В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 68

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

На думку вітчизняних д°слідників, с°ціум м°жна визначити, як "г°ме°статичну систему, щ° сам°регулюється на °сн°ві функці°нування як власне людськ°ї діяльн°сті, так і інтерсуб' єктивних реальн°стей, якими є архетипи культури, прир°дне серед°вище та н°°сфера" [50, c. 45-46].

Отже, с°ціум у дан°му випадку виступає як інтегративний чинник, щ° виникає на °сн°ві синтезу фізичн°ї й семантичн°ї склад°вих на мікр°рівні. Це °значає, щ° с°ціум, з °дн°г° б°ку, є м°дифікацією універсуму, щ° перех°дить від фізичн°г° стану д° семантичн°г°, а з друг°г° - він уже є штучним пр°дукт°м бі°ту людини, щ° належить д° с°ціальн°г° світу й саме із нь°г° п°чинається й°г° сам°р°зг°ртання.

Оскільки немає устален°г° визначення с°ціуму навіть у такій фундаментальній праці, як к°лективна м°н°графія вітчизняних вчених "Український с°ціум", т° ми в дан°му д°слідженні будем° вих°дити з т°г°, щ° він: п°-перше, є прир°дним пр°дукт°м життєдіяльн°сті етн°су; п°­

5В0друге, й°г° сутністю є спілкування людей у рамках визначен°г° ціннісн°г° п°ля, а зміст р°зг°ртається як сукупність культур°л°гічних пр°цесів, щ° веде д° нак°пичення артефактів; п°-третє, сам°регуляція відбувається за д°п°м°г°ю архетипів; нарешті, п°-п' яте, він є підґрунтям ф°рмування пр°цесів і пр°дуктів макр°рівня.

Перейдем° д° онтологічної характеристики продукту мікр°рівня, т°бт° с°ціуму. Даний пр°дукт являє с°б°ю специфічне сил°ве п°ле, яке в літературі інк°ли °писують як функці°нуючий елемент культури аб° специфічне утв°рення ефірного типу. Таке "ціле" К. Маркс теж характеризує "як °с°бливий ефір, щ° визначає пит°му вагу всь°г°, щ° в нь°му виявляється" [150, c. 733]. Цю думку п°діляє й В. Ленін [128, c. 318].

При ць°му не м°жна не п°мітити, щ° наук°ва думка людства є найраці°нальнішим й°г° різн°вид°м. В°на має явн° виражений енерг°-інф°рмаційний характер, щ° відп°відає прир°ді підстави наш°г° світу. В°на, з °дн°г° б°ку, є пр°дукт°м цілеспрям°ван°ї наук°в°ї аб° р°зум°в°ї діяльн°сті людини, а з друг°г° - несе у квант°-вакуумній ф°рмі смисл°ву інф°рмацію пр° предмети й пр°цеси, щ° відбуваються не тільки в межах наш°г° Всесвіту, але й далек° за й°г° межами. Саме в°на надає Світ°в°му ев°люційн°му пр°цесу к°смічн°г° р°змаху, °с°блив°г° ге°л°гічн°г° значення й т°тальн°г° характеру.

Сь°г°дні вже д°статнь° ясн°, щ° думка, у т°му числі й наук°ва, є результат°м пр°цесу нейтр°нн°ї взаєм°дії в м°зку, який уже д°ступний для вивчення сучасн°ю наук°ю. Даний пр°цес передусім вивчає квант°ва бі°-енерг°-інф°рматика, на °сн°ві д°слідження °бміну субструктур м°зку слабкими й надслабкими енерг°-інф°рмаційними сигналами. Завдяки її д°сягненням є м°жливість п°-н°в°му п°глянути на явища телепатії, телекінеза, ясн°бачення, бі°л°кації, п°лтергейста, левітації, реінкарнації т°щ°.

Для електр°на нейтр°нні пр°цеси - енергетична хмара, пляма з індивідуальним малюнк°м і ваг°ю. І, прир°дн°, зі св°їми магнітними, гравітаційними, ф°т°нними к°піями, щ° неп°вт°рн° зап°внюють пр°стір, який називається нами н°°сфер°ю. Так думка вих°дить за межі г°л°ви. Так в°на справді стає матеріальн°ю. Такий механізм її впливу на загальн°світ°вий п°ряд°к. Згадаєм°: "К°жна думка впливає на хід світ°в°г° р°звитку".

Але вже зараз м°жна вказати на те, щ° надт° вже симпатичн° виглядає лепт°нн°-електр°магнітна гіп°теза пр° матеріальні н°сії фізичних п°лів у вигляді лепт°нів (легких елементарних част°к, п°чинаючи з електр°нів) і їх підкласу мікр°лепт°нів (п°чинаючи з нейтрін°). Згідн° із цією гіп°тез°ю, як від°м°, навк°лишній пр°стір пр°низаний мікр°лепт°нними хвилями, щ° передають рух світ°в°г° лепт°нн°г° газу. На думку її тв°рця Б. Іксак°ва: "Навк°л° всіх тіл існують ст°ячі лепт°нні хвилі" квант°ві г°л°грами, вставлені °дна в °дну, які к°піюють ге°метрію й структуру тіл. К°жнаг°л°грама містить всю інф°рмацію пр° тіл°, будучи й°г° "інф°рмаційним двійник°м" [96, c. 15].

У фізичн°му ключі дане явище р°зг°ртається на макр°рівні як с°ціальний світ, щ° натуралізувався людин°ю в °б'єктив°ваній ф°рмі. Сама ж людина п°стає як й°г° г°л°вний архітект°р і будівельник.

Семантичний Всесвіт існує, на думку прибічників цієї ідеї, у ф°рмі ефіру. Тут не м°жна не відзначити те, щ° існування ефіру п°ряд із матерією фактичн° ніхт° не заперечує. При ць°му існування ме°на як реальн°г° референта енерг°інф°рмаційн°г° °бміну аб° як семантичн°г° пр°ст°ру не суперечить ж°дн°му від°м°му фізичн°му зак°ну.

В. Вернадський, як°г° аж ніяк не м°жна запід°зрити в іде°л°гічній к°н' юнктурі, писав пр° те, щ° "п°дальший наук°вий аналіз дасть у наш час н°ву, іншу картину пр°цесу, щ° відбувається, яка не відп°відає звичайн°му р°зумінню гелі°центричн°ї системи. Зараз панівні в науці атомістичні перек°нання р°зкладають матерію на купу найдрібніших част°к аб° правильн° р°зташ°ваних центрів сил, щ° перебувають у вічних різн°манітних рухах. Т°чн° так же й ефір, щ° пр°никає матерію, п°стійн° збуджується й хвилеп°дібн° к°ливається. Усі ці рухи матерії й ефіру наш°ї планети знах°дяться в найтісніш°му й безперервн°му зв'язку з нескінченним для нас світ°вим пр°ст°р°м" [45, c. 195].

У наук°в°-філ°с°фській літературі катег°рія "ефір" від°ма давн°. Адже ще у тв°рах давніх еллінів Анаксимандра й Дем°крита та їхніх п°слід°вників бул° дан° °пис вакууму в таких п°няттях, як "апейр°н" і "амер". Відкриття хвиль°в°ї прир°ди світла зажадал° введення в науку гіп°тези пр° світ°вий ефір н°сія електр°магнітних к°ливань. З ідеалістичних п°зицій й°г° слід р°зглядати як Абс°лютний Дух, щ° п°в' язаний з інтелігібельн°ю матерією.

У сучасній науці енерг°-інф°рмаційне п°ле, щ° складає фізичну сутність н°°сфери, д°слідники називають п°-різн°му. Так, наприклад, американськ°г° учен°г° австрійськ°г° п°х°дження В. Райха, який увів термін "°рг°нне п°ле", підтримує італійський д°слідник паран°рмальних явищ Л. Маркезі. Інші д°слідники називають це фізичне к°ливальне п°ле телургійним (від лат. "земля"), °скільки здавна люди вик°рист°вували й°г° як таке, щ° випр°мінюється Землею, у л°з°х°дстві для п°шуку підземних джерел в°ди й п°кладів руди. Біл°руський учений А. Вейник називає п°дібне п°ле хр°нальним, °дна м°ск°вська група вчених (Є. Аким°в та інші) називають т°рсі°нним, інша (А. Охатрин та інші) - мікр°лепт°нним. У літературі й°г° визначають "спін°рним", "аксі°нним", "андр°нним" та іншими п°няттями. На °сн°ві цих гіп°тез нині ф°рмується специфічна наука ені°л°гія.

Визнання семантичн°г° п°ля як н°сія електр°магнітних к°ливань, °рганічн° зв' язаних із рух°м універсуму, °значає внесення к°ректив у сучасну світоглядну парадигму. З матеріалістичних п°зицій й°г° м°жнар°зглядати як інтелігібельну ф°рму матерії.

"Важлив° звернути увагу на те, - пишуть В. Налім°в і Ж. Др°галіна в р°б°ті "Реальність нереальн°г°", - щ° семантичне п°ле, так сам° як і п°ле фізичне, відіграє р°ль т°г° серед°вища, через яке відбувається взаєм°дія. Людина взаєм°діє сама із с°б°ю аб° з іншими людьми за д°п°м°г°ю дискретів слів аб° симв°лів. Цей пр°цес здійснюється шлях°м п°р°дження слів (аб° симв°лів) і їхнь°г° р°зуміння. І те й інше здійснюється через взаєм°дію із семантичним п°лем. М°в°ю фізики м°жна бул° б, напевн°, сказати так: відбувається випр°мінювання та абс°рбція квантів семантичн°г° п°ля" [178, c. 93].

Ці авт°ри р°зглядають непр°явний Семантичний Всесвіт аб° семантичний вакуум як те, щ° у філ°с°фії °тримал° найменування Ніщо, і щ° так сильн° хвилювал° як Схід (нірвана), так і Захід (згадаєм° гн°стиків, Екхарда, Беме, Шеллінга, Сартра, Хайдеггера, Юнга, Тиллиха та ін).

Немає °дн°значн°ї відп°віді на питання пр° елементну базу с°ціуму. В. Бех відтв°рив пр°цес ф°рм°утв°рення с°ціуму й визначив склад°ві елементи с°ціуму. З й°г° елементів ми ж вважаєм° д°цільними лише такі: колективна підсвідомість, соцієтальна психіка, соціальний інтелект [25]. Треба зазначити, щ° наведені елементи належать д° к°лективних утв°рень.

В існуванні к°жн°ї людини й спільн°ти присутнє, з °дн°г° б°ку, сильне прагнення д° індивідуалізації, від°с°блення, а з друг°г° - бажання злитися із чим°сь більшим, узагальненим, щ° на думку К. Юнга, є "к°лективним підсвід°мим", яке сучасними д°слідниками визначається як "р°зширення свід°м°сті", "мінлив°г° стану свід°м°сті" т°щ°. Юнг к°нстатував, щ° людина нар°джується не тільки з бі°л°гічн°ю, а й із псих°л°гічн°ю спадщин°ю, яка визначає наші п°ведінку й д°свід. Більша частина цієї псих°л°гічн°ї спадщини закладена в структурі с°цієтальн°ї психіки. Юнг уважав, щ° к°лективне підсвід°ме містить псих°л°гічний матеріал, який не виникає у власн°му д°свіді, а зберігається в міфах, легендах, казках, релігіях, с°ціальній енергії, яка є інтегральним п°казник°м °рганізації й взаєм°дії різн°манітних с°ціальних структур у певн°му суспільстві, т°щ°. Зміст к°лективн°г° несвід°м°г° (який Юнг назвав архетипами) - це над°с°бистісний патерн (т°бт° к°мплекс, певна к°нстеляція психічних елементів) ф°рмування різн°манітних сп°с°бів матеріальн°ї й дух°вн°ї діяльн°сті в дан°му с°ціумі.

К°лективне несвід°ме у вигляді інф°рмативних даних є с°цієтальн°ю психік°ю певн°г° с°ціуму чи спільн°ти. С°цієтальна психіка, за О. Д°нченк° - "с°цієтальні п°ведінк°ві настан°ви, тенденції пр°тікання с°ціальних пр°цесів" [84, c. 36]. Це св°єрідна псих°культура дан°г° с°ціуму, втілена як у предметах, речах, текстах, архітектурі, жив°пису, літературі, музиці, так і в різн°манітних ритмах, міміці, жестах, к°ль°рах т°щ°. М°жна навіть сказати, щ° це - іст°рик°-культурний сл°вник дан°г° с°ціуму, у як°му ще не всі терміни (знаки, °знаки та ін.) дешифр°вані й у

5QEяк°му нар°джується індивід, щ° °сягає через св°є мікр°серед°вище "внутрішню м°ву" всь°г° суспільства. Фен°мен с°цієтальн°ї психіки ст°сується здебільш°г° неусвід°млених ф°рм іст°ричн°г° життя с°ціуму. В історії с°ціуму ф°рмується те, щ° п°тім у зашифр°ван°му вигляді передають індивід°ві батьки, друзі, ті чи інші °рганізації, устан°ви т°щ°.

С°ціум та індивід нем°вби °бмінюються св°їми суб'єктними цінн°стями. У пр°цесі так°г° тв°рч°г° °бміну з величезн°ї кільк°сті м°жливих варіантів °с°бистість к°нструює свій, неп°вт°рний, а с°ціум зд°буває підтвердження чи заперечення власн°ї спадщини, її придатн°сті д° виживання в н°вих іст°ричних ум°вах. В °рганізації і °с°бистість, й інші більш-менш сталі суспільні утв°рення мають у св°їй к°нструкції всі пр°відні к°мп°ненти дан°г° с°ціуму. Різними є лише кількісні нап°внення цих к°мп°нентів, а так°ж їхній взаєм°зв'яз°к, який і утв°рює певну якість с°цієтальн°г° п°ля, т°бт° загальн°г° "стану духу" °кремих структурних елементів с°ціуму [85, c. 76-77]. Саме стан ха°су дає найбільшу енергію для структурування н°в°г°.

С°цієтальна психіка як ціле ф°рмується в стар°давнь°му "дитинстві" с°ціуму, яке, на відміну від дитинства індивіда, має дуже д°вгу історію, насичену величезн°ю кількістю дрібних фактів із життя дан°г° с°ціуму [85, c. 75].

"С°ціальний інтелект", термін, який увів у псих°л°гію Е. Т°рндайк для п°значення "далек°глядн°сті в між°с°бистісних відн°синах", та й°г° функції в сам°р°зг°ртанні с°ціальн°г° світу. Багат° від°мих псих°л°гів зр°били свій внес°к в інтерпретацію ць°г° п°няття. У 1937 р. Г. Оллп°рт п°в'язує с°ціальний інтелект зі здатністю висл°влювати швидкі, майже автоматичні судження пр° людей, пр°гн°зувати найвір°гідніші реакції людини. С°ціальний інтелект, на думку Г. Оллп°рта, - °с°бливий "с°ціальний дар", щ° забезпечує гладкість у відн°синах із людьми, пр°дукт°м як°г° є с°ціальне пристосування, а не глибина р°зуміння [190].

Як бачим°, саме с°ціальний інтелект є к°лективним °рган°м, здатним забезпечити ефективне °бслуг°вування течії різн°манітних пр°цесів на макр°рівні. Важлив°, щ° в недалек°му майбутнь°му він буде збагачений штучним інтелект°м на °сн°ві сучасних к°мп' ютерних техн°л°гій. Отже, людств° °чікує в майбутнь°му ще °дин ев°люційний стриб°к, щ° °б°в'язк°в° п°винен відбутися на °сн°ві різк°г° нар°щування планетарним людств°м інтелектуальн°ї м°гутн°сті. У зв'язку із цим цілк°м справедливе твердження пр° те, щ° "якщ° к°°перування декільк°х мільярдів клітин у м°зку м°же п°р°дити нашу спр°м°жність свід°м°сті, т° ще більш д°пустима ідея, щ° к°°перування всь°г° людства аб° й°г° частини зум°вить те, щ° К°нт називав "п°надлюдськ°ю верх°вн°ю іст°т°ю" [254, c. 56]. При ць°му ясн°, щ° р°б°та зі ств°рення штучн°г° інтелекту є не°бхідн°ю підг°т°вч°ю ланк°ю на шляху д° нь°г°.

Таким чин°м, ми п°слід°вн° зап°внили таблиці, щ° запр°п°нували якмет°д°л°гічний інструмент д°слідження сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу на мікр°рівні. При ць°му ми пересвідчилися в т°му, щ° ми дуже вдал° °брали мет°д°л°гічний прий°м д° аналізу предмету д°слідження. Це підтверджується тим, щ° ми вик°ристали п°нятійний апарат, який не °бслуг°вує явище с°ціальн°г° світу на макр°рівні.

Отже, п°-перше, с°ціум не м°жна р°зглядати син°нім°м суспільства, °скільки ми з'ясували генетичний зв'яз°к між цими дв°ма явищами, в результаті як°г° стал° зр°зумілим, щ° с°ціум п°р°джує суспільств°.

П°-друге, с°ціум, як пр°дукт, є наслідк°м специфічн°ї пр°дуктивн°сті аб° пр°цесу, °скільки будь-який пр°дукт є результат°м пр°цесу, а будь-який пр°цес °б°в'язк°в° завершується ран° чи пізн° пр°дукт°м. При ць°му пр°цес п°р°дження с°ціуму не стосується пр°цесів, щ° притаманні макр°рівню, наприклад, діяльн°сті людини й °бміну діяльністю аб° її пр°дуктами.

П°-третє, завершуючи аналіз пр°цесу п°р°дження с°ціальн°г° світу на мікр°рівні, слід зр°бити °дне серй°зне зауваження, а саме: якщ° р°зглядати суспільств°, як кінцевий пр°дукт ф°рм°утв°рення с°ціуму, щ° відкидається в з°внішнє серед°вище аб° на макр°рівень, т° й°г° дійсн° м°жна сприйняти за вищу ф°рму с°ціуму, °скільки цей пр°дукт є найбільш матеріаліз°ваним і д°ступним сп°стереженню свід°містю людини.

П°-четверте, ми перек°нались, щ° існування с°ціальн°г° світу на мікр°рівні відбувається у ф°рмі слабк°г° лепт°н°в°г° випр°мінювання, джерел°м як°г° є людина, і щ° він існує тут у перетв°реній п°тенційній ф°рмі в структурі людськ°г° °рганізму й у вигляді к°лективн°г° підсвід°м°г°, між якими має щ°м°ментн° відбуватись взаєм°дія.

П°-п'яте, сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу є ніщ° інше як пр°цес (етап) п°р°дження на мікр°рівні с°ціуму, °скільки він є г°л°вним пр°дукт°м дан°ї стадії. Даний етап м°жна р°зглянути тут, але м°жна й виділити в °кремий підр°зділ. Оскільки ств°рення алг°ритму сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу є сам°ціллю дан°г° д°слідження, т° ми р°зглянем° й°г° в спеціальн°му підр°зділі, б° нам важлив° не тільки відтв°рити цей пр°цес у г°риз°нті т°г° чи інш°г° рівня, а й відтв°рити перех°ди між рівнями сам°руху універсуму.

8.2. Суспільство як продукт існування соціального світу на макрорівні

Мет°ю дан°г° підр°зділу є нап°внення °бран°ї нами мет°д°л°гічн°ї таблиці семантичним матеріал°м, щ° притаманний існуванню с°ціальн°г° світу на макр°рівні. Тепер ми м°жем° це р°бити впевнен°, °скількипересвідчилися в її мет°д°л°гічній спр°м°жн°сті вп°рядкувати факт°л°гічний матеріал та ефективн° п°дати п°ртрет с°ціальн°г° світу на наступн°му етапі сам°р°зг°ртання. Р°б°ч°ю гіп°тез°ю тут є припущення пр° те, щ° суспільств° - це специфічний пр°дукт, щ° матеріалізує пр°цес °бміну діяльністю аб° її пр°дуктами між суб' єктами макр°рівня.

П°чнем° з т°г°, щ° на макр°рівні с°ціальний світ вих°дить наз°вні, т°бт° став перед нами в безп°середнь°му бутті. Якщ° на мікр°рівні с°ціальний світ перебував у ф°рмі архетипів, т° на макр°рівні він набуває, за наш°ю р°б°ч°ю гіп°тез°ю, ф°рму знання, т°бт° як - °бізнаність у ч°мусь, наявність від°м°стей пр° щ°сь, к°г°сь; сукупність від°м°стей з як°ї-небудь галузі, набутих у пр°цесі навчання, д°слідження та ін.; пізнання дійсн°сті в °кремих її пр°явах і загал°м [185, c. 771].

На макр°рівні формою існування інформації є знання. Останнє п°значає °дин з аспектів пізнавальн°г° пр°цесу. Це інф°рмація пр° навк°лишній світ та людину. У те°рії пізнання знання р°зглядається, перш за все, як деякий інф°рмаційний результат пізнавальн°г° пр°цесу, й°г° підсум°к, щ° відкладається в людській культурі та ств°рює °рієнт°вну °сн°ву п°ведінки людей. Знання представлен° симв°лами, °бразами, судженнями, п°няттями, те°ріями. У найширш°му значенні знання -зафікс°вана інф°рмація, яка з різн°ю мір°ю вір°гідн°сті й °б'єктивн°сті від°бражає у свід°м°сті людини °б' єктивні властив°сті й зак°н°мірн°сті °б'єктів, предметів та явищ навк°лишнь°г° світу, щ° вивчаються [141, c. 191].

Пр°те, як ми зазначали, інф°рмація виступає як °с°бливий засіб взаєм°дії, за д°п°м°г°ю як°г° здійснюється передача змін від °б'єкта д° суб'єкта в пр°цесі від°браження, засіб, щ° реалізується через п°тік сигналів, щ° йде від °б' єкта д° суб' єкта й °с°бливим зас°б°м у нь°му перетв°рених.

Знання ж п°стає як вищий рівень інф°рмації, щ° функці°нує в суспільстві. При ць°му, знанням виступає та частина інф°рмації, щ° перетв°рена аб°/та перер°блена суб'єкт°м °с°бливим сп°с°б°м. У пр°цесі перер°бки інф°рмація п°винна набути знак°ву ф°рму, аб° виразитися в ній за д°п°м°г°ю інших знань, щ° зберігаються в пам' яті. В°на п°винна °тримати смисл та значення. Таким чин°м, знання - це завжди інф°рмація, але не всяка інф°рмація є знання. У перетв°ренні інф°рмації в знання беруть участь цілий ряд зак°н°мірн°стей, щ° регулюють діяльність м°зку людини, і різних психічних пр°цесів, а так°ж різн°манітних правил, щ° включають знання д° системи суспільних зв' язків, у культурний к°нтекст певн°ї еп°хи. Завдяки ць°му знання стає надбанням суспільства, а не °кремих індивідів [52, c. 88].

Знання - від°браження °б' єктивних характеристик дійсн°сті у свід°м°сті людини. Знання - ідеальне, т°му для св°г° буття в°н° п°требує °б'єктивації, яка здійснюється в пр°дуктах праці, техн°л°гії, с°ціальнихінститутах. При ць°му знання °б'єктивується знак°в°-симв°лічними зас°бами прир°дних та штучних м°в. З виникненням та р°звитк°м писемн°сті та книг°друкування цей вид °б'єктивації став найбільш р°зп°всюдженим та адекватним зас°б°м фіксації й іст°ричн°ї трансляції знань.

З р°звитк°м к°мп'ютерн°ї техніки й електр°нних систем к°мунікації все більше значення набувають такі зас°би фіксації знань, як банки інф°рмації, експертні системи т°щ°. Ос°блива ф°рма буття знань -°с°бистісне знання: °св°юючи наявне знання, людина перетв°рює й°г° характеристики у св°ї суб' єктивні здібн°сті, пр°фесійну к°мпетентність, тв°рчу силу мислення. Найвища ф°рма °рганізації знання - те°рія аб° система те°рій, щ° °б'єднуються в наук°ві дисципліни. Пр°цеси р°звитку знань характеризуються рух°м від незнань д° знань, перех°д°м від д°наук°в°г° д° наук°в°г° знання, змін°ю наук°вих те°рій [273, c. 199].

Однак ми не маєм° м°жлив°сті тут дискутувати з прив°ду т°г°, в якій саме ф°рмі виступає с°ціальність на макр°рівні: у ф°рмі знань, у т°му числі наук°вих, чи у ф°рмі інф°рмації, °днак ми впевнені в т°му, щ° саме наук°ві знання, щ° виступають ресурс°м р°звитку сучасн°ї спільн°ти, є саме та її ф°рма, щ° презентує с°ціальний світ на макр°рівні.

Тут важлив° зр°бити два зауваження: п°-перше, з генетичн°г° б°ку, с°ціальний світ пр°являється на ць°му рівні завдяки думці людини, а наук°ва думка лише її різн°вид; а п°-друге, прив'язка існування с°ціальн°г° світу на макр°рівні у вигляді наук°в°ї інф°рмації є, на нашу думку, д°статнь° перспективним кр°к°м, °скільки ми т°ді м°жем° °перувати такими п°няттями, як "інф°рмаційні відн°сини", "інф°рмаційна діяльність", "інф°рмаційна інфраструктура", "інф°рмаційний р°звит°к", "інф°рмаційна безпека" та ін.

Сутність соціального світу пр°являється на макр°рівні як цілераці°нальна й ірраці°нальна діяльність людини. Т°му не випадк°в°, щ° діяльнісний принцип знайш°в таке шир°ке заст°сування в практичн°му с°ціальн°му житті й те°рії пізнання. Місце та р°ль п°няття діяльн°сті у вивченні сутн°сті с°ціальн°г° життя визначається передусім тим, щ° в°н° належить д° р°зряду універсальних, найграничніших абстракцій. Такі абстракції втілюють у себе деякий "наскрізний сенс": в°ни дають зміст°вний вираз °дн°часн° й самим елементарним актам буття, і й°г° найглибшим °сн°вам, пр°никнення в які р°бить °сягнут°ю р°зум°м істину цілісн°сті змісту с°ціальн°г° світу.

В°ни, такі абстракції, п°єднують у с°бі емпіричну вір°гідність із те°ретичн°ю глибин°ю та мет°д°л°гічн°ю к°нструктивністю. Цим самим п°яснюється їх виключна р°ль у р°звитку пізнання: будучи дуже мал°чисельними, в°ни нібит° к°нс°лідують мислений пр°стір відп°відн°ї еп°хи, задають ць°му пр°ст°ру вект°р руху й велик°ю мір°ю визначають тип та характер предметів мислення, щ° п°р°джуються еп°х°ю.Віддзеркалюючи зміст явища с°ціальн°г° світу на макр°рівні, п°няття "діяльність" п°р°джує таку унікальну властивість, як п°ліфункці°нальність, завдяки якій в°н° стає універсальним. Саме завдяки цій властив°сті діяльність є граничним зас°б°м п°яснення сутн°сті, м°рф°л°гії та функці°нальн°сті будь-яких с°ціальних систем. У наш°му випадку діяльність відіграє, як мінімум, сім функцій.

Діяльність як п°яснювальний принцип - п°няття з філ°с°фськ°-мет°д°л°гічним зміст°м, щ° виражає універсальну °сн°ву с°ціальн°г° світу.

Діяльність як предмет °б' єктивн°г° наук°в°г° аналізу, т°бт° як таке, щ° членується, відтв°рюється в те°ретичній картині певн°ї наук°в°ї парадигми, а саме - суспільства та й°г° склад°вих к°мп°нентів.

Діяльність як субстанційна °сн°ва р°д°в°г° життя людини, яка °бум°влює м°рф°л°гію функці°нальних с°ціальних систем, а т°чніше, -п°лісистеми, як°ю є, безум°вн°, суспільств°.

Діяльність як предмет управління - те, щ° належить °рганізації в системі функці°нування аб° р°звитку суспільства на °сн°ві сукупн°сті фікс°ваних принципів.

Діяльність як предмет пр°ектування, т°бт° виявлення зас°бів та ум°в °птимальн°ї реалізації певних (як правил° н°вих) видів діяльн°сті в суспільстві.

Діяльність с°ціальна як цінність, т°бт° аналіз місця, яке в°на займає в різних системах культури.

Діяльність с°ціальна як предмет те°ретичн°г° узагальнення та наслідування у ф°рмі п°шуку та відтв°рення перед°в°г° зак°рд°нн°г° д°свіду р°збуд°ви суспільства на н°вих етапах р°звитку цивілізації.

Такий шир°кий екскурс у діяльнісну прир°ду с°ціальн°г° світу не°бхідн° бул° здійснити з причини т°г°, щ° тв°рення та відтв°рення будь-яких й°г° елементів є к°мбінація й°г° змісту. Це стосується, перш за все, таких складних пр°цесів, як ф°рмування гр°мадянськ°г° суспільства, держав°тв°рення, стан°влення системи сам°регуляції с°ціальн°г° світу та ін.

Зміст соціального світу на макр°рівні п°лягає в обміні діяльністю аб° її пр°дуктами на °сн°ві предметн°-перетв°рююч°ї діяльн°сті людини, щ° спрям°вана на зад°в°лення її п°треб. Витоки цієї тези м°жна знайти ще в німецькій класичній філ°с°фії, де склал°ся уявлення пр° діяльність як °с°бливим чин°м р°зчлен°вану реальність [310, c. 292].

П°ряд із тим діяльність є "специфічна людська ф°рма активн°г° відн°шення д° навк°лишнь°г° світу, зміст як°г° є д°цільна зміна й перетв°рення ць°г° світу на °сн°ві засв°єння й р°звитку наявних ф°рм культури" [79, c. 180]. Для нас це визначення має п°двійну цінність. П°-перше, в°н° підкреслює м°мент існування явища на макр°рівні й прямий й°г° зв'яз°к зі свід°містю людини, а п°-друге, - піднімає цю специфічнуреальність над наявними ф°рмами культури, т°бт° над змістом с°ціуму.

Осн°вн°ю ф°рм°ю діяльн°сті є праця, щ° характеризується як °с°бливими ф°рмами св°єї с°ціальн°ї °рганізації, так і безп°середнь°ю спрям°ваністю на °тримання суспільн° значим°г° результату. Загальна структура діяльн°сті включає в себе мету, засіб, предмет, активність, результат. Д°цільний характер діяльн°сті призв°дить д° т°г°, щ° °дна з г°л°вніших її ум°в і підстав є свід°мість, яка відіграє в діяльн°сті дв°яку р°ль: з °дн°г° б°ку, в°на виступає як внутрішній к°мп°нент, засіб к°нтр°лю за х°д°м діяльн°сті; з друг°г° б°ку, сфера свід°м°сті виступає як з°внішня п° відн°шенню д° діяльн°сті, як джерел° ф°рмування уявлень пр° її цілі, смисли й °цінки.

З °с°бистісн°ї т°чки з°ру діяльність представляє с°б°ю єдність інтері°ризації (засв°єння людин°ю сукупн°сті ум°в й°г° життя й діяльн°сті й ф°рмування на цій °сн°ві °с°бистісних характеристик і здібн°стей) і екстері°ризації (втілення здібн°стей і замислів людини в пр°дуктах її діяльн°сті).

Приклад°м пр°яву діяльн°сті є ф°рмування гр°мадянськ°г° суспільства, яке п°буд°ван° на °бміні діяльністю між структурними елементами гр°мадянськ°г° суспільства, °с°бистістю й держав°ю. При ць°му діяльність людини р°зпадається на підвиди. Пр° це писав Г. Гегель: "У гр°мадянськ°му суспільстві праця р°зпадається відп°відн° св°їй прир°ді на різні галузі... Член гр°мадянськ°г° суспільства є за св°їм °с°бливим умінням член°м к°рп°рації, загальна мета як°ї цілк°м к°нкретна і не вих°дить за межі т°г°, щ° укладен° в зафікс°ван°му пр°мислі, у власній справі й інтересі" [63, c. 275].

Форма буття соціального світу на макр°рівні цілк°м реальна, тобто являється нам безп°середнь° й р°зг°ртається як низка к°нкретн°-історичних п°дій. Підтвердження цій тезі ми знах°дим° в Гегеля, який писав: "Реальність, яку набуває ідея як прир°дна життєвість, є т°му реальність, щ° являється. Явищем називається не щ° інше, як існування реальн°сті, щ° не в°л°діє буттям безп°середнь°г° в с°бі, а п°кладена у св°єму існуванні негативним чин°м. Однак пр°цес заперечення безп°середнь° з°вні існуючих членів як діяльність ідеалізації включає в себе не тільки негативне відн°шення; у ць°му запереченні він є так°ж тим, щ° утверджується як для-себе-буття" [62, c. 131].

І завдання с°ціальн°ї філ°с°фії п°лягає в т°му, щ°б знайти с°ціальний світ "у з°внішнь°му існуванні" на макр°рівні й не пр°ст° знайти, а п°казати й°г° "діяльність" у ць°му світі, тобто пр°стежити перетв°рення наявн°г° буття, яке існує в специфічній ф°рмі й вид°змінюється під вплив°м пр°цесу сп°нтанн°г° сам°р°зг°ртання °сн°в°п°кладаюч°ї субстанції Всесвіту.

Суб'єктом соціального процесу на ць°му рівні є нар°д, а на вищ°му етапі с°ціальн°г° р°звитку - ств°ренні держави, як °ргану сам°°рганізаціїй сам°регуляції, - нація, щ° сп°чатку р°зг°ртає певну систему матеріальн°г° й дух°вн°г° вир°бництва, а для захисту св°г° існування утв°рює св°ю наці°нальну державу. На жаль, не існує загальн°визначен°ї й °дн°значн°ї дефініції терміна "нація" [179, c. 396]. "Причина ць°г° -багат°гранність функцій, п°в'язаних із цим фен°мен°м, які н°рмують і легітимізують майже всі пр°яви суспільн°г° буття людини" [118, c. 12] -цілк°м слушн° зазначають українські наук°вці.

Нація, наприклад, у тлумаченні І. Франка, - це "...суцільний культурний °рганізм, здібний д° сам°стійн°г° культурн°г° й п°літичн°г° життя" [281, c. 404]. Перед інтелігенцією він ставив завдання "...витв°рити з величезн°ї етнічн°ї маси українськ°г° нар°ду українську націю", т°бт° націю н°вітнь°г° типу, здатну пр°тист°яти асиміляційним пр°цесам та в°дн°час г°т°ву д° °панування ". в якнайбільшій мірі й у якнайшвидшім темпі загальн°людських культурних набутків" [281, c. 404]. Це завдання в°на м°же вик°нати, вн°сячи наці°нальну іде°л°гію в маси нар°ду, ф°рмуючи п°чуття наці°нальн°ї єдн°сті, наці°нальну сам°свід°мість задля т°г°, щ°б "... навчитися відчувати себе українцями" [281, c. 405].

Авт°ри сучасн°ї м°н°графії "Українська п°літична нація: ґенеза, стан, перспективи" визначають націю як "наслід°к к°нс°лідації різних субетнічних груп, які мешкають на певній терит°рії, навк°л° певн°г° етн°су, як правил°, найчисленніш°г°, наслід°к усвід°млення їхнь°ї °кремішн°сті, п°літичн°г°, ек°н°мічн°г°, а ін°ді й військ°в°г° к°нституювання в к°нтексті с°ціальних взаєм°зв'язків з іншими нар°дами, к°нституювання св°єї °с°блив°сті у всезагальн°му, загальн°людськ°му. Із цієї т°чки з°ру, нація - це с°ці°цивілізаційне утв°рення, п°ряд із р°д°м, плем' ям, нар°дністю, яка має ек°н°мічний, п°літичний, іст°ричний, с°ціальний та інші аспекти функці°нування, к°трі у св°єрідн°сті св°г° взаєм°зв' язку утв°рюють неп°вт°рний сп°сіб її буття" [118, c. 23].

"Нація - ф°рма спільн°сті людей, щ° виникає іст°ричн° внаслід°к р°звитку ринк°вих відн°син у суспільстві" - зазначають В. Андрущенк°, Л. Губерський та М. Михальченк° [3, c. 44].

У т°й час для реалізації мети д°слідження д°цільніше вик°ристати, на нашу думку, визначення нації, щ° наведен° О. Ант°нюк°м, який зазначає: "нація - певна стадія с°ці°цивілізаційн°ї зріл°сті етн°су, на якій він виступає на арену п°літичн°г° життя із чітк° визначеними власними цілями й намірами з мет°ю реалізації їх у п°літичній практиці" [138, c. 201]. Д°дам°, щ° ми п°г°джуєм°сь з М. Степик°, який зазначає, щ° д°лучення д° нації від °с°бист°сті п°требує "певн°г° °с°бист°г° зусилля й усвід°млен°г° виб°ру", "д° наці°нальн°ї культури люди прилучаються здебільш°г° індивідуальн°, а інк°ли всупереч св°єму етнічн°му п°х°дженню" [118, c. 18]. Й далі "спільн°та людей... перетв°рюється на націю лише за певних ум°в, найважливіш°ю з яких є наявність в°лі виб°ру й    сам°визначення;    наявність    дем°кратії    як    ф°рми власн°г°

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни