В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

 

Вид свідомості

Підсвідомість

Самосвідомість

Надсвідомі сть

 

Вид енергії, що живить соціальне життя на рівні

Психічна

Інтелекту альна

Духовна

 

Орган породження і підтримки функціонування соціального світу

Розум особистості

Колективний розум

Космічний Розум

 

Модифікація семантичної складової соціального світу

Дух народу

Дух епохи

Абсолютн ий дух

 

Джерело і механізм трансформації семантичної складової соціального світу

Менталітет

Банк знань. Інформатизація

Матриця

ідеальних

форм.

Резонансна

взаємодія

полів

 

Процес формоутворення і відтворення соціального світу

Етносоціогенез

Ноосоціогенез

Ноокосмог енез

 

Продукт саморозгортання соціального світу

Соціум

Суспільство

Ноосфера

 

Онтологічна

характеристика

продукту

Ефір (меон) Спонтанне лептонове випромінювання

Локальні

енергоінформаційн і поля (Егрегори)

Загальнопл

анетарне

поле як

складова

космічного

поля.

Торсіонні

поля

 

Елементи та структура продукту соціального світу

Соцієтальна психіка, колективна свідомість, соціальний інтелект. Модель соціуму

Економічна,

соціальна,

політична,

ідеологічна сфери

суспільства.

Модель

суспільства

Ідеї

(інформаці йні моделі) Семантичн ий

континуум


з/ п

Головні категорії аналізу соціального світу

Рівень саморозгортання соціального світу

 

 

мікрорівень

макрорівень

мегарівень

 

Джерела детермінації саморуху на певному рівні

Вітальні потреби людини, що плинуть з

фізичного Всесвіту

Соціальні потреби

особистості

людини

Ідеал, що впливає з семантичн ого

Всесвіту

 

Вид причинності, що превалює на даному рівні

Каузально-механічна причинність

Телеологічна причинність

Вільна

причинніст

ь

 

Зміст етапу саморозгортання соціального світу

Хаосфізичний -суб'єктивація

Суб' єктивація -об'єктивація

Об'єктива ція -

хаоссемант ичний

 

Специфіка етапу самовідтворення рівня

Культурологічне співіснування

Діяльнісне відтворення

Транс-

космічне

існування

 

Медіатор (посередник)

Соціальні інститути (релігія, традиції, звичаї, природнє право)

Наука, освіта, виховання, ринок, штучний інтелект

Космічні процеси

 

Спосіб саморегуляції соціального світу певного рівня

Архетипний

Нормативний

Інформаці йно-

знаковий

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі здійснено цілісне теоретичне дослідження процесів саморозгортання соціального світу як явища космічного масштабу, що детермінується знизу фізичним Всесвітом, обумовлюється станом розвитку особистості і суспільств. Зокрема, зосереджена увага на висвітленні таких положень, які виносяться на захист:

вперше у вітчизняній філософській і науковій думці розроблена цілісна концепція саморозгортання соціального світу як трьохетапного процесу, що має на кожному ієрархічному рівні саморуху універсуму свої провідні морфогенетичні процеси, види енергії, рушійні сили, види свідомості, органи життєзабезпечення, інститути опосередкування, а також свої специфічні продукти, відповідно: соціум, суспільство й ноосферу. Зміст даного процесу полягає в такій низці перетворень: квантовий вакуум зі співвідношенням фізичного й семантичного матеріалу на користь фізичного компоненту - хаосфізичний - суб'єктивація в структурі біологічної людини з породженням особистістю соціуму - об'єктивація в соціальному просторі з породженням суспільства - ноосфера (хаоссемантичний) - квантовий вакуум зі збагаченим співвідношенням фізичного й семантичного матеріалу на користь останнього;

суттєво поглиблено знання про специфіку формування, функціонування та напрямок розвитку соціального світу на мікрорівні. Соціальний світ розглядається як архетипне поле, що обслуговує етнос і

S0Dутримує специфічне культурологічне ядро, яке детермінує саморозгортання будь-яких соціальних систем; подається його сутнісна характеристика й зміст як культурологічний обмін між суб' єктами соціального життя, а менталітет - відповідно органом і процесом відтворення "духу народу". Головним продуктом виступає соціум, що самовідтворюється завдяки механізму етносоціогенезу, провідними елементами якого є колективне підсвідоме й система цінностей;

поглиблено знання про існування соціального світу в горизонті макрорівня, в якому соціальний світ є самостійним явищем, що ґрунтується на знаннях, проявляє свою діяльнісну сутність, зміст якої має форму обміну діяльністю та її продуктами; органом продукування соціальності є колективний розум або соціальний інтелект, що ґрунтується на створених людьми інформаційних банках даних і відтворюється у ході інформатизації суспільного життя; головним продуктом є суспільство, що відтворюється людьми у ході ноосоціогенезу;

вперше системно подано існування соціального субстрату на мегарівні, який у літературі дістав назву третьої природи; обґрунтована смислова форма існування соціальності на цьому етапі; сутність соціального життя подана як обмін транс-акціями між учасниками космологічного процесу, що здійснюється завдяки надсвідомості людини; органом, що підтримує смислове поле на цьому рівні, визнано космічний розум, а джерелом утримання знятої соціальності є матриця як носій ідеальних або пустих форм (М. Мамардашвілі). Продуктом цієї стадії розглядається ноосфера, що утримується, з одного боку, смислопородженням людини, а з другого - ноокосмогенезом;

дістало подальший розвиток уявлення про причинність, посередники саморозгортання соціального світу та специфічні форми його саморегуляції оскільки доведено: що каузально-механічна причинність більше притаманна мікрорівню, телеологічна - макрорівню, а вільна причинність панує на мегарівні; встановлено, що медіаторами або посередниками переходів між рівнями є: на мікрорівні - соціальні інститути; на макрорівні - соціальні системи, що ґрунтуються на діяльності людей; нарешті, на мегарівні цю функцію забезпечують сильна і слабка взаємодія, електромагнітне поле, гравітація, а також відтворені специфічні види саморегуляції соціального процесу: архетипна, нормативна та інформаційно-знакова;

розвинена ідея багатофункціональності особистості людини, яка виступає основним агентом соціального поля. Доведено, що провідною закономірністю ХХІ століття є перехід сучасної людини через соціобіологічні зміни або шляхом "генно-культурної коеволюції" від Homo sapiens до Homo intelligens;

запропоновано новий ракурс оцінки стану соціального субстрату в сегменті української реальності, що виявив позитивні й негативні аспекти всаморозгортанні соціального життя на основі архетипного поля українського етносу. Виявлені певні вади в культурологічному спілкуванні населення України, формалізована ціла низка причин архетипного й нормативного походження, що знижує ефективність праці й обмін її продуктами, не сприяє швидкому вступу країни до загальноєвропейського полікультурного простору.

Теоретичне значення даного дослідження полягає в тому, що засобами дедуктивного аналізу доведено, що саморозгортання соціального світу - це закономірний космологічний процес, який відбувається на планетарній арені за закономірностями ноокосмогенезу. Обґрунтована оригінальна методологічна призма гносеологічного аналізу осьового саморуху соціального життя, на основі якої подано системний аналіз подій, що відбувається відповідно на мікро-, макро- і мегарівнях саморуху універсуму, обґрунтовані базові процеси й головні системні продукти: соціум, суспільство й ноосфера як складові частини космічного енергоінформаційного поля. Висновки наукового дослідження мають цінність для формування нової наукової картини світу, а також для глибшого розуміння й теоретичного аналізу сучасних соціальних процесів та напрямів і шляхів забезпечення сталості саморозгортання соціального організму будь-якої країни.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що напрацьовані матеріали й принципи можуть бути використані в конкретних державних проектах розбудови державності й громадянського суспільства, інтеграції міждержавних взаємостосунків та організації масштабніших взаємодій. Ідеї дослідження можуть бути методологічною основою для розробки соціально-економічних, соціологічних та організаційно-правових прогнозів процесів життєдіяльності соціального організму будь-якої країни або його підсистем, використовуватися державними службовцями, економістами, правознавцями, соціальними працівниками, соціологами, політологами, культурологами в практичній роботі. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання філософських та суспільствознавчих дисциплін і курсів у системі вищої освіти, а також бути основою у висвітленні сучасних проблем державотворення, менеджменту, самоорганізації й саморегуляції соціальних процесів, системного аналізу різних складових соціального життя сучасної спільноти та ін.

Завершуючи дослідну роботу, ми не претендуємо на абсолютну істинність усіх викладених у ній ідей та осьового підходу до пояснення окремих аспектів алгоритму саморозгортання соціального світу. Дослідження може активізувати, на наш погляд, увагу фахівців з інших галузей суспільствознавства і природничих наук на дослідження або окремих ланок нашого алгоритму, або окремого його аспекту. До того ж алгоритмізований нами "хаос" - усе ж таки залишається "семантичним бульйоном", що здатний породити "хаотичну" безліч флуктуацій думки, терозмаїття активних паростків знання, з яких шляхом критеріальної селекції зростає якісно інша організація мислення, визрівають принципово нові філософські концепції.

Література до третього розділу

1. Алексеев И.   Энергия //Философская энциклопедия.  - М. : Издательство "Советская энциклопедия", 1970. - Т. 5. - С. 563-564.

2. Американская социологическая мысль: Тексты / под ред. В. И. Добренькова. -М. : Изд-во МГУ, 1994. - 496 с.

3. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М. : Издательская группа "Прогресс" - "Универс", 1993. - 608 с.

4. Барулин В. С. Социальная философия : учебник. - М. : Изд-во МГУ, 1993. -Ч. 1. - 336 с.

5. Бех В. П., Гашненко В. Г. Фірма у дискурсі організменної ідеї : монографія. -Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. - 376 с.

6. Бех В. П. Генезис соціального організму країни: монографія. - 2-е вид., доп. -Запоріжжя, Просвіта, 2000. - 288 с.

7. Бех В. П., Семененко Л. М. Саморегуляція соціального організму навчального закладу: монографія / В. П. Бех. Л. М. Семененко. - К. : Вид-во НПУ імені

М. П. Драгоманова, 2009. - 330 с.

8. Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. - Запорожье: "Тандем -У", 1998. - 144 с.

9. Быченков В. М. Институты: Сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных

наук, 1996. - 965 с.

10. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. - М. : Наука, 1988. - 519 с.

11. Гегель Г. Философия права. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.

12. Гегель Г.  Философия права /пер.  с нем.; Ред.  и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. - М. : Мысль,

1990. - 524 с.

13. Гегель Г. Эстетика : в 4 томах. - М. : Искусство, 1973. - Т. 4. - 676 с.

14. Грееф Г. Общественный прогресс и регресс. - С-Петербург : Типография Ю. Н. Эрлих, Садовая - № 9. - 1896. - 336 с.

15. Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К. :

"Либідь", 1990. - 152 с.

16. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М. :

Наука, 1991. - 575 с.

17. Зиновьев А. А. Запад. Феномен западнизма. - М. : Центрополиграф, 1995. -

461 с.

18. Здравомыслов А. Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М. : Политиздат, 1986.

- 223 с.

19. Кант И. Критика чистого разума. - М. : Мысль, 1994. - 591 с.20. Капитонов Э. А. Социология ХХ века: История и технологии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - 625 с.

21. Костюк В. Н. Информация как социальный и экономический ресурс. - М. :

ИЧП "Издательство Магистр", 1997. - 48 с.

22. Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 1. - 662 с.

23. Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 29. - 782 с.

24. Мамардашвили М. К. Мысль под запретом (Беседы с Н. Эпельбауэн) // Вопросы

философии. - 1992. - № 4. - С. 70-78.

25. Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. : в 9 т. - Т. 2. - 574 с.

26. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т. 42. - 535 с.

27. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики / Абрахам Гарольд Маслоу.

- СПб. : Евразия., 1999. - 430 с.

28. Монсон П. Современная западная социология: теории, традиции, перспективы.

- СПб. : издательство "Нотабене", 1992. - 445 с.

29. Налимов В. В., Дрогалина Ж. А. Реальность нереального. - М. : Издательство "МИР ИДЕЙ", АО АКРОН, 1995. - 432 с.

30. Очерки по истории теоретической социологии ХХ столетия (от М. Вебера к Ю. Хабермасу,    от    Г. Зиммеля    к    постмодернизму)    / Ю. В. Давыдов,

A. Б. Гофман, А. Д. Ковалев [и др.]. - М. : Наука, 1994. - 380 с.

31. Парсонс Т.  О структуре социального действия / Толкотт Парсонс / ред.

B. Ф. Чеснокова, С. А. Белановский. - М. : Академический проект, 2000. -879 с. - (концепции).

32. Пригожин А. И. Организации: системы и люди. Эффективность трудовых организаций в социалистическом обществе. - М., 1983. - 146 с.

33. Тард Г. Социальная логика. - С-Пб. : Социально-психологический центр, 1996.

- 553 с.

34. Тернер Дж. Структура социологической теории. - М. : Прогресс, 1985. - 472 с.

35. Хайдеггер М. Исследовательская работа В. Дильтея... 10 докладов // Вопросы философии. - 1995. - № 11. - С.119-145.

36. Цехмистро И. З. Феномен целостности как пристанище духа: о невозможности множественных "механизмов" мышления // Дух і Космос: наука і культура на шляху до нетрадиційного світосприймання / Кол. авторів під кер. проф. І. З. Цехмістро. - Харків, 1995. - 195 с.

37. Циолковский К. Э. Монизм вселенной //Русский космизм: Антропология философской мысли. - М., 1992. - С. 3-35.

38. Шеллинг Ф. В.Й. Сочинения в 2 т. : пер. с нем. Т. 1. - М. : Мысль, 1987. - 637 с.

39. Шеллинг Ф. В.Й. Сочинения в 2 т. : пер. с нем. Т. 2. - М. : Мысль, 1987. - 636 с.

40. Яценко А. И. Целеполагание и идеалы. -К.: Наукова думка, 1977. - 276с.РОЗДІЛ 4

Теоретико-праксеологічні засади дослідження принципу мінливості соціальних систем

4.1. Морфологічний аналіз мінливості соціальної системи

Розглянемо саме соціальну мінливість, а точніше мінливість соціальної системи. Соціальна система являє собою етап довготривалої еволюції, спочатку неорганічної, а потім органічної і соціальної. Наприклад, В. Бех вважає, що термін "соціальний організм" є більш містким ніж соціальна система і вказує на природність соціального, на генетичний зв' язок між органічним і соціальним світом [19; 22]. Відповідно, соціальна мінливість є еволюційним продовженням мінливості біологічного організму. Для того, щоб зрозуміти природу і сутність соціальної мінливості, вважаємо за доцільне розглянути генезис цього явища, віднайти аналогії між біологічною і соціальною мінливістю. Для усвідомлення дії мінливості в природній і соціальній дійсності, необхідно зробити порівняльний аналіз біологічної і соціальної систем.

Мінливість - це достатньо складний природний механізм, формування якого є результатом тривалого еволюційного процесу. Виникненню мінливості, на наш погляд, передувала наявність руху, причиною якого, в свою чергу, є взаємодія. Як вже зазначалось в п        рух - це будь-яказміна матеріальних речей, властивостей, відносин, систем. Між формами руху і різними структурними рівнями організації матерії існує зв' язок . Форми руху матерії - це послідовні етапи еволюції матеріальних систем, і кожна вища форма руху породжується простішою. Тобто форми руху тісно пов' язані з структурними рівнями матерії й еволюцією їх виникнення. Історично першою формою руху є субмікроелементарна, вона включає рух елементарних частинок і полів (електромагнітні, гравітаційні, процеси перетворення елементарних часток), рух і перетворення атомів, молекул, в тому числі хімічна форма руху, зміна космічних систем різних розмірів тощо [223, C. 205-206].

Поступова взаємодія молекул вуглецевих з' єднань призвела до утворення органічних з' єднань. Виникає органічна форма руху, яка складається з процесів, що проходять в організмах і надорганізмених системах. Одним з таких процесів є зворотній зв' язок, який можна окреслити як реакцію Реакція - це дія, стан, процес, що виникає у відповідь на вплив, подразнення, враження [33, C. 524]. Коли реакція набуває активності, тобто коли організм не просто пасивно реагує на збудники (уникання або смерть), а починає змінювати себе для того, щоб пристосуватись і вижити, ми можемо говорити про виникнення мінливості як здатності до оновлення і подальшого розвитку.

Таким чином, за даною схемою мінливість має такі етапи свого генетичного розвитку: рух - реакція - мінливість організму. І, як стверджується в даному дослідженні, наступною формою є мінливість соціальної системи, що на сьогодні виступає останнім етапом генезису.

Надалі ми предметніше розглянемо обидва типи систем - біологічну і соціальну і проаналізуємо дію мінливості в кожній з них. Вважаємо за доцільне розглянути поняття "системи" як такої, а потім перейти до вивчення найскладніших її типів - і біологічної, і соціальної.

Поняття "система" було запозичене соціальними науками з математики і в загальному смислі означає об' єктивну єдність закономірно пов' язаних один з одним предметів, явищ, а також знань про природу та суспільство. Система (грец. sistema - ціле, складене з частин; сполучення) -цілісне складне утворення із впорядкованими зв' язками і взаємодіями між її складовими частинами - елементами [33, C. 158].

Кожна система докорінно відмінна від інших складних утворень: цілого, множини, сукупності. Лише системи здатні до самозбереження, самовідтворення і саморозвитку (самоорганізації) [93, C. 34].

Історично термін система виникає в античності і пов' язується з загальними принципами організації мислення та знання. Тільки єдність множинного, тобто система, може бути, за Платоном, предметом пізнання. Термін "система" мав тоді епістемологічне значення, задаючи принцип організації мислення та систематизації знання [135, C. 915].

Починаючи з середини ХХ ст., широко розгортаються дослідження ззагальної теорії систем і розробки в галузі системного підходу, сам термін "система" входить в лексикон багатьох галузей знання та професійних сфер. Але до сьогодні категоріальний та онтологічний статус "системи як такої" залишається невизначеним [135, C. 915].

Разом з тим серед усього розмаїття трактувань системи продовжують зберігатись два основних підходи. З точки зору першого з них (його можна назвати онтологічним або натуралістичним), системність інтерпретується як фундаментальна якість об'єктів пізнання. Тоді завданням системного дослідження є вивчення специфічних властивостей об'єкта: виокремлення в ньому елементів, зв' язків і структур, залежностей між зв' язками і т. д., причому елементи, зв' язки, структури і залежності трактуються як "натуральні", притаманні "природі" самих об' єктів, і в цьому смислі об' єктивні. Система в такому підході мислиться як об' єкт, наділений власними законами життя.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни