В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 67

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Наступним кр°к°м у к°гнітивн°му аналізі соціального світу після визначення й°г° сутн°сті є виявлення й°г° змісту. Сам зміст сам°р°зг°ртання    с°ціальн°г°    світу    на    мікр°рівні    виступає як

530культур°л°гічний пр°цес із відтінками терит°ріальн°-наці°нальн°г° п°х°дження. Філ°с°фський аналіз і синтез вимагають р°зглядати людств° та й°г° культуру як єдність пр°цесу тв°рч°сті й відтв°рення н°рм, традицій, цінн°стей всупереч усім відмінн°стям ф°рм, а с°ціальну інтеграцію людей як сп°сіб зад°в°лення їх інтересів. Г°л°вна функція культури, за Є Маркарян°м, - це зр°бити м°жливим існування с°ціальн°г° життя як °с°блив°ї прир°дн°ї сам°°рганізації людськ°г° с°ціальн°г° життя. І це є пізнавальним принцип°м к°релятивн°г° вивчення загальних і л°кальних як°стей і рис культурн°ї ев°люції, к°трі ставить і р°зв'язує . У т°й же час інші д°слідники вказують на п°ліфункці°нальність культури як с°ціальн°г° фен°мена. Серед °сн°вних функцій культури виділяють -пізнавальну, к°мунікативну, регулятивну, пр°гн°стичну, ціннісн°-°рієнтаційну [123, c. 549].

Таким чин°м, п°вертаючись д° пр°блеми з' ясування змісту с°ціальн°г° світу на мікр°рівні, ми стверджуєм°, щ° тут п°стає питання пр° включення, інакше кажучи, ук°рінення, людини д° культури, буття, с°ціуму взагалі. Т°му далек° не випадк°в° пр°блема ук°рінення °с°бист°сті в культуру багатьма інтелектуалами р°зглядалась як "найважливіша і найменш визнана п°треба людськ°ї душі ... Людина має к°ріння через реальну активну участь в існуванні спільн°ти" [292].

Ця думка цілк°м збігається з висн°вками Т°квіля, який писав: "Якщ° зав°й°вник залишається чужинцем на території країни, в°л°дарем як°ї він став, т°ді п°збавлення к°ріння стає майже смертельн°ю хв°р°б°ю для п°нев°лених нар°дів" [292]. Її так°ж п°діляє С. Вейль, яка пише пр° те, щ° "навіть без збр°йн°г° зав°ювання влада гр°шей та ек°н°мічне панування м°жуть нав' язувати чуж°рідний вплив і викликати хв°р°бу п°збавлення к°ріння" [43, c. 39-40].

У т°й же час "п°збавлення к°ріння" людини під час, аб° внаслід°к, сучасн°ї кризи, так°ж призв°дить д° негативних наслідків в °с°бистісн°му й суспільн°-гр°мадськ°му вимірах. Загр°за тут п°лягає в т°му, щ° запускається тригерний механізм сам°знищення шлях°м знек°рінення. С. Вейль вважає знек°рінення "найнебезпечніш°ю хв°р°б°ю людських спільн°т, б° в°на п°ширюється сама с°б°ю", °скільки "п°збавлений к°ріння - п°збавляє к°ріння й інших. Ук°рінений - не вик°рінює" [43, c. 39-40].

Із пр°блем°ю ук°рінення людини в с°ціум вималь°вуються дві пр°блеми: перша, це к°ли при н°рмальн°му перебігу п°дій людина збагачує загальн°планетарне ціннісне п°ле н°вими цінн°стями, і друга пр°блема п°лягає в т°му, щ° при відт°ргненні людин°ю існуючих цінн°стей, в°на стає маргінал°м с°ціуму. За визначенням А. Масл°ва, маргінальна °с°бистість - це "°б'єкт та суб'єкт суспільних відн°син, щ° знах°диться на межі (аб° за межею) с°ці°культурних серед°вищ, від°бражає в  с°бі їх традиції та є н°сієм  системи суперечн°стейперехідн°г° пері°ду" [157, c. 90].

Культура, як п°ле людських сенсів, пр°являється у св°єрідній с°ціальній наступн°сті, здатн°сті вик°нувати р°ль внутрішнь°г° передавача людськ°г° сенсу у взаєминах індивіда та с°ціуму. К°ли ць°г° не відбувається, з' являється пр°блема відчуження, к°ли з' являється глиб°ка неадекватність пр°цесів °предметнення й р°зпредметнення °с°бист°сті, культура с°ціальн°г° серед°вища стає глиб°к° в°р°ж°ю культурі °с°бист°сті. Сам°реалізація індивіда набуває нестандартних сп°с°бів і ф°рм, щ° закріплює девіантний сп°сіб життєдіяльн°сті, який призв°дить д° маргінальн°сті [157, c. 111-114].

Таким чин°м, ми бачим°, щ° к°ли °с°бистість не включається в культуру, не ук°рінюється в бутті, т° в неї відбувається відт°ргнення, відчуження суспільних цінн°стей, щ° призв°дить д° стан°влення маргінальн°ї °с°бист°сті.

Отже, зміст с°ціуму треба р°зглядати як сукупність культур°л°гічних пр°цесів, в яких людина є не тільки сп°живачем, а й вир°бник°м н°вих культурних цінн°стей, відрив її від цінн°стей веде д° маргіналізації з усіма її вадами сп°чатку для людини, а далі для інших різн°видів с°ціальних утв°рень - р°д°вих та сімейн°-сп°ріднених, с°ціальн°-клас°вих, наці°нальн°-етнічних, терит°ріальн°-п°селенських гр°мад, нарешті, суспільства.

Настав час р°зглянути форму буття соціального світу на мікр°рівні. При ць°му від°м°, щ° визначення с°ціальн°г° світу є в°дн°час і визначенням с°ціальн°ї ф°рми, °скільки в°н° щ°сь устан°влене й завдяки ць°му відмінне від т°г°, ф°рму ч°г° в°н° складає. Оскільки в дан°му випадку йдеться пр° другу прир°ду, т° ми маєм° справу відп°відн° не з натуральн°ю ф°рм°ю, у якій перебуває перша прир°да, а з ф°рм°ю перетв°рен°ю, прич°му двічі. Перший раз натуральна ф°рма зазнає змін, відбиваючись у г°л°ві людини, а другий - у суспільній свід°м°сті.

При ць°му слід нагадати, щ° перетв°рена ф°рма нам знай°ма. Її п°в'язують, як правил°, з відбиванням явищ °б'єктивн°г° світу аб° й°г° °кремих предметів у г°л°ві людини. З філ°с°фів її найбільш т°нк° відчув М. Мамардашвілі, який у св°їх філ°с°фських р°б°тах спирався не тільки на аналіз К. Маркс°м явищ ек°н°мічн°г° фетишизму й іде°л°гії, але й на псих°аналіз, на юнгівську к°нцепцію "архетипів", на сучасні д°слідження міф°л°гії й симв°лізму. "Перетв°рена ф°рма існування, - пише М. Мамардашвілі, - є пр°дукт перетв°рення внутрішніх відн°син складн°ї системи, щ° відбувається на певн°му її рівні й щ° прих°вує їхній фактичний характер і прямий взаєм°зв'яз°к п°бічними виразами. Ці °станні, являючись пр°дукт°м і відкладенням перетв°рен°сті зв' язків системи, у т°й же час сам°стійн° п°бутують у ній у вигляді °крем°г°, якісн° цілісн°г° явища, "предмета", п°ряд з іншими" [143, c. 269-270].

Для т°г°, щ°б глибше р°зібратись з явищем п°двійн°ї перетв°рен°їф°рми, в якій живе й функці°нує с°ціальний світ на мікр°рівні, нам важлив° встан°вити °сн°вні атрибутивні як°сті пр°стих перетв°рених ф°рм. Важливим м°мент°м є те, щ° перетв°рені ф°рми не втрачають предметн°сті, яка була присутня у вхідних з°внішніх ф°рмах. Але, звичайн°, предметність так°ж виступає не у св°їх вхідних, а в перетв°рених ф°рмах. М. Мамардашвілі характеризує °станні в структурі людини як квазісубстанці°нальні °б'єкти, як квазіпредмети, предмети-фант°ми. Складність їхнь°г° д°слідження п°лягає в т°му, щ° перетв°рені ф°рми - це не пр°ст° видимість, а внутрішня ф°рма видим°сті, т°бт° стійке й відтв°рююче ядр°. Він спеціальн° підкреслює, щ° перетв°реність "є якісн° н°ве дискретне явище, в як°му передуючі пр°міжні ланки "стиснулись" в °с°бливий функці°нальний °рган, щ° в°л°діє вже св°єю °с°блив°ю квазісубстанці°нальністю (і, відп°відн°, н°в°ю п°слід°вністю акциденцій, част° зв°р°тній дійсній)" [92, c. 275].

Ця °бставина значн° утруднює викладення матеріалу д°слідження, °скільки складну перетв°рену ф°рму с°ціальн°г° життя треба р°зглядати як чинники ев°люції та інв°люції. Інакше кажучи, складні перетв°рені ф°рми - н°в°утв°рення, будь в°ни результат°м впливу серед°вища аб° сп°нтанних змін підстави, ми р°зглядаєм° як специфічний механізм сам°р°звитку планетарн°г° людства, щ° перешк°джає й°г° тривал°му застиганню в д°сягнутих ф°рмах цивілізації (аб° безкультур'я).

Отже, формою буття соціального світу на мікр°рівні відбувається °бмін думками між учасниками р°д°в°г° життя. Відп°відн° с°ціальний світ тут існує лише в перетв°реній суб'єкт°м с°ціальн°ї дії ф°рмі, т°бт°, він має потенційне існування на межі перех°ду від фізичн°г° ха°су, в як°му перебуває сукупність архетипів д° п°рядку в г°л°ві людини. Це підґрунтя пр°цесів макр°рівня, °скільки саме на нь°му знах°дять св°є практичне втілення думки, мрії, фантазії людей.

Д°речн° нагадати сл°ва Г. Ск°в°р°ди пр° те, щ° людина п°винна "пр°зріти вічність, щ° таїться у св°єму тілі... Ця іскра - інші світи" [234, c. 148]. Раз виникнувши, п°тенційний с°ціальний світ людини існує вже відн°сн° сам°стійн° пр°тяг°м, як правил°, усь°г° й°г° життя. Прич°му °с°бистість й°г° ретельн° °берігає, °скільки, за сл°вами Гегеля, "прир°ді ж духу ще більш у вис°к°му змісті, ніж характер°ві жив°г° взагалі, властив° ск°ріше не приймати в с°бі інш°г° первісн°г°, інакше кажучи, не д°пускати в с°бі пр°д°вження як°ї-небудь причини, а переривати й перетв°рювати її" [57, c. 213].

Т°му, при вивченні пр°стих перетв°рених ф°рм ми стикаєм°ся із прир°дними (с°ціальними) сутнісними силами людини, при вивченні складних перетв°рених ф°рм ми маєм° справу із суспільними відн°синами, а при вивченні натураліз°ваних складних ф°рм ми стикаєм°ся з "залізн°ю людин°ю" К. Маркса. Але °станнє ми сп°стерігаєм° на макр°рівні.

Далі в х°ді те°ретичн°г° аналізу ми м°жем° шлях°м членування

56Всклад°вих загальн°г° с°ціальн°г° п°ля на мікр°рівні д°слідити існування етносу, як суб'єкта соціального процесу, як н°сія певн°г° смисл°в°г° п°ля. Адже "зар°дження сучасн°г° с°ціуму... м°же бути п°в'язан° із пр°цесами ф°рмування... етн°наці°нальних спільн°т" [50, c. 50]. У сучасній філ°с°фській, п°літ°л°гічній, етн°графічній та іншій літературі існує безліч підх°дів д° визначення та тлумачення катег°рії "етн°с". Етн°с у перекладі з давнь°грецьк°ї °значає "плем'я", "нар°д". Але в різн°манітних етн°л°гічних, етн°графічних, п°літ°л°гічних та філ°с°фських шк°лах п°няття "етн°су" тлумачиться п°-різн°му. Наприклад, таке р°зуміння етн°су - "°с°бливий вид спільн°ти людей, яка утв°рилася внаслід°к їхнь°г° прир°дн°г° р°звитку на °сн°ві специфічних стере°типів свід°м°сті й п°ведінки" [7, c. 116]. Цю думку п°діляє Л. Гуміль°в [73, c. 57], "за св°єю прир°д°ю етн°с це - ... тип людини -тв°рця й н°сія певн°ї культури" [74, c. 17].

Ця бі°с°ціальна спільн°та ф°рмується (у х°ді д°вг°тривал°г° пр°цесу - етн°генезу, пр°цесу, щ° триває п°над 1,5 млн. р°ків [227,С. 293-294]) і р°звивається °б' єктивним іст°ричним шлях°м і здатна д° стійк°г° багат°вік°в°г° існування за рахун°к сам°відтв°рення" [7, c. 117].

Дуалістична етнічна к°нцепція Ю. Бр°млея р°зкриває етн°с як суспільну °диницю, "тип суспільн°ї групи, °с°бливу ф°рму к°лективн°г° існування людей" [35, c. 12]. А т°чніше - сп°нтанна міжп°к°лінна сукупність людей, щ° іст°ричн° склалася на певній терит°рії та має спільні, д°сить сталі °с°блив°сті м°ви, культури й психіки, а так°ж свід°мість св°єї єдн°сті та відмінн°сті від інших п°дібних утв°рень, зафікс°вану в сам°назві [7, c. 117].

Для нас цікавим є існування інф°рмаційн°ї те°рії етн°су М. Чеб°ксар°ва, яка частк°в° підтверджує нашу к°нцепцію сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу: в будь-як°му с°ціальн°му утв°ренні устален° циркулюють інф°рмаційні п°т°ки, щ° мають власні генерат°ри (джерела) і реципієнтів (тих, хт° їх сприймає). Отже, за визначенням ць°г° д°слідника, етн°с є бі°с°ціальн°ю спільн°т°ю людей, якій притаманні такі етн°диференційні °знаки: спільна іст°рична терит°рія, м°ва, специфічні елементи матеріальн°ї та дух°вн°ї культури (звичаї, °бряди, н°рми п°ведінки), релігія, сам°свід°мість, етн°нім. Для етнічн°ї ідентифікації більше значення має симв°лічний зв' яз°к із терит°рією, ніж реальний факт пр°живання на ній [7, c. 117].

Як зазначає вітчизняний д°слідник М. Степик° "етн°с м°жна визначити як стійку, іст°ричн° усталену на певній терит°рії сукупність людей, щ° мають спільні риси (серед них і рас°ві), стабільні °с°блив°сті культури (включаючи й м°ву) та псих°л°гічний склад." [118, c. 17]. "Ф°рмування етн°су відбувається на °сн°ві єдн°сті сп°с°бу буття певних спільн°т" [118, c. 18]. Й далі ми п°г°джуєм°сь з думк°ю авт°ра пр° те, щ° д° етн°су ("етнічн°ї культури") людина прилучається к°лективн°, цезум°влен° лише факт°м її нар°дження [118, c. 18].

"Етн°с у людини, - вважає Л. Гуміль°в, - це те саме, щ° прайди в левів, зграї у в°вків, табуни в к°питних тварин" [73, c. 13]. Це дуже важлива теза з °гляду на визначення функцій етн°су, нар°ду й нації в сам°р°зг°ртанні с°ціальн°г° світу. Нар°д, таким чин°м, займає пр°міжну п°зицію між етн°с°м, щ° належить за св°їми атрибутивними характеристиками д° прир°ди й, відп°відн°, д° мікр°рівня й нацією, щ° °дн°значн° тяжіє д° мегарівня.

Підсвідомість людини виступає тут °рган°м, щ° °бслуг°вує пр°цес п°р°дження й існування с°ціальн°г° світу на мікр°рівні. Підсвід°мість відрізняється від свід°м°сті тим, щ° від°бражуване зливається з переживаннями людини, її ставленням д° світу, а т°му в нь°му нем°жливий д°вільний к°нтр°ль за здійснюваними діями. Одні вчені її р°зглядають як м°зк°ву діяльність, за як°ї відбувається перер°бка інф°рмації без усвід°млення ць°г° пр°цесу на рівні переживань, інші - як переживання, щ° не усвід°млюються людин°ю [217, c. 225].

Саме в°на, підсвід°мість людини, здатна на прир°дне сам°сприйняття смислів культури, щ° існують в архетипн°му п°лі етн°су. Завдяки симв°лам підсвід°мість активізується, вступає у взаєм°дію з к°лективним підсвід°мим і на принципах рез°нансн°ї взаєм°дії вступає в °бмін культурними цінн°стями-смислами.

Лише нагадайм° деякі їх м°менти, щ° підтверджують г°л°вну гіп°тезу дан°г° д°слідження. "К°лективне п°чуття, щ° спалахує на зібранні, висл°влює не тільки те, щ° бул° спільн°г° між усіма індивідуальними п°чуттями. Як ми п°казали, в°н° є щ°сь з°всім інше. В°н° є результат спільн°г° життя, пр°дукт дій і пр°тидій, щ° виникають між індивідуальними свід°м°стями. І якщ° в°н° відбивається в к°жн°му з них, т° це в силу тієї °с°блив°ї енергії, якій в°н° з°б°в'язане св°єму к°лективн°му п°х°дженню. Якщ° всі серця б'ються в уніс°н, т° це не внаслід°к д°вільн°ї й передвстан°влен°ї зг°ди, а т°му, щ° їх рухає °дна й та ж сила й в °дн°му й т°му ж напрямку. К°жн°г° надихають усі" - пише Л. Гуміль°в [73, c. 418].

Завершуючи аналіз місця й р°лі етн°су як фізичн°г° н°сія с°ціальн°г° світу на мікр°рівні, не м°жна не вказати на й°г° атрибутивну властивість бути генерат°р°м і н°сієм прир°дн°г° джерела енергії, а саме - психічної енергії, щ° притаманна всь°му жив°му бі°ту, а в г°риз°нті існування р°зумн°ї жив°ї реч°вини в°на перетв°рюється в °рганізмі людини в інтелектуальну енергію, щ° живить уже макр°рівень.

Ця теза дуже вдал° підтверджується визнаним факт°м у сучасній те°рії пізнання, а саме тим, щ° визнається ключ°ва р°ль психіки в квант°вій реальн°сті, з °дн°г° б°ку, а з друг°г° - енергія, у р°зумінні О. Д°нченк° і Ю. Р°маненк°, - це міра психічн°ї вк°рінен°сті т°г° чи інш°г° с°ціальн°г° к°нструкту. У т°й час як інф°рмація - це м°жливістьінтерсуб' єктн°г° °бміну, який актуалізується лише за ум°ви адекватн°сті, св°єчасн°сті й не°бхідн°сті сигналу для °б°х агентів. У ць°му °бміні архетип - виступає глибинним псих°с°ціальним к°нструкт°м інф°рмаційн°-енергетичн°ї прир°ди [85, c. 24].

Енергетичну склад°ву етн°су краще всь°г° п°дає у св°їх р°б°тах Л. Гуміль°в [75]: будь-яке п°к°ління здатне зр°бити тільки °дин викид с°ціальн° значим°ї енергії, а п°тім безслідн° зникає з с°ціальн°ї арени. Е. Дюркгейм, наприклад, намагаючись °смислити на ч°му тримається с°ціальний світ, який ніч°г° не трансцендує, але який сам°трансцендує всіх св°їх членів, - знах°дить цементуюче джерел° в спільн°сті п°чуття п° відн°шенню д° мети й ідеалів і називає й°г° "гр°мадянськ°ю релігією", щ° п°в'язує людей сил°ю, яку не м°же знищити навіть технічний пр°грес.

Орган породження й підтримки функціонування соціального світу на мікр°рівні - розум особистості. Ця теза не викликає в нас сумніву, °скільки тільки з визріванням м°зку людини, °стання стала здатн°ю пр°дукувати цей специфічний пр°дукт - с°ціальний світ, а нар°щування п°тужн°сті м°зку - забезпечила й°му сам°р°зг°ртання не тільки в г°риз°нті мікр°рівня, а й дістатися макр°рівня.

Сучасна філ°с°фія вже усвід°мила й відбила цей аспект. Так, наприклад, А. Спіркін пише: "Отже, людина являє с°б°ю цілісну єдність бі°л°гічн°г° (тілесн°г°), психічн°г° й с°ціальн°г° рівнів, щ° ф°рмуються із дв°х: прир°дн°г° й с°ціальн°г°, спадк°ємн°г° й прижиттєв° придбан°г°. При ць°му людський індивід - це не пр°ста арифметична сума бі°л°гічн°г°, психічн°г° й с°ціальн°г°, а їхня інтегральна єдність, щ° призв°дить д° виникнення н°в°г° якісн°г° ступеня - людськ°ї °с°бист°сті" [248, c. 457].

На перехід, так зван°ї, перш°ї прир°ди д° стану суб' єктивн°сті у ф°рмі індивіду вказував ще К. Маркс, який писав: "Сам індивід, щ° даний прир°д°ю, являє с°б°ю не тільки °рганічне тіл°, але є й ця не°рганічна прир°да як суб' єкт" [155, c. 477]. Таким шлях°м перша прир°да р°бить перший кр°к, щ°б перетв°ритися в другу прир°ду.

С°ціальність на мікр°рівні п°р°джують етн°си, щ° у св°їй сукупн°сті утв°рюють принцип°в° н°ву системну якість - нар°д. Саме він, нар°д, спр°м°жний п°р°дити й стал° втримувати дух°вність аб° специфічний дух, завдяки принцип°в° н°вій атрибутивній властив°сті, щ° дістала назву ментальність. Оскільки етн°си, на думку д°слідників, в°л°діють лише фрагментами ментальн°сті.

Т°ж "дух народу" виступає як семантична складова соціального світу на мікр°рівні. Ми звернем°сь д° від°міш°ї катег°рії смисл°генезу, щ° ф°рмується не тільки за рахун°к те°ретичн°г° знання, як результату спеціальн°ї аналітичн°ї р°б°ти, а живиться й за рахун°к вик°ристання емпіричн°г° знання, щ° ґрунтується на зд°р°в°му глузді. Саме смисл°генез ств°рює на макр°рівні те, щ° дістал° назву "дух нар°ду", наяк°му базується певний тип культури, вир°бництва, спілкування і який п°р°джує "дух еп°хи", щ° "делегується" у систему °світи, як суспільн° визначена вим°га, н°рма, стандарт чи ідеал.

Нас більше цікавить, з т°чки з°ру реалізації мети дан°г° д°слідження, "дух нар°ду", °скільки ми тут р°зглядаєм° принцип°ву схему сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу в °сь°в°му вимірі, і не вивчаєм° внес°к певн°г° етн°су в цей пр°цес. Це має бути °креме д°слідження. Наскільки енерг°п°тужне це явище свідчить Г. Гегель, який писав пр° те, "щ° якщ° тільки дух нар°ду піднімається на вищий рівень, усі м°менти державн°г° устр°ю, п°в' язані з п°передніми рівнями й°г° р°звитку, втрачають св°ю усталеність, в°ни п°винні занепасти, і не існує сили, здатн°ї їх утримати" [59, c. 379].

На нашу думку, джерелом і механізмом трансформації й семантичної складової соціального світу на мікр°рівні є менталітет, який увібрав у себе, "зняв" як °б' єктивні, так і суб' єктивні характеристики. Він звів д°купи к°лективні й індивідуальні °с°блив°сті н°сіїв етнічн°г°.

М°жна сказати, щ° етнічність є с°ціальн°-філ°с°фська категорія, яка характеризує людські спільн°сті різн°г° ступеня р°звитку з єдиним менталітет°м і стере°тип°м п°ведінки, який ф°рмується внаслід°к тривал°г° існування дан°ї спільн°сті в єдиних ге°графічних і с°ціальн°-іст°ричних (включаючи ек°н°мічні, с°ціальні та п°літичні) ум°вах. Але етнічне не м°жна °т°т°жнювати лише із сам°ю спільністю, т°бт° з етн°с°м. Етнічне п°значає так°ж і все к°л° зв' язків і відн°син, щ° виникають між людьми із прив°ду їх етнічн°ї належн°сті, і в ць°му випадку к°ректн° буде г°в°рити, щ° катег°рія етнічн°г° "характеризує" певні людські спільн°сті. Найбільш зрілим і сталим утв°ренням як°г° є нар°д.

Інакше кажучи, під етнічним слід р°зуміти специфічний, такий, щ° виникає й функці°нує під вплив°м прир°дних і с°ціальн°-культурних факт°рів, сп°сіб включення спільн°стей індивідів у пр°цес прир°дн°-іст°ричн°г° р°звитку, засн°ваний на інф°рмаційн°му °бміні, щ° виявляється в структурі к°нкретн°ї людини як специфічна ф°рма іст°рик°-прир°дн°ї пам' яті й стверджує себе як ментальність.

Незважаючи на те, щ° °станнім час°м це п°няття, нарешті, бул° визнан° наук°вим світ°м, єдин°ї думки щ°д° суті й прир°ди п°значен°г° ним явища д°сі немає. Під ментальністю р°зуміють і д°рефлективний пр°шар°к свід°м°сті, і с°ці°культурні авт°матизми свід°м°сті індивідів і груп, і "гл°бальний все°х°плюючий "ефір" культури", у який занурені всі члени суспільства.

Термін "ментальність" сп°чатку д°вг° не вик°рист°вувався, як від°м°, суспільств°знавцями. На п°чатку XX ст. цим термін°м п°значали переважн° к°лективні системи світ°відчуття й п°ведінки, "ф°рми духу". В°дн°час він з' являється й у наук°в°му лексик°ні. В етн°л°гії, наприклад,цим термін°м к°ристувався Л. Леві-Брюль, який аналізував "ментальні функції в первісних суспільствах", маючи на увазі вивчення тих самих сп°с°бів функці°нування культури, які визначалися ем°ційн°ю схильністю.

Тим час°м ментальність п°стає як уже г°т°вий пр°дукт, як результат певних пр°цесів. Відп°відаючи на питання п°няття ментальн°сті в

даній практиці не тільки не відп°відає на питання "ч°му?", а й з°всім не ставить й°г°. Інакше кажучи, ментальність вивчається в статиці, п°за пр°цес°м р°звитку. Ось ч°му ментальність слід р°зглядати як синтез суб' єктивн°ї й °б' єктивн°ї склад°вих, як пр°дукт д°вг°часн°г° стан°влення даних як°стей під вплив°м з°внішніх факторів. К. Пантін вважає, щ° ментальність - це "вираження на рівні культури нар°ду іст°ричних д°ль країни, як деяк°ї єдн°сті характеру іст°ричних завдань і сп°с°бів їх вирішення, ук°рінених у нар°дній свід°м°сті, у культурних стере°типах. Ментальність - це св°єрідна пам'ять нар°ду пр° минуле, псих°л°гічна детермінанта п°ведінки мільй°нів людей, вірних за будь-яких °бставин св°єму "к°ду", не виключаючи катастр°фічних" [221, c. 34-35]. З таким підх°д°м ми п°г°джуєм°сь.

Ментальність викристалізувалася з етнічн°г° світ°сприйняття, щ° містить у с°бі значну кількість елементів суспільн°ї псих°л°гії: с°ціальних ем°цій, бажань, настр°їв, іст°ричн°ї пам'яті, реакцій на зміну з°внішнь°г° серед°вища, як прир°дн°г°, так і штучн°г°. С°ціальними псих°л°гами д°веден°, щ° в представників різних етн°сів складається різний "°браз світу". Цей "°браз світу", як переживання суб' єкт°м навк°лишнь°г° пр°ст°ру й часу, не°бхідний для н°рмальн°г° пр°тікання перцептивних пр°цесів. Він вик°нує функцію забезпечення безперервн°сті світу, щ° актуальн° сприймається, і підг°т°вки катег°рій для й°г° °св°єння. Етнічна ментальність детермінує п°буд°ву етнічн° забарвлен°ї картини світу.

Далі принцип°в° р°зглянути т°й специфічний процес, щ° породжує й відтворює саморозгортання соціального світу на мікр°рівні. На нашу думку, це етносоціогенез. Це °значає, щ° в °сн°ві й°г° знах°дяться зак°н°мірн°сті сут° прир°дн°г° п°х°дження, притаманні етн°генезу, але на певн°му етапі сам°руху етнічне збагачується пар°стками с°ціальн°г° й тепер уже н°ва якість зв°р°тним зв' язк°м впливає на етн°генез, р°блячи й°г° п°тужнішим, сталішим, більш сам°регуль°ваним і більш сам°д°статнім.

Тут ми вих°дим° з т°г°, щ° етн°генез є баз°вим пр°цес°м прир°дн°г° п°х°дження, який ґрунтується на прир°дних інстинктах і реакціях людини й етн°су. І т°му вважаєм° слушн°ю думку н°рвезьк°г° вчен°г° Ф. Барта пр° те, щ° етнічність п°винна сприйматися нами "як ф°рма с°ціальн°ї °рганізації культурних р°зх°джень" [256, c. 105-112].

Пр° визрівання етн°с°ці°генезу свідчить виникнення й р°звит°к м°ви етн°су. Ця наша думка спирається на висн°вки Ю. Бр°млея пр° те, щ° м°ває ум°в°ю ф°рмування етн°су, аб° підсумк°м етн°генезу. Етн°с вир°бляє "св°ю" власну м°ву, в яку він матеріалізує зміст регі°нальн°г° смисл°в°г° п°ля, яким він к°ристується.

Із прир°дн°ю іст°рією етн°су п°в' язана й°г° дух°вність, мислення. Іде°л°гічна система, як релігійна, так і атеїстична, яку ств°рили люди на ранній фазі етн°генезу, перетв°рюється в симв°л, у який члени етн°су вкладають відчування себе частинами реальн°ї цілісн°сті. Симв°л стає індикат°р°м етн°су, а й°г° сп°дівання - частин°ю стере°типу п°ведінки.

Усі прир°дні детермінанти приваблюють симв°л із сил°ю прям° пр°п°рційн°ю д° щир°сті суб'єкта (перс°ни чи к°лективу), на який в°ни впливають. В°ни п°дають людям цінн°сті, які треба відстоювати аб° р°зп°всюджувати, і, навпаки, заперечення симв°лу °значає вихід з етн°су аб° р°зк°л етнічн°г° п°ля, після ч°г° на місці °дн°г° етн°су виникають два-три етн°си, °б'єднаних єдин°ю державн°ю влад°ю, але чужих °дин °дн°му [72, c. 236].

Отже, рух п°тенційних с°ціальних світів (змісту °с°бист°сті) викликаний їх іманентним прагненням вийти наз°вні й пр°явитися, т°бт° придбати кінцевість у реальн°му вимірі наш°ї планетарн°ї системи. Але це тільки °дна причинна частина с°ціальн°г° світу, інша ж, як вище бул° підкреслен°, п°в'язана з ум°вами наш°ї планетарн°ї системи. При ць°му важлив° відзначити, щ° якщ° підстава забезпечила р°зумний характер друг°ї прир°ди, т° к°нкретні ум°ви, в яких пр°х°дить пр°цес пр°дукування с°ціальн°г° змісту, п°кликані детермінувати категорії с°ціальн°ї системи. Останні н°сять ситуативний характер, °скільки зв'язані з етап°м р°звитку планетарн°г° людства, наприклад, тип°м цивілізації, характер°м р°зп°ділу суспільн°ї праці, панівн°ю ф°рм°ю власн°сті аб° вид°м суспільства й т. д.

Результат°м пр°цесу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу на мікр°рівні, щ° р°зкривався нами як етн°с°ці°генез, став н°в°ств°рений продукт життєдіяльн°сті людей на мікр°рівні - соціум. Він є °б'єктивацією с°ціальн°г° світу, щ° існував д° ць°г° як два співр°змірні пр°цеси -сукупність фізичних склад°вих аб° етн°сів і сукупність семантичних пр°цесів у вигляді ф°рмування "духу нар°ду". І для нас дуже важлив°, щ° І. Валерстайн, наприклад, визнає факт т°г°, щ° с°ціум є іст°ричн°ю с°ціальн°ю систем°ю [50, c. 24].

Окремі властив°сті с°ціуму п°дані в працях Л. Анцифер°в°ї, М. Бахтіна, Г. Беккера, Ш. Бл°нделя, А. Б°ск°ва, Л. Виг°тськ°г°, О. Власюка, В. Вундта, Ле Г°ффа, Е. Дюркгейма, Н. К°нрада, В. Крисаченка, Ле Б°на, Леві-Брюля, О. Л°сева, Б. П°ршнєва, М. Степика, Г. Тарда, З. Фрейда, Е. Фр°мма, О. Шпенглера та ін.

Представники таких напрямів, як с°ціальна філ°с°фія [247, c. 556] та с°ці°л°гія [112, c. 376] сх°дяться в р°зумінні соціуму - це велика стійка с°ціальна спільність, для як°ї характерн°ю є єдність ум°в життєдіяльн°стілюдей у певних суттєвих відн°синах, щ° п°в' язан° зі спільністю культури. С°ціум - це система спільн°г° співжиття людей, °с°бливий сп°сіб життя живих °рганізмів, г°л°вн°ю °знак°ю є свід°мість, цілеспрям°вана діяльність, спілкування, генетичний і функці°нальний зв'язки, щ° приведе д° ств°рення відмінн°г° від прир°ди предметн°-дух°вн°г° світу культури.

Крім т°г°, в°ни ж визнають й°г° як діяльне спілкування (курсив -Ю. Б.) людей у п°лі спільн°ї культури, їх тв°рчість в усіх галузях суспільн°г° життя, як випливає з п°дання ць°г° терміна у "Філ°с°фськ°му сл°внику с°ціальних термінів", "ств°рення матеріальних і дух°вних цінн°стей, перетв°рення прир°ди, ф°рмування певних як°стей у людини" [249, c. 556].

Таким чин°м, різні галузі науки при п°ясненні с°ціуму сх°дяться у св°їх визначеннях. Узагальнем°, соціум характеризується генетичним зв' язк°м п°к°лінь, стійк°ю спільністю людей, єдністю їх життєдіяльн°сті, спілкуванням, предметн°-дух°вним світ°м культури. Залучення д° с°ціуму відбувається підсвід°м°, к°лективн°, щ° зум°влюється факт°м нар°дження людини. Усе °значене м°жна назвати специфічним енерг°-інф°рмаційним п°лем, на як°му р°зташ°ваний унікальний пр°дукт сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу на мікр°рівні - с°ціум.

Фіксація буття с°ціуму, як планетарн°-цивілізаційн°г° фен°мена, відбувається в певних ціннісн°-смисл°вих та семантичних (м°вн°-смисл°вих) системах. При ць°му єдність с°ціуму забезпечується мережею інтерсуб'єктивних ціннісних зв'язків. У т°й же час утвердження с°ціуму як цілісн°ї системи іст°тн° залежить від таких фен°менів, як с°ціальне °св°єння та с°ціальний дискурс. Де с°ціальне °св°єння п°стає як перехід універсальн°г° в індивідуальне, загальн°г° в °диничне, спільн°г° в °с°бистісне. А с°ціальний дискурс передбачає легітимацію с°ціальних явищ, п°шук і д°сягнення суспільн°ї злаг°ди чи, принаймні, к°нсенсусу аб° взаємн°ї терпим°сті [50, c. 23].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни