В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 48

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

- зміцнення основ державної влади, єдиним джерелом і носієм суверенітету якої є народ України;

- створення нормативної і інституційної основи для формування демократичної правової і соціальної держави;

- сприяння зміцненню "політичного центризму", що розуміється як орієнтацію на помірні методи і програми в рамках практично наявного спектру ідеологічних уявлень і як сукупність партій і їх блоків, спочатку націлених на діяльність в політичному просторі між радикальним реформізмом і охоронним "статус-кво" і т. д.

Успіх або невдача процесу політичної модернізації багато в чому залежатиме від здатності вітчизняних дослідників і політиків адекватно оцінювати небезпеки "перехідного" стану і можливості створення і реалізації альтернативних стратегій переходу до стійкого розвитку.

Наведемо найголовніші ознаки сучасного періоду в Україні. Аналіз ситуації що склалася в Україні, дає підстави говорити, що висновок І. Рущенка щодо тривалої відсутності в українському суспільстві цілісної і органічної системи, характерними рисам якої є, зокрема, завершена пірамідально-ієрархічна структура або своє соціально-гравітаційне поле, яке забезпечується наявністю власних соціальних інститутів і надалі матиме слушність - власні політичні інституції все ще недорозвинені, суспільство не стратифіковане, низькою залишається політична і правова культура населення [272, c. 23-26]. Доповнюють цю характеристику відповідні особливості: у суспільній сфері: дисфункційність-відсутність цілісної і органічної системи, яка охоплює політичну автономію, власні політичні інститути, завершену пірамідально-ієрархічну структуру, соціальну солідарність і доцентрове тяжіння; аморфність і недорозвиненість соціальної і політичної структури. Низька самосвідомість окремих соціальних прошарків. Як наслідок - невизначеність соціальних іполітичних інтересів, слабкий розвиток соціальних інститутів, які артикулюють, захищають та реалізують ці інтереси; недорозвиненість політичних структур породжує слабкість політичних партій, їх "лідеральний" характер, внаслідок чого політична боротьба точиться на рівні окремих осіб чи кланів, часто із застосуванням нелегітимних прийомів; гетерогенність суспільства, наявність значної кількості субкультур, існування яких пов'язане не з плюралізмом суспільства, а з його неструктурованістю.

На нашу думку, такий поділ поглиблюється також і через специфіку розвитку України як держави, окремі регіони якої тривалий час перебували під юрисдикцією різних державних утворень; високий конфліктний потенціал. У політичній сфері: подвійний (або змішаний) характер політичної системи, в якій співіснують елементи як попереднього ладу, так і елементи, що з'явилися нещодавно, як результат спроб скерувати суспільство і державу на шлях демократичного розвитку. Звідси неефективність влади, механічне поєднання непоєднуваних інститутів і доктрин різних політичних і правових систем; протиріччя між змістом політичних інститутів і їх формою. Компроміс між старим і новим, що його найчастіше намагаються досягти, пристосовуючи старі й нові політичні структури до потреб політичної кон'юнктури; тенденція до авторитаризації влади; значима роль особистості чи клану, а не політичних інститутів і юридичних процедур; негласність прийняття політичних рішень, непрозорість публічної політики .

Будь-якому перехідному, в тому числі, сьогоднішньому українському суспільству притаманні багатошаровість, наявність ознак різних типів політичних систем, різних політичних режимів. Так в Україні спостерігається своєрідний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки основних різновидів політичних режимів. Серед ознак демократичного режиму, притаманних Україні і закріплених в її Конституції, слід навести наступні: виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських), формальна юридична рівність усіх громадян, гарантії прав меншості та запобігання свавіллю більшості.

Сьогодні в Україні відбувається активний процес формування принципово нової політичної системи. Складовими даного процесу є утвердження принципів демократії та парламентаризму, політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод громадян; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки; запровадження інституту судового конституційного контролю тощо.

У зв'язку з цим все більшої уваги потребує розвиток наукових підходів до виявлення можливостей підвищення ефективності інститутів та процедур розробки та впровадження політичних рішень з урахуванням принципу альтернативності.Серед умов і факторів, що впливають на становлення партійної системи України, виражають конкретно-історичний контекст і визначальні особливості виникнення і розвитку багатопартійності, з якої сформується ця система, варто виділити:

- посткомуністичний, посттоталітарний характер українського суспільства, брак демократичних партійно-політичних і державних традицій, досвіду і навичок політичної самоорганізації громадян у колективних формах захисту і реалізації групових та суспільних інтересів; тиск минулого досвіду політичної участі, посткомуністичні складові в політичній культурі й масовій суспільній свідомості населення;

- перехідний характер економіки, якісна зміна основ, принципів і цінностей її існування, функціонування і розвитку, здійснювана в кризових умовах падіння життєвого рівня більшості населення, соціальної і політичної поляризації суспільства, криміналізації економіки і політики, маргіналізації і люмпенізації значної частини громадян країни;

- незавершеність процесу правової інституалізації системи державної влади і національного поля політики, формування правил політичної гри, істотна політико-правова невизначеність статусу, ролі й умов діяльності політичних партій, їхніх взаємин із Президентом і урядом України, більшістю парламенту і виконавчою владою;

- орієнтація масової політичної свідомості на персоніфіковані форми політики на шкоду інституціональним, недовіра до політичних партій як до суб' єктів політики [272, c. 25].

Поряд із вищенаведеним на партійну систему справляють вплив і форма державного : устрою. Зазначений чинник створює можливість для реалізації суб' єктивного фактора, що залежить особистісних якостей Президента України і структур, які реалізують його владні повноваження. Президентська і напівпрезидентська форми правління істотно звужують роль партій у функціонуванні політичної системи суспільства, порядку організації і діяльності державної влади, здійсненні урядової політики. Вища виконавча влада в державі набуває персоніфікованого характеру, особистісної форми вираження, тоді як за парламентської форми -партійно-групового вираження. Подібну форму правління обрала свого часу Франція для забезпечення ефективності влади, коли поляризована партійна система із сильною комуністичною партією в парламенті виявила свою непродуктивність, нездатність адекватно реагувати на потреби соціально-економічного розвитку країни.

Надмірне зростання кількості політичних партій в Україні є віддзеркаленням умов розвитку післямонополістичного суспільства.

Таким чином, специфіка соціально-політичного розвитку України полягає у наступних особливостях. По-перше, домінуванні як основного суб'єкта модернізації владно-бюрократичної верхівки, залежної у своїх діях від чужого центру. По-друге, залежності політичної системи від іншихнаціональних традицій, ментальності й конкретних потреб українського суспільства, морально-культурних цінностей, ідеологічних схем тощо.

Проголошення України незалежною державою сприяє виробленню альтернативних шляхів всебічної модернізації її суспільства на основі світового досвіду та власних потенційних можливостей. У той же час, як засвідчують сучасні політологи, Україна перебуває у стані "синдрому модернізації".

Як засвідчують сучасні політологічні видання, під синдромом модернізації розуміють суперечності між процесом диференціації, вимогами рівності та здатністю політичної системи до інтеграції [20].

Розв'язання проблеми подолання "синдрому модернізації" вимагає організаційного й теоретичного забезпечення модернізаційного процесу, що передбачає, як визначення та розв'язання основних його проблем, так і розробку альтернативних варіантів політичного розвитку. Проблеми модернізації українського суспільства похідні від його кризового стану, який, з одного боку, має спільні риси з кризою у країнах Центральної та Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) та Росії, а з другого - характеризуються наступними ознаками:

- поліваріативність моделей політичної модернізації;

- відсутність конкуренції (в тому числі й у політиці),

- диспропорційність і тотальна монополія економіки,

- корупція та безвідповідальність управлінських кадрів,

- мала розвиненість інформаційного суспільства та ін.

Таким чином, магістральний напрям подальшого розвитку Українського суспільства визначити досить складно. З огляду на це, однією з пріоритетних проблем політичної модернізації України є досягнення відносно стійкої рівноваги та політичної стабільності через вибір оптимальної моделі розвитку на основі визначення природи і векторів державних процесів.

У контексті означеної проблеми важливими для українського суспільства є пошук ефективних способів переходу від традиційного суспільства до раціонального, пом'якшення вірогідного зіткнення старих, традиційних для даної національної політичної культури, цінностей і норм політичного життя з новими модернізованими інститутами. У даному контексті слід уважно поставитись до альтернатив формування політичного режиму і створення системи соціального управління, зорієнтованих на витворення стилю соціально-політичного життя, відповідного запитам і внутрішнім потребам українського суспільства. Вищезазначене передбачає:

Цілеспрямоване подолання ситуації загальної непідготовленості до реформування системи управління та залежності від тиску ззовні, а також аналіз альтернатив запозичення загальноцивілізаційного політичного досвіду і врахування досвіду модернізації близьких до України держав.Неприпустимість механічного перенесення на національний ґрунт зарубіжних інститутів поза врахуванням національно-психологічних особливостей народу і характерних ознак сучасно-політичної ситуації.

Обмеження впливу на державотворчий процес вузько-партійних інтересів, побіжних обставин, ейфорії неконтрольованої свободи як гаранта проти відновлення тоталітаризму; подолання руйнівних особистісних рис, зумовлених тоталітарним досвідом.

Зміна ступеня і характеру інституціоналізації суспільства завдяки розвитку форм асоціативно-громадського життя, народжених самою логікою розвитку суспільства (зокрема, співіснування на місцевому рівні управління муніципалітетів, старостатів, рад, комун та інших форм самореалізації населення) [228; 229].

У процесі модернізації політичної системи України доцільним є співіснування декількох типів політичних альтернатив:

новий напрям політики відповідно до традиційних концепцій: значні зміни без варіацій існуючої політики. Це відносно безпечний шлях інновацій з притаманними їм ризиками. Розрахувати вартість та ефективність можна завдяки використанню в минулому базового концепту політики.

нова політика з новими концепціями - найменш прийнятний тип альтернативи-стратегії, оскільки завдає значних труднощів у процесі обліку витрат та ефективності. Незважаючи на ризик, що є засторогою до частого її застосування, така політика може бути найкращим шляхом досягнення Україною значного прогресу або радикального зменшення витрат чи суттєвого підвищення ефективності. Втім, витрати та ефективність важко підраховуються через новизну і значну кількість непередбачуваностей.

інші варіанти існуючої політики - мінімальна модифікація чинної політики без зміни на рівні діяльності. Незначні зміни у напрямі політики не подають достатню кількість матеріалу для аналізу. Тому, важко підрахувати витрати та ефективність такої політики.

Таким чином, для Української держави альтернатива - стратегія політичної модернізації е набором конкретних чітких, зрозумілих, грамотних дій, виписаних з уникненням абстрактних узагальнень [76]. Такий альтернативний сценарій включатиме докладні інструкції з описом необхідних ресурсів, гарантією їх надходжень та контролем, тобто шлях від початку до кінця - від концепції до реальності.

Модель раціонального рішення української політики проявляється у вигляді послідовного аналітичного алгоритму:

A. Визначення цілей.

Б. Уявлення альтернативних засобів для досягнення цілей.

B. Оцінювання наслідків кожної з можливих альтернатив.

Г. Вибір альтернативи, за допомогою якої можна найімовірнішедосягти мети.

На практиці в Україні використовується модель обмеженої раціональності. Така модель не стосується безпосередньо кроків А та Б, адже передбачає, що суб'єкт політичного рішення вже має цілі, знає, які вони саме, може їх окреслити. Модель рішень не цікавить ні те, звідки з'являються альтернативи, ні те, які з них можна вважати можливими варіантами вибору суб'єкта політичного рішення. Ці моделі натомість скеровують увагу на крок В, оцінюючи наслідки. Головним завданням цієї моделі є розрахунок наслідків різних альтернативних дій і вибір тієї з них, що забезпечить найкращі результати. Рішення на кроці Г в усіх моделях рішень ухвалюють на основі єдиного критерію - максимального суспільного добробуту.

Практичний приклад використання принципу альтернативності в умовах розвитку політичної системи України наведено у підрозділі 2.3.

Модель рішень, подібно до політичної системи України, визначає добробут певної спільноти як просту сукупність добробутів окремих індивідів. Навіть коли рішення складне й орієнтується на багато чинників, усі міркування мають бути, зрештою, приведені до єдиної шкали чи спільного знаменника, щоб отримати єдиний показник загального добробуту.

Альтернативні моделі передбачають також, що всі міркування стосовно конкретного рішення можна представити як розгляд наслідків різних варіантів. Якщо ми вважаємо, що існують важливі міркування поза наслідками дій, то в цьому розумінні модель виявиться незадовільною. Ще одним міркуванням поза наслідками певного рішення є сам процес ухвалення рішення: часом спосіб ухвалення рішення ми ставимо вище за результат цього рішення [228, c. 94].

Орієнтуючись на загальну картину моделей рішень в українській політиці, ми можемо охарактеризувати специфічні особливості прояву принципу альтернативності у модернізації української державної системи.

Співіснування різних альтернативних ідеалів та стереотипів мислення, що зумовлено соціокультурним та історичним розвитком держави. Частина українського населення орієнтується на державу з ринковою економікою, демократичними свободами; частина зберігає просоціалістичні, прокомуністичні та навіть імперські настрої. Поряд зі значною кількістю людей, що прагнуть повернутися у "соціалістичне" та "комуністичне" минуле, маємо значно меншу за чисельністю, але з якісно іншими матеріальними можливостями, впливову групу прихильників існуючого стану речей. Є і така група, що не приймає політичну модель минулого, проте й не визнає продовження сучасних реформ в їх незмінному вигляді.

Аксіологічний дискурс, тобто проблемність визначення альтернативної ідеологічної системи, що здатна виконати функцію інтеграції суспільства, поза врахуванням домінуючих у масовій свідомостіцінностей. Соціокультурні особливості попереднього однобічного розвитку України, детерміновані адміністративно-командною економікою і тоталітарним політичним устроєм, традиційно формували тип особистості, яка орієнтована всією системою власних соціальних якостей на принцип рівності. І хоча "соціалістична" епоха завершилась, прищеплені нею цінності здебільшого зберігаються. Масова свідомість спроможна прийняти ту альтернативну модель суспільного устрою, що буде забезпечувати як цільові цінності ідеології "демократів", так й інструментальні цінності ідеології "консерваторів". З огляду на це до інтегруючої специфіки застосування принципу альтернативності у розбудові української державності відносимо наступні положення: про незалежність держави, про обстоювання громадянських прав і свобод, про ринкові реформи, про правову державу, про громадянське суспільство. При цьому, проблема вибору та структурування альтернативних демократичних інститутів і відносин може бути розв' язана, якщо цим займатимуться саме обидві сторони - влада і опозиція.

Необхідність реалізації комплексного інтегративного підходу до проблеми вибору та структурування альтернативних демократичних інститутів і відносин в Україні. Йдеться про залучення методів порівняльного аналізу альтернативних шляхів політичної модернізації, співставлення культурно-історичних, ментальних і цивілізаційних характеристик національного та соціального буття, зокрема, українського народу і національних меншин

Геополітичний аспект (альтернативи політичної модернізації в умовах геополітичних зон України - Західний та Південно-Східний регіон, Закарпаття та АР Крим).

Особливості перехідної політичної системи України. Зокрема, незавершеність пірамідально-ієрархічної структури або власного соціально-гравітаційного поля, яке забезпечується наявністю власних соціальних і державних інститутів, нестратифіковане суспільство, низька політична і правова культура населення [273, c. 23-26; 272].

Сучасному українському суспільству притаманні багатошаровість, наявність ознак різних типів політичних систем, різних політичних режимів. Так в Україні спостерігається своєрідний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки основних різновидів політичних режимів. Серед ознак демократичного режиму, притаманних Україні і закріплених в її Конституції, слід навести наступні: виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських), формальна юридична рівність усіх громадян, гарантії прав меншості та запобігання свавіллю більшості.

Україну слід віднести до такого типу країн, де процес становлення громадянського суспільства може бути не стільки результатом історичної еволюції суспільства, скільки залежить від спрямовуючої ролі держави.Якщо говорити про орієнтацію України на європейську, американську, російську чи іншу модель розвитку, то, перш за все, необхідно орієнтуватися на власний науковий і економічний потенціал. Україна повинна послідовно здійснювати пошук свого місця в новому геополітичному просторі та шукати відповідей на знакові, нерідко суперечливі запитання: що доцільніше - бути блоковою, позаблоковою, нейтральною державою, проводити полі векторну, бівекторну політику або розраховувати на стратегічних партнерів. Розмірковуючи про полівекторність політики треба вирішувати, хто і з якою метою визначає дані вектори і альтернативи? Як засіб зміцнення держави або як засіб власного самозбереження?

У науковому плані це означає, що для політичної науки настав час переходити до глибокого дослідження напрямів розвитку суспільства, політичної та геополітичної невизначеності. Процеси глобалізації, інформатизації та інтелектуалізації зумовлюють те, що гуманітарні знання, рівень освіти, її практична орієнтація є життєво важливими складовими суспільства і повинні розглядатися науковцями як необхідне джерело для вироблення інноваційних стратегій подальшого розвитку держави. З огляду на це, науковцям необхідно більше орієнтуватися на галузь правової, соціокультурної життєдіяльності, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної відповідати за долю країни, захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ [...].

Визначаючи магістральні вектори розвитку України, варто виходити з того, що у політичній сфері продуктивною видається модель соціально-правової держави; в економічній - модель формування ринкової економіки, основою якої повинна бути науково-технологічна доктрина інноваційного розвитку; у зовнішньополітичній сфері, за наявної геополітичної ситуації -виробити ефективні заходи з урахуванням національних інтересів [.].

Нинішній етап перехідного періоду відбувається у перманентній кризовій ситуації, що охопила політичну, економічну, соціальну, духовну сфери. Не спрацьовує механізм стримувань і противаг владних структур, які діють неефективно, втратили довіру більшості громадян. Політичні групи, що прийшли до влади, практично неспроможні вирішувати загальнодержавні завдання. Виникла потреба суттєвого реформування чинної політичної системи суспільства.

Модернізація політичної системи виявляється в її диференціації, умінні адекватно реагувати на виклики часу. Зміни політичної поведінки полягають в активізації та вдосконаленні форм залучення громадян до політичного процесу.

Сучасна динаміка зовнішньополітичного та внутрішньополітичного курсу України визначається зміною складу правлячої еліти і пов' язаним з цим пере форматуванням пріоритетів і векторів практичної діяльності державних органів.

40ВНегативні політичні процеси, що супроводжуються антагоністичними політичними суперечностями і конфліктами призводять до нестабільності у суспільстві, спонукають до нарощування ентропії, викликають політичну аномію і девіацію, що суттєво загрожує національній безпеці країни.

До внутрішніх чинників, що впливають на реалізацію можливих альтернатив трансформації українського суспільства належать: функціональна здатність органів державної влади протистояти егоїстичним інтересам окремих груп (олігархічним, регіональним, кримінальним і ін.); згуртованість політичної еліти в питанні про пріоритети державних інтересів; вироблення ідеології модернізації, здатної мобілізувати громадян на рішення поставлених задач і ін.

Виходячи з поєднання внутрішніх і зовнішніх умов, можливими є, як мінімум, три сценарії розвитку України:

песимістичний, такий, що характеризується загостренням політичного протиборства, руйнуванням єдиного економічного і соціального простору, скороченням і якісним погіршенням наукового, культурного потенціалу і т. д., що стане джерелом потрясінь і нестійкого розвитку як для самої України, так і всієї світової спільноти;

трансформаційний, орієнтований на стандарти та ідеали споживчого суспільства, з можливою дезинтеграцією країни і несвоєчасним відтворенням соціально-економічних, політичних та інших технологій провідних країн Заходу; тим самим Україна приречена на інтеграцію у цивілізаційний процес в другому і третьому ешелоні, втративши статус провідної держави;

оптимістичний, пов'язаний з реалізацією політики стабільного і стійкого розвитку, провідної ролі держави і центристських політичних сил, на основі багатоукладної соціально орієнтованої економіки.

Реальна траєкторія розвитку українського суспільства перебуває у межах вказаних сценаріїв і багато в чому залежить від моделі політичної модернізації, вибраної нинішнім поколінням політиків.

Майбутнє України тісно пов' язане із подальшим поглибленням стабілізаційних процесів, забезпеченням сталої позитивної динаміки основних економічних показників, прискореного вирішення соціальних і духовних проблем, поступового зниження рівня конфліктного потенціалу у суспільстві.

Просторове розташування України, розміри її території, чисельність населення, природні ресурси у поєднанні з потенційними можливостями у науковій, економічній, соціокультурній та інших сферах суспільного життя, надають можливість і право мати статус суцільної європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.6.5. Оптимізація української політичної системи з врахуванням механізму дії принципу альтернативності

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни