В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

"Західна цивілізація - це особливий тип соціального розвитку та особливий тип суспільства, який спочатку виникає в європейському регіоні внаслідок ряду мутацій традиційних культур, а потім починає здійснювати свою експансію на весь світ. У цій цивілізації внаслідок технологічного розвитку постійно змінюються типи спілкування людей, форми комунікації, типи особистості, образи життя. Західна цивілізація є дуже динамічною, мінливою і досить агресивною, вона розмиває і поглинає ядро традиційних цивілізацій, пропонуючи натомість систему своїх цінностей.

Світоглядні домінанти цієї цивілізації формувались, починаючи з епохи Ренесансу, потім Реформації, Просвітництва і продовжують трансформуватись нині. Можна сказати, що "генетичний код" цієї цивілізації становлять: ідея підкорення і перетворення природи, настанова на постійні інновації, пріоритет технологічного розвитку, ідея свободи особистості. Ми зазначили лише деякі характеристики "Західної цивілізації", але вони теж поступово змінюються, оновлюються та доповнюються. Ця цивілізація в своєму бутті визначається як суспільство, що постійно змінює свої основи (суспільство граничної мінливості), тому в її культурі активно підтримується і цінується постійна генерація нових образів, ідей і концепцій.

Більш трагічна історія у країн пострадянського простору, що після краху радянської системи з її специфічною культурою залишились в полоні ціннісного вакууму. І тепер намагаються приєднатись до європейських економічних, політичних, етичних норм, долаючи власну ментальність. Тому для цих соціумів гостро постає питання ефективного поєднання нового і старого соціального досвіду.

Звичайно, мінливість в "нетрадиційних" суспільствах відрізняється поширеністю на всі сфери соціального буття і порівняно швидкими темпами перетворень. Але, не дивлячись на повільні чи швидкі темпи змін, і традиційні і нетрадиційні суспільства підвладні трансформації та оновленню.

Слід вказати, що на рівні глибинної мінливості існує протиріччя - такі глобальні суспільні зміни, як правило, відбуваються шляхом революції, цінності ж змінюються еволюційно. Політичні, економічні і соціальні перетрубації водночас не змінюють традиційних ціннісних орієнтирів - для цього потрібен час, вони виступають як "реагенти" і "каталізатори", які збуджують і прискорюють глибинну мінливість, або як "інгібітори", що уповільнюють, гальмують процес [181, c. 68]. В біології є поняття мутагенних факторів, які впливають на фенотипічну мінливість і викликають  різного  роду  мутації  організмів.   Це  такі   фактори, яквипромінювання, температура, хімічні речовини тощо. На неспадкову мінливість можна впливати, змінюючи умови середовища (харчування, світло, вологість тощо), в яких протікає розвиток організму. Якщо провести умовну аналогію з соціальною системою, мутагенними факторами глибинної мінливості можуть бути:

природні катастрофи - як правило, спонукають появу технічних інновацій, інтенсифікацію виробництва, новий розподіл праці;

війна - може спричинити цілу низку несподіваних соціально-політичних ефектів;

колонізація - викликає симбіоз автохтонних і привнесених зразків релігії, побуту, зміни в соціально-класовому поділі. В сучасному світі замість неї діє глобалізація - дуже потужний фактор впливу на культурні домінанти країн майже цілого світу;

революція, повстання як жорсткий конфлікт інтересів всередині певного суспільства викликає зміну соціально-класової структури, політико-правових інститутів, ідеологічних орієнтирів.

Згадані фактори - це соціальні процеси, вони можуть викликати або прискорювати дію механізму мінливості. Мінливість культурних цінностей як органічний процес відбувається тоді, коли вони перестають виконувати свою транслюючу функцію, тобто коли існуючі цінності вже не дозволяють асимілювати новий, важливий для людей соціальний досвід, поєднувати його з традицією і передавати наступним поколінням. Тобто коли соціальна система вступає в царину протиріччя між традиційним устроєм і новими вимогами, єдиний вихід - змінити себе. Кардинальним соціальним змінам, як правило, передує напружений філософський пошук, спрямований на усвідомлення глибинних смислів людського буття і його цінностей.

Мінливість, що не зачіпає морфологічних основ суспільства, ми окреслили як поверхову мінливість. Її темп, порівняно з глибинною, відрізняється швидкістю. Залежно від темпу, ми виокремили такі прояви соціальної мінливості, як стиль, мода і захоплення. Найбільш динамічними компонентами в культурі є техніка і технології, наука і мистецтво. Вказані підсистеми вкрай нестійкі, схильні до стрибкоподібних переходів від одного стійкого стану до іншого, тому що геніальні вчені, винахідники, талановиті метці своїми відкриттями позначають точки біфуркації на траєкторії розвитку технологій, науки та мистецтва і створюють стрибкоподібний перехід підсистеми до нового якісного стану.

Серед соціальних проявів мінливості на поверховому рівні найповільнішим темпом вирізняється стиль. Сама категорія стиль, на жаль, не має цілісної обґрунтованої концепції ні в філософському, ні в культурологічному аспекті. Існують поодинокі концепції, в яких представлено аналіз стилю окремих соціально-культурних сфер, наприклад художній стиль, науковий стиль, стиль мислення, стиль одягу, стиль життя, стиль керівництва і відображує сукупність основних ідей, способів, методівінтерпретації і конструювання певних сфер реальності. Для аналізу стилю як прояву мінливості вважаємо за доцільне звернутись до концепції наукового стилю мислення, оскільки вона видалась нам найбільш повною і логічною.

Наука має свою одвічну інваріантну цінність - це істина. А варіанти її інтерпретації, шляхи та методи її здобуття - це мінливі компоненти наукового знання, що відображують в історично визначеному стилі мислення.

Стиль наукового мислення - це сукупність характерних для певного історичного етапу норм мислення, загальноприйнятих уявлень про ідеальне наукове знання і допустимих, правильних з точки зору епохи способах отримання цього знання, це сукупність стереотипів наукового мислення, що відповідають певному історичному рівню розвитку науки. Стиль мислення перш за все виражається в формах мислення, котрі для певного історичного етапу розглядаються як загальноприйняті, як ті, що відповідають духу епохи, відповідають сучасному ідеалу науковості. Він характеризує дослідницькі підходи, загальну логіку висування наукових проблем і їх рішення, тобто відображує загальноприйняті регулятиви наукового мислення. Стиль мислення зазначає, якою має бути наука, якими мають бути форми мислення [198, c. 5].

Основною характеристикою стилю мислення є його історичний характер. Стиль мислення тісно пов'язаний з розвитком науки і характеризує певні історичні етапи її розвитку. Наприклад, М. Борн виокремлює античний стиль, класичний, що бере початок з робіт Г. Галілея і І. Ньютона, новий стиль, народжений відкриттям квантів енергії Планком. Мінливість стилю наукового мислення відбувається революційним шляхом. Революціями тут виступають відкриття вчених, що досить швидко дають новий стилістичний напрямок науці загалом, і стилю мислення зокрема. Це знання, які змінюють уявлення людини про світ і відкривають нові горизонти наукових проблем. Результатами наукових революцій є відкриття нових теорій і законів (теорія відносності, закон всесвітнього тяжіння тощо); відкриття нових світів (галактики, елементарні частки, мікроби тощо); відкриття нових методів і підходів до пізнання (мікроскоп, телескоп тощо).

У сфері техніки і технологій аналогічним стилю є поняття технологічного укладу. Дана сфера сьогодні відрізняється гіпермінливістю. Так, останнім часом зміна технологічного укладу становить приблизно 50­70 років порівняно з минулим, де зміна укладів потребувала не однієї сотні років. Це твердження стосується і зміни поколінь техніки, і життєвого циклу продукції, і життєвого циклу інновації. Висока мінливість техніки і технологій пояснюється безпосереднім зв'язком з потребами людства, які невпинно зростають.

Технічна   сфера   також   має   свої   цінності,   і   вони поступовонакопичувались. Первинною цінністю у створенні та використанні техніки є її ефективність в освоєнні природи. Починаючи від найперших знарядь праці, люди вдосконалюють можливості технічних приладів, щоб швидше і легше підкорювати природу. Потім ця цінність трансформується в цінність ресурсозбереження. Людство вчиться мінімізувати кількість ресурсу, збільшуючи при цьому його ефективність, віддачу. Таку динаміку ми спостерігаємо в галузі паливного забезпечення, коли для отримання певної кількості тепла раніше використовувалось багато кубометрів деревини, потім - в силу ресурсозбереження - менша кількість деревного вугілля, нафти і газу і, нарешті, енергії атома. Оптимізація ресурсного забезпечення наглядно проявляється і в використанні трудових ресурсів - від маси рабів у стародавніх цивілізаціях до сучасних технічних пристроїв і роботів, що мінімізують використання людської праці. В ході соціальної еволюції відбувались революційні прориви в розвитку способів акумуляції інформаційного ресурсу - від великих книжних томів до комп' ютерного файлу.

У ХХ столітті в технічній сфері викристалізовується така цінність, як екологічність техніки і технологій, тобто одним з обов' язкових умов, що висуваються до сучасної техніки, є її безпечність для природи і людини.

Наступним проявом мінливості, що відзначається її швидким темпом є мода (від лат. modus - міра, правило, спосіб) - недовготривале панування певного типу стандартизованої масової поведінки, в основі якого лежить відносно швидка масштабна зміна зовнішнього (як правило, всього предметного) оточення людей. Кант визначав моду як "непостійний спосіб життя". В специфіці розповсюдження моди дослідники вказують на домінантну роль психологічних факторів: наслідування (Г. Лебон), прагнення до власної величі (З. Фрейд), "бажання бути значущим" (Д. Д юі), отримання соціальної опри (Г. Зіммель) [135, c. 639].

Д. Безнюк зазанчає наступні властивості моди: релятивізм (швидка зміна модних форм), циклічність (періодичне повернення в минуле - цикл моди 20-30 років), ірраціональність (мода, звернена до емоцій людини, її постулати не завжди узгоджуються з логікою і здоровим глуздом), універсальність (сфера діяльності сучасної моди майже необмежена; мода звернена до всіх відразу і до кожного окремо) [135, c. 639].

Можна визначити три основні функції моди в сучасному світі: на мікрорівні вона виконує функцію соціалізації, на мезорівні - функцію маркування та ідентифікації і на мегарівні - функцію уніфікації. Для кожного окремо взятого суб'єкта мода виступає як оцінююча і прописувана сила, що впливає на його цінності, формує зразки поведінки і керує його смаком. Зіммель зазначає, що мода "задовольняє потреби в соціальній опорі, дає загальноприйняте" самотній людині.

На рівні певного суспільства мода виконує функцію соціального маркування, тобто є фактором диференціації і збільшує дистанцію між

240суспільними прошарками. Г. Зіммель вважав моду класовим явищем. Мода завжди передує фізичному застарінню предметів (товарів, послуг), моральним застарінням, це зумовлює її надзвичайно швидку динаміку. Тому наслідування моді вимагає значних фінансових витрат з боку індивідів, а це можуть собі дозволити здебільшого привілейовані соціальні прошарки. Крім того, сучасна мода як і мистецтво поділяється на елітарну (так звані товари та послуги класу люкс) і масову (товари та послуги за більш демократичною ціною). В цьому контексті мода виступає потужним засобом маніпуляції масової свідомості, вона завжди підтримує виробництво попиту на нове, розчищаючи ринок для збуту.

Функція уніфікації, або так звана, "космополітична" функція моди полягає в її тенденції до зближення і розмивання національних стилів на основі масової культури й універсального стилю. Глобалізація сучасного світу відбувається за активної участі моди, що розповсюджує універсальні зразки поведінки і мислення з метою приєднання до них більшості людства.

Найбільш мінливим компонентом культури є захоплення як нестійке уподобання і наслідування певних зразків мислення і поведінки. Захоплення є похідними від моди, і їх життя триває від декількох місяців і, приблизно, до року. Захоплення характерні для мистецтва, де поява нової ідеї, творіння або особистості викликає ажіотажний інтерес. Коли захоплення розповсюджується серед великої кількості людей, воно вже перетворюється на модну тенденцію і може закріпитись в появі нових організацій та інститутів.

Обмеженнями мінливості поверхового рівня є наявність процедур критики. Відкриття в науці не стануть загальновизнаними, якщо не витримають критики і будуть запереченими, творіння мистецтва не увійдуть до культурної спадщини і не залишаться в віках, якщо загал не визнає їх як "прекрасне", а технології, що зашкоджують людині і довкіллю, будуть байкотуватись рухами "на захист довкілля". Генетичними заборонами тут є "неістинне", "потворне", проте знову в самих обмеженнях міститься альтернативність - що саме розуміти як істинне і як прекрасне? Дане розуміння є сферою свободи мислення кожного окремо взятого індивіда. Тому зовнішнім обмеженням варіативності в науці і мистецтві є критика.

Таким чином, культура відіграє фундаментальну роль в трансформації суспільства, виступаючи генератором глибинних соціальних змін. Вона визначає можливості і спосіб переходу соціальної системи від старого порядку через хаос до нового порядку. Особливу роль при цьому відіграють семіотична система (ціннісне ядро), що виконує функції охоронця і транслятора соціально-історичного досвіду. Утворюючи основу культури, цінності виражають тип соціальної спадковості, а їх розвиток відповідає соціальній мінливості.У складному калейдоскопі культурних феноменів можна виокремити глибинні програми соціальної життєдіяльності (архетипи), що пронизують всі інші феномени та елементи культури і організують їх в цілісну систему. Реалізовуючись у просторі і часі, вони забезпечують відтворення людства як соціального феномена. Домінуючі цінності визначають тип суспільства його цивілізаційну належність. Зміни базових цінностей ми окреслили як глибинну мінливість, що відбувається повільно, еволюційним шляхом, проте поштовхами для таких змін є соціальні революції. Дихотомія соціальної реальності і соціальної свідомості породжує під час революційної ситуації хаос. Оскільки зміни в масовій свідомості не встигають за швидкими змінами в соціальній реальності, виникає ціннісний вакуум, що має бути заповнений новим змістом. Проте цей "новий зміст" не може тотально заперечувати вкорінені традиційні цінності, оскільки це загрожує розмиванням самих основ існування суспільства. В такі моменти важливо втримати баланс між мінливістю і стабільністю, щоб запобігти розмиванню атрибутивного (ціннісного) ядра, тобто не допустити занурення системи в затяжний хаос.

Поверхнева мінливість носить перманентний характер, вона відбувається постійно в таких сферах, як технічна, наукова, мистецька і проявляється через стилі, моду та захоплення. Проте поверхова мінливість в зазначених галузях ніколи не може вийти за рамки своїх глибинних основ. Так, створення і використання техніки не може здійснюватись без врахування її безпечності та екологічності, оскільки нехтування вказаними цінностями загрожує людству екологічною катастрофою і загибеллю. Пізнання в науковій сфері неможливе без пошуків істини, без орієнтації на основні абсолютні закони буття і мислення. Неістинні знання дають людству оманливе уявлення про світ тощо.

Отже, глибинна мінливість, що активізується трансформаційними процесами в перехідних суспільствах, пов' язана з кардинальним змінами в ціннісному ядрі суспільства і, як правило, виводить соціальну систему за параметри існуючого порядку. Вона тримає в собі як потенціальні можливості, так і загрози для подальшого розвитку соціуму

4.3. Механізм дії мінливості в перехідних суспільствах

Соціальна система, як ми бачимо в ході дослідження, перманентно мінлива як на поверховому, так і на глибинному рівні. Мінливість поверхового рівня характеризується високим темпом, як правило, не зачіпає морфології соціальної системи, і тому інновації і зміни, що вонанесе, впроваджуються або відкидаються досить безболісно для системи загалом. Інший характер має глибинна мінливість, оскільки вона стосується самих основ, морфологічних ознак тієї або іншої системи. Коли активізується даний тип мінливості, система перестає бути тотожною сама собі, вона виходить зі стану існуючої впорядкованості і має обрати і затвердити новий системний порядок. Цей критичний період отримав назву перехідний, а одним із типів суспільства, що доводить його історичну мінливість, є "перехідне суспільство". У таких суспільствах одні соціальні процеси згасають і сходять з історичної арени, інші - виникають або укріплюють свої позиції, ще інші - різко еволюціонують, щоб зберегтись.

У літературі відсутнє єдине визначення поняття "суспільство перехідного типу". Це зумовлено низкою причин. По-перше, серед дослідників немає одностайності у поглядах на сутність перехідного суспільства: історики схильні визначати перехідність як етап зміни історичного типу суспільства, що відбувається періодично, а деякі політологи закріпили за терміном "суспільство перехідного типу" досить вузьке значення і позначають ним виключно сучасні суспільства, що намагаються перейти на рейки демократії та ринкової економіки.

По-друге, невизначеним є характер перехідного суспільства. Так М. Гетманчук характеризує "перехід" як нереволюційний спосіб трансформації, М. Михальченко навпаки, перехідним вважає суспільство, де зростає конфліктний потенціал, який вивільнюється у вигляді революцій, соціальних дезінтеграцій [122, c. 22].

По-третє, досить складно визначити часові межі переходу, що саме свідчить про початок і закінчення перехідних процесів. Сьогодні є розповсюдженою думка, що перехідність - це перманентний стан сучасних суспільств, одного разу почавшись, він постійно продовжується.

Застосувавши гносеологічний потенціал синергетики, визначимо суспільство перехідного типу як стан перебування суспільства між старою і новою системною впорядкованістю, що позначається докорінними змінами в економічній, соціальній, політичній і духовній підсистемах. Ми також погоджуємося з думкою, що стан перехідності періодично виникає в історичному розвитку будь-якого суспільства.

Стосовно специфіки перехідного процесу конструктивними для нас є уявлення А. Пригожина. На його думку: "Перехідний процес за своїм змістом включає в себе подолання минулого, запереченням його елементів, висунення нових цілей та ідеалів і розробку способів прямування до них" [166, c. 46]. Дослідник визначає наступні характеристики "суспільств перехідного типу":

Неприйняття існуючих організаційних структур, правових норм, традицій, цінностей і т. п.

Зміна одних елементів суспільного стану викликає необхідність змін "сусідніх" структур, що порушує стабільність і породжує хаос."Покрокові зміни" швидко "приручаються" старою системою. Переорієнтація масової свідомості відбувається на фоні перебільшення нових цінностей, часто до крайнощів.

Також вчений виокремлює стадії перехідного процесу:

- оцінка існуючого положення суспільства як кризового - нова соціальна діагностика;

- ліквідаційні заходи (демонтаж старої системи);

- соціальне будівництво.

У характеристиці наведеній А. І. Пригожиним, простежується дуже істотний факт, що в процесі переходу демонтаж старих засад існування суспільства може відбуватись ще до розробки нових життєвих домінант. Цим пояснюється існуюча в перехідних суспільствах дезорієнтація масової свідомості, параліч владних структур, загальна невизначеність і хаотичність (зростання ентропії). Стан перехідності суспільства зосереджує в собі можливості подальшого розвитку і загрозу руйнації та загибелі. Тому гостро постає питання границь мінливості, оптимальності співвідношення мінливості і сталості.

Суспільство перехідного типу можна назвати суспільством граничної мінливості, оскільки зміни в цей період є докорінними, різкими, зачіпають всі підсистеми суспільного буття, часто непередбачувані, і відбуваються по ескалації. Як правило, мінливість соціальних структур і інститутів виходить з-під контролю, це може призвести до розмивання атрибутивних засад (морфологічних ознак) суспільства. Надалі ми докладно розглянемо механізм дії мінливості в соціальній системі і охарактеризуємо його основні етапи.

Початковий, або краще сказати підготовчий етап, на якому посилюють дію умови і чинники, що викликають мінливість, це режим із загостренням, коли система вступає в жорстке протиріччя з оточенням.

Досить відомим і добре вивченим фактором впливу є спонтанна зміна природного середовища. Природа - це історично перший фактор впливу на суспільство, що викликав докорінні зміни. Його ми розглядаємо окремо від інших імпульсів, що викликають мінливість, оскільки це єдиний виклик, який суспільство не могло ігнорувати і чинити опір, воно могло лише пристосуватись до нього або загинути. Серйозна зміна клімату, рівня моря, тектонічної активності практично завжди спричинюють істотні зміни деяких соціологічних характеристик спільнот, що підпали під ці впливи. Даний фактор визнається вагомим рушієм революційних змін у суспільстві такими вченими, як Массон, Файнберг, Хазанов, Салінг, Кохен, Кіндратєв та ін.

Наприклад, досить відомою є роль глобальних кліматичних змін кінця плейстоцена - початку голоцена, коли внаслідок кліматичних змін відбувся колосальний перехід частини людства від привласнюючого типу господарства до виробничого[192, c. 16].Такий потужний стимул виник саме внаслідок кліматичної зміни, що призвела до вимирання крупних ссавців, полювання на яких для більшості верхньопалеолітичного населення було основним ресурсом травлення. Опинившись перед необхідністю знайти альтернативні джерела травлення, людські спільноти в різних частинах ойкумени, в різних екологічних зонах пішли різними шляхами адаптації до змінених умов існування. В цей період (тобто в мезоліті), наприклад, удосконалюється техніка полювання на дрібних тварин, створюються силки і пастки, лук і стріли, в ряді районів розвивається полювання на крупних морських тварин, відповідно створюються і удосконалюються човни, гарпуни, техніка кооперації і т. п., відбувається інтенсифікація збиральництва, удосконалюються зернотерки, серпи і т.д, закладаючи таким чином передумови переходу до землеробства. В результаті, як зазначає А. Коротаєв, після декількох десятків тисяч років панування привласнюючого господарства відразу в декількох районах ойкумени спостерігається перехід до відтворюючого господарства, що призвело до високого зростання продуктивності землі, збільшення на декілька порядків щільності населення, пов'язаного з цим гігантського зростання складності його організації, функціональної диференціації, стратифікації, політичної централізації і т.д. Таким чином, спонтанна зміна природних умов стала однією з найбільш важливих причин колосального соціально-еволюційного зрушення.

Крім того, природне середовище завжди постачало необхідні для життєдіяльності суспільства ресурси. Розвиток суспільств відбувався за рахунок споживання певних невідновлюваних природних ресурсів. Дослідниками була виведена наступна закономірність: як тільки "запаси" цього ресурсу падають нижче порогового рівня, завжди відбувається еволюційне зрушення. Дійсно, нестача ресурсів ставить суспільство перед загрозою деградації, або навіть загибелі, тому воно змушене або шукати нові природні ресурси або створювати альтернативні. Вичерпання ресурсів завжди породжує нові сили, що штовхають систему до змін.

Звичайно, такий глобальний вплив природи на розвиток культури характерний для минулих епох. Проте масштабні природні катастрофи змусили сучасний світ докорінно змінити ставлення до природи як до "майстерні" на відношення до неї як до "храму". Результатом мінливості в ціннісній сфері стала поява нових загальнолюдських цінностей і глобальних "заборон", що, в свою чергу, підштовхнуло людство на шлях становлення нової екорозумної цивілізації, а збереження довкілля є домінантою політичних доктрин країн і найважливішою вимогою діяльності міжнародних організацій. Коли дані цінності стануть складовою частиною свідомості більшості людей планети, можна буде говорити про остаточний перехід до нового етапу цивілізаційного розвитку в планетарному масштабі.

Сила впливу зовнішнього оточення на систему може мати різнівідтінки: від примусового нав' язування інших культурних зразків до добровільного їх переймання. У цьому контексті доцільно виокремити жорсткі фактори впливу на соціальну систему, як от війна, колоніалізація, примусова асиміляція і м' які фактори впливу - сучасна глобалізація.

Мінливість соціальних систем завойованих країн або країн-колоній відбувається повільно, оскільки носить примусовий характер. Зміни тут насаджуються "зверху", зустрічаються з опором національних культур і небажанням приймати нав' язані "чужі" соціально-культурні програми. Мінливість культурної системи, в даному випадку, відбувається врозріз із цілеспрямованими змінами, що здійснюються більш потужною системою (метрополією, країною-переможцем) і не дають очікуваного результату. Мінливість же реалізується шляхом симбіозу традиційних і нав' язаних культурних зразків. Суспільство переймає лише ті культурні програми, що відповідають її внутрішньому змісту (генетиці), всі інші не діють, навіть якщо впроваджуються силою примусу. Таке суспільство живе за подвійними стандартами.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни