В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Зовсім іншими методами впровадження культурних патернів характеризуються сучасні соціокультурні процеси, породжені Заходом. Успіх глобалізації пояснюється опосередкованими, але гнучкими методами впровадження "західних цінностей". Довівши свою ефективність на практиці, такі демократичні надбання, як свобода особистості, правова держава, ринкова економіка, індивідуальна ініціатива, креативінсть діяльності тощо, у поєднанні з вдалим ідеологічним оформленням сьогодні транслюються на весь світ через посередництво мас-медіа та глобальних комунікаційних мереж. М' який, але всепроникаючий вплив західних ідеалів формує лояльне відношення до них серед людей різних країн та національностей, що сприяє добровільному, навіть бажаному перейманню і впровадженню демократичних засад існування соціуму. Країни пострадянського простору не є винятком, і зараз ми спостерігаємо глибокий та масштабний процес переходу "традиційних" суспільств слов' янського світу на колії "західної цивілізації".

У цьому випадку діє, так званий, інстинкт імітації, відкритий в біології. Коли тип поведінки якої-небудь особини є ефективним, то інші починають поводитись аналогічно, сподіваючись отримати такий же результат. У соціальному світі ми теж всюди спостерігаємо дію цього ефекту, але тут коректніше говорити про механізм запозичення або наслідування. Позитивний досвід в економічній, соціальній, культурній, правовій сферах одних країн чи цивілізацій переймається іншими. Так поширюються релігії, мистецтво, наука тощо.

Вагомим внутрішнім фактором, що викликає мінливість, є зростання потреб. Потреби є базовими характеристиками людини, саме їх задоволення змушувало її до відкриттів, винахідництва, творчості, дослідницької активності. Передумовою розвитку суспільства взагалі йекономічної системи зокрема є протиріччя між новими потребами і застарілими засобами їх задоволення. Неумовний закон природи проголошує - повне задоволення потреб однієї особини, виключає подібне задоволення потреб іншої. Це в природі, в суспільстві проста формула "виживання сильнішого" ускладнюється багатьма перемінними, і потреби більш високого рівня можна сумарно позначити як інтерес. В будь-якому високоорганізованому суспільстві не може виникнути ситуації, навіть короткострокової, коли б існуючим станом речей були задоволені абсолютно всі його члени. Завжди існує певна кількість людей, що хотіли б змінити існуюче положення. Тому в суспільстві відбувається перманентний конфлікт інтересів як між індивідами, так і між групами.

Сила впливу зазначених факторів може бути різною - від незначних перманентних коливань до жорсткого неспинного тиску.

Незначні коливання можна означити як флуктуаційне поле, де перебуває та або інша система. Флуктуаційне поле уявляється нам як потік подій, що так або інакше впливають на систему і несуттєво, локально змінюють її риси. Цей вплив перманентний, і в людській свідомості сприймається як латентний, його важко зафіксувати, тобто вхопити в часі. Проте поступове накопичення таких змін призводить до значних перетворень. Російський вчений М. Єльчанінов з цього приводу зазначає, що кількісне зростання змін в певному сегменті системи порушує його звичну структуру і потребує нових форм упорядкування. Будучи стійкою, соцієтальна система вирішує виникаючі проблеми, оскільки має адаптивні можливості, що реалізуються управлінським механізмом. У разі накопичення змін, параметри соцієтальної системи набувають критичних значень, наступає криза, коли звичні моделі управління, як правило, викликають ефект бумерангу[77, c. 24].

На цьому етапі суспільство, як правило, опирається середовищу і всіма силами намагається зберегти існуючий порядок. Характерним є збереження існуючої ціннісної системи, не дивлячись на всі суспільні зміни, що відбуваються, посилюється потяг до стабільності, консервативний настрій.

Як справедливо зазначає Д. Мехонцева, основний закон існування системи - тяжіння до самозбереження. Без дотримання цього закону існування системи неможливе. Такої ж думки дотримується М. Моїсєєв: "адаптивні механізми самонастойки будь-якої системи відповідно до зміни зовнішніх і внутрішніх умов наділені тією чудовою властивістю, що ні зовнішні збудження, ні внутрішні перетрубації не здатні вивести систему за межі того "видимого еволюційного каналу", того коридору, який заготувала природа для розвитку цієї системи. Чим краще налагоджені механізми адаптації, тим менше вірогідності виходу системи за межі свого існування"[41, c. 267-268]. Мінливість обмежується аутопоезисом -механізмом самозбереження і самовідтворення системи. Завдяки його дії "зовнішні" сигнали підлягають оцінці і фільтрації. Імпульси зовнішньогосередовища ігноруються, а внутрішні флуктації гасяться управлінською підсистемою.

Система може свідомо проігнорувати зовнішній імпульс, тим самим уповільнити процес мінливості. Подібним ігноруванням зовнішніх впливів відрізняються закриті традиційні суспільства.

Історія Китаю окреслена майже двохтисячолітнім пануванням феодалізму, обумовленого, з одного боку, геополітичною ізоляцією, а з другого - високою внутрішньою стійкістю та зарегульованістю. Політична централізація, жорстка ієрархічна структура влади, регламентація господарського життя, соціально-економічна етика конфуціанства, що гасила і пригнічувала культурні, ідейні і технічні нововведення, - все це є передумовою високої стабільності китайського суспільства. Навіть численні рухи народних мас і ті сприяли стабілізації та упорядкуванню суспільства, очищуючи його від окремих явних вад. І тільки у другій половині ХІХ століття намітилась тенденція до глибоких змін. Тенденція ця проявлялась в паралічі влади, зниженні життєвого рівня більшості населення, декласифікації. Але, не дивлячись на це, втрата суспільством тих чи інших досягнень минулого відбувалась при збереженні і відтворенні в основних рисах традиційних відносин і форм діяльності. У свій час соціалізм став для Китаю тією формою регуляції соціального життя, що найкращим чином відповідає ментальності цієї країни. Цим пояснюється небажання переймати нові досягнення демократії.

Також в історії зустрічаються випадки цілеспрямованого погашення внутрішніх і зовнішніх флуктуацій, через небажання суб' єктів керуючої підсистеми впроваджувати зміни і порушувати свій "статус-кво" в існуючому соціальному порядку. Певний вплив на ізоляцію може спричинювати географічне положення суспільств, але вирішальну роль відіграє активність його внутрішніх імунних систем, що заважають проникненню нововведень. Штучне обмеження контактів з зовнішнім світом здійснюється різними засобами (політичними, релігійними, ідеологічними і т.д.), але при цьому переслідується одна єдина мета -збереження соціальної системи в сталому вигляді через відтворення традиційних відносин і зв' язків. Подібні суспільства, звичайно, змінюються, хоча загалом їх розвиток гальмується і вони протягом більш-менш довгого часу не переходять до наступної сходинки.

Так, в СРСР керівниками Комуністичної партії була штучно створена "залізна завіса" - бар'єр, що заважав вільній циркуляції процесів обміну між радянським суспільством та іншим світом. Всі можливі комунікаційні канали з закордоном були зосереджені в руках партійних секретарів, інформація як вхідна, так і вихідна проходила крізь жорсткий ідеологічний фільтр, а всі внутрішні збудження соціально-політичної активності негайно придушувались.

На  етапі  загострення  система,  як  правило,  ігнорує  і погаситьзбудження середовища як внутрішнього, так і зовнішнього, уповільнюючи тим самим реалізацію мінливості. Це можна ще означити як "ефект затягування", коли в суспільній свідомості переважають консервативні настрої і поки що відкидаються всі "нові віяння".

Дане положення підтверджує думку М. Вебера: "на початку всюди існує традиціоналізм, святість традиції, виключна орієнтація на таку соціальну дію і господарювання, що переймається у пращурів. Неспроможність і загальне небажання вийти зі звичної колії, прокладеної пращурами, утворює головний мотив підтримання традиції.

Таким чином, традиційна культура протидіє різноманітності, стримує проникнення соціально-економічних і техніко-технологічних інновацій, створюючи "захисний екран" чи рухливу псевдокультуру, що концентрує суспільну свідомість, призводить до соціокультурного застою. Його показником виступає елітарна культура, до якої стискається минулий культурний простір. Елітарність завжди пов'язана з минулим, тоді як нова культура, що народжується, є масовою, демократичною.

З часом тиск на систему посилюється, відбувається критичне перебільшення параметрів порядку системи, різко зростає рівень хаотичності, і вона вже не здатна його контролювати. На цьому етапі спостерігається розмивання існуючої системи цінностей. Розробка нових життєвих домінант відбувається на фоні демонтажу старої ціннісної системи, що позначається наявністю ціннісного вакууму в суспільстві станом відчуження. Це відбувається, коли люди не просто відтворюють існуючий суспільний лад, а починають тривожитися питаннями "чому" і "навіщо" вони це роблять. Постановка таких питань призводить до використання інших критеріїв оцінки, в результаті чого привілейований статус минулого починає хитатись, і соціальний порядок залишається без свого головного критерію. Зміни відбуваються також у результаті зіткнення з іншими культурними програмами, коли люди починають порівнювати свій і чужий соціальний лад.

Зміна категоріальних структур свідомості є необхідною умовою переходу на нові колії існування. Перебудова суспільства, зауважує В. Степін, завжди починається з революції в умах, з критики тих пануючих світоглядних орієнтацій, які вичерпали свої можливості в ролі глибинних програм людської життєдіяльності.

Ціннісна дезорієнтація частіше виникає в нетрадиційних суспільствах, де культурна традиція не відрізняється довготривалістю (не йде з сивої давнини), освяченістю і прихильністю до неї переважної більшості населення (в мультинаціональних суспільствах). Досліджуючи соціальні системи в складні періоди перехідності, М. Ожеван зазначає: "чим вищим є культурний рівень соціальної системи і чим "ідейнішою" вона є у цьому розумінні, тим менше слід докладати зовнішньо-енергетичних зусиль і впливів для підтримання її цілісности та обмеження свободи, втраченоїінтегрованими в ціле частинами-елементами"[138, c. 163]. Більшість країн СРСР після його розпаду опинились в такій критичній ситуації. Проте, прозахідні країни (країни Балтики) і країни євразійської гілки (Туркменія, Казахстан, Таджикистан) порівняно швидко відновили свою культурну ідентичність, оскільки тут завжди культивувались національні традиції і цінності, сформовані ще до радянського періоду. Ці держави відновили свою глибинну культурологічну матрицю на новій основі. Для України характерна інша ситуація: минуло вже 17 років, а ціннісне ядро в нашому суспільстві має досить розпливчасті контури. Сьогодення характеризується боротьбою декількох ціннісних атракторів: цінності пропонуються або нав' язуються політичними партіями, національними меншинами, соціально-політичними рухами, економічним лоббі, творчою богемою, духовними організаціями (церква), глобальною світовою спільнотою тощо.

Коли "ефект затягування" досяг свого апогею і система стоїть перед дилемою змінитись або загинути, включається механізм мінливості, тобто відбувається зворотній зв'язок, і система формує позитивну відповідь на сигнал (імпульс). Як правило, до цього часу всередині системи назріла нагальна потреба в змінах, і "нове" оцінюється краще, ніж "існуюче". Мінливість, саме в такому контексті, є органічною і бажаною.

П. Сорокін, розглядаючи кризові соціуми, виокремив дві основні причини революційної ситуації: пригнічення базових інстинктів більшості і дезорганізація влади та соціального контролю. Наприкінці 80-х років ХХ ст. в радянському соціумі склалась саме така ситуація. Більшість населення тодішньої УРСР оцінювали існуючу економічну і соціально-політичну ситуацію того часу як незадовільну і вимагаючу докорінних змін. Не без "допомоги Заходу" люди усвідомлювали недоцільність подальшого відтворення командно-планової системи, а також перебування у складі Великої але зубожілої країни СРСР. Саме з незалежною Українською державою пов'язувались надії громадян на краще майбутнє. Референдум 1991 року довів абсолютну легітимність рішення про вихід України зі складу СРСР, оскільки воно отримало підтримку серед більшості населення. В суспільстві на той час "дозріла" сприятлива ситуація для впровадження революційних змін. По-перше, на той момент вже значно ослаб апарат управління радянської влади, що послугувало активізації українських національних політичних сил; по-друге, геть погана економічна ситуація і зубожіння більшості населення зайвий раз демонстрували неспроможність існуючої економічної системи задовольняти потреби громадян; по-третє, сформувалось національне політичне утворення, члени якого готові були очолити процес розбудови нової держави; по-четверте, після падіння "залізної завіси" в свідомість радянських людей почали проникати образи "процвітаючого" заходу, формуючи лояльність до них. Таким чином, зміни, що є легітимними, бажаними і відповідають прагненням і настроям більшості (ритмамвсередині системи), мають всі шанси для реалізації.

Трапляються випадки, коли мінливість штучно прискорюється. Зміни в цьому випадку не є нагальною потребою сьогодення, вони можуть бути невчасними, зайвими, або не відповідати внутрішнім процесам всередині соціальної системи, проте вони вигідні для певних кіл (політичних, економічних, духовних, кримінальних тощо).

Схожі риси проявляються і в традиційній культурі Росії. Російська культура не була готова прийняти західні ідеали, хоча вони вже давно (з часів Петра І) вносили певну хаотичність і локальні розлади. Якщо до 1917 року держава ще обережно і непослідовно відкривала шлях перетворенням і особам, що їх чинили, то після Жовтневого перевороту держава сама стає в авангарді нової орієнтації. Російська культура насичується активізмом, але в досить поверховому пласті. Російська людина завжди покладалась на те, що все здатне існувати і без її втручання. Соціум і природа самі по собі живі, активні, мають якісь цілі, пов' язані з самозбереженням. Тому самі ці реальності в змозі довести все до кінця без активного втручання людини. Тобто російська культура зовсім не орієнтована на "штучний" світ (другу природу), який самовідтворюватись без активної позиції людини ніяк не може. Для росіян же цей штучний світ є чужим. Десятиліття державної економіки, державного мистецтва і навіть державного побуту не викоренили старих устоїв, а лише надломили їх. Тому до кінця ХХ ст. Росія дійшла з майже зрушеною старою культурою, що не сприймає "штучний" світ, і новою тимчасовою культурою, що не вміє цей світ створювати і керувати ним.

Якщо в суспільстві відсутні життєздатні структуроутворюючі фактори, ресурси суспільства використовуються не на прогресивний розвиток, а здебільшого в інтересах прагматичних конкурентів. Для досягнення цілі вони впроваджують в масову свідомість ідеологеми - докази необхідності нововведень. В такому разі це є псевдоінновації, що лише розбалансовують систему і можуть загрожувати її стабільному існуванню. Прикладом такої негативної мінливості є захоплення процесом реформування сфер соціального життя. В даному випадку великі втрати енергії та ресурсів не виправдовуються кінцевим результатом.

Принциповим моментом на даному етапі процесу мінливості є поле дії атрактивності, в яке потрапляє система. Потенційно соціальна система як самороорганізуюча сутність має спектр альтернатив подальшого розвитку, що закладені в ній самій і визначені середовищем. Можливість реалізації того або іншого вибору не завжди однаково вірогідна: одні шляхи еволюції більше відповідають власній генетичній програмі системи, а інші - менше. Але при цьому втручаються зовнішні фактори (вплив середовища), які підвищують вірогідність реалізації одних станів еволюції системи (траєкторій розвитку) і знижують вірогідність здійснення інших.

На  підтвердження  цього  положення  можна  навести  думку М.Чєрнікова стосовно існування для системи декількох джерел детермінації: одне - з боку суто зовнішніх впливів, друге - з боку її власної внутрішньої динаміки, третє - з боку її минулого (пам'яті) [235, c. 37-55]. Діапазон впливу середовища на генетичні фактори може розміщуватись між полюсом сприяння реалізації генетичних задатків і можливостей - до самої жорсткої їх деформації і навіть такого тиску, який призводить до загибелі системи. Реалізація власної генетичної програми подальшого розвитку системи, що є еволюційним продовженням її попередньої історії, може суттєво коректуватись процесами і подіями, котрі відбуваються всередині суспільства, а також за зовнішніми обставинами.

Подібний спектр розгортання подій в кризові моменти розвитку соціуму має три основні варіанти, навколо яких і зосереджуються всі можливі атрактори. В. Волобуєв з цього приводу зауважує, що для суспільства в такі періоди існує широкий спектр можливостей, все розмаїття яких можна звести до трьох основних варіантів: консервація існуючого стану, поступальний і спадний рух. Останні два варіанти реалізуються у вигляді лінійних тенденцій, причому за кожним з них матеріальні та ідейні носії - різні класи і соціальні верстви, які змагаються між собою, щоб спрямувати ці тенденції згідно із своїми інтересами.

В. Бех, розглядаючи функціонування системи самоврядування соціального організму, також виокремлює три можливі режими функціонування: режим самозбереження, безвихідний і режим саморозвитку [21, c. 242]. Для пояснення зазначених режимів вчений застосовує категоріальний апарат гомеостатики, де подібні варіанти розвитку системи позначаються відповідно як гомеостаз, гомеоклаз і гомеорез. Гомеостатика являє собою синтез таких наук і теорій, як кібернетика, системний аналіз, біологія, медицина, психологія, філософія, соціологія, штучний інтелект, екологія, економіка та ін. Сутністю науки є, за визначенням А. Степанова, "вивчення механізмів ієрархічного управління складними системами, що забезпечують підтримання динамічної усталеності життєвоважливих функцій, параметрів, ритмів і темпів розвитку" [197, c. 7].

В. Бех зазначає, якщо ефект збереження нових якостей, що породжуються задля досягнення необхідної самозміни, помітно виражений, то це буде означати, що соціальний організм знаходиться в режимі гомеорезу. Якщо ж у підсумку у функціонуванні системи саморегулювання буде мати місце лише повторення вже відомих операцій і не буде вироблятися нічого принципово нового, то це буде означати, що соціальний організм знаходиться в режимі гомеостазису. Можна також говорити про режим розпаду - гомеоклаз, якщо у підсумку функціонування системи саморегулювання породжується те, що викликає загрозу існуванню самоврегульованої системи, робить неможливим існування соціального організму як цілісності.У природному середовищі діє закон збереження енергії і реалізується та альтернатива, яка потребує менших енергетичних затрат. В соціумі цей закон не є абсолютним, оскільки вибір здійснюється людьми, що наділені свідомістю. Як зазначає І. Пригожин, "різниця між біологічною і соціальною еволюцію міститься у тому, що суспільства можуть поводитись цілеспрямовано [165, c. 213]".

Проте, в рамках проблеми вибору можна відзначити одне припущення, згідно з яким найбільш природнім шляхом розвитку системи є той атрактор, що сформувався самою системою, тобто коли нова структурна впорядкованість співзвучна з попередніми її станами, майбутнє є еволюційним продовженням минулого. Соціальні атрактори формуються, з одного боку, "зсередини" на основі синхронізації цілей (чим більше індивідів прагнуть до певної мети, тим більш привабливою вона є) або ж активно нав' язуються "ззовні" у вигляді ідеологічних установок. Виходячи з системи цінностей і поглядів на дійсність, існуючих у певному суспільстві, система обирає (або формує) свій атрактор, зосереджуючи на ньому найбільш пріоритетну ціль. Н. Бевзенко використовує поняття атрактивної структури як форми, в якій відбувається народження самоорганізаційного порядку, і наголошує, що вона є іманентною якістю самого середовища і не може бути заданою довільно ззовні. "Які завгодно структури неможливі в даному нелінійному середовищі, а виключно строго визначені. Тільки вони відносно стійкі, тільки вони довгий час не руйнуються" [163, c. 202].

Мінливість у даному випадку є позитивною, відбувається природнім шляхом - внутрішні умови її реалізації в суспільстві дозріли, і зовнішні умови є теж сприятливими (відсутність жорстких заборон). Соціальна система відносно швидко і безболісно адаптується до нових життєвих реалій і прямує шляхом прогресивного розвитку. Інакше кажучи, реалізується одна з альтернатив гомеорезу.

Умовами реалізації цієї альтернативи є: 1) кореляція між внутрішнім станом системи і запропонованими нововведеннями (коли зміни є бажаними або необхідними); 2) наявність каталізаторів мінливості -сильних соціальних агентів.

Стосовно агентів соціальних змін, серед вчених немає одностайності у поглядах. Так, у Е. Седова це маргінали, у Л. Гумільова - пассіонарії, еліти - у Г. Лебона, Т. Москі, В. Паретто, пролетаріат - у К. Маркса, В. Леніна. Ми ж будемо розуміти під агентами мінливості - спільноти або окремих осіб, що усвідомлюють нагальну потребу змін, є носіями нових ідеалів і здатні впровадити ці ідеали в життя. Це можуть бути і політичні партії, і соціальні рухи, і духовні лідери, і мистецька богема. Успішність впровадження нововведень залежить від того, наскільки вдало ці агенти зможуть переконати більшість прийняти інновації. Якщо розглядати мінливість сучасних суспільств у рамках глобальних масштабів, то нанаших очах відбувається стрімка соціокультурна інтеграція.

Дифузія західних цінностей здійснюється не тільки на теренах самого Заходу, а відбувається невпинний процес вживлення вищенаведених цінностей в інші культури. Як пояснити успіх такого поширення західної культурної програми? Після розпаду СРСР на теренах цього конгломерату залишились національні утворення, що мали розбудовувати свою державність практично з нуля. Тоталітаризм був відкинутий масовою свідомістю, а натомість залишався ціннісний вакуум, який треба було заповнювати. Найкращою альтернативою (атрактором) була західна демократія і громадянське суспільство. Тут вступив у силу, вищезгадуваний механізм запозичення або наслідування. Маючи реальний приклад благополучного життя в західних країнах, новоутворенні пострадянські держави забажали до них приєднатись.

Ще однією умовою успішного переходу системи до нового стану є дієвість існуючих механізмів адаптації до нових реалій. Аутопоетичність є необхідним засобом самозбереження і самовідтворення системи на нових щаблях розвитку, що боронить її від потрапляння у хаос (дивний атрактор). Завдяки дії цього механізму в періоди різких коливань і докорінних змін система не втрачає і відтворює на новому рівні свої базові структури, свою морфологію. В синергетиці для пояснення цього феномену використовується поняття фрактального принципу як здатності системи відтворювати на більш високому рівні ту структурну конфігурацію, що існувала на попередніх рівнях існування.

Але система не завжди іде еволюційним шляхом, бувають випадки коли її притягують зовсім "чужі" до її внутрішнього змісту атрактори, тоді в соціальній системі відбуваються "негативні мутації", що підкошують її стабільність. Як правило, такі атрактори нав' язуються системі зовнішньою або внутрішньою силою, реалізовуються "через силу" і не мають позитивного ефекту. Так, поспішне запровадження демократії у країнах з авторитарним режимом призводить до її спаплюженого варіанту - до анархії, несвоєчасне втілення ринкової економіки в країнах, де довго відтворювалась планова структура, спричинює криміналізацію цієї сфери. Проблемне питання полягає в тому, чому система іноді потрапляє до атракторів, які не резонують з її наявним внутрішнім станом?

Як ми вже зазначали вище, в ролі атракторів виступають варіанти майбутнього порядку системи. Вони, звичайно, є реальними станами, але разом з тим містять ідеальну компоненту. В людській свідомості атрактори відображуються як ідеальні, бажані форми майбутнього впорядкування, і в силу своєї ідеальності, вони здатні маніпулювати масовою свідомістю. Проблема маніпуляції є сьогодні дуже дискурсивною і навіть гостро соціальною. Підкреслимо, що в сучасному суспільстві маніпуляція стала тією силою, що змушує систему прямувати до тих чи інших атракторів, іноді навіть чужих для неї. Необхідність вибору конкретної альтернатививикликає в суспільстві фетишизацію картин майбутнього. Потяг до нового втілюється в створенні абстрактних ідеалів, доктрин і утопій, ілюзій (свобода, демократія, ринок). Створюють ці ідеологеми і впроваджують їх у маси соціально-політичні і духовні лідери, активно використовуючи великий арсенал прийомів і інструментів маніпуляції. Способи впливу на людей були відомі ще стародавнім шаманам і жерцям. Пізніше релігія стала потужним чинником суспільного впливу, чим завжди користувались державні діячі і "Батьки церкви". Сьогодні суспільство є об' єктом впливу здебільше культурного і політичного. Мабуть, першими звернули на це увагу представники екзистенціалізму (А. Камю, Ж-П. Сартр, М. Хайдегер, С. К єркегор, Х. Ортега-і-Гассет та ін.). Розглядаючи життя людини як проблему, вони попереджають про загрозливу роль масовості, коли людина стає "річчю серед речей". Екзистенціалісти проголошували свободу особистості, вивільнення з тенет будь-яких ідеологій: політичних, культурних, релігійних. Але не дивлячись на досить широку відомість і популярність даної течії, слід визнати той факт, що сучасне суспільство -це масове суспільство, а маніпуляція сьогодні досягла свого апогею, особливо в політичній царині Відбувається ідеологічна боротьба наявних політичних сил за реалізацію тієї або іншої альтернативи. При цьому атрактор як ідеал може бути один, а ось шляхи його реалізації пропонуються досить різні.

Отож ми можемо констатувати факт, що на відміну від біологічного організму, який в разі альтернативності, як правило, обирає єдино вірний шлях еволюції (природа рідко помиляється), соціальний організм далеко не завжди "бачить" оптимальний варіант подальшого розвитку. Досить розповсюдженою є ситуація, коли в момент вибору певна альтернатива сприймається як найкраща, тільки після її реалізації стає очевидною помилковість обраного рішення. Звичайно, мінливість врешті знайде "свій шлях", а історія буде невпинно продовжуватись. Ускладнюється ситуація тим, що такого роду колізії відбуваються на "живому" тілі соціального організму. Помилковий історичний вибір може зруйнувати і спотворити життя багатьох людей, занапастити країни, нації і навіть цілі цивілізації. Історія має багато прикладів реалізації подібних атракторів: фашизм, тоталітаризм, расизм тощо.

Другим варіантом розвитку є гомеостаз - динамічна постійність складу, властивостей і функцій організму (системи). Ця форма розвитку реалізується в разі нейтральної або недостатньої мінливості, коли суспільного потенціалу не вистачило для реалізації інновацій.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни