В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 25

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Окрім внутрішніх заборон мінливості, що накладаються генотипом, є ще зовнішні обмеження генетичних мутацій. Темп мутаційної мінливості знаходиться під подвійним контролем природного добору. Він регулюється індивідуальним відбором всередині популяції і міжпопуляційним добором на арені виду [17, c. 253]. У деяких випадках вид процвітає за рахунок виродження власних представників. Еволюція органічного світу загалом прямує шляхом ускладнення рівнів організації, і тому вона завжди прогресивна. Відбір іде на скорочення життя окремої особини задля збереження або процвітання виду загалом. У тих випадках, коли максимум ефективності системи не збігається з максимумом складності, накладається заборона на ускладнення. Одноманітність структурних основ спадковості у всьому органічному світі є свідченням заборони на ускладнення. Р. Берг зазначає, що еволюція - рух за дозволеними шляхами, цим вона відрізняється від броунівського руху [17, c. 233].

Мінливість біологічної системи здійснюється за принципом мінімальної витрати енергії, як справедливо зазначає Берг, все, що може відбутись, відбувається шляхом найменшої протидії, все переходить із стану менш вірогідного до більш вірогідного [17, c. 234].

Таким чином, мінливість організмів випадкова і водночас закономірна. Фенотипічна мінливість має спектр можливих варіантів кількість яких визначається генотипом. Мутаційний процес теж є неоднозначним. Спрямованість, доцільність і необхідність (невипадковість) з' являються лише там, де вступає в свої права добір, який зберігає зміни, що виявились "корисними" для даного виду.

Настала черга розглянути найскладніший тип систем - соціальну систему і дію мінливості в ній.Системні уявлення про суспільство запропонувала соціологія в середині ХІХ - на початку ХХ ст. Для Т. Парсонса соціальні системи - це системи, що утворюються станами і процесами соціальної взаємодії між діючими суб' єктами [143]. На думку П. Сорокіна, соціальною системою є будь-яка організована соціальна група, яка необов'язково складається з людей (бджоли, пташина зграя і т. д.) [253]. Сьогодні соціальною системою ми називаємо соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, суспільство певної країни або соціум в планетарному масштабі позначаємо як глобальну соціальну систему. В соціальній філософії і теоретичній соціології не існує єдиного інтегрального визначення соціальної системи, оскільки серед вчених немає єдності поглядів щодо природи інтеграції соціальної системи, що лежить в основі впорядкованості елементів, що врешті-решт визначає соціальну систему як цілісність і керує її поведінкою. В залежності від відповіді на ці питання дається визначення соціальної системи. В цьому контексті нам близька думка Б. Гейнса, який зазначає, що системою є все те, що ми хочемо розглядати як систему [146, c. 96]. Тобто чи то соціальний інститут, організація, чи цивілізація, чи людство як вид загалом, з позицій системного підходу ми можемо виокремити їх із середовища і розглядати як окрему цілісність, як систему. Одиницею нашого дослідження на даному етапі буде виступати суспільство в рамках країни як певна абстрактна категорія (тобто ми не прив' язуємось до якогось конкретного суспільства якоїсь певної держави), його ми і будемо мислити як соціальну систему.

Цілісність і впорядкованість будь-якої системи визначаються її структурою. У випадку біологічного організму це жорстка обумовленість зв' язків між елементами та чітка відповідність їх виконуваним функціям. Оскільки структура і функція являють собою єдине ціле, в живому організмі одне не існує без іншого і ніяких протиріч між ними немає і бути не може в принципі. Будь-які, навіть найменші коливання функціональної активності, завжди пов' язані з відповідними структурними змінами [239, c. 17]. Про структуру соціальної системи ми не можемо сказати як про жорстко впорядковане, стале утворення. Її скоріше можна окреслити як гнучку, пластичну мережу взаємозв' язків окремих "вільних" елементів.

Останнім часом у соціології з' явилось нове поняття, яке, можливо, в майбутньому витіснить поняття соціальної системи, - "соціальна мережа". Соціальна спільнота може складатися з багатьох пов' язаних між собою елементів, але ця множина не є цілісністю (системою), в такому випадку її доцільно розглядати як соціальну мережу. В соціальній мережі, як правило, немає єдиного центру, жорстко централізованої системи управління. В такій системі домінують сили самоорганізації. Межі її не задані, кожен елемент знає тільки про найближчих сусідів. Правила поведінки елементів мережі переважно неформального характеру [146, c. 97]. Багато теоретиків зазначають зростаючу роль соціальних мереж у функціонуванні сучасногосуспільства (Р. Коллінз, Е. Гідденс, М. Манн, М. Гранноветтер).

На думку Е. Гідденса, прийняте в соціальних науках статичне визначення структури, що характеризує найбільш стійкі аспекти соціальної системи, належить доповнити поняттям структур у множині, яке дозволяє точніше описати динаміку системи, оскільки структура - це процес, а не стан. Структури не можна ототожнювати з перепонами, вони завжди мають як стримуючі, так і стимулюючі властивості. Структура аналогічна до системи правил, що регулюють можливі варіанти соціальних дій [146, c. 99]. Розглядаючи соціальну систему, він вводить такі визначення:

1. соціальна система - це відтворювані відносини між акторами і колективами, організовані як постійні соціальні практики;

2. структури - правила, ресурси або набори відносин трансформації;

3. структурація - умови, що керують спадковістю або перетворенням структур і, відповідно, відтворенням соціальних систем.

У своїй книзі "Структура соціальної дії" він пише: "Якщо немає відповідного критерію незмінності, з яким можна співвіднести мінливе, то не можна визначити і специфічні риси зміни. Поняття структури є для мене скороченим виразом цього основного положення. Структура системи є тим рядом властивостей компонентів та їх відносин і комбінацій, який для багатьох аналітичних цілей логічно й емпірично може трактуватись як константний... Тому будь-яку систему можна уявити, з одного боку, як структуру, тобто ряд одиниць і компонентів із стабільними якостями (які, звичайно, можуть бути і відносинами), а з другого боку, як події, процеси, в ході яких "дещо відбувається", змінюючи деякі властивості і відносини між одиницями. Тобто стабільність тут розуміється як стабільна рівновага, яка може бути як "статичною", так і "рухомою [143]".

Ми повністю поділяємо думку вченого і будемо розглядати структуру соціальної системи як певний фіксований у часі набір базових правил (алгоритм), за яким здійснюється вся сукупність процесів у системі і її взаємодія з оточенням. Інформаційна теорія називає базовий алгоритм інформаційною матрицею системи, в біологічному організмі - це код ДНК, в соціальній системі ми пропонуємо позначити його як культурологічне ядро, що теж є згорнутою інформацією про будову суспільства і його еволюційний шлях. Культурологічне ядро, котре включає основні цінності, на базі яких створюються традиції, норми, ритуали, правила, ними керується те або інше суспільство, відтворюючи себе.

Акцентують увагу на традиціях, нормах, цінностях, що складають культурологічне ядро суспільства, представники культурологічного підходу. Найбільш популярною є теорія М. Вебера, де суспільство постає як сукупність індивідів, діяльність і взаємовідносини яких детерміновані релігійними догмами, моральними принципами. Структура соціальної системи репрезентована нормативними правилами поведінки в суспільстві.

Більш пізньою в даному контексті є теорія систем правил (social rulesystems), яку розвивають шведські вчені Т. Бернс і Е. Флем. Автори стверджують, "що людська діяльність... організується і керується в основному соціально визначеними правилами, а також системою правил[242, c. 250]". Теорія шведських вчених фокусується на двох фундаментальних процесах: 1) формування і реформування систем соціальних правил; 2) впровадження соціальних правил, мобілізація ресурсів для розповсюдження правил.

Під соціальними правилами розуміються норми і закони, принципи моралі, правила гри, процедури адміністративного регулювання, звичаї та традиції, вимоги економічних та політичних інститутів і відповідні санкції. Будь-яка соціальна організація - це система правил, що повністю або частково поділяються індивідами [146, c. 103].

Певним продовженням і доповненням окреслених теорій є когнітивний підхід до розуміння соціальної системи. Прибічники цього підходу зазначають, що соціальну систему доречно розглядати як когнітивну систему, що розпізнає зміни і приймає обмірковані рішення.

У. Матурана вводить наступне визначення: когнітивна система - "це система, організація якої визначає царину взаємодій, де вона може діяти значимо для підтримання самої себе, а процес пізнання - це актуальна (індуктивна) дія або поведінка в цій царині. Живі системи - це когнітивні системи, а життя як процес являє собою процес пізнання [146, c. 104].

Відомий французький соціолог С. Московічі акцентує свою увагу на соціальних уявленнях, які і детермінують соціальну реальність. Соціальність когнітивних систем, зазначає автор, які впорядковують образ світу, обумовлена не стільки тим, що в них представлена соціальна реальність, скільки тією обставиною, що ці системи або уявлення є загальновагомими для багатьох індивідів, що з їх допомогою конструюється реальність їх соціальних груп, яка в свою чергу детермінує соціальну поведінку [146, c. 104].

Соціальний порядок - це когнітивний порядок, стверджує Б. Бернс. Кожний член соціальної системи знає про правила, норми, цінності прийняті в даній соціальній системі. На думку Б. Бернса, люди не завжди відчувають тиск норм, але вони завжди знають їх і, по можливості, враховують. Таким чином, нормативний порядок стає розподіленням знання і залишається ним, доки члени соціальної системи готові наслідувати прийняті норми [146, c. 105].

Когнітивні теорії пояснюють соціальні системи як сукупність індивідів, що є носіями певних загальних знань і уявлень про соціальну реальність і які згодні поділяти і наслідувати ці загальні знання та уявлення.

В середині 80-х років Н. Луман запропонував комунікативний підхід до розуміння соціальних систем. Він доходить висновку, що соціальна система - це відтворення комунікацій і складається вона не з людей або

220дій, а з комунікацій [116, c. 127]. М. Ожеван, в свою чергу зазначає, що сьогодні вся кільтура являє собою гіпермінливий процес, що складається з комунікативних стратегій окремих особистостей [137, c. 1-5]. Таке розуміння соціальної системи є відображенням сьогодення, де інформація відіграє найважливішу роль, а сучасний світ постає як складна сукупність комунікаційних мереж. До того ж стрімкі процеси колонізації віртуального простору вимагають поповнення соціологічних словників поняттям віртуальної системи як соціальної спільноти, що складається з людей та штучного інтелекту.

Узагальнюючи наведені думки, можна охарактеризувати соціальну систему як доволі пластичне структуроване утворення, життєдіяльність якого детермінується когнітивною системою базових правил, керуючись ними суб' єкти конструюють соціальну реальність. Система базових правил, або культурологічне ядро для соціальної системи виконує ту ж місію, що і генотип для живого організму: задає їй значення параметрів порядку, забезпечує цілісність, аутентичність, самовідтворення системи, не дає їй втратити структурну впорядкованість і стабільність. Цінності, що віддзеркалюються в нормах, правилах, традиціях, виступають свого роду семантичним фільтром для інноваційних змін і стоять на сторожі консервативних засад існування суспільства. На противагу культурологічному ядру діє культурна периферія. Темп мінливості на периферії значно прискорюється, і це можна простежити в динаміці таких соціальних реалій, як мода та захоплення. Тобто, соціальна система як і будь-яка складна відкрита система в своєму існуванні детермінується дією двох тенденцій: потягом до традиційності і незмінності (консерватизм) і прагненням до зміни та оновлення (модернізація), що і визначає нерівноважну динаміку еволюції суспільства. Ю. Лотман зазначає, що для будь-якої системи характерне прагнення до самозбереження. Для цього існує два механізми: консервативний, що забезпечує стійкість системи через збереження, виправдавших себе, досягнень і завоювань минулого, та інноваційний, що визначає адекватну реакцію на мінливі фактори середовища і тим самим забезпечує розвиток системи [242, c. 52]. Саме завдяки дії цих механізмів забезпечується її стійкість як за рахунок здорового консерватизму, тобто опір середовищу, так і за рахунок виправданої мінливості.

Мінливість як властивість соціальної системи визначає її здатність змінювати свої структурно-функціональні характеристики та параметри існування згідно з вимогами соціально-історичного розвитку. У соціумі мінливість проявляється у двох формах - як поверхова і глибинна.

Поверхова мінливість являє собою зміни певних типів і форм соціальної поведінки, що не зачіпають ціннісну основу системи, визначаються як скороминучі (мода, захоплення) і постійно супроводжують розвиток соціуму. Вони сприймаються суб' єктами як"блискавки", що вражають, швидко розповсюджуються, а через деякий час зникають і, можливо, забуваються. Такі зміни можна сприймати як перманентні флуктуації всередині системи, що підживлюються ззовні, але різко не перевищують параметрів порядку і не виводять соціальну систему з стаціонарного стану. Проте, за законами синергетики кількісне зростання і посилення таких флуктуацій загрожує радикальними змінами і перетвореннями окремих соціальних структур або системи загалом. І тоді ми вже говоримо про глибинну мінливість.

Глибинна мінливість - процес зміни базових, структурних характеристик соціальної системи, її морфології, що здійснюється на рівні ціннісно-культурних домінант і знаменує перехід системи на новий рівень еволюційного розвитку. Такі зміни відбуваються нечасто в житті суспільства і спонукаються сильним (агресивним) внутрішнім або зовнішнім тиском (війна, повстання, революція, природна катастрофа тощо). Проте, глибинна мінливість ніколи не відбувається революційно, не можна водночас змінити ціннісні орієнтири, що культивувались століттями, вони розвінчуються поступово, і цей процес відбувається латентно для соціальних суб' єктів. Докладніше обидві форми мінливості розглянуто нами нижче в п. 2.2.

Соціальна мінливість як процес, на відміну від біологічної мінливості, не носить автоматичного характеру, оскільки опосередкована людьми і може бути прискорена або затягнута через протистояння і конфлікт між дієвими особами. В процесі соціальної мінливості можна виокремити наступні стадії: 1) режим загострення протиріч; 2) революція; 3) становлення нового порядку. Стадія загострення виявляється в поглибленні протиріч між традиційним порядком і новітніми вимогами розвитку. Вона характеризується наростанням флуктуаційного шуму -активізацією соціальних акторів (рухів, організацій, об'єднань) і поглибленням конфлікту між ними. Г. Лебон визначає таке протистояння як конфлікт між "консерваторами" і "новаторами". Якщо потенціал "новаторів" виявився сильніший, відбувається революція - кардинальні зміни в економічному, політичному, соціальному житті суспільства, і починає встановлюватись новий системний порядок. Якщо новий порядок відповідає настроям більшої частини суспільства і не руйнує ціннісне ядро, то мінливість тут відіграє свою позитивну роль і сприяє необхідному оновленню системи. Якщо зміни є нав' язаними, суперечать ціннісній основі суспільства і не підтримуються більшістю, то суспільство потрапляє у затяжний хаос, де згадані розбіжності породжують ескалацію негативних подій і не дають системі стабілізуватись. Результатом такої мінливості буде негативна мутація - вразлива і непристосована система, що постійно розривається внутрішніми конфліктами.

Отже, в соціальній системі мінливість може відігравати позитивну і негативну роль, виконуючи функції дестабілізації, адаптації та інновації.Надмірна мінливість (надто високий темп змін) може призвести до критичного наростання ентропії (хаотичності) в системі, що дестабілізує її і ставить під загрозу подальше існування та розвиток. Така ситуація відбувається коли стабілізаційний потенціал системи нижчий за агресивний вплив середовища. Функцію адаптації мінливість виконує коли зміни відбуваються здебільшого на периферії системи і не зачіпають її морфологічних засад, система змінюючи поверхові параметри, звикає до нових умов існування. Інновативна функція мінливості реалізується в разі глибинних змін, структурного оновлення системи.

Іноді досить важко оцінити мінливість як позитивну чи негативну, оскільки певні зміни нібито відбулись, проте їх наслідки невідчутні і подальший розвиток системи у великому рахунку не відрізняється від попереднього. В такому разі ми говоримо про мінливість як про нейтральну.

Ще однією сутнісною відмінністю процесу соціальної мінливості від біологічної є необов' язковість "ефекту затягування". Тобто, суспільство змінює себе не лише коли його існуванню щось загрожує, а й задля вдосконалення. Вихідним елементом соціальної системи є індивід, наділений свідомістю і волею. Свідомість формує ідеали - досконалі моделі соціального буття, а воля спонукає до їх реалізації. Л. Гумільов позначив цей феномен терміном пасіонарність.

За Л. Гумільовим: "Пасіонарність (від лат. Рassio - пристрасть) -надмір біохімічної енергії живої речовини. Це спонука до дії, протилежної інстинкту самозбереження, котра визначає здатність людини до напруги. Пасіонарність є характерологічною домінантою, непереборним внутрішнім потягом до дії, спрямованим на здійснення певних цілей [128, c. 65]". Енергію пасіонарності можна спрямувати на адаптацію до наявного (гармонійної особистості), на творчість, на досягнення, подекуди нереальних ідеальних цілей (пасіонарії) або на досягнення вузьких особистісних цілей за будь-яку ціну, навіть якщо це іде на шкоду собі або оточенню (маргінали) [128, c. 65].

Механізм дії мінливості соціальної системи, на наш погляд, реалізується у формулі, запропонованій А. Тойнбі "виклик - відповідь" і передбачає зміну структурно-функціональних параметрів системи згідно з вимогами внутрішнього або зовнішнього оточення. Середовище надсилає імпульси соціальній системі, на які остання має вчасно й адекватно відреагувати. В залежності від реакції системи на дію цих факторів вона прогресує, регресує або залишається незмінною.

На соціальну систему, як відомо, діє ціла низка зовнішніх і внутрішніх факторів (керівних параметрів середовища), проте не на всі з них система реагує (в стаціонарному стані), а лише на ті, що виводять за допустимі межі параметри порядку системи. Під параметрами порядку системи ми розуміємо   сукупність   формальних   (система  права)   і неформальних(цінності, звичаї, мораль тощо) орієнтирів поведінки соціальних суб' єктів.

Ціннісне ядро соціальної системи містить обмеження, а точніше сказати обмеження і можливості реалізації змін. Соціальна система дуже пластична і має багато ступенів свободи на кожному рівні системної організації. Обмеження накладає ментальність того або іншого соціуму. Ментальність не дозволяє вживити в культуру суспільства сторонні для неї зразки мислення та поведінки. Таким чином, соціальна система як і біологічний організм має свої канали еволюційного розвитку. Суттєвою відмінністю соціальної мінливості є неабсолютність заборон, саме тому ми визначаємо їх як "обмеження". Людина - свідома істота, і тому в суспільстві наявний вибір, альтернативність, а не відбір. Люди можуть сприймати і дотримуватись встановлених "правил гри", а можуть і нехтувати ними. Недотримання формальних і неформальних правил поведінки призводить до криміналізації та деморалізації суспільства, але такий діагноз, за великим рахунком, не позбавляє систему життя. Навіть найкризовіші й найхаотичніші суспільства можуть достатньо тривалий час балансувати на межі загибелі, але все ж таки продовжувати своє існування.

Крім того, для соціуму не існує природного добору як "зовнішнього" регулятора мінливості. Людство як вид не має в природі собі подібного, тому відсутня міжвидова конкуренція, що передбачає заміну одних популяцій іншими, які еволюціонують успішніше. Отже, навіть найменш пристосовані суспільства мають шанси на існування.

Мінливість, на відміну від інших соціальних змін, здійснюється за загальним принципом найменшої енергозатратності. К. Юнг, спостерігаючи за психічними явищами, так сформулював цю закономірність: "Існування всіх систем, - пише він, - зумовлене постійним прагненням їх існувати у найбільш енергетично вигідній ситуації. Те, що іноді називають принципом найменшої дії [239, c. 69]". Проте, дана закономірність може бути порушена свідомою дією соціальних суб' єктів. Обирання майбутньої впорядкованості не здійснюється "мінімальним шляхом", його, як правило, ускладнюють "незнання", "неповне знання", "привиди", "стереотипи" та інші чинники [128, c. 72]. І тоді ми вже говоримо не про мінливість як найбільш природній шлях розвитку, а про штучні, спрямовані зміни - наприклад, реформи. Ретельніший аналіз механізму соціальної мінливості представлено нами в п. 2.3.

Продукт мінливості соціальної системи подекуди оцінити доволі важко, тому що цей процес перманентний, і його результатами є ціла низка проміжних станів на еволюційному шляху. І тільки обираючи для дослідження досить тривалий історичний інтервал, можна побачити різницю між етапами розвитку.

Таким чином, мінливість є принципом існування соціальної системи, що обумовлює пластичність її структури, форм і поведінки відносно вимог середовища, сприяє її адаптації і відкриває природні шляхи подальшоїеволюції системи. Специфіка мінливості біологічної системи обумовлена закономірністю її реалізації, що детермінується спадковістю і природнім добором. Специфіка мінливості соціальної системи обумовлюється тим фактом, що вона опосередкована соціальним суб'єктом. Свідома поведінка суб' єктів, їх волевиявлення, звичайно, не зупинять природних змін, але можуть суттєво затягнути, уповільнити цей процес або направити в інше русло. Крім того, вибіркове відношення людей до існуючих у соціальній системі "обмежень" робить їх не абсолютними, чим збільшує кількість ступенів свободи для системи і ставить під сумнів автоматичну реалізацію мінливості (за правилами термодинаміки). Мінливість у суспільстві відбувається на глибинному (ціннісне ядро) і поверховому (периферія) рівнях і є перманентним процесом, чим пояснюється неможливість віднайти універсальні критерії змінності та встановити її межі.

4.2. Місце і роль мінливості в системі культури

У ході дослідження ми усвідомили, що в будь-якій відкритій складній системі завжди є мінливі компоненти (модуси) і незмінні сутності (атрибути), що визначають її морфологію. В біологічному організмі є генотип (постійний набір генів) і фенотип (набуті властивості), їм відповідають генотипічна і фенотипічна форми мінливості. Скориставшись методом аналогії, при аналізі соціальної системи нами виокремлено глибинну (генотипічну) і поверхову (фенотипічну) форми соціальної мінливості. Глибинна мінливість спричиняє зміни атрибутивних властивостей системи, її морфології, поверхова - модусів, функціональних характеристик. Метою подальших роздумів є аналіз дії мінливості на двох зазначених рівнях.

І глибинна, і поверхова мінливості відбуваються в культурному просторі суспільства, змінюючи її ядро і переферію. Культура є основою, з якої виростає цивілізація. Зароджуючись в культурологічному ядрі у вигляді цінностей, вона розгортається і пронизує всі сфери суспільного життя. Як зазначає В. Косміна, цивілізація виникає з культури і служить для останньої механізмом самообмеження і самозбереження. Культура - це смисловий (смислотворчий і смислоутримуючий) аспект людської діяльності, символічний вимір соціальних подій, який дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому життєвому світі, розуміти поведінку інших людей і поводити себе зрозуміло для інших [30, c. 15]. А. Гуревич підкреслює: "...культура створює в даному суспільстві деяку глобальність, це ніби те повітря, яким дихають всі члени суспільства, те неявне всезагальне середовище, в яке вони занурені" [78, c. 32].

Культура зберігає, транслює, генерує програми діяльності, поведінки іспілкування, що утворюють сукупний соціально-історичний досвід. Вона фіксує їх у формі різних знакових систем, що мають смисл і значення. В якості таких систем можуть виступати будь-які компоненти людської діяльності, (знаряддя праці, зразки операцій, продукти діяльності, самі індивіди у ролі носіїв певних соціальних норм і зразків поведінки й діяльності, природні мови, різні види штучних мов і т.д.) [135, c. 528].

В цьому сенсі можна говорити про культуру як про сукупність надбіологічних програм людської життєдіяльності, програм, відповідно до яких відбуваються певні види діяльності, поведінки і спілкування. Відтворення програм забезпечує відтворення певного типу суспільства.

Системний підхід до культури передбачає виокремлення її структурних рівнів або пластів, які відображують динаміку соціуму. Так, В. Степін уявляє розвиток культури як появу одних і відмирання інших надбіологічних програм людської життєдіяльності. Всі ці програми, на його думку, утворюють складну систему, де можна виокремити три основних рівні. Переший рівень містить реліктові програми, що являють собою своєрідні уламки минулих культур, які втратили цінність для суспільства нової історичної епохи, проте ще відтворюють певні види спілкування і поведінки людей. До них можна віднести певні звичаї, забобони та прикмети, наявні навіть у сьогоденні [135, c. 528].

Другий рівень культурних утворень - програми, що забезпечують відтворення форм і видів діяльності, життєво важливих для даного типу суспільства, і визначають його специфіку. Нарешті, можна виокремити ще один (третій) рівень культурних феноменів, на якому виробляються майбутні форми й види поведінки і діяльності, відповідних до майбутніх ланок соціального розвитку. Теоретичні знання, що генеруються наукою і викликають перевороти в техніці і технології майбутніх епох, ідеали майбутнього соціального устрою, моральні принципи філософсько-етичних вчень часто випереджають свій час, все це зразки програм майбутньої діяльності, вони призводять до змін існуючі форми соціального життя. Такі програми з'являються в результаті пошуку шляхів вирішення соціальних протиріч. Їх становлення закладає контури нових типів і способів діяльності, а їх генерація виступає як результат і вираження творчої активності особистості [135, c. 528].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни