В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Серед визначальних тенденцій оптимізації української політичної системи з врахуванням механізму дії альтернативності відзначимо: наявність варіативних ідеологій і необхідність вироблення інноваційна ідеології, що враховує альтернативність розвитку за різними схемами; необхідність формування аполітичної системи державотворення; вирішення проблеми співвідношення національної ідеї та політичних ідеологій, що акцентують увагу на тих чи інших зрізах суспільного буття.

На механізм функціонування принципу альтернативності у процесімодернізації української політичної системи значно впливають соціально-економічні чинники історичного розвитку України: зіткнення у визначенні генерального напряму розвитку країни; трансформаційні суспільні процеси в Україні; територіальна, демографічна ситуація; соціально-економічні та політичні взаємовідносини з сусідніми державами; етноконфесіональні, мовні, етнокультурні проблеми тощо. Таким чином, консолідуючою, нормативною моделлю суспільного устрою України має бути інноваційна ідеологія, що розробляється з урахуванням альтернатив політичного розвитку країни. Виходячи з геополітичного розташування України-"Схід-Захід", доцільно взяти із Заходу сформовані і притаманні йому демократичні цінності, а зі Сходу-консервативні. Синтез політичних альтернатив передбачає збереження минулого і необхідність формування конструктивного майбутнього.

Майбутнє України тісно пов'язане із подальшим поглибленням стабілізаційних процесів, забезпеченням сталої позитивної динаміки основних економічних показників, прискореного вирішення соціальних і духовних проблем, поступового зниження рівня конфліктного потенціалу у суспільстві. Нове розуміння проблем детермінації та індетермінації, нелінійності, уявлення про еволюцію як чергування процесів хаосу і порядку, варіативність та інші положення синергетичної парадигми відкривають нові перспективні можливості для систематичного пошуку, виявлення та ефективного впровадження загальних механізмів принципу альтернативності у модернізації політичної системи України, сприятиме змінам у свідомості людей, формуванню в них усвідомлено-раціонального поєднання гармонії природи, людини і соціумуВисновки до другої частини

На сучасну пору в понятті суспільство виокремлюють насамперед два аспекти - структуру та зміни (динаміку) соціуму. Сучасна соціальна філософія структуризує чотири найголовніші характеристики суспільства: самодіяпьність, самоорганізацію, саморозвиток, самодостатність. Якщо самодіяльність, самоорганізація та саморозвиток тією чи іншою мірою притаманні не лише суспільству загалом, а і його окремим частинам (елементам, підсистемам), то самодостатність є характеристикою суспільства загалом: жодна із підсистем не може вважатися самодостатньою, лише сукупність усіх видів діяльності, всі взяті разом соціальні групи й інститути (сім'я, освіта, економіка, політика і т.ін.) генерують суспільство як самодостатню систему.

Принцип розвитку має універсальний і всезагальний характер. Він притаманний не лише буттєвості природи, а й цілком поширюється на соціальну дійсність. Втім, його характер, а також параметри інтенсивності та спрямованості коливаються в доволі широкому емпіричному діапазоні. Для позначення відмінностей динаміки розвитку соціальних об'єктів соціальна наука послуговується поняттями "соціальна динаміка", "соціальні зміни", "соціальний розвиток", "соціальний прогрес", "соціальний регрес" і т.п.

Випадковість вважається такою в тому разі, якщо неможливо з'ясувати її природу, виявити алгоритм дії і окреслити причинно-наслідкові закономірності функціонування - інакше кажучи, коли вона не підлягає інтелектуальному "прирученню". Та тільки-но ми усвідомлюємо її природу, послідовність та причинно-наслідковий зв'язок її генезису, ледь набуваємо здатності її моделювати і відтворювати за нашим бажанням, як випадковість перестає бути випадковістю.

За великим рахунком, у соціальному бутті відсутні випадковості в класичному розумінні цього терміну - інша річ, що значна частина закономірностей опосередкована великим масивом факторів, дослідження, аналіз і синтез яких потребують великих зусиль та істотного часового ресурсу. Втім, закономірність від цього не перестає бути закономірністю -з одним лише застереженням, що йдеться про закономірність-у-собі, котру, зрештою, цілком можливо перевести в номінацію закономірність-для-нас.

За аналогією з біологією, дослідники суспільства часто вживають терміни онтогенетичного та філогенетичного процесів - щоправда, зазвичай подаючи значущість одного з процесів у гіпертрофованому вигляді. Як відомо, онтогенез передбачає розвиток суб'єкта дослідження зарахунок вроджених механізмів, іманентно притаманних на генетичному рівні. Філогенез, навпаки, нівелює вплив природних чинників, надаючи домінантного значення факторам еволюції та впливам навколишнього середовища. Зведення "карти життя" суб'єкта виключно до філогенезу чи онтогенезу навіть у біології вважається некоректним, оскільки кожен тип флори та фауни в своєму життєвому циклі обумовлений як природними (вродженими), так і еволюційними (набутими) чинниками. Спочатку превалюють одні детермінанти, потім інші, однак загалом життєвий цикл є сукупністю, взаємопотенціюючим поєднанням як онтогенетичних, так і філогенетичних факторів.

На рівні соціуму абсолютизація одного з типів генезису є тим більш некоректною, оскільки буття суспільних суб'єктів значно очевидніше, ніж у біології, зумовлене комплексом як онтогенетичних, так і філогенетичних аспектів. У роботі "Згубна самовпевненість" Фрідріх Хайєк писав: поняття мораль набуває структурованого смислу лише в тому разі, якщо його протиставити, з одного боку, імпульсивній і нерефлективній поведінці, а з другого - раціональному розрахунку. Наведений методологічний принцип цілком підлягає поширенню і на аналіз суспільства в контексті онтогенетичних та філогенетичних чинників становлення. Треба лишень зробити застереження: термін протиставлення слід розуміти в сенсі підлеглості, а не заперечення. Інакше кажучи, нема підстав стверджувати, що в своєму становленні суспільство детерміноване або онто-, або філогенетичними аспектами. Це також не означає, нібито на розвиток суспільства не мають впливу ні онто-, ні філогенетичні чинники. Це означає тільки те, що суспільство є результатом сукупної дії як онто-, так і філогенетичних факторів.

Гносеологічний аналіз такого складного явища як спадкоємність допоміг створити цілісне уявлення про природу, сутність, зміст, форми та особливості прояву принципу спадкоємності на різних етапах розвитку політичних систем.

По-перше, доведено, що спадкоємність - це об' єктивно існуючий нескінчений космологічний зв' язок не тільки у горизонті біологічних але й функціональних систем, що утворюють ноосоціогенез. В політичних системах спадкоємність визначено як об' єктивний зв' язок між етапами її розвитку, що забезпечує збереження, селекцію та передачу змісту культурологічного ядра системи на новий рівень. Доведено робочу гіпотезу про те, що принцип спадкоємності забезпечує політичні системи субстанційним матеріалом з якого вибудовується її морфологія і формуються онтологічні, функціональні, аксіологічні, нормативні характеристики на основі запозичення та утримання цінностей спадкового інваріанту.

По-друге, ретроспективний аналіз явища спадкоємності у політичній сфері показав, що інтеграція знань про дане явище у теоретичну спадщину

440сучасної соціогуманітарної науки відбулося на основі вивчення специфіки проявів законів та закономірностей біологічної науки, що дістали подальшого розвитку в працях органіцистів, соціал-дарвіністів, еволюціонистів та прихильників цивілізаційної концепції.

По-третє, позитивні наслідки роботи забезпечила інструментальна база дослідження, до комплексу якої було включено як традиційні підходи і принципи, так і методи, що добре себе зарекомендували у ході дослідження політологічних явищ та систем. Провідним методом дослідження визнано сходження від абстрактного до конкретного, завдяки якому автор "приміря" закони і закономірності, що позитивно зарекомендували себе у сфері біологічних організмів до організмів соціального походження.

По-четверте, встановлено, що явище спадкоємності у царині політичного буття за своєю природою є ціннісно-смисловим, сутність якого полягає у забезпеченні цілісності і сталого розвитку конкретної політичної системи шляхом відтворення, збереження та передачі культурологічного ядра, покладеного нацією - державотворцем у її основу. Зміст принципу спадкоємності подано як сукупність трьох типів самовідтворювальних процесів (згортання застарілих сегментів; трансформації і постійної реновації існуючих ціннісно-смислових детермінант; створення підстави для синтезу якісно нової системи цінностей у просторі майбутнього розвитку. Наявність розмаїття форм його прояву у політичному житті сучасного світу класифіковані за декількома критеріями; наявність закономірностей у його функціонуванні і розвитку у внутрішньому і зовнішньому дискурсах.

По-п'яте, результатом аналізу структури культурологічного ядра політичної системи стало створення евристичної трьохрівневої моделі культурологічного ядра, що забезпечує спадковість у політичній сфері. Теоретично доведено, що завдяки існуванню специфічних каналів взаємозв' язку, по яких циркулює генотипічна і фенотипічна інформація, забезпечується стале функціонування політичного цілого. Наведено місце і роль фенотипічної інформації у збереженні і трансформації культурологічного ядра. Завершенням стало виявлення закономірностей дії принципу спадкоємності та відтворення специфіки еволюційного і революційного розвитку політичних систем у дискурсі процесів і продуктів та алгоритму функціонування принципу спадкоємності.

По-шосте, порівняльний аналіз історичних форм правління та структури державного апарату, панівної ідеології та домінуючих цінностей політичних систем аграрного, індустріального та інформаційного суспільств, виявив що особливість інформаційної доби полягає у злитті спадкового ядра з політичною системою, яке після цього не перестане існувати, а лише змінює характер і силу впливу на суспільство за умови переходу світової спільноти до інформаційної або ціннісно-смислової єдності соціального життя.По-сьоме, праксеологічний аналіз стану політичної системи України підтвердив дієвість запропонованих результатів і вказав, що (незважаючи на постійне примусове насадження цінностей з боку політичних систем країн-загарбників і гальмуванням процесів поповнення та фільтрації джерела іманентного розвитку) українська політична система у загально цивілізаційному русі до інформаційної фази розвитку світової спільноти може інтегруватись на основі крос-культурної комунікації, що веде до оновленого загальнополітичного простору і набуття політичними структурами сталого розвитку у сучасному глобалізованому світі.

Таким чином, принцип спадкоємності у розвитку політичних систем виявився потужним предметом пізнання оволодіння яким по-новому висвітлює життєдіяльність і перспективи розвитку політичної сфери сучасного суспільства, а по-друге, вивчення і застосування на практиці одного з трьох провідних принципів розвитку біологічних організмів до функціональних соціальних систем є не тільки можливим але й корисним, оскільки висвітлює функціональні системи зовсім у іншому, непередбачуваному ракурсі. У той же час відтворення прояв даного принципу у життєдіяльності політичних систем збагачує наші знання про його атрибутивні властивості і структурно-функціональні можливості у сфері сучасного політичного буття. Крім того, вимагає негайного вивчення прояву інших двох законів (принципів) розвитку біологічних систем, а саме: мінливості і добору у політичній сфері та їх цілісність як синергетичних джерел саморозгортання політичного життя сучасної світової спільноти.

Проблема змінності соціального буття має своє вирішення в соціології, а саме в теорії соціальної зміни (О. Конт, Е. Дюргейм, П. Сорокін, Дж. Александер, Д. Форестер, П. Штомпка, Д. Іванова, І. Предборська, А. Бутенко, А. Шкреба, Б. Полюшев та ін.). Центральним поняттям цієї теорії є поняття "соціальна зміна". Мінливість - це принцип, котрий обумовлює пластичність соціальних форм, як механізм оновлення структури, саморозгортання атрибутивних властивостей, модифікації поведінки соціальних систем, шляхом набуття якісно нових станів існуючими морфологічними структурами і проявляється через різноманіття форм існування. Мінливість також розглядається як механізм встановлення позитивної кореляції між наявним станом системи і змінами в оточенні з метою подальшого еволюційного розвитку;

В роботі обґрунтована доцільність використання біологічного терміну "мінливість" для аналізу соціальної динаміки шляхом вивчення проявів мінливості на різних рівнях буття і порівняльного аналізу систем різної природи (біологічної і соціальної). Проаналізована інтерпретація мінливості у філософських, природничих, біологічних, психологічних та соціальних науках. В фізиці підтвердженням мінливості, на погляд автора, є самий фундаментальний закон - закон збереження і перетворення енергії.Він є уособленням діалектики мінливості і постійності. В хімії мінливість виглядає як процес перетворення речовин в інші (за складом та будовою) речовини. Для біологічної науки, а точніше теорії еволюції мінливість є однією з центральних категорій і позначає загальну властивість організмів набувати нових рис і властивостей, задля пристосування до нового оточення. Аналогом пристосування в психології є процес соціалізації як адаптації людини до існуючих соціальних реалій. На рівні суб' єкту мінливість проявляє себе як складний механізм соціалізації, результатом якого є перетворення структур свідомості. В соціології мінливість представлена "теорією соціальної зміни". В рамках даної теорії зміна розуміється як процес або результат переходу соціальної системи від старої структурної впорядкованості до нової. Доведено, що категорія "мінливість", існує у вигляді понятійного поля, що виражається через низку термінів: "зміна", "динаміка", "розвиток";

В ході аналізу дії мінливості на неорганічному, органічному, соціальному рівнях буття, а також на рівні людської свідомості, автором зазначено, що мінливість може розумітись як процес, як властивість (атрибут), як продукт і як механізм. Як процес мінливість включає всю сукупність змін, перетворень, які відбуваються з об' єктом, явищем системою. Як атрибут вона репрезентує універсальну здатність буття набувати нових форм. Як продукт представляє існуючу різноманітність буття і відображується в понятті "зміна", що в свою чергу є результатом процесу мінливості. І, врешті, як механізм мінливість розуміється у пристосуванні організму (біологічного, соціального) до змінних умов існування і забезпечення життєздатності.

Запропонована класифікація проявів мінливості була підкріплена історичним аналізом поглядів на даний феномен, в ході якого виявлено, що для переважної більшості розглянутих течій та напрямків характерним є констатація факту обов' язкової наявності мінливості для всіх існуючих об' єктів, феноменів, а також намагання віднайти певні закономірності і напрямки здійснення змін. Хоча теоретично, в більшості концепцій, мінливість трактується як прогрес, оскільки вона за своєю природою спрямована на оновлення і вдосконалення, несподівані зміни поширюють невідомість і сприймаються людиною як негативні.

Порівняльний аналіз явища мінливості біологічних систем з соціальними дав змогу виявити принципову схожість мінливості живого організму і соціальної системи. Як в біологічній так і в соціальній системі мінливість виступає як властивість, продукт, процес і механізм. Форми соціальної мінливості - поверхова і глибинна аналогічні до фенотипічної і генотипічної мінливості в живій природі, і відображують глибину і спадковість в реалізації змін. Існування та еволюція біологічної системи зумовлена її спадковим ядром, що міститься в генетичному коді, який є структурною матрицею, котра функціонально спрямовує всі процеси, втому числі і мінливість організму. Вона створює генетичні заборони на фенотипічну мінливість, тому реалізовується єдиний генетично дозволений варіант зміни. Генетична мінливість носить випадковий характер, але ця випадковість обмежується зовнішніми чинниками - природним добором. Відбір існуючих варіантів мінливості здійснюється за законом збереження енергії - реалізується найменш енерговитратна альтернатива.

Доведено, що аналогом генотипу в соціальній системі є культурологічна матриця або ціннісне ядро, що теж регулює життєдіяльність суспільства, визначає його цілісність, впорядкованість і забезпечує відтворення основних властивостей і параметрів у часі. Ціннісне ядро також детермінує соціальну мінливість, встановлюючи певні "обмеження" (табу, релігійні догмати, моральні норми, право), дотримання яких гарантується силою примусу. Обмеження, які накладаються на поверхову мінливість (стиль, мода, захоплення) проявляються через дію індивідуальної, експертної або суспільної критики.

І в біологічній, і в соціальній системі провідна роль мінливості полягає в формуванні адекватної відповіді організму (суспільства) на виклики середовища шляхом якісних змін з метою пристосування і подальшої еволюції. В обох видах систем при здійсненні механізму мінливості наявний "ефект затягування" - докорінні зміни відбувається тільки в разі загострення протиріччя між системою і середовищем до останньої межі, коли не існує іншого вибору, окрім як змінитись і пристосуватись.

Суттєва різниця полягає в наявності соціального суб' єкта, активність якого веде до штучних реформаторських перетворень, у різній природі детермінації змін (речовинній і діяльнісній), наявністю різного рівня ступенів свободи (перевага належить соціальним системам).

Визначена специфіка прояву принципу мінливості в соціальній сфері, а саме встановлено: ціннісно-смислова природа явища; сутність визначена як пристосування, оновлення та розвиток соціальних систем шляхом встановлення позитивного зворотного зв' язку з внутрішнім і зовнішнім середовищем; зміст подано через розкриття проявів мінливості як властивості, процесу, механізму та результату; функції класифіковані залежно від ролі мінливості в розвитку соціальних систем, а саме: адаптивна, інновативна, дестабілізуюча; наявність форм її проявлення в соціальному житті, що класифіковані за декількома критеріями: за глибиною і темпом перетворень, виокремлено глибинну і поверхову мінливість; за результатом - амбівалентну, негативну і позитивну відносно стану соціальної системи;

Розкрито морфологію явища і побудовано трирівневу модель соціальної мінливості: 1-й рівень включає характеристики, що визначають людство як природну цілісність, котра непідвладна простору й часу, перебуває у синкретному стані як сукупність архетипів, символів, принципів    світопорядку;    2-й   рівень    характеризує   мінливість упросторовому дискурсі як глибинне явище, що утримує культурологічне ядро і детермінує саморозгортання будь-якої соціальної системи, складається з ціннісно-смислових одиниць, притаманних різним типам цивілізацій, утворює їх унікальну культуру; 3-й рівень віддзеркалює поверхневу мінливість, тобто плинну у часовому вимірі, компоненти якої змінюються порівняно швидко і визначають конкретний історичний етап розвитку певного суспільства (стиль, мода та захоплення); доведено, що завдяки активізації поверхневої мінливості відбуваються функціональні зміни в суспільстві, а завдяки глибинній - кардинальні структурні перетворення соціального світу, що знаходяться в дискурсі загальноеволюційного руху світової спільноти.

Відтворено специфіку динаміки мінливості як механізму саморозгортання соціального світу, іманентною метою якого є локалізація найактуальнішого для системи шляху еволюції, що, з одного боку, відповідає її внутрішньому змісту, з другого - мінімізації затрат енергії на структурно-функціональні перебудови; складається з п' яти послідовних стадій: 1) тиск на систему імпульсів внутрішнього і зовнішнього середовища; 2) оцінка імпульсів, що мають загрозливу енергетику для цілісності системи; 3) реакція системи на імпульс (зворотній зв' язок); 4) вибір системою майбутнього стану (точка біфуркації); 5) реалізація одного з трьох сценаріїв: досягнення нової впорядкованості, відтворення існуючого порядку, входження у затяжний хаос з можливою руйнацією. Відтворено основні синергетичні закономірності мінливості соціальних систем: модифікація соціальних систем відбувається за найменшим енергозатратним напрямом; траєкторія мінливості детермінується змістом культурологічного ядра системи, в якому закладено її минуле, сьогодення і майбутнє; соціальний суб' єкт при узгодженні управлінської діяльності держави і громадянського суспільства з внутрішнім рухом системи виступає каталізатором цілераціональних змін, у протилежному випадку -інгібітором, тобто гальмує їх розвиток.

Розглянуто гомеостаз, гомеорез, гомеоклаз як природний результат (продукт) функціонування мінливості в соціальному просторі: гомеостаз є продуктом амбівалентної мінливості, яка консервує існуючий стан системи незалежно від напряму її саморозгортання; гомеорез є продуктом позитивної мінливості, що супроводжується інноваційним розвитком структури зі збагаченням її функціональних можливостей (прогрес); гомеоклаз є результатом негативної мінливості, що призводить до руйнівної мутації з ознаками функціональних розладів, деформації структурних елементів, нарощування соціального хаосу (регрес).

Заключним моментом дослідження є застосування теоретичних розробок, отриманих в ході вивчення феномену мінливості, для аналізу перехідного суспільства на прикладі України. Праксеологічний аналіз перехідного процесу  в Україні  викрив:  у ретроспективному аспектівідсутність фундаментальних досліджень у даній галузі; у морфологічному - відсутність цілісності, структурованості і кореляції між елементами культурологічного ядра, що історично обумовлено межовим положенням країни між двома антропогенними зонами - Заходом і Сходом, що призводить до уповільненого формування громадянського суспільства на засадах загальноцивілізаційних цінностей з причини певних ментальних заборон (клановість, спотворене сприйняття влади, пасивність, відвернутість від майбутнього і зосередження тільки на сьогоденні, прагнення до швидкої наживи, декларативна майнова рівність), високим рівнем конфронтації політичних сил та ін.; у функціональному аспекті -надмірну залежність українського соціуму від поверхневого рівня культурологічного ядра, у якому змішалися ціннісно-смислові поля Сходу і Заходу, що гальмують процес мінливості через довготривале співіснування з ортодоксальним російським етносом. Сьогодення окреслюється вестернізацією культурологічної сфери, об' єктивною віртуалізацією свідомості пересічного українця, глобалізацією, безперервними інформаційними та психологічними війнами, колонізацією окремими країнами сучасного інформаційного простору, який породжує ризики у соціальному розвитку країни в майбутньому, запобігання якому, вбачається у модернізації національної системи цінностей через крос-культурну комунікацію та інтегрування в загальноцивілізаційний рух на принципах багатомовності, толерантності, космополітизму.

Дослідження проблеми принципу альтернативності у модернізації політичних систем перебуває у маргінальній зоні політології. Поняття "альтернативність" визначається самим функціональним станом суспільства, яке сукупністю власних параметральних характеристик обумовлює виникнення і визрівання варіативних шляхів суспільно-політичного розвитку. Принцип альтернативності разом з іншими методологічними принципами (системності прогнозування, безперервності, верифікації) складає основу політичного прогнозування і пов'язаний з можливістю розвитку політичного життя і його окремих ланок за різними траєкторіями, за умов різних взаємозв'язків і структурних відносин. Основне завдання практичної реалізації принципу альтернативності полягає у відокремленні здійснених варіантів розвитку від варіантів, які за умов, що склалися і передбачалися, не можуть бути реалізовані. Це припускає розрізнення окремих альтернатив за вірогідністю їх практичної реалізації.

У методологічній системі "принцип - закономірність - закон", політична альтернативність детермінує функціонування наступних політологічних законів: закон залежності альтернативного прогнозу від його інформаційної бази; закон залежності вірогідності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив; закон наростання тимчасової незалежності майбутнього від минулого; закон залежності ефективності альтернативи від

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни