В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Продуктивні сили > виробничі відносини > соціально-класова структура суспільства > політична система (характер держави тощо) > міжнародна політика > духовна культура [76].

Однак уже в середині XIX ст. накопичення знань про самобутні культури Сходу та інших незахідних регіонів світу сприяло появі наукової концепції локальних цивілізацій, яка й дала життя цивілізаційному підходові до історії. Ця концепція ґрунтується на визнанні одночасного існування різних за змістом, але рівнозначних і рівноцінних локальних цивілізацій.

У силу розвитку соціально-гуманітарних та природничих наук цей підхід розвивався, уточнювався, видозмінювався. Ученими, що зробили видатний внесок у становлення цивілізаційної теорії, були: М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, А. Тоффлер, Ф. Факуяма, С. Хантингтон. Серед вітчизняних науковців, що вдосконалюють та розповсюджують цивілізаційні ідеї, зазначимо Б. Єрасова, В. Космину, Ю. Павленка, Б. Черняка, М. Кобищанова, Г. Климову, Г. Олеха, М. Моїсеєва, Д. Ісаєва, Ю. Яковця, С. Мартинюк, В. Ісаєва та інших.

Сам термін "цивілізація" походить від лат. rivilis (вихований, гідний, громадянський). Він уперше був застосований у 1757р. французьким мислителем маркізом Віктором Рікеті де Мірабо: "цивілізація - це пом'якшення вдачі, ввічливість, чемність і знання, поширювані для того, щоб дотримуватися правил пристойності та щоб ці правила відігравали роль законів співжиття ". Отже, в початковому й буквальному розумінні цивілізація - це якесь співтовариство (або суспільство) освічених і вихованих людей, громадян

В. Д. Ісаєв визначає цивілізацію як засіб існування людей та людського суспільства на основі техніки та технології, а також як результат такого існування. "Все, що алгоритмізоване і може бути алгоритмізованим, все, що піддається лічбі, що може бути раціоналізовано та впорядковано, -всі результати такого засобу життєдіяльності людини і є Цивілізація. Вона - і зовнішні умови, і частина нашого внутрішнього життя " [57]

На думку В. Г. Космини "цивілізація - це сукупність (навіть система) самобутніх і взаємопогоджуваних політичних, економічних, соціальних тадуховно-моральних засобів (принципів та інституцій), за допомогою яких суспільство забезпечує свою життєдіяльність та усталеність у просторі (на певних територіях) і часі (протягом століть чи тисячоліть) ".

Продовжуючи, автор зазначає, що "цивілізація зароджується у первісному (варварському) соціальному й культурному середовищі внаслідок розвитку й ускладнення суспільного організму, набуття ним цілісності, збалансованості і стабільності в політичній, економічній та духовній сферах. Цивілізація - це вже цілісний соціокультурний світ, це наповнення всього життя соціуму певним внутрішнім смислом (культурою). Для людей однієї цивілізації існують єдині смисли в усіх сферах їхньої діяльності " [76]

Як критерій цивілізації та цивілізованості Л. Г. Олех пропонує ступінь "зрілості суспільних відносин та іманентну якість цих відносин". При цьому автор підкреслює, що саме поняття акцентує увагу на витікаючому розвитку людства. "Можна сказати, - пише Л. Г. Олех, - що цивілізація -це міра соціалізації людства, яка відбувається зараз у масштабах світового співтовариства " [108]

Досить болючим для науковців залишається питання стосовно розподілу цивілізацій. Так, М. Ю. Кобищанов як основу диференціації цивілізацій пропонує рівень розвитку культури і, відповідно до нього, визначає декілька груп протоцивілізацій (південніше Сахари та у Міжозер'ї), "майже цивілізації" (ашанти, мосі в Західній Африці) і власне цивілізації (їх близько 20, серед них давньоєгипетська, римська та інші). Крім того, за формаційною ознакою вчений розділяє цивілізаційні цілісності, такі як первісність, феодалізм, що має ранню та зрілу фази, і капіталізм (який включає нетрадиційні суспільні форми нового та новітнього часів). Дослідник пропонує відрізняти цивілізації і за походженням: первинні, що виросли на первісному ґрунті, і вторинні, які з'явилися на уламках попередніх (первинних) цивілізацій .

Пропонується цілий ряд інших критеріїв, включаючи ієрархічний, територіальний, технологічний та інші, комплексне використання яких все ж таки не дає змоги визначити залежність між людиною та типом її зв'язку із суспільством, адже класифікація типів цивілізації в її зв'язку із розвитком особистості є нерозробленою.

Сьогодні з'являються нові напрямки як у розумінні самого явища цивілізації, виникнення яких пов'язане з усвідомленням єдності світового історичного процесу та відповідальності людства за долю світу, так і щодо критеріїв їх типологізації. У цьому руслі вже у другій половині XX століття виникають концепції, які відображають ті кардинальні зміни, що починають відбуватися на цивілізаційному рівні.

Початок теоретичної розробки проблеми нового типу цивілізації, у напрямку якого рухається людство, пов'язаний із іменем Д. Белла, який залучив до наукового обігу поняття "постіндустріальне суспільство",проаналізувавши ті зміни в економіці американського суспільства, що стали очевидними в середині XX століття (порівняно з індустріальним капіталізмом, який існував до "великої депресії" 1929-1933 років). Новий тип суспільства розглядався в раціоналістичних поняттях лінійного прогресу, економічного зростання, підвищення добробуту та технізації праці, внаслідок чого робочий час скорочувався. Але вже тоді виникають питання про доцільність безмежного зростання добробуту, тому що престиж володіння певними речами знижувався, особливо серед молоді.

С. Мартинюк зазначає, що з кінця 60-х років термін "постіндустріальне суспільство" отримує новий зміст. Науковці підкреслюють такі риси нового суспільства, як масове розповсюдження творчої інтелектуальної праці, якісне зростання обсягів наукового знання, а також збільшення інформаційних потоків, залучених до процесів виробництва, домінування в структурі економіки сфери послуг, науки, освіти, культури над промисловістю та сільським господарством за частиною у валовому національному виробництві та кількістю зайнятих, зміна соціальної структури.

Виникає цілий ряд інших назв цього типу організації соціального життя людини. Так, наприклад, у А. Тоффлера це суспільство "третьої хвилі", у Д. Белла - постіндустріальне суспільство, в межах котеджної цивілізації виокремлюють теорії Г. Мак-Люена - "глобальне село" та "електронний будинок" А. Тоффлера. Також існує група теорій, що пропагує становлення екорозумної цивілізації (перехід від техноцентризму (природа як майстерня) до екологізму (природа як храм), спрямований на збереження навколишнього середовища) та теорія цивілізації дозвілля. Автори останньої пропагують самовираження особистості, вільний час і дозвілля, приватне життя. У результаті змінюється характер праці і структура зайнятості. Робота перестає відігравати центральну роль у житті людей. Еталонний тип особистості - людина граюча, вільна від диктатури праці.

Крім зазначених, виокремлюють наступні цивілізації майбутнього: кібернетична, технотронна, суспільство мереж та інші.

Але найбільш широкого застосування отримав сьогодні термін "інформаційне суспільство", що як поняття виникає у 80-ті роки у зв' язку з мікроелектронною революцією, яка розгорнулася.

Концепція інформаційного суспільства (Е. Масуда, Д. Мартін, Г. Молітор та ін.) посідає провідне місце в сучасній науці. Вона змінила концепцію індустріального та постіндустріального суспільства і заснована на передумовах про те, що інформатика та інформаційна технологія виступають засобом зміни соціальної структури суспільства, виробничих сил та утворення цілісної індустрії інформації [99].

Основу теорії інформаційного суспільства заклали Д. Белл, Т. Стоуньєр,    А. Турен,    У. Дайзард,    А. Тоффлер,    саме    в їхніхфундаментальних працях 1970-1980-х років було окреслено основні риси концепції.

Інформаційне суспільство - соціологічна та футурологічна концепція, де основним фактором суспільного розвитку є виробництво й використання науково-технічної та іншої інформації. Нині футурологи, політологи, філософи, історики дискутують, чи є це суспільство різновидом постіндустріального суспільства, а чи новою фазою історичного розвитку передових країн.

Так, Д. Белл основними ознаками нового суспільства вважає перетворення теоретичних знань на джерело інновацій та визначальний фактор політики. Це суспільство, у якому панує сервісна економіка, причому швидко зростає кількість працівників сервісу в системі охорони здоров'я, освіти, управління. Р. Інглегарт зазначає, що в "Сполучених Штатах, Канаді й Західній Європі значна частина робітників працює сьогодні поза фабричними стінами. Багато людей уже не живуть у механістичному середовищі, а проводять більшість свого виробничого часу в спілкуванні з людьми й символами. Зусилля людини все менше сьогодні зосереджуються на виробництві матеріальних товарів, натомість акцент робиться на комунікації й опрацюванні інформації, причому найважливішою продукцією виступають інновації та знання" [124, c. 62­68].

Інформаційне суспільство ("третя хвиля") породжує нові інститути, відносини, цінності - те, що А. Тоффлер називає новим ладом життя. Інформаційна цивілізація радикально перетворює соціокультурний простір, формуючи інформаційну культуру.

На думку О. Проскуріної, техногенна культура народилася внаслідок двох мутацій традиційних культур: культури античного полісу й культури європейського християнського Середньовіччя. Їх синтез сформував ядро системи цінностей, на яких ґрунтується техногенна цивілізація. В свою чергу техногенна культура створила систему цінностей, які заклали основу інформаційного суспільства. Вважаємо, що базисні цінності життєвих смислів та світоглядних орієнтирів цієї культури концентровано можна виразити наступним чином:

- розуміння людини як діяльнісної істоти, котра протистоїть природі й призначення якої полягає у перетворенні природи та підкоренні її своїй владі;

- розуміння людської діяльності як процесу, спрямованого на перетворення об'єктів і підкорення їх собі;

- перетворення світу як домінуючий фактор техногенної культури, причому креативні перетворення поширюються не лише на природні, але й на соціальні об' єкти, які стають предметами соціальних технологій;

- розуміння природи як неорганічного світу, репрезентованого матеріалами й ресурсами людської діяльності;

330- цінність активної, суверенної особистості, пріоритет ідеалу вільної індивідуальності, автономної особистості, яка вписується в різні соціальні спільноти, маючи рівні права з іншими;

- пріоритети індивідуальних свобод і прав людини, яких не знали традиційні культури;

- особливе місце посідає цінність інновацій і прогресу, інновації стають головною цінністю;

- приорітет цінності науки, наукова раціональність стає домінантною в системі людського знання;

- особливе розуміння влади й сили: не тільки влада людини над людиною, але й влада над об' єктами, на які спрямовані силові впливи задля панування над ними, причому сюди включають не лише природні, а й соціальні системи;

- соціальний прогрес розглядається як позитивна діяльність, обумовлена знанням законів зміни об' єктів.

Виходячи з положення про те, що сучасний етап розвитку людства стає перехідним від суспільства індустріального до інформаційного, ми повністю погоджуємося з думкою С. Мартинюк, яка висловлює низку аргументів на підтвердження наступу нової епохи інформаційної цивілізації.

Так, перший аргумент - це факт здійснення наукової революції, що відмічається багатьма науковцями. Вона пов' язана із розвитком нових галузей пізнання (синергетики, кібернетики тощо) та зміною світоглядної парадигми, включення в яку принципів вірогіднішого стилю мислення докорінно змінює уявлення людини про саму себе, свої можливості, перспективи та місце і роль у загальній еволюції Універсуму, створюючи таким чином ідеологічні засади не тільки для підвищення інтелектуальних можливостей "середньої" людини, але і сприяючи інтенсифікації інформаційних процесів, що виводять людство на якісно новий етап розвитку.

По-друге, це здійснення інформаційного вибуху, який фіксується фахівцями з середини XX століття, коли швидке зростання обсягів інформації починає сягати таких меж, які перетворюють її на головну продуктивну силу, тим самим прискорюючи здійснення процесів управління та їх ефективність.

По-третє, різкий стрибок у розвитку засобів комунікації та обробки інформації (створення комп' ютерів, комп' ютерних мереж різних рівнів, факсимільного та супутникового зв'язку тощо).

По-п' яте, переорієнтація економіки на обслуговуюче виробництво, пов'язане із здійсненням інформаційних взаємодій, ефективність яких дозволяє отримувати компаніям "третьої хвилі" прибутки, вищі від прибутків нафтових корпорацій і компаній.

По-шосте, зростання ролі духовного виробництва у суспільному житті- науки та культури, акцентування на розвиток яких стає передумовою формування інформаційного суспільства як початкового етапу становлення інформаційної цивілізації.

По-сьоме, швидкий розвиток інформаційних технологій як засобу управління громадською свідомістю (виборчі, рекламні технології, нейролінгвістичне програмування, політичні і РЯ-технології та інші у соціальній сфері).

По-восьме, це інтеграція держав, створення та укріплення глобальних зв'язків, у тому числі інформаційних, економічних, культурних, що надає додаткові можливості для вільної циркуляції інформації різного роду у межах світового співтовариства.

Виходячи з цього, автор визначає явище цивілізації нового типу як інформаційну цивілізацію. "Інформаційна цивілізація, - пише С. Мартинюк, - це такий тип організації соціального життя людини, такий спосіб відтворення її соціальності, при якому домінуючою цінністю стає інтелект і духовний розвиток людини, а визначальними факторами розвитку техніки та виробництва - інформація та знання. Це означає, що інформаційний характер отримують усі зв'язки, які виникають між людиною та суспільством, відображаючи загальноцивілізаційну спрямованість розвитку людської спільноти " [91]

Інформаційне суспільство - це суспільство, в якому соціально-економічний розвиток залежить, перш за все, від виробництва, обробки, збереження, розповсюдження інформації серед членів суспільства. "Ми вступаємо у ХХІ століття, - пише М. Моисєєв, - цивілізація якого буде пронизана електронікою подібно тому, як організм тварини пронизаний нервовими волокнами. Головне тут полягає у тому, що без відповідного розвитку обчислювальної техніки ми не можемо розраховувати на вступ в еру "спрямованого розвитку" [99] "На перший план тут уже поставлено не проблеми індустріалізації, а її інформатизації ".

Важливо зауважити, що інформаційний обмін, який стає системоутворюючим у суспільстві нового типу, існував завжди - і в аграрному, і в індустріальному суспільстві. Але його другорядне значення пояснювалося двома причинами: по-перше, порівняно невеликим (по відношенню до сучасного) обсягом інформації, що циркулювала у суспільстві, через його більш просту організацію, яка не вимагала надзвичайно великих потоків інформації, та, по-друге, низькою швидкістю здійснення інформаційного обміну, що цілком обумовлювалася можливостями засобів передачі інформаційних повідомлень, переважно обмежуючись біологічними можливостями людини та тварин [91] Підкреслюючи важливе значення інформації у формуванні нового типу взаємодії людини та суспільства, вважаємо за необхідне пояснити зміст поняття інформації, на якому базуватиметься подальше дослідження.

Термін "інформація"має дуже широке поле визначень у сучаснійнауці. Він взагалі довгий час не визнавався філософською категорією, і суперечки щодо розуміння інформації не закінчилися ще й сьогодні.

Їх початок пов' язаний з іменем Н. Вінера, який визначив інформацію методом виключення: інформація - не речовина і не енергія, "це визначення змісту, отриманого від зовнішнього світу в процесі пристосування до нього".

Л. Кершнер, доповнюючи цю тезу, пояснює, що інформація - це рух, що не є матерією та енергією. Вступаючи у полеміку з ними, К. Вейцзеккер приходить до ототожнення матерії та енергії з інформацією.

У дискусії з цього приводу взяли участь автори, які пропонували своє розуміння інформації. Так, Л. Бриллюен інформацію пов' язав з ентропією, визначивши її як протилежність невпорядкованості. К. Шеннон звертається до аналізу конкретних видів інформації-комунікації та зв'язку, вважаючи, що саме завдяки ним і в процесі здійснення їх усувається невизначеність. У. Р. Ешбі висловлює думку про те, що інформація - це передача різноманіття; з точки зору інформатики, інформація - це оригінальність, новизна, тобто інформацією є лише таке повідомлення, яке може мати певний вплив на подальший розвиток подій, вчинків, шляхів розв'язання задач; прибічники синергетичного підходу до проблем інформації визначають її як міру складності структур (А. Моль) або вірогідність.

К. Штейнбух, аналізуючи проблему інформації, зауважує, що сам феномен свідомості передбачає циркуляцію та обробку інформації, адже свідомість - це процес отримання, перетворення та передачі інформації "Для феномену свідомості, - зауважує він, - характерні не категорії "матерія" та "енергія", а категорія інформації. Те, що ми спостерігаємо як духовні функції людини,... і є отримання, переробка, збереження та передача інформації ".

Майже до середини XX сторіччя у вітчизняній науці поняття "інформація" (від лат. - ознайомлення, пояснення, поняття) означало відомості. Та вже академік А. Н. Колмогоров розглядає її як першооснову нових перспективних галузей науки та техніки (кібернетики, теорії управління та ін.), пов' язуючи це з передачею інформаційних функцій від людини до машин у найширших масштабах.

Серед вітчизняних науковців, що займаються розробкою питання "інформації", виділимо: Р. Абдєєва, П. Копніна, А. Урсула, М. Сетрова та інших.

У "Філософському енциклопедичному словнику" знаходимо декілька трактувань поняття інформації:

"Інформація (від лат. ознайомлення, пояснення, уявлення, поняття) -повідомлення, інформування про стан справ, відомості про що-небудь, що передається людьми;

- зменшена, знята невизначеність у результаті отримання повідомлень;

- повідомлення, нерозривно пов'язане з управлінням, сигнали вєдності синтаксичної, семантичної та прагматичної характеристик;

- передача, відображення різноманіття у будь-яких об' єктах і процесах живої та неживої природи".

Тобто інформація розуміється у двох аспектах: як форма відображення, що пов' язана з самокерованими системами та як аспект, сторона відображення, яка може передаватися, ставати об' єктивованою

[91].

Отже, ми вже зазначили, що стаємо на бік прихильників теорії інформаційного суспільства та погоджуємось з розподілом історії людства на аграрну (з включенням доби первісного суспільства), індустріальну та інформаційну, який пропонують науковці сьогодні і який, на наш погляд, є найбільш продуктивним для визначення специфіки кожного типу цивілізації та дослідження процесу його виникнення.

Для нашого дослідження така типологізація є прийнятною ще тому, що дозволить нам більш чітко розкрити особливості прояву принципу спадкоємності у становленні політичної системи інформаційної цивілізації.

Спробуємо проаналізувати становлення інформаційної цивілізації шляхом аналізу існування, модернізації та розвитку політичних систем аграрного та індустріального періодів. Одразу хотілося б зазначити, що ми будемо намагатися віддавати пріоритет у розгляді політичній системі, що є об' єктом нашого дослідження, однак, оскільки становлення інформаційної цивілізації ми не можемо обмежити лише сферою політики, так чи інакше будемо торкатися інших сфер суспільства.

Ми вже зауважили, що аграрне суспільство будемо розглядати з включенням у нього доби первісного суспільства. Почнемо з нього, оскільки вважаємо його зародком розвитку власне політичних відносин, та оформлення їх у майбутньому у цілісну, структурно складну політичну систему. Можна з упевненістю стверджувати про початок етапу виникнення системи, бо саме цей період характеризується виникненням перших держав світу, перших спроб втілення та закріплення влади за конкретними особами тощо. Отже, бронзове століття принесло нам власне виникнення держави та права. В цей час прийнято говорити про зародки існування цінностей демократії, які проявилися у виникненні перших груп чи осіб, котрим було надане право вирішувати виникаючі питання на користь племені. Загалом, родоплемінна демократія базувалася на кровноспоріднених зв' язках, спільній власності та простій демократичній діяльності. В цей час разом із зародженням політичної системи виникає та формується структура спадкового ядра системи, що проявляється поки що лише у вигляді виконання обрядів та традицій, а також їх усна передача наступним поколінням. Ми не будемо перебільшувати здобутків цієї доби, оскільки навряд чи можна стверджувати, що людина того часу могла б чітко сформулювати власні цінності (наприклад, принципи чи засади демократії, ідентифікацію вождів племені з політичною елітою тощо),обмежимося лише фактом існування і дотримання членами племені звичаїв та обрядів, які були сформовані в цей період, а також прийняття факту існування вождя та необхідності колективного прийняття рішень, що регламентували життя в межах племені.

Із переходом політичної системи первісної доби у відкритий стан -явну фазу, - підтверджуються припущення про виконання в межах ядра функцій формування та збереження цінностей: втіленням влади залишаються голови роду або вожді племені як "перші серед рівних", збори племені трансформуються у ради старійшин. Обрані вони були за принципом старшинства, і влада базувалася скоріше на моральному авторитеті. Так необхідність регламентування життя стала поштовхом для активізації процесів в межах ядра політичної системи та зумовила появу груп, які були наділені правом управляти та вирішувати проблеми своїх співплемінників, враховуючи їх інтереси.

Разом з "неолітичною еволюцією", появою землеробства та скотарства людство переходить у нову стадію розвитку від привласнюючого до відтворюючого господарства, наслідком чого стали суттєві прискорення процесів розвитку суспільства, а значить, і політичної системи. На нашу думку, починається перехідний етап у розвитку системи, на якому, як ми вже зазначали, здійснюються аналіз сучасного стану системи та аналіз відповідності спадкового ядра новій (поки що майбутній) політичній системі, в ядрі активізуються функцій формування, фільтрації та збереження. Поява майнової та соціальної диференціації призвела до розколу суспільства на класи й появи державно-організованого суспільства (першим серед яких була Афінська республіка). Як наслідок, відбуваються процеси ускладнення системи і, відповідно, її змісту.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни