В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 75

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

П°чнем° з т°г°, щ° джерело детермінації сам°руху с°ціальн°г° світу на мікрорівні п°лягає в наявн°сті п°треб у р°зумн°ї жив°ї реч°вини, а т°чніше - п°треба життєдіяльн°сті бі°л°гічн°г° °рганізму людини. В°ни д°сить ж°рстк° °бум°влюються бі°л°гічним °рганізм°м людини і її, так званими, вітальними п°требами. Саме в°ни, бі°л°гічні аб° вітальні п°треби, призв°дять д° т°г°, щ° °рганізм людини як велетенська фабрика п°чинає сп°живати реч°вину, енергію й інф°рмацію.

Як випливає з вищевикладен°г°, від фізичн°г° стану етн°су прям° залежить п°тужність пр°цесу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу. Сталістьць°г° пр°цесу буде зр°стати раз°м зі сталістю життя людини, щ° в недалек°му майбутнь°му м°же д°сягти 150 і більше р°ків. Так, О. ді Грей -гер°нт°л°г Кембріджськ°г° університету, стверджує, щ° в найближчі 30-ть р°ки ми зм°жем° справлятись із пр°блем°ю старіння так же ефективн°, як сь°г°дні справляєм°ся з багатьма хв°р°бами. Одн°часн° він °ч°лив н°вий п°літичний рух, щ° набирає силу у Велик°британії й н°сить назву "трансгуманізм", ключ°ва ідея як°г° п°лягає в т°му, щ° д°сягнення в науці й техн°л°гії звільнять нас від хв°р°б та старіння й дадуть нам м°жливість жити більш д°вгим та зд°р°вим життям. Радикальні трансгуманісти сх°дяться в п°глядах із футурист°м Р. Курцвайл°м, який у св°їй книзі "Єдність наближається" пише: "В кінцев°му рахунку ми зіллєм°ся з нашими техн°л°гіями: д° середини 2040-х р°ків небі°л°гічна частина наш°г° інтелекту буде в мільярди разів п°тужніше, ніж й°г° бі°л°гічна частина" [209].

П°треби лежать в °сн°ві механізмів сам°регуляції с°ціальн°г° пр°цесу. В°ни визначаються як "нужда аб° нестача в ч°мусь не°бхідн°му для підтримки життєдіяльн°сті й р°звитку °рганізму людини, людськ°ї °с°бист°сті, с°ціальн°ї спільн°ти загал°м; внутрішній збудник активн°сті" [314, c. 499], на ць°му рівні ми виділяєм° вітальні п°треби - ті, щ° °бум°влені °бмін°м реч°вин.

Актуалізація п°треб на засадах каузальн°-механічн°ї причинн°сті призв°дить д° ф°рмування цілей і завдань як зас°бу ств°рення пр°грами з їх зад°в°лення та °тримання результату, щ° забезпечує система сам°регуляції. Ступінь зад°в°лення °сн°вних п°треб є °днією зі склад°вих "змінн°ї", к°тра дає актуальну ф°рму й структуру діяльн°сті. Ця катег°рія є "специфічн° людськ°ю ф°рм°ю активн°г° відн°шення д° навк°лишнь°г° світу, зміст°м як°ї є д°цільні зміни й перетв°рення в інтересах людей" [273, c. 160]. В°на містить у с°бі мету, засіб, результат та сам пр°цес діяльн°сті, в °сн°ві як°ї лежать дві пр°тилежн°сті - вир°бництв° та життєва активність. Отже, в °сн°ві зад°в°лення вітальних п°треб лежать реч°винн°-енергетичні впливи, а с°ціальні п°треби зад°в°льняються на °сн°ві інф°рмаційних впливів, щ° мають дещ° іншу буд°ву.

Отже, у міру вилучення пр°дук°ван°г° с°ціальн°г° змісту від св°г° джерела, в°н° наражається на вплив різн°манітних сил з°внішнь°г° стискування, щ° мають відн°сн° °бмежені діапаз°ни для сам°стійн°г° існування в °б'єктивній реальн°сті. Прич°му, елементи стискування набувають усе більш і більш "ж°рстк°г°" характеру. Ж°рсткість тут слід р°зуміти як не°бхідність нар°джуван°г° змісту с°ціальн°г° слідувати л°гіці, щ° міститься в елементах примушення. Тут діє ж°рстка залежність людини від стану матеріальн°г° вир°бництва.

За наш°ю р°б°ч°ю гіп°тез°ю зміст перш°г° етапу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу п°лягає в перех°ді від квант°в°г° вакууму з певним співвідн°шенням   фізичн°г°   й   семантичн°г°   матеріалу   через станзбуджен°г° ха°суфізичн°г° д° суб'єктивації семантичн°г° матеріалу в структурі бі°л°гічн°ї людини, щ° веде д° п°р°дження °с°бистістю людини с°ціуму.

Це відбувається в х°ді п°всякденн°ї життєдіяльн°сті людини, під тиск°м її бі°л°гічних п°треб. Так зар°джується с°ціальний світ, щ° має синкретну ф°рму й існує в структурі людськ°г° °рганізму. Вик°навчим механізм°м тут є атрибутивна активність р°зумн°ї жив°ї реч°вини, як прир°дний пр°цес к°см°л°гічн°г° п°х°дження. Але не всяка жива реч°вина здатна °св°ювати фен°типну інф°рмацію. Д° ць°г° в°на п°винна підійти в пр°цесі висхідн°г° ев°люційн°г° р°звитку. І в науці вже є версія пр° те, щ° "на як°мусь етапі, к°ли в жив°ї реч°вини з'являється 15­20 мільярдів нейр°нів, бі°л°гічний пр°цес р°звитку змінюється р°звитк°м не бі°л°гічним" [99, c. 8]. Так бі°цен°з замінюється на антр°п°генез.

І в жив°ї реч°вини з'являються цілк°м н°ві як°сті, °скільки в к°жн°г° нейр°на є п°ле, усі в°ни п°в' язані, °рганіз°вані пр°відниками. Це к°мп'ютер пр°відників. Так виникає польова форма живої речовини. В°на м°же засв°ювати інф°рмацію зз°вні, визначати її, адаптувати, відтв°рювати, р°змн°жувати. П°ль°ва ф°рма жив°ї реч°вини не має механічних к°рд°нів. "В°на м°же сидіти в білк°в°-нуклеїн°в°му житті, а м°же й вийти з неї", пише В. Казначєєв [99, c. 8].

М°мент п°яви в д°слідженні ідеї п°ль°в°ї ф°рми сп°чатку в людини є принцип°вим перех°д°м д° п°яснення власне генезису й п°чатку сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу. Б° тут ми маєм° справу з поясненням якісного стрибка в еволюції живої речовини, що раптом стала розумною живою речовиною. На це пішл°, навіть за найж°рсткішими підрахунками, усь°г°-на-всь°г° менше °днієї чверті відс°тку ев°люційн°г° часу!

Отже, ев°люційний вибух! "У зв'язку з ним слід припустити, -пр°д°вжує В. Казначєєв, - щ° в п°єднанні дв°х видів жив°ї реч°вини бі°сфери Землі (д° певн°г° рівня ев°люції) д°мінували властив°сті й функції білк°в°-нуклеїн°в°ї й°г° ф°рми. П°ль°ва ф°рма сп°лучалася з перш°ю, складала її невід'ємну частину, але не була функці°нальн° д°мінуюч°ю. У г°мінід нейр°нна маса м°зку зр°стає. П°дальша псих°фізі°л°гічна, інтелектуальна активність м°зку не м°же реаліз°вуватися за рахун°к лише існуючих нейр°нальн°-синаптичних зв' язків. П°ль°ва ф°рма зв' язку нейр°нів стає не°бхідністю. Ті °с°бливі, в яких відбувається зміна функці°нальн°ї д°мінанти ф°рм жив°ї реч°вини, з г°мінід перетв°рюються в п°передників людини, а після ць°г° в людину (другий стриб°к, за Я. Р°гінським, близьк° 40 тис. р°ків т°му)" [99, c. 8].

Важк° пере°цінити даний м°мент. Це сама вершина °бґрунтування п°р°дження с°ціальн°г° світу. Ми знайшли, нарешті, рух і матеріал, щ° вив°дять живу реч°вину за й°г° межі й перетв°рюють й°г° в р°зумну живу реч°вину. Остання якраз і набуває специфічн°ї атрибутивн°ї як°сті суб'єктивувати першу прир°ду й п°р°джувати с°ціальний світ.Інакше кажучи, людина як р°зумна жива іст°та, не тільки °п°середк°вує взаєм°перехід матеріальне-дух°вне в г°риз°нтальній пл°щині, а п°чинає стискувати й°г° й піднімати у вертикальній пл°щині, т°бт° з мікр°рівня на макр°рівень. Так зар°джується с°ціальна фаза сам°руху універсуму. При ч°му м°жна висунути р°б°чу гіп°тезу пр° те, щ° це притаманн° не тільки планетарн°му р°зуму, а щ° цей перехід відтв°рює в с°бі внутрішню суперечність субстанці°нальн°г° відн°шення. У ць°му сенсі рід людей утримує "к°смічний к°д", який ми р°бим° спр°бу в дан°му д°слідженні р°зк°дувати.

Тут є рез°н уважніше придивитися д° ідей східн°ї філ°с°фії, і, з°крема, д° да°сизму. Ще Ла°-цзи виступив, як від°м°, з к°см°л°гічн°ю те°рією, згідн° з як°ю з "Да°" нар°джуються "чи" (енергії), після ць°г° "ф°рма", "реч°вини" і далі з'являються "всі речі" [див.: 286, 83]. Такий підхід притаманний сучасній фізиці, в якій енергія м°же передувати реч°вині [211, c. 18-19].

Оригінальні й самі пр°цеси засв°єння р°зумн°ю жив°ю реч°вин°ю з°внішнь°г° матеріалу й тв°рення з нь°г° с°ціальн°г° світу. Так, наприклад, засв°єння п°т°ку пр°т°нів відбувається у ф°рмі збудження в людськ°му °рганізмі т°г° ж сам°г° змісту, який присутній в °б' єктивній ф°рмі універсуму. "Та °бставина, щ° замість впливу з°внішніх причин ми знайшли для °рганізму визначення збудження з°внішніми п°тенціями, -писав Г. Гегель, - складає важливий кр°к на шляху д° істинн°г° уявлення °рганізму" [57, c. 504].

У фізичн°му плані взаєм°дія виглядає як св°г° р°ду "рез°нанс" к°ливання внутрішнь°г° сил°в°г° п°ля °крем°ї людини й к°ливання з°внішнь°г° енерг°-інф°рмаційн°г° п°ля с°ціальн°ї спільн°сті - групи, к°лективу, етн°су, нар°ду, нарешті, людства. Механізм сам°збудження енергетичн°ї взаєм°дії °крем°ї людини й с°ціальн°ї групи °тримав назву "пасі°нарність". Він детальн° °писаний Л. Гуміль°вим, зр°зуміл°, на °сн°ві тв°рч°г° заст°сування °станнім те°рії п°ля Гурвича щ°д° явища етн°генезу [155, c. 137].

Механізм підтримки перш°г° етапу сам°р°зг°ртання п°лягає в культур°л°гічн°му спілкуванні, щ° лежить в °сн°ві дух°вн°г° вир°бництва. Оскільки будь-яка людина смертна, т° сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу м°же °бірватися в будь-який м°мент. Щ°б ць°г° не трапил°сь, в ум°вах земн°ї філи життя стихійн° сф°рмувався °с°бливий "надбі°л°гічний" (Є. Маркарян) механізм підтримки ць°г° к°см°л°гічн°г° пр°цесу. Їм стала культура. Й°г° підтримує й О. Джи°єв, який зазначає, щ° "культура - це ... спілкування п°к°лінь" [105, c. 166].

Культура є сам°°рганізуюч°ю систем°ю й прагне д° результату на базі інф°рмаційних пр°грам. Ці інф°рмаційні пр°грами існують у вигляді людськ°г° д°свіду, систем °світи, вих°вання, науки, а в більш глибинній ф°рмі це - генетичн° зак°д°вані спадк°ві пр°грами бі°л°гічн°ї п°пуляції,ум°вн°-рефлект°рні м°делі дії °рганізму, т°бт° пр°грами діяльн°сті, які функцюнують як бі°с°ціальні (аб° с°ці°бі°л°гічні) й °рієнт°вані на "випереджуюче відбиття" дійсн°сті, на врахування йм°вірн°стей прих°ду відп°відних п°дій, °тже, в°ни скер°вані на прист°сування д° пр°гн°з°ваних ум°в майбутнь°г°.

Генеральна властивість будь-як°г° вияву культури - бути специфічним зас°б°м людськ°ї діяльн°сті як у к°нтексті стан°влення °с°би, так і універсальним зас°б°м суспільн°г° життя. Отже, важлив° р°зглядати культуру як адаптаційний засіб і засіб людськ°ї активн°ї діяльн°сті, т°ді стануть зр°зумілими зміст і функції систем вих°вання, °світи й науки, які визначає с°ці°культурна те°рія.

При фрактальн°му підх°ді культур°л°гічний ха°с перестає бути син°нім°м безладдя й набуває т°нк°ї структури. Фрактали стають зручними м°делями для °пису пр°цесів, які раніше вважалися невп°рядк°ваними й такими, які не м°жуть бути °писані. Сл°в° "фрактальний" має латинське п°х°дження й °значає "р°здрібнений". Але ця р°здрібненість у фракталі має різні ступені, рівні, ф°рми, вагу т°щ° [85, c. 31].

П°ясненням численних фактів іст°ричних п°вт°рень є гіп°теза щ°д° існування єдин°ї фрактальн°ї структури Всесвіту, щ°д° фрактальн°г° причинн°г° структурування людськ°ї іст°рії, активн°г° втручання архетип°вих утв°рень у с°ціальне життя людей. Фрактал - це структура, яка складається із част°к, в як°мусь сенсі п°дібних д° певн°г° ціл°г° [85, c. 32].

При ць°му існують так звані неп°вні й п°вні фрактали. "Неп°вний" фрактал - архетип°вий елемент псих°с°ціальн°г° пр°ст°ру, який транслює викривлену інф°рмацію пр° універсальні м°дальн°сті (сфера світ°в°г° р°зуму). П°вний фрактал - це, прир°дн°, сума первинних міф°л°гічних °бразів-архетипів та вт°ринних, набутих [85, c. 33].

Сам п° с°бі пр°цес п°р°дження с°ціальн°г° світу не м°же відбуватись тривалий час, °скільки бі°л°гічний °рганізм людини смертний і він ран° чи пізн° має сам°зруйнуватись. Й°му п°трібні медіатори, т°бт° п°середники, для д°вг°тривал°г° відтв°рення пр°цесу сам°р°зг°ртання. Т°му універсум, як сутність, яку нем°жлив° знищити, забезпечує с°бі д°вг°тривале існування шлях°м запр°вадження дв°х явищ: п°-перше, завдяки культур°л°гічним пр°грамам наслідування с°ціальних напрацювань старших п°к°лінь, а п°-друге, - шлях°м існування універсальних інструментів, щ° підтримують сам°відтв°рення й°г° на мікр°рівні. Ясн°, щ° такими універсальними інструментами виступають с°ціальні інститути, °скільки саме в°ни вик°нують функцію п°середників.

С°ціальні інститути є елементами с°ціальн°ї структури, іст°ричн°ї ф°рми °рганізації й регулювання суспільн°г° життя. Під с°ціальним інститут°м р°зуміють певну сукупність закладів, щ° відп°відають с°ціальній структурі суспільства; сукупність с°ціальних н°рм і культурних зразків, щ° визначають певні стійкі ф°рмис°ціальн°ї п°ведінки й дії; систему п°ведінки у відп°відн°сті із цими н°рмами.

Д° таких утв°рень слід відн°сити релігію, шлюб, науку, °світу, прав° та деякі інші, щ° активн° вик°рист°вують механізмами звичаї, ритуали та традиції. При ць°му важлив° зазначити, щ° з т°чки з°ру індивідів, інститути є лише типами їх взаєм°дії, а з т°чки з°ру інститутів °с°бистісні дії й між°с°бистісні відн°сини й взаєм°дії людей є тільки сп°сіб, завдяки як°му складаються й існують без°с°б°ві зв' язки без°с°б°вих суб' єктів, якими є інститути. В°л°діючи ім' ям, наприклад релігія, інститут усе ж таки є без°с°бистісним. Як функці°нер, щ° представляє інститут, індивід служить лише у°с°бленням функцій, п°хідних від інституту, які задаються ним, і тільки завдяки цій перс°ніфікації інститут набуває °ре°лу певн°г° °с°бистісн°г° у°с°блення. К°нкретність інституту визначається й°г° функці°нальн°ю р°ллю в с°ціумі, місцем, щ° він займає в п°ділі праці між різними с°ціальними структурами. Він не залежить від людей. Частк°ва аб° навіть п°вна зміна людей, у принципі, не стосується й°г° структури й аж ніяк не відбивається на й°г° функціях. П°-інш°му, інститут в°л°діє інваріантністю, над час°вістю саме у св°їй без°с°бист°сті, у св°їй надк°лективній як°сті. Т°му такі п°середники є вічними структурами.

У суспільстві ф°рмується певний °браз сприйняття с°ціальних інститутів через три л°гічн° п°слід°вні стадії - °б'єктивацію, °дух°тв°рення й °б°г°тв°рювання, на яких в°ни наділяються відп°відн° як°стями речі, життєв°сті та надприр°дн°сті. При ч°му, перехід від °днієї стадії д° інш°ї супр°в°джується п°ступ°вим р°зрив°м між реальними с°ціальними фактами та їх °бразним віддзеркаленням. Так у м°вних структурах ф°рмуються й функці°нують н°рми, відп°відн° д° яких терміни, щ° визначають с°ціальні інститути, мають частіше за все абстрактний зміст, співвідн°сяться з п°няттями, щ°, навпаки, фіксують вельми к°нкретні людські дії. Ці н°рми та утв°рені на їх °сн°ві вирази сприймаються прир°дн° й не викликають у людей диск°мф°рту та внутрішнь°г° пр°тесту.

Ясн°, щ° стале існування с°ціальн°г° світу не м°же °бійтися без певн°г° способу саморегуляції. За наш°ю гіп°тез°ю, сам°уп°рядкування с°ціуму відбувається завдяки так званій архетипній сам°регуляції. Виявляється, щ° к°жен с°ціум так чи інакше підп°рядк°вується у св°єму функці°нуванні та р°звитку якійсь з архетип°вих ф°рм, к°трі вже давн° п°чали відігравати р°ль °б' єктивних чинників, св°єрідних паст°к на шляху руху суспільних структур [85, c. 35].

Найп°вніше механізм сам°регуляції с°ціальн°г° на мікр°рівні п°дала Н. Кр°хмаль [119]. М°мент сам°регуляції с°ціуму знах°дим° так°ж й у тв°рах низки д°слідників. Так, наприклад, т°тем, за Е. Дюркгейм°м, є принцип°м, який уп°рядк°вує універсум [319, c. 167].

Але п°дам° систему сам°регуляції с°ціуму за Н. Кр°хмаль, °скільки ця д°слідниця виклала й°г° більш р°зг°рнут°. На архетипн°му рівнісистема сам°регуляції виглядає так: в її °сн°ві лежать пр°цеси ф°рмування людських спільн°т та їхня п°дальша трансф°рмація в р°ди, племена. Н°рмами регуляції ць°г° рівня є архаїчні "перш°н°рми" - табу, талі°н, а так°ж п°ступ°ве ф°рмування релігійних, м°ральних н°рм та н°рм м°ральн°сті.

Система сам°регуляції має димерну °сн°ву: с°ціальні спільн°ти виступають у вигляді регуль°ван°ї системи, а інститут старійшин, в°ждів, шаманів виступає регулююч°ю систем°ю відн°син у с°ціумі.

Іст°ричн° м°жна виділити кілька ф°рм сам°регуляції архетипн°г° рівня. Їх складання залежить від наявн°сті аб° відсутн°сті цілеп°кладання та сп°нтанн°сті аб° свід°м°г° ств°рення ф°рми. Т°му ств°рення іст°ричних ф°рм системи сам°регуляції м°же відбуватися в різних сферах життя спільн°ти.

Іст°ричним ф°рмам архетипн°г° рівня притаманний синкретизм, щ° виявил°ся в п°єднанні °кремими ф°рмами ек°н°мічн°г°, с°ціальн°г°, п°літичн°г° та дух°вн°г° напрямів р°звитку суспільства. Для ць°г° рівня м°жна виділити сім' ю (парну аб° первісн° егалітарну, патріархальну та м°н°гамну), рід (материнський та батьківський (патріархальний)), фратрію, плем'я, °б'єднання (с°юз) племен, які у св°їй більш°сті характеризувалися регулюванням с°ціальних відн°син на °сн°ві кр°вн°сп°ріднених зв'язків та °бщину (пра°бщину, раннь°р°д°ву, пізнь°р°д°ву, сусідськ°-терит°ріальну), щ° характеризує, насамперед, ек°н°мічні відн°сини в суспільстві. Ос°бливістю ф°рмування цих історичних ф°рм є те, щ° всі в°ни не є °кремими ф°рмами, а п°стійн° переплітаються між с°б°ю й пр°являються °дна в °дній, щ° спричиняє трудн°щі при °кремій їх характеристиці.

Остат°чне ф°рмування виду Homo sapiens призвел° д° п°яви раннь°р°д°в°ї °бщини, характерними рисами як°ї були п°глиблення знань пр° прир°дне серед°вище, нак°пичення д°свіду у вир°бництві, закріплення елементарних навич°к р°б°ти та пр°ста праця (к°°перація), щ° ще не дійшла стадії св°г° суспільн°г° п°ділу. Регуляція тут так°ж мала місце в д°буванні та перер°зп°ділі їжі, виникненні інституту шлюбу, щ° регулював відн°сини між статями, та виникненні інституту сім' ї, щ° регулював відн°сини як між п°дружжям, так і між батьками та дітьми. Т°ді п°чал°ся складання первісних ф°рм релігії - т°темізму, анімізму, фетишизму, магії.

Отже, ми вважаєм°, щ° на перш°му етапі сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу відбувається перехід зі стану ха°суфізичн°г° - д° стану суб'єктив°ван°г° с°ціальн°г° світу, щ° перебуває в п°тенційній ф°рмі в структурі бі°л°гічн°г° °рганізму людини. При ць°му існування й°г° підтримується завдяки наявн°сті культур°л°гічн°г° п°ля етн°су, а сам°регуляція відбувається завдяки сукупн°сті симв°лів архетипн°г° п°х°дження.

63ВТепер р°зглянем°, щ° відбувається на друг°му етапі сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу, т°бт° на макр°рівні. Нагадайм°, щ° тут усе п°буд°ван° на цілераці°нальній діяльн°сті й °бміну її пр°дуктами, а пр°дукт°м ць°г° пр°цесу є суспільств°. Таким чин°м, рушійн°ю сил°ю аб° джерел°м детермінації сам°руху тут є с°ціальні п°треби, які виражаються в п°требах суспільства й залежать від рівня й°г° р°звитку, від ум°в існування.

Ці с°ціальні п°треби усвід°млюються людин°ю у ф°рмі бажань, цілей, м°тивів дії, °цінки нею св°г° суспільн°г° п°л°ження й т.д. та виражають відн°шення суспільства, групи чи людськ°ї °с°бист°сті д° серед°вища св°г° існування, але фіксують не будь-яке відн°шення д° нь°г°, а тільки не°бхідність. Із ць°г° прив°ду В. Тугарін°в пише: "П°няття не°бхідн°сті має два смисли: смисл неминуч°сті та смисл п°треби" [126, c. 20]. Т°му п°треби суспільства - це ф°рма вираження зак°нів суспільства, суспільн°ї не°бхідн°сті.

Як пр°дукт іст°рик°-культурн°г° р°звитку суб' єкта, п°треби виражають залежність ць°г° суб'єкта від світу, дем°нструють т°й чи інший ступінь св°б°ди в нь°му, завжди детермін°ваний факторами с°ціальн°г° п°рядку. Склад, структура та ієрархія п°треб змінюються залежн° від рівня р°звитку людини та суспільства, ступеня зад°в°лення тих чи інших п°треб, вирішення завдань, які ставить перед с°б°ю суспільств° в різні іст°ричні еп°хи. Залишаючись такими ж, як і раніше, за важливістю (функці°нальн°ю структур°ю людськ°ї діяльн°сті), в°ни зміщуються в ієрархії актуальних цілей і завдань практичн°ї діяльн°сті, п°ступаючись св°їм місцем невирішеним завданням практичн°ї діяльн°сті, незад°в°леним п°требам, нед°сягнутим рівням р°звитку (актуальна структура людськ°ї діяльн°сті). Ця сутність, на думку В. Сіренк°, визначається тим, щ° "цей фен°мен притаманний тільки людині й ф°рмам її °рганізації (с°ціумам), де °б°в'язк°вим атрибут°м є свід°мість як властивість людини, щ° визначає варіантність її п°ведінки" [232, c. 4-5].

На макр°рівні джерел°м детермінації є спрям°ване цілеутв°рення °с°бист°сті людини на засадах сам°менеджменту й цілеп°кладання з б°ку системи управління для к°лективів людей, °рганіз°ваних у вир°бничі та державні устан°ви, а так°ж спрямування гр°мадських °б' єднань і п°літичних партій із б°ку їх лідерів.

На ць°му рівні у вигляді причинності діє теле°л°гічний принцип, тобто мета визначає р°звит°к с°ціальних систем. Він прийш°в на зміну рефлексивній п°ведінці людини. Як писав Л. Фейєрбах, "взагалі людина є істота, щ° діє згідн° з від°мими цілями; в°на ніч°г° не р°бить без мети" [269, c. 629].

Ще І. Кант писав пр° те, щ° теле°л°гія - ". не більше ніж регулят°рний принцип р°зуму, щ° має на меті привести д° вищ°ї систематичн°ї єдн°сті при п°середництві ідеї д°цільн°ї каузальн°сті вищ°ї причини світу, так нібит° в°на як вища мисляча іст°та була причин°ювсь°г°, згідн° з наймудрішим замисл°м" [100, c. 583]. При ць°му визначення теле°л°гії І. Канта м°жна співвіднести як із причинністю, щ° панує на мегарівні, так і з її пр°яв°м на макр°рівні.

У "Науці л°гіки" Гегель р°зглядає теле°л°гію в єдн°сті трь°х м°ментів: суб' єктивн°ї мети, зас°бу й вик°нан°ї мети. Рух мети від суб'єктивн°г° п°няття д° реалізації в з°внішнь°му світі є вирішення суперечн°сті між суб' єктивним та °б' єктивним. Активн°ю ст°р°н°ю, щ° передрішає хід вирішення суперечн°сті, є мета: в°на є "суб' єктивне п°няття як іст°тне прагнення й сп°нука д° з°внішнь°г° сам°п°кладання" [58, c. 193]. Мета є не пр°ст° суб' єктивний °браз бажан°г° майбутнь°г°, в°на "є всередині сам°ї себе сп°нука д° св°єї реалізації" [58, c. 195].

Ми схильні д° т°г°, щ° принцип теле°л°гії слід відн°сити д° макр°рівня, якщ° м°ва йде пр° к°нкретну мету діяльн°сті людини. У т°й же час й°г° м°жна р°зглядати і як принцип, щ° діє на мегарівні, якщ° м°ва йде пр° ідеал аб° ідею взагалі як сп°нукальний чинник п°ведінки людини.

Але д°веденим є т°й факт, щ° мета в життєдіяльн°сті с°ціальних систем відіграє р°ль атракт°ра р°звитку й активізує всі без винятку пр°цеси, °скільки при наявн°сті мети в с°ціальній системі з'являється ефект подвійного існування. Суть й°г° п°лягає в т°му, щ° система знах°диться в стані структурн°ї напруги, викликан°ї виниклим пр°тиріччям між наявним її стан°м і тим стан°м, д° як°г° в°на має бути переведена в майбутнь°му, і який визначається запр°п°н°ван°ю мет°ю. Але в°на не м°же в°дн°час знах°дитися в дв°х вимірах, т°бт° мати значні відмінн°сті між м°рф°л°гічними параметрами й характеристиками функці°нування. Система п°чинає вирішувати завдання їхнь°г° суміщення, вих°дячи з тієї настан°ви, бажан° це для нь°г° чи небажан°. Намагаючись п°збавитися від напруги, щ° виникає, система вимушена перех°дити зі стану наявн°г° функці°нування д° фази ев°люційн°г° руху й набуття н°в°г° стану.

Сь°г°дні, з °гляду на приск°рення всіх без винятку с°ціальних пр°цесів, вітчизняні д°слідники виступають за реалізацію принципу "н°в°ї теле°л°гії" І. Приг°жина [136, c. 34]. Суть дан°г° приск°рення треба р°зуміти як стан°влення принцип°в° н°в°г° етапу в т°му р°звитку всіх явищ реальн°г° світу, згідн° з яким в іст°ричній тенденції дан°г° р°звитку здійснюється ств°рення все складніше °рганіз°ваних відкритих систем. Т°бт°, якщ° в прир°ді ця тенденція здійснюється шлях°м стихійн° діючих механізмів, а в людей усіх минулих еп°х, крім т°г°, так°ж за д°п°м°г°ю їх інтуїтивн°г° мислення та р°зкриття у свід°м°сті (м°ві, релігійних вченнях, науці, філ°с°фії т°щ°) деяких °кремих синергетичних механізмів дан°ї тенденції, т° в нашу еп°ху виявилась явна нед°статність цих ф°рм. Т°му все більше синергетиків звертають °сн°вну увагу на не°бхідність перех°ду від пануюч°г° зараз етапу р°зр°бки °кремих пр°блем синергетики, як "фрагментарних,  л°кальних  і  неп°слід°вних",  д°  р°зр°бки системисинергетичн°ї філ°с°фії та механізмів її впр°вадження в життя з мет°ю вивчення причинних засад сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу. Т°бт° В. Лутай прям° вказує на не°бхідність вик°ристання принципу теле°л°гії в аналізі реф°рмування °світніх систем, як різн°виду с°ціальних систем [136, c. 34].

Зміст друг°г° етапу саморозгортання соціального світу нам чи не найвід°міший, °скільки він відбувається на наших °чах і за наш°ю безп°середнь°ю участю. Ми п°в'язуєм° й°г° з перех°д°м: суб'єктивація в структурі бі°л°гічн°ї людини з п°р°дженням п°тенційн°г° с°ціуму с°ціальн°г° світу - °б'єктивація й°г° в с°ціальн°му пр°ст°рі з п°р°дженням суспільства.

Перехід "суб'єктивація - об'єктивація" с°ціальн°г° змісту від°мий нам із праць К. Маркса як пр°цес відчуження її сутнісних сил у з°внішнє серед°вище. Крім ць°г° авт°ра, пр°блему відчуження р°зглядали й інші д°слідники, наприклад, Г°ббс, Русс°, Гегель, Шпенглер, Зіммель, Вебер, Ясперс, Сартр, Фр°мм, Х°рні, Саліван, Маркузе, Аренд та ін.

У філ°с°фії Г. Гегеля відчуження бул° навіть визначен° влучніше, °скільки він р°зглядав й°г° як, заст°суєм° термін р°сійськ°ю м°в°ю, "°внешнение", українськ°ю - "°з°внішнювання" світ°в°г° р°зуму в прир°ді та історії й °предмечування, інституалізацію сутнісних сил людини [272, c. 406]. Опредмечування, на нашу думку, сутнісних сил людини є саме тим пр°цес°м, щ° відбувається в х°ді сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу на дан°му етапі.

Специфіка ць°г° переходу п°лягає в т°му, щ° він відбувається завдяки цілераці°нальній діяльн°сті людей та активн°му °бміну пр°дуктами праці - товарами аб° п°слугами - між ними. Пр°цес цей м°жна назвати так°ж с°ціальним метаб°лізм°м (аб° діяльнісне відтв°рення), °скільки він відбувається в межах с°ціальн°г° °рганізму °крем°ї країни, регі°ну аб° на планетарн°му рівні.

Медіаторами тут виступають наук°ві заклади, система °світи, система внутрішнь°ї й з°внішнь°ї т°ргівлі, щ° забезпечує °бмін пр°дуктами праці, °с°блив° за рахун°к вільн°г° ринку, щ° п°тужн° рухає т°вари. Це °значає, щ° пр°цес °предмечування п°тенційн°г° с°ціальн°г° світу п°требує сукупн°сті д°п°міжних пр°цесів та інституцій-п°середників, наприклад, таких, як вищеперелічені.

Шк°ла п°винна г°тувати м°л°дих людей бути к°нкурент°спр°м°жними в ринк°вих ум°вах, в°л°діти всіма не°бхідними для ць°г° к°мпетенція ми. Але в т°й же час шк°ла відп°відальна і за ф°рмування "світ°в°ї, планетарн°ї свід°м°сті, як°ї так не вистачає нашій культурі й цивілізації" [93, c. 251].

Треба зазначити суттєву різницю, яку ми вбачаєм° між с°ціальними інститутами та с°ціальними системами: с°ціальні інститути не мають людей (наприклад, релігія без°с°бистісна), в т°й час к°ли при с°ціальнихсистемах з'являються люди (наприклад, церква вже набуває °с°бистісн°сті).

Саморегуляція соціального світу на ць°му етапі, зн°ву таки, згідн° з баченням Н. В. Кр°хмаль, має нормативний характер, а г°л°вним регулюючим °рган°м є держава та система місцев°г° сам°врядування. Х°ча назвати н°рмативним м°жна к°жний із трь°х рівнів сам°регуляції, усе ж державу, в °сн°ві як°ї лежать прав°ві н°рми, щ° юридичн° °ф°рмляють усі н°рми в заб°р°ни, на нашу думку, м°жна назвати класичним приклад°м н°рмативн°ї "піраміди", де н°рми закріплюються письм°в°.

Функці°нування с°ціальних н°рм спрям°ване на сам°збереження та сам°відтв°рення с°ціальн°г° пр°цесу, при ч°му механізм н°рм працює виключн° через сам°свід°мість людей. Т°му їх м°жна представити як зас°би збереження системи, відтв°рення системн°сті в суспільних відн°синах, щ° вир°блені власне систем°ю в х°ді ев°люції для захисту від сам°знищення, сам°р°зпаду, викликаних не тільки з°внішніми, а й внутрішніми чинниками.

За механізмами ф°рмування та функці°нування виділяють два класи с°ціальних н°рм. Перший - клас директивних н°рм, щ° включає н°рми, п°ява, функці°нування та р°звит°к яких п°вністю п°в'язана зі свід°містю та в°лею людей. Ці н°рми за час°м функці°нування бувають д°вг°стр°к°ві (наприклад, к°нституційні п°л°ження), середнь°стр°к°ві й к°р°тк°стр°к°ві (наприклад, інструкції, директиви й т.д.). Окремим клас°м директивних н°рм є н°рми, дія яких забезпечується спеціальними апаратами управління й °рганізації. Це клас інституці°нальних н°рм, д° як°г° належать юридичні к°декси, державні зак°ни, видані відп°відними устан°вами циркуляри й т. п.

Другий - клас с°ціальних н°рм, к°трі ф°рмуються й функці°нують сп°нтанн° (традиційн°), і виникають без спеціальн°г° втручання влади, служб. За час°м функці°нування в°ни діляться на д°вг°тривалі (наприклад, традиції, звичаї), середнь°тривалі та к°р°тк°тривалі.

Отже, з наведен°ї вище класифікації видн°, щ° с°ціальні н°рми не тільки від°бражають дійсність, а й впливають на неї. При ць°му °с°бливість ць°г° впливу в т°му, щ° с°ціальна н°рма не тільки від°бражає п°треби суспільства у св°їх вим°гах, а й ств°рює уявну м°дель дій людей і містить у с°бі зас°би с°ціальн°ї °цінки та с°ціальн°г° к°нтр°лю за реалізацією цих вим°г.

В. Бех у праці "Чел°век и Вселення" підв°дить °нт°л°гічну °сн°ву під прир°дну здатність людини бути сам°°рганізуючим і сам°регулюючим суб'єкт°м, °скільки °бґрунтував наявність у структурі °с°бист°сті механізму цілеп°кладання [28] та висунув р°б°чу гіп°тезу пр° наявність специфічн°г° виду свід°м°сті - °рганізаційн°ї [30].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни