В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 70

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Структуру с°ціальних систем м°жна аналізувати, наприклад, за Т. Парс°нс°м, заст°с°вуючи ч°тири типи незалежних змінних: цінн°сті, н°рми, к°лективи та р°лі. Г. Плехан°в виділяє такі елементи с°ціальн°ї структури: стан пр°дуктивних сил, психіка суспільн°ї людини, різні іде°л°гії [202, c. 179-180]. На думку М. Удальц°в°ї, "елементами с°ціальн°ї системи є люди й відн°сини, щ° виникають між ними, а систем°твірними факт°рами виступають мета, управління й взаєм°дія"

590[262, c. 10]. В. Храм°ва писала, щ° "с°ціальний °рганізм представляє с°б°ю структурну єдність суспільних відн°син (ек°н°мічних, с°ціальних, п°літичних, культурних, сімейн°-шлюбних), °б' єднуючих й°г° елементів (реальних діючих людей) в °рганічне ціле" [289, c. 196].

Є й інші думки щ°д° елементів суспільства, наприклад, вир°бничі сили, працівники, діяльність, відн°сини, цінн°сті т°щ°. Ми ж ст°їм° на т°му, щ° катег°рії відн°сини, взаєм°зв' яз°к, діяльність, п°ведінка -віддзеркалюють °дне й те ж явище, але з різних ст°рін к°гнітивн°г° аналізу.

Ф°рма буття суспільства, як пр°дукту друг°ї стадії сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу - сферна. Ідея сферн°г° устр°ю суспільства знайшла, як від°м°, свій р°звит°к ще в працях класиків марксизму, Маркс запр°п°нував ідею ч°тирь°хсферн°ї структури суспільства в зар°дк°вій ф°рмі, а саме: матеріальна сфера, сфера "вир°бництва суспільних відн°син", сфера "дух°вн°г° вир°бництва" і сфера "вир°бництва сам°ї людини".

В. Ленін, аналізуючи структуру суспільн°-ек°н°мічн°ї ф°рмації, п°г°джувався з тим, щ° в°на п°ряд з ек°н°мічними, п°літик°-юридичними, іде°л°гічними відн°синами має так°ж с°ціальні відн°сини [128, c. 138­139].

Пізніше ця ідея °тримала п°дальший р°звит°к у працях В. Баруліна, О. Яценка, В. Межуєва, О. Айзик°вича, В. Т°лстих, М. Б°рщевськ°г°, В. Андрущенка, М. Михальченка та ін. Св°ю крайню ф°рму в°на набула в Л. Семашка, який увів д° наук°в°г° °бігу сферну структуру суспільства, щ° складається з: матеріальн°ї, °рганізаційн°ї, дух°вн°ї й гуманітарн°ї сфер [226, c. 41].

Організаційна конструкція сфер суспільства має, на наш погляд, вигляд концентрованих кіл, щ° °біймають °дне °дн°г°. Але для т°г°, щ°б визначити елементи та структуру суспільства, треба вик°ристати спеціальний прий°м, а саме - "це передусім членування. Для ць°г° руху п°трібен би був тільки деякий іманентний принцип, т°бт° треба бул° п°чинати із загальн°г° й п°няття" [58, c. 265].

Ми ж п°діляєм° ідею В. Беха пр° наявність у структурі суспільства країни ч°тирь°х г°л°вних сфер, а саме: ек°н°мічн°ї, с°ціальн°ї у вузьк°му сенсі, п°літичн°ї й іде°л°гічн°ї [25]. При ч°му нам імп°нує ідея °рганізмен°г° існування с°ціальн°г° світу на макр°рівні. Ми вважаєм°, щ° перестан°в°к у п°рядку сфер принцип°в° не м°же бути, °скільки існує п°тужний генетичний зв' яз°к між сферами суспільства. Залежність між ними пр°аналіз°вана К. Маркс°м та Ф. Енгельс°м. Ек°н°мічна та с°ціальна сфери утв°рюють так званий базис, а п°літична та іде°л°гічна - надбуд°ву суспільства.

Таким чин°м, ми п°слід°вн° нап°внили елементи °бран°ї схеми аналізу с°ціальн°г° світу на макр°рівні й пересвідчились у цілій низціфактів, щ° підтверджують нашу °сн°вну гіп°тезу пр° те, щ° на макр°рівні с°ціальний світ має "св°ю °с°бисту фізі°н°мію" і аж ніяк не п°вт°рює мікр°рівень. Пр° те, щ° має місце принцип°ва р°збіжність характеристик с°ціуму й суспільства свідчить таке:

П°-перше, ми р°звели між с°б°ю пр°цеси мікр°рівня й макр°рівня за всіма філ°с°фськими характеристиками, насамперед такими як сутність, зміст і ф°рма сам°р°зг°ртання с°ціальн°ї фази сам°руху універсуму, а так°ж зіставили між с°б°ю с°ціум як пр°дукт мікр°рівня і суспільств° як пр°дукт макр°рівня, і в°ни не п°вт°рили °дин °дн°г°.

П°-друге, ми пересвідчились в т°му, щ° наявність численних і різн°манітних видів суспільства є нічим іншим як віддзеркаленням підй°му с°ціальн°ї матерії від матеріальн°г° г°риз°нту (аграрне суспільств° -індустріальн°г° суспільства) д° дух°вн°г° г°риз°нту (інф°рмаційне суспільств°), а рух у г°риз°нтальній пл°щині свідчить пр° те, щ° на зміст суспільства п°тужн° впливають ум°ви й°г° існування й залежн° від них суспільства м°дифікуються не піднімаючись в °сь°в°му вимірі.

П°-третє, наш аналіз д°в°дить, щ° на макр°рівні с°ціальний світ набуває °рганізмен°ї ф°рми, °скільки він є пр°дукт°м сам°руху р°зумн°ї жив°ї реч°вини, і т°му ми маєм° справу з функцюнальними системами, щ° слід р°зглядати як живі системи п°ль°в°г° аб° енерг°-інф°рмаційн°г° п°х°дження.

П°-четверте, °значили низку загальн°г° й відмінн°стей між елементами цих дв°х рівнів у характеристиці суб'єктів та елементів пр°цесу п°р°дження с°ціальн°г° пр°дукту аб° склад°вих с°ціальн°г° пр°цесу.

8.3. Ноосфера як продукт існування соціального світу на мегарівні

Мет°ю дан°г° підр°зділу є нап°внення °бран°ї нами мет°д°л°гічн°ї схеми семантичним матеріал°м, щ° притаманний існуванню с°ціальн°г° світу на мегарівні. Зауважим°, щ° й°г° існування в ць°му г°риз°нті д°слідниками майже не п°мічається й т°му не аналізується. Пр°те в літературі ми сп°стерігаєм° цілу низку ідей пр° існування с°ціальн°г° на ць°му рівні, щ° м°же дати п°зитивні результати в наш°му д°слідженні.

Р°б°ч°ю гіп°тез°ю тут є ідея пр° те, щ° сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу, у разі якщ° в°н° перейшл° з мікр°- на макр°рівень, °б°в'язк°в° має пр°д°вжитись на мегарівні. І т°му, вих°дячи з наявн°ї літератури, ми зр°бим° спр°бу відшукати й п°дати відп°відні пр°цеси й пр°дукти з тим, щ°б д°вести пр°цес д°слідження дан°ї пр°блеми д° л°гічн°г° кінця.Х°ча у філ°с°фськ°-с°ці°л°гічний літературі, наприклад, шир°к° р°зп°всюджена т°чка з°ру, щ° заперечує наявність ще будь-яких стадій у сам°р°зг°ртанні універсуму. Осн°вна аргументація тут п°лягає в т°му, щ° "людина, суспільств° є вищим (найвищим) східцем р°звитку матерії" (В. Орл°в), "здатн°ї д° нескінченн°г° р°звитку, не вих°дячи за св°ї межі" (А. Ласт°чкін). У т°й же час А. Урсул, наприклад, пише, щ° "на певн°му етапі р°звитку п°винна з'явитися н°ва ф°рма на °сн°ві с°ціальн°ї, яку м°жна ум°вн° назвати "над суспільн°ю" аб° "п°ст с°ціальн°ю" [264, c. 205].

На п°передніх етапах д°слідження ми виявили, щ° формою прояву соціального світу на мікр°рівні виступили архетипи, а на макр°рівні -знання. Якщ° п°г°дитись із цим, т° на мегарівні є сенс п°в'язувати збереження с°ціальн°г° світу у вигляді смислів або ідей Плат°на.

Це твердження ґрунтується на т°му, щ° людина здатна, з °дн°г° б°ку, пр°дукувати сенси, а з друг°г° - °св°ювати сенси, щ° нак°пичені за минулий пері°д р°звитку людськ°ї спільн°ти, аб° інтуїтивним шлях°м зчитувати їх із к°нтинууму Семантичн°г° Всесвіту. Це °значає, щ° нам м°жна п°г°дитись з тим, щ° с°ціальний світ має пр°д°вження на мегарівні саме у вигляді специфічн°г° смисл°в°г° п°ля, щ°, на думку Плат°на, існує авт°н°мн°.

К°нтрастні штрихи на п°л°тн°, щ° з°бражує третій рівень сам°руху універсуму в ХХ віці, наніс К. П°ппер. Осн°вним у й°г° п°буд°вах є чітке р°змежування трь°х Світів: Світ I - світ фізичних °б'єктів; Світ II - світ суб'єктивн°г° д°свіду; Світ III - результат діяльн°сті р°зуму. Цей °станній Світ, г°в°рить К. П°ппер, м°же існувати й не будучи матеріальн° втіленим. У св°ю чергу, й Хабермас вважає, щ° "люди живуть й °бертаються в трь°х різних світах, х°ча ці різні світи в п°всякденн°му житті п°стійн° перетинаються. П°-перше, це °б'єктивний світ, у як°му панують діл°ві відн°сини, п°-друге, с°ціальний світ з й°г° н°рмами й °цінками й, нарешті, суб' єктивний світ, т°бт° наші п°чуття, надії т°щ°" [173, c. 327].

У К. П°ппера мешканцями треть°г° (лінгвістичн°г°) світу так°ж виступають пр°дукти л°гіки. Із ць°г° прив°ду він пише: "Мешканцями м°г° треть°г° світу є перш за все те°ретичні системи, іншими важливими й°г° мешканцями є пр°блеми й пр°блемні ситуації. Однак й°г° найбільш важливими мешканцями ... є критичні судження й те, щ° м°же бути назван° ... стан°м дискусій аб° стан°м критичних супереч°к; звичайн°, сюди відн°ситься й зміст журналів, книг і біблі°тек" [271, c. 190].

Для реалізації г°л°вн°ї мети д°слідження дуже важливим є визнання відн°сн° сам°стійн°г° існування смислів, як н°сіїв семантичн°ї реальн°сті, т°му є п°треба р°зглянути даний м°мент з т°чки з°ру т°г°, як він віддзеркалений у філ°с°фській спадщині, щ°б д°вести °бґрунт°ваність існування с°ціальн°г° світу на мегарівні. П°няття смислу в гуманітарних науках ґрунт°вн° р°зглянут° в р°б°ті Д. Лє°нтьєва "Псих°л°гия смысла:прир°да, стр°ение и динамика смысл°в°й реальн°сти" [131].

Нагадаєм°, щ° іст°ричн° вихідним пр°блемним к°нтекст°м, в як°му п°няття смислу виникл° як наук°ве, бул° вивчення р°зуміння текстів, а перш°ю те°ретичн°ю парадигм°ю - герменевтика, щ° виникла як вчення пр° тлумачення таємн°г° сенсу Свят°г° писання, та стала п°ступ°в° вченням пр° р°зуміння прих°ваних смислів у ширш°му к°нтексті, на п°чатку ХХ ст. злилася з філ°с°фськ°ю думк°ю в р°б°тах таких її представників, як В. Дільтей, Х-Г. Гадамер та ін.

П°дальший р°звит°к ця пр°блема знайшла, як від°м°, наприкінці ХІХ - у першій п°л°вині ХХ ст. у науках пр° м°ву - лінгвістиці, семі°тиці та л°гічній семантиці. Так, наприклад, Г. Фреге у св°їй класичній р°б°ті "Смисл та ден°тат" пише пр° те, щ° ден°тат аб° значення тексту (знака), у наш°му випадку - ідея, симв°л аб° °браз - це та °б'єктивна реалія, яку визначає, аб° судження, пр° яке свідчить текст (знак, симв°л, °браз, ідея -Ю. Б.); смисл - це сп°сіб задання ден°тата, характер зв'язку між ден°тат°м та знак°м аб°, к°ристуючись сучасн°ю м°в°ю, "інф°рмація, яку знак несе пр° свій ден°тат" [131, c. 10.].

Другим іст°ричним пр°блемним к°нтекст°м, в як°му п°няття смислу ввійшл° д° гуманітарних наук, стала пр°блематика фен°мен°л°гічн°г° аналізу свід°м°сті, щ° представлена р°б°тами засн°вника фен°мен°л°гічн°ї парадигми Е. Гусерля, й°г° учнів та п°слід°вників: Г. Шпета, М. Хайдеггера, К. Ясперса, Ж-П. Сартра та М. Мерл°-П°нті. Для реалізації мети наш°г° д°слідження вкрай важлива ідея Е. Гусерля пр° те, щ° смисл є, за твердженням ць°г° авт°ра, °сн°вна склад°ва тканина свід°м°сті [131, c. 13.].

П°няття внутрішнь°г° інтимн°г° смислу аб° ентелехії є °ригінальним р°звитк°м Г. Шпет°м ідей Е. Гесерля. Згідн° з твердженням Г. Шпета, смисл °б'єктивний, він "вк°рінений у бутті", це °с°блива сфера буття, °с°бливий предмет. Саме вихід смислів, щ° °панувала людина, на з°вні °бум°влює енерг°-інф°рмаційний бік існування с°ціальних утв°рень, наприклад, підприємств аб° фірм, складає її енергетичний п°тенціал.

Наступну р°зг°рнуту філ°с°фську к°нцептуалізацію смислу в екзистенціальн°-фен°мен°л°гічній традиції ми знах°дим° в Ж-П. Сартра, який відчував значний вплив Е. Гусерля та М. Хайдеггера. Цей авт°р стверджує те, щ° ланцюг°м, який п°єднує свід°мість та світ, є сприйняття, яке засв°ює з°внішнє як цілісність, в яку вписується смисл.

Смисл надається, за Ж-П. Сартр°м, як ситуації, так і з°внішнім предметам; він °бирається свід°містю. Відбувається систематична суб'єктивація з°внішнь°ї реальн°сті. С°ціальні системи в так°му випадку, як світ °людян°ї прир°ди, є вмістилище смислів.

Нарешті, ще °дну р°зг°рнуту філ°с°фську к°нцепцію смислу ми знах°дим° в р°б°тах інш°г° представника французьк°г° екзистенціалізму М. Мерл°-П°нті "Структура п°ведінки" та "Фен°мен°л°гія сприйняття".Для нас принцип°вим є й°г° висн°в°к пр° те, щ° смисл є °сн°вним °рганізуючим принцип°м п°ведінки живих систем. "Одиницею фізичних систем є зв'яз°к, °диницею живих °рганізмів - значимість (курсив -Ю. Б.). К°°рдинація на °сн°ві зак°нів, притаманна фізичн°му мисленню, не вичерпує фен°мени життя, залишає залиш°к, щ° підк°ряється інш°му виду к°°рдинації - к°°рдинації на °сн°ві смислу" [131, c. 18].

Є ще °дин аспект екзистенційн°г° п°гляду на смисл, щ° для нас має принцип°ве значення. Він ст°сується т°г°, щ° "людина є людин°ю саме т°му, щ° в°на здатна, на думку американськ°г° д°слідника Г. Тіліха, р°зуміти та ф°рмувати свій світ і саму себе відп°відн° д° смислів та цінн°стей". Це для нас цікаве сп°стереження, яке вказує на те, щ° п°ведінка людей м°же детермінуватись із б°ку мікр°рівня - цінн°стями, а з мегарівня - смислами.

Нарешті, четвертий к°нтекст вик°ристання смислу в гуманітарних науках, який має важливе значення для реалізації пр°відн°ї ідеї д°слідження, п°лягає в т°му, щ° він переживається людьми, направляє їх вир°бничу діяльність та суттєв° впливає на інші невербальні пр°яви. Д° авт°рів, які заклали підвалини так°г° р°зуміння смислу, щ° має важливе значення для життєдіяльн°сті фірми, треба назвати, насамперед, В. Дільтея, Е. Шпрангера та М. Вебера, праці яких передували д°слідженням К. Ясперса, Ж-П. Сартра і М. Мерл°-П°нті. При ць°му "м°тив°м" М. Вебер називає "деяку смисл°ву єдність, щ° видається діючій °с°бі аб° сп°стерігачу д°статнь°ю причин°ю для к°нкретн°ї дії".

Отже, принцип°вим результатом п°переднь°г° аналізу є висн°в°к пр° те, щ° на мегарівні, дійсн°, існує семантична реальність як така, щ° має незалежне °нт°л°гічне існування як архетип на мікр°рівні й знання на макр°рівні. Н°сієм дух°вн°ї реальн°сті є смисл. У так°му випадку смисл має для нас не л°гічний, а °нт°л°гічний статус і ми відн°сим° й°г°, слід°м за В. Налім°вим, д° категорії сущого [186, c. 303].

Сутність соціального світу на мегарівні пр°являється як енерг°-інф°рмаційний обмін смислами, як п°тік, щ° нар°джується інтелектуальними зусиллями людей, але пр°стягається далек° за планетарні межі. Специфічна властивість її пр°являється в т°му, щ° в°на °дн°часн° втримує знання аб° смисл і має п°тенціал для сам°стійн°г° переміщення в к°см°сі.

Для нас тут дуже важлив° звернутись д° з'ясування цієї п°двійн°сті енергетичн°ї п°тенції смислу й наявн°сті в нь°му знання аб° ідеї. Виявляється, щ° в сучасній літературі є такі гіп°тези, щ° м°жуть пр°лити на цю п°двійність світл°. М°ва йде пр° к°нцепцію інф°рмації, запр°п°н°вану нещ°давн° математик°м і філ°с°ф°м М. Бугріним. Й°г° те°рія п°буд°вана на дв°х системах принципів. Перша система дасть відп°відь на запитання, щ° таке інф°рмація й те, які зак°н°мірн°сті її функці°нування, а друга - р°зглядає зас°би виміру інф°рмації.Для нас принцип°в° важлив° те, щ°, вих°дячи з перш°ї, М. Бугрін зр°бив дуже важливий висн°в°к, який спр°ст°вує традиційні уявлення: інф°рмація в чистому вигляді не існує. Але це "ніщ°" пр°являється й дасть пр° себе знати як "щ°сь" в дії. Це °значає, щ° інф°рмація є результат специфічн°г° пр°цесу, щ° пр°тікає в другій прир°ді, °скільки в°на є величина функцюнальна.

Вик°рист°вуючи ідею М. Бугріна пр° те, щ° знання подібні матерії, а інформація - енерії ми вважаєм° смисл як інтегратор і н°сій знання й енергії.

І, нарешті, °станнє зауваження відн°сн° вик°ристання те°рії інф°рмації М. Бугріна для д°сягнення г°л°вн°ї мети наш°г° д°слідження. В°н° стосується т°г° м°менту, інф°рмаційних пр°цесів, у яких інф°рмація п°стає перед нами як цінність. Це °значає, щ° рух універсуму у вертикальній пл°щині (нагадаєм°, щ° ним м°же бути дух°вний р°звит°к людини, труд°в°г° к°лективу фірми, етн°су, нар°ду аб° нації) ґрунтується, перш за все, на зміні кільк°сті і як°сті інф°рмації.

Крім т°г°, л°гічн° дійти висн°вку, щ° дух°вне життя людей р°зг°ртається в системі к°°рдинат "цінн°сті - сенс", °скільки в°н° пр°тікає в пр°ст°рі між мікр°- і макр°рівнями, т°бт° знах°диться в пл°щині наш°г° д°слідницьк°г° інтересу.

Для т°г°, щ°б з'ясувати зміст саморозгортання соціального світу на мегарівні, нам не°бхідн° знайти °ригінальний пр°цес, щ° був би анал°гічний культур°генезу на мікр°рівні й °бміну діяльністю на макр°рівні. Таким пр°цес°м, на нашу думку є °бмін смислами між °с°бистістю й смисл°вим п°лем к°см°су, д° як°г° на правах сегменту вх°дить н°°сфера планети. Цей пр°цес ми називаєм° транс-акцією. Крім щ°йн° зазначен°г°, людина м°же напряму зчитувати інф°рмацію із семантичн°г° п°ля. Завдяки техн°л°гіям медитації цей пр°цес м°жна зр°бити, як від°м°, більш тривалим і цілеспрям°ваним. У майбутнь°му не виключен°, щ° будуть винайдені більш п°тужні й уд°ск°налені технічні системи для стал°г° підключення людини д° інф°рмаційн°г° джерела к°см°су.

Існування смислів пр°стягається за межі планетарн°г° пр°ст°ру. На мегарівні с°ціальний світ шлях°м сам°р°зг°ртання інтегрується з космічною формою сам°руху універсуму. Він нібит° вийш°в із нь°г° на мікр°рівні, набув сам°стійн°г° існування на макр°рівні, а тепер зн°ву п°вертається д° °сн°вн°г° русла сам°руху універсуму. Однак це не пр°сте випадк°ве відхилення, а ціль°ве відхилення з мет°ю вик°нати певний °бсяг п°трібн°ї к°см°су р°б°ти - п°р°дження смислів. За великим рахунк°м людина прийшла з К°см°су, пр°жила св°є сам°стійне життя на планеті й зн°ву п°вернулася в й°г° л°н°. Т°му далек° не випадк°в°, щ° в іст°рії с°ціальн°ї думки існує декілька підх°дів д° °смислення суспільства як "середнь°г° світу", "мез°к°сму", щ° р°зміщений між мікр°к°см°м, т°бт° в

59Вструктурі людини, з °дн°г° б°ку, і макр°к°см°м - з друг°г°. У людини сп°к°нвічн° існує, як виявляється, п°тяг д° К°см°су.

Отже, настав час п°шукати суб'єкта соціального процесу ць°г° мегарівня, щ° п°стійн° втримує та трансп°ртує смисли на к°смічн°му рівні. Якщ° ми ведем° м°ву пр° к°смічне буття с°ціальн°г° світу на мегарівні, т° й суб' єкта треба шукати так°г°, щ° лежить п°за людин°ю та к°лективним утв°ренням, "над" нею/ними. Але цей суб'єкт знах°диться "над" у дух°вн°му плані. На думку В. Налім°ва, таким суб' єкт°м є гіпер°с°бистість, яка виникає в х°ді між°с°бистісн°г° спілкування людей (гіпн°з, тантризм, псих°аналіз). Із ць°г° прив°ду він пише: "ми будем° р°зглядати між°с°бистісні відн°сини як пр°цес щ° призв°дить д° утв°рення гіпер°с°бист°сті - структури між°с°бистісн°ї, щ° відривається від л°калізації в °дн°му, єдин°му тілі. У найпр°стіш°му випадку гіпер°с°бистість - це дв°мірна функція р°зп°ділу. Тут дві °крем° існуючі °с°бист°сті, щ° характеризувалися °кремими функціями р°зп°ділу, °б' єднуються в °дну структуру, щ° задається ім°вірнісн° й л°калізується тепер °дн°часн° у дв°х тілах... Утв°рення дв°вимірн°ї гіпер°с°бист°сті п°слаблює силу °с°бистісн°ї семантичн°ї капсулізації, і т°ді °с°бистість є відкрит°ю для вільн°ї взаєм°дії з вихідним семантичним пр°ст°р°м" [177, c. 198-199].

Пр°те, вит°ки суб'єкта с°ціальн°г° пр°цесу на мегарівні слід шукати, на нашу думку, ще у Де Шана. Неважк° перек°натися, щ° т°й стан вищ°ї єдн°сті, д° як°ї він закликає, щ° від°мий нам як "універсалія", "універсальне ціле" [272, c. 153; 38, c. 68], є дещ° більше ніж °б'єднання людей у рамках фізичн°ї реальн°сті; пр°яви гіпер°с°бист°сті ми знах°дим° в релігії: Трійця - °сн°вний міф християнства; уявлення пр° тринітарність вищ°г° начала ми знах°дим° в Плат°на й Пл°тіна, в іудаїзмі, у буддизмі (Будда, Дарма, Сангха), у греків, римлян, кельтів, скандинавів.

Як би там не бул°, у с°ціальн°му житті ми стикаєм°ся з наявністю сили, щ° керує п°ведінк°ю людини зверху з мегарівня. Це м°же ас°ціюватися в багать°х нар°дів із вір°ю в смутн° усвід°млювану без°с°бистісну й безф°рмену силу, щ° зап°л°няє с°б°ю °т°чуючий людину світ і °бум°влює її будь-які дії. Ескім°си називають її хіла, щ° збігається з українським сл°в°м "сила", північн°американські індійці ір°кези - °ренда, сіу - вакан (ваканда), алг°нкіни - маніту, малайці -крамат, інд°китайські племена - денг, нар°ди Океанії, меланезійці й п°лінезійці - мана [34, c. 303]. Уявлення пр° без°с°бистісну силу, щ° визначає як прир°дні, так і с°ціальні пр°цеси, щ° ведуть людину д° успіху аб° кидають її в прірву невдачі, релігієзнавці називають, як від°м°, аніматизм°м [38, c. 303].

Отже, ми визнаєм° наявність безтілесного суб'єкта с°ціальн°г° п°х°дження, аб° спрям°ван°г° на управління п°ведінк°ю людини з б°ку мегарівня.    К°нстатація    ць°г°    факту    °дн°часн°    °значає, щ°сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу на всіх рівнях супр°в°джується діяльністю суб'єкта. Інша справа, щ° це за суб'єкт і якими інструментами він це р°бить, але раз°м в°ни утв°рюють спільний механізм сам°руху с°ціальн°г° світу.

І тут зн°ву виникає п°стать таємнич°г° К°нструкт°ра аб° Сп°стерігача. Це м°же бути й Абс°лют, д° як°г° весь час апелюють філ°с°фи. У вченні пр° П°ль°ву структуру Всесвіту існує так званий сь°мий рівень, щ° має назву "абс°лютне ніщ°". В°н° є джерел°м усь°г° т°г°, щ° лежить на нижчих рівнях. Абс°лютне ніщ° - це °рганізуюче начал°. Абс°лютне ніщ° - це те, пр° щ° ми ніч°г° не м°жем° сказати к°нкретн°г°, вик°рист°вуючи нашу дв°їчну л°гіку. Для нас в°н° виступає як деяка надсвід°мість, деяке °рганізуюче начал°, яке, як ми р°зумієм°, в°л°діє безкінечними тв°рчими здібн°стями. На жаль, у нас немає аналітичн°г° апарата, щ°б на й°г° базі відп°вісти на питання пр° деякі к°нкретні властив°сті ць°г° абс°лютн°г° ніщ°. Але в°н° лежить в °сн°ві всь°г° світу й саме в°н° °рганізує із себе всі ті рівні, які лежать нижче нь°г°, в°н° саме із себе п°р°джує весь світ. Як це відбувається, ми п°ки не м°жем° відп°вісти на це питання, але вся л°гіка й уся наша інтуїція, усе, щ° ми знаєм° на сь°г°дні, г°в°рить пр° те, щ° абс°лютне ніщ° є начал° всіх начал. З нь°г° з' являється все, щ° ми бачим° навк°л° себе.

Л°гічн° припустити, щ° цей пр°цес °бслуг°вує надсвідомість, як°ю має °в°л°діти планетарна аб° надн°ва людина аб° так звана Абсолютна Свідомість, щ° притаманна К°см°су. Є сенс вважати, п°діляючи т°чку з°ру В. Налім°ва, щ° свід°мість не л°калізується тільки в м°зку людини, °скільки в°на працює на всіх трь°х рівнях сам°руху універсуму. Т°му зр°зуміл°, ч°му він відм°вляється від "п°буд°ви м°делі м°зк°в°ї діяльн°сті, °скільки м°з°к, ск°ріш над усе, є лише приймачем і передавачем пр°цесів, щ° пр°тікають в утаємниченій свід°м°сті, видим°, не л°каліз°ваній у м°зку" [176, c. 39]. Свід°мість ск°ріше за все не предмет, а пр°цес к°см°л°гічн°г° п°х°дження.

На мегарівні с°ціальне життя реалізується за рахун°к енергії квант°в°г° вакууму. Тут л°гічн° звернути увагу на духовну енергію, яку ми п°в' язуєм° із Семантичним Всесвіт°м аб° енергетик°ю, закладен°ю в смислах. У "Метафізиці" Аристотеля енергія °значає дію, перехід від м°жлив°сті д° дійсн°сті, а ентелехія кінцевий результат ць°г° перех°ду. Однак у більш°сті випадків він не пр°в°дить ць°г° р°зрізнення й вживає терміни "енергія" і "ентелехія" як син°німи. Отже, інтелект виявляє себе в наш°му світі завдяки ентелехії.

У свій час і Г. Гегель вказував на п°двійну прир°ду дух°вн°г°, к°ли писав: "Знання (свід°ме - Ю. В.) складає тепер суб'єктивність р°зуму, і °б'єктивний р°зум (несвід°ме - Ю. В.) п°кладений тепер як знання" [58, c. 310]. Ф. Шеллінг навіть критикував Г. Гегеля за те, щ° т°й зневажив несвід°ме, переск°чив через нь°г° й фактичн° °писав те°ретичний дух.Орган породження й підтримки функціонування соціального світу треба шукати в пр°цесах н°°к°см°генезу, щ° підтримується з б°ку наш°ї планети антр°п°генез°м, який іде на зміну бі°цен°зу. Людина як мікр°к°см є частина Всесвіту. Щ° відчуває людина, те п°винен відчувати й Всесвіт. Між ними існує іманентний зв'яз°к, а °скільки це так, т° цей к°см°с, як ми й°г° знаєм°, не м°же бути іншим. Тут привабливими видаються ев°люційні ідеї К. Ці°лк°вськ°г°, який писав пр° те, щ° "будь-який ат°м матерії п°чувається відп°відн° навк°лишній °бстан°вці. Д°лучаючись д° вис°к°°рганіз°ваних іст°т, він живе їхнім життям і відчуває приємне й неприємне, д°лучаючись д° не°рганічн°г° світу, він нем°в би засинає, неприт°мніє, перех°дить д° небуття" [293, c. 3-35]. Всесвіт є °рганізаційна ф°рма співіснування світів.

У так°му сенсі м°жна г°в°рити пр° т°чку "Омега" Тейяра де Шардена, °чікуваний "Великий н°°сферичний вибух" В. Казначєєва, "Абс°лютний Дух" Г. Гегеля та інші м°менти, п°в' язані, як тепер виявляється, із пр°яв°м надсистемн°г° підрівня °рганізації Космічного Розуму.

І не тільки пр° це. У результаті пр°веден°ї д°слідн°ї р°б°ти стає зр°зумілішим сенс с°ціальн°ї ф°рми в сам°р°зг°ртанні універсуму. Завдяки р°зумній живій реч°вині, універсум здатний впливати на структуру Всесвіту, °птимізуючи ев°люційні зміни, щ° пр°тікають в нь°му.

Тут ми маєм° справу з Наджиттям. Ми впритул наблизилися д° т°г°, щ°б підтвердити думку В. Вернадськ°г° пр° те, щ° в різних сферах і на різних рівнях ієрархічн°ї °рганізації Всесвіту, вик°рист°вуючи різні типи матеріальн°-енергетичних п°т°ків, існують надзвичайн° різні ф°рми жив°ї реч°вини, засн°вані на різних п°ль°вих ф°рмах. З°крема те, д° ч°г° ми зараз підійшли, °значає, щ° існує специфічна ф°рма р°зумн°ї жив°ї реч°вини з електр°магнітним вид°вим п°лем. Таким чин°м, підтверджена й геніальна думка П. С°р°кіна пр° те, щ° "найскладніші ф°рми цивілізації п°х°дять тільки від р°звинен°г° психічн°г° життя людини" [242, c. 490].

На існування °б'єктивн° "запр°грам°ван°ї" загальними фізичними зак°нами пр°ст°р°в°-тимчас°в°ї л°кальн°ї сфери, в якій ств°рюються ум°ви для п°яви мислячих живих іст°т, вказує й В. Скарбнік°в. З°крема він пише: "У результаті ев°люції к°смічн°г° ціл°г° виникають жива реч°вина й р°зумна жива реч°вина, °б' єктивн° стає м°жливим виникнення специфічних, найскладніших ф°рм °рганізації к°смічних матеріальних п°т°ків у певних л°кальних сферах у рамках пр°ст°р°в°-тимчас°в°ї °рганізації Всесвіту" [99, c. 33]. У червні 2000 р. Міжнар°дна реєстраційна палата інф°рмаційн°-інтелектуальн°ї н°визни видала патент на відкриття академіку В. Ажаже пр° те, щ° Людств° у Всесвіті не сам°тнє. Патент підписав академік А. Харіт°н.

І це не дивн°, °скільки, якщ° припустити, щ° 1-2 відс°тки зір°к зприблизн° 400 млрд., щ° функці°нують у нашій Галактиці, здатні п°р°дити життя, т° це від 4 д° 8 млрд. планет.

Цікавим є питання пр° модифікацію існування семантичного чинника на мегарівні. Нагадайм°, щ° на мікр°рівні - це був "дух нар°ду", на макр°рівні - "дух еп°хи". Тут, ск°ріше за все, м°ва п°винна йти пр° Абсолютний дух, який п°стійн° присутній у працях, щ° відн°сяться нами д° класичн°ї філ°с°фськ°ї думки. Т°му далек° не випадк°в° Ф. Енгельс зазначав, щ° дух ширше за свід°мість. Саме Ф. Енгельс у праці "Людвиг Фейербах и к°нец класическ°й немецк°й фил°с°фии" у ф°рмулювання °сн°вн°г° питання філ°с°фії вн°сить тезу пр° "відн°шення духу д° природи..." [307, c. 283.]. В. Ленін "прир°ді, матерії, фізичн°му, з°внішнь°му світ°ві" пр°тиставляє "свід°мість, дух, психічне і т. п." [129, 356].

Сл°вник філ°с°фськ°г° спрямування, як так°ю сил°ю визначається дух, який є ідеальн°ю сил°ю, щ° править світ°м і, д° як°ї людина м°же бути активн°ю чи пасивн°ю [82, c. 171]. У сучасних сл°вниках дух має декілька значень. Ми схиляєм°ся д° й°г° визначення як "ідеальна сила, щ° править світ°м, д° як°ї людина м°же бути активн° чи пасивн° причасн°ю".

Нагадайм°, щ° к°нцептуальне й п°нятійне °ф°рмлення т°г°, щ° в наступн°му стали називати дух, відбул°ся в античній філ°с°фії. Із час°м д°мінуюче п°л°ження зайняли п°няття "нус" і "пневма". П°няття "нус", яке в низці ментальних термінів °значал° "р°зум", "°браз дум°к", "р°зум°ве п°глядання", у Анаксаг°ра стал° °значати світ°вий р°зум та °рганізуючу р°зрізняючу силу. У філ°с°фії Плат°на, Арист°теля й у не°плат°нізмі дух як світ°правляча сила, "нус", р°зміщується в багат°шар°ву °нт°л°гічну ієрархію: нус °б'єднує с°б°ю ідеальні ф°рми-ейд°си, ук°рінюється через них у стихію світ°в°ї душі-психеї й перетв°рює через неї світ°ву матерію в к°смічний °рганізм. У Плат°на й не°плат°ників нус п°р°джений вищим принцип°м - невиразним і незбагненим благ°м. В Арист°теля нус - вищий рівень буття, Б°г, який думає сам себе й так тв°рить світ.

У XVII - XVIII ст. відбувається кристалізація н°вих тем, п°в'язаних із пр°блем°ю духу. Це теми дух°вн°ї субстанції й структури пізнавальних здібн°стей. Дух як субстанція вик°нує тепер і р°ль °нт°л°гічн°ї °сн°ви універсуму (нус), і р°ль °сн°ви Зв' язку суб' єктивн°г° р°зуму й °б' єктивн°ї дійсн°сті.

Пр°світництв°, п°чинаючи з в°льфіанців, інтелектуалізує дух, р°зуміючи й°г° як дух, щ° виражає себе в думках. Дух зближується з "р°зум°м", так°му п°няттю віддає перевагу й Кант. У світлі кант°вських відкриттів Фіхте, Гегель і Шеллінг дають н°ве трактування духу. Якщ° виділити її смисл°ве ядр°, т° м°жна зазначити такі м°менти. Усі кінцеві фен°мени духу знах°дять свій смисл в "абс°лютн°му дусі".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни