно в рамках єдиного соціоінформаційного простору-часу, або СІПЧ" [21, c. 33]. Такий підхід особливо важливий для інформаційної стадії розвитку соціальних організмів, коли вони відкриваються один одному в ході створення континентальних і міжконтинентальних соціальних структур. У цьому випадку інформація стає основним соціально-економічним ресурсом та чинником розвитку.

Є ще одна обставина, якої не можна не помітити, - це тотальний характер названих чинників. Так, наприклад, В. Биченков пише з цього приводу наступне: "мені здається цілком припустимим і правомірним розглядати простір як тотальність усіх на світі взаємодій , а час - як тотальність усіх змін. З цих позицій не можна сказати, що дія вчиняється в просторі, - вона сама є момент простору як тотальності; так само як не можна сказати, що зміна відбувається в часі, - вона є момент часу як тотальності.

З другого боку, простір виступає як рух структури, а час як рух різноманітності. Єдність простору і часу складає рух" [9, c. 493-494].

Далі він робить ще два зауваження надто важливих для розуміння простору і часу як чинників самопородження й існування соціального світу. Одне з них стосується того, що пояснення соціального простору-часу треба шукати в Загальній теорії відносності, яка встановлює, що його геометрія збігається з фізикою гравітаційного поля, а складний і богатопрошарковий характер простору як тотальності дій підтверджують ... розроблювані фізикою мікросвіту уявлення про калібровочні поля -переносників взаємодії. І взагалі самий простір треба розглядати як тотальність всіх видів взаємодії (або, що те ж саме, речей як дій) -гравітаційних і електромагнітних, сильних і слабких, хімічних і механічних і т. ін. Інше зауваження В. Костюка полягає в тому, що "в межах матеріальної реальності час і простір суть функції речей як змін і дій і, навпаки, як це не парадоксально, речі в своїй якості змін і дій суть функції часу і простору" [9, c. 494-495].

Причому простір і час в другій природі немов би міняються місцями.Так, якщо в першій природі провідна роль у саморозгортанні універсуму належала просторові, то в другій природі вона явно належить часові. При цьому простір є параметричною характеристикою морфології соціального організму, а час виражає його функціональний аспект [33].

Але ще раз підкреслимо, що питання про соціальний час і простір як чинників детермінації становлення соціального організму ще потребує грунтовного вивчення.

Однією з умов еволюційного руху є те, що людина повинна досягнути певного ступеня власної зрілості. Тут є параметри, які фіксують фази її видового чи біологічного розвитку і ті, які фіксують ступені родового -соціального або суспільного розвитку. Основні біологічні параметри розвинутості людини випливають з аналізу інтелектуального аспекту її еволюції. Як виявилося, щоб бути достатньо розвинутою, людина має оволодіти всіма основними атрибутивними властивостями субстанції-універсуму, найважливішими серед яких є: обмін речовин, спадкоємність, відбивання, рефлексивність, рецептивність, мислення, інформаційність, енергоємкість та інші. До соціальних параметрів, які будут визначальними для визначення ступеня розвинутості людини, відносяться функціональні органи, ентропія, негентропія, діяльність, саморегулювання, самоорганізація та інші.

Теоретичний аналіз сутності соціального світу показав, що творцем і носієм її дійсної форми, тобто реального соціального світу може бути тільки колективний суб'єкт, оскільки за своєю природою соціальність є зреалізований корпоративний принцип. Від себе додамо тільки те, що це мусить бути активний суб'єкт.

У зв'язку з цим ми поділяємо точку зору тих дослідників, котрі вважають, що суб'єктом у даному випадку виступають соціальні групи, колективи, етноси, народи. Вони не тільки продукують соціальну форму, але й розводять її за рівнями. Отже, суспільне за способом самореалізації життя породжує організм, який в літературі визначається як "суспільний організм". І, у певному сенсі, це вірно.

В реальності соціальна форма руху універсуму містить декілька ієрархічних рівнів, на кожному з яких вона може набувати організмену форму завдяки тому, що люди організуються в мікрогрупи і мікроколективи для вирішення своїх актуальних життєвих проблем. На основі цього кооперування, перш за все інтелектуальних зусиль, виникає ієрархія енергетичних потоків, що кінець кінцем виливається у специфічну - соціальну - форму руху універсуму. Таким чином, ми нарешті можемо пояснити автономізацію видів інтелектуальної енергії, на якій наполягає езотерична філософія. Взаємодіючи між собою, вони утворюють органічну систему, що називається нами як сімейство соціальних організмів. Якщо врахувати зауваження М. Бердяєва, висловлене ним в роботі "Російська ідея" про те, що "органічність є ієрархізм", то соціальний світ постає як

DEE33такий, що, сам будучи стуктурним рівнем самоорганізації субстанції Всесвіту, має свої структурні підрівні, а це означає, що співтовариство соціальних організмів складається з різного виду і типу соціальних особин. Історичний екскурс, зроблений нами на самому початку роботи, показав, що саме так і обстоять тут справи.

Досі ми розглядали лише філософську форму соціальної цілісності. Ідеально соціальне життя протікає тільки в ідеальній формі, яке служить немов би шаблоном, за яким відливаються форми практичного соціального життя. І тому тут важливо підкреслити, що єдність соціального світу зосереджена в сенсі "соціальний організм" як складника континуума Семантичного Всесвіту.

Вище ми вже встановили, що соціальний організм являє собою ідеальну форму, в якій протікає польове життя людини. Тепер дану організаційну форму треба розглядати як онтологічний об'єкт, оскільки в тому випадку, коли наявні всі умови для саморозгортання другої природи, вона нарешті вступає в існування на макрорівні. Це означає, що суть її є (буттює) раніше, ніж вона існує, а саме, вона є, по-перше, як сутність або як необумовлене; по-друге, вона володіє наявним буттям або визначена, і визначена, як випливає з попереднього, двояким образом: з одного боку, в своїх умовах, а з іншої - в своїй підставі. Поєднуючись з умовами, підстава набуває зовнішньої безпосередності і момент буття.

Отже, головна особливість соціального організму як організації взагалі полягає в тому, що він складається у взаємодії з самим собою, являє собою водночас продукуюче і його продукт, і це поняття і є принцип всього вчення не лише про органічну, як писав Ф. Шеллінг, але і про надорганічну природу, "з якого апріорно можуть бути виведені всі подальші визначення організації" [39, c. 369]. При чому цей принцип шляхом варіювання "намацує" і реалізує, закріплює нові функціональні можливості, здійснює своєрідний рух у просторі функціональних можливостей.

У зв'язку з цим для нас буде істотним питання про те, як існує друга природа в бутті. Для цього треба розглянути онтогенез соціального організму або індивідуальний розвиток окремого соціального цілого. Тому найперша справа соціальної філософії полягає в тому, щоб досліджувати суть справи і кожного разу знаходити універсум "у зовнішньому існуванні".

Але оскільки соціальне життя виникає в ході різноманітного типу взаємодії людей, то тут також має місце і ще одна особливість соціальної реальності. Вона полягає в тому, що, оскільки типів суспільств існує декілька сотень, а особистість здатна вступати у взаємодію навіть з окремими колективами, то соціальний світ складається з безлічі соціальних організмів. Це означає, що планетарний соціальний світ влаштований як еквіпотенціальна система, і тут ми завжди маємо справу з сімейством соціальних організмів.

DEE4Багатоманітність соціальному світові надає ще і зовнішнє середовище, яке у відношенні до соціального світу виконує роль формуючої його сили. Гра внутрішніх і зовнішніх сил формування призводить до метаморфоз або якісних стрибків в саморозгортанні інтелектуальної форми універсуму, а якщо висловитися ясніше, то ми спостерігаємо внаслідок цього появу різноманітних видів соціальних організмів, у тому числі модифікантів і мутантів. Перші з'являються як здорові варіації, а другі нездорові. Це видозмінення організму взагалі можна повсюдно спостерігати не тільки на прикладі тваринного і рослинного світу, але і прикладі інтелектуального світу на теренах колишнього СРСР і країн Східної Європи. Для засвоєння закономірностей сімейства соціальних організмів треба розглянути еволюцію окремого соціального організму в філогенезі.

Отже, зробимо основні висновки, що випливають з розглянутого вище матеріалу. По-перше, соціальний організм є продуктом специфічного формоутворюючого процесу, в якому зійшлися кінцеві продукти формоутворюючих процесів більш низького рівня. При цьому кожний з них має свій специфічний зміст. Суспільство тому не можна редукувати до соціуму, як і особистість не можна редукувати до людини.

По-друге, соціальний організм необхідно розглядати як діалектичне протиріччя між особистістю і суспільством, в якому кожна з сторін виконує свою функцію, і тільки виступаючи моментами в органічному процесі, вони породжують те, що називається соціальним життям. При цьому філософське розуміння проблеми полягає в тому, що особистість і суспільство протилежні одне одному не за змістом істини і розумності, а за відмінністю форми.

По-третє, для коректного дослідження соціального організму необхідно чітко виокремлювати типи зв'язків, що підлягають аналізу в даний момент. При цьому слід мати на увазі, що основний процес породження соціального світу, в ході якого народився ефект, названий нами соціальним організмом, з боку макрорівня перетворюється на свою протилежність, і його тепер вже можна розглядати як зворотний зв'язок соціального організму. Істотною відзнакою цього зв'язку є те, що він викликає морфологічні зміни в соціальному організмі, оскільки здатен видозмінювати якість відчужених продуктів. Поряд з нею в соціальному організмі існує і свій внутрішній або фукціональний зворотний зв'язок між продуктами морфогенезу. Соціальний організм стає цілісним і життєздатним до самовідтворення завдяки саме наявності зворотного зв'язку.

По-четверте, оскільки ми маємо справу з польовою формою життя, то елементи, структури, а точніше - функціональні органи і механізми можуть бути відтворені тільки в абстрактному мисленні дослідника. Це може бути досягнуто шляхом ірраціонального підходу до проблеми. Головне, що редукція процесів на мікрорівні не суперечить логічним уявленниям про те,

DEEE5що і як там відбувається. Тепер ми маємо можливість перейти до осягнення соціального організму на макрорівні.

По-п'яте, онтологічний аналіз соціального організму вимагає в першу чергу розгляду морфології соціального тіла, а після цього вже тільки відкривається можливість досліджувати його зв'язки функціонування і розвитку. Але це тепер уже справа техніки, оскільки внаслідок зробленого нами філософського аналізу проблема соціального організму перетворена на наукову задачу.

При цьому з допомогою філософського інструментарія ми вже з'ясували походження, сутність і зміст соціального явища, зафіксованого філософією в категорії "соціальний організм", а тепер, завдяки арсеналу методологічних засобів загальнонаукового призначення, слід відтворити його структуру, зв'язки між компонентами, технологію самоскладання суперсистеми, розкрити закони функціонування і розвитку, нарешті, закономірності переростання його в інший, більш складний, як це вже тепер зрозуміло, неземний, космічний організм.

У цих умовах людина стає безпосередньою ланкою єдиної цілісності -космічного розумного життя, а в планетарному житті починають превалювати складні технологічні процеси замкнутого циклу, що самоналаштовуються; з'являються біороботи, здатні

самовдосконалюватися.Висновки до першої частини

Підведемо підсумки дослідження чи ненайскладнішої філософської проблеми - пізнання соціального світу. Гносеологічний аналіз соціального світу допоміг створити алгоритм осьового саморозгортання соціального світу. Зазначимо низку позитивних результатів, що були отримані в ході теоретичної роботи і низку проблем, що потребують свого подальшого вивчення з метою включення отриманих результатів в загальнонаукову картину світу, інтенсивний пошук якої під тиском біфуркацій сучасного етапу розвитку ведеться філософською і науковою громадами.

Головний наробок даної роботи полягає у тому, що сформульована автором у вступі мета досягнута завдяки послідовній реалізації низки завдань, що визначило логіку його руху по предмету дослідження й текстуальне викладення його результатів.

По-перше, обґрунтування концепту "саморозгортання соціального світу" довело гостроту й позачасовий характер проблеми, що обрана предметом дослідження, оскільки виявлено її складність й відсутність у сучасній літературі уявлень про причинність та механізм її самореалізації.

По-друге, ретроспективний аналіз існуючих підходів до вивчення явища саморозгортання соціального світу виявило, що ним займаються різні науки і з різних позицій. Відсутність філософських узагальнень про закономірності саморозгортання соціального світу явно не наближає нас до наукового розуміння природного механізму саморуху соціальної форми універсуму, а відповідно, з одного боку, є актуальною проблемою соціальної філософії, а з другого - не наближає нас до розробки наукової картини світу, що адекватна сучасному рівню розвитку культури філософського мислення.

По-третє, нам вдалось ґрунтовно дослідити атрибутивні властивості соціального світу, який є оригінальною формою існування універсуму в просторі, що обіймає собою планетарний сегмент Всесвіту. Це зроблено за рахунок спеціально розбудованої методологічної матриці, що концептуально включала в себе філософські характеристики предмета дослідження, його процесуальну і продуктивну складові, а також специфіку кожного із трьох етапів його саморозгортання. Її слід вважати окремим науковим доробком, оскільки вона: по-перше, потужно спрацювала в даному дослідженні, а по-друге, - її евристичні властивості ще далеко не вичерпані. В роботі отримана вичерпна, з точки зору логічності і цілісності, картина, що має на кожному ієрархічному рівні саморуху універсуму свої провідні морфогенетичні процеси, види енергії та причинності, рушійні

DEEQсили, види свідомості, органи життєзабезпечення, інститути опосередкування, а також свої специфічні продукти, відповідно рівням: соціум, суспільство і ноосфера.

По-четверте, суттєво поглиблено знання про специфіку формування, функціонування та напрямок розвитку соціального світу на мікрорівні. Послідовно подана філософська характеристика соціального світу, виявлені базові морфогенетичні процеси, що ведуть до формування основного стадійного продукту - соціуму, з'ясовуються його функціональні властивості і зміст фазового переходу соціального світу від мікро- на макрорівень.

По-п' яте, шляхом застосування перевіреного вище інструментарію дістало подальший розвиток знання про існування соціального світу в горизонті макрорівня, в якому він є самостійним явищем, що достатньо ґрунтовно віддзеркалене у скарбниці сучасної соціальної філософії. Автор зводить у єдину несуперечливу картину існуючи дослідницькі підходи й суперечливі оцінки, демонструючи потужність обраного ним методологічного підходу до вивчення головного продукту цієї стадії саморозгортання - суспільства. Розкрита внутрішня логіка цього явища, відслідковано закономірність руху дослідницької думки від аграрного до індустріального і інформаційного стану цього унікального предмету, а також відтворена опосередковуюча функція макрорівня у переході соціального світу між мікро- та мегарівнями.

По-шосте, завдяки упорядкуванню накопиченого попередніми дослідженнями знань про саморозгортання соціального світу, автор, продовжуючи логічно рухатись у спроектованій ним парадигмі дослідження, вперше системно пролонгує існування соціальності на мегарівні. Тут ми беремо на себе сміливість ввести у обіг наукового і філософського аналізу матеріалу, що раніше або не належав до традиційного філософського знання, або використовувався дуже обмежено (наприклад: третя природа, транс-акції, безтілесна суб'єктність, космічній розум, матриця пустих форм), за допомогою яких відтворюється зміст завершального етапу саморозгортання соціального світу. Соціальний світ, що народився у темряві мікрорівня, досяг величі на макрорівні, тепер розчинився у світлі мегарівня для того, щоб знову потрапити до мікрорівня і з наступним кроком піднятися на щабель вище. Схоже, що саме таким чином наш Всесвіт, позбувається зайвої ентропійності і набуває більшої морфологічної й організаційної зрілості.

По-сьоме, у роботі обґрунтовується єдність природи, людини і суспільства. Запропонований алгоритм саморозгортання соціального світу, так само й ідея капіталізму, комунізму, постіндустріального суспільства, має значення лише як концептуальна схема. У той же час вона має новизну, оскільки означає дослідження генезису, становлення, функціонування і розвитку соціальних систем у вертикальній площині і визначає сукупність

DEE8проблем, з якими доведеться зіткнутися дослідникам і практикам.

При цьому запропонована схема, по-перше, глибоко проникає в сутність глибинних процесів самореновації соціальної фази універсуму; по­друге, пояснює необхідність і закономірність наближення нас до Семантичного Всесвіту; по-третє, викриває сили, що формують інформаційне суспільство як найсприятливіше середовище для подальшого розвитку homo inteligens; по-четверте, гостро ставить питання про визначення осьових інститутів і принципів, навколо яких мають зосередитись усі інші енергетичні, інститутонаціональні й організаційні атрибути того чи іншого суб' єкта історичної дії.

По-восьме, праксіологічний аналіз повністю підтвердив життєспроможність запропонованої нами концепції саморозгортання соціального світу. Це означає, що ми можемо тепер коректніше використовувати категоріальний апарат, реальніше оцінювати дійсний стан процесів на кожному із трьох рівнів, ефективніше проектувати продукти, що хочемо отримати в практичній діяльності; вести виваженіше селекцію цінностей, смислів та ідеалів, що вважаємо за доцільне спрямувати на розвиток суспільства і його головного діяча - особистості.

Отже, істотним приростом філософських знань тут є схема концептуального пояснення явища осьового саморозгортання соціального світу, оскільки нами теоретично доведено, що в саморозгортанні соціального світу є закономірність, що проявляється в такому алгоритмі реалізації: квантовий вакуум зі співвідношенням фізичного і семантичного матеріалу на користь фізичного компоненту - хаосфізичний - суб'єктивація в структурі біологічної людини з породженням особистістю соціуму -об' єктивація в соціальному просторі з породженням суспільства -(ноосфера) хаоссемантичний - квантовий вакуум зі збагаченим співвідношенням фізичного і семантичного матеріалу на користь останнього. Це є головний продукт теоретичної роботи, що вичерпує основну мету даного дослідження. Отримані характеристики процесу саморозгортання соціального світу з його підпроцесами, продуктами, допоміжними органами і продуктами ми подаємо у вигляді окремої порівняльної таблиці (див.: Таблиця .. .1.).

Таблиця ...1.

Порівняльний аналіз етапів процесу саморозгортання соціального світу

№ з/ п

Головні категорії аналізу соціального світу

Рівень саморозгортання соціального світу

 

 

мікрорівень

макрорівень

мегарівень

 

Природа соціального світу

Квантово-хвильова

Квантово-хвильова

Квантово-хвильова

 

Форма існування інформації

Архетипи

Знання

Смисл

 

Сутність соціального

Ціннісна

Діяльнісна

Енерго-

DEE


№ з/ п

Головні категорії аналізу соціального світу

Рівень саморозгортання соціального світу

 

 

мікрорівень

макрорівень

мегарівень

 

світу

/ культурологічне ядро

 

інформаці йна

 

Зміст соціального світу

Спілкування, обмін

цінностями.

Культура

Обмін діяльністю та її продуктами

Обмін смислами. Транс­акції

 

Форма буття соціального світу

Потенційна

Реальна

Космічна

 

Суб'єкт соціального процесу

Етнос - Народ

Народ - Нація

Безтілесна суб'єктивн ість (Бог)

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни