В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

У цьому випадку має місце так звана позаядерна спадкоємність, тобто переймання культурологічного ядра відбувається, по-перше, не з власної старої системи, яка породила нову у своїй основі, а по-друге, відбувається наслідування культурологічного ядра іншої політичної системи, яке найбільше відповідає вимогам сучасної стадії розвитку політичної системи. Така спадкоємність може протікати без будь-яких змін у його структурі та змісті, або ж із частковими змінами. Власне культурологічне ядро у цей час знаходиться поза межами системи - "ядро поза системою", тобто єінородним по відношенню до неї та функціонує у цей час уповільнено як самостійна система, що постійно поповнюється та чекає черги на нове життя або відтворення в системі власних елементів.

І так само, як і кожне нове покоління, безпосередньо не охоплює увесь масив цінностей внаслідок його великого обсягу, так само і політична система не завжди здатна адекватно оцінити та визначити необхідні для неї саме зараз цінності. У зв'язку з цим ми погоджуємося з думкою М. В. Дьяченка, який наголошує на необхідності розрізняти реальний, тобто включений в життєдіяльність даної системи, і потенційний обсяг культурного спадку. Однак треба зазначити, що в будь-який час може відбутися повернення системи до цінностей минулого. Так, наприклад, творців духовних цінностей та їх нащадків іноді відокремлюють цілі століття. Духовна культура Давньої Греції була відтворена майже понад тисячу років на зовсім іншому підґрунті. Творчість Шекспіра після його смерті була забута майже на триста років, його геніальні твори було знову відкрито тільки в середині ХІХ століття. Мистецтво мозаїки, що майже повністю зникло після падіння візантійської імперії, розквітло на Русі через декілька століть після захоплення Константинополя турками-османами. Подібних прикладів безліч, і всі вони підтверджують справедливість наступної думки: духовні цінності попередніх поколінь, якщо їм і притаманний загальнолюдський зміст, завжди знаходять своїх наступників. Звісно, якщо вони переосмислюються відповідно до потреб покоління сьогодення, набувають нового значення при включенні в контекст нової духовної культури. Наприклад, фрески Леонардо да Вінчі та музика Баха сприймаються нами зовсім по іншому, ніж їх сучасниками. Менш за все ми бачимо в них атрибути релігійного культу, тоді як в момент свого утворення вони перш за все сприймалися саме так.

Політичні якості, що не відповідають потребам сучасності, можуть бути викликані з історичного минулого, стати у нагоді наступним поколінням, коли виникає відповідна історична ситуація. Причому ступінь спадкоємності різних цінностей (політичних, естетичних, наукових) може бути не однаковим вже тому, що різними є темпи змін, що відбуваються в конкретних сферах суспільного життя. Політичні чи філософські ідеї століття переживають своїх творців в той час, коли естетичні смаки можуть мінятися під час життя одного покоління [184].

Визначена нами як "компіляційна" спадкоємність має характер позитивної спадкоємності, оскільки являє собою процес поєднання елементів ядра старої системи, що є праобразом нової, та елементів культурологічного ядра іншої політичної системи, з урахуванням вимог сьогодення до нової системи, з метою швидкого становлення та розгортання новоутвореної системи у суспільстві.

В. А. Ядов писав: "Позитивна спадкоємність в ідеології - запозичення окремих ідей, розроблених попередніми поколіннями, що передбачають їхкритичну обробку відповідно до інтересів даного класу та рівня наукового знання епохи ".

По-друге, на етапі формування нової політичної системи відбувається процес становлення політичної системи, що виникла. Цей процес також містить у собі єдність двох процесів - роз' єднання та опозиції елементів старої політичної системи, сил, що її підтримують та чий вільний рух вона стримує; злиття народжених, нових та позитивних старих елементів (також проявляється компіляційна спадкоємність), об'єднання більш або менш широких соціально-політичних сил, прогресивному руху яких перешкоджає наявність структури політичної системи.

У становленні нової системи набуває активності другий рівень ядра системи, а саме рівень актуалізації, на якому відбувається розгортання культурологічного ядра, повне оформлення та усталеність ціннісних компонентів системи. Нагадаємо, що також на цьому рівні відбувається процес трансформації цінностей - зміни, перехід цінностей старої системи (ті, що пройшли стадію фільтрації на відповідність новим умовам розвитку) у нову якість, або на новий рівень; консервації - збереження цінностей старої політичної системи та інтеріоризації (влаштуваня цінностей на глибинний рівень спадкового ядра системи), тобто відбувається переведення відторгнених цінностей до рівня збереження.

ІІ. Фаза розквіту (розгортання) політичної системи - наступний етап циклу політичного розвитку - перетворення політичної системи, що виникла у перехідний період, у розвинуту цілісну систему. Невизначеність, стихійність пошуку та "ідейних коливань" перехідного періоду змінюється визначеністю цілей, спрямованістю на їх досягнення. Цей період підйому вимагає рішучих дій для реалізації поставлених цілей. Це період об'єднуючої дії, що передбачає період рефлексії та характеризується низкою закономірних тенденцій формування нової політичної системи [56].

По-перше, стрімко зростає тенденція щодо укріплення власної структури політичного владарювання та політичної участі, до раціональної регламентованості політичного процесу, що чітко обмежує поведінку в інтересах нової влади від будь-якої іншої. Відбувається більш-менш стрімке кількісне зростання елементів політичної системи, що встановлюється та що сприяє її цілісності. Спадкоємність у цей період проявляється у русі протиріч фази виникнення політичної системи - між різнорідними та протилежними елементами системи та культурологічного ядра - змінюються на протиріччя між новими утвореннями в структурі політичної системи та активізованими цінностями культурологічного ядра.

По-друге, відбувається зміна - асиміляція (відторгнення) або модифікація (трансформація) цінностей, ідей, які утворена політична система отримала від старої системи як спадку, тривають процеси, що є характерними для другого рівня культурологічного ядра.

По-третє, диференціація як необхідна умова розвитку політичноїсистеми все більш посилюється та закріплюється в субординаційних зв' язках, які сприяють домінуванню процесів інтеграції. В силі інтеграційних тенденцій зростає число та інтенсивність взаємодіючих елементів політичної системи, посилюється їх взаємний зв' язок та зменшується їх самостійність по відношенню один до одного. Процеси диференціації та інтеграції в їх протирічній єдності та взаєообмеженні відображають організаційну сутність переходу становлення політичної системи. Ми вже зазначали, що в культурологічному ядрі політичної системи також протікають процеси диференціації та інтеграції, а саме на рівні формування цінностей. Відбуваються додавання (прирощення) нових цінностей та досвіду, утворюючи цілісну систему цінностей нової системи.

ІІІ. Фаза зрілості політичної системи - характеризується тим, що втрачають значення рештки попередньої системи та діють лише притаманні новій політичній системі елементи. Це - період відносно плавної еволюції політичної системи в межах її власних законів та параметрів на шляху її поступового руху. В цей період розвиток полягає у вдосконаленні елементів та структури існуючої політичної системи. Однак, вона може розвиватися лише якісно, збільшуючи диференційовані однорідні елементи. І оскільки будь-який засіб політичного владарювання та політичної участі має певні межі складності власних внутрішніх та зовнішніх зв' язків, то вдосконалюватись, якісно розвиватися політична система може також до певної межі.

Зріла політична система - це система спеціалізована та пристосована до певної взаємодії з соціальним середовищем. При цьому найбільш усталеними та перспективними виступають ті функції політичної системи, які сприяють потребам соціального середовища. Ці функції починають домінувати, і політична система загалом стає функціонально спеціалізованою. Це означає, що вона здатна ефективно функціонувати в тому середовищі, в якому вона сформувалася.

Принцип спадкоємності в цей період визначається у повній відповідності ядра вимогам системи - "ядро в системі", яке забезпечує повне розкриття всіх закладених у ньому ознак та властивостей, в цей час домінуючим є рівень актуалізованих цінностей, який найбільше сприяє збереженню рівноваги даної системи, скоординованого функціонування її елементів. Однак у цей період функціонування системи також доволі активним є рівень формування цінностей культурологічного ядра, який може прискорити та породити нову нерівновагу в системі, оскільки виникають нові ембріони системи, які йдуть на зміну усталеної.

Зміни зовнішнього середовища підштовхують процес виникнення мутацій, непередбачуваних перетворень у ядрі; лише небагато з них проходять жорсткий фільтр - природного відбору і стають похідним пунктом зародження нової, такої, що відрізняється від попередньої та з притаманною  їй  спадковою  мінливістю  системи.  Так, спадкоємність

320пов' язана з мінливістю. Потенціал перетворень реалізується на наступному етапі, де фаза занепаду системи, що відходить у минуле, збігається з фазою розповсюдження системи, що приходить на зміну. Цей процес робить прогрес суспільства безперервним, хоча й нерівномірним, хвилеподібним [190].

FV. Фаза занепаду політичної системи - зі зміною умов функціонування наступає останній етап циклу політичного розвитку, що містить у собі два взаємопов' язаних процеси, що відбуваються у політичній системі:

По-перше,   розкладання,   розпад   структурних   зв'язків,   що не відповідають середовищу, яке змінюється. По-друге, виникнення нових структур.

Перетворення відображає зміни, що відбуваються в лоні старої політичної системи, та кладе початок перехідному періоду. Процеси розпаду, занепаду, стагнації політичної системи - причина та структурна частина процесу її перетворення.

Ці процеси виражаються у прискоренні дисфункцій політичної системи, що призводять до зниження рівня її організованості. В їх основі лежать, по-перше, вичерпність ідеологічної домінанти (ідеалу та цілі) політичної системи, занепад цікавості до неї як до такої, що не відображає соціальні потреби у зростаючої кількості громадян, розчарування у домінуючих установках через дискретизацію ідей внаслідок їх відриву від інтересів. По-друге, процес дезорганізації проявляється у послабленні рівня мотивації домінуючими цінностями як у підвладних, так і у частини владних структур. У результаті вони втрачають власну цікавість та стимулююче значення. По-третє, масові дезорганізуючі процеси в політичній системі, які є показниками її ризику, виражаються у невиконанні або недовиконанні обов' язків та процедур, що приписуються, в політичній безвідповідальності та недисциплінованості. Реакцією на це виступає посилення регламентуючої діяльності, зростання нормативних актів та контролюючих органів. Цілі державних інститутів політичної системи звертаються "всередину, а їх головним завданням стає" праця на самозбереження. До стадії конфлікту загострюються наступні протиріччя:

між політичною системою та соціальним середовищем;

між ідеологічною домінантою та потребою в нових ціннісних орієнтирах та організаційних формах;

між лідерами та їх угрупуваннями за владу, престиж та заможність;

між екологічними та суспільними спрямуваннями, відповідальністю за долю всього суспільства в політичному утворенні окремих індивідів та соціальних груп.

Вирішальною стадією кризи політичної системи є виникнення та об' єднання радикальної організаційної опозиції, яка прямо ставить завдання про її знищення та реформування. Перемога опозиції і розпадосновних організаційних зв' язків та інститутів старої політичної системи обумовлені зникненням соціальної потреби у них, вичерпаністю, тобто втратою минулої актуальності цілей, що перед ними поставлені. В цій ситуації ніякі компенсаційні механізми (наприклад, періодичні компанії по наведенню втраченого порядку, психологічний вплив, інерція звичаїв та традицій тощо) не здатні врятувати політичну систему від руйнуючої її кризи та необхідності перетворення [56].

Відповідно до ядра системи треба зазначити, що в періоди стрімкої втрати актуальності існуючої системи цінностей та власне політичної системи ядро стає інородним по відношенню до системи - "ядро поза системою". Процеси аналізу та обробки цінностей тривають уповільнено, оскільки невизначеним стають критерії фільтрації (відбору) цінностей та складним є визначення місця усталених, актуалізованих цінностей.

Усунення з історичної арени політичних систем може відбуватися в різноманітних формах:

1. Через крах та більш-менш стрімку радикальну зміну старих владних структур, тобто у вигляді революційного стрибка. Так, наприклад, у результаті соціальних переворотів у суспільстві політична влада переходить від одного класу до іншого, змінюється форма панування на засоби виробництва. Ці зміни мають певну історичну форму. Наприклад, панівні при рабовласницькому устрої класи виникали на основі первіснообщинного устрою, зуміли підкорити своїм класовим цілям всі культурні досягнення (культуру племені), накопичені в період первіснообщинного устрою. Феодали при встановленні свого політичного панування виявили себе не тільки як економічно домінуючий клас, але і як такий, що має певною мірою розвинуту культуру. Буржуазія, в свою чергу, створювала власну культуру в боротьбі проти феодальної, але в цій боротьбі вона прагнула не до ліквідації експлуатації, а лише до зміни її форми. При переході від однієї фази до іншої культурне панування останньої не проявляється раптово, а протягом певного часу в ній зберігаються рештки попередньої культури. Ступінь збереження цих решток залежить від ступеня боротьби між класами, оскільки духовна культура сама є частиною цієї боротьби. В ході історичного розвитку змінюється співвідношення класів, відповідно змінюється їх роль у розвитку політичної культури.

2. Через більш-менш глибокі реформи. Реформа - перетворення, зміна, перебудова якоїсь сторони громадського життя при зберіганні основ існуючого соціального ладу. Реформи - це еволюційний шлях зміни економічних, політичних і духовних відносин суспільства [156].

Реформування на основі модернізації передбачає появу нових цілей та завдань, зміну структури політичної системи, ревізію методів діяльності при збереженні традиційних форм, символіки та спрямованості. В результаті може виникнути нова за змістом політична система, що маєлише зовнішню подібність з попередньою.

Форма перетворень залежить від гостроти політичної кризи та співвідношення соціально-політичних сил. Значний вплив на вибір форм усунення політичної системи, що втратила свої регулюючі здібності, здійснює міжнародний політичний досвід [56].

У загальному вигляді механізм прояву принципу спадкоємності у розвитку політичної системи можна представити у вигляді таблиці, представленної у додатку А.

Проаналізувавши всі стадії розвитку політичних систем, маємо змогу виділити закономірності принципу спадкоємності, серед яких:

1. Ускладнення зв' язків між елементами політичної системи. Це проявляється у тому, що в ході політичного розвитку досвід діяльності еліти, яка виступає суб'єктом, що пізнає політичну реальність й активно відтворює її, постійно накопичувався та збагачувався. Завдяки активності суб' єктів спадкування примножувався та збагачувався досвід багатьох поколінь системи по збереженню та передачі спадку. Історично прогресуючи, цей процес виступає як внутрішня закономірність функціонування та розвитку спадкоємності політичних систем.

Дія цієї закономірності обумовлена, таким чином, тим, що в кожній новій системі процес успадкування містить у собі не тільки цінності своїх попередниць та результати діяльності еліти, але й збагачується новими формами та методами передачі, сприйняття та засвоєння спадку.

2. Між політичною системою та культурологічним ядром існує зворотний зв' язок у вигляді каналів зв' язку, по яких прямує інформація. Канали інформаційного зв'язку задіяні постійно, оскільки поповнення та обмін інформацією між ціннісним ядром та системою загалом відбувається постійно.

3. Ускладнення структури та функцій спадкоємного ядра відповідно забезпечує ускладнення самої системи та її постійний розвиток. Функції спадкоємності елементів ядра в процесі розвитку змінюються. Призначення спадкоємності для будь-якої системи - здійснення зв' язку між новоутвореною системою і системою минулого.

Наприклад, на початку розвитку суспільства роль спадкоємності полягала лише у впорядкуванні та врегулюванні процесу праці. Прості операції перших трудових дій людини потребували розробки плану дій, координації праці, і саме це емпіричне оволодіння таємницями ремісництва мало успадковуватись наступними поколіннями. Навчання нових поколінь в предметно-наглядній формі або завдяки мові закріплювало досягнуте. Ці обмежені практичні потреби дають пояснення специфіки спадкоємності в первісному суспільстві, коли обмін навичками виробництва переважно ставив за мету не зміну старого, а закріплення та збереження його, що врешті-решт сприяло розвитку, оскільки без закріплення досягнутого неможливе його примноження.Ускладнення структури та функцій спадкоємності як внутрішньої закономірності системи, її функціонування та розвитку органічно пов' язані з політичними факторами та політичною структурою. Ускладнення останньої призводить до ускладнення процесу спадкоємності, оскільки традиційні, культурні, психологічні та інші елементи політичного життя вдосконалювались протягом поступового розвитку, передавались від покоління до покоління у відповідності до інтересів груп у суспільстві.

3. Відбувається певна диференціація процесу спадкоємності, що обумовлена суспільним розподілом праці, диференціацією самої діяльності, що призвела до диференціації форм та засобів її успадкування та передачі, їх поглиблення та вдосконалення.

Приклад - тенденція до розкладу успадкованого типу діяльності на більш прості операції прогресувала в процесі переходу від рабовласницького устрою до феодального, від феодального до буржуазного. Дія цієї тенденції призвела до зміни процесу успадкування зв' язків.

4. Існує багатоманітність процесів, зв'язків та взаємодії елементів системи. Ця закономірність породжена розмаїттям сторін суспільного життя. Приклад: розширення географічного простору, засвоєння нових територій, відкриття нових культур та цивілізацій - все це сприяло подоланню розгалуженості системи. В результаті досвід перестав носити розгалужений характер та позитивно вплинув на появу нових зв' язків між системами, потребував нових механізмів їх використання.

На основі розвитку та розширенні зв' язків між системами здійснювався набір та передача інформації, що постійно збільшувалася та йшла з минулого досвіду, а також виховувалася здатність до її засвоєння та переробки в одиницю часу, тим самим забезпечуючи певні умови для прогресивного розвитку суспільства.

5. В умовах НТР з'являється й така закономірність дії принципу спадкоємності, як зростаюче накопичення знання про засоби та форми передачі досвіду [183].

6. За Ю. В. Яковцем, загальна закономірність спадкоємності полягає у тому, що протягом століть зберігається та відтворюється в кожному новому поколінні соціальний генотип (культурологічне ядро - Я. К.), що охоплює суттєві ознаки всіх елементів структури суспільства - від людини як біосоціальної істоти до її духовного світу, який найменшою мірою несе на собі відбиток природного субстрату. З прогресом суспільства поглиблюється диференціація утворюваних частин спадкового інваріанту та його проявів у різноманітних формах суспільного життя. Без механізму спадкоємності суспільство не могло б відтворюватись, зберігати та розвивати свою сутність та адаптуватись до мінливого зовнішнього середовища, воно органічно інтегрується з механізмами спадкової мінливості та відбору [190].7. Відторгнені цінності, або навіть ядро, яке певний проміжок часу знаходиться поза системою, так чи інакше актуалізуються в інший історичний період існування цієї або іншої системи.

8. Існування між суспільством і політичною системою закономірного зв' язку як наслідок впливу та прояву спадкоємності в межах всіх сфер суспільства.

Загальні висновки до підрозділу хотілося б представити у вигляді схематично зображеного алгоритму прояву спадкоємності в межах політичної системи (див. додаток Б) та зазначити, що:

по-перше, фази зародження життєвого циклу будь-якої суспільної системи водночас є етапами зародження, розгортання, функціонування та відмирання притаманного їй спадкоємного інваріанту - культурологічного ядра системи;

по-друге, послідовна зміна циклів розвитку систем одного рівня реалізує механізм спадкоємності;

по-третє, під час розвитку та зміни політичних систем відбувається накопичення та часткова зміна культурологічного ядра системи;

по-четверте, зміни у політичних системах впливають на внутрішні процеси, які відбуваються в культурологічному ядрі, та сприяють змістовній зміні його наповнення;

по-п'яте, система відносно до ядра здійснює два процеси - повністю включає ядро у себе ("ядро-в системі") з актуальними на цей час цінностями та заперечує ціннісне наповнення ядра, з подальшим відштовхуванням його за межі системи ("ядро-ззовні системи").

5.3. Принцип спадкоємності у розгортанні політичної системи інформаційного суспільства

Метою даного підрозділу є перевірка результатів, здобутих у попередніх пунктах, оскільки кожні теоретичні висновки вимагають прикладного підтвердження. Наступні пошуки орієнтовані на: по-перше, визначення впливу принципу спадкоємності на розвиток світової політичної системи; по-друге, з'ясування специфіки прояву принципу спадкоємності в кожний конкретний період історичного розвитку системи.

Ми вже зазначали, що кожна політична система є підсистемою суспільства, соціального організму тощо. Такий підхід дає нам право визначати політичну систему кожної окремої країни як підсистему загальної світової політичної системи. Спробуємо накласти виявлені нами закономірності прояву та шляхи відтворення спадкоємності на політичну систему іншого порядку.На сьогодні питання стосовно критерію для розподілу історичного розвитку остаточно не визначене. Оскільки у кожної з існуючих теорій є як прихильники, так і опоненти, і ті й інші досить переконливо відстоюють власну концепцію та наводять докази на доречність застосування саме власної, чи підтримують існуючу усталену класифікацію.

Але так чи інакше, у цих теоріях спостерігається одна закономірність: вони намагаються пояснити та розділити історичний процес з метою виявлення законів розвитку. Однак критерії розподілу є змінними.

Певний час у науковій парадигмі домінуючим було так зване явище європоцентризму. Європоцентризмом називається культурофілософська установка, згідно з якою культурно-історичний розвиток Європи (Західної Європи) розглядається як зразок, своєрідний еталон "нормального", "правильного" розвитку, а культурно-цивілізаційна специфіка інших регіонів світу - як вияв їхньої "відсталості", "недорозвиненості", яку рано чи пізно (за допомогою тієї ж Європи) удасться подолати [76].

Серед найбільш розповсюджених європоцентриських підходів виокремлюють: ліберальний та формаційний. Ліберальний підхід до розуміння історії - це сукупність домінуючих у соціально-гуманітарних науках на Заході теорій та концепцій, згідно з якими історія розглядається як процес поступового вивільнення людини з-під залежності від природи, від іншої людини чи держави. Отже, критерієм поділу став ступінь здобуття людиною свободи упродовж історії людства. Серед сучасних концепцій цього змісту є теорія стадій, один з варіантів якої поділяє світову історію на періоди:

- Первісний

- Аграрний

- Індустріальний

- Постіндустріальний.

Стверджується, що перші два типи суспільства виникали самостійно в усіх регіонах світу, а два останні у ХУШ - ХХ ст. вперше з'явилися лише на Заході й під його впливом поширюються на решту світу, несучи з собою свободу людині і побудовану на ній єдино можливу й універсальну цивілізацію.

Формаційний підхід як перша цілісна інтерпретація історії був поширений з середини ХІХ ст., його основоположниками вважаються К. Маркс та Ф. Енгельс.

Відповідно до формаційного підходу, вся історія людства розглядається як процес послідовної, об'єктивної, неминучої для всіх народів зміни 5 суспільно-економічних формацій:

- первіснообщинної,

- рабовласницької,

- феодальної,

- капіталістичної,

32В- грядущої комуністичної.

Суспільно-економічна формація визначається як конкретно-історичний тип суспільства, що характеризується певним економічним базисом (певним типом виробничих відносин, насамперед відносин власності) або ж способом виробництва (продуктивні сили + виробничі відносини) і зумовленою ними політичною надбудовою (усіма невиробничими відносинами в суспільстві - типом держави, соціальною організацією, культурою тощо). В межах формації існує ціла система визначального впливу змісту одних суспільних явищ на зміст інших, а точкою відліку виступає при цьому саме сфера матеріального виробництва:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни