В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 45

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

- модель (імітація, реальної системи з урахуванням її властивостей та відносин, що суттєві для дослідження. Основна роль моделі у процесі аналізу систем полягає у забезпеченні процедури зіставлення альтернатив, оцінці наслідків вибору альтернатив тощо);

- критерій (показник (або правило), що забезпечує зіставлення та вибір найбільш кращих альтернатив з урахуванням витрат та їхнього внеску у досягнення встановлених цілей);

- одиниця рахунку (використовується в тому випадку, якщо проблему вдалося хоча б частково представити у формалізованому виді).

Наприклад, якщо голова уряду прагне схилити депутатів Верховної Ради до затвердження проекту бюджету (ціль), він структурує картину

380розміщення сил, інтересів та переваг депутатського корпусу (модель), і, приймаючи до уваги кілька можливих варіантів аргументації (альтернативи), вибирає з них ту стратегію, що, на його думку, здатна забезпечити даному проекту найбільшу (критерій) кількість голосів (одиниця рахунку).

Отже, методологічні основи принципу альтернативності вимагають виділення політичної ситуації як системи з навколишнього середовища, опис її властивостей як цілого, проведення діагностики і декомпозиції, виявлення у ній найбільш істотних елементів та зв'язків. Нормативна альтернатива змістовно структурується як комплексна, ієрархічно упорядкована система заходів, що спрямовуються на досягнення чітко визначених і взаємно співвіднесених цілей і задач. Характеризуючи стадії трансформації ситуації, ми враховуємо не лише локальні причинно-наслідкові ланцюги, але і загальносистемні взаємодії та вплив чинників навколишнього середовища. Дотримання принципу альтернативного опису розвитку політичної ситуації через створення не одного, а цілого ряду альтернативних сценаріїв виступає важливим компонентом наукового аналізу.

Разом з тим, принцип альтернативності використовується як частина методичного інструментарію системного аналізу у процесі аналітичного забезпечення прийняття політичних рішень. Так, побудова сценарію може відігравати допоміжну роль на стадії постановки та коректування цілей. У процесі цілепокладання доцільно визначити, чи існує сценарій або конкретна логічна послідовність дій, що призводить до трансформації ситуації А (дійсне) у ситуацію Б (бажане). Якщо такого альтернативного сценарію (з урахуванням реальних ресурсів і можливостей суб'єкта рішення) не існує, обрану мету варто замінити іншою, більш реалістичною.

Альтернативи важливі на стадії системної діагностики досліджуваної політичної ситуації. Вони допомагають аналітику виділити найбільш значимі елементи ситуації та усунути дрібні перемінні через наочну демонстрацію взаємодії політичних суб'єктів у ракурсі розвитку політичного процесу. Система альтернатив сама по собі може слугувати моделлю досліджуваного політичного процесу, і, таким чином, стає інструментом зіставлення альтернативних курсів політичної дії. У той же час слід враховувати той факт, що ключовим моментом, який визначає місце та роль альтернативи у загальному процесі аналізу є специфіка даної проблемної ситуації та формулювання аналітичних завдань. Так, наприклад, якщо вже існує конкретний проект рішення та потрібна його аксіологічна оцінка ефективності та наслідків, аналітичне питання буде сформульоване наступним чином: що відбудеться за умов ухвалення даного альтернативного рішення? У даному контексті доцільним стає вироблення набору пошукових альтернатив, де "тригером" є досліджуване рішення. Інший випадок, якщо існують чітко усвідомлені цілі, але ще неструктуровані шляхи їхнього досягнення (які альтернативи існують для досягнення даних цілей і яка з них буде оптимальною?) У такій ситуації слід створити ряд нормативних альтернатив і нормативних систематичних контекстів. Останні фактично стануть альтернативами для системного аналізу.

Третій варіант, якщо є проблемна ситуація, але немає ані пріоритетів, ані конкретних проектів рішення (до чого варто прагнути у даній проблемній ситуації). У даному випадку альтернативи можуть стати вихідним прогнозно-аналітичним матеріалом для побудови "дерева цілей". Крім того, створення політичних альтернатив, за визначенням Г. Кана, сприяє усвідомленню події і точок розгалуження, тих критичних етапів політичного процесу, у яких необхідні енергійні зусилля з метою зміні його розвитку у бажаному напрямку. У різних ситуаціях використання принципу альтернативності може мати різний ступінь доцільності і застосовуватися на різних етапах системного аналізу. Водночас, даний принцип може бути задіяний і на усіх стадіях та фазах експертної роботи з аналітичного обслуговування прийняття політичних рішень.

Таким чином, ніяка циклічно-хвильова схема розвитку, що виключає принцип альтернативності, не може бути плідною, тому що вона не враховує а ні багатоваріантності поводження ключових акторів, а ні поступового нагромадження нових моментів і можливостей функціонування політичної системи, ні впливу інших тенденцій і закономірностей. Модернізація політичної системи України формується і функціонує через впровадження у практику держави системи політичного управління з одного боку, та цільового альтернативного програмування, що нетотожне централізованому лінійному плануванню за недемократичних форм влади, з другого.

Віддаючи належне альтернативному програмно-цільовому принципу, що застосовується за умов демократичного режиму, наголосимо, що ефективність його використання залежить від поєднання з іншими підходами, а саме з такими як: проблемно-орієнтований, метод блок-схем реалізації завдань, метод мережевого планування та управління.

У поєднанні з ними принцип альтернативності постає в один ряд з головними інструментами пізнання процесів політико-адміністративної модернізації демократичного типу. Концептуальною основою аналізу процесів суспільно-політичного розвитку країни через урахування принципу альтернативності можуть стати не лише методологічні засади та підходи, а й окремі теорії. Наприклад, "теорія конфлікту", "теорія консенсусу", "теорія плюралізму".

Таким чином, аналіз політико-адміністративної модернізації має здійснюватись у рамках міжнародного дисциплінарного підходу, а його світоглядною основою є уявлення про невичерпність шляхів розвитку, а отже й засобів їх пізнання.У даному контексті структуруємо визначальні функції принципу альтернативності:

пошук та обґрунтування тих варіантів розвитку, які не можуть бути реалізованими [192, c. 175];

відмежування здійснених варіантів від уточнених;

аналіз зв'язку між модернізацією конкретної політичної системи і міжнародним політичним розвитком. Акцентуємо, що для вітчизняної політичної системи дана функція є особливо значимою, оскільки українська внутрішня і зовнішня політика досить чуттєва до зміни загальносвітових трендів. Останнє обумовлено як дією механізмів модернізації, так і геополітичним становищем України. Інакше кажучи, означена функція принципу альтернативності істотно впливає на перехід України до нової фази політичної модернізації у контексті системного аналізу:

Функціональний зв'язок принципу альтернативності із системним аналізом політики

( І

Існуюче:

характеризуемся ознаками a, b, c та інше.

До інших функцій принципу альтернативності належать:

- оцінка можливих майбутніх пертурбацій, пов'язаних з експансією наддержав створити світ, що управляється ними;

- озброєння людства та політичних еліт, що приймають рішення, новими знаннями, необхідними для побудови управлінських сценаріїв, політичної експертизи та розробки сприятливих альтернатив.

Таким чином, основна теоретико-концептуальна сутність принципу альтернативності полягає у врахуванні, виборі та диференціації існуючих та варіативних структур, які забезпечують нову антропосоцієтальну відповідність. Одночасно з' являються такі компоненти, які викликають напругу в системі на нових основах.

Трансформаційний процес, що враховує особливості принципу альтернативності завершується встановленням нового соціокультурного балансу, який є по-новому суперечливим і відносним. Головним завданнями функціонування принципу альтернативності є звільнення економіки від жорстокого адміністративного контролю, створення мобільної соціальної структури, формування інститутів громадянської та національної безпеки, наявність ефективного місцевого самоврядування.

Отже, у широкому контексті, виведення принципу альтернативності як

2L

Альтернативи

7

Бажане:

характеризуеться ознаками e та інше.

c, d,політологічного закону передбачає інституційне забезпечення функціонування та розвитку демократії; запровадження демократичних процесів контролю за діяльністю влади з боку громадянського суспільства.

На сучасному етапі розвитку політологічної науки та практики дедалі помітнішого поширення набуває об' єктивістський підхід до оцінки принципу альтернативності, що ґрунтується на базових положеннях теорії синергетики. Зокрема, багатовимірність шляхів модернізації суспільства у їхньому соціоприродному вияві у системах перехідного періоду.

У теоретичному розумінні пошук політичних альтернатив можна визначити як умовне продовження у майбутнє тенденцій, що спостерігаються, у досліджуваних явищах, закономірності розвитку яких у минулому і сьогоденні є загальновідомі.

При цьому, дані тенденції свідомо випливають із можливих, а часом навіть неминучих програмних і організаційних рішень, здатних істотно видозмінювати тенденції, що намітилися.

Узагальнюючи вищесказане, продемонструємо структурно-ієрархічну модель принципу альтернативності (див. мал. на стор 377).

Структурно-ієрархічна модель принципу альтернативності

Зовнішньоекономічні Внутришньоекономічні Президент Уряд

Соціальні Політичні Політорганізація А ПоліторгашзаціяБ

Ресурси політичних акторів

Стратегія і тактика

впливи на рішення президента; - конституційна;

силові відомства; - юридична;

ЗМІ; - ідеологічна;

бюрократія; - персонологічна;

легітимність; - регіональна;

— законодавство - мобілізаційна

СПЕКТР АЛЬТЕРНАТИВ: ЗМІНИ У ПОЛІТИЧНОМУ КУРСІ ТА УРЯДІ

Таким чином, формуючи теоретико-концептуальний базис принципуальтернативності, слід орієнтуватися на необхідність наукового забезпечення розробки системи відповідних цінностей і орієнтирів, понять і критеріїв. Нові соціокультурні вектори розвитку українського суспільства вимагають відповідного критично-конструктивного аналізу досягнень і прорахунків науки і практики та створення якісно досконалішої теоретико-методологічної основи. Складовими цієї основи мають стати об'єктивність та історизм; ціннісний, системно-структурний і фундаментальний підходи; органічна єдність теорії і практики; поєднання критичного і раціонального, конструктивного, порівняльно-ретроспективного, історичного та логічного підходів.

6.2. Форми прояву альтернативності у побудові, функціонуванні та модернізації

політичних систем

У сучасній науковій літературі політичні системи усвідомлюються як сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, що здійснюють політичну владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечуючи стабільність суспільства та відповідний порядок у ньому [93, c. 189]. До характерних ознак політичної системи належать: легальність використання сили; верховенство, обов'язковість політичних рішень; публічність; моноцентричність та ієрархічність центрів прийняття рішень; багатоманітність ресурсів та методів здійснення влади; легітимність влади як виправдання застосування сили та обмеження свободи, коли громадяни визнають правомірність існуючого політичного порядку. Структура політичної системи, як правило, вміщує державу та її органи і політичні організації у поєднанні з політичними процесами та відносинами, правовою основою та політичною культурою й ідеологією. Виникнення соціальних інститутів зумовлено об' єктивною потребою суспільства у спеціальних процесах виробництва і регулювання соціальних відносин або сфер діяльності [30]. Як зазначає вітчизняний учений В. Бех, громадянське суспільство має протиріччя, яке воно не здатне ліквідувати самостійно. Саме тому у політичному механізмі формується спеціальний морфологічний орган, який зворотним впливом упорядковує відносини у структурі громадянського суспільства. Усі політичної системи (монархія, демократія та ін.) функціонують у вигляді політичних режимів, які визначають процедури і способи організації установ влади та врядування, стиль ухвалення рішень, відносини між державою і суспільством. Затипологією розрізняють демократичні, авторитарні та тоталітарні режими. Різновидами їх є фашистський, комуністичний, теократичний, ліберально-демократичний тощо [95, c. 192].

Політична система характеризується також наявністю двох компонентів, які детермінують її розвиток. По-перше, це політичний плюралізм та наявність варіативних гнучких схем розвитку. По-друге, стабільний, еволюційний розвиток, оскільки різки зміни руйнують систему, розбалансовують діяльність, призводять до значних людських, матеріальних і духовних втрат суспільства. У даному контексті альтернативність як політологічна категорія, пронизуючи соціальну і політичну форми життя, стає базисом переміщенням частин і діяльністю органічного цілого: індивіду, людства, колективу та інших таксономічних груп, з одного боку, та уряду, парламенту, політичних партій - з другого.

Метою даного підрозділу є конкретизація та практична характеристика форм прояву та способів використання принципу альтернативності у політичному бутті, а також виявлення потенційних переваг проведення дослідження політичного процесу через застосування означеного принципу.

Політична система як оригінальний зміст другої природи соціального світу має декілька форм проявів. Зокрема, сутнісну (у вигляді взаємодії людей між собою); функціональну (у вигляді людської діяльності); продуктивну (у вигляді матеріалів рішень); онтологічну (у вигляді суспільних відносин); логічну (у вигляді знань); субстанціональну (у вигляді інтелігібельної матерії); ноуменологічну (у вигляді фенотипічної інформації); суб' єктивовану (у вигляді природних або сутнісних сил особистості); об'єктивовану (у вигляді соціуму); фізичну (у вигляді слабкого електромагнітного (лептонового) випромінювання) [32, c. 197].

Критерієм такої формалізації є морфологічна досконалість. Кожна із означених форм має варіативні траєкторії реалізації. Пріоритетність вектору розвитку залежить, певним чином, від суб' єктивного фокусу зору. Зміна спрямування, цілі означає зміну тенденції перспективи, процес зміни фокусу зору. Ця залежність у вигляді альтернативності проявляється через визначення меж принципу альтернативності або його формату.

У соціальному організмі присутні елементи, які здатні забезпечити процес відбиття протиріч його внутрішнього життя. Із врахуванням альтернативного концепту такий процес призводить до якісного стрибка, оскільки соціальний організм починає вести себе як рефлексуюча модель.

За критерієм пріоритетності, у функціонуванні політичної системи можна виділити центральну альтернативу, яка визначається об'єктом і метою діяльності суб' єкта. Проте межі соціально-політичного вибору перебувають під впливом також бокових альтернатив. Основними параметрами бокових альтернатив є нецентральність положення та пов' язані з цим суб' єктивні характеристики (нечіткість, стохатичність) та

38Внаходження у полі зору.

Межі форми та змістового наповнення політичної альтернативи залежать не лише від бокового вектору, який пов' язаний із центральним напрямом, але й з альтернативами, що не належать до фокусу суб'єкта. Ці альтернативи можуть опосередковано впливати на центральну альтернативу через бокові, або визначити варіанти зміни центральної альтернативи.

Отже, межі або форма політичної альтернативи залежать від спрямованості траєкторії суб' єкту, та проявляються як проблема центризму / периферії політичного вибору. Направленість суб'єкта є характеристикою орієнтирів і тенденцій політичної альтернативи

Розглянемо форми прояву принципу альтернативності за траєкторією векторів розвитку у точці біфуркації.

Формально за траєкторією векторів політична альтернатива розподіляється на: пряму, висхідну, низхідну, діагональну. Окрім простих форм - траєкторій, доцільно виокремити також складні - криву, циклічну, спіралеподібну. Складні форми можуть утворюватися із простих та більш складних. Прості та складні форми переважно пов' язуються і взаємодіють через етапи діяльності суб' єкта. Вказані формати характерні не лише у просторі, а й у часі. Траєкторію стохатичності соціальної системи виводить синергетична теорія, що ґрунтується на положенні про те, що для нестійких етапів характерною є точка біфуркації, з якої можливі різні траєкторії розвитку соціального суб' єкту, залежно від соціальних силових полів тригера. І відповідно різні форми прояву принципу політичної альтернативності. Зокрема,

моноцентрична форма, яка визначає кінцеве становлення перспективи політичного розвитку;

поліцентрична форма, яка визначає декілька центрів політичної альтернативи та спрямованість суб'єкта (паралельна, схрещувана тощо). Поліцентризм альтернативності є формою свободи орієнтування або свободи вибору тенденції соціальної перспективи суб' єкта.

Моноцентрична або поліцентрична форма політичної альтернативи детермінують наступні характеристики політичної альтернативи: дальність та глибина альтернативи (залежність суб' єкта та віддаленість об' єкта від цілі досягнення у часі та просторі); багатоплановість та одноплановість альтернативи (яка визначає етапи досягнення мети та наближення до об'єкту уваги та фокусу); збалансування та несбалансування полікомпонентної політичної альтернативи (об' єктивне несбалансування політичної альтернативи характеризується нестійкістю станів та чинників, що впливають на вектор розвитку, і навпаки, об' єктивна збалансованість характеризується усталеністю); динаміка (ритм) або статика (контраст) відносно конкретного суб' єкту; ефемерність або постійність політичної альтернативи; замкнутість та відкритістьУ сучасній прикладній політології принцип альтернативності застосовується для вирішення варіативних задач: від діагностики політичної ситуації, виявлення її значимих елементів і зв'язків до оцінки наслідків прийнятих політичних рішень або побудови "дерева цілей". Водночас, усе розмаїття задач можна звести до двох основних форматів: поетапний опис можливих змін політичної ситуації; планування та розробка системи дій, спрямованих на досягнення визначених політичних цілей, бажаної політичної ситуації.

У першому випадку принцип альтернативності проявляється у формі пошукової (або генерованої), у другому - нормативної (програмно-цільової) моделі [192, С.57-58].

Пошуковий варіант фіксує стан системи та домінуючі тенденції її трансформації, послідовність подій, що логічно призводять до можливого майбутнього розвитку даної системи. Нормативний - ґрунтується на визначенні шляхів досягнення майбутніх бажаних станів об'єкту дослідження. Останні, у даному випадку, приймаються як цілі.

Від типу задачі залежить, буде альтернатива мати пошукову або нормативну форму. Пошукова форма, яка відповідає завданню першого типу, фіксує та характеризує стан системи і домінуючі тенденції її трансформації, послідовність подій, які логічно призводять до можливого майбутнього стану системи. При складанні такої форми альтернативи дослідник абстрагується від можливості активного впливу суб'єкта політичного рішення на сам процес.

Нормативна форма, яка відповідає завданню другого типу, орієнтована на визначення шляхів досягнення майбутніх бажаних станів об'єкту дослідження, прийнятих як цілі. Нормативне альтернативне прогнозування за формою подібне до нормативних, планових, програмних чи проектних розробок. Проте, якщо останні передбачають директивне встановлення заходів щодо реалізації визначених рішень, перші є описом можливих альтернативних шляхів досягнення заданого стану [79, c. 44]. Крім того, нормативна альтернатива, на відміну від програми або плану, засвідчує не тільки послідовність дій зацікавленої сторони, але й демонструє супутні цим діям трансформації політичної ситуації загалом, реакції інших суб'єктів, коливання фонових показників.

Відзначимо також принциповий момент методологічного характеру: якщо пошукові альтернативи формуються у часовій послідовності - від сьогодення до майбутнього, то нормативні - навпаки, від майбутнього до сьогодення.

Вихідним пунктом у пошуковому альтернативному прогнозуванні є наявна реальна чи гіпотетична ситуація, що поступово трансформується у послідовність майбутніх станів. У процесі нормативного альтернативного прогнозування відбувається дослідження в зворотному порядку - від заданого майбутнього стану до явищ, що спостерігаються. У пошуковійформі альтернативного прогнозування акцент дослідницької уваги залежно від поставлених задач може робитися на виявлення найбільш ймовірного розвитку подій, аналізі правдоподібних систематичних контекстів, або на описуванні малоймовірних сценаріїв та ситуацій. У цьому випадку, в контексті рішення завдання другого типу альтернативи виконують "функцію застереження", забезпечують готовність діяти у будь-якій ситуації.

Акцентуємо, що найбільш ефективним методом для пошукової форми альтернативного прогнозування малоймовірних ситуацій є метод колективної генерації ідей. Застосування принципу альтернативності, завдяки технологічній гнучкості, дозволяє без особливих проблем структурувати окремі процедури мозкового штурму у загальний алгоритм створення політичних сценаріїв. Принципи та технології брейнстормінгу є доцільними також і у нормативному альтернативному прогнозуванні. У ситуації дефіциту творчих рішень вони здатні допомогти перебуванню невиявлених раніше складових у системі заходів, спрямованих на досягнення визначених політичних цілей.

Наявність дослідницької установки на виявлення нетипових, малоймовірних альтернатив впливає також на принципи та критерії відбору фахівців. У даному випадку розвинута уява, нестандартне бачення ситуації може виявитися більш корисною якістю, ніж бездоганне логічне мислення.

Чинником, що впливає на форму прояву принципу альтернативності може стати спосіб використання принципу політичної альтернативи у даному конкретному політико-прогностичному дослідженні:

альтернативність як самостійний і центральний для даного конкретного дослідження принцип прогнозування;

альтернативність як необхідна процедура у межах комплексної методики прогнозування;

альтернативність як допоміжний компонент, що застосовується для рішення окремих спеціальних задач прогнозування.

Так, наприклад, у другому випадку технологія альтернативного аналізу виявляється підлеглою задачам і методичним особливостям використовуваного комплексного методу прогнозування.

Отже, розподіл прояву принципу політичної альтернативи на нормативну і пошукову форми відбиває важливий аспект методологічного характеру: вихідним пунктом у принципі альтернативності є наявна реальна або гіпотетична форма, що поступово трансформується у послідовність майбутніх політичних станів.

Однією з ключових особливостей принципу альтернативності є її технологічний формат, що передбачає широкий діапазон вибору послідовності процедур та інструментарію прогнозних розробок залежно від умов, в яких проводиться альтернативний аналіз, його цілей і задач. У випадку   відсутності   універсальної   визначеної   доктрини політичноїальтернативи експерт має визначені моделі технологічних можливостей.

Форма прояву політичної альтернативи не може бути визначеною апріорно. Вона конкретизується завданнями дослідження. С. Браун зазначає, що функція, форма і зміст альтернативного сценарію формулюється через специфіку завдання. Різні рівні аналізу мають різні ступені деталізації і сценарного пророблення [40]. Іноді сценарій є лише "первинною" формою, яка виступає базисом для кінцевої моделі. В інших випадках, коли має місце тісне співробітництво між сценаристом і системним аналітиком сценарій може бути високо формалізованим. Але в будь-якому випадку кінцеву форму альтернативного сценарію визначає форма аналітичної моделі, у яку "вбудовується" сценарій".

На стадії практичної реалізації принцип політичної альтернативи класифікувати за трьома формами:

1. Форма "есе". Дана форма виразу принципу альтернативності характеризується вільним, близьким до публіцистичного стилем, високим ступенем деталізації, свідомою драматизацією ключових моментів викладу, відсутністю твердої структурованості даних. Як правило, есе досить значні за обсягом. Серед найважливіших переваг форми "есе" зазначимо: високий ступінь наочності форми викладу матеріалу. Особливої значущості означена властивість здобуває в тому випадку, коли експерту потрібно професійно переконати аудиторію. Альтернативні сценарії такого характеру останнім часом стали використовуватися в Україні у агітаційних та контрагітаційних цілях під час виборчих кампаній. Таким чином, емоційність, навмисне "згущення фарб" також можна віднести до переваг "публіцистичних" альтернатив, внаслідок того, що у межах даної форми пріоритетною задачею альтернативного сценарію виступає вплив на масову свідомість і психологію. Не менш важливою дана психологічна властивість виступає відносно самого дослідника. Такі альтернативні сценарії дозволяють детально окреслити досліджувану проблему і тим самим додатково виділити в її контексті деталі та аспекти, що часто випадають з виду під час "традиційного" аналізу.

2. "Аналітична форма". Характеризується строгим стилем, наявністю чіткої структури викладу матеріалу, невеликим обсягом. Вміщує короткий (тезовий) опис вихідних і результативних ситуацій, стиснуту характеристику основних політичних акторів, максимально чітку демонстрацію альтернатив розвитку ситуації через виділення конкретних ланцюгів. Така форма існування політичних альтернатив значно більш зручна для персоналії, що приймає рішення. Крім того, вона характеризується "науковою" переконливістю і наочністю.

3. "Формалізована альтернативи". У порівнянні з першими двома формами, що містять якісні судження експертів, формалізовані альтернативи включають кількісні показники. Вербальний виклад альтернатив розвитку подій сполучається у них з побудовою графів, мереж,

390блок-схем, з використанням кількісних коефіцієнтів (імовірності, відносної важливості тощо). У найбільш складних варіантах такі альтернативи можуть використовувати математичний апарат теорії ймовірності, формальної і математичної логіки, теорії розпізнавання образів, лінійного і нелінійного програмування. Саме тому деякі аспекти таких сценаріїв можуть складні для сприйняття, вимагають спеціальної підготовки і кваліфікації. У той же час такі сценарії мають набагато більш значний обсяг необхідної для ухвалення оптимального рішення інформації, ніж аналітичні сценарії й есе. Крім того, формалізований сценарій є фактично готовою основою для побудови математичної моделі. Специфіка дослідницьких цілей і особливості конкретної ситуації визначають не тільки форму підсумкового документа - альтернативного сценарію, але й істотно впливають на вибір методики його створення. Основним чинником, що визначає структурні параметри технології написання сценарію, є тип прогнозної задачі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни