В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Політичне лідерство після падіння Київської княжої династії мало не спадковий, узаконений характер, а тимчасовий спонтанний і харизматичний. Довіру й повагу отримували здебільшого харизматичні лідери (Хмельницький, Махно, Петлюра), що були вихідцями з народу, а не представником вищої й заможної верстви. З цього приводу дуже влучними і справедливими навіть для сьогодення є слова О. Вишні: "Ми весь час чомусь орієнтуємось на те, що прийде дуже мудрий, дуже освічений і патріотично налаштований герой і щось зробить" [213, 75]. Дослідження виборчої поведінки громадян України показують, що ставлення до тієї чи іншої політичної сили визначається емоційцно-почуттєвими чинниками. При цьому, певна політична партія або організація ототожнюється з особою її лідера.

Постійна невизначеність і загроза зовнішньої експансії сформували в національному характері пасивність, фаталізм, радикалізм, замкнутість, відстороненість, прагнення скористатись ситуацією для наживи тощо. В сучасних умовах це проявляється через клановість в політичній організації, через спрямованість переважно на сьогодення в економічній поведінці, тобто на прагнення швидко отримати прибуток і небажання працювати на перспективу. Взагалі можна констатувати специфіку ставлення українців до часу: ми намагаємось "вхопити момент", скористатись ним. Через відчуття невпевненості в майбутньому спостерігається відсутність перспективного бачення й далекоглядного стратегічного планування, що також є серйозними перепонами на шляху мінливості економічної і політичної сфери.

Внутрішні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, як і його минуле є фактором детермінації мінливості системи. На наш погляд, визначним фактором впливу на соціальну мінливість в сучасній Україні є внутрішні політичні процеси. Фрагментарність політичного поля країни, уповільнює природний процес мінливості і не дає реалізуватись одній з альтернатив подальшого розвитку. І це теж є особливістю нашого історичного розвитку.

Повертаючись до синергетичного пояснення подій, можна зазначити,що в нашій історії діє фрактал, що передбачає надмірну мозаїчність політичного поля в перехідні моменти, і боротьба за владу з зовнішнім ворогом постійно перетікає у внутрішню боротьбу чисельних політичних сил. Ілюстрацією до даного положення є три визначні моменти української історії: період роздрібненості Київської Русі, Руїна, період УНР (1914­1918 р.).

Після смерті Володимира Мономаха Київська Русь залишилась без керманича, сильного лідера, що зосереджував в єдиних руках владу над всіма її землями. Розсадженні по різним князівствам його діти, бажаючи теж тримати землі в одних руках, розпочинають міжусобні війни, чим перешкоджають подальшій розбудові країни і ослаблюють її зсередини для зовнішнього ворога.

Цей перехідний період позначається надмірною мінливістю князівської влади, престол поперемінно переходить до різних рук. Ось лише декілька прикладів: Мстислав великий займав новгородський, ростовський, смоленський, знову новгородський, білгородський, київський князівський столи. Юрій Долгорукий був князем ростово-зуздальським чотири рази, переяславським - двічі, городецько-остерським - один раз, київським - тричі. При цьому не слід забувати, що пересування князів по країні проходило з численною свитою. Звичайно, така непослідовність дій володарів не викликала довіри й поваги у підданих, не сприяла консолідації населення навколо князівської влади.

Пізніше Галицько-Волинська земля стала своєрідною конфедерацією менших князівств, які, попри боротьбу між ними, залишалися частинами єдиного цілого. У той час, коли зміцнювалась державність західних і північних сусідів - Польщі, Угорщини, Литви - посилювались напади Орди, у Галицько-Волинському князівстві точилися криваві міжусобиці -все це знекровило Русь і вона пала жертвою експансії.

Наступним етапом "реставрації" української державності вважається доба козаччини. Видатна роль становлення державницьких елементів належить Б. Хмельницькому. Б. Хмельницький був для українців видатним харизматичним лідером, який зміг консолідувати і активізувати все козацтво на боротьбу і створення власної національної держави. Після смерті козацького ватажка й національного лідера розпочались чвари і внутрішня боротьба за владу серед його старшини, що були виразниками різних політичних і геополітичних інтересів, чим скористався царський уряд і Україна знову втратила шанс на відбудову державності.

Як ми можемо судити з історії, політичний процес в Україні відбувається не шляхом спадкоємності, оскільки постійно переривалась традиція передачі влади від одного лідера до іншого. Тому формування політичних інституцій носило спорадичний і тимчасовий характер.

Третьою спробою відновлення державного устрою став період 1914­1918 р. ХХ ст., яка знову закінчилась поразкою останньої. Соціально-

2QSполітичні події того часу склались сприятливо для відродження української державності, проте внутрішня неузгодженість провідної української еліти не дозволила створити і втілити єдиний проект майбутньої держави.

Українська еліта розділилась на декілька таборів. Інтелігенція, що мешкала в межах Російській імперії, очікувала, що війна створить умови для піднесення національного руху і сприятиме демократичному вирішенню українського питання. Так редактор журналу "Украинская жизнь" Симон Петлюра в своїй статті "Війна та українці" відзначав, що серед України не має австрійської орієнтації й вони сповнені бажання виконати свій громадянський обов' язок перед Росією. Одночасно він висловлював сподівання, що по завершенню війни ставлення російського уряду до українців зміниться на краще та українське питання буде поставлене на порядок денний.

На це Головна Українська Рада у Львові відповідала: "Історичний ворог України не може спокійно дивитись, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ... може жити своїм національним життям... Перемога Росії мала би дати українському народові австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ стати єдинодушно проти царської влади, при тій державі, в якій українське національне життя найшло свободу розвитку. Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більшою буде поразка Росії, тим швидше проб' є година визволення України" [122, c. 81].

Під час Першої світової війни в організованому українстві, центральній Раді і Директорії Української народної Республіки -Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) і напівліберальна Українська партія соціалістів - федералістів (УПСФ). [56, c. 356]

У цьому пункті державність могла б врятувати тільки консолідація усіх політичних сил та лідерів заради єдиної мети - створення незалежної держави. Цей історичний атрактор не реалізувався через слабкість і неузгодженість дій політичних лідерів націоналістичного спрямування, його перемогла інша історична альтернатива - соціалізм, що був ідеологічно привабливішим для українського населення (селянства в більшій свої масі). Тому народну підтримку отримали не націоналістичні ідеї і прозахідні лідери, а соціально-визвольний рух, очолюваний Н. Махно - лідером визволителем погнобленого селянства, що отримав широку масову підтримку. Після цих подій Україна на 70 років потрапила до тоталітарного радянського ладу. Державно-політичний розвиток України являє собою тривалі періоди роздрібненості українських земель, що перебували під владою інших держав, і дуже короткими періодами

2QQвідновлення державності (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Козачина, УНР). Періоди державності були надто короткими для формування державницьких засад й інститутів. Але і періоди перебування під владою інших держав були не достатньо тривалими, для остаточної асиміляції і розчинення українців серед інших націй. Наприкінці 80-х початку 90-х років Радянський Союз розпався. Історія надала Україні визначальний шанс ствердитись як незалежна держава на світовому політичному просторі. Але одвічні, старі проблеми - серединне геополітичне розміщення, слабкість державницьких засад отримали нове звучання. Як це парадоксально не звучало б, але в перехідний момент ми спостерігаємо реалізацію того ж біфуркаційного сценарію, що мав місце під час роздроблення Київської Русі, в період Руїни і короткочасного існування УНР. Відсутність сильного харизматичного лідера стає причиною роздрібненості політичних сил, непорозуміння серед лідерів і небажанням еліти виступати єдиним фронтом для досягнення національних інтересів. Сучасна політична еліта живе тільки теперішнім часом і не дивиться далеко в майбутнє, турбується більше питаннями утримання наявної влади ніж стратегією подальшого розвитку країни. Таке внутрішнє політичне становище в сучасній Україні формує негативний імідж держави на міжнародній арені й характеризує її в очах світової спільноти як нестабільну і непередбачувану країну.

Згідно з моделлю механізму мінливості, запропонованою в підрозділі 2.3. (див. рис. 2.2) виокремимо три можливі сценарії подальшого розвитку України.

Перший - гомеостатичний, що полягає в поверненні до попередніх основ життєдіяльності. Звичайно, тотальне воскресіння радянського минулого навряд чи можливо, але його модернізований оновлений варіант - це цілком можлива альтернатива, якщо враховувати, що серед населення середнього та похилого віку, спостерігається фетишизація картин минулого Союзу. Звичайно, оновлений соціалізм можливо дасть таку очікувану сьогодні стабільність, проте знову відкине нас на декілька років назад і заморозить процес державотворення.

Другий варіант розвитку - самий загрозливий і в той же час близький до реалізації. Сьогодні можна спостерігати поступове наближення до зони, так званого, дивного атрактору, тобто до соціально-політичного хаосу. Дана альтернатива локалізується в разі неспроможності української еліти втримати владу й руйнації державності. Це пов' язано з тенденціями перетворення української території на сировинну базу й джерело дешевої робочої сили для розвинутих країн Заходу і Сходу. Або знову змушені будемо повернутись до протекторату Росії.

Третій сценарій пов' язаний з пошуком стабільного руху до інформаційного суспільства через розбудову громадянських засад існування.   Вже  немало  зроблено  на  цьому  шляху:   задані основні

2ВШекономічні орієнтири, сформовані законодавчі, судові та виконавчі інституції державної влади. Такі риси національної свідомості, як надмірна фрагментарність політичного поля, домінування радикалізму в політиці, недовіра до влади з боку населення, і найбільше, відсутність загальної ідеологічної основи й розмитість образу майбутнього не дають остаточно реалізуватись даній альтернативі.

Зовнішня детермінація мінливості соціальної системи України представлена сучасними глобалізаційними та євроінтеграційними процесами, що через високий рівень відкритості української культури здійснюють відчутний і всезагальний вплив. Але слід відзначити, що мінливість культурного середовища, посилена зовнішньою дією, відбувається поки тільки на поверхневому рівні і не зачіпає ментальних основ. Сьогодні більшість дослідників відмічають істотні зрушення в економічній, соціокультурній, політичній і духовній сферах, що наближають нас до реалізації громадянського суспільства і західного лібералізму [68, c. 121].

У період українського державотворення (1991 - 2007 рр.) в економічній сфері, відмічає Т. Воропаєва, поширюється прагматична, споживацька, ліберальна, корпоративна, підприємницька поведінка. Поступово утверджується підприємницькій етос і новий український солідаризм як поведінкові моделі європейського типу [42, c. 110]. Хоча дослідники відмічають, що трансформація капіталістичного типу відбувається в Україні з великим запізненням і здійснюється скоріше штучним шляхом, ніж еволюційним.

Багаторічні дослідження (1993-2007рр.) українського студентства показують, що поведінкові стратегії молодих українців все більше "дрейфують" від патерналізму, уникання і пристосування до співробітництва, конкуренції і компромісу. Українська поведінкова культура поступово "дрейфує" від cхідної "культури сорому" (доба Київської Русі) до західної "культури вини"(доба Романтизму), виокремлених Р. Бенедіктом [17, c. 36].

Необхідність плюралізації ідей, думок, соціальних інститутів знаходить своє вираження не тільки в політичній сфері (багатопартійність), але й у сфері суспільних утворень: формування недержавних суспільних організацій і рухів різного масштабу, і різної спрямованості (від економічних до національних, від благодійних до політичних). В них концентруються певні інтереси, в тому числі і масові. Зазначені вище трансформаційні процеси в усіх соціальних сферах і в самій поведінці українців відбуваються все ж таки на поверхневому рівні. Як ми вже казали, після розпаду тоталітарної держави на глибинному рівні існування суспільства утворився ціннісний вакуум, соціальним наслідком якого була втрата як індивідуальної, так і суспільної ідентифікації. Сьогодні зовнішньо-показова сторона відіграє визначальну роль. Оскільки для

2Q0людей, які втратили стару ідентифікацію й соціальну приналежність, зовнішні показові прояви культури (манера поведінки, стиль спілкування і мовлення, зовнішній вигляд, атрибути статусу) є найпростішим способом віднайти нову ідентичність. Внаслідок цього українська культура значно прискорила формування в собі елементів так званої масової культури, в межах якої людина, як носій масової свідомості, спроможна лише до некритичного наслідування стандартних, нав'язаних їй через систему соціальних маніпуляцій форм поведінки й мислення.

Отже, після здійсненого аналізу можемо зазначити певні особливості мінливості соціальної системи в сучасному українському суспільстві. По-перше, мінливість тут відзначається тотальністю. Тобто її результатом є навіть не зміни, а нова побудова структурних основ суспільства. Глибоко вкорінений тоталітаризм не дозволяє поступово змінити деякі параметри й форми існування соціуму. Внаслідок чого попервах реалізувався спаплюжений варіант демократизації - свавілля в економіці поєднувалось з кісністю бюрократичних засад і ціннісною дезорієнтацією. По-друге, мінливість українського соціуму набула масштабності на поверхневому культурному рівні. Зовнішньопоказові атрибути буття суспільства під дією активних західних впливів набувають нових форм та змісту. Чого не можна сказати про глибинну мінливість - вона значно уповільнюється існуючими ментальними заборонами. По-третє, найприроднішим варіантом мінливості для України є утворення громадянського суспільства, що генетично обумовлене історичним прагненням до демократії, індивідуальної господарської ініціативи, високим рівнем відкритості української культури для інновацій. У той же час сучасна політична нестабільність, а також ментальні риси (клановість, пасивність, відвернутість від майбутнього і зосередження тільки на сьогоденні, прагнення до швидкої наживи, декларативна майнова рівність тощо) накладають серйозні обмеження для глибинної мінливості і уповільнюють її реалізацію.

Таким чином, в ході вивчання теоретичних аспектів соціальної мінливості автор доходить наступних висновків:

По-перше, здійснено порівняльний аналіз мінливості біологічної і соціальної систем, в ході якого виявлена принципова схожість проявлення феномену мінливості в системах різної природи. Мінливість є принципом існування системи, що обумовлює пластичність її структури, форм і поведінки відносно вимог середовища, сприяє її адаптації і відкриває природні шляхи подальшої еволюції системи. Мінливість як природній для будь-якої системи механізм реалізує найбільш актуальний для неї варіантеволюції (який відповідає її внутрішньому змісту). Висвітлено її роль як властивості, продукту, процесу і механізму. Також виявлено специфіку дії соціальної мінливості, що полягає в наявності соціального суб' єкта, активність якого веде до штучних реформаторських перетворень, у різній природі детермінації змін (речовинній і діяльнісній), наявністю різного рівня ступенів свободи (перевага належить соціальним системам). Свідома поведінка суб'єктів, їх волевиявлення, не зупиняють природних змін, але можуть суттєво затягнути/уповільнити цей процес або направити в інше русло.

По-друге, розкрито морфологію явища і побудовано трирівневу модель соціальної мінливості: 1-й рівень включає характеристики, що визначають людство як природну цілісність, котра непідвладна простору й часу, перебуває у синкретному стані як сукупність архетипів, символів, принципів світопорядку; 2-й рівень характеризує мінливість у просторовому дискурсі як глибинне явище, що утримує культурологічне ядро і детермінує саморозгортання будь-якої соціальної системи, складається з ціннісно-смислових одиниць, притаманних різним типам цивілізацій, утворює їх унікальну культуру; 3-й рівень віддзеркалює поверхневу мінливість, тобто плинну у часовому вимірі, компоненти якої змінюються порівняно швидко і визначають конкретний історичний етап розвитку певного суспільства (стиль, мода та захоплення); доведено, що завдяки активізації поверхневої мінливості відбуваються функціональні зміни в суспільстві, а завдяки глибинній - кардинальні структурні перетворення соціального світу, що знаходяться в дискурсі загальноеволюційного руху світової спільноти.

По-третє, відтворено специфіку динаміки мінливості як механізму саморозгортання соціального світу, іманентною метою якого є локалізація найактуальнішого для системи шляху еволюції, що, з одного боку, відповідає її внутрішньому змісту, з другого - мінімізації затрат енергії на структурно-функціональні перебудови; складається з п'яти послідовних стадій: 1) тиск на систему імпульсів внутрішнього і зовнішнього середовища; 2) оцінка імпульсів, що мають загрозливу енергетику для цілісності системи; 3) реакція системи на імпульс (зворотній зв' язок); 4) вибір системою майбутнього стану (точка біфуркації); 5) реалізація одного з трьох сценаріїв: досягнення нової впорядкованості, відтворення існуючого порядку, входження у затяжний хаос з можливою руйнацією.

По-четверте, відтворено основні синергетичні закономірності мінливості соціальних систем: модифікація соціальних систем відбувається за найменшим енергозатратним напрямом; траєкторія мінливості детермінується змістом культурологічного ядра системи, в якому закладено її минуле, сьогодення і майбутнє; соціальний суб' єкт при узгодженні управлінської діяльності держави і громадянського суспільства з внутрішнім рухом системи виступає каталізатором цілераціональних змін, у протилежному випадку - інгібітором, тобто гальмує їх розвиток.

280По-п'яте, визначено специфіку дії мінливості в українському соціумі як перехідному суспільстві. Вона характеризується тотальністю перетворень, підвищеним темпом на поверховому культурному рівні, і значною затримкою на глибинному рівні, що зумовлено існуючими "ментальними заборонами" та високим рівне хаотичності сучасної політичної ситуації.

Література до четвертого розділу

1. Аванесова Г. А. Синергетические аспекты межцивилизационного взаимодействия в условиях глобализации / Г. А. Аванесова // Синергетическая парадигма. - 2003. - № 1. - С. 463-477

2. Акофф Р. Л. Планирование будущего корпорации: пер. с англ. / Акофф Р. Л. -[общ.ред. и предисл. В. И. Данилова-Данильяна]. - М. : Прогресс, 1985 - 327 с., ил;

3. Алтухов В. Л. Философия многомерного мира / В. Л. Алтухов // Общественнне науки и современность. - 1992 - № 1. - С. 15 - 27;

4. Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні н а рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу Віктор Петрович Андрущенко

- К. : ТОВ "Атлант ЮемСі", 2005. - 498 с.

5. Анисимов С. Ф. Ценности реальные и мнимые (критика христианского истолкования и использования ценностей жизни и культуры) / Сергей Федорович Анисимов. - М. : "Мысль", 1970. - 183 с.

6. Антипов Г. А. Проблемы методологии исследования общества как целостной системы / Г. А. Антипов, А. Н. Кочергин; [отв.ред. Ю. Г. Марков; АН СССР. СО. Ин-т истории, филологии и философии]. - Новосибирск : Наука. СО., 1988.

- 258 с.

7. Аристотель Сочинения: в 4 т. / В. Ф. Асмус (ред.); АН СССР. Институт философии. - М. : Мысль, 1975. - 550 с.

8. Афанасьев В. Г. Системность и общество / Виктор Григорьевич Афанасьев. -

М. : Политиздат, 1980. - 368 с.

9. Ахиезер А. С. Критические пороги социальных систем / А. С. Ахиезер, Г. А. Гольц // Общественные науки и современность. - 1992. - № 1. - С. 45-54.

10. Бакиров В. С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора / Виль Савбанович Бакиров. - Х. : Высшая школа, 1988. - 150 с.

11. Барулин В. С. Социальная философия: [Учеб. для студ. вузов] / Владимир Семенович Барулин. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Фаир - Пресс, 2002. - 500 с.

12. Баскаков А. Я. Методология научного исследования: [Учеб. Пособие для студ. вузов] / Алексей Яковлевич Баскаков, Николай Васильевич Туленков; Межрегиональная академия управления персоналом (МАУП) - К. : МАУП,

2002. - 214 с.13. Бевзенко Л. Життєвий успіх, цінності, стилі життя / Любовь Бевзенко // соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2007. - № 4. - С. 132 - 151

14. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / [В. Л. Иноземцев (пер. с англ.)]. - М. : Academia, 1999. -

787 с.

15. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія:   Хрестоматія   / [Віталій   Лях   (упоряд.)];   Міжнародний фонд

"Відродження". - К. : Либідь, 1996. - С. 194 - 250;

16. Белл Д. Социальные рамки информационного обшества : пер. с англ. // Новая технократическая волна назападе / [П. С. Гуревич (сост.)]. - М. : Прогресс, 1986. - С. 330 - 342;

17. Берг Р. Л. Генетика и эволюция: Избранные труды / Раиса Львовна Берг; [отв. ред. С. И. Малецкий, Л. Д. Колосова], РАН СО. Ин-т цитологии и генетики. -Новосибирск : ВО "Наука". Сибирская издательская фирма, 1993. - 283 с.

18. Бех В. П. Генезис соціального організму країни: монографія. / Володимир Павлович Бех - 2-е вид., доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. - 288 с.

19. Бех В. П. Социальный организм / Владимир Павлович Бех. - Запорожье : РА

"Тандем-У", 1998 - 186 с;

20. Бех В. П. Фірма в дискурсі організменої ідеї: монографія / В. П. Бех, А. В. Гашенко - Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. - 376 с.

21. Бех В. П. Соціальний організм країни / В. П. Бех. - Запоріжжя : ЗДУ, 1999. -

306 с.;

22. Бех В. П. Человек и вселенная: когнитивный анализ: монография / В. П. Бех. -2-е изд. Доп. - Запорожье: Просвіта, 1999. - 148 с.

23. Бех Ю. В. Саморозгортання соціального світу: монографія / Юлія Володимирівна Бех. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - 248 с.

24. Биология. Толковый словарь с английскими эквивалентами / В. П. Андреев, А. Г. Макаров, Г. И. Дубенская, Е. Ф. Сороколетова. - СПб. : Лань, 1999. -

448 с.

25. Биология: Большой энциклопедический словарь / Абрамов И. В., Абрамов И. И., Агафонов Н. П., Агре Н. С., Адрианов О. С.; [М. С. Гиляров (гл.ред.)]. - 3-е репр. изд. - М. : Большая Российская энциклопедия, 1999. - 864с. : ил. -(Большие энциклопедические словари).

26. Биология: Справочное пособие / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухин и др.; [ред. В. А. Мотузного (ред.)]. - К. : Вища школа, 1985. - 368 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни