В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 62

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Найбільш повно смислові аспекти внутрішньої регуляції конкретної діяльності були вивчені у циклі дослідження ситуативної смислової регуляції конкретної діяльності на прикладі вирішення мислительних задач [233], процес якого подається у рамках цього циклу як "формування, розвиток і складна взаємодія операціональних утворень різного виду" [234].

До таких утворень відносяться, наприклад, операціональні смисли елементів, операціональні смисли ситуації і операціональні смисли мети (там само). "Операціональний смисл є точкою "стиковки" двох фундаментальних характеристик людської діяльності - її предметності й осмисленості . Операціональний смисл - це форма смислової регуляції, що безпосередньо набуває предметного смислу діяльності суб' єкта, коли нею реалізуються смислові зв' язки. Ця форма знаходиться під безпосереднім впливом особистісного смислу." [50, c. 54].

У якості центрального структурного утворення динамічної смислової системи - гомеостату - вирішення завдань розглядається смисл кінцевої мети [51, c. 163], яка проходить низку етапів становлення і формування [52, c. 69]. Під впливом кінцевої мети відбувається розвиток смислу управлінської ситуації, що опосередковується розвитком операціональних смислів елементів ситуації. "На основі вербалізованих смислів ситуації тільки й може здійснюватись конкретизація смислу мети. Етапи конкретизації смислу мети закономірно чергуються з етапами формування смислів ситуації" [51, c. 152].

Звернемо увагу на останнє зауваження. Його сутність полягає у тому, що "конкретизацію смислу мети" у цій системі відтворює керівництво навчального закладу, а "формування смислів ситуації" - відповідно підлеглі. Так розподіляються провідні функції смислової і ціннісної регуляції.

Розвиток самих смислів відбувається під регулюючим впливом процесу цілетворення [52, c. 69]. Мета "опосередковує рух смислу в процесі діяльності, і від неї у вирішальній мірі залежить, як складеться доля діяльності" [41, c. 2]. Зокрема, цілеутворення сприймається як "процес постійного розвитку смислу цілі шляхом її конкретизації і збагачення за рахунок виявлення нових предметних зв' язків і відносин. Цілеутворення, що сприймається таким чином, опосередковується розвитком смислів різного роду утворень: елементів і дій з ними, ситуації загалом, смислів спроб і переосмислення ситуації. Мисленнєвий процес представляє собоюєдність процесів цілеутворення і смислоутворення" [34; 51].

Описані у самих загальних рисах закономірності смислової динаміки у ході регуляції рішення мисленнєвих задач є проявом єдиного процесу смислового розвитку, що протікає на різних, але безперервно взаємодіючих між собою рівнях [49, c. 60], що й зафіксовано поняттям "динамічна смислова система".

"Цим вимогам відповідає смисловий підхід, і зокрема, сформульоване нами вище розуміння смислових структур як перетвореної форми життєвих відносин суб' єкта. Сама ця форма визначається структурою людської діяльності й свідомості, у функціонуванні яких реальні життєві відносини вторгаються, приймаючи форму смислових структур. Будь-який структурний елемент особистості тим самим виявляється включеним одночасно принаймні у два рухи, що його визначають: з боку форми - у безперервний рух структур діяльності й свідомості суб' єкта, його практику, у якій місце і функція будь-якого елемента аж ніяк не є незмінним, і з боку змісту - у більш повільне, але, разом з тим, і більш гнучкий рух системи відносин суб' єкта зі світом, більш або менш різкі зміни яких протягом життя суб' єкта віддзеркалюються у більш або менш адекватних змінах системи смислів. Динамічність особистісних структур прямо випливає з їх функції - складної регуляції життєдіяльності суб' єкта на фоні умов і ситуацій, що постійно змінюються" [151, c. 253-254].

"У літературі пропонується відрізняти "велику" і "малу" динаміку смислових утворень. Під "великою динамікою" розвитку смислових утворень розуміються процеси народження і зміни смислових утворень особистості у ході зміни різних видів діяльності" [15].

Під "малою динамікою" розвитку смислових утворень розуміються процеси породження і трансформації смислових утворень у ході руху тієї або іншої особливої діяльності" [15].

Таким чином, ціннісно-смислова детермінація у вимірі динамічного аналізу смислової сфери особистості й смислової регуляції діяльності, має три роди смислових процесів: "смислоутворення - розширення смислових систем на нові об' єкти і породження нових похідних смислових структур; смислоусвідомлення - відновлення контекстів і смислових зв' язків, що дозволяють вирішити задачу про смисл об' єкта, явища і дії; смислобудівництво - змістовна перебудова життєвих відносин і смислових структур, у яких вони відбиваються" [151, c. 270].

Морфологічний аналіз гомеостату ще попереду. І він має бути предметом уваги психологічної науки або дослідників, що займаються проблемами ноосоціогенезу. Ми ж, посилаючись на наукову літературу, можемо зазначити лише те, що гомеостат (Homeostat) - структура управління матеріальними об'єктами, що містить прямі, зворотні і перехресні зв'язки, які забезпечують в процесі своєї роботи підтримання гомеостату, тобто динамічної постійності життєво важливих функцій іпараметрів системи. Причиною появи такої структури є розшарування інформації на директивну і виконавчу, що призводить, в кінцевому підсумку, до роздвоєння соціальних систем на ту, якою управляють, і ту, яка управляє. Тому гомеостатична система - це система, що складається з частини, яка управляється і яка управляє, коли остання являє собою гомеостат.

Модель гомеостата і його властивості розроблені Ю. Горським і викладені в монографіях, численних публікаціях засідань школи - семінару з гомеостатики, на конференціях, міжнародних симпозіумах і кошт^ах. У живих системах гомеостат, на відміну від одиниці життя - клітки, виступає як інформаційна одиниця життя, тобто з його наявністю тільки забезпечується кругообіг неожиття [78].

При аналізі процесу саморегулювання соціального організму навчального закладу ми змушені використати гносеологічний апарат молодої науки гомеостатики, що системно освоює не тільки орган саморегулювання гомеостату, але і його функції.

Щоб довести до логічного завершення обґрунтування робочої гіпотези про те, що ціннісна і смислова регуляції у органічному поєднанні створюють нову якість у структурі соціального організму навчального закладу - саморегуляцію, розглянемо зворотні зв'язки, що тут функціонують [198].

У навчальній формі, що відноситься до так званих функціональних систем, виникає й стало функціонує два типи зворотного зв' язку. Це так званий негативний і позитивний зворотний зв' язок. Вони притаманні будь-яким живим системам. Відкриття принципу зворотного зв'язку стало видатним відкриттям не тільки для розвитку техніки, але й мало винятково важливі наслідки для розуміння сутності процесів адаптації, управління і самоорганізації. Зворотні зв'язки є основним чинником у формуванні системних властивостей і тезаурусу систем у цілеспрямованій поведінці. Принцип зворотного зв'язку Н. Вінер називав "посохом сліпого" і "секретом життя", а французький біолог П. Латиль - "секретом загальної упорядкованості (організованості)". Будь-яка функціональна система при ефективному використанні негативного зворотного зв'язку стає самовдосконалюючою, розвивається еволюційно і не потребує перебудови

[1].

Це ще одне підтвердження того, що ціннісна і смислова регуляція у взаємодії, тобто тоді, коли вони виконують один до одного функцію зворотного зв' язку, роблять соціальний організм навчального закладу само регульованим педагогічною системою.

Сутність стійкості структури навчального закладу залежить від так званого зворотного зв' язку, впливу результатів функціонування системи, в тому числі підведення до неї речовини, енергії та інформації - на характер цього функціонування. Негативний зворотний зв' язок зазвичай стабілізуєроботу системи, вона в такому випадку знаходиться у стані відносної динамічної сталості - гомеостазу. Позитивний зворотний зв' язок, як правило, призводить до нестійкої роботи системи. Нелінійний позитивний зворотний зв' язок часто супроводжується досягненням станів нестійкості, наслідки якої для людини можуть бути, залежно від результатів, як бажаними, так і небажаними [125, с. 97-98]. Обчислювальний модельний експеримент дозволив оцінити вказані наслідки. Розвиток через нестійкість і наступне розгалуження (біфуркація) - це реальний феномен, і людина повинна з ним рахуватися.

На нашу думку, специфікою соціальних систем є те, що зворотний зв' язок здійснюється всередині соціальної системи в двох напрямках. В якості відправника і приймача сигналів зворотного зв' язку виступає в різних ситуаціях і керівна, і керована підсистеми. Продукт діяльності (вихід) керівної підсистеми - нормативні акти, програми, звернення - може або бути прийнятий керованою підсистемою, реалізований безпосередньо у взаємодії (поведінка без зворотного зв' язку), або прийнятий як такий, що не відповідає актуальній меті, але здатний скоригувати мету функціонування керованої підсистеми у бажаному напрямку (позитивний зворотний зв' язок), або відхилений, як такий, що не відповідає меті керованої підсистеми (негативний зворотний зв' язок). Продуктом діяльності керованої підсистеми є суспільна думка. Отримуючи інформацію, що громадяни задоволенні існуючим станом, і не відчуваючи необхідності у змінах зверху, керівна підсистема не реагує на такий стан жодним чином, лише бере його до уваги (поведінка без зворотного зв' язку). Якщо суспільна думка інформує керівну підсистему про невдоволення громадян, їхнє прагнення до змін, то можливе здійснення як позитивного, так і негативного зворотного зв' язку. Негативний зворотний зв' язок передбачає здійснення силових заходів задля подолання відхилення від мети функціонування системи. Позитивний зворотний зв' язок являє собою спонукання громадян та їх об' єднань до створення та висловлення власних ідей щодо можливих варіантів розвитку соціальної системи.

Більш ґрунтовно наявність двох контурів зворотного зв' язку у механізмі управління навчальним закладом і його взаємодію з ціннісною і смисловою регуляцією можна дослідити за допомогою ідей Р. Абдєєва. У праці "Философия информационной цивилизации" він пише про те, що процеси управління і пізнання є схожими між собою, і механізм управління ґрунтується на двох контурах зворотного зв'язку [2, c. 51]. І. Шмальгаузен розрізняв і стабілізуючу форму, і рушійну форму "природного відбору, що веде до прогресивних змін" [267].

Далі Р. Абдеев зазначає: "Оперативна (циркулююча) інформація, що забезпечує сталість структури (у І контурі зворотного зв'язку), проходить відбір на основі цільової функції і перетворюється (у ІІ контурі зворотного зв' язку) у структурну інформацію. Саме тут, на основі цілеспрямованоговідбору й інтегрування інформації, відбувається породження нових структур та їх удосконалення, тобто виникнення і становлення нового з самого процесу" [2, c. 57]. Це створення нового саме у взаємодії учасників навчально-виховного процесу з зовнішнім середовищем в результаті вибіркового віддзеркалення й відбору інформації про цю взаємодію, тобто так відбувається процес саморозвитку навчального закладу.

Практичні кроки цього полягають у тому, що у процесах управління навчальним закладом треба особливу увагу приділяти виявленню відхилень параметрів усталеного навчально-виховного процесу від норми, надаючи простір флуктуаціям ініціативи і новаторству, розширюючи горизонти плюралізму думок, з тим, щоб забезпечити широту вибору для виявлення найкращого варіанту прийняття рішень.

Відбір відбувається на основі фільтрації суспільної інформації через корпоративну ідеологію і смислові поля учасників навчально-виховного процесу. Сенс, виступаючи як елемент системи саморегулювання, виявляє вирішальний вплив на всі наявні у соціального організму навчальної форми можливості, утверджуючи примат цілісності над всім, що відбувається в її складі. При цьому сенс не зводиться до одиничної мети, а являє собою "певну траєкторію мети, точніше - певний смисловий простір, що як "аттрактор" каналізує, консолідує окремі доцільні дії і спонукання в єдине смислове русло, з яким виникає зворотний зв'язок" [213, c. 181].

За рахунок такого зворотного впливу сенсу породжених системних ефектів на можливості соціального організму настає пора його самозмін як цілісності. Усвідомлена необхідність самозмін починає "гнати" процеси у зворотному напрямку - від вияву потреб до прояву можливостей, властивостей педагогічної системи. Органом управління "обирається" з безлічі наявних можливостей тільки та, що відповідає збудженому сенсу і загальній ситуації у педагогічній системі. Це призводить на практиці до того, що реалізація обраного варіанту змін потребує найменші з необхідних для задоволення актуальних потреб енергозатрати соціального організму навчального закладу.

Так у соціальному організмі навчального закладу, як цілісності, з' являється системний ефект, оскільки він стає самодостатнім і самовідтворювальним на основі власного змісту й сукупності процесів, притаманних йому. Ця нова якість має у науковій літературі назву аутопоезису.

"Аутопоезіс" - термін, який ввели у науковий обіг чилійські вчені У. Матурана і Ф. Варела у 1972 році. Він означає "самопородження", "самобудування", "самовідтворення". Так автори назвали узагальнений організаційно замкнутий рекурсивний продукційний процес, що виражає суть живого організму, як особливої динамічної автономії. У. Матурана і Ф. Варела запропонували формальну модель аутопоетичної системи і спеціальний логічний апарат для дослідження подібних самореферентнихсистем. "Аутопоетична система - єдність, самореалізована завдяки замкнутій організації узагальнених продукційних процесів (синтезу, зв'язування або руйнування компонентів) таких, які та ж сама організація процесів, що генерується за допомогою взаємодії власних продуктів (компонентів), і топологічна межа, що відділяє систему від середовища і виникає як результат того ж самого самоконституюючого процесу" [26].

Соціальний організм навчального закладу, як цілісність, що має енергоінформаційну природу, починає пульсувати. Цей приріст якості він має за рахунок того, що "детермінованість життєдіяльності суб' єкта світом, котра відбивається у смислових зв' язках, розвиваючись, переходить у свою діалектичну протилежність - у здатність суб' єкта активно діяти, цілеспрямовано змінювати свій життєвий світ" [151, c. 275].

Пульсацію соціального організму можна аналізувати на глибинному рівні як випереджальну активність ціннісної або смислової регуляції, а можна аналізувати як боротьбу суперечностей: багатовікове протистояння педагогічних традицій і новаторства.

Нарешті ми підійшли до найвищої точки теоретичного аналізу у ціннісно-смислової детермінації управління навчальним закладом, оскільки можемо розкрити каузальність, або причинність, і подати її сутнісні аспекти. Це стало принципово можливо завдяки тому, що ми звели ціннісну і смислову детермінацію у органічний процес - саморегуляцію соціального організму навчальної форми.

Саме тут у ході прийняття управлінських рішень ціннісний і смисловий компоненти стали одночасно безпосередніми і опосередкованими підставами, що відбивають зв' язок, причинний і наслідковий, аспектів предмета даного дослідження. Під причинністю в цьому дослідженні мається на увазі відношення необхідного "породження", "викликання" та інші зміни деякого об' єкта в результаті матеріального впливу на нього іншого об' єкта [ 42, c. 463].

У залежності від того, яка з двох видів детермінант ціннісно-смислової детермінації, закономірно пов'язаних одна з одною, представляє мету дослідження або найбільший інтерес, її й беруть за причину, а інша виступає наслідком. У цьому випадку ми маємо причинно - наслідкову або наслідково-причинну картину, (класифікацію) об'єкта (навчального закладу), що досліджується [210].

Ціннісно-смисловий конструкт обумовлює використання, як мінімум, двох видів причинності, а саме: телеологічну й каузально-механічну. Яка з них буде домінувати у конкретному випадку, залежить від того, яку орієнтацію має персонал навчального закладу. Якщо домінує смислова детермінація/регуляція, то ми маємо справу з телеологічною причинністю.

Це означає, що діє телеологічний принцип, тобто мета навчально-виховного процесу визначає розвиток навчального закладу як соціальної системи. Він прийшов на зміну рефлексивній поведінці людини. Як писавЛ. Фейєрбах, "взагалі, людина є істота, що діє згідно з відомими цілями; вона нічого не робить без мети" [250, c. 629].

Ще І. Кант писав про те, що телеологія - "...не більше ніж регуляторний принцип розуму, що має на меті привести до вищої систематичної єдності при посередництві ідеї доцільної каузальності вищої причини світу, так нібито вона як вища мисляча істота була причиною всього, згідно з наймудрішим замислом" [116, c. 583]. При цьому визначення телеології І. Канта можна співвіднести як із причинністю, що панує на мегарівні, так і з її проявом на макрорівні.

У "Науці логіки" Гегель розглядає телеологію в єдності трьох моментів: суб'єктивної мети, засобу й виконаної мети. Рух мети від суб' єктивного поняття до реалізації в зовнішньому світі є вирішення суперечності між суб' єктивним та об' єктивним. Активною стороною, що забезпечує хід вирішення суперечності, є мета: вона є "суб' єктивне поняття як істотне прагнення й спонука до зовнішнього самопокладання" [73, c. 193]. Мета є не просто суб' єктивний образ бажаного майбутнього, вона "є всередині самої себе спонука до своєї реалізації" [73, c. 195].

Ми схильні до того, що принцип телеології слід відносити до макрорівня, якщо мова йде про конкретну мету діяльності людини. У той же час його можна розглядати і як принцип, що діє на мегарівні, якщо мова йде про ідеал або ідею взагалі як спонукальний чинник поведінки людини.

Але доведеним є той факт, що мета в життєдіяльності соціальних систем відіграє роль атрактора розвитку й активізує всі без винятку процеси, оскільки при наявності мети в соціальній системі з'являється ефект подвійного існування. Суть його полягає в тому, що система знаходиться в стані структурної напруги, викликаної виниклим протиріччям між наявним її станом і тим станом, до якого вона має бути переведена в майбутньому, і який визначається запропонованою метою. Але вона не може водночас знаходитися в двох вимірах, тобто мати значні відмінності між морфологічними параметрами й характеристиками функціонування. Система починає вирішувати завдання їхнього суміщення, виходячи з тієї настанови, бажано це для нього чи небажано. Намагаючись позбавитися від напруги, що виникає, система вимушена переходити зі стану наявного функціонування до фази еволюційного руху й набуття нового стану.

Сьогодні, з огляду на прискорення всіх без винятку соціальних процесів, вітчизняні дослідники виступають за реалізацію принципу "нової телеології" І. Пригожина [154, c. 34]. Суть даного прискорення треба розуміти як становлення принципово нового етапу в тому розвитку всіх явищ реального світу, згідно з яким в історичній тенденції даного розвитку здійснюється створення все складніше організованих відкритих систем. Тобто, якщо в природі ця тенденція здійснюється шляхом стихійно діючих механізмів, а в людей усіх минулих епох, крім того, також за допомогою їхінтуїтивного мислення та розкриття у свідомості (мові, релігійних вченнях, науці, філософії тощо) деяких окремих синергетичних механізмів даної тенденції, то в нашу епоху виявилась явна недостатність цих форм. Тому все більше синергетиків звертають основну увагу на необхідність переходу від пануючого зараз етапу розробки окремих проблем синергетики як "фрагментарних, локальних і непослідовних", до розробки системи синергетичної філософії та механізмів її впровадження в життя з метою вивчення причинних засад саморозгортання соціального світу. Тобто В. Лутай прямо вказує на необхідність використання принципу телеології в аналізі реформування освітніх систем, як різновиду соціальних систем [154, c. 34].

Якщо ж життєдіяльність навчального закладу визначається переважно гострими потребами педагогічного персоналу або поганим контролем над потребами і емоціями, то ми маємо справу з каузально-механічною причинністю. Актуалізація потреб на засадах каузально-механічної причинності призводить до формування цілей і завдань як засобу створення програми з їх задоволення та отримання результату, що забезпечує система саморегуляції.

Ступінь задоволення основних потреб є однією зі складових "змінної", котра дає актуальну форму й структуру діяльності. Ця категорія є "специфічно людською формою активного відношення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни й перетворення в інтересах людей" [251, c. 160]. Вона містить у собі мету, засіб, результат та сам процес діяльності, в основі якої лежать дві протилежності - виробництво (освіта) та життєва активність. Отже, в основі задоволення вітальних потреб лежать речовинно-енергетичні впливи, а соціальні потреби задовольняються на основі інформаційних впливів, що мають дещо іншу будову.

У каузально орієнтованих людей смислова регуляція буде займати похідне положення, що буде супроводжуватись полізалежністю від обставин, фіксації уваги на минулому і сьогоденні. Реактивності поведінки, навіть, агресивності. Педагогічним колективам не притаманна причинність цього типу, оскільки це високосвідомі й віддані педагогічній справі люди, але там, де вона має місце, буйним квітом проявлюяться конфлікти, заздрість, помста та інші негативні явища.

Осторонь залишається й так звана вільна причинність, оскільки навчально-виховний процес - достатньо жорстко регламентована система. Вільна причинність виявляється, з одного боку, як незалежність людської волі від спонукання імпульсами чуттєвості, оскільки людині взагалі притаманна спроможність довільно визначати себе незалежно від примусу з боку чуттєвих спонукань, які формуються динамічною функцією електромагнітного поля, а з другого - між окремими особистостями як агентами результуючої соціальної взаємодії, якій притаманний більший ступінь свободи. На нашу думку, саме завдяки властивостям вільноїпричинності та нелокальному типу зв' язку можливо осягнути механізм дії інтуїції.

Цей вид причинності слід прищеплювати випускнику навчального закладу, оскільки він притаманний тим особистостям і педагогам у тому числі, що схильні до новаторства і плідного творчого пошуку у царині своїх професійних інтересів. Це означає, що такому зв'язку має бути притаманною, як писав І. Кант, "спроможність довільно започатковувати стан; отже, причинність свободи не підпорядкована за законом природи іншій причині, котра визначала б її в часі. Свобода в цьому значенні є чиста трансцендентальна ідея; вона, по-перше, не містить у собі нічого, що запозичалося б із досвіду, і, по-друге, предмет її не може бути даний певним ані в якому досвіді, бо загальний закон самої можливості всякого досвіду полягає в тому, що все, що відбувається, має причину, а отже, каузальність причини, що сама відбувається або виникає, також повинна мати причину; завдяки цьому вся царина досвіду, як би далеко вона не простягалась, стає сукупністю однієї лише природи. Оскільки цим шляхом не можна отримати абсолютну сукупність умов у їх причинному зв'язку, то розум створює собі ідею спонтанності, здатної саму із себе починати діяти без іншої причини, яка б їй передувала, і яка б, у свою чергу, призначала би її до дії за законом причинного зв'язку" [116, c. 327-328].

Дослідження причинності, що діє у межах освітянської сфери, - це поле майбутніх досліджень, оскільки ми все ж таки плекаємо надію на те, що з часом Україна набуде достатніх темпів соціально-економічного розвитку і політичної стабільності, і у нас з' явиться можливість творчо підходити до організації навчально-виховного процесу.

Подамо систему впливів ціннісно-смислової детермінації на соціальний організм навчального закладу у відповідності із структурною моделлю, яка використовується в теорії управління для опису властивостей складних систем.

Оскільки взаємодія ціннісної та смислової компонент забезпечують властивості самоорганізації й саморегуляції соціального організму навчального закладу, описана система може бути подана як поєднання ланок в системі зворотного зв'язку.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни