В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 47

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

На наш погляд, у країнах Центральної та Східної Європи та у республіках колишнього Радянського Союзу представлений майже весь спектр виділених форм альтернативного розвитку, за виключенням революційного повстання та перевороту знизу (які, по суті, трапляються досить рідко, і частіше не призводять до демократичного транзиту).

У деяких країнах Центральної та Східної Європи та у республіках колишнього Радянського Союзу демократичний варіант був ініційований знизу - реформаторами, які не входили до правлячої еліти (або навіть конфліктували з останньою). Так було, зокрема, у Вірменії, Чехії, Хорватії, Грузії, НДР та Латвії. До числа країн, що розвивалися за варіантом пакту,відноситься Польща (де одночасно прослідковуються й елементи "реформізму"), Угорщина і Болгарія (яким властиві також риси "нав' язаної" альтернативи), Монголія та Молдавія. Таким країнам як Албанія, Азербайджан, Білорусь, Естонія, Литва, Македонія, Румунія, Росія, Сербія, Словенія та Україна, демократична альтернатива, вочевидь, був "нав'язаною".

Усвідомленню та поясненню диверсифікації результатів прояву принципу альтернативності на посткомуністичному просторі сприяє більш детальна класифікація політичних типологій, що фіксує знакові відмінності всередині регіону. Разом з тим аналіз подібностей та розбіжностей цих країн від інших держав дозволяє перевірити гіпотезу про те, що форма транзиту та прояву принципу альтернативи залежить також від типу вихідного політичного режиму.

Таким чином, політична модернізація має поліваріативний і альтернативний характер. Наявні типології модернізації, характеристики окремих типів і етапів відіграють роль тільки робочих варіантів. Водночас, ці типології і моделі мають певну теоретичну і евристичну цінність, оскільки дозволяють виділити основні елементи модернізації і, таким чином, формують передумови для аналізу одиничних випадків і порівняння цього процесу в різних країнах і регіонах. Загалом кожній політичній спільноті притаманні певні інституційні, економічні та соціальні особливості, які перебувають за межами політичної системи, тому мистецтвом вироблення політичних альтернатив називають уміння визначити та врахувати ці особливості.

На завершальному етапі політичної модернізації визначаються результати та наслідки політики (від прийняття до впровадження). Аналізу підлягають такі питання: матеріально-моральні переваги; ефективність витрачання фондів, ресурсів; компетентність апарату і досвід вирішення подібних проблем; врахування та екстраполяція альтернативних шляхів розвитку політичної системи тощо.

Отже, аналіз політики із врахуванням принципу альтернативності вміщує наступні особливості:

Нестабільна систематичність (раціоналізм передбачає всеосяжність (пошук альтернатив) процесу аналізу та неможливість оцінювання та порівняння найпридатніших альтернатив через надмірне використання кількісних методик (грошові й часові затрати)).

Інтерактивність та інтегрованість етапів аналізу (слід зважувати на можливість отримання додаткової інформації у процесі аналізу і зміни поточної ситуації, а також на зміну цілей як наслідок поліпшення розуміння її суті. Перешкоди, які спочатку здаються непереборними, можуть виявитися незначними, а окремі елементи вибору альтернативи змінюватися під впливом поточної ситуації або теорії. Таким чином, експерт має можливість повертатися до попередніх етапів або розглядативже реалізовані).

Набуття проблемою нового змісту на етапі встановлення критеріїв оцінювання (на практиці це означає конкретизацію цілей і завдань ще на початку дослідження. З досвіду ми знаємо, що переважна більшість обраних політиків (державні службовці високого рангу також) намагаються уникати точних формулювань своїх справжніх намірів і цілей через страх відповідальності за неефективну роботу. Тому раціонально визначити критерії оцінки аналізу практично досить складно).

Наявність нової суперечності як наслідку прояву принципу альтернативності у функціонуванні політичної системи.

На сучасному етапі розвитку цивілізації, ми є свідками постійної зміни політичних поглядів, пріоритетів, орієнтирів чи ситуацій у суспільстві (особливо це характерно для сьогоднішньої України). На практиці це означає призупинення або переорієнтацію (зміну цілі) процесу аналізу на будь-якому етапі (незалежно від кількості та якості аналізу і значення вихідного матеріалу - порад - рекомендацій). Все це більше підтверджує актуальність ретельного аналізу державної політики через врахування принципу альтернативності на будь-якому етапі розвитку суспільства, його характерологічних проявів та узгодження цінностей, завдань і дій політики загалом.

Принцип альтернативності, завдяки технологічній мобільності у контексті вирішення прогнозно-аналітичних задач, набуває широкого застосування у сучасній політичній науці. Формулюємо наступні способи використання принципу альтернативності у процесі політичного прогнозування:

альтернативність як самостійний та центральний для даного конкретного дослідження принцип прогнозування;

альтернативність як необхідна процедура у межах комплексного методу прогнозування;

альтернативність як допоміжний компонент, що застосовується дослідником для розв' язання окремих спеціальних задач прогнозування.

Один з найбільш характерних прикладів практичного застосування принципу альтернативності є метод ПАТТЕРН (PATTERN).

Відповідно до генеральної мети (забезпечення стратегічного планування у галузі впровадження систем озброєння) подібний варіант припускає визначення сукупності критеріїв - альтернатив вибору між різними напрямками науково-конструкторської роботи та побудови схем розподілу ресурсів.

Формулювання таких критеріїв припускає наявність визначеного представлення про вимоги та умови, яким повинні відповідати різні види зброї через десять-п'ятнадцять років. Застосування принципу альтернативності на одній з перших стадій процедури ПАТТЕРН, конкретизує контури майбутньої зовнішньополітичної ситуації. Зокрема,майбутня система погроз національної безпеки держави, можливі критичні ситуації та ймовірні шляхи їхнього подолання, зростання політичного, економічного, технічного потенціалу головних супротивників та союзників тощо [287, c. 40-45].

Висновки, що отримуються під час вироблення альтернатив, використовуються для складання ієрархічного "дерева цілей". Верхні рівні означеного "дерева" вміщують цілі глобально-стратегічного та політичного характеру ("забезпечення виживання нації у випадку масштабного конфлікту", "посилення домінування держави на міжнародній арені" тощо), а нижні - сприятливі альтернативи реалізації головних цілей, задачі конкретно-технічного та наукового характеру. Альтернативи "політичної картини світу" дозволяють також розмістити пріоритети, привласнюючи кожній з цілей і задач власний коефіцієнт значимості.

Аналогічний принцип (тобто, трансформація соціально-політичної альтернативи у конкретні цільові настанови та критерії на основі системного аналізу) використовується у ряді комплексних систем прогнозування. Зокрема - у селективному методі прогнозування та перспективного планування (СМП) [31, c. 187-213].

СМП передбачає визначений алгоритм роботи, що складається з наступних компонентів: збір профільної та фонової інформації; одержання найпростіших альтернативних прогнозів; написання альтернатив майбутнього розвитку, що розкривають генеральну мету роботи; вироблення критеріїв оцінки; визначення набору можливих альтернативних цілей; побудова дерева цілей; експертна оцінка цілей і критеріїв; розрахунок за "деревом цілей"; розподіл засобів за обраними проблемами; побудова "дерева рішень"; вироблення оптимальних альтернативних стратегій; розподіл ресурсів по оптимальних стратегіях.

Отже, і у ПАТТЕРНІ, і у СМП існування принципу політичної альтернативи є тією аналітичною інформацією, на підставі якої ведеться вся наступна робота.

Інший комплексний варіант існування принципу альтернативності у прогнозуванні розроблений у 1970 р. співробітниками корпорації "РЕНД" та інституту проблем війни та миру Колумбійського університету.

Даний феномен одержав назву "Прогнозування альтернативних варіантів рельєфного майбутнього". На першій стадії триває розробка набору альтернативних сценаріїв із включенням основних "діючих акторів міжнародних відносин". Конкретизовані альтернативи фіксуються у матричній формі для періоду, що відповідає верхній межі часу попередження. Далі виробляється розробка альтернатив - прогнозів "доступних ресурсів" з аналізом технологічних, військових та інших чинників.

На третьому етапі більш докладно аналізуються взаємодії між відповідними акторами в обраних тимчасових межах.Наступна стадія - аналіз "рельєфних варіантів майбутнього" за допомогою "матриці взаємодії", оцінка імовірностей кожного з аналізованих варіантів із застосуванням удосконаленої методики Дельфі.

На останньому етапі синтезуються результати дослідження: виробляється вторинний аналіз ймовірних варіантів "рельєфного майбутнього" шляхом використання "дерева рішень", а також розрахунок за методом "вартість-ефективність" альтернатив, що пропонуються.

Характерними особливостями даного механізму є часткова формалізація альтернативного сценарію за допомогою матричних методів, їх ймовірна оцінка з використанням групової експертизи, яскраво виражений прогнозно-плановий характер. Трансформація аналізу з пошукової у нормативну площину здійснюється шляхом виділення "чуттєвих" для впливу суб'єкта етапів у кожній з пошукових альтернатив. Можливості альтернативної методики, що застосовується для рішення окремих спеціальних задач прогнозування, наочно ілюструє механізм синтезу об'єкта прогнозування, коли побудова альтернативи використовується на завершальному етапі прогностичної роботи з метою об'єднання окремих прогнозів у єдину інтегровану картину розвитку ситуації через виявлення логічних (причинно-наслідкових або кореляційних) зв'язків між майбутніми подіями та процесами. При цьому, вихідні прогнози, поєднувані в альтернативи, можуть стосуватися варіативних сфер громадського життя; бути отримані незалежно один від одного дослідницькими групами за допомогою варіативних технік - від Дельфі до екстраполяції.

Розглянемо написання альтернативного сценарію як спосіб інтеграції прогнозів докладніше на прикладі української політики. Припустимо, існують кілька альтернатив економічної і політичної тематики на десятилітній період попередження, що передбачають настання наступних політичних подій.

А1. Збільшення західноєвропейських інвестицій до економіки України у 2,5 рази порівняно із сучасною ситуацією.

А2. Збільшення надходжень у дохідну частину бюджету України внаслідок реформи системи оподатковування.

А3. Істотне посилення впливу західноєвропейських держав на зовнішньополітичний курс України.

А4. Гостра потреба країн - економічних лідерів Західної Європи у нових ринках збуту.

А5. Виникнення в Україні могутньої політичної коаліції національно-патріотичної спрямованості.

А6. Подальше підвищення стійкості курсу української гривни.

А7. Україна вступає до НАТО.

А8. Збільшення державних інвестицій у галузі оборонної промисловості України.Мета нашого аналізу - вивчення альтернатив та створення інтегрованої картини розвитку ситуації. Відповідно до мети структуруються наступні завдання: виявлення взаємозалежних подій; конкретизація характеру взаємозв'язку подій; побудова єдиної ситуативної послідовності з урахуванням виявлених логічних зв'язків. Першу задачу доцільно вирішувати через матрицю суміжності, значення елементів якої відповідають умовам: Ау=1, якщо між i і j існує зв'язок, і Aij=0 - в усіх інших випадках. Стосовно до нашого прикладу така матриця буде виглядати наступним чином:

Варіант прояву принципу альтернативності у контексті інтеграції політичних прогнозів

 

і

1

А 2

А

3

А 4

А 5

А 6

А 7

А 8

Альтернатива 1

 

0

1

0

1

0

0

0

Альтернатива 2

0

 

0

0

0

1

0

1

Альтернатива 3

0

0

 

0

1

0

1

0

Альтернатива 4

1

0

0

 

0

0

0

0

Альтернатива 5

(

0

0

0

 

0

1

1

Альтернатива 6

1

0

0

0

0

 

_0_

0

Альтернатива 7

(

0

1

0

1

0

 

1

Альтернатива 8

(

0

0

0

0

0

1

 

Для подальшого аналізу відбираються ті пари альтернатив, між якими існує взаємозв'язок, характер якого повинний бути визначений. Питання на даній стадії дослідження формулюється наступним чином: "Якщо імовірність альтернативи А1 прагне до одиниці (тобто вона напевно відбудеться), то як зміниться імовірність здійснення зв'язаної з нею альтернативи Dj?" Якщо вона зростає, відбувається позитивна кореляція (у клітках матриці позначається "ї"), якщо знижується - негативна кореляція ("^")". У нашому випадку, позитивна кореляція існує між альтернативою А1 (збільшення західноєвропейських інвестицій до економіки України) та альтернативою А3 (істотне посилення впливу західноєвропейських країн на зовнішньополітичний курс України).

Іноді доцільно позначити характер взаємозв'язку більш конкретно: у відповідних клітках матриці або спеціальної схеми записується "збільшує корисність", "необхідно для компенсації негативних наслідків", "перешкоджає виникненню" тощо.

Заключний етап - це власне написання альтернативного сценарію на основі аналізу альтернатив та виявлених логічних зв'язків між подіями. Для вищенаведеного прикладу він може виглядати наступним чином: "Збільшення надходжень у дохідну частину бюджету України внаслідок реформи системи оподатковування створить умови для подальшого підвищення стійкості курсу української гривні. Цей чинник, а також гостра потреба країн - економічних лідерів Західної Європи у нових ринках збуту, призведуть до збільшення питомої ваги західноєвропейських інвестицій векономіці України у 2,5 рази порівняно із сучасним моментом. Результатом економічної залежності України стане істотне посилення впливу західноєвропейських лідерів на її зовнішньополітичний курс. Це дозволить прийняти та реалізувати рішення про включення України до воєнно-політичного блоку НАТО. Будучи неприйнятною для визначеної частини української політичної еліти і багатьох простих громадян України, така зовнішньополітична ситуація буде сприяти виникненню могутньої політичної коаліції національно-патріотичної спрямованості, яка зуміє домогтися урядового рішення про збільшення державних інвестицій у галузі оборонної промисловості України".

До недоліків такого використання альтернативних узагальнень відносяться: істотні обмеження у застосуванні; тенденція підведення аналітичного матеріалу для забезпечення чіткості остаточної картини; неоднозначність кореляційних зв'язків, складність їх виявлення.

Серед переваг вкажемо на можливість конкретно відстежити вплив на політичну систему чинників та процесів її середовища - економічних, соціальних, екологічних, соціокультурних тощо.

Принцип політичної альтернативи - один з найбільш плідних способів узагальнення результатів міждисциплінарного дослідження. Крім того, за допомогою визначених експертних процедур (наприклад, дельфійської техніки) можуть бути встановлені величини зміни ймовірності альтернатив (обчислений коефіцієнт кореляції). Тоді альтернатива може бути перетворена в імітаційну математичну модель. Це стає джерелом вироблення інших альтернатив.

Таким чином, дослідження політичного процесу через застосування принципу альтернативності має реальні позитивні можливості. Серед них,

альтернативний розгляд політичного життя, як такого, що постійно змінює соціальне буття ідей, суспільних груп, інститутів та практик. Саме це не можна зафіксувати у категоріях статики, тому що сам політичний процес - динамічне явище з безліччю можливостей і напрямків;

виділення та аналіз варіативних факторів політичних змін;

розгляд нестабільних систем в динаміці їх розвитку - пошук оптимальної форми самоорганізації на основі переосмислення світового досвіду та актуалізації власного історико-культурного потенціалу. Таким чином, тимчасові, темпоральні характеристики при дослідженні багатьох важливих аспектів політичного процесу здобувають характер історично визначеного і прив'язаного до відповідного соціально-економічного середовища духовно-культурного континуума;

формування наукового напряму, що погоджує глобальні світові, довгострокові тенденції розвитку (економічного, соціально-політичного, інформаційного плану) і локальні процеси. При цьому з'являється можливість не тільки розглядати загальний процес демократизації та його впливи на ситуацію в державах "недемократичних" або "перехідних", але і

4GBвизначити варіації факторів прояву тенденцій до глобалізації економічних відносин на даному рівні, посилити інформаційний вплив ведучих держав світу, що володіють більш могутнім потенціалом засобів масових комунікацій тощо.

Спроби пов'язати теоретичне осмислення політичного процесу, що відбувається у світі, з деяким ідеологічним забезпеченням конкретних дій політиків неминуче зіштовхуються з проблемою коректності наукового мислення взагалі. Альтернативність у цьому контексті має подвійну змістову основу. Як динамічна, поліваріативна і досить активна форма, альтернативність стала загальновживаною в українській політології. Але в той же час, очевидними є обмеженість і спрощеність цього поняття в плані фіксації лише нестабільного та складного процесу, що вимагає особливого інструментарію для аналізу. Тут набагато небезпечнішим є повернення до суспільних наук системи знань у вигляді визначеної ідеологічної заданості, ніж наявність багатьох протиріч у методологічних прийомах застосування принципу альтернативності.

Таким чином, сучасна політична наука має представити несуперечливі і логічні пояснення, що є не істиною за визначенням, а лише деякими спробами вибудувати продуктивні моделі.

6.4. Специфіка прояву принципу альтернативності у розбудові української

державності

У контексті розділу, що пропонується, аналізуються особливості та оптимізація прояву принципу альтернативності у реформуванні та модернізації політичної системи України.

З огляду на мету, сформульовано такі дослідницькі завдання: конкретизувати специфічні тенденції розвитку української політичної системи; проаналізувати особливості реалізації принципу альтернативності у трансформації української політичної системи; визначити місце України у загальносвітових зрушеннях модернізаційного характеру та шляхи використання сукупного досвіду якісного перетворення суспільства; показати можливості принципу альтернативності у виробленні програм політичної та соціокультурної модернізації України, спрямованих на ціннісне забезпечення реформ, на ефективність політичної діяльності, розвиток особистості, позитивної інноваційної діяльності тощо.

Процес модернізації української політичної системи має наступні особливості. По-перше, цей процес загалом можна віднести до ендогенно­екзогенному типу (йдеться про орієнтацію як на власні основи, так і на основи іноземних запозичень). По-друге, характерною особливістю такого типу модернізації є поєднання різних власних і запозичених інститутів і традицій. У зв'язку з цим, цілком справедливою і достатньо обґрунтованою представляється думка М. Ільїна, яка групує ці інститути і традиції у "чотири еволюційно різнорідні блоки", що "консервують визначений еволюційний тип і відтворюють його логіку":

перший блок - патримоніальний (відтворює "сімейну модель");

другий сформований на засадах запозиченої у Візантії християнської теократії і ґрунтується на пануванні єдиної "правди";

третій блок слугує безпосередній мобілізації всіх ресурсів, для вирішення певного "доленосного" завдання;

четвертий компонент базується на ідеї реформування суспільства на національно-патріотичних ідеалах і цінностях.

Усі означені блоки знаходяться у гострому конфлікті один з одним, тому що, по-перше, є різними за походженням, по-друге, належать до різних еволюційних часів [112, c. 5-17].

Між процесом модернізації Української політичної системи і модернізацією в розвинених країнах Заходу існують принципові відмінності. У другому випадку модернізація відбувалася як результат внутрішніх суперечностей, на власній культурній базі. В Україні модернізація проходить під сильним впливом і тиском досвіду інших країн, які демонструють приклади ефективної діяльності у всіх сферах життя, конкретизують шляхи рішення складних політичних та соціокультурних проблем.

В історії України чітко простежуються два альтернативні варіанти реформ. Перший-прискорений, наздоганяючий розвиток, який здійснюється виключно шляхом адміністративного регулювання, націленого на швидке досягнення стратегічних результатів. За умов такого варіанту держава напружує суспільні ресурси, повністю перекриваючи для цього механізми соціального контролю. Це приводить до відчуження влади від народу і, як наслідок, породжує величезний резерв для контрреформ. Другий варіант модернізації ґрунтується на прагненні знайти підтримку широких прошарків суспільства, які усвідомили необхідність перетворень. Тим самим створюються передумови для такої системи соціального регулювання, у межах якої соціальні протиріччя вирішуються законодавчим шляхом, із збереженням спадкоємності і легітимності політичного керівництва.

Хвилеподібність (реформ-контрреформ) в Україні детермінується як внутрішніми / зовнішніми причинами, так і особливостями протікання самого означеного процесу. При цьому хвилеподібність і циклічність реформ-контрреформ виступає як внутрішній механізм соціально-політичних трансформацій, що забезпечує спадкоємність модернізаційнихциклів.

В умовах втрати колишньої державності (розпаду СРСР); радикального коректування структури влади; геополітичного розподілу світу; посилення глобальних викликів і суперечностей нинішній етап політичної модернізації України з необхідністю повинен ґрунтуватися на реалізації складових політичного прогнозування. Проте функції, роль і значення сучасної держави в умовах демократичного транзиту набувають іншої цільової спрямованості. Модернізація держави як сукупності політичних інститутів і провідного агенту перетворень і модернізація суспільства націлюються на подолання асиметричності українського політичного простору і можливість переходу до стійкого розвитку.

Враховуючи національно-державні інтереси, можна запропонувати основні напрями сучасного етапу політичній модернізації. Зокрема:

- проведення конституційної реформи, направленої на подоланні формально-юридичного закріплення диспропорційної владних інститутів;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни