В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 39

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Здобутками перехідного етапу стали в цей час: зміни у характері відношення правлячої групи до влади, а саме в осіб, які знаходилися біля "керма", почали виникати інші пріоритети, аніж загальне благо народу (виникнення нових цінностей особистості і нове відношення до влади -Я. К.)

Поява нових класів відобразилася на розподілі влади у суспільстві. Державний апарат тепер можна вже було поділити на певні сфери впливу. На чолі держави стояв фараон, цар, імператор, що ототожнював у собі верховну владу у суспільстві, а допомагала йому в управлінні група наближених, до яких входили візирі, міністри та намісники в регіонах (хоча цей факт є, на нашу думку, і здобутком попереднього етапу, оскільки змінилися наповнення і функції, а не факт існування правлячої групи як необхідного елементу системи). Виникає судова влада, судді, тюремники, поліцейські, військові головуючі та загони військових. В основі державного управління лежали принципи римського права. В цей час спостерігається розробка перших правових норм (Кодекс Хаммураппі, Архашастра, Мистецтво війни та ін.). Політичний устрій у світі базувався здебільшогона засадах порівняної демократії (грецькі поліси та держава інків), хоча й зустрічалися деспотії - переважно на Сході. Також досить цікавим є факт появи в цей період політики, що виражала інтереси певного прошарку суспільства в боротьбі за владу, з затвердженням поняття "громадянин", що пов' язаний з іншими вільними громадянами загальними інтересами, пращурами та традиціями.

Загалом цей період вважається століттями становлення свободи та демократії. Принцип спадкоємності спрацював тут у вигляді компіляційної спадкоємності або спадкоємності з частковими змінами спадкового інваріанту, про що свідчить низка фактів:

По-перше, це існування кровноспоріднених зв' язків.

По-друге, успадкування основ римського права як провідного для більшості держав (імітаційний характер розвитку системи).

По-третє, закріплення гілок влади, представницьких органів та головної цінності суспільства - вільного громадянина.

Серед актуальних залишаються здобутки попереднього етапу: а саме: по перше, збори голів родин та старійшин (що було відомою практикою, яка закріпилася у звичаях), наприклад, "Віче"; по-друге, існуючі звичаї на цьому етапі дозволяли зберігати усталений лад в родоплемінному суспільстві; по-третє, верховна влада знаходиться в руках правлячої верхівки; по-четверте, відбувається закріплення звичаїв і традицій у вигляді законів та трактатів, що регулюють суспільне життя (поява письмових джерел як гарантія збереження цінностей, які містяться на відповідному рівні спадкового ядра).

Оскільки зазначені вище процеси відбуваються еволюційним шляхом, перехідний період є дещо уповільненим. З початком переходу до аграрного суспільства політична система залишається у перехідній фазі розвитку (нагадаємо - найбільш тривала) та продовжуються процеси пошуку нових цінностей, аналіз існуючих тощо. Тобто в межах ядра найбільш активним залишається рівень формування, здійснюються процеси фільтрації та трансляції.

Переломним моментом у зміні системи стає доба Середньовіччя. В цей час зазнають змін головні цінності вже сформованої політичної системи. Відбувається трансформація родоплемінних відносин, політичних інститутів та формування нових соціальних сил. Виникає та посилює свою міць станова монархія (влада у всьому станові дворянства). Розширюється група наближених до верховної влади, в яку входять васали короля, що очолюють владу на місцях, кожний у своєму феоді. Це зумовило поліцентризм (багатоцентровість) у системі володарювання. Політика - це діло короля та його помічників, міністрів та крупних феодалів. Також у період переходу посилюється роль церкви в політичному житті суспільства, що активно підтримує владу короля, цінності воєнної демократії, що визріли в цей період.

33ВТакий стрімкий перехід (разом з загальним переходом до доби аграрного суспільства) носить форму інноваційного, про що свідчать різкі перетворення у політичній системі. У період Середньовіччя (VI-XV ст.) затвердилося панування авторитарних, переважно монархічних, форм державного правління. "Демократія" зникає майже на двісті років. Вся влада мала належати одному правителю - монарху, якою його наділила церква. Підтвердженням змін у змісті ядра є активізація процесів пошуку нових ідей у вигляді пошуку нового порядку, поміркованої форми правління, потреби у покірності закону. Влада у цей період осмислювалася як здійснення божого промислу. Ці процеси сприяли активізації рівня збереження, в якому відбулася інтеріоризація цінностей минулого. Такі темпи розвитку системи та зміна вектора у пошуку цінностей сприяли відштовхненю ядра з системи, при якому відбулася консервативна спадкоємність (передача загальних властивостей ядра). До ХV століття остаточно закріплюється абсолютна монархія (що базувалася на принципі спадкоємності влади від батька до сина) та з' являються парламенти як органи станового представництва від дворянства та духовенства. Обмежуються вольності феодалів, знищено кордони феодів, зміцнені центральні державні інститути. Серед змін у культурологічному ядрі спостерігаємо, посилення прагнення церкви у пошуку нової ідеології, що виразилася в основних ідеях, що відстоювала католицька церква в цей період: ідея свободи особистості (віруючої); про походження державної влади із суспільного договору між віруючими; про народний суверенітет та про людину як найкраще з Божих творінь, гідне прославлення (поступка Відродженню). В добу Відродження формуються нові цінності - гуманізм і пошук індивідуальності.

У розвитку політичної системи все змінюється лише з початком переходу в добу індустріального суспільства, який зумовили, на наш погляд, криза абсолютизму, виникнення нового класу - буржуазії з претензією на політичне лідерство та поява теорій суспільного договору (Дж. Локк, Т. Гоббс, Ж . - Ж Руссо).

Повернення ядра системи в її межі, а разом з цим і до демократичних цінностей відбувається у Новий час (XVII-XIX ст.) у вигляді класичної теорії демократії (теорій суспільного договору), сформульованої утилітаристами, яка спиралась на ідеї античності, але мала інші принципи. Вважаємо необхідним зупинитись на деяких із них, оскільки вони зумовили характер подальших перетворень.

Дж. Локк, автор соціально-політичної концепції лібералізму і поняття "громадянського суспільства", який у своїй книзі "Два трактати про державне правління" вперше говорить про те, що народ є повним носієм влади, але владі він передає лише ті права, що пов'язані з діяльністю правосуддя, здійсненням виконавчих функцій управління державою та відносин  з  іншими  державами.  Як  наслідок  -  розподіл  влади назаконодавчу (парламент), виконавчу й федеральну. Виникає необхідність у розподілі певних повноважень між різноманітними установами, які призначені приймати рішення стосовно державних питань та виконувати волю більшості, яка наділяє їх цими повноваженнями. Звідси розподіл влади на гілки. Але до такого розподілу влади людство прийшло не одразу. Знадобилося багато часу для таких корисних в державному управлінні змін

[21].

Ж.-Ж. Руссо в своїй книзі "Суспільний договір або принципи політичного права" висловлює основну ідеєю "суспільного договору", якою також є ідея народу як суверена - носія верховної влади. Зокрема він проголошував, що свобода людей є їхнім природним правом, а тому індивід не має права розпоряджатися собі подібними. Лише за згодою індивідів утворюється колективне ціле, яке постає як узагальнена "суспільна особа". Учасники договору є "народом", окремі особи -"громадянами", які підвладні державним законам. Концепція відомого енциклопедиста передбачала, що на чолі держави стає правляча еліта , яка укладає з народом договір, та в разі порушення правлячою елітою цього суспільного договору з народом останній має право скинути її та побудувати владу на засадах громадянського, республіканського устрою.

В ядрі в цей час знову активізуються, по-перше, процеси трансформації і відторгнення цінностей попередньої системи (наприклад, цінності абсолютизму; по-друге, процеси початку пошуку відносно нових цінностей, оскільки основне визначення пріоритетних цінностей вже відбулося, а саме: визнання необхідності колективного прийняття рішень, але у новому вигляді - необхідність створення представницьких органів народу, а значить, і до розподілу влади на верстви, повернення до демократичних цінностей тощо. Тому у нас є всі підстави стверджувати, що політична система цього періоду переходить до наступного етапу розвитку - етапу становлення політичної системи в межах фази формування системи.

Розгортання політичної системи відбувається в індустріальну добу, яку можна вважати оновленою в усіх сферах суспільного життя, та в політичній зокрема. В політичній системі спостерігаємо завершення ідейних коливань, які вирішилися на користь демократичних цінностей, основи яких були закладені на першому етапі; відбувається укріплення системи влади, що базувалася на принципі розподілу влади на три гілки: виконавчу, законодавчу, судову; провідною стає ідеологія лібералізму та панування всезагального виборчого права, а також пріоритету прав людини.

Враховуючи трансформації, що відбулися в спадковому ядрі, прискорюється динаміка рівня актуалізації, який відповідає за трансляцію цінностей з рівня збереження, однак не зупиняються процеси формування, фільтрації та консервації. Такий прискорений рух всередині ядра і системита неможливість системи швидко перейти до нових умов функціонування призвели на початку ХХ століття до політичної кризи, наслідком якої стало становлення тоталітарних режимів, трохи згодом і до двох світових війн, масових революцій та Холодної війни.

Здобутком цієї доби є: розуміння та остаточне визначення з пріоритетними цінностями (занепад тоталітарних режимів), затвердження національних держав демократичного спрямування і виникненням масових політичних партій переважно парламентських, а також партій, що стають представниками пригнічених станів населення, що робили ставку на знищення існуючого устрою, створення нового суспільства.

Продовжується закріплення позицій системи у вигляді становлення (у ІІ пол. ХХ ст.) громадянського суспільства, що спроможне розв'язувати суспільні проблеми без участі держави, а також встановлення певних правових норм та гарантій для приватних власників та допущення певних соціальних верств до управління державою - широкого виборчого права.

Чи є такий стан речей підґрунтям для ствердження про новий етап у розвитку політичної системи? Немає жодних сумнівів, що перехід суспільства до періоду інформаційної доби прискорив би перехід політичної системи до наступної фази розвитку - фази зрілості, яка має, на нашу думку, остаточно закріпитися разом з приходом інформаційного суспільства.

Перехідний період до інформаційної цивілізації датують 70-ми роками ХХ ст., але чи завершився процес становлення інформаційної доби сьогодні не визначено остаточно. Процес інформатизації суспільства набув глобального характеру і є стрижнем науково-технічного та соціально-економічного розвитку процес інформатизації особливо є характерним для більш розвинених у технічному відношенні країн, де він впливає суттєво на їх життя.

Так, З. Бжезинський зазначає, що нині найрозвинутіші індустріальні країни, в першу чергу США, починають переходити від індустріальної стадії розвитку епохи, коли техніка, в тому числі й електроніка стають основним фактором, який визначає соціальні зсуви, зміну уподобань, соціальної структури, цінностей, суспільства загалом [99].

Про пряму залежність переходу політичної системи на новий щабель розвитку - до інформаційної доби свідчить той факт, що вже сьогодні, в умовах прискорених темпів розвитку, швидкого переходу до ринкової економіки, масової демократизації, швидкої диференціації та дефуркації суспільних процесів ми можемо спостерігати зміни характеру спадкоємності: у людини спостерігається виникнення нового, більш динамічного та адаптивного менталітету з великим інноваційним потенціалом, що в свою чергу вимагає оволодіння сучасними механізмами відтворення та використання різноспрямованої інформації, що неминуче призводить до докорінних змін у культурологічному ядрі власне системи,що є потужним фактором нового інноваційного циклу. Людина сьогодення, яка у зв' язку з глобальною комп' ютеризацією світу та розширенням доступу до інформації, може відчути себе Людиною-Всесвіту. У зв' язку з такою поінформатизованістю головною цінністю стає не лише "володіння інформацією", а й творча її реалізація. Пріоритетним стає знання не лише професії, а й здатність людини відтворювати знання в інших галузях, тобто бути широко розвиненою. З загальних змін випливають і зміни у політичній системі.

Зміни, що відбуваються в політичній системі, тим більш докорінні, чим більшого динамізму вони вимагають від політичної системи та її спадкового інваріанту, що еволюціонували протягом тисячоліть хоча й повільно, але в правильному напрямку. Без здійснення трансформацій в культурологічному ядрі неможливо б було вийти з криз, які ці зміни супроводжували.

У сучасних умовах із швидко зміненими темпами такі трансформації, які можливі на основі використання найновіших інформаційних технологій, стали потужним фактором модернізації політичної системи.

Нагадаємо, що ознакою фази зрілості є розвиток системи в межах власних законів - спостерігається монополізація політичного життя.. Втратили власне вагу партії, що були базою тоталітарних режимів; вдосконалення елементів - після подолання кризи державності в деяких країнах спостерігається зміна структури влади - затверджується принцип розподілу та балансу влади, децентралізації влади та структури існуючої системи, а також посилюється роль міжнародних організацій та міжрегіональних союзів. Ще серед здобутих цінностей зазначимо: свобода вибору, освіта, професіоналізм та розумне керівництво.

Спадком з минулої політичної системи залишається політичний плюралізм, виникнення великої кількості партій та рухів, що постійно ведуть виборчу боротьбу за владу. В основі механізму реалізації державних повноважень залишилася і панує демократична виборча система. Серед домінуючих цінностей інформаційного суспільства перехідного типу залишається цінність верховенства права як всередині держави, так і доповнена в галузі міжнародних відносин (наприклад, відмова країн Великої вісімки від надання пріоритету у вирішенні питань одній державі-лідеру тощо).

Однак, оскільки ми не можемо з повним правом стверджувати, що відбувся процес переходу політичної системи до фази зрілості, а відповідно, і неможлива наявність точного аналізу прояву принципу спадкоємності в цей час, наступним кроком нашого дослідження стане аналіз майбутнього лише у вигляді дослідницьких припущень про подальшу долю політичної системи.

Власне ми вже з' ясували, що інформаційне суспільство якісно відрізняється від попередніх, оскільки головним фактором тут виступаютьне матеріальні, а ідеальні фактори - знання та інформація, протягом отримання, обробки, збереження та видачі яких зайнято більшість членів суспільства. Д. С. Робертсон зазначає, що цивілізація - це інформація. Вона визначає економіку, технологію, мистецтво, філософію тощо. Інформаційні ресурси обмежують цивілізацію більше, ніж фізичні. В інформаційному суспільстві, однак, виробництво інформації не обмежує матеріальне виробництво, а надбудовується над ним, виконуючи роль його стимулу розвитку. Тому, на думку І. А. Негодаєва, точніше потрібно говорити не про якесь "чисте" інформаційне суспільство, а про інтеграцію індустріальних та інформаційних факторів розвитку і функціонування соціального організму при перевазі інформаційних.

Ми погоджуємося з думкою автора і зазначаємо, що зі встановленням інформаційного суспільства політична система під впливом принципу спадкоємності має залишити і, сподіваємось, залишить уже усталені та перевірені часом цінності, оскільки головною ознакою цього періоду є повна відповідність ядра вимогам системи. Можемо стверджувати, що власне цей етап є етапом розчину ядра в системі, оскільки між ними знищено майже всі протиріччя. Спадок попереднього етапу розвитку системи є актуальним для новоого, структурні елементи системи також принципово не змінюються. Тому ми вбачаємо, що головними ознаками фази зрілості політичної системи стануть наступні моменти:

по-перше, політична система кожної окремої країни принципово не змінить власне своєї структури, однак у зв' язку з набуттям політикою глобального характеру, вважаємо, що в надбудові політичної системи з' являться міжнародні організації (куди ввійдуть представники від кожної країни), які будуть регулювати міжнародні відносини на основі загальноприйнятих нормативних актів. Нагадаємо, що перші спроби утворення такої інституції вже розпочато - Європарламент та Конституція ЄС.

по-друге, виходячи з першого пункту, можна стверджувати про посилення ролі міжнародних альянсів, організацій тощо.

по-третє, вже багато років йдеться про набуття ЗМІ стану четвертої влади, однак ми вважаємо, що затвердження такої позиції має відбутися зі зміною в структурі державного управління - влада інформації має стати контролюючим органом влади, що забезпечить відкритість та незаангажованість політики та власне політиків.

по-четверте, державний апарат має формуватися на професійній основі. Нагадаємо, що "політичний професіоналізм" - це сукупність специфічних знань, навичок та вмінь, якими повинен володіти політик задля досягнення загального блага громадян, інтереси яких він представляє. Протягом XX ст. наукові дослідження в сфері професіоналізму переходять у якісно нову площину, а саме виникнення окремої галузі - політичне консультування.     Консультування     придбало     статус     невід' ємного

30Sтехнологічного ланки та механізму забезпечення ланки політичних процесів. Наприклад, у сфері прийняття рішень і в електоральному процесі узгодження інтересів чи вибір депутатів певний період здійснювались за допомогою безпосередніх учасників цих дій, які не передбачали ніяких додаткових спеціальних функцій задля реалізації цих цілей. Однак згодом ситуація почала суттєво змінюватися (особливо у таких базових політичних процесах, як вибори та державне управління, де більш вираженою є потреба у висококваліфікованих діях). Було визначено ряд якостей, якими має володіти кожен професіональний політик. Серед них на сучасному етапі виділяють наступні:

- сукупність навичок та вмінь, серед яких одним із головних є здатність оцінити стан проблеми та здатність виокремити суттєвіші серед них;

- "безпристрасність" та об'єктивність настільки, наскільки цього вимагає ситуація;

- це сукупність етичних норм та правил поведінки;

- чесність та справедливість;

- прагнення досягнень;

- гнучкість мислення;

- сила волі та прагнення до деталізації;

- відповідальність та зобов'язання;

- найвищі стандарти чесності та компетентності;

- усвідомленість у соціальних тенденціях та проблемах [113, c. 55-71]. Сьогодні  політичне  консультування  -  це  різновид професійної

допомоги політикам та персоналу політичних організацій (клієнту) у рішенні їх спеціалізованих задач на основі зниження ризиків їх діяльності. Держава вирішує найрізноманітніші задачі. При цьому головним об'єктом цілеспрямованих зусиль держави є суспільство загалом, яке у такий якості являє собою складне сплетіння різних мікро- та макрозалежностей, які виключають будь-які прості рішення. Тому прийняття рішень у державі -це безперервній діалог професіоналів та громадськості, взаємоопанування представників адміністративних структур державного управління, угруповань політичної еліти, консультантів та експертів, а також різноманітних органів громадськості.

по-п' яте, головним джерелом багатства є знання, яке у вигляді інформації стає найбільш важливим та значущим товаром, що є доступним для всіх індивідів, організацій, соціальних груп та суспільства загалом.

На підтвердження наведемо цитату: "...держава як складна самоорганізуюча система ще більше вдосконалює власну структуру шляхом взаємодії законодавчої, виконавчої, судової влади та влади інтелекту. Влада інтелекту реалізується шляхом жорсткого добору до керівних ланок всіх рівнів найбільш підготовлених, компетентних спеціалістів " [156]Виходячи з цього, для політичної системи вкрай важливим є опанування саме політологічним знанням для суб' єктів влади та кожного пересічного громадянина з метою розуміння ситуацій, що відбуваються в суспільстві, оскільки вона є джерело, головна рушійна сила політичних змін. Також зазначимо, про необхідність збільшення спеціалістів-політологів та їх представництво в галузі політичного консультування, з утворенням центрів консультування для пересічних громадян.

по-шосте, має продовжитись демократизація суспільства та методів державної діяльності. Свобода членів суспільства починає уступати місце формуванню умов, в яких індивідуальність стає важливішою за організацію, влада втрачає суспільно-командний характер. Стрімко зросте соціальна захищеність членів суспільства;

по-сьоме, повною мірою буде реалізовуватись вільний доступ до інформації, оскільки інформацію, що зберігалася, завдяки принципу спадкоємності стане більш доступною, навіть глибинний рівень ядра стане більш доступним для дослідження, оскільки утворено буде загальні "банки даних". Інформація політичних організацій стане відкритою для всіх, що забезпечить свободу мислення, однак зі збереженням інформації окремо взятих особистостей, що забезпечить свободу особистості. Власне це ствердження надає нам змогу наголошувати, що саме в період інформаційного суспільства принцип спадкоємності не втрачає своєї ваги, більше того, спостерігаються процеси раніше йому не притаманні, а саме: у зв' язку з вседоступністю інформації культурологічне ядро повністю входить у систему та починає процес розгортання, включаючи глибинніший рівень. Оскільки в цей процес вимагає прискорення руху всередині ядра, знімаються кордони та межі рівнів культурологічного інваріанту. Як кінцевий результат - злиття ядра з системою. Однак при цьому воно не перестає існувати, а змінює характер впливу на суспільство - ядро після злиття з інваріантами інших систем стає каналом зв' язку між всіма сферами суспільства.

по-восьме, погоджуємось з І. А. Негодаєвим, який стверджує про формування культури нового рівня - комп' ютерної, оскільки досягнення культури стають дійсно всезагальним здобутком. Автоматизується та комп'ютеризується отримання, обробка та видача великої кількості наукової інформації.

Таким чином, у процесі інформатизації політичної системи, суспільства загалом відбувається прогресивно зростаюче використання інформаційних технологій та інформації, що зумовлює зміну характеру існування культурологічного ядра та спрямованості його розвитку. Ми не заперечуємо факт повернення ядра у попередній стан, якщо відбудуться зміни у суспільній структурі.

В якості висновків пропонуємо узагальнену порівняльну таблицю, що наглядно продемонструє характер зміни та елементи, які збереглися вполітичній системи протягом історії. Ми намагалися відобразити в таблиці всі процеси, що відбувались під час становлення інформаційного суспільства в політичних системах, виділивши для аналізу ряд критеріїв, що на наш, погляд повністю відображають структуру політичної системи: нормативна система, суб' єкти влади, домінуючі форми правління, структура державного апарату, домінуючі цінності, особливості політичної системи та панівна ідея.

Отже, оскільки рамки роботи не безмежні, то ми обрали не історико-політологічний підхід до вивчення впливу спадкоємності на розгортання політичної системи інформаційного суспільства, а структурно-функціональний алгоритм аналізу. Тобто згідно з ідеями, викладеними у попередніх підрозділах роботи, проаналізували вплив спадкоємності на становлення сучасної політичної системи. Наш вибір обумовлюється тим, щоб забезпечити певні дослідницькі перспективи у ході подальшого аналізу впливу принципу спадкоємності на формування та становлення політичної системи української держави. Однак, це не означає, що ми у наступному підрозділі не розглянемо, як історично розвивалася політична система України від давніх часів до сьогодення.

5.4. Спадкоємність у розбудові політичної системи України

Оскільки нами вже було зазначено, що будь-яка політична система за допомогою принципу спадкоємності зберігає надбання минулого у вигляді сховища - культурологічного ядра системи, котре в свою чергу виконує низку функцій по відношенню до системи та сприяє таким чином її розвитку. Доречним і логічним, на наш погляд, буде показати закономірності прояву принципу спадкоємності у розвитку політичних систем в українському вимірі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни